Чому вбивці з “Вагнера”, які знищили Бахмут, стали суперзірками в Ростові?

Семаковська Тетяна 18:14, 3 Липня 2023

wagner v rostove6 570x270 e26b9Ми вирішили дослідити, чому під час “походу на Москву”, який в інформаційних ресурсах з подачі путіна називали бунтом, заколотом або переворотом, для мешканців Ростову виявився святом. Вивчаючи місцеві канали Ростова, ми помітили, що після відходу вагнерівців, з’явився кліп про їх перебування в місті, а місцеві канали заповнилися фотографіями та відео теплої зустрічі та “щемливого” розставання містян з бойовиками ПВК. У матеріалі ви знайдете коментарі експертів та історію укорінення любові до військових в російському суспільстві. 

Росіяни фотографуються з бойовиками та з військовою технікою. Джерело: окупаційні ресурси

Увечері 23 червня глава ПВК “Вагнер” Євген Пригожин почав свій похід на москву. Не зважаючи на великі надії, він швидко закінчився та російському уряду вдалося врегулювати ситуацію або, принаймні, зробити видимість цього. Проте, за короткий час вагнерівцям вдалося заблокувати військові об’єкти в Ростові-на-Дону та опинитися на центральних вулицях міста.

Реакція самих росіян на такі з першого погляду стресові обставини була дуже радісна. Люди підходили фотографуватися з вагнерівцями, приносили їм їжу. Після їх виходу з міста, групи знайомств Ростову-на-Дону почали наповнюватися постами з пошуком вагнерівців, в яких люди називали їх милими та хорошими людьми. Тобто, росіяни реагували на військовий переворот, як фанати реагують на концерт суперзірок. 

Прихід бойовиків у місто росіяни сприймають як святкову подію. Джерело: окупаційні ресурси

Історія злочинів ПВК

ПВК була заснована в росії ще у 2013 році й до 2022 року вагнерівці були де-факто кишеньковою армією рф, яка виконувала бойові задачі в Лівії, Сирії, Лівані, Венесуелі та багатьох інших країнах.  До 2022 року вже існувало багато свідчень про те, що вагнерівці катують та вбивають людей у тих місцях, де знаходяться. Наприклад, Human Rights Watch писали про такі випадки у Центральноафриканській республіці. В Україні цих бойовиків було помічено у боях за Луганський аеропорт, у битві за Дебальцеве, вони збили транспортний літак ІЛ-75, чим вбили 49 людей та здійснили багато інших злочинів. 

Довгий час будь-які зв’язки з урядом або міністерством оборони рф заперечувалися. До того ж російське законодавство забороняє створення ПВК та роботу найманців. Проте, це робило вагнерівців ще більш вигідним військовим активом рф. Адже ці «люди»  знаходяться поза рамками законодавства та були гарною можливістю для росії продовжувати вести гібридні війни в різних куточках світу. Хоча їх зв’язок із путіним міжнародні журналісти-розслідувачі встановлювали легко, через Пригожина, офіційний кремль продовжував відхрещуватися від цих фактів. 

Вагнерівці скоюють злочини всюди, де вони бувають. Джерело: Human Rights Watch

З 24 лютого ПВК почала відкрито допомагати окупаційній армії росії захоплювати та знищувати українські землі. Вони були долученні до кривавого захоплення та знищення Бахмута, що не приховувалося ні пропагандистами, ні офіційними особами рф. У відеороликах, місцеві мешканці, яких депортували на окуповану територію чи вивезли в рф називають вагнерівців героями. Більше у матеріалі: Як бахмутян використовують для піару пригожина?

З початку повномасштабного наступу, вагнерівці зазнали великих втрат від української армії. Якщо до 2022 року ПВК мала високі критерії відбору найманців до своїх лав, то вже з літа 2022 року почалися відбори найманців через рекламу у ВКонтакте та у в’язницях

Внутрішній конфлікт між Міністерством оборони росії та ПВК Вагнера наростав вже давно. Він досягнув свого апогею 23 червня з початком так званого бунту Пригожина. Фінал цього протистояння був достатньо швидким та закінчився не на користь Пригожина. 

Пригожин покидає Ростов, його тепло проводжують місцеві мешканці. Джерело: Getty Images

З самого початку перевороту в росії в українському сегменті соціальних мереж почали з’являтися меми та слова підтримки діям вагнерівців, що були написані у гумористичній манері. Це була комедійна реакція українців на такі події на території рф, а не щирі слова. Проте, в цій ситуації важливо не забувати, що історія злочинів вагнерівців триває в Україні з 2014 року.

Вже протягом повномасштабної війни нашу країну неодноразово шокували відео тортур військовослужбовців ЗСУ, які були вчинені представниками цієї ПВК. Крім того, основна спільна риса російської армії та вагнерівців в тому, що всі вони виступають за продовження війни в Україні. А сам конфлікт між ними був радше політичними перегонами у спробі отримати більше влади. Тим паче, що Пригожина вже не одноразово включали в соціологічні опитування з приводу політичних симпатій населення рф. До початку т.з. перевороту його рейтинг складав 19%, а одразу після завершення знизився до 10%. 

Росіяни люблять війни

Після всіх злочинів вагнерівців по всьому світу, вони опинилися з танками, кулеметами та автоматами на вулицях Ростову-на-Дону. Не зважаючи на нестабільність ситуації в місті, цивільні мешканці сходилися на площу та вітали бойовиків. Складно сказати, чи знає російське суспільство про всі злочини ПВК за роки її існування. В цьому випадку незнання не звільняє від відповідальності.

На відміну від КНР, російський уряд не закривав доступ до міжнародних інформаційних ресурсів на території країни, принаймні до 2022 року. Обмеженість інформації у російської аудиторії це їх власний вибір, тим паче у сучасному світі. До того ж що злочини вагнерівців у Бахмуті останній рік висвітлювалися у вигляді перемог на всіх каналах країни. 

Росіяни шукають бойовиків через місцеві групи знайомств. Джерело: окупаційні ресурси

«Ейфорія підказує мені, що десь у рф не проти зміни чинної влади. Апатія ж на дії Пригожина вказує на те, що більшість росіян сприймають як належне те, що ними керуватиме гангстер із власною армією найманців та найбільшою кількістю зброї. Вони ж продовжуватимуть займатися своїми повсякденними справами попри те, ким цей гангстер виявиться», – написав у своїй колонці на substack історик Тімоті Снайдер (у перекладі з Forbes).

Росіяни радіють бойовикам та виправдовують їх дії. Джерело: окупаційні ресурси

Навряд чи тепла зустріч вагнерівців свідчить про опозиційні думки в суспільстві. Ідеї Пригожина мало чим відрізняються від загальної мети росії у війни з Україною.  Подібна реакція може свідчити про наслідки російської суспільної звички ненавидіти місцеву владу, яка першою і єдиною зустріла бунт вагнерівців. В соціальних мережах росіян існує багато критичних коментарів з приводу влади, але вони дуже рідко направленні на верхівку країни. Це вигідно і самому кремлю, який десятиліттями підживлював наратив про те, що цар хороший, а бояри погані. Такий принцип допомагає відводити від центральної влади, в основному від путіна, критику населення. До того ж зняття з посади чиновника, яким народ не задоволений, створює видимість розв’язання проблеми для місцевих. 

«Те, що відбувалося в Ростові це ніяка не опозиція режиму (ред – зустріч містянами вагнерівців). Люди можуть бути налаштовані проти чинної влади та проти місцевого начальства, але підтримувати загальний курс на війну та на ствердження такої уявної імперської величі. Вони горнуться до тих, хто найгостріше, найяскравіше може цей образ солдатів імперії собою являти. Навіть це збірне військо із кримінальних злочинців і найманців може їм вважатися героями, майбутнім росії. Хоча, які герої, таке і майбутнє. Мабуть, що дуже сумне.» – сказав історик, краєзнавець, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Мілітарна тема і все, що з нею пов’язано,  дуже популярна в росії. Джерело: окупаційні ресурси

Прихильність до всього мілітарного розвивалася з 60-х років минулого століття. У 1965 році день перемоги став державним святом та офіційним вихідним. За десятиліття це свято росіяни перетворили у культ зі своїми обов’язковими символами, традиціями та лозунгами. Кардинально різний підхід до пам’яті про Другу світову війну можна оцінити з того, як відносяться до неї в країнах Європи та в росії. Якщо в Європі це день Пам’яті та примирення, а основним посилом цього дня є фраза «Ніколи знову», то в росії це святкування із надписами «на Берлін» та фразою «можемо повторити». 

Звеличування війни стало частиною національної свідомості населення росії. Тому, будь-які воєнні дії або їх демонстрація викликають у мас захват за умови, що це не шкодить їм персонально.

Навіть після кадрів зі зруйнованих міст України, таких як Бахмут та Маріуполь, росіяни не вважають, що дана ситуація є неприпустимою. Адже війна це логічне продовження імперського уявлення росіян про себе та про світ. Ця імперськість підживлювалася сотнями культурних та інформаційних продуктів.

В результаті росіяни не тільки вважають війну в Україні прийнятною, але й радіють військовій техніці на власних вулицях, не задумуючись про її потенційну небезпеку. Крім того, використання Z-символіки могло теж сприяти теплій зустрічі вагнерівців та їх зброї на площах міста з боку цивільних росіян. Це новітній ідеологічний символ рф, який демонструє прихильність до влади та кровожерливі окупаційні прагнення росіян. Тож, для мешканців Ростову-на-Дону танки стали фотозоною, а озброєні чоловіки з прихованими обличчями – ледве не кумирами.  

«Це загальні тенденції, які з’явилися у радянському союзі ще в середині 60-х років, коли почалася так звана доба застою. Після останнього суспільного піднесення, пов’язаного із розвінчанням сталінізму та із відлигою, виявилося, що можливості й перспективи розвитку вичерпані. Тоді суспільний ідеал стали шукати не в майбутньому, не в тому комунізмі, який перед цим очікувалось побудувати до 1980 року, а у минулому, в революційних традиціях, у культі великої перемоги у Другій світовій війні. Саме тоді до 20 річчя перемоги почалася епоха ювілеїв.

Стали святкувати 100 річчя з дня народження Леніна, потім 50 річчя радянського союзу, 30 річчя перемоги тощо. Таким чином формувався ось цей культ великої перемоги, звернений у минуле, який потім був використаний путінським режимом. Потім він перейшов у фазу побєдобєсія, вже зовсім викривленого сприйняття минулих перемог, як зразка і стимулу до нових завоювань, хоча б на теренах колишнього радянського союзу. І ми знаємо, до чого це призвело: до актів агресії проти колишніх радянських республік.» – сказав історик, краєзнавець, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Z-символіка приваблює росіян. Джерело: Gettyimages

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Паспорт “днр”, “намібійський виняток” і суд замість свідоцтва про народження: що чекає людей, які виїхали з окупації 

Семаковська Тетяна 14:00, 3 Вересня 2026

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

На окупованих територія людей часто змушують брати російські паспорти, аби отримати елементарні послуги, такі як доступ до надання медичної допомоги тощо / ілюстрація Бахмут IN.UA

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

Через повномасштабне вторгнення тисячі людей втратили документи внаслідок бойових дій росіян / ілюстрація Бахмут IN.UA

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

Після виїзду з ТОТ людина має підтвердити свою особу / ілюстрація Бахмут IN.UA

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Якщо вам відмовляють у отримані послуги, зафіксуйте письмово причину відмови / ілюстрація Бахмут IN.UA

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Monobank з’явилася нова функція для дітей: можна попросити гроші у батьків

Семаковська Тетяна 16:00, 31 Серпня 2026
Monobank / фото ілюстративне

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

Нова функція у дитячому застосунку / фото Олег Гороховський
Батьки мають 24 години, щоб ухвалити рішення / фото Олег Гороховський

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Паспорт “днр”, “намібійський виняток” і суд замість свідоцтва про народження: що чекає людей, які виїхали з окупації 

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є […]

У Monobank з’явилася нова функція для дітей: можна попросити гроші у батьків

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — […]

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

У 2026 році витрати на підготовку першокласника до навчального року знову зросли. Повний набір необхідних товарів обійдеться батькам у суму близько 13 тисяч гривень. При […]

12:00, 30.08.2026 Скопіч Дмитро

Електронна трудова книжка: куди звертатися, щоб її оцифрувати у 2026 році

Основний перехідний період для масового оцифрування трудових книжок в Україні завершився 10 червня 2026 року. Попри це, значна кількість українців ще не оцифрувала свої документи. […]

12:00, 29.08.2026 Скопіч Дмитро

Верифікація виплат для ВПО: причини скасування та процедура перевірки

Держава регулярно перевіряє дані внутрішньо переміщених осіб для ухвалення рішення щодо продовження фінансової допомоги на проживання. Цей процес відбувається шляхом електронного обміну інформацією між відомствами […]