Артемівський міськрайоний суд відмовив у позовній заяві колишньому викладачеві “Донецького університету економіки та права” щодо невиплаченої надбавки за педагогічний стаж за минулі 14 років. Однак, викладач та його представник не згодні з рішенням суду і подали апеляційну скаргу.
Колишні викладачі “Донецького університету економіки та права” змінивши місце роботи на державний заклад освіти, почали отримувати додаткову заробітну плату, матеріальну допомогу на відпустку, компенсацію за невикористану додаткову відпустку, надбавки за стаж, які не отримували раніше. Звернувшись з претензіями до університету вони почули, що Закон України “Про освіту” не поширюється на приватні ВУЗи. Не згодні з таким рішенням, вони звернулися до суду.
Судовий процес почався восени 2016 року. Суддя Олександр Брежнев декілька разів переносив засідання, призначав перерви під час дебатів сторін, і ось нарешті виніс рішення.
На одному з засідань, представник відповідача “Донецького університету економіки та права” – Олег Романенко – надав клопотання щодо відмови у позові на підставі не дотримання строків позовної давнини. Однак, на неодноразові запитання судді та зауваження представника позивача – Алли Олійник, що відповідно до ст.1 Цивільного Кодексу України до майнових відносин, заснованих на владному підпорядкуванні однієї сторони, строк давнини до позовних вимог не застосовуються, представник відповідача відповів:
“Клопотання подаю так, на всяк випадок, а в позовній заяві прошу відмовити взагалі, такій що заснована на незаконних підставах”.
Романенко базував свої докази на тому, що відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається у своїх запереченнях. А позивач не довів жодних обставин порушення її прав, а навпаки всі приводи свідчать про безпідставність та надуманість стосовно предмету спору.
“Позивачка, колишня викладачка “Донецького університету економіки та права” жодного разу не зверталась до пенсійного фонду с заявою про призначення їй пільговій пенсії, тому стверджувати про порушення її прав – передчасно. На разі невідомо, чи буде мати взагалі негативний наслідок факт не відображення інформації про особливі умови праці у базі Пенсійного Фонду України. На протязі 14-років, позивачка не вважала свої права порушеними” – стверджував представник університету.
Також представник відповідача додав, що не відомо на підставі чого був зроблений розрахунок невиплачених сум додаткових заробітних плат, якщо первинні бухгалтерські документи у позивача відсутні.
Представник позивача Алла Олійник заперечувала, що відповідно до ч.2 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, в справах, пов’язаних з виплатою заробітної плати, змін умов праці, скорочення та інше, обов’язок доказування правомірності покладається, саме на роботодавця.
“Законодавець вже давно відійшов від принципу змагання саме в трудових спорах, на що є постанови Верховного Суду України” – парирувала Олійник.
“Ми з вами знаходимося у цивільному процесі, де є факт порушених прав. Не треба чекати настання суспільно небезпечних наслідків між діями відповідача. Конституційний Суд України давно розтлумачив, що таке суспільний інтерес – це прагнення особи користуватись матеріальними чи нематеріальними благами” – сказала Олійник.
Стосовно правомірності розрахунку невиплачених сум, представник позивача дійсно підтвердила, що немає первинних бухгалтерських документів, а вести бухгалтерський облік та відновити документи у разі їх втрати – це, як раз, прямий обов’язок роботодавця.
“Фізична особа не веде такий облік і не викрадає його у роботодавця, щоб надати до суду. Якщо документи “Донецького університету економіки та права” зараз знаходяться на тимчасово окупованій території, то відновити їх, це обов’язок керівництва. Згідно Конституції України, кожен має право на належні умови праці і отримування оплати у повному обсязі. А Закон України “Про освіту” поширюється на всі учбові заклади усіх форм власності” – додала Алла.
Обґрунтування, чому “Донецький університет економіки та права” не виплачував компенсацію за невикористану за додаткову відпустку, відповідачем зовсім не наведені.
Дана справа – одна з трьох, які зараз знаходяться на розгляді в суді. По другим іншим – ще йде судовий процес.
Однак, Артемівський міськрайоний суд, в особі Олександра Брежнева, відмовив у позові, у зв’язку з тим, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Суддя ввжає, що у позивача була можливість надати позивачем достовірні, належні та достатні докази, однак позивач цього не зробив. Керівництво ВУЗу повинно було здійснювати такі виплати, які передумовлені контрактом, а ті виплати, які гарантовані законодавчими актами України (Закони України “Про освіту”, “Про відпустки” та Конституція) – позивачу треба було довести.
Позивач не згоден з рішенням суду, вже надав апеляційну скаргу, тим більше, що у судовій практиці є аналогічні остаточні рішення суду, які пройшли касаційну інстанцію на користь викладачів.
“Всі рішення були подані через канцелярію Артемівського міськрайонного суду Донецької області та долучені до матеріалів справи. Наведене дає підстави вважати, що суддя умисно відмовив у повному обсязі позивачу, віддаючи перевагу інтересам відповідача, який побоюється, що крім цих перших позовів весь колектив може звернутися до суду за захистом своїх прав, а також будуть проведені донарахування сум податків і зборів у зв’язку із збільшенням бази оподаткування” – вважає Алла Олійник.
