Повномасштабна війна привнесла в наше життя величезну кількість фізичних та моральних травм. Після перемоги на нас очікує багаторічний процес відновлення. Відбудова Бахмута буде проводитися ледве не з нуля. Хоча наразі складно спрогнозувати коли та як це буде відбуватися, важливо вже зараз починати планування. В цьому процесі треба передбачити відновлення інфраструктури таким чином, щоб всі громадяни мали безбар’єрний та безперешкодний доступ до будь-яких локацій та створити візію інклюзивного міста.

Збільшення рівня інклюзивності було актуальним в Україні ще до повномасштабного вторгнення. Втім, бойові дії та постійні обстріли кожного дня підвищують актуальність цього питання. Адже велика кількість людей зазнають поранень, які впливають на їх життя. Тому планування відбудови має проходити з урахуванням розробки інклюзивного простору, де мешканці зможуть отримати доступ до будь-якої установи, простору чи житлового приміщення, незважаючи на свій фізичний або ментальний стан.

«Якщо звернутись до термінології, то «Інклюзія» (від англ. inclusion — включення, залучення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі. Бар’єри можна поділити на: архітектурні – це коли потрібні пандуси, ліфти, пласкі входи, кардинальна зміна підходів до будівництва, інформаційні – в цьому випадку ми думаємо, як надавати інформацію, так щоб різні люди могли нею користуватись, наприклад, роботи сайти доступними для незрячих людей, вчити людей використовувати додатками та знати хоч кілька слів жестовою мовою тощо), бар’єри бувають у ставлені – тут як раз треба думати, як нам, як суспільству, ставати відкритішими – приймати різних людей, пам’ятати про них в тому числі коли ми приймаємо рішення», – пояснила Ольга Хіцевич, адвокаційниця ГО «Fight For Right/Боротьба за права».

ГО «Fight For Right/Боротьба за права»  допомагає та всіляко підтримує людей з інвалідністю по всій країні. Джерело: сайт ГО «Fight For Right/Боротьба за права»

Рівень інклюзивності в Бахмуті до 24 лютого та що має бути після перемоги

Варто відзначити, що Бахмут до повномасштабного вторгнення став досить інклюзивним містом. Містяни, які так чи інакше були дотичні до побудови безбар’єрного простору, достатньо високо оцінюють намагання місцевого бізнесу та влади підвищити рівень доступності. 

«Можна сказати, що у питанні доступності я б поставила Бахмуту 8, а то й 9 балів по десятибальній системі. Звісно, було куди ще розвиватися. Але, порівнюючи з іншими містами, в нас було досить все гарно організовано, продумано. Навіть якщо знаходилися якісь недоліки, то місцева і влада та інші люди, наприклад, підприємці, вони були готові йти на зустріч. Більшість магазинів та установ вже при відкритті враховували, що треба робити пандуси», – поділилася Дар’я Ковшарова, бахмутянка, мати дитини з інвалідністю.

«У нас було одне із найдоступніших міст, рівень доступності на висоті. Можу сказати, що десь такий як у Львові, а інколи й вище, адже у нас не було бруківки й все було заасфальтовано. Наш стадіон був повністю придатний для змагань міжнародного рівня для спортсменів з інвалідністю, в місті кожного дня ходило два три тролейбуси по маршруту, в яких були умови для людей з інвалідністю, були в центрі доріжки для людей з порушеннями зору тощо », – розповів бахмутянин Денис Ковальов.

На стадіоні “Металург” проводилися спортивні чемпіонати, зокрема для спортсменів з інвалідністю. Джерело: відкриті джерела

«Завжди бажаємо ліпшого. Але моя Олександра самостійно їхала до школи, самостійно пересувалася центром міста, у неї був пандус до будівлі школи, був інклюзивний туалет та доступна їдальня. У інших дівчат не все так гарно, особливо у тих, хто жив у віддалених районах від центра. Можливо, те, що Олександра живе у центрі міста, то це і впливає на її мобільність.», – згадує Альбіна Гребенюк, керівниця ГО «Бахмут Особливий».

Втім, всі респонденти згадували про складнощі з доступним громадським транспортом, який далеко не весь був обладнаний для легкого доступу до нього людей з інвалідністю. Місто намагалося покращити ситуацію з транспортування та навіть запровадило соціальне таксі, яке допомагало людям пересуватися. Це не виправляло ситуацію повністю, адже таке таксі не можна було використовувати у побутових чи повсякденних цілях. 

Соціальне таксі для людей з інвалідністю. Фото: з відкритих джерел

Проєкт з Бахмута, націлений на підтримку дітей з інвалідністю, переміг у міжнародному конкурсі ЮНІСЕФ “Cities Inspire Awards” наприкінці 2021 року. А дитячий центр «Кіндер-клаб» був відкритий для дітей з інвалідністю міста та пропонував різноманітне дозвілля та навчання.

У Кіндер-клабі діти могли навчатися, спілкуватися з однолітками та спеціалістами або просто приємно проводити своє дозвілля. Джерело: ресурс Всі Свої

На жаль, після руйнування, всі переваги Бахмута, зокрема рівень інклюзивності, було знищено. Попереду чекає довгий процес відбудови. Він має містити в собі не тільки моменти, які б дозволили повернути попередній рівень доступності міста, але й перевершити його. Адже найбільша цінність України це є люди й всі ми маємо право на рівний доступ до інфраструктури міста.

У 2021 році команда ГО «Доступно.UA» провела перевірку на рівень доступності 19 міст України. Тоді в 10-ку кращих потрапили два міста Донеччини, Маріуполь (1-ше місце) та Краматорськ (9-те місце). Втім, найкращий результат складав менше ніж 20% доступності зі 100% можливих. Це свідчить про те, що на контрасті з іншими містами, ці населені пункти мають більш дружню до людей інфраструктуру. На жаль, це не є доказом наявності повного доступу всіх людей до будь-чого у місті. 

У майбутньому є низка моментів, які потрібно врахувати під час відбудови. Бахмутянка Дар’я Ковшарова поділилася кількома з них:

• перш за все це інклюзивний транспорт, адже не всі мають змогу використовувати власний транспорт для пересування;
• доступні житлові будинки: це і й пандуси із правильним та безпечним кутом нахилу, і й широкі ліфти, в які можу поміститися крісло колісне;
• планування дворів: спуски та пандуси не мають перекриватися жодними транспортними засобами, також потрібно зменшити кількість бордюрів та їх висоту, щоб будь-хто міг безперешкодно пересуватися; 
• потрібно мати більше звукових світлофорів та контактних доріжок;
• треба продумувати соціальні об’єкти (наприклад, школи чи лікарні тощо) не тільки ззовні, але й зсередини: широкі ліфти для крісел колісних, інклюзивні вбиральні тощо.

«Соціальні об’єкти, як  школа чи лікарня, повинні враховувати, що є люди з особовими потребами. Потрібно врахувати це не тільки в контексті доступу до будівлі, але й в, наприклад, біологічних потребах людини. В середині приміщення людина має мати доступ до всього, щоб вона не тільки потратив у будівлю, але й отримати там весь спектр послуг. У нас була поліклініка. Це висока, велика будівля, але не всі кабінети, які потрібні в людині, були на першому поверсі. Ліфт в ній був не дуже широким, не кожен візок поміститься. Як жінці на візку прийти на верхні поверхи на огляд, наприклад, до гінеколога? Тому, такі простори треба повністю продумувати, не тільки ззовні, але й зсередини», – ділиться поділилася Дар’я Ковшарова.

У Німеччині є спуски з тротуарів, щоб люди з інвалідністю або маломобільні групи населення безперешкодно могли переходити дорогу. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Ці заходи допоможуть людям з інвалідністю та маломобільним групам населення пересуватися по місту та активніше включатися у соціальне життя. Адже відсутність доступної інфраструктури спричиняє замкненість людей та обмежує їх право бути рівноправною частиною нашого суспільства. 

«Доступність – це ключ до успішного та незалежного ЖИТТЯ людей з інвалідністю в цивілізованому суспільстві. Люди з інвалідністю рівноправна частина суспільства і вони мають право і повинні брати участь у суспільному житті держави, щоб влада чула і бачила ті проблеми, які дійсно існують в цьому напрямку – такі консультації мають відбуватись не раз на рік і не за зачиненими дверима, в них мають брати участь громадський сектор та самі громади, щоб разом планувати й зміни та долати виклики», – пояснила Ольга Хіцевич.

«Звертати увагу на потреби, а потреби можуть озвучити люди на візочках, люди незрячі, люди на милицях. З цими людьми потрібен діалог. Якщо влада буде вести монолог: ми вам зробили – користуйтесь, то не буде толку. Треба розмовляти», – каже Альбіна Гребенюк.

«Люди з інвалідністю закриваються (ред.- якщо у громаді низький рівень доступності). Там, де я зараз, є соціальний центр. Люди сюди приходять і я тут спілкуюся з ними, і от я чую з розмов. Вони дуже жаліються, що їм немає куди вийти. Кругом перепони. Для них це складно. Я з цим живу та вже не звертаю уваги. Дуже вибиває, коли людина ось тільки отримала травму або захворювання. Вона, скажімо так, жила повним життям. А потім щось трапляється і їй вже чогось не вистачає. Такі люди ховаються у свою мушлю і це дуже впливає ще й на психологічний стан людини. Потрібно зробити умови, щоб ці люди жили повним життям і відчували себе повноправними в соціумі», – поділився бахмутянин Денис Ковальов.

Гойдалка для людей на кріслах колісних у Німеччині. Приклад інклюзивного простору. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Чи готова Україна до відбудови з урахуванням принципів інклюзивності

В Україні на всіх рівнях говорять про майбутню відбудову. Загальнодержавний план було презентовано міжнародним партнерам ще минулого року. Громади на місцевому рівні теж намагаються створити візію цього процесу. Наприклад, нещодавно за сприяння нашої редакції була організована зустріч на тему відбудови Бахмута. 

«Торік держава представила план відновлення України, який складається з 24 проєктних груп за різними напрямками роботи. Одним із таких напрямків є будівництво, містобудування, модернізація міст та регіонів, проєктні матеріали якого передбачають відбудову із застосуванням інклюзивних рішень. Але ці заходи не є системними та пов’язаними з іншими напрямками (бо без цього ми не можемо розглядати успішну відбудову) і потребують доопрацювань, оскільки цей напрямок торкається багатьох аспектів і напрямків відбудови одночасно», – каже Ольга Хіцевич.

Також Ольга говорить, що ті нормативно правові акти, які регулюють питання інклюзивності в Україні, є суттєво кращими, ніж 10 років тому. Проте, досі існує потреба їх адаптувати та удосконалювати. 

«Те, що ми маємо на сьогодні в законодавчому арсеналі, недостатньо для того, щоб говорити про успішну відбудову з урахуванням інклюзивних аспектів. Але, якщо порівнювати з тим, що було ще років 10 тому, то сьогодні ми, звісно, просунулись вперед, поступово вносяться зміни в законодавство, запроваджуються плани/програми, але все одно цього недостатньо, нам ще потрібно зробити багато кроків на цьому шляху. Наприклад, стандарти щодо будівництва є у державних будівельних нормах, їх оновлювали вже у 20-х роках цього століття, але зараз знову переглядають деякі, з огляду на потребу врахувати питання доступності як раз у повоєнній відбудові та покращені стану укриттів тощо», – розповіла Ольга Хіцевич.

Завдяки високому рівню доступності у Німеччині, люди з інвалідністю ведуть активний образ життя, відвідують розважальні заклади та ресторани. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Хоча навіть в ідеальних законодавчих умовах не було б можливості предметно обговорити відбудову з урахуванням інклюзивності в окупованих містах. Дані не є повні, а ситуація щодня змінюється. 

«Для того, щоб розуміти, як вибудовувати процес відбудови цих міст, треба розуміти ступінь руйнації, Бахмут, наприклад, вщент зруйнований. Також, не можна нехтувати питаннями екоциду, нам достеменно невідомо наскільки ці міста екологічно придатні для відновлення життя на їхніх територіях. Після нашої перемоги, ми маємо оцінити ступінь руйнації, екологічних проблем, держава має визначитись, в якому напрямку діяльності можуть розвиватись ці міста тощо. І тільки тоді ми можемо говорити про відбудову з урахуванням інклюзивності та визначити план дій, за яким маємо рухатись. Також, слід звернути увагу на такий підхід, як універсальний дизайн – він орієнтований на те, щоб робити простори доступними для різних верств населення та максимально враховувати потреби людського різноманіття. Але все це держава має обговорювати з громадськістю, між ними має існувати діалог і досягнутий консенсус, тільки так ми побудуємо інклюзивну державу/відбудуємо зруйноване.» – пояснила Ольга Хіцевич

Проте, попередні етапи планування та обговорення можливо проводити вже зараз. Адже доступність та інклюзивність міського простору це перевага для міста. В розробці таких механізмів та принципів може допомогти європейський досвід. Багато країн ЄС змогли якісно та доступно продумати міський простір, навіть в історичних районах. 

«Україна для себе обрала шлях євроінтеграції, тому ми маємо рівнятись на практику Європейського Союзу в цілому. Ми маємо реформувати/адаптувати наше законодавство (ратифікувати ряд директив ЄС, які надають змогу поліпшити та посунути з мертвої крапки багато процесів у цьому напрямку) під європейські стандарти. І головне, ми маємо взяти за основу  європейську Стратегію захисту прав людей з інвалідністю на 2021-2030 роки, яка розширює права і можливості людей з інвалідністю в європейському суспільстві. І вже на підставі всього цього займатись побудовою інклюзивного простору в містах, можливо, із залученням європейських експертів, які брали участь в аналогічних процесах у своїх країнах, робити архітектурно доступними простори, переглянути послуги та подумати, як  їх зробити доступними» – розповідає Ольга Хіцевич 

Війна змусила бахмутян змінити місце проживання, ті хто виїхав за кордон тепер мають досвід проживання у дружньому до людей з інвалідністю просторі і знають, як такий простір має виглядати і хочуть, щоб такі умови були створені і в відбудованому Бахмуті.  

«Моя дитина отримала прихисток від війни у Німеччині, місто Бремен. Такої кількості людей на візочках я не бачила ніде. У магазинах є спеціальні тачки, вони чіпляються до передньої нижньої рами інвалідного візочка і людина вільно робить покупки. Увесь транспорт інклюзивний.Трамваї, буси нахиляються до візка, і людина без перешкод заїжджає. Ніхто ніколи не займе місце для коляски. До електрички, до потяга вільний доступ. Є багато крутезних мобільних пандусів на вокзалах. Без супроводу людина сама не залишиться. У лікарнях ліфти всюди, немає лікарні без ліфта, немає магазина без ліфта або пандуса. Нам з Олександрою не треба прокладати маршрут, ми знаємо, що доберемось до будь-якої точки Німеччині. Туалети інклюзивні скрізь, це не тільки для інвалідних візків, а ще й звичайних мам, для того, щоб поміняти підгузок дитини. Двері усюди відчиняються самі. Тому що зробити це людині на візку самостійно неможливо.» – розповіла Альбіна Гребенюк.

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутяни зібралися онлайн, щоб поговорити про те, що для них сьогодні означає дім. Під час зустрічі “Образ дому” учасники ділилися своїми переживаннями, мріями про новий дім та обговорили результати опитування про настрої громади.

Розповідаємо про головне із зустрічі.

Образ дому: проблеми, з якими стикнулися бахмутяни

Бахмутська адміністрація шукає способи побудувати житло для бахмутян у інших регіонах України. Зараз, зокрема, триває робота з Гостомелем у межах проєкту “Спільне бачення нового дому”. Між двома громадами підписали меморандум про співпрацю, намагаються знайти ділянку і почати, власне, реалізовувати житло для бахмутян. Нагадаємо, що спочатку проєкт хотіли будувати на приватній земельній ділянці, яку Бахмутській громаді запропонував власник землі. Однак договір на користування так і не уклали, умови для цього були не вигідними. Тож зараз шукають землю у комунальній власності.

Паралельно команда урбаністів працює над передпроєктним дослідженням. У межах цього дослідження провели опитування для бахмутян, аби визначити їх потреби та запити. Житло – його пошук та непостійність, одне з ключових питань.

“Коли ти опиняєшся на новому місті,  перше, що ти стикаєшся, що треба десь жити. І пошук житла – це дуже стресово, це емоційно виснажує. І оце відчуття, що я тут чужий, воно тільки посилює це виснаження…”, — цитата респондента з Бахмута з опитування.

Софія Боднар, урбаністка “Розквіту” коротко представила результати опитування, участь у якому взяли понад 700 людей. Так виявили, що більшість бахмутян проживала у власному житлі в Бахмуті. Також люди відзначили погіршення якості життя у різних сферах, особливо це стосується роботи та соціальних зв’язків. Але найскладніша ситуація все з житлом. І якщо у переселенців, чиї території зараз неокуповані, можливість отримати компенсацію за зруйноване майно — є, то у бахмутян її немає.

І це питання на державному рівні, команда проєкту на це прямо повпливати не може. Однак ми можемо працювати на місцевому: хочемо допомогти та покращити умови в яких перебувають наразі бахмутяни, поки вони очікують розв’язання питання.

Зауважимо, що є перші кроки до отримання компенсації за Постановою 1176 для людей з ТОТ. Але наразі вона доступна лише двом категоріям: людям з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій. Подати заявку можна буде з 1 грудня. А зараз більшість людей змушені винаймати житло, часто ця оселя має не найкращі умови, про це зазначало багато респондентів.

“Це просто непридатні, незручні умови для життя: застарілий житловий фонд, старі квартири без ремонту — старі меблі, комунікації, через це проблеми з опаленням і з електрикою. Водночас є висока орендна вартість за таких умов, а змінити їх складно, тому що або орендодавець цього не хоче, або немає гарантій, що можна буде жити в цьому орендованому житлі далі. Були випадки, коли квартиру просто продавали, і людей виселяли буквально за день. Але більшість людей усе одно йде на ці умови, тому що на інші немає бюджету. Це психологічний дискомфорт, відчуття чужого, невизначеності, якоїсь тимчасовості, що дає сильну тривогу. Усе це впливає на комфорт життя людей“, — каже Софія Боднар, посилаючись на відповіді з опитувальника.

Водночас будівництво нового житла, це не простий процес особливо для громади, територія якої в окупації.

“Люди паралізовані з усіма оцими прогалинами в законодавстві і обмеженнями окупованих адміністрацій. Це дуже непростий шлях. І, знаєте, якби можна було графічно візуалізувати: від ідеї побудувати житло для бахмутян до реалізації цього житла, це була б саме ось така крива, звивиста лінія. Але це зовсім не означає, що не треба пробувати, не дивлячись на всі ці складнощі процесів”, — говорить урбаністка.

Ідея бахмутської адміністрації збудувати житло для бахмутян потребує часу.  Зараз адміністрація шукає крім ділянки — партнерів та фінансування, бо будівництво – це дороговартісний процес, і покрити все з бюджету громад — вкрай важко. Тому це буде співпраця з донорами, які будуть співфінансувати проєкт.

Яким має бути житло для бахмутян?

Саме на це питання ми шукаємо відповідь нашим дослідженням.

“Ми вже розуміємо з проведеного дослідження, що це житло для бахмутян має бути з різними моделями заселення і різного типу. В Україні є декілька моделей заселення, кожна з них має свої характеристики, різні особливості. Ми хочемо певний мікс цих моделей, щоб дати більшу можливість більшій кількості категорій бахмутян мати право і можливість заселитися”, — пояснює урбаністка.

Які моделі заселення є в Україні?

На це питання відповідає Ангеліна Татарікова, фахівчиня “Розквіту”. За її словами, є 4 ключові моделі, які зараз працюють в Україні або існують законодавчо, або ж плануються в аналогічних проєктах. 

1. Перша модель – це соціальне житло, найвідоміша всім. Воно надається від держави або муніципалітету за знижену оренду плату або безплатно. Мета – забезпечити базові умови для малозабезпечених, вразливих категорій населення. 
2. Друга модель – це тимчасове житло, яке надають на обмежений термін людям, які опинилось у складних життєвих обставинах, зокрема для внутрішньопереміщених осіб. Ключовою тут є характеристика тимчасовості.
3. Третя модель — це муніципальне орендне житло, яке належить місцевій громаді, воно надається в оренду за доступною (нижче ринкової) ціною, не нульовою. Таке житло орієнтовано на людей з середнім доходом, які не підпадають під категорії соціального житла, проте все ще не можуть дозволити собі житло за комерційними ринковими умовами.
4. Четверта модель — це житло з правом викупу, коли спочатку є можливість оренди, а потім частина коштів враховується в майбутній викуп, і орендар отримує право викупити житло, в якому він живе не один рік. 

За якими критеріями відбувається відбір на заселення?

Критерії визначені законодавством для кожної з моделей, однак окрім цього муніципалітет може також впливати на це, та мати свої критерії для заселення.

Соціальне житло передбачено для найбільш вразливих категорій, які перебувають на житловому обліку, важливими є категорії людей з низьким доходом і соціальною вразливістю.

Тимчасове житло створено у більшості для ВПО, і також там є бальна система соціальних показників, наприклад, статус ветерана, які в сукупності дають тобі певний вищий або нижчий рівень в переліку на заселення. 

Примітка. Ознайомитися з бальною системою надання тимчасового житла можна за покликанням.

Також є муніципальне орендне житло, тут звертають увагу на дохід родини, також тут є пріоритетна, також часто бальна система і враховується наявність або відсутність житла і його площі. 

“Але окрім цих критеріїв, є ще такий аспект, як побажання донора, якщо в проєкті бере участь донор, то він має право впливати на певні критерії, які існують”, — пояснює Ангеліна Татарікова.

Цінності громади та донора: як це працює при заселенні

Урбаністи наголошують, що муніципалітети також можуть впливати на умови заселення, насамперед ухвалюючи ті критерії заселення, які є в системі цінностей громади. Наприклад, благодійна організація “КО-ХАТИ” зараз реалізує пілотний проєкт у місті Калуш, що на Франківщині. 

“Ми хотіли показати, як вони впроваджують свої цінності на прикладі цього проєкту. Для них пріоритетні категорії заселення — це сім’ї військових та ветеранів. Водночас це й жінки, що самостійно опікуються сім’єю. Це є як побажанням донора, так і інтересом самого благодійного фонду, тому цей критерій зазначений окремо в положенні про заселення. Крім того, пріоритет там мають і старші люди, бо вони вважають за необхідне підтримувати саме цю категорію населення під час війни”, — кажуть фахівці “Розквіт”

Й додають, що “КО-ХАТИ”  впроваджують свої цінності не тільки з погляду того, кого вони заселяють, а також це й врахування формування спільних сусідських просторів в житлі, щоб переселенці не тільки мали можливість бути заселеними в житло, а також мати свою власну житлову площу. Продумані тут й спільні сусідські простори  на кожному поверсі, щоб люди могли комунікувати на щодень з різними людьми, які проживають в цьому житлі, власне, щоб формувати певне сусідство, спільноту, якій надалі разом буде легше.

Не менш важливо, що “КО-ХАТИ” забезпечують і простори, і інтеграції з навколишніми мікрорайонами в тому місті, в якому вони створюють своє житло. Наприклад в Калуші житло створюють на території минулого дитячого садочка. Це якраз є ключовим в тому аспекті, щоб це житло не було відділене від громади, в якій воно знаходиться, не стало своєрідним “гетто”, а повністю інтегрувалось в нього, разом з тим зберігаючи свою самобутність з населенням, яке в ньому проживає. Усе сприятиме тому, щоб люди могли обмінюватись і ділитись власними традиціями, практиками з тими мешканцями, які також проживають в цій громаді.

Що цікавить бахмутян? 

З опитування та спілкування з бахмутянами, ми виокремили топ 5 питань щодо майбутнього житла для бахмутян, які цікавлять більшість. 

Чи буде житло для бахмутян безплатним?

Бахмутяни насамперед цікавились, чи буде житло дня них надаватися безплатно. Наразі відомо, що надавати безплатно зможуть оселі в моделі соціального житла та тимчасового житла, бо це передбачено законодавством. Яка буде вартість житла в інших моделях, це залежить від самої моделі. Наприклад, якщо ми кажемо про муніципальне орендне житло, то оренда там значно нижча, ніж ринкова.

Які гарантії матимуть люди, що їх не виселять?

Головним моментом тут є гарантований термін проживання, який буде прописуватися в договорі, і в межах його тривалості неможливим є така функція, як виселення того, хто в ньому проживає. Цей юридичний документ закріплює, що ви маєте право проживати на цій житловій площі. 

Чи буде право викупу житла? 

Така формула передбачена, але тільки в одній з моделей житла, це житло з правом викупу, тобто таким не буде все житло, яке будується, але буде якийсь відсоток від будівництва.

Чи немає ризику у будівництві житла саме на території Гостомельської громади, а якщо її окупують знову?

Ризики є в будь-якій частині України. В громадах, які знаходяться в безпосередній близькості до неєвропейських держав, це більший ризик. Але з іншої сторони, в Бахмутській адміністрації не так багато можливостей вибирати.

“Однозначно питання безпеки будемо закладати в технічні завдання на проєктування: що повинні бути, укриття простори для відновлення, для комунікації, підтримки. Але від такого ніхто не застрахований. Сподіваємось на наші Сили Оборони”, — каже Софія Боднар.

Чим Гостомельський проєкт відрізняється від проєкту в Гощі?

Бахмутська адміністрація вже мала декілька спроб реалізувати ідею побудови житла для бахмутян. Одна з цих спроб – це проєкт в Гощі, на Рівненщині. Тут проєкт стикнувся з тим, що мешканці приймаючої громади, де планувалося будувати, не підтримували цю ідею, і виник соціальний конфлікт. Зараз адміністрація все одно намагається просувати цю ідею і все-таки збудувати житло. Тривають перемовини з Гостомельською адміністрацією щодо ділянки в Гостомельській громаді.

Це інший проєкт, з іншим підходом. 

“Ми зараз працюємо над передпроєктним дослідженням, яке включає питання житла та дослідження ідентичності бахмутської громади, щоб це житло відповідало запитам бахмутян і щоб було реальне відчуття дому навіть у новому місті. У фіналі цього дослідження ми надамо рекомендації бахмутській адміністрації щодо власне інтеграції та щодо проєктування. Ми вважаємо, що однією з причин, чому не вдалося реалізувати минулий проєкт, стало те, що була опущена ця важлива частина — питання інтеграції”, — каже Софія Боднар.

Що таке інтеграція у контексті житла для бахмутян?

“Ми повинні розуміти, що будівництво житла для бахмутян — це фізичне втручання і зміна простору іншої (приймаючої) громади, де вже є свої мешканці, які там, живуть, працюють та проводять свій час. Коли ми заселяємо одну громаду в іншу, ми повинні продумати як вони будуть взаємодіяти між собою, створити умови, в яких би відбувся обмін двох різних ідентичностей, культур, побуту тощо. В кожної громади можуть бути свої травми, свої звички, свої потреби. Важливо дослідити сторону кожної громади, щоби максимально плавно зробити інтеграцію”, — каже Софія Боднар.

Вона наводить простий приклад на основі опитувальника для бахмутян. Виявилося, що багато людей вимушено покинуло своє житло з тваринами, а зараз їм складно знайти оселю, де можна з ними проживати. І це вже конкретний пункт, який можна  взяти в рекомендації для проєктування. Або ж в опитуванні бахмутяни багато згадували про набережну і зв’язок з водою. Це теж може бути важливою частиною, яку треба враховувати, бо це про ідентичність громади.

Окремо самі бахмутяни зазначили, що спираючись на досвід в інших громадах, варто більше промотувати Бахмут та його людей, адже це вигода для двох сторін, якщо громада надає ділянку, то отримує не лише нових мешканців, але й нові робочі місця, покращення інфраструктури й звісно це обмін культурами, а ще активізмом. Через близькість до фронту з 2014 року багато мешканців долучалися до громадського життя й зараз можуть вчити цього інших.

“Мені дуже сильно запам’яталося, що коли ми питали, за чим найбільше сумуєте або які звички, ритуали втратили з переїздом, то дуже багато людей писали, що вони сумують за своїми людьми, що бахмутські люди — особливі й що їх дуже важко замінити. Згадували бахмутяни й про сіль”, — каже урбаністка.

Наступні кроки 

Зустріч завершується обговоренням майбутнього проєкту із розробки рекомендацій для будівництва житла в Бахмуті. Урбаністи пропонують не один формат заселення, а кілька можливих моделей: муніципальне орендне, тимчасове, орендне з правом викупу. Ці моделі будуть в рекомендації для Бахмутської МВА, щодо будівництва та управління житлом.

Окремо наголосили: якщо житло буде муніципальним орендним або тимчасовим  (тобто без права власності), людям про це треба казати чесно й одразу. Це важливо, бо більшість наших ВПО до війни мали свої домівки — 97% бахмутян (дані з опитування). Зараз житло залишилось тільки у 2%, і понад 80% змушені орендувати квартири в інших містах (дані з опитування).

Також пояснили, що місцева влада не впливає на програми компенсації за зруйновані будинки — це повноваження держави. Але громада може допомагати з тимчасовими рішеннями та тримати процес максимально прозорим. 

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Скільки бахмутян проживає в Гостомельській громаді та які осередки для ВПО тут є

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!