До повномасштабного вторгнення Краматорськ знали, як центр важкого машинобудування, місто обласного значення з населенням майже 150 тисяч, адміністративний центр Донеччини. Однак, війна зробила це місто іншим.

Журналістка редакції «Бахмут.IN.UA» побувала у Краматорську

Як на місто вплинула війна

Краматорськ вже був свідком війни, з 12 квітня по 5 липня 2014 року місто перебувало під окупацією, були й обстріли.

Один із масованих артобстрілів стався 10 лютого 2015 – загинуло 17 людей, серед поранених – 32 військових і 26 цивільних, в тому числі п’ятеро дітей, повідомляли в облдержадміністрації, поцілили тоді з окупованої Горлівки ракетними установками «Смерч».

Попри це, після звільнення Краматорськ – культурний осередок Донеччини, де проходили презентації українських авторів, відбувалися різноманітні заходи, концерти, фестивалі.

Під час повномасштабної війни місто зазнає значних руйнувань.  

Краматорськ. Фото: Журналістка редакції «Бахмут.IN.UA»

«Востаннє я була в Краматорську на початку вторгнення, у березні 2022-го. Тоді у місті був хаос, люди намагалися без зайвої потреби не виходити з дому, багато хто виїздив, чи хоча би планували їхати. Містяни були налякані від перших за повномасштабну війну прильотів по житлових будинках. Потяги та автобуси з міста – евакуаційні. Заїхати ж до міста можна було лише приватними рейсами. Заставлені дошками перші поверхи, заклеєні скотчем вікна, напівпорожні парки та площі, постійні повітряні тривоги та зруйновані обстрілами росіян будинки. Такий вигляд має Краматорськ сьогодні», – каже журналістка.

Цілять росіяни не лише по житлових будинках, знищують і промислові підприємства, наприклад у травні цього року поцілили в Новокраматорський машинобудівний завод – найбільше в Європі підприємство індивідуального важкого машинобудування.

Читайте також: “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

У Краматорську пошкоджено адмінбудівлю НКМЗ. Фото: Павло Кириленко

Попри те, що знищений росіянами Бахмут всього за 60 кілометрів, продовжуються систематичні обстріли області, прилеглих міст і самого Краматорська та незважаючи на заклики евакуюватися до більш безпечних регіонів від керівництва області – місто продовжує жити у війні.

До Краматорська можна дістатися з більшості великих міст України.  Здається житло, як подобово, так і довгостроково. Ціни приблизно дорівнюють цінам у Запоріжжі. Попит пояснюють тим, що Краматорськ – місце зустрічі родин військових.

Працюють деякі мережі супермаркетів, маленькі магазини, ринок, аптеки, містом курсує громадський транспорт. Відчинено навіть кілька кав’ярень та закладів громадського харчування.

Чому люди не залишають місто поблизу лінії фронту

Безлюдні вулиці в місті. Фото: Журналістка редакції «Бахмут.IN.UA»

Велика кількість людей залишається у місті. Є й такі, що евакуювалися та встигли повернутися.

Місцева жителька Наталя з чоловіком – пенсіонери, прожили у Краматорську майже все життя. Влітку минулого року виїхали до родичів у Полтавську область. Тоді, говорять, було «гучніше», рідні наполягли на евакуації. Проте невдовзі подружжя повернулося додому.

«Зараз теж не завжди тихо, але вдома краще» – говорить жінка.

В евакуації жили то у родичів, теж перселенців, то на зйомних будинках. За час в евакуації встигли пожити в кількох селах на Полтавщині.  Виїжджали не самі. З собою двоє котів, не завжди можна одразу знайти житло, де дозволяють з тваринами. В евакуації переселенцям допомагали як сусіди, так і місцева влада – забезпечували необхідними продуктами, надавали послуги соціального працівника.

Оскільки Наталя та Євген люди похилого віку, мають проблеми зі здоров’ям, тож постійні переїзди даються взнаки. Взимку цього року подружжя повернулося до рідного Краматорська. Довго вагалися, чи варто повертатися. Коли в місті почався опалювальний сезон – вирішили, що час додому.

Читайте також: Рік окупації Світлодарська: що відбувається в місті?

У Краматорську від російських обстрілів страждають цивільні будинки. Фото: Журналістка редакції «Бахмут.IN.UA»

Тут, у рідному місті, говорять, все знайоме, звикли і до свого дому і до умов, що в їхньому віці важливо. В Краматорську отримують гуманітарну допомогу – продукти.

Наразі планують залишатися, і сподіваються, що виїжджати більше не доведеться. Проте знайомих, що виїхали попереджають, що масово повертатися до міста все ж не варто – рано.

За час мого перебування у Краматорську росіяни здійснили удар по центру міста, влучили у піцерію, де були люди. Поранено 64 людини, 13 загиблих.

В кількох квартирах будинку, де живе Наталя вибило вікна, їх дім  недалеко від місця прильоту. Наступного дня вікна заклеїли плівкою, її видають безкоштовно у ЖЕКу.

 «Поки літо – з цим легше. Ближче до зими – буде видно», –  говорить жінка.

Будинок, в якому живуть зараз напівпорожній, власники більшості квартир виїхали, ті хто лишилися – допомагають одне одному. Є тут і родини з дітьми.

Попри близькість до лінії фронту подружжя залишається у місті, адже вважає, що в багатьох містах України нині небезпечно, але тут, у рідному Краматорську вони принаймні вдома.

Фото: Журналістка редакції «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!