«‎Не всі беруть Біблії, але всі носять хрестики»: будні військового капелана

Семаковська Тетяна 17:32, 25 Жовтня 2022

311670506 442505704729180 4920322057308352348 n e479325 жовтня в Україні відзначають День військового капелана, їх ще називають воїнами світла, адже вони не беруть до рук зброю. Під час війни капелани виконують одразу декілька ролей, це і священники й волонтери й психологи. Наша редакція розпитала в отця Олексія про його роботу, та труднощі, а також будні військового капелана.

Отець Олексій не покидав Україну від початку повномасштабного вторгнення. Чоловік з родиною залишався в столиці, а згодом почав їздити у відрядження на Південь та Схід, куди привозив гумдопомогу. Капелан побував у Миколаївській, Харківській та Херсонській областях. Товариші отця Олексія нещодавно відправилися у Куп’янськ з гуманітарною допомогою, а сам герой має в планах відвідати Бахмут та Вугледар, це одні з найгарячіших точок в Україні.

«‎Я священник ПЦУ (Православної церкви України), наразі відповідаю за поховання наших воїнів в Дарницькому та Голосіївському військкоматах. Майже кожен день у мене відбуваються похорони. Зараз я вже став офіційним капеланом, тобто у мене є відповідні документи. Маю право носити форму, хоча й до цього міг, річ у тому, що я військовий офіцер запасу, військову службу скажемо так я знаю», — розповідає отець Олексій.

Священнослужитель час від часу вирушає у відрядження, за його словами ці поїздки планують під конкретний запит

«Ми ж не просто їдемо, щоб послужити чи провести якийсь молебень у храмі. Наша організація «Військові капелани» старається не тільки поїхати на Схід, але й привезти гуманітарну допомогу: їжу, речі, хрестики, молитовники, кишенькові Біблії звісно, що зброю ми не возимо, максимум це бронежилети. Також привозимо воїнам дитячі малюнки, їх нам передають волонтери. До слова, Біблії беруть не всі, а от хрестики всі носять», — каже капелан.

Відрядження відбувається наступним чином — спочатку капелани отримують запит, далі збирають машину з гумдопомогою. Отець Олексій зауважує, що поїздка обходиться в середньому у вісім тисяч гривень, це тільки ціна палива. В основному, капелани здійснюють такі поїздки за власні кошти. Зарплати ні у священника, ні у капелана нема, тож отці працюють на волонтерських засадах, часто допомагають знайомі.

«Ми не хочемо їхати з порожнім багажем, тому беремо необхідні вантажі, на кшталт, теплих речей, спальників і тощо. Те, що просять, ми стараємося знаходити, купувати й відвозити», — зазначає отець Олексій.

Поділився пан Олексій і своїми враженнями від відряджень. Чоловік розповідає, що бійці позитивно ставляться до військових капеланів, часто питають поради, тож доводиться виступати ще й в ролі психолога. У цьому неабияк допомагає життєвий досвід, каже герой.

«Слід пам’ятати, що все залежить, не тільки від твого звання капелана, але й просто від людини. Я за натурою дуже товариська людина, мені не складає труднощів з кимось знайти спільну мову. З бійцями ми говоримо і про Бога і про церкву. Я взагалі намагаюся показати і бійцям і людям нашим, що священник це насамперед така ж жива людина», — каже герой.

Отець Олексій розповідає, що зазвичай запити на приїзд капелана формують самі бійці. Так, до нього нещодавно звернувся добрий товариш, який зараз боронить Україну на Сході, також запити приходять через знайомих. Загалом, добре працює сарафанне радіо, капелана знаходять через друзів, товаришів чи рідних захисників.

«Я намагаюсь зробити так, щоб від частини все ж був офіційний запит, підписаний командиром. Тоді складають перелік необхідних речей, і ми докладаємо зусиль, щоб все придбати по можливості», — розповідає отець Олексій.

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Читайте також: Речник Східного угруповання розповів, чому росіяни хочуть закріпитися у Бахмуті

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації. 

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

Фронт на Донеччині: росіяни зменшили кількість атак на Костянтинівському та Лиманському напрямках

Семаковська Тетяна 11:00, 21 Листопада 2026
Донеччина / фото Генштаб ЗСУ

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському та Костянтинівському напрямках, де протягом доби українські військові зупинили 26 та 9 штурмів відповідно. Загалом у Донецькій області протягом минулої доби зафіксували 46 наступальних дій російських військових, що на 14 менше, ніж напередодні. Інтенсивність штурмів помітно знизилася на Костянтинівському та Лиманському напрямках — на 9 та 7 атак відповідно, тоді як на Покровському тиск дещо зріс.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Що відбувається на фронті Донеччини

Найбільше атак протягом минулої доби, 20 листопада, зафіксовано на Покровському напрямку. За даними Генштабу, тут українські військові зупинили 26 штурмів противника — на 2 більше, ніж добою раніше. Російські військові атакували у районах Софіївки, Новогришиного, Новопавлівки, Торецького, Кучерового Яру, Білицького, Вільного, Добропілля, Чернігівки та Сергіївки.

На Костянтинівському напрямку зафіксовано 9 атак — це удвічі менше (на 9 атак), ніж напередодні. Противник вів штурмові дії в районах Костянтинівки, Новоселівки та Новопавлівки.

На Лиманському напрямку минулої доби росіяни провели 6 атак — на 7 менше, ніж днем раніше. Українські військові зупинили спроби противника просунутися вперед у районах Колодязів та Лимана.

На Слов’янському напрямку противник здійснив 5 атак (стільки ж, як і за попередню добу) — у районах Кривої Луки та Ямполя.

На Краматорському напрямку минулої доби російські військові активних дій не проводили, як і напередодні.

Втрати росіян за 20 листопада

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 20 листопада російські військові втратили:

  • близько 1 730 осіб особового складу (пораненими та вбитими);
  • 24 бойові броньовані машини;
  • 21 артилерійську систему;
  • 1 РСЗВ;
  • 2 засоби ППО;
  • 7 наземних робототехнічних комплексів;
  • 1 065 БПЛА оперативно-тактичного рівня;
  • 82 крилаті ракети;
  • 283 одиниці автомобільної техніки та автоцистерн;
  • 2 одиниці спецтехніки.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До Дня Гідності та Свободи: бахмутянин Андрій Лоза про два Майдани та події 2014 року

Семаковська Тетяна 10:00, 21 Листопада 2026

Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед тих, хто відстоював український вибір ще з 2004 року, а взимку 2013–2014 років пройшов крізь газові атаки, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО, — бахмутянин Андрій Лоза.

Народжений у Бахмуті, він свідомо перейшов на українську мову в розпал Помаранчевої революції, ламаючи міфи про “російськомовний Донбас” у центрі Донецька. Згодом очолював міський осередок ВО “Свобода”, був затриманий силовиками на Водохреща 19 січня 2014 року, боронив рідну землю у складі добровольчого батальйону “Січ”, а під час повномасштабної війни став на захист Київщини.

Про першу поїздку на Майдан із 800 гривнями в кишені, жорстоке затримання на вулиці Грушевського, проросійський спротив у Бахмуті навесні 2014-го та мрію про відбудову рідного міста Андрій Лоза розповів редакції Бахмут IN.UA.

“Вийшов на перон у Києві вже українськомовним”: Помаранчева революція та робота в Донецьку

Андрій Лоза народився 1 червня 1983 року в Бахмуті, навчався у місцевій школі №13. Заклад тоді був російськомовним — українську мову та літературу викладали лише двічі на тиждень. Проте вчителька української, родом із Поділля, зуміла прищепити хлопцеві любов до рідного слова, яка згодом стала визначальною в його житті.

У 2002–2007 роках Андрій працював у Донецьку за графіком “чотири через чотири”: чотири доби в обласному центрі, чотири — вдома в Бахмуті. Працював у відомих закладах у середмісті Донецька — на бульварі Пушкіна, площі Дзержинського та в районі між “Донбас Ареною” і старим стадіоном “Челюскінців”.

Переломний момент стався восени 2004 року, у розпал Помаранчевої революції. Андрій ніколи не приховував своїх проукраїнських поглядів на роботі, тож зрештою керівництво ресторану попросило його звільнитися. Не вагаючись, із 800 гривнями в кишені він сів на потяг до Києва — вперше їхати до столиці, на Майдан.

“Саме в поїзді, в тамбурі, я згадав свою шкільну вчительку української мови з тринадцятої школи. І вирішив: усе, переходжу на українську. На перон київського вокзалу я вийшов уже українськомовним. А коли повернувся до Донецька, почав спілкуватися українською з гостями в закладі. Не розуміли мене відсотків п’ять-десять — ті, хто приїхав із росії. Усі інші чудово розуміли, ще й гарні чайові залишали. Ніякого “мовного питання” в Донецьку не існувало — це була вигадка політтехнологів“, — згадує Андрій Лоза.

“У мене не було Євромайдану — була Революція Гідності”: грудень 2013-го та Банкова

Перед початком Революції Гідності Андрій очолював бахмутський міський осередок ВО “Свобода” на громадських засадах, заробляючи на життя роботою на фермерському господарстві в Покровському. Коли наприкінці листопада 2013 року силовики жорстоко побили студентів у Києві, він разом із побратимами вирушив до столиці.

Із 1 грудня 2013 року по 19 січня 2014 року бахмутянин безвиїзно перебував у вирі протестів. Для нього ці події від самого початку мали глибший сенс, ніж просто зовнішньополітичний курс країни.

“У мене ніколи не було “Євромайдану”. Революція Гідності — це те, чого нам не вистачало, і цей гештальт досі повністю не закритий. Ще не всі розуміють, що таке гідність і власна цінність“, — наголошує чоловік.

Уже в перший день зими, 1 грудня, Андрій опинився в епіцентрі подій на вулиці Банковій — стояв безпосередньо біля того самого грейдера, коли активісти намагалися стримати людей і не допустити провокацій проти силовиків. Тоді ж він отримав своє перше “хрещення” сльозогінним газом та контузію.

Водохреща на Грушевського, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО

Найважчим спогадом тієї зими для Андрія стало 19 січня 2014 року — Водохреща, яке увійшло в історію Майдану як “Вогнехреща”. На той момент бахмутянин мав статус помічника народного депутата та посвідчення позаштатного кореспондента газети “Всеукраїнське об’єднання «Свобода»”, допомагаючи журналістам і стрімерам висвітлювати події наживо.

Того дня він разом із побратимами з’їздив скупатися в ополонці, вирішив кинути курити, одягнув вишиванку, а зверху — теплу куртку з капюшоном. Повернувшись на Майдан, побачив, що на вулиці Грушевського спалахнули активні сутички: силовики застосовували водомети на морозі, в повітрі літали світлошумові гранати. Андрій пішов туди, наївно розраховуючи, що журналістське посвідчення та статус помічника нардепа захистять його в межах закону.

“Мене витягли прямо з автобуса, де перебували журналісти. Люди в чорному камуфляжі без розпізнавальних знаків натягнули мені на голову капюшон, заламали руки в “ластівку” і відвели до бордюру біля Червоного корпусу університету. Почали бити ногами, вимагаючи розставити ноги. Дякувати Богу, я займався спортом: згрупувався, закрився в “замочок”, і це мене врятувало від тяжчих травм“, — розповідає Андрій.

Після затримання його близько трьох-чотирьох годин возили Києвом в автозаку. У кишені дивом залишився мобільний телефон, тож Андрій встиг зателефонувати до пресцентру Революції Гідності й повідомити, що його везуть до Деснянського райвідділу міліції. Коли автозак прибув на місце, там уже чергували адвокати та народні депутати. Попри це, за командою одного з міліцейських керівників затриманого кинули до камери, відрізавши шнурки та витягнувши пояс.

На суді взяти бахмутянина на поруки пропонували народні депутати та громадські діячі, однак суддя відправив його під варту — формальною підставою стало те, що Андрій був зареєстрований у Бахмуті (тоді Артемівську), а не в столиці.

“Спершу мене на дві доби помістили в ізолятор тимчасового тримання. Єдиний плюс, який я там отримав, — у камері була гаряча вода і я нарешті виспався після тижнів на барикадах. Потім перевели до Лук’янівського СІЗО. Хлопці в камері раділи, бо побратими з волі передавали мені сигарети, а я тримався і не курив — пообіцяв собі, що закурю лише тоді, коли вийду“, — ділиться спогадами ветеран.

У СІЗО, попри спроби тиску, Андрій відчув несподівану солідарність: навіть серед звичайних в’язнів до майданівців ставилися з повагою. А звільнення в лютому 2014 року, коли режим Януковича вже сипався, обернулося справжнім юридичним курйозом.

“Шевченківський суд змінив мені запобіжний захід на нічний домашній арешт — із десятої вечора до ранку за місцем прописки в Артемівську. Конвоїри в Києві розгубилися: вони мали везти мене під домашній арешт на Донеччину, а в країні вже тривала розв’язка, Янукович тікав із Межигір’я, і ніхто не розумів, що робити. Зрештою мене просто відпустили. Вийшовши за ворота, я, як і обіцяв, з’їв добрий шматок м’яса і закурив“, — посміхається Андрій.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фронт на Донеччині: росіяни зменшили кількість атак на Костянтинівському та Лиманському напрямках

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському та Костянтинівському напрямках, де протягом доби українські військові зупинили 26 та 9 штурмів відповідно. […]

До Дня Гідності та Свободи: бахмутянин Андрій Лоза про два Майдани та події 2014 року

Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед […]

часів яру
Важливо

Росіяни активізували малі піхотні групи біля Часів Яру та посилили удари по логістиці

Російські війська намагаються просуватися поблизу Часів Яру, використовуючи малі піхотні групи та погіршення погодних умов. Одночасно окупанти посилили удари дронами по логістичних маршрутах українських військових. […]

Як авторизуватися в Армія+ та отримати доступ до застосунку: покрокова інструкція від Міноборони

Військовослужбовці, які стикаються з помилками під час входу в застосунок “Армія+”, можуть розв’язати проблему за допомогою оновленої інструкції від Міністерства оборони. За даними відомства, запропонований […]

субсидії

Чому переселенці не можуть скористатися програмою субсидій на оренду житла

З січня 2025 року в Україні діє програма субсидій на оренду житла для ВПО. Кошти на реалізацію програми в бюджеті є, але фактично вона не […]