До Дня захисту дітей в Україні презентують виставку «Втрачене дитинство». Це історії понад 20 дітей, які загинули з 24 лютого 2022 року внаслідок нападу росії на Україну. 

Виставку ініціювала платформа пам’яті «Меморіал», яка з березня 2022 року розповідає історії загиблих цивільних та військових втрат України у війні. Реалізувати ініціативу вдалося за численної підтримки партнерів у різних містах України.

Шеф-редакторка платформи Анастасія Абрамець розповіла, що мета проєкту — нагадати про цінність життя дітей та зберегти пам’ять про кожну людину, яка загинула у цій війні.

«Це історії дітей різного віку: від ненароджених, які загинули у животику мами, до майже дорослих молодих людей… І це лише маленька часточка з тисяч жахливих історій, які трапилися з вини росіян. Кожна смерть жахлива, але загибель дітей це особливий біль. Ми зібрали ці розповіді, щоб привернути увагу до величезної трагедії нашої нації, щоб зберегти пам’ять про тих, чиє життя відібрали так рано», — наголосила Анастасія Абрамець.

Анастасія Абрамець. Фото: Громадське

Діти, які загинули внаслідок війни

• Аліса Перебийніс, 9 років. Загинула під час евакуації з Ірпеня під мінометним обстрілом російської армії.
• Анна Соколова, 9 років. Дівчинки не стало, коли під’їзд її дому в Маріуполі обвалився на підвал, де вона ховалася з рідними.
• Анна Фігурна, 15 років. російська ракета влучила в її будинок у Дніпрі.
• Артем Корнійчук, менше 2 років. В дім малюка в Кривому Розі влучила ворожа ракета.
• Брати Прийменки: 15-річний Артем, 10-річний Єгор та 5-річний Кирило загинули, коли російська ракета впала на подвір’ї їхнього дому у Сумах.
• 12-річна Вероні Куц пішла з життя, коли разом з рідними намагалася евакуюватися з Ягідного, що на Чернігівщині.
• Однорічні Ніколь та Денис Дейнеки та їхній 14-річний дядько Володимир Ободзінський загинули, коли російські бомби впали на їхній дім на Житомирщині, у селі Юрівка.
• Вячеслав Ялишев, 14 років. Юнак загинув, намагаючись попередити літніх сусідів про обстріл в Одесі.
• 15-річну Дарину Сидоренко російські ракети вбили в її квартирі у Дергачах, на Харківщині.
• Денис Котелевич, 9 років. російські снаряди вбили хлопчика в парку Зеленодольська, що в Дніпропетровській області.
• Дмитро Ус, 10 років. Хлопчик ховався з батьками в під’їзді дому в Чернігові.
• 15-річного Івана Іванова не стало під час евакуації поблизу села Мироцьке, що на Київщині.
• Іллі Чеху було 9 років, коли поруч з ним у Чернігові розірвався російський снаряд.
• 8-річний Кирило П’яхін з Херсона загинув у Вінниці, коли росіяни завдали удару по центру міста.
• Ворожі снаряди прилетіли у двір 8-річної Маргарити Гапоненко з Безруки, що на Харківщині.
• 9-річний Микита Левченко спав в своєму ліжечку в Запоріжжі, коли російська ракета влучила в його будинок.
• Дитина Богдана і Віки Замченків не встигла навіть народитися. Дрон, який влучив в будинок у Києві, забрав життя молодої пари і їхньої ненародженої дитинки.
• 13-річний Олександр Шпилевський загинув під час евакуації з Анисіва, що на Чернігівщині.
• Поліні Тутунжи було 8 років, коли вона вмовила батьків вийти у двір дому в Маріуполі, де точилися бої. Мінометний обстріл ворога обірвав її життя. 
• Ростиславу Пічкуру було 13 років, коли під час евакуації з Київщини росіяни обстріляли його і рідних із танка.

Виставка «Втрачене дитинство». Фото: платформа пам’яті «Меморіал»

Постраждалі внаслідок війни діти

Зазначимо, що станом на ранок 31 травня 2023 року більше ніж 1472 дитини постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії рф. За офіційною інформацією ювенальних прокурорів, 483 дитини загинули та понад 989 отримали поранення.

Найбільше постраждало дітей у Донецькій області — 462, Харківській — 279, Київській — 128, Херсонській — 102, Запорізькій — 91, Миколаївській — 89, Дніпропетровській — 73, Чернігівській — 71, Луганській — 67.

Дані про постраждалих дітей. Інфографіка: Офіс Генерального прокурора

Читайте також: У Києві відкрилася виставка, присвячена Бахмуту: графік роботи

У яких містах відкриється виставка?

Побачити експозицію «Втрачене дитинство» можна буде у кількох обласних центрах України:

• Дніпро. Офіційне відкриття виставки відбудеться 1 червня о 13:00 на вулиці Короленка. 2-6 червня виставку можна буде побачити у ТРЦ «Мост-сіті», за адресою вулиця Глінки, 2.
• Львів. Відкриття — 1 червня о 12:30. Оглянути виставку можна до 18 години на Площі ринок. 
• Полтава. Експозиція буде доступна в приміщенні обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського за адресою: вулиця Небесної Сотні з 1 червня протягом місяця.
• Тернопіль. Оглянути матеріали «Втрачене дитинство» можна з 1 по 7 червня (3 та 4 червня вихідні) у бібліотеці-філії №2 для дітей за адресою: вулиця І. Франка, 21. З 10:00 до 18:00.
  Харків. Відкриття виставки — 1 червня 12:00 на станції метро «Майдан Конституції» (вестибюль). Оглянути матеріали можна буде до 4 червня включно. 
• Хмельницький. Побачити матеріали можна 1 червня з 11:00 до 18:00 на майдані біля кінотеатру Т. Г. Шевченка. З 2 по 9 червня — у Центральній публічній бібліотеці за адресою: вулиця Подільська, 78.
• Чернівці. Офіційне відкриття — 1 червня 2023 о 12:00 у Культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука за адресою: вулиця Головна, 140. Оглянути виставку можна з 1 по 7 червня (окрім понеділка та вівторка) з 11:00 до 19:00.
• Чернігів. Офіційне відкриття виставки — 1 червня о 12:00 у сквері Хмельницького, біля П’ятницької церкви.

До слова, до річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну виставку, присвячену загиблим в Україні дітям, вже мали змогу побачити іноземці. Так, платформа пам’яті «Меморіал» спільно з партнерами показали матеріали у Польщі, Ізраїлі та Новій Зеландії.

Фото: платформа пам’яті «Меморіал»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Окремі українські військовослужбовці можуть позбутися статусу учасника бойових дій. Анулювання посвідчення призводить до втрати передбачених державою пільг та фінансових доплат. Для збереження соціальних гарантій ветерани також зобов’язані вчасно оновлювати свої особисті дані в державних реєстрах.

Детальніше про те, чому можуть анулювати статус УБД — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Значення статусу та перелік пільг

Посвідчення учасника бойових дій надає військовим доступ до системи державних компенсацій. Втрата цього статусу автоматично означає припинення фінансової підтримки від держави, зокрема скасування комунальних пільг та спеціальних надбавок до виплат.

Згідно з даними Пенсійного фонду, статус УБД відкриває доступ до таких форм забезпечення:

• знижки на оплату житлово-комунальних послуг;
• пільговий проїзд;
• медичне забезпечення;
• податкові пільги;
• пріоритет у певних державних програмах;
• додаткові пенсійні гарантії та спеціальні надбавки.

Причини скасування статусу

Механізм позбавлення статусу регламентується постановою Кабінету Міністрів №203. Документ визначає дві підстави для анулювання посвідчення. Перша — виявлення неправдивих даних, поданих під час оформлення статусу. Друга — встановлення судом факту вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину під час виконання бойових завдань.

З початком повномасштабної війни кількість військовослужбовців із правом на пільги зросла. Разом із цим збільшилося фінансове навантаження на бюджет. Держава переводить систему соціального забезпечення ветеранів до моделі постійної верифікації. Аналогічний підхід уже застосовується для перевірки отримувачів пенсій, субсидій та виплат внутрішньо переміщеним особам через електронні реєстри.

Правила збереження виплат

Отримання частини пільг залежить від актуальності інформації в базах Пенсійного фонду України. Ветеран зобов’язаний повідомити установу протягом 30 днів у разі зміни:

• місця проживання;
• складу сім’ї;
• переліку споживаних комунальних послуг.

Невчасне оновлення інформації призводить до затримки або повного припинення надання окремих пільг, зокрема адресних доплат та комунальних знижок. Це відбувається навіть без юридичного анулювання статусу УБД.

Зарахування стажу та вихід на пенсію

Учасники бойових дій мають право на достроковий вихід на пенсію. Для чоловіків пенсійний вік становить 55 років, для жінок — 50 років. Для отримання виплат необхідно накопичити мінімальний страховий стаж: 25 років для чоловіків; 20 років для жінок.

Держава зараховує період військової служби до трудового та страхового стажу військовослужбовця. Ця норма діє незалежно від того, чи сплачував роботодавець єдиний соціальний внесок за мобілізованого працівника. Такий механізм дозволяє військовим зберігати свої пенсійні права під час проходження служби та захищає їхні майбутні виплати.

Читайте також:

Як військовослужбовцю оскаржити незаконні дії командира: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!