Ми вирішили дослідити, чому під час “походу на Москву”, який в інформаційних ресурсах з подачі путіна називали бунтом, заколотом або переворотом, для мешканців Ростову виявився святом. Вивчаючи місцеві канали Ростова, ми помітили, що після відходу вагнерівців, з’явився кліп про їх перебування в місті, а місцеві канали заповнилися фотографіями та відео теплої зустрічі та “щемливого” розставання містян з бойовиками ПВК. У матеріалі ви знайдете коментарі експертів та історію укорінення любові до військових в російському суспільстві. 

Росіяни фотографуються з бойовиками та з військовою технікою. Джерело: окупаційні ресурси

Увечері 23 червня глава ПВК “Вагнер” Євген Пригожин почав свій похід на москву. Не зважаючи на великі надії, він швидко закінчився та російському уряду вдалося врегулювати ситуацію або, принаймні, зробити видимість цього. Проте, за короткий час вагнерівцям вдалося заблокувати військові об’єкти в Ростові-на-Дону та опинитися на центральних вулицях міста.

Реакція самих росіян на такі з першого погляду стресові обставини була дуже радісна. Люди підходили фотографуватися з вагнерівцями, приносили їм їжу. Після їх виходу з міста, групи знайомств Ростову-на-Дону почали наповнюватися постами з пошуком вагнерівців, в яких люди називали їх милими та хорошими людьми. Тобто, росіяни реагували на військовий переворот, як фанати реагують на концерт суперзірок. 

Прихід бойовиків у місто росіяни сприймають як святкову подію. Джерело: окупаційні ресурси

Історія злочинів ПВК

ПВК була заснована в росії ще у 2013 році й до 2022 року вагнерівці були де-факто кишеньковою армією рф, яка виконувала бойові задачі в Лівії, Сирії, Лівані, Венесуелі та багатьох інших країнах.  До 2022 року вже існувало багато свідчень про те, що вагнерівці катують та вбивають людей у тих місцях, де знаходяться. Наприклад, Human Rights Watch писали про такі випадки у Центральноафриканській республіці. В Україні цих бойовиків було помічено у боях за Луганський аеропорт, у битві за Дебальцеве, вони збили транспортний літак ІЛ-75, чим вбили 49 людей та здійснили багато інших злочинів. 

Довгий час будь-які зв’язки з урядом або міністерством оборони рф заперечувалися. До того ж російське законодавство забороняє створення ПВК та роботу найманців. Проте, це робило вагнерівців ще більш вигідним військовим активом рф. Адже ці «люди»  знаходяться поза рамками законодавства та були гарною можливістю для росії продовжувати вести гібридні війни в різних куточках світу. Хоча їх зв’язок із путіним міжнародні журналісти-розслідувачі встановлювали легко, через Пригожина, офіційний кремль продовжував відхрещуватися від цих фактів. 

Вагнерівці скоюють злочини всюди, де вони бувають. Джерело: Human Rights Watch

З 24 лютого ПВК почала відкрито допомагати окупаційній армії росії захоплювати та знищувати українські землі. Вони були долученні до кривавого захоплення та знищення Бахмута, що не приховувалося ні пропагандистами, ні офіційними особами рф. У відеороликах, місцеві мешканці, яких депортували на окуповану територію чи вивезли в рф називають вагнерівців героями. Більше у матеріалі: Як бахмутян використовують для піару пригожина?

З початку повномасштабного наступу, вагнерівці зазнали великих втрат від української армії. Якщо до 2022 року ПВК мала високі критерії відбору найманців до своїх лав, то вже з літа 2022 року почалися відбори найманців через рекламу у ВКонтакте та у в’язницях. 

Внутрішній конфлікт між Міністерством оборони росії та ПВК Вагнера наростав вже давно. Він досягнув свого апогею 23 червня з початком так званого бунту Пригожина. Фінал цього протистояння був достатньо швидким та закінчився не на користь Пригожина. 

Пригожин покидає Ростов, його тепло проводжують місцеві мешканці. Джерело: Getty Images

З самого початку перевороту в росії в українському сегменті соціальних мереж почали з’являтися меми та слова підтримки діям вагнерівців, що були написані у гумористичній манері. Це була комедійна реакція українців на такі події на території рф, а не щирі слова. Проте, в цій ситуації важливо не забувати, що історія злочинів вагнерівців триває в Україні з 2014 року.

Вже протягом повномасштабної війни нашу країну неодноразово шокували відео тортур військовослужбовців ЗСУ, які були вчинені представниками цієї ПВК. Крім того, основна спільна риса російської армії та вагнерівців в тому, що всі вони виступають за продовження війни в Україні. А сам конфлікт між ними був радше політичними перегонами у спробі отримати більше влади. Тим паче, що Пригожина вже не одноразово включали в соціологічні опитування з приводу політичних симпатій населення рф. До початку т.з. перевороту його рейтинг складав 19%, а одразу після завершення знизився до 10%. 

Росіяни люблять війни

Після всіх злочинів вагнерівців по всьому світу, вони опинилися з танками, кулеметами та автоматами на вулицях Ростову-на-Дону. Не зважаючи на нестабільність ситуації в місті, цивільні мешканці сходилися на площу та вітали бойовиків. Складно сказати, чи знає російське суспільство про всі злочини ПВК за роки її існування. В цьому випадку незнання не звільняє від відповідальності.

На відміну від КНР, російський уряд не закривав доступ до міжнародних інформаційних ресурсів на території країни, принаймні до 2022 року. Обмеженість інформації у російської аудиторії це їх власний вибір, тим паче у сучасному світі. До того ж що злочини вагнерівців у Бахмуті останній рік висвітлювалися у вигляді перемог на всіх каналах країни. 

Росіяни шукають бойовиків через місцеві групи знайомств. Джерело: окупаційні ресурси

«Ейфорія підказує мені, що десь у рф не проти зміни чинної влади. Апатія ж на дії Пригожина вказує на те, що більшість росіян сприймають як належне те, що ними керуватиме гангстер із власною армією найманців та найбільшою кількістю зброї. Вони ж продовжуватимуть займатися своїми повсякденними справами попри те, ким цей гангстер виявиться», – написав у своїй колонці на substack історик Тімоті Снайдер (у перекладі з Forbes).

Росіяни радіють бойовикам та виправдовують їх дії. Джерело: окупаційні ресурси

Навряд чи тепла зустріч вагнерівців свідчить про опозиційні думки в суспільстві. Ідеї Пригожина мало чим відрізняються від загальної мети росії у війни з Україною.  Подібна реакція може свідчити про наслідки російської суспільної звички ненавидіти місцеву владу, яка першою і єдиною зустріла бунт вагнерівців. В соціальних мережах росіян існує багато критичних коментарів з приводу влади, але вони дуже рідко направленні на верхівку країни. Це вигідно і самому кремлю, який десятиліттями підживлював наратив про те, що цар хороший, а бояри погані. Такий принцип допомагає відводити від центральної влади, в основному від путіна, критику населення. До того ж зняття з посади чиновника, яким народ не задоволений, створює видимість розв’язання проблеми для місцевих. 

«Те, що відбувалося в Ростові це ніяка не опозиція режиму (ред – зустріч містянами вагнерівців). Люди можуть бути налаштовані проти чинної влади та проти місцевого начальства, але підтримувати загальний курс на війну та на ствердження такої уявної імперської величі. Вони горнуться до тих, хто найгостріше, найяскравіше може цей образ солдатів імперії собою являти. Навіть це збірне військо із кримінальних злочинців і найманців може їм вважатися героями, майбутнім росії. Хоча, які герої, таке і майбутнє. Мабуть, що дуже сумне.» – сказав історик, краєзнавець, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Мілітарна тема і все, що з нею пов’язано,  дуже популярна в росії. Джерело: окупаційні ресурси

Прихильність до всього мілітарного розвивалася з 60-х років минулого століття. У 1965 році день перемоги став державним святом та офіційним вихідним. За десятиліття це свято росіяни перетворили у культ зі своїми обов’язковими символами, традиціями та лозунгами. Кардинально різний підхід до пам’яті про Другу світову війну можна оцінити з того, як відносяться до неї в країнах Європи та в росії. Якщо в Європі це день Пам’яті та примирення, а основним посилом цього дня є фраза «Ніколи знову», то в росії це святкування із надписами «на Берлін» та фразою «можемо повторити». 

Звеличування війни стало частиною національної свідомості населення росії. Тому, будь-які воєнні дії або їх демонстрація викликають у мас захват за умови, що це не шкодить їм персонально.

Навіть після кадрів зі зруйнованих міст України, таких як Бахмут та Маріуполь, росіяни не вважають, що дана ситуація є неприпустимою. Адже війна це логічне продовження імперського уявлення росіян про себе та про світ. Ця імперськість підживлювалася сотнями культурних та інформаційних продуктів.

В результаті росіяни не тільки вважають війну в Україні прийнятною, але й радіють військовій техніці на власних вулицях, не задумуючись про її потенційну небезпеку. Крім того, використання Z-символіки могло теж сприяти теплій зустрічі вагнерівців та їх зброї на площах міста з боку цивільних росіян. Це новітній ідеологічний символ рф, який демонструє прихильність до влади та кровожерливі окупаційні прагнення росіян. Тож, для мешканців Ростову-на-Дону танки стали фотозоною, а озброєні чоловіки з прихованими обличчями – ледве не кумирами.  

«Це загальні тенденції, які з’явилися у радянському союзі ще в середині 60-х років, коли почалася так звана доба застою. Після останнього суспільного піднесення, пов’язаного із розвінчанням сталінізму та із відлигою, виявилося, що можливості й перспективи розвитку вичерпані. Тоді суспільний ідеал стали шукати не в майбутньому, не в тому комунізмі, який перед цим очікувалось побудувати до 1980 року, а у минулому, в революційних традиціях, у культі великої перемоги у Другій світовій війні. Саме тоді до 20 річчя перемоги почалася епоха ювілеїв.

Стали святкувати 100 річчя з дня народження Леніна, потім 50 річчя радянського союзу, 30 річчя перемоги тощо. Таким чином формувався ось цей культ великої перемоги, звернений у минуле, який потім був використаний путінським режимом. Потім він перейшов у фазу побєдобєсія, вже зовсім викривленого сприйняття минулих перемог, як зразка і стимулу до нових завоювань, хоча б на теренах колишнього радянського союзу. І ми знаємо, до чого це призвело: до актів агресії проти колишніх радянських республік.» – сказав історик, краєзнавець, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Z-символіка приваблює росіян. Джерело: Gettyimages

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Держава надає військовослужбовцям грошову компенсацію у разі переїзду до іншого населеного пункту через зміну місця служби. Виплата складається з підйомної допомоги та добових на час перебування в дорозі для військового і членів його родини.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA

Підйомна допомога при переїзді

За даними Міноборони, право на фінансову допомогу мають громадяни, які проходять військову службу за контрактом, перебувають на кадровій військовій службі або призвані як особи офіцерського складу.

Мобілізовані особи та військовослужбовці базової служби не мають права на отримання підйомних виплат.

Підстави для нарахування грошової компенсації

Виплати призначають при переїзді до іншого населеного пункту за кількох обставин. До них належать призначення на нову військову посаду, передислокація військової частини чи підрозділу, а також переведення з пункту постійної дислокації до відокремленого підрозділу або між підрозділами у різних містах.

Гроші нараховують у разі зарахування до військового навчального закладу на термін від шести місяців, якщо за військовослужбовцем не зберігається попередня посада. Також компенсація передбачена при поверненні з відрядження до державних органів, підприємств чи закладів освіти, після служби або навчання за кордоном, та при переході з інших військових формувань до Збройних Сил України з призначенням на посаду в іншому місті.

У яких випадках гроші не виплачують

Фінансова допомога не передбачена при направленні на навчання терміном до шести місяців або якщо за військовим зберігається його посада. Гроші не виплачують після закінчення навчального закладу у разі призначення на посаду в тому ж населеному пункті, де відбувалося навчання, за умови, що родина вже переїжджала туди під час освітнього процесу.

Розмір виплат для військового та родини

Сума підйомної допомоги на самого військовослужбовця становить одне місячне грошове забезпечення за новим місцем служби. На кожного члена сім’ї, який переїжджає разом із ним, додатково виплачують 50 відсотків від цієї суми.

Також держава компенсує добові за кожен день у дорозі. Розрахунок базується на проїзних документах: день вибуття та день прибуття рахуються як дві доби. Якщо квитків немає, добові виплачують лише за одну добу переїзду. Протягом одного календарного року компенсацію можна отримати максимум за два переїзди.

Критерії для членів сім’ї

Виплати нараховують на родичів, які вказані в особовій справі військовослужбовця на момент приїзду. До переліку входять чоловік або дружина, незалежно від віку та працездатності, за умови реєстрації шлюбу до дати прибуття на нове місце служби.

Гроші передбачені на дітей військовослужбовця та його партнера, зокрема усиновлених, які є неповнолітніми або мають інвалідність незалежно від віку. Компенсацію також виплачують на непрацездатних батьків або усиновителів подружжя, які досягли пенсійного віку чи мають інвалідність. У випадку, коли обоє з подружжя є військовослужбовцями, підйомну допомогу виплачують кожному окремо за новим місцем служби. Кошти на інших членів сім’ї розраховують із грошового забезпечення одного з них за їхнім вибором.

Процедура оформлення та терміни

Для отримання коштів військовослужбовець має написати рапорт на ім’я командира після прибуття до нової частини. Датою виникнення права на виплату є день прийняття посади, дата зарахування на навчання або оголошена наказом дата прибуття частини до нового місця дислокації.

На основі рапорту командир видає наказ із зазначенням суми виплати. У разі необхідності він може створити комісію для перевірки факту переїзду родини. Виплату здійснює нова військова частина. Звернутися за підйомною допомогою дозволяється протягом трьох років з моменту виникнення такого права.

Читайте також:

Як відновити втрачене або пошкоджене посвідчення УБД: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За останні повні чотири роки Донеччина скоротила понад 80% посівних площ. До повномасштабного вторгнення Донеччина залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України. Попри потужну промисловість, область щороку засівала сотні тисяч гектарів зернових і технічних культур. Основу агровиробництва становили пшениця, ячмінь, кукурудза та соняшник. Частина господарств також вирощувала овочі, картоплю, плодові культури та ріпак.

Після лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. Частина сільськогосподарських земель опинилася під російською окупацією, ще частина — у зоні активних бойових дій або була замінована. Фермери втратили доступ до полів, техніки, складів та логістики. Як наслідок, аграрний сектор області пережив одне з найбільших скорочень за всю історію незалежної України.

Редакція Бахмут IN.UA отримала у розпорядження дані Головного управління статистики у Донецькій області за 2021–2025 роки та простежила, як за цей час змінилися посівні площі, виробництво та врожайність основних культур. Усі наведені показники стосуються територій, які залишалися під контролем України, без урахування тимчасово окупованих територій та районів активних бойових дій.

Донеччина до повномасштабної війни: понад пів мільйона гектарів зернових

Останнім відносно мирним для аграрного сектору роком став 2021-й. Попри те, що частина Донеччини вже перебувала під окупацією з 2014 року, сільське господарство області залишалося одним із ключових секторів економіки.

У 2021 році господарства всіх категорій засіяли:

Як бачимо, фактично майже 600 тисяч гектарів лише зернових культур свідчили про масштаб аграрного виробництва регіону. Найбільшу площу займала пшениця, це понад 380 тисяч гектарів. Соняшник також залишався однією з головних культур області.

Перший удар: вже за рік область втратила понад половину посівів

Перший рік повномасштабної війни став переломним.

Уже у 2022 році площа посівів зернових та зернобобових скоротилася з 597,1 тис. га до 238,5 тис. га. Це означає, що лише за один рік Донеччина втратила майже 359 тисяч гектарів посівів або близько 60% довоєнних площ.

Подібна ситуація спостерігалася майже за всіма основними культурами.

Культура	2021	2022	Зміна
Пшениця	381,7	183,1	−52%
Ячмінь	116,6	29,6	−75%
Кукурудза	56,0	17,2	−69%
Соняшник	358,4	116,3	−68%
Картопля	35,3	15,4	−56%
Овочі	16,1	6,9	−57%
Плодові культури	7,5	3,5	−53%

Фактично за один сезон аграрії втратили більше половини площ практично всіх культур. Причина полягала не лише в окупації частини території. Значні площі опинилися безпосередньо на лінії фронту, були заміновані або стали непридатними для ведення сільського господарства через постійні бойові дії. Крім цього, частина фермерів не мала можливості провести весняну посівну через небезпеку для працівників та відсутність доступу до техніки.

Після різкого падіння почалося повільне відновлення, але ненадовго

У 2023 році з’явилися перші ознаки часткового відновлення окремих культур. Наприклад, площі під ячменем збільшилися з 29,6 до 36,7 тис. га, кукурудзи — з 17,2 до 19,3 тис. га, а соняшнику — зі 116,3 до 120,1 тис. га. Водночас площі під пшеницею продовжили скорочуватися — до 74,7 тис. га.

У 2024 році аграрії змогли дещо збільшити загальні посіви зернових — до 165,8 тис. га, а площі під пшеницею зросли майже до 100 тис. га. Однак це відновлення виявилося нетривалим. Уже у 2025 році посівні площі зернових знову різко скоротилися — до 106 тис. га. Це найнижчий показник за весь період спостереження.

Якщо порівнювати із довоєнним 2021 роком, то за чотири роки Донеччина втратила майже 491 тисячу гектарів зернових посівів. Це означає, що область засіває лише близько 18% тих площ, які використовувалися до початку повномасштабної війни.

Пшениця: Донеччина втратила майже 87% посівів головної зернової культури

Саме пшениця традиційно була основною зерновою культурою Донеччини. У 2021 році під неї відвели 381,7 тис. гектарів, тобто понад 60% усіх зернових площ області. Проте вже після початку повномасштабного вторгнення ситуація почала стрімко погіршуватися, простежити це можна у таблиці нижче:

Тож, бачимо, що за чотири роки площі під пшеницею скоротилися майже у вісім разів. У порівнянні з довоєнним роком аграрії засіяли на 331,8 тисячі гектарів менше, тобто залишилося лише 13% від площ, які оброблялися до великої війни. Це означає, що сьогодні Донеччина втратила майже всю свою довоєнну базу вирощування головної продовольчої культури.

Ячмінь став культурою, яка відновлювалася найкраще

На відміну від пшениці, ситуація з ячменем виглядає дещо інакше. Після різкого падіння у 2022 році площі під цією культурою почали поступово відновлюватися.

Попри те, що область втратила понад 72% площ під ячменем, саме ця культура стала однією з небагатьох, де після першого воєнного року не відбулося подальшого обвалу. У 2025 році площі залишалися приблизно на одному рівні із двома попередніми роками — понад 30 тисяч гектарів.

Кукурудза також втратила більшу частину площ

Кукурудза ще до війни займала значно меншу частку посівів, ніж пшениця чи соняшник. Однак вона також зазнала суттєвих втрат.

У порівнянні з 2021 роком площі під кукурудзою скоротилися майже на 68%. Після першого року війни спостерігалося незначне збільшення посівів, однак повернутися хоча б до половини довоєнних площ області так і не вдалося.

Соняшник: одна з головних технічних культур області також різко скоротилася

До початку великої війни Донеччина була одним із регіонів, де соняшник займав значні площі. У 2021 році його вирощували на 358,4 тисячі гектарів. Це була друга за масштабами культура після зернових.

Після 2022 року ситуація змінилася кардинально.

За чотири роки площі під соняшником скоротилися майже на 277 тисяч гектарів, або приблизно на 77%. Показово, що якщо у 2023 році аграрії ще змогли трохи збільшити площі порівняно з першим роком великої війни, то вже у 2024–2025 роках знову почалося скорочення (ред. тут варто зазначити, що у 2024 році росіяни окупували 80 населених пунктів Донеччини, а у 2025 – 100). Фактично у 2025 році в області залишилася лише кожна четверта довоєнна площа під соняшником.

Найбільше скоротилися саме зернові культури

Якщо порівняти всі основні культури, можна побачити одну закономірність. Саме зернові культури, які займали найбільші площі до війни, втратили найбільше.

Культура	2021	2025	Скорочення
Зернові	597,1	106,0	-82%
Пшениця	381,7	49,9	-87%
Ячмінь	116,6	32,6	-72%
Кукурудза	56,0	18,2	-68%
Соняшник	358,4	81,4	-77%

Ці цифри показують, що війна змінила не лише обсяги виробництва, а й саму структуру аграрного сектору Донеччини. Якщо до 2022 року область була одним із найбільших виробників зерна на сході України, то сьогодні більшість земель, які використовувалися для вирощування зернових і технічних культур, більше не обробляються.

Менше полів — менше врожаю: як скоротилося виробництво сільгоспкультур

Скорочення посівних площ неминуче позначилося і на обсягах урожаю. Якщо у перші роки великої війни частина господарств ще намагалася працювати на доступних територіях, то з кожним роком загальний валовий збір основних культур зменшувався. Найпомітніше це видно на прикладі зернових.

У 2024 році господарства всіх категорій зібрали 3,53 млн центнерів зернових та зернобобових культур. Уже наступного року цей показник скоротився до 2,07 млн центнерів, або майже на 41,4%.

Схожа ситуація і з іншими культурами.

Культура	Валовий збір 2024, тис. ц	Валовий збір 2025, тис. ц	Зміна
Зернові та зернобобові	3532,1	2068,6	-41,4%
Пшениця	2392,0	991,9	-58,5%
Ячмінь	680,3	825,9	+21,4%
Кукурудза	380,0	205,3	-46,0%
Соняшник	1711,7	967,9	-43,5%
Картопля	1162,8	937,3	-19,4%
Овочі відкритого ґрунту	958,7	830,9	-13,3%

Найбільше впало виробництво пшениці. Якщо у 2024 році аграрії зібрали майже 2,4 млн центнерів, то вже через рік — менше 1 млн центнерів. Водночас є й виняток. Попри скорочення площ, ячменю у 2025 році зібрали навіть більше, ніж роком раніше. Це стало можливим завдяки суттєвому зростанню врожайності.

Чому врожайність окремих культур зростає, хоча полів стає менше

На перший погляд статистика може здатися суперечливою. З одного боку, Донеччина продовжує втрачати посівні площі. З іншого, окремі культури демонструють навіть кращу врожайність, ніж роком раніше. Наприклад, середня врожайність зернових та зернобобових у 2025 році становила 23,6 центнера з гектара, тоді як у 2024 році — 22,1 центнера.

Ще більш показовою є ситуація з окремими культурами.

Культура	Урожайність 2024 (ц/га)	Урожайність 2025 (ц/га)
Пшениця	24,9	27,3
Ячмінь	18,5	26,8
Кукурудза	19,6	12,8
Соняшник	16,6	14,3
Картопля	109,9	106,2
Овочі	161,1	160,8

Найбільший приріст продемонстрував саме ячмінь. Його врожайність за рік зросла майже на 45% — із 18,5 до 26,8 центнера з гектара. Водночас урожайність кукурудзи, навпаки, різко впала, майже на третину. Такі зміни не означають, що аграрний сектор області відновлюється. Однією з причин може бути те, що статистика після 2022 року охоплює лише території, де ведеться сільське господарство. Водночас самі статистичні дані не дають змоги визначити причини зміни врожайності. Саме тому середня врожайність окремих культур може навіть зростати, хоча загальна площа посівів і валовий збір продовжують скорочуватися.

Не лише зерно: скорочуються овочі, картопля та сади

Війна зачепила не тільки великі агропідприємства. Меншими стали й площі під культурами, які традиційно вирощували господарства населення. За чотири роки площі під картоплею скоротилися із 35,3 тис. гектарів до 8,8 тис. гектарів. Це майже 75% втрат.

Посіви овочів відкритого ґрунту за цей самий період зменшилися з 16,1 до 5,1 тис. гектарів, або майже на 68%. Не оминули зміни й багаторічні насадження. Площі плодових та ягідних культур скоротилися з 7,5 до 1,9 тис. гектарів, тобто приблизно на 75%. Це свідчить, що війна змінила не лише структуру промислового землеробства, а й значною мірою вплинула на дрібне сільське господарство, яке забезпечувало продукцією місцеві громади.

Як війна змінила аграрну карту Донеччини: головні цифри

За чотири роки повномасштабної війни аграрний сектор Донеччини зазнав кардинальних змін. Якщо у 2021 році область залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України, то у 2025 році значна частина земель уже не обробляється через окупацію та бойові дії.

Найбільше скоротилися площі під зерновими культурами. Загалом вони зменшилися із 597,1 тис. гектарів до 106 тис. гектарів, тобто майже на 82%. Площі під пшеницею скоротилися майже на 87%, під соняшником — приблизно на 77%, під картоплею — на 75%, під овочами відкритого ґрунту — майже на 68%.

Не менш показовою є динаміка виробництва. Упродовж лише одного року — між 2024 та 2025 роками, валовий збір зернових і зернобобових культур скоротився більш ніж на 1,4 млн центнерів, а виробництво соняшнику, це майже на 744 тис. центнерів.

Як змінився агросектор Донеччини за роки великої війни

Показник	2021	2025	Зміна
Зернові та зернобобові	597,1 тис. га	106,0 тис. га	–82,2%
Пшениця	381,7 тис. га	49,9 тис. га	–86,9%
Соняшник	358,4 тис. га	81,4 тис. га	–77,3%
Картопля	35,3 тис. га	8,8 тис. га	–75,1%
Овочі відкритого ґрунту	16,1 тис. га	5,1 тис. га	–68,3%
Плодові та ягідні культури	7,5 тис. га	1,9 тис. га	–74,7%

Статистика також демонструє, що навіть за умов війни сільське господарство на Донеччині не зникло повністю. У регіоні й надалі засівають зернові культури, соняшник, картоплю та овочі. Для окремих культур у 2025 році навіть зафіксовано підвищення врожайності порівняно з попереднім роком. Однак це не свідчить про відновлення аграрного сектору. Швидше, йдеться про концентрацію виробництва на відносно безпечних та більш продуктивних землях, тоді як значна частина орних площ залишається недоступною через окупацію, мінування або близькість до лінії фронту.

Фактично за роки повномасштабної війни Донеччина перейшла від масштабного сільськогосподарського виробництва до роботи на тих територіях, де це ще дозволяє безпекова ситуація. І хоча окремі господарства продовжують працювати, статистика показує: область втратила більшу частину свого аграрного потенціалу. Так, станом на 2025 рік область засіває лише близько шостої частини тих площ, які оброблялися до повномасштабної війни. Це означає не лише скорочення виробництва продовольства, а й втрату одного з ключових секторів економіки регіону.

*Важливо: починаючи з 2022 року Держстат оприлюднює показники без урахування тимчасово окупованих територій та частини територій, де ведуться або велися бойові дії. Через це пряме порівняння з 2021 роком демонструє не лише наслідки війни для аграрного сектору, а й зміну території, з якої збирається статистика.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

До теми:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!