25 жовтня в Україні відзначають День військового капелана, їх ще називають воїнами світла, адже вони не беруть до рук зброю. Під час війни капелани виконують одразу декілька ролей, це і священники й волонтери й психологи. Наша редакція розпитала в отця Олексія про його роботу, та труднощі, а також будні військового капелана.
Отець Олексій не покидав Україну від початку повномасштабного вторгнення. Чоловік з родиною залишався в столиці, а згодом почав їздити у відрядження на Південь та Схід, куди привозив гумдопомогу. Капелан побував у Миколаївській, Харківській та Херсонській областях. Товариші отця Олексія нещодавно відправилися у Куп’янськ з гуманітарною допомогою, а сам герой має в планах відвідати Бахмут та Вугледар, це одні з найгарячіших точок в Україні.
«Я священник ПЦУ (Православної церкви України), наразі відповідаю за поховання наших воїнів в Дарницькому та Голосіївському військкоматах. Майже кожен день у мене відбуваються похорони. Зараз я вже став офіційним капеланом, тобто у мене є відповідні документи. Маю право носити форму, хоча й до цього міг, річ у тому, що я військовий офіцер запасу, військову службу скажемо так я знаю», — розповідає отець Олексій.
Священнослужитель час від часу вирушає у відрядження, за його словами ці поїздки планують під конкретний запит
«Ми ж не просто їдемо, щоб послужити чи провести якийсь молебень у храмі. Наша організація «Військові капелани» старається не тільки поїхати на Схід, але й привезти гуманітарну допомогу: їжу, речі, хрестики, молитовники, кишенькові Біблії звісно, що зброю ми не возимо, максимум це бронежилети. Також привозимо воїнам дитячі малюнки, їх нам передають волонтери. До слова, Біблії беруть не всі, а от хрестики всі носять», — каже капелан.
Відрядження відбувається наступним чином — спочатку капелани отримують запит, далі збирають машину з гумдопомогою. Отець Олексій зауважує, що поїздка обходиться в середньому у вісім тисяч гривень, це тільки ціна палива. В основному, капелани здійснюють такі поїздки за власні кошти. Зарплати ні у священника, ні у капелана нема, тож отці працюють на волонтерських засадах, часто допомагають знайомі.
«Ми не хочемо їхати з порожнім багажем, тому беремо необхідні вантажі, на кшталт, теплих речей, спальників і тощо. Те, що просять, ми стараємося знаходити, купувати й відвозити», — зазначає отець Олексій.
Поділився пан Олексій і своїми враженнями від відряджень. Чоловік розповідає, що бійці позитивно ставляться до військових капеланів, часто питають поради, тож доводиться виступати ще й в ролі психолога. У цьому неабияк допомагає життєвий досвід, каже герой.
«Слід пам’ятати, що все залежить, не тільки від твого звання капелана, але й просто від людини. Я за натурою дуже товариська людина, мені не складає труднощів з кимось знайти спільну мову. З бійцями ми говоримо і про Бога і про церкву. Я взагалі намагаюся показати і бійцям і людям нашим, що священник це насамперед така ж жива людина», — каже герой.
Отець Олексій розповідає, що зазвичай запити на приїзд капелана формують самі бійці. Так, до нього нещодавно звернувся добрий товариш, який зараз боронить Україну на Сході, також запити приходять через знайомих. Загалом, добре працює сарафанне радіо, капелана знаходять через друзів, товаришів чи рідних захисників.
«Я намагаюсь зробити так, щоб від частини все ж був офіційний запит, підписаний командиром. Тоді складають перелік необхідних речей, і ми докладаємо зусиль, щоб все придбати по можливості», — розповідає отець Олексій.
Аліна Горб — правозахисниця і громадська діячка з Бахмута. Ще зі шкільних років вона мала внутрішній запит на допомогу людям, тому вирішила пов’язати своє життя з юриспруденцією. Окрім роботи юристкою, Аліна Горб поєднувала і громадську діяльність, зокрема реалізувала мистецький проєкт у Бахмуті. З початком повномасштабної війни бахмутянка сфокусувалась на правозахисній діяльності, зокрема у справах щодо фіксації воєнних злочинів.
Своєю історією Аліна Горб поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.
Спогади про Бахмут
Аліна Горб народилась і виросла в Бахмуті. Тут вона навчалась у загальноосвітній школі №18, відвідувала танцювальний гурток та різні додаткові заняття — загалом мала активне шкільне життя. У 2016 році Аліна Горб завершила навчання у школі з відзнакою та вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на омріяну спеціальність.
Аліна Горб завершила навчання у школі з відзнакою / фото надане героїнею
Дівчина навчалась на юридичному факультеті і під час навчання на магістратурі влаштувалась в одну з київських юридичних компаній. Попри те, що вона влаштувала життя у столиці, Аліна Горб цінувала час, проведений у рідному Бахмуті.
“У 2020 році почався карантин, тому я багато часу провела вдома в Бахмуті з батьками. Можна сказати, що карантин став для мене можливістю побути вдома, набутися вдома. Хоча, звісно, тоді це так не відчувалося. Тоді здавалося, ніби життя на паузі, що хочеться працювати і стільки всього навколо, а ти просто сидиш вдома. Але зараз я дуже вдячна тому часу, що в мене була така можливість побути вдома з батьками. Бо хто знав, що далі все так складеться”, — каже Аліна Горб.
Востаннє дівчина була у рідному місті на новорічні свята на початку 2022 року. Вона згадує, що мала передчуття наближення війни, тому взяла відпустку додому, щоб побути вдома з близькими.
“Останній раз я була в Бахмуті у 2022 році, в січні. Я приїжджала на новорічні свята. Мене, до речі, тоді не хотіли відпускати у відпуску, але я випросила, ніби відчувала. 2022 рік я зустріла в Бахмуті, це було сімейне свято. Ми були з батьками вдома, хоч тоді в мене і багато друзів, і варіантів святкувати було, але я чомусь захотіла бути вдома. Насправді вже тоді я відчувала наближення повномасштабної війни. Чесно, я не думала, що вона буде настільки масштабною, по всій Україні, але я розуміла, що бойові дії активізуються. Це напруження я відчувала десь з листопада 2021 року”, — розповідає бахмутянка.
Про правозахисну діяльність
Повномасштабне вторгнення Аліна Горб зустріла в Києві. Перші дні війни минули в невизначеності, бо ніхто не міг спрогнозувати подальшу ситуацію. Та за деякий час компанія, в якій працювала дівчина, вирішила продовжити роботу. Юристи почали давати безоплатні консультації людям.
“Ми створили Google-форму, в якій люди могли писати свої будь-які запити, і ми безоплатно консультували. Це була ініціатива тодішнього директора компанії, ми це підтримали. У такому незрозумілому режимі ми працювали до травня, а потім вийшли на роботу і все потроху стабілізувалося”, — розповідає дівчина.
У 2022 році бахмутянка почала працювати в Міністерстві юстиції. Там вона занурилась у роботу, пов’язану з Європейським судом з прав людини. Цей досвід став їй корисним для подальшої правозахисної діяльності, якою вона займається зараз.
“У Міністерстві юстиції в мене було більше практики в розумінні роботи з Європейським судом з прав людини. Я була у відділі, який займається комунікацією з цим органом. Там я пропрацювала півтора роки, це було цікаво, я отримала гарний досвід. Але я зрозуміла, що державна служба мені просто не підходить, адже мені хочеться більш активно працювати, хочеться більше бути корисною саме громадянам. Тому це була моя ініціатива — звільнитися і перейти назад в юрбізнес, але я розуміла, що хочу займатися саме правозахисною діяльністю. На це впливало два фактори. По-перше, я розуміла, що юридичний ринок змінився і що ти не можеш просто бути компанією або юристом, який закриває очі на реалії. І по-друге, в мене завжди була внутрішня потреба бути корисною суспільству”, — каже Аліна Горб.
Зараз фокус роботи пані Аліни — це справи щодо фіксації воєнних злочинів і робота з Європейським судом з прав людини. Є у правозахисниці і приклади успішних кейсів. Один із них стосується ракетного обстрілу селища Сергіївка на Одещині. Завдяки роботі юристів справа щодо цього воєнного злочину визнана прийнятною (ред. справа є прийнятною для Європейського суду з прав людини, якщо вона стосується порушення прав за Європейською конвенцією).
“У мене було 47 заяв від родичів загиблих і постраждалих. Ми подали в Європейський суд близько 20 кілограмів паперу, бо це все докази і їх треба в паперовому вигляді до суду відправляти. Ми подали заяву, скаргу на порушення права на життя, це друга стаття Європейської конвенції з прав людини. І ця заява визнана прийнятною. Чому це дуже важливо? Тому що ці справи проти росії поки що є складними, бо немає прецеденту. Міжнародні юристи, з якими ми спілкуємося, дуже часто з нами обговорюють проблему того, що ситуація в Україні поки що є безпрецедентною. Навіть ті збройні конфлікти, які відбувалися, наприклад, в Ічкерії, їх не можна порівняти, це непорівнювані конфлікти. Тому важливо, що Європейський суд прийняв до розгляду. Це означає, що ми буквально з юридичної точки зору зробили все правильно для подачі, він буде розглядати цю справу по суті. І якщо рішення буде прийняте про те, що росія дійсно порушила права цих людей, це буде зафіксований воєнний злочин і це рішення стане беззаперечним доказом для, наприклад, Міжнародного кримінального суду. Це створить юридичний прецедент, який можна буде використовувати в інших міжнародних інституціях”, — зазначає правозахисниця.
Примітка. Ракетний удар по Сергіївці Білгород-Дністровського району стався в ніч на 1 липня 2022 року. Тоді росіяни вдарили по селищу двома ракетами Х-22. Одна ракета влучила у дев’ятиповерхових житловий будинок, повністю зруйнувавши один під’їзд, а інша — в базу відпочинку. Внаслідок удару загинули 22 людей, з яких одна дитина. Також відомо про 40 постраждалих, серед яких шестеро дітей та вагітна жінка.
Про громадську діяльність
Окрім правозахисної діяльності, Аліна Горб займається громадською активністю. З 2021 року вона є членкинею організації Tolerance in you. Спочатку дівчина хотіла долучитися до громадських проєктів як учасниця, а потім стала їх співорганізаторкою.
Перший проєкт Аліна Горб допомогла реалізувати в рідному Бахмуті. У 2021 році за її сприяння відбувся проєкт Bakhmut street art camp, у межах якого 12 активістів-митців з різних куточків України знайомилися з культурою і молодіжним життям Бахмута через активності. Результом проєкту стала виставка сучасного мистецтва.
Аліна Горб (у нижньому ряду третя зліва) з учасниками проєкту Bakhmut street art camp / фото надане героїнею
“Спочатку я подавалася як учасниця і Таня (ред. Тетяна Крюковська — тодішня голова організації) побачила в моїй заявці на участь, що я з Бахмута. Ми з нею зідзвонилися і вона запропонувала, як я можу допомогти, наприклад, в організаційних моментах. Оскільки я досить відповідальна людина, то ми дуже плідно спрацювалися. І якось з першого проєкту так сталося, що я перейшла з розділу учасників в розділ співорганізаторів, тому що разом ми проробили багато організаційних моментів”, — згадує пані Аліна.
У 2022 році аналогічний проєкт планувати провести в Маріуполі. Були навіть попередні домовленості, але їхній реалізації завадила війна.
Під час повномасштабної війни фокус роботи організації змістився на молодіжні обміни.
“Ми почали робити молодіжні обміни на території Польщі. Наші країни-партнери — це, зазвичай, Польща і Німеччина, і молодіжні обміни зараз ми робимо на території цих країн. Вони передбачають знайомство з місцевими культурами. Наприклад, у нас був проєкт у Перемишлі в 2024 році, де збирались німці, поляки та українці. У нас був фокус на стійкість українців. Загалом у наших проєктах ми найбільше фокусуємось на тому, щоб розповідати іноземцям як виживають українці і як вони борються”, — розповіла Аліна Горб.
У вересні 2025 році Аліна Горб очолила організацію Tolerance in you. Як лідерка вона хоче реалізовувати більше проєктів, направлених на допомогу ВПО.
“У нас зміниться вектор роботи, можливо зміниться формат, бо мені хочеться більше фокусуватися на допомозі українцям в Україні. Можливо хотілося б і проєкт в Україні зробити. Мені хочеться допомагати ВПО не тільки з Донецької області, але, можливо, і з інших областей, але якщо фокусуватися, то, звичайно, хотілося б говорити більше про схід України”, — ділиться планами очільниця організації.
“Важливо зберігати самоідентичність, бо це про збереження себе”
Окрім допомоги іншим, Аліна Горб просуває тему самоідентичності. Для неї важливо позиціонувати себе саме як представницю Донеччини. Ще до повномасштабної війни дівчина хотіла показати людям, що мешканці Донеччини не проросійсько налаштовані, а мають стійку проукраїнську позицію, є розумними і гарними людьми. Це вона доводила оточуючим своїм прикладом.
“Ще до початку повномасштабного вторгнення я багато розповідала про Бахмут своїм друзям в університеті, своїм колегам. Тобто, моя ідентичність як людини зі східного регіону з’явилась у мене навіть до початку повномасштабної війни. Я хотіла, щоб люди більше знали про схід України хорошого, позитивного. Що ми теж освічені люди, і оці всі стереотипи проросійські абсолютно нав’язані, і нам треба з цим якось боротися. Але я не хотіла це робити агресивно чи робити якимись пропагандистськими методами. Я хотіла, щоб це було через інструмент м’якої сили, щоб люди, знайомлячись зі мною, знали про мою дуже сильну самоідентифікацію як людини з Донецької області, як людини з Бахмута, і щоб я своїм прикладом показувала, що бути людиною з Донецької області класно. Для мене це було важливо”, — розповідає Аліна Горб.
Дівчина має чітку ідентифікацію себе як людина зі сходу України / фото надане героїнею
За словами бахмутянки, збереження самоідентичності дозволяє гуртуватися людям та знаходити спільноту однодумців.
“Зберігати самоідентичність — це зберігати себе, в першу чергу. Бо коли стаються такі буремні часи, часи нестабільності, ти не знаєш, що буде буквально через годину, дуже важливо якось себе ідентифікувати і не втратити в цьому світі. Я розумію, що комусь може бути важко це зберігати. Наприклад, дехто навпаки хоче це забути, особливо якщо вони пережили окупацію або травматичні події. І це окей. Але при цьому більшість людей, з мого досвіду, намагаються горнутися один до одного, шукають схожі риси. Тому ти одразу можеш знайти схожих на себе людей, ком’юніті, яке тебе розуміє. І це дуже важливо. Чим більше таких людей, тим сильнішим ти себе відчуваєш”, — зауважує бахмутянка.
Аліна Горб каже, що плекає надію повернутися в Бахмут і доєднатися до його відбудови. Але головна проблема, на її думку, — знищення самого поняття дому.
“Звичайно, я б дуже хотіла приїхати в Бахмут, і я вірю, що його деокупують. Але якщо дивитися раціонально, розумієш, що мого дому вже не існує фізично. Моєї квартири, мого будинку, моєї школи. І тут важливо, що не тільки стін немає, зруйновані всі спогади і асоціації. Навіть якщо його відбудують колись, це вже не буде моє місто, яким я його знала, яким любила. Моє місто, на жаль, зруйноване. І з цим дуже складно змиритися. Але я б дуже хотіла, щоб Бахмут колись відновили, і якщо буде щось, чим я зможу допомогти, я буду це робити”, — підсумовує Аліна Горб.
У Дружківці видаватимуть буржуйки для опалення приміщень. Їх можуть безоплатно отримати мешканці громади. Про це повідомляє Дружківська МВА. Дружківка, видача буржуйок Мешканці Дружківської громади Донеччини […]
Аліна Горб — правозахисниця і громадська діячка з Бахмута. Ще зі шкільних років вона мала внутрішній запит на допомогу людям, тому вирішила пов’язати своє життя […]
У Кривому Розі розпочався етап прийняття документів на одноразову грошову допомогу. Виплати здійснюються відповідно до Міської програми соціальної підтримки населення на 2017-2028 роки. Отримати матеріальну […]
Попри морози, сніг і складну безпекову ситуацію, евакуація цивільного населення з Донецької області триває. Волонтери та гуманітарні організації фіксують не зменшення, а зростання кількості заявок, […]
У 2026 році в Україні діє експериментальний проєкт із надання “базової соціальної допомоги” — нового формату державної підтримки для сімей із низькими доходами. Виплата об’єднує […]
