Повномасштабна війна привнесла в наше життя величезну кількість фізичних та моральних травм. Після перемоги на нас очікує багаторічний процес відновлення. Відбудова Бахмута буде проводитися ледве не з нуля. Хоча наразі складно спрогнозувати коли та як це буде відбуватися, важливо вже зараз починати планування. В цьому процесі треба передбачити відновлення інфраструктури таким чином, щоб всі громадяни мали безбар’єрний та безперешкодний доступ до будь-яких локацій та створити візію інклюзивного міста.

Збільшення рівня інклюзивності було актуальним в Україні ще до повномасштабного вторгнення. Втім, бойові дії та постійні обстріли кожного дня підвищують актуальність цього питання. Адже велика кількість людей зазнають поранень, які впливають на їх життя. Тому планування відбудови має проходити з урахуванням розробки інклюзивного простору, де мешканці зможуть отримати доступ до будь-якої установи, простору чи житлового приміщення, незважаючи на свій фізичний або ментальний стан.

«Якщо звернутись до термінології, то «Інклюзія» (від англ. inclusion — включення, залучення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі. Бар’єри можна поділити на: архітектурні – це коли потрібні пандуси, ліфти, пласкі входи, кардинальна зміна підходів до будівництва, інформаційні – в цьому випадку ми думаємо, як надавати інформацію, так щоб різні люди могли нею користуватись, наприклад, роботи сайти доступними для незрячих людей, вчити людей використовувати додатками та знати хоч кілька слів жестовою мовою тощо), бар’єри бувають у ставлені – тут як раз треба думати, як нам, як суспільству, ставати відкритішими – приймати різних людей, пам’ятати про них в тому числі коли ми приймаємо рішення», – пояснила Ольга Хіцевич, адвокаційниця ГО «Fight For Right/Боротьба за права».

ГО «Fight For Right/Боротьба за права»  допомагає та всіляко підтримує людей з інвалідністю по всій країні. Джерело: сайт ГО «Fight For Right/Боротьба за права»

Рівень інклюзивності в Бахмуті до 24 лютого та що має бути після перемоги

Варто відзначити, що Бахмут до повномасштабного вторгнення став досить інклюзивним містом. Містяни, які так чи інакше були дотичні до побудови безбар’єрного простору, достатньо високо оцінюють намагання місцевого бізнесу та влади підвищити рівень доступності. 

«Можна сказати, що у питанні доступності я б поставила Бахмуту 8, а то й 9 балів по десятибальній системі. Звісно, було куди ще розвиватися. Але, порівнюючи з іншими містами, в нас було досить все гарно організовано, продумано. Навіть якщо знаходилися якісь недоліки, то місцева і влада та інші люди, наприклад, підприємці, вони були готові йти на зустріч. Більшість магазинів та установ вже при відкритті враховували, що треба робити пандуси», – поділилася Дар’я Ковшарова, бахмутянка, мати дитини з інвалідністю.

«У нас було одне із найдоступніших міст, рівень доступності на висоті. Можу сказати, що десь такий як у Львові, а інколи й вище, адже у нас не було бруківки й все було заасфальтовано. Наш стадіон був повністю придатний для змагань міжнародного рівня для спортсменів з інвалідністю, в місті кожного дня ходило два три тролейбуси по маршруту, в яких були умови для людей з інвалідністю, були в центрі доріжки для людей з порушеннями зору тощо », – розповів бахмутянин Денис Ковальов.

На стадіоні “Металург” проводилися спортивні чемпіонати, зокрема для спортсменів з інвалідністю. Джерело: відкриті джерела

«Завжди бажаємо ліпшого. Але моя Олександра самостійно їхала до школи, самостійно пересувалася центром міста, у неї був пандус до будівлі школи, був інклюзивний туалет та доступна їдальня. У інших дівчат не все так гарно, особливо у тих, хто жив у віддалених районах від центра. Можливо, те, що Олександра живе у центрі міста, то це і впливає на її мобільність.», – згадує Альбіна Гребенюк, керівниця ГО «Бахмут Особливий».

Втім, всі респонденти згадували про складнощі з доступним громадським транспортом, який далеко не весь був обладнаний для легкого доступу до нього людей з інвалідністю. Місто намагалося покращити ситуацію з транспортування та навіть запровадило соціальне таксі, яке допомагало людям пересуватися. Це не виправляло ситуацію повністю, адже таке таксі не можна було використовувати у побутових чи повсякденних цілях. 

Соціальне таксі для людей з інвалідністю. Фото: з відкритих джерел

Проєкт з Бахмута, націлений на підтримку дітей з інвалідністю, переміг у міжнародному конкурсі ЮНІСЕФ “Cities Inspire Awards” наприкінці 2021 року. А дитячий центр «Кіндер-клаб» був відкритий для дітей з інвалідністю міста та пропонував різноманітне дозвілля та навчання.

У Кіндер-клабі діти могли навчатися, спілкуватися з однолітками та спеціалістами або просто приємно проводити своє дозвілля. Джерело: ресурс Всі Свої

На жаль, після руйнування, всі переваги Бахмута, зокрема рівень інклюзивності, було знищено. Попереду чекає довгий процес відбудови. Він має містити в собі не тільки моменти, які б дозволили повернути попередній рівень доступності міста, але й перевершити його. Адже найбільша цінність України це є люди й всі ми маємо право на рівний доступ до інфраструктури міста.

У 2021 році команда ГО «Доступно.UA» провела перевірку на рівень доступності 19 міст України. Тоді в 10-ку кращих потрапили два міста Донеччини, Маріуполь (1-ше місце) та Краматорськ (9-те місце). Втім, найкращий результат складав менше ніж 20% доступності зі 100% можливих. Це свідчить про те, що на контрасті з іншими містами, ці населені пункти мають більш дружню до людей інфраструктуру. На жаль, це не є доказом наявності повного доступу всіх людей до будь-чого у місті. 

У майбутньому є низка моментів, які потрібно врахувати під час відбудови. Бахмутянка Дар’я Ковшарова поділилася кількома з них:

• перш за все це інклюзивний транспорт, адже не всі мають змогу використовувати власний транспорт для пересування;
• доступні житлові будинки: це і й пандуси із правильним та безпечним кутом нахилу, і й широкі ліфти, в які можу поміститися крісло колісне;
• планування дворів: спуски та пандуси не мають перекриватися жодними транспортними засобами, також потрібно зменшити кількість бордюрів та їх висоту, щоб будь-хто міг безперешкодно пересуватися; 
• потрібно мати більше звукових світлофорів та контактних доріжок;
• треба продумувати соціальні об’єкти (наприклад, школи чи лікарні тощо) не тільки ззовні, але й зсередини: широкі ліфти для крісел колісних, інклюзивні вбиральні тощо.

«Соціальні об’єкти, як  школа чи лікарня, повинні враховувати, що є люди з особовими потребами. Потрібно врахувати це не тільки в контексті доступу до будівлі, але й в, наприклад, біологічних потребах людини. В середині приміщення людина має мати доступ до всього, щоб вона не тільки потратив у будівлю, але й отримати там весь спектр послуг. У нас була поліклініка. Це висока, велика будівля, але не всі кабінети, які потрібні в людині, були на першому поверсі. Ліфт в ній був не дуже широким, не кожен візок поміститься. Як жінці на візку прийти на верхні поверхи на огляд, наприклад, до гінеколога? Тому, такі простори треба повністю продумувати, не тільки ззовні, але й зсередини», – ділиться поділилася Дар’я Ковшарова.

У Німеччині є спуски з тротуарів, щоб люди з інвалідністю або маломобільні групи населення безперешкодно могли переходити дорогу. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Ці заходи допоможуть людям з інвалідністю та маломобільним групам населення пересуватися по місту та активніше включатися у соціальне життя. Адже відсутність доступної інфраструктури спричиняє замкненість людей та обмежує їх право бути рівноправною частиною нашого суспільства. 

«Доступність – це ключ до успішного та незалежного ЖИТТЯ людей з інвалідністю в цивілізованому суспільстві. Люди з інвалідністю рівноправна частина суспільства і вони мають право і повинні брати участь у суспільному житті держави, щоб влада чула і бачила ті проблеми, які дійсно існують в цьому напрямку – такі консультації мають відбуватись не раз на рік і не за зачиненими дверима, в них мають брати участь громадський сектор та самі громади, щоб разом планувати й зміни та долати виклики», – пояснила Ольга Хіцевич.

«Звертати увагу на потреби, а потреби можуть озвучити люди на візочках, люди незрячі, люди на милицях. З цими людьми потрібен діалог. Якщо влада буде вести монолог: ми вам зробили – користуйтесь, то не буде толку. Треба розмовляти», – каже Альбіна Гребенюк.

«Люди з інвалідністю закриваються (ред.- якщо у громаді низький рівень доступності). Там, де я зараз, є соціальний центр. Люди сюди приходять і я тут спілкуюся з ними, і от я чую з розмов. Вони дуже жаліються, що їм немає куди вийти. Кругом перепони. Для них це складно. Я з цим живу та вже не звертаю уваги. Дуже вибиває, коли людина ось тільки отримала травму або захворювання. Вона, скажімо так, жила повним життям. А потім щось трапляється і їй вже чогось не вистачає. Такі люди ховаються у свою мушлю і це дуже впливає ще й на психологічний стан людини. Потрібно зробити умови, щоб ці люди жили повним життям і відчували себе повноправними в соціумі», – поділився бахмутянин Денис Ковальов.

Гойдалка для людей на кріслах колісних у Німеччині. Приклад інклюзивного простору. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Чи готова Україна до відбудови з урахуванням принципів інклюзивності

В Україні на всіх рівнях говорять про майбутню відбудову. Загальнодержавний план було презентовано міжнародним партнерам ще минулого року. Громади на місцевому рівні теж намагаються створити візію цього процесу. Наприклад, нещодавно за сприяння нашої редакції була організована зустріч на тему відбудови Бахмута. 

«Торік держава представила план відновлення України, який складається з 24 проєктних груп за різними напрямками роботи. Одним із таких напрямків є будівництво, містобудування, модернізація міст та регіонів, проєктні матеріали якого передбачають відбудову із застосуванням інклюзивних рішень. Але ці заходи не є системними та пов’язаними з іншими напрямками (бо без цього ми не можемо розглядати успішну відбудову) і потребують доопрацювань, оскільки цей напрямок торкається багатьох аспектів і напрямків відбудови одночасно», – каже Ольга Хіцевич.

Також Ольга говорить, що ті нормативно правові акти, які регулюють питання інклюзивності в Україні, є суттєво кращими, ніж 10 років тому. Проте, досі існує потреба їх адаптувати та удосконалювати. 

«Те, що ми маємо на сьогодні в законодавчому арсеналі, недостатньо для того, щоб говорити про успішну відбудову з урахуванням інклюзивних аспектів. Але, якщо порівнювати з тим, що було ще років 10 тому, то сьогодні ми, звісно, просунулись вперед, поступово вносяться зміни в законодавство, запроваджуються плани/програми, але все одно цього недостатньо, нам ще потрібно зробити багато кроків на цьому шляху. Наприклад, стандарти щодо будівництва є у державних будівельних нормах, їх оновлювали вже у 20-х роках цього століття, але зараз знову переглядають деякі, з огляду на потребу врахувати питання доступності як раз у повоєнній відбудові та покращені стану укриттів тощо», – розповіла Ольга Хіцевич.

Завдяки високому рівню доступності у Німеччині, люди з інвалідністю ведуть активний образ життя, відвідують розважальні заклади та ресторани. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Хоча навіть в ідеальних законодавчих умовах не було б можливості предметно обговорити відбудову з урахуванням інклюзивності в окупованих містах. Дані не є повні, а ситуація щодня змінюється. 

«Для того, щоб розуміти, як вибудовувати процес відбудови цих міст, треба розуміти ступінь руйнації, Бахмут, наприклад, вщент зруйнований. Також, не можна нехтувати питаннями екоциду, нам достеменно невідомо наскільки ці міста екологічно придатні для відновлення життя на їхніх територіях. Після нашої перемоги, ми маємо оцінити ступінь руйнації, екологічних проблем, держава має визначитись, в якому напрямку діяльності можуть розвиватись ці міста тощо. І тільки тоді ми можемо говорити про відбудову з урахуванням інклюзивності та визначити план дій, за яким маємо рухатись. Також, слід звернути увагу на такий підхід, як універсальний дизайн – він орієнтований на те, щоб робити простори доступними для різних верств населення та максимально враховувати потреби людського різноманіття. Але все це держава має обговорювати з громадськістю, між ними має існувати діалог і досягнутий консенсус, тільки так ми побудуємо інклюзивну державу/відбудуємо зруйноване.» – пояснила Ольга Хіцевич

Проте, попередні етапи планування та обговорення можливо проводити вже зараз. Адже доступність та інклюзивність міського простору це перевага для міста. В розробці таких механізмів та принципів може допомогти європейський досвід. Багато країн ЄС змогли якісно та доступно продумати міський простір, навіть в історичних районах. 

«Україна для себе обрала шлях євроінтеграції, тому ми маємо рівнятись на практику Європейського Союзу в цілому. Ми маємо реформувати/адаптувати наше законодавство (ратифікувати ряд директив ЄС, які надають змогу поліпшити та посунути з мертвої крапки багато процесів у цьому напрямку) під європейські стандарти. І головне, ми маємо взяти за основу  європейську Стратегію захисту прав людей з інвалідністю на 2021-2030 роки, яка розширює права і можливості людей з інвалідністю в європейському суспільстві. І вже на підставі всього цього займатись побудовою інклюзивного простору в містах, можливо, із залученням європейських експертів, які брали участь в аналогічних процесах у своїх країнах, робити архітектурно доступними простори, переглянути послуги та подумати, як  їх зробити доступними» – розповідає Ольга Хіцевич 

Війна змусила бахмутян змінити місце проживання, ті хто виїхав за кордон тепер мають досвід проживання у дружньому до людей з інвалідністю просторі і знають, як такий простір має виглядати і хочуть, щоб такі умови були створені і в відбудованому Бахмуті.  

«Моя дитина отримала прихисток від війни у Німеччині, місто Бремен. Такої кількості людей на візочках я не бачила ніде. У магазинах є спеціальні тачки, вони чіпляються до передньої нижньої рами інвалідного візочка і людина вільно робить покупки. Увесь транспорт інклюзивний.Трамваї, буси нахиляються до візка, і людина без перешкод заїжджає. Ніхто ніколи не займе місце для коляски. До електрички, до потяга вільний доступ. Є багато крутезних мобільних пандусів на вокзалах. Без супроводу людина сама не залишиться. У лікарнях ліфти всюди, немає лікарні без ліфта, немає магазина без ліфта або пандуса. Нам з Олександрою не треба прокладати маршрут, ми знаємо, що доберемось до будь-якої точки Німеччині. Туалети інклюзивні скрізь, це не тільки для інвалідних візків, а ще й звичайних мам, для того, щоб поміняти підгузок дитини. Двері усюди відчиняються самі. Тому що зробити це людині на візку самостійно неможливо.» – розповіла Альбіна Гребенюк.

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Бахмутський міський голова та начальник Бахмутської МВА Олексій Рева дав інтерв’ю Кирилу Передрію — журналістові з Покровська.

Детальніше про те, що саме розповідав мер Бахмута, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA.

Олексій Рева про роботу міської військової адміністрації Бахмута

Інтерв’ю журналістові з Покровська розпочалося з питання про те, що саме є в пріоритеті роботи Бахмутської міської військової адміністрації. За словами Олексія Реви, наразі пріоритетом є підтримка ЗСУ.

“Ми у 2024 році направили 306,7 мільйона гривень на підтримку Збройних сил. Купили 14 пікапів. А у 2023 році ми теж направили близько 300 мільйонів гривень на підтримку“, — сказав Рева.

Також міський голова розповів, що багато установ переїхали до інших міст. Вони ведуть активну роботу в них та продовжують розвиватися. Наприклад, міський архів, який наразі знаходиться в Хмельницькій області, планує ще один переїзд на базу більш потужної установи. Його спеціалісти також ведуть активно роботу з оцифрування всіх даних БТІ.

Журналіст також запитав, чи має міський голова Бахмута інформацію про дії росіян в місті. Олексій Рева відповів, що ні:

“Наскільки мені відомо, там немає бахмутян. Тільки війська агресора. І я не читаю русню“, — резюмував мер.

Житло для бахмутян

За словами Олексія Реви, найбільшими проблемами для бахмутян є пошук житла, працевлаштування на новому місті та різні медичні, гуманітарні послуги, скрутне фінансове становище.

Він додав, що наразі йде робота з формування плану на будівництво району в Гощі. Вже в березні, за словами Реви, буде проведено голосування за виділення землі. Паралельно йде розробка аналогічного проєкту в Гостомелі.

Нагадаємо, що проєкт в Гощі передбачає створення житлового кварталу для бахмутян.

Читайте також:

• Покращити умови в орендованій квартирі та отримати допомогу психолога: як в Києві працює БФ “Рокада”
• Скільки коштів потрібно на Програму підтримки та інтеграції бахмутян у 2025 році
• Евакуація з Покровської громади: куди звертатися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Літо 2024 року, на окупованій Херсонщині росіяни розривають могили українських військових, щонайменше три тіла вивезли у невідомому напрямку. Згодом на тій же Херсонщині місцеві, аби приховати, хто похований на кладовищі, замазують таблички з іменами болотом або вугіллям. Тим часом лінія фронту на Донеччині невпинно рухається, росіяни щодень просуваються, й питання збереження військових поховань на прифронтових територіях загострюється. 

Що з цим можна зробити, що вже роблять громади сьогодні — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Військові поховання на прифронтових територіях: в чому проблема

Якщо коротко, то проблема в тому, що росіяни можуть спаплюжити могили двома способами. Якщо вони окупують місто чи населений пункт, то з великою ймовірністю сплюндрують ці могили — як це робили на Херсонщині у селищі Каланчак, викопавши тіла загиблих військових.

Якщо ж місто чи селище страждає від постійних прильотів, то це руйнує такі кладовища. Але заборонити рідним обирати місця поховання самостійно зараз в умовах повномасштабної війни — неможливо.  На державному рівні можливість розпоряджатися цими похованнями не передбачена, тому у разі наближення фронту опіка над кладовищами падає на плечі місцевої влади.

Наприклад, у Мирнограді та Покровську, які зараз знаходяться за лічені кілометри до лінії фронту, теж є Алеї Слави — тут поховані оборонці Донеччини. Ці поховання перебувають на балансі місцевих комунальних підприємств, вони їх утримують та доглядають.

Мирноград: як убезпечують поховання

У коментарі Бахмут IN.UA Мирноградська міська військова адміністрація повідомила, що, аби зберегти поховання, роблять фотофіксацію наявного стану могил. Знімають вони кожне поховання окремо — так, щоб було видно надмогильний пам’ятник, ім’я людини та сектор. Тут варто зазначити, що Мирноград активно обстрілюють й робити навіть таку зйомку небезпечно, але в МВА запевняють, що дотримуються безпекових вимог. Саме ці зібрані фотодані будуть помічними, якщо росіяни зруйнують поховання.

Також у Мирноградській МВА кажуть, що мають узгоджений алгоритм дій, якщо безпекова ситуація погіршиться. Тоді, аби зберегти пам’ятники, їх укріплять мішками з піском — це вбереже їх від куль, уламків чи шрапнелей.

Ми запитали в МВА, чи проводились діалоги з родичами загиблих, щоб дізнатись їхню думку про можливість перепоховання чи тимчасове зняття надгробків, щоб росіяни не змогли ідентифікувати ці поховання як військові. У МВА кажуть, що з родичами говорили, проте вони відмовились.

Опікується станом військового поховання комунальне підприємство “Багатогалузеве об’єднання комунального господарства”.

Покровськ: як убезпечують поховання

У Покровську Алея Слави знаходиться на балансі КП “Покровська ритуальна служба”. Аби убезпечити військові поховання тут, як повідомила нам місцева влада, зараз триває процес фотографування могил з їх прив’язкою до GPS, а на карту вноситься геолокація кожної могили. Прапори та флагштоки з могил військових вже зняли, аби убезпечити їх від ворога. Про те, чи розмовляли з родичами загиблих про можливі варіанти збереження, нам не відповіли.

Дарця Веретюк — волонтерка, дизайнерка та авторка концепції “Пантеону Героїв”, — пояснює, що військові поховання на прифронтових територіях є вразливими через близькість бойових дій.

“У нас немає жодних військових цвинтарів, вони всі є комунальними, цивільними. Місця поховання обирають родичі, вони мають право на встановлення пам’ятників, догляд та будь-які інші дії з місцем останнього спочинку воїна. Тобто, навіть якби держава ініціювала цей процес, вона не має права зобов’язати родичів до перепоховань. Є і виняткові випадки. Наприклад, в Тернополі, розуміючи, що це цивільні похованні й нам якось треба формально узаконити уніфікацію, ця земельна ділянка була виокремлена та вилучена із загальної території комунального цвинтаря цивільних поховань й визначена в межах 6 га, як сектор почесних військових поховань й рішенням міськвиконкому, спираючись на децентралізацію 2019 року, ця ділянка затверджена як така, на якій діють особливі умови поховання ”, — пояснює Дарця Веретюк.

Йдеться про єдину концепцію поховань, родичі самовільно не можуть встановити інший пам’ятник тощо. Це рішення ухвалили на місцевому рівні силами громадськості, але на національному рівні питання не вирішене.

Що з могилами військових на ТОТ?

Ми звернулись до руху “Жовта Стрічка”, аби дізнатись, що відбувається з похованнями на окупованих територіях України.

“По могилах тих, хто загинув в АТО — місцеві як правило доглядають за могилами, прибирають. З одного з херсонських сіл жінка казала, що в них на кладовищі могили ще у 2022 родичі замазували/заклеювали, щоб не було видно згадок про АТО. Просто вугіллям чи землею, щоб росіяни не чіпали могилу”, — кажуть активісти.

Якщо росіяни дізнаються, що в родині хтось служив у ЗСУ, то таких людей “садять на підвал”. Це тортури та катування, психологічні та фізичні.

Що стосується меморіалів, у коментарі нам пояснюють, що, наприклад, на тимчасово окупованій Донеччині “влада” виділяє гроші на те, щоб ці меморіали оновлювати, чистити та додавати проросійські елементи.

“В інших областях не так активно, але в цілому ті, що були прям меморіали повноцінні — в Маріуполі, Мелітополі — то їх одразу росіяни знищили, ще у 2022”, — кажуть активісти.

Що може зробити держава?

Загальне законодавство України не передбачає військових поховань, як ми вже зазначали, відповідно держава не може брати на себе ініціативу по перепохованню тощо.

“Держава мала б ініціювати топозйомку, зокрема зафіксувати геомітки конкретних поховань та здійснити фотофіксацію всіх пам’ятників і вже при критичній ситуації — провести їз демонтаж, аби ворог не міг ідентифікувати місця поховання воїнів, аби вони не нищили цих місць, не переривали їх бульдозерами й так далі. Бо якщо ми забираємо пам’ятники, ми жертвуємо ними, але ми зберігаємо самі місця поховань”, — каже пані Дарця.

Такий підхід дає можливість повернутись до несплюндрованих могил та встановити пам’ятні знаки ще раз — щоб не встановлювати загальні знеособлені меморіали на місцях, де колись були військові поховання.

“Це важка тема для обговорення. Родичі, навіть якщо їм таке запропонувати, вони морально теж не готові до перепоховань. Навіть демонтаж пам’ятників з могил буде проблемою, бо навіть якщо більшість родичів погодилось, а кілька родин ні, ворог ці поховання знайде. І держава не підготувала місце для таких цілей. Тобто, куди ми можемо перепоховати? Де покласти ці тіла? На 12 році війни ми не маємо законодавства, яке б внормувало військові поховання й саме це корінь проблеми”, — додає спікерка.

Яким може бути рішення?

Одним з можливих рішень Дарця Веретюк вважає видачу директиви, аби всі військові поховання пройшли процедуру геолокування. Додамо, що в Покровську місцева влада повідомила, що так й робить, але в Мирнограді вже ні.

“Якщо це небезпечно для цивільних працівників (мінування, обстріли ітд), то розпорядитись, аби це робили дислоковані на місці військові”, – каже вона.

Алгоритм, за яким може працювати громада, може стати наступним:

• сім’ї родини об’єднуються; 
• пишуть звернення на будь-яке інше місто, аби знайти місце для перепоховання;
• підкріплюють це медійно. 

Але тут виникає інша проблема, і це ціна за логістику. Ми звернулись до кількох ритуальних служб у різних містах, щоб дізнатись приблизну ціну такого перепоховання. У коментарі нам підтвердили, що перепоховання в теорії можливі, але не з тих міст, які вже активно обстрілюються, ціни не назвали — пояснивши це тим, що все вираховується індивідуально, в залежності від складності тої ж логістики. Й власне, платити за це будуть родичі у приватному порядку.

Й навіть в тому випадку залишається більше питань, ніж відповідей, бо які саме міста мають ресурси та головне бажання для цього процесу — невідомо. Зі свого боку, на рівні держави у нас зараз досі не розв’язане питання Національного військового кладовища, не кажучи вже про перепоховання з прифронтових зон.

Перепоховання

Є одиночні випадки, коли вже нащадки загиблих ініціюють процес перепоховання за власні кошти. Так було, наприклад, з Данилом Шумаком — останки воїна УПА, який спочивав у Покровську, було перепоховано у Львові. Шумука перепоховали на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

“У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти”, – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач в коментарі Радіо. Свобода.

Ми також звернулись до Українського інституту національної пам’яті, щоб дізнатись, чи є в його компетенції процес перепоховання. 

“Питання збереження військових поховань, зокрема на прифронтових територіях, належить до компетенції місцевих органів самоврядування та відповідних комунальних служб. Український інститут національної пам’яті, своєю чергою, займається питаннями меморіалізації, дослідженням історичних аспектів, збереженням національної пам’яті та нормативно-правовою підтримкою в цій сфері”, — повідомили нам в коментарі.

Попри те, на думку авторки “Пантеону Героїв”, якщо все ж хоча б одна прифронтова громада в Україні ініціює процес перепоховання, то їй нададуть місце для цього в інших регіонах, і саме це стане рушійним прецедентом для держави, аби почати працювати в цьому напрямку, бо така наша реальність сьогодні.

Читайте також:

• Пам’ять для Бахмута: чи потрібні меморіали для загиблих військових та цивільних. Розпитали авторку концепції “Пантеону Героїв”
• Як у Вільногірській громаді автоматично надають званняпочесного громадянина загиблим військовим. Чи можливо це для Бахмута
• “Повертаємо загублені душі додому”: як відбувається ексгумація тіл на ДОТ та лінії фронту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!