25 жовтня в Україні відзначають День військового капелана, їх ще називають воїнами світла, адже вони не беруть до рук зброю. Під час війни капелани виконують одразу декілька ролей, це і священники й волонтери й психологи. Наша редакція розпитала в отця Олексія про його роботу, та труднощі, а також будні військового капелана.

Отець Олексій не покидав Україну від початку повномасштабного вторгнення. Чоловік з родиною залишався в столиці, а згодом почав їздити у відрядження на Південь та Схід, куди привозив гумдопомогу. Капелан побував у Миколаївській, Харківській та Херсонській областях. Товариші отця Олексія нещодавно відправилися у Куп’янськ з гуманітарною допомогою, а сам герой має в планах відвідати Бахмут та Вугледар, це одні з найгарячіших точок в Україні.

«‎Я священник ПЦУ (Православної церкви України), наразі відповідаю за поховання наших воїнів в Дарницькому та Голосіївському військкоматах. Майже кожен день у мене відбуваються похорони. Зараз я вже став офіційним капеланом, тобто у мене є відповідні документи. Маю право носити форму, хоча й до цього міг, річ у тому, що я військовий офіцер запасу, військову службу скажемо так я знаю», — розповідає отець Олексій.

Священнослужитель час від часу вирушає у відрядження, за його словами ці поїздки планують під конкретний запит

«Ми ж не просто їдемо, щоб послужити чи провести якийсь молебень у храмі. Наша організація «Військові капелани» старається не тільки поїхати на Схід, але й привезти гуманітарну допомогу: їжу, речі, хрестики, молитовники, кишенькові Біблії звісно, що зброю ми не возимо, максимум це бронежилети. Також привозимо воїнам дитячі малюнки, їх нам передають волонтери. До слова, Біблії беруть не всі, а от хрестики всі носять», — каже капелан.

Відрядження відбувається наступним чином — спочатку капелани отримують запит, далі збирають машину з гумдопомогою. Отець Олексій зауважує, що поїздка обходиться в середньому у вісім тисяч гривень, це тільки ціна палива. В основному, капелани здійснюють такі поїздки за власні кошти. Зарплати ні у священника, ні у капелана нема, тож отці працюють на волонтерських засадах, часто допомагають знайомі.

«Ми не хочемо їхати з порожнім багажем, тому беремо необхідні вантажі, на кшталт, теплих речей, спальників і тощо. Те, що просять, ми стараємося знаходити, купувати й відвозити», — зазначає отець Олексій.

Поділився пан Олексій і своїми враженнями від відряджень. Чоловік розповідає, що бійці позитивно ставляться до військових капеланів, часто питають поради, тож доводиться виступати ще й в ролі психолога. У цьому неабияк допомагає життєвий досвід, каже герой.

«Слід пам’ятати, що все залежить, не тільки від твого звання капелана, але й просто від людини. Я за натурою дуже товариська людина, мені не складає труднощів з кимось знайти спільну мову. З бійцями ми говоримо і про Бога і про церкву. Я взагалі намагаюся показати і бійцям і людям нашим, що священник це насамперед така ж жива людина», — каже герой.

Отець Олексій розповідає, що зазвичай запити на приїзд капелана формують самі бійці. Так, до нього нещодавно звернувся добрий товариш, який зараз боронить Україну на Сході, також запити приходять через знайомих. Загалом, добре працює сарафанне радіо, капелана знаходять через друзів, товаришів чи рідних захисників.

«Я намагаюсь зробити так, щоб від частини все ж був офіційний запит, підписаний командиром. Тоді складають перелік необхідних речей, і ми докладаємо зусиль, щоб все придбати по можливості», — розповідає отець Олексій.

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Читайте також: Речник Східного угруповання розповів, чому росіяни хочуть закріпитися у Бахмуті

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації. 

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

Михайло Драпатий — український військовий діяч, генерал-майор. Саме він став новим Головнокомандувач ЗСУ.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала детальне досьє на посадовця, спираючись на інформацію про його службу, участь у бойових діях та кадрові призначення.

Михайло Драпатий: військова кар’єра

Михайло Драпатий народився 1982 року в місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області. Військову освіту здобув у Харківському інституті танкових військ, який закінчив у 2004 році. Також він є випускником Національного університету оборони України.

Після завершення навчання у 2004 році лейтенант Михайло Драпатий розпочав службу у 72-й окремій механізованій бригаді (в/ч А2167, місто Біла Церква).

До 2014 року військовослужбовець отримав звання майора.

Бойовий шлях на сході України у 2014–2019 роках

На початку російської збройної агресії у 2014 році майор Михайло Драпатий обіймав посаду командира 2-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. У квітні підрозділ у повному складі прибув на схід України.

9 травня 2014 року військові отримали наказ зайти до Маріуполя на бронетехніці для посилення сил, які відбивали штурм міського управління міліції, та для звільнення заручників. Операцією керував Михайло Драпатий. Ускладнювали рух барикади, встановлені проросійськи налаштованими місцевими мешканцями. Відео, на якому головна БМП під керуванням командира долає барикаду під час виїзду з міста, транслювали світові медіа.

У червні 2014 року 1-й та 2-й батальйони бригади взяли під контроль прикордонну зону біля населених пунктів Амвросіївка, Зеленопілля, Маринівка, Довжанський, утримуючи Савур-Могилу та пункт контролю “Червонопартизанськ”. Метою було відрізати противника від логістичного забезпечення з території росії. Підрозділи опинилися у вогневому кільці під інтенсивними обстрілами з реактивних систем залпового вогню з боку рф.

Командир очолив ударну групу для виведення військових з району Ізвариного та Червонопартизанська. Прорив тривав кілька днів через мінні поля та під артилерійським вогнем. 4 серпня колона дісталася Зеленопілля, а вночі проти 7 серпня бійці вийшли з оточення до головних сил. Вдалося зберегти понад 30 одиниць техніки та вивести 260 військовослужбовців, втративши під час операції одного бійця.

Після цих подій Драпатому присвоїли звання підполковника та відправили на навчання до Національного університету оборони України. Згодом він перевівся на заочну форму та повернувся до зони бойових дій на посаду начальника штабу 30-ї окремої механізованої бригади.

У серпні 2016 року військового призначили командиром 58-ї окремої мотопіхотної бригади, яка виконувала завдання в Авдіївці та Ясинуватському районі. Восени того ж року Слідчий комітет Росії відкрив проти нього справу. З липня 2017 року він командував бригадою в районі Бахмутської траси.

У квітні 2019 року Михайло Драпатий отримав звання полковника, а в серпні передав командування бригадою для дворічного навчання у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.

Кар’єра під час повномасштабної війни

У 2021 році Михайло Драпатий став начальником управління підготовки військ оперативного командування “Північ”.

Початок повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року зустрів у званні бригадного генерала на посаді заступника командувача Об’єднаних сил Апарату головнокомандувача ЗСУ.

Протягом наступних років його призначали на такі ділянки фронту:

• навесні 2022 року він очолив оперативне угруповання військ “Південь”, яке пізніше змінило назву на “Каховка”, а згодом — “Кривий Ріг”;
• зупинив просування російських військ на цьому напрямку, ліквідувавши загрозу для Кривого Рогу;
• брав участь у звільненні Херсона та керував Херсонським напрямком до січня 2024 року;
• у травні 2024 року був призначений командувачем оперативно-тактичного угруповання військ “Харків”, де організував оборону і відбив російський наступ;
• у листопаді 2024 року обійняв посаду командувача Сухопутних військ, замінивши Олександра Павлюка;
• у січні 2025 року за особистим дорученням президента очолив оперативно-стратегічне угруповання військ “Хортиця”, яке діяло на Покровському напрямку, зберігши повноваження командувача Сухопутних військ.

Відставка та нові призначення

1 червня 2025 року Михайло Драпатий подав рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ. Причиною став російський удар по навчальному центру Збройних сил України, внаслідок якого 12 осіб загинули, а 60 зазнали поранень. Своє рішення він пояснив наявністю “особистого почуття відповідальності за трагедію”.

У жовтні 2025 року він очолив новостворене Угруповання обʼєднаних сил, зона відповідальності якого охоплює Харківську область та прилеглі території. На цій посаді генерал запропонував реформувати систему рекрутингу й підготовки, а також посилити технологічну інтеграцію в армії.

Конфлікт із військовим керівництвом

У засобах масової інформації повідомлялося про наявність суперечностей між Михайлом Драпатим та Олександром Сирським. Журналісти та народна депутатка Мар’яна Безугла наголошували, що призначення на посаду командувача об’єднаних сил послабило позиції генерала. Згідно із заявою депутатки, Генеральний штаб системно обмежував повноваження Михайла Драпатого, не надавши ресурсів на новому місці.

Військовий став одним із командирів, які публічно підтримали колишнього міністра оборони Михайла Федорова після його звільнення. Михайло Драпатий зазначив, що за попереднього керівництва війська мали партнера у Міністерстві оборони, який забезпечував потреби та вимагав змін у підходах і швидшого ухвалення рішень.

Сам Михайло Федоров під час пресконференції повідомив, що за свої здобутки Михайло Драпатий отримав три догани від Олександра Сирського.

Читайте також:

Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського — звільнили. Хто буде замість нього

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

30 травня українські військові оприлюднили нові відеоматеріали, які демонструють актуальний стан тимчасово непідконтрольного Бахмута. Це перше за кілька місяців відео українських військових з міста, яке вдалося зробити за допомогою оптоволокнового дрона “Пташка”.

Українські дрони над Бахмутом

Політ українського безпілотника над тимчасово окупованим Бахмутом став не просто окремим епізодом війни. Він показав, наскільки швидко змінюються можливості українських безпілотних систем і як змінюється сама логіка бойових дій. Якщо ще два роки тому головним завданням було наситити фронт великою кількістю FPV-дронів, то сьогодні виробники говорять уже про інші виклики — збільшення дальності польоту, роботу на оптоволокні, стійкість до засобів радіоелектронної боротьби та інтеграцію безпілотників у єдину систему управління військами. Це означає, що війна переходить із етапу масового використання дронів до етапу технологічного суперництва.

За словами експерта з оборонної промисловості та керівника компанії-виробника озброєння Анатолія Храпчинського, українські безпілотні технології вже виходять на новий рівень. Якщо раніше головним завданням було збільшити кількість дронів, то зараз увага виробників зосереджена на розширенні їхніх можливостей — дальності польоту, стійкості до засобів радіоелектронної боротьби та здатності працювати по цілях далеко за лінією фронту.

“Почнімо з технологічних можливостей наших дронів. Уже кілька українських компаній зробили серйозний крок уперед, збільшивши дистанцію стабільного зв’язку. Це дозволяє розширювати так звану кілзону — територію, на якій безпілотники можуть ефективно працювати. Головне завдання інженерів сьогодні, це забезпечити військових озброєнням, яке реально допомагає на тактичному рівні. Передусім це можливість впливати на логістику противника, позбавляти його постачання та ускладнювати просування військ”, — каже Анатолій Храпчинський.

За словами експерта, саме логістика сьогодні дедалі частіше стає головною ціллю. Якщо підрозділи не отримують боєприпасів, пального чи підкріплення, вони втрачають можливість вести активні бойові дії незалежно від кількості особового складу чи техніки. Храпчинський зазначає, що сучасна війна дедалі більше перетворюється на технологічне протистояння. Виграє вже не той, хто має більше озброєння, а той, хто швидше адаптується до нових умов і здатен оперативно реагувати на зміни на полі бою.

“Сьогодні ми вже бачимо, що технології починають визначати хід бойових дій. Якщо ще кілька років тому головним було виробити більше техніки, то зараз набагато важливіше, наскільки швидко можна вдосконалити вже наявні рішення. Противник постійно змінює свої засоби протидії, відповідно й українські виробники мають швидко адаптуватися. Саме ця швидкість розвитку сьогодні стає нашою конкурентною перевагою”, — говорить експерт.

За його словами, це стосується не лише самих безпілотників. Змінюється вся система ведення війни: від роботи операторів до взаємодії між різними підрозділами, які використовують дрони для розвідки, коригування вогню та ураження цілей.

“Не можна розглядати безпілотники як окремий інструмент. Вони вже стали частиною єдиної системи ведення бойових дій. Дрон знаходить ціль, передає інформацію, допомагає ухвалити рішення, а далі забезпечує її ураження. Саме інтеграція різних технологій визначатиме перевагу на полі бою найближчими роками”, — пояснює Анатолій Храпчинський.

Водночас експерт наголошує, що розвиток українських технологій уже виходить далеко за межі фронту. За його словами, збільшення дальності польоту безпілотників дає змогу працювати по об’єктах, які раніше вважалися недосяжними. Це змушує противника змінювати маршрути постачання, переносити склади та витрачати додаткові ресурси на захист тилу.

“Коли збільшується дальність роботи безпілотників, змінюється вся система забезпечення противника. Він уже не може почуватися безпечно навіть далеко від лінії фронту. Це змушує переносити логістичні центри, перебудовувати маршрути та витрачати більше ресурсів на захист. У підсумку це безпосередньо впливає на можливості російської армії вести бойові дії”.

До теми:

Українські дрони змінюють хід війни: чому навіть окупований Бахмут уже не можна вважати російським тилом

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!