Інклюзивна освіта у школах – частина освітньої реформи, Нової української школи та приєднання України до загальноєвропейських та світових стандартів. Бахмут також впроваджує у себе таке довгоочікуване інклюзивне навчання. Що зроблено, які плани на майбутнє, як працює знов створений інклюзивно-ресурсний центр, з якими викликами стикаються батьки дітей з інвалідністю та як їм допомагають педагоги читайте та дивіться в нашому матеріалі.
Інклюзія: звідки все починалось
Питання інклюзії тим чи іншим чином прописане у Декларації прав дитини, Декларації про права осіб з інвалідністю, Саламанській декларації, Конвенції про права дитини та Конвенції про права осіб з інвалідністю.
На відміну від медичної моделі, яка раніше превалювала, в Конвенції ООН про права інвалідів зазначали, що інвалідність – це результат взаємодії між людиною та бар’єрами, які існують у відносинах людей та довкілля і заважають цій людині жити нарівні з іншими. Оскільки освітнє середовище є штучно сконструйованим, то для впровадження інклюзії його просто треба реконструювати в інший спосіб.
Інклюзивно-ресурсні центри та центри ресурсної підтримки інклюзії
Одним з важливих кроків стало створення інклюзивно-ресурсних центрів. Загалом заплановано створити 800 таких центрів в Україні.
Це установи, в які зможуть звернутись батьки дітей віком від 2-х до 18 років для здійснення комплексної оцінки дитини, визначення її особливих освітніх потреб та розробки індивідуальної програми розвитку та отримання корекційних та реабілітаційних послуг. Для їх обладнання є намір витратити 100 мільйонів гривень на закупівлю міжнародних тестів для дітей з особливими освітніми потребами, а також для навчання спеціалістів центрів.
Восени минулого року в Бахмуті також відкрився інклюзивно-ресурсний центр.
В інклюзивно-ресурсному центрі діти отримують комплексну психолого-педагогічну оцінку – стосовно освітньої, мовної діяльності, емоційно-вольової сфери. А потім, за цими же напрямкам, у подальшому, отримують допомогу.
“Вчитель дефектолог вчить дітей розрізняти кольори, геометрічні фігури, формує таке поняття, як “великий-маленький”, навчає рахунковим операціям. Якщо, дитина вже відвідує школу, то вчить математичним знакам, вирішує приклади на множення та ділення, додавання, віднімання. Вчитель-логопед формує мовлення, як усне так і письмове. Практичний психолог працює за такими напрямками: розвиток уваги, пам’яті, сприйняття та особливі емоції”, – розказала Лариса Гайтина, директор КУ “Інклюзивно-ресурсний центр”.
Лариса також додала, що у разі згоди батьків віддавати дитину до інклюзивного класу, саме в інклюзивно-ресурсному центрі можна підготувати її до навчання в звичайній школі.
На жаль, місце для його розташування обрали не дуже зручне – майже на окраїні міста, достатись до нього важко, особливо, якщо діти з порушенням опорно-рухового апарату. Але, це, мабуть, єдиний суттєвий недолік бахмутського інклюзивно-ресурсного центру. Педагогічний склад центру намагається скласти комфортні умови для своїх вихованців. Там є великий зал для фізичних занять, сенсорна кімната, клас сурдопедагогу, кімната для відпочинку та виховних занять, сучасна туалетна кімната для дітей з інвалідністю.
Спортивний зал в КУ “Інклюзивно-ресурсний центр”
А про самих вихователів батьки та діти говорять лише приємні та вдячні відгуки.
«Я знаю всіх вчителів по іменах, вони допомагають моєму сину, навчають його, грають та займаються з ним. Я вдячна ним за позитивні зміни в розвитку моєї дитини», – розповідає Оксана Гапієнко, мама Олександра, у якого діагноз ДЦП.
Загалом, в Бахмуті проживає та навчається приблизно 380 дітей з інвалідністю, з них 220 дітей з особливими освітніми потребами. Форми навчання є різні – індивідуальна, інтегровані групи та інклюзивна форма навчання.
В інклюзивному просторі п навчаються 10 дітей, шість з них – це школяри та чотири – відвідують дитячі садочки. Всім дітям надається логопедична, психологічна допомога.
Дванадцятирічна Олександра, з діагнозом ДЦП, навчається саме в інклюзивному класі, в НВК №11.
“Дуже шкода, що інклюзія у нашому житті, нашій державі з’явилася дуже пізно – ми могли б уникнути багато проблем. І діти, і батьки, і вихователі. Але, нарешті, інклюзія є. Моя дитина навчається разом з іншими дітьми, в звичайній школі. І я всім серцем вдячна педагогам, дітям, асистентам, за те, що вони приймають мою Олександру такою, якою вона є”, – каже Альбіна Гребенюк, мати Олександри.
Дмитро Тичук, шестикласник з діагнозом ДЦП та з порушенням опорно-рухового апарату, у зв’язку з ремонтними роботами в його школі, перейшов в іншу та потрапив в інтегрований клас. Зараз вони, у трьох, з іншими дітьми з інвалідністю займаються основними заняттями, а музичне, фізичне виховання, трудове навчання діти отримують разом з усіма.
“Така форма навчання мені сподобалась більше. Мабуть залишимся в цій школі і надалі. Сину також подобається. З ним займаються також психолог, логопед, є асистент вчителя. Всі вони відносяться до сина з повагою та любов’ю”, – розповідає Ірина Тичук, мати хлопця.
Але, на жаль, Дмитро не завжди може відвідувати школу та й не зі своєї вини. Зараз на вулиці жахлива ожеледиця і коли знайомі підвозять, то хлопець потрапляє до школи.
“Я зверталася до директора школи №18, і до керівництва Управління освіти з приводу забезпечити транспортом мого сина та ще одного хлопця, який мешкає недалеко від нас і навчаються вони разом. Але проблема не зрушила з місця”, – говорить Ірина.
З такої ж причини багато хто не відвідує і знов створений інклюзивно-ресурсний центр.
“Мені потрібно витрати півтори години щоб дістатись центру заради 20-хвилинного заняття”, – каже Альбіна Гребенюк.
Вікторія Головко каже, що в планах все ж таки є наміри перенести ІРЦ до центра Бахмуту. А обрали таке розташування (школа №2 – прим. ред), бо відповідало вимогам – транспортне забезпечення та вільні приміщення.
Також в ІРЦ очікують інші позитивни зміни – сподіваються, що педагогичний склад поповниться тренером з ЛФК, скоро вихователі зможуть використовувати в роботі нові спеціальні планшети.
Бахмутський ІРЦ може похвалитися сучасним кабінетом сурдопедагога. З’явився він завдяки бахмутчанки – Ольги Жиліної, яка брала участь в міському проекті “Бюджет участі”, хоча спочатку, з боку керівництва Управління освіти було непорозуміння. Зараз кабінет повністю оснащений – меблі, комп’ютерна техніка, спеціалізована програма придбані за кошти місцевого бюджету та меценатської допомоги. Батьки, діти яких мають порушення слуху, хотіли б вже відвідувати заняття, але поки кабінет не працює – чекають на вчителя, який придбає спеціалізоване навчання.
“Нещодавно до нас приїжджали спеціалісти з Києва – кандидат педагогічних наук інституту спеціальної педагогіки НАПН України, сурдопедагог Оксана Федоренко, яка запевнила, що за допомогою такої спеціалізованої програми “Світ звуків”, заняття може проводити й дефектолог. Я б з задоволенням приводила сина займатись”, – каже Ольга Жиліна.
Законодавча основа
Основи інклюзивної освіти передбачені у концепції «Нової української школи» – стратегії реформування середньої освіти до 2029 р. У НУШ кожен вчитель вмітиме працювати з дітьми з особливими освітніми потребами. Завдання «розроблення та запровадження обов’язкового курсу для всіх педагогічних працівників щодо особливостей роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в рамках інклюзивного навчання» включено до Плану заходів на 2017-2029 роки із запровадження «Нової української школи» і вже затверджено розпорядженням Кабміну. Наразі навчати вчителів основам інклюзивного викладання активно беруться партнери з Ізраїлю.
Отримати базові знання щодо інклюзивної освіти дає також змогу безкоштовний онлайн-курс для вчителів початкових класів на освітній платформі EdEra«Робота вчителів початкових класів з учнями з ООП». Крім того, модулі з інклюзії вже інтегровані в курси підвищення кваліфікації в Інститутах післядипломної освіти.
За впровадження інклюзивної освіти відповідальне Міністерство освіти і науки України, зокрема Директорат інклюзивної та позашкільної освіти.
Законодавчу основу утворює Закон України «Про освіту», ухвалений у травні 2017 року. За словами Марини Порошенко, після ухвалення цього Закону кількість учнів з ООП в українських школах збільшилася на 51%, а кількість інклюзивних навчальних закладів зросла на 42%. Загалом сьогодні кожна 6-та школа в Україні впроваджує інклюзивну освіту.
Фінансування інклюзії
Чи не вперше в Україні виділено значне державне фінансування на створення рівних умов для дітей з особливими освітніми потребами – 509 мільйонів гривень на 2018 рік. Саме у такому розмірі у держбюджеті передбачили субвенцію на інклюзивну освіту. Це означає, що з державного бюджету місцевим бюджетам передаються кошти на оплату додаткових освітніх послуг, корекційних розвивальних занять і придбання корекційного устаткування, що визначаються індивідуальною програмою розвитку дитини.
Після дискусій і вагань, за інклюзивне навчання пообіцяли і надбавки вчителям. З лютого 2018 року вчителі в підготовчих класах спецзакладів загальної середньої освіти отримуватимуть 20% в доплати за класне керівництво. Педагоги таких класів матимуть 15% надбавки за перевірку зошитів. Окрему доплату в граничному розмірі 20% установили для педпрацівників та помічників вихователів, які працюють в інклюзивних класах чи групах.
Що з інклюзією в Європі
Європейці розпочали створювати інклюзивне освітнє середовище раніше, ніж українці, тож і досягли помітних успіхів. Норвегія, Фінляндія, Німеччина почали цей процес орієнтовно з 60-х років, П країни Балтії та Польща – з 90-х.
Найкращими у процесі інклюзії є скандинави. У Норвегії усі школи інклюзивні, поняття спеціалізованих шкіл у них відсутнє. Тож у Норвегії інклюзія в середній освіті працює за замовчуванням. Зазвичай дитина йде в школу за місцем проживання, і якщо вона має особливі освітні потреби, то адміністрація школи, облаштувує необхідні умови для навчання.
У Фінляндії культура інклюзії також дуже сильна, і всі учні розпочинають навчання зі звичайних класів, за винятком дітей із сильною інвалідністю.У кожній загальноосвітній школі є інклюзивні та інтегровані класи. Інклюзивні – в яких дитина з особливими освітніми потребами навчається з асистентом, інтегровані – де вчаться тільки діти з особливими освітніми потребами, але беруть участь в інших активностях у школі.
Треба відмітити, що Україна, хоч і запізненням, але впроваджується інклюзивне виховання і поки ми ще на самому початку шляху. Хочеться бачити, щоб інклюзія працювала не лише за вказівкою та змінами у законодавстві, хочеться щоб вдячні відгуки від батьків дітей з інвалідністю лунали частіше, щоб фінансування інклюзії завжди було достатнім, щоб педагоги мали змогу переймати досвід в інших країнах, щоб люди з інвалідністю дійсно мали змогу жити та навчатись нарівні з іншими.
Ця публікація (стаття, аналітичний звіт тощо) була підготовлена в рамках проекту “Просування реформ в регіони” за сприяння Європейського Союзу, який реалізується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій та “Європейською правдою”. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.
