Бої за Бахмут тривають вже дев’ятий місяць, місто зруйноване на понад 90%, росіяни фактично захопили руїни, а ЗСУ все ще продовжують контролювати район Літака в місті. У битві за Бахмут за російськими даними загинуло близько 20 тисяч найманців ПВК Вагнер, про це повідомив сам фінансист угрупування — пригожин. Членами ПВК ставали завербовані в’язні, які не проходили підготовку та вважалися гарматним м’ясом. Однак, росія та її прихильники прагнуть показати, мовляв, в Україні на війну також відправляють непідготовлених. 

Доказ цьому пропагандисти знайшли у статті The Wall Street Journal «36 годин у Бахмуті: відчайдушна боротьба одного підрозділу, щоб стримати росіян» авторства Метью Люксмора.

Редакція  «Бахмут. IN.UA» проаналізувала матеріал журналіста, а також ту вижимку, яку оприлюднили пропагандисти. 

Сумнівний телеграм-канал поширює наративи, які грають на руку росіянам

Скріншот з телеграм-каналу, який поширив уривок зі статті The Wall Street Journal. 

«У матеріалі наводиться історія групи мобілізованих із 93-ї мехбригади — їх набирали з безробітних у Харківській області. Бійців екіпірували радянською зброєю і відправили спочатку в Костянтинівку, потім у Бахмут. Також видання пише про групу з 16 призовників, які захищали Бахмут, “багато з яких були призвані кількома днями раніше і не проходили жодної підготовки”. Наприклад, один із бійців уперше вистрілив із гранатомета під час бою в Бахмуті. Він промахнувся, вогнем у відповідь його контузило», — пише телеграм-канал «Всевидящее ОКО»

Заголовки з росЗМІ. Фото: скріншот

Телеграм-канал “Всевидящее ОКО” налічує 1,25 млн фоловерів, однак — це сумнівне джерело достовірної інформації,  канал є повністю анонімним, власник невідомий. Як повідомляє, Інститут масової інформації, ще кілька років тому контент і медіасітка тг-каналу “Всевидящее ОКО” складалися з відео, де люди отримують травми чи вчиняють насильство, а у кожному відеоролику демонстрували зображення крові.

Згодом, експерти Інституту зафіксували чотири матеріали з ознаками замовлення, два стосувалися грального бізнесу, коріння якого закінчувалося в рф. Втім реклами в каналі не багато, а це говорить про те, що у власників каналу є додаткове джерело фінансування, яке саме й звідки воно — невідомо. Відсутність реклами, може свідчити про відсутність замовлень.

Стаття Метью Люксмора

Спершу потрібно зазначити, хто такий Метью Люксмор — це репортер, який висвітлює події в росії, Україні та країнах колишнього Радянського Союзу, приділяючи особливу увагу обороні, національній безпеці Росії та ролі її збройних сил на світовій арені. Раніше він був московським кореспондентом Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода.

Стаття Метью розповідає історію боїв за Бахмут зі слів мобілізованих. Зокрема героєм сюжету стає безробітний батько трьох дітей Олексій Мальковський. Чоловік розповідає, як російські війська штурмували один з багатоквартирних будинків, який його група з 16 призовників, багато з яких були призвані за кілька днів до цього і не пройшли жодної підготовки, мала захищати.

Нижче надаємо переклад оригінальної статті:

Малковський не влучив. Росіяни вистрілили з власного РПГ і влучили в стіну поруч з ним, контузивши його. Він вибіг з будівлі і сховався на овочевій грядці, у нього дзвеніло у вухах. Коли він повернувся після заходу сонця, в кімнаті лежали тіла двох його товаришів.

За 36 годин, які він провів у жорстоких боях від будинку до будинку в східноукраїнському місті, 11 з 16 чоловіків з групи призовників Мальковського були або вбиті, або захоплені в полон, за словами солдатів, що вижили, і родичів зниклих безвісти.

На вихідних Росія остаточно закріпила контроль над Бахмутом після 10-місячної битви, яку Київ використовував для того, щоб розгромити російські війська. Хоча жодна зі сторін не розголошує своїх втрат, за західними оцінками, на Бахмутському фронті загинуло багато тисяч солдатів з обох сторін. Ще більше було поранено.

Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ). Остаточний успіх чи провал української стратегії в Бахмуті залежатиме від результатів більш масштабного наступу.

16 чоловіків, серед яких був і Мальковський, зараховані до 5-ї роти 93-ї механізованої бригади, виїхали з Харкова 16 лютого автобусом на базу бригади за 2 з половиною години їзди на південь.

Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі. Багато з них отримали мобілізаційні повістки того місяця, згідно з їхніми військово-обліковими документами. Хоча деякі з них пройшли строкову службу роками чи десятиліттями раніше, майже ніхто з них не брав участі в активних бойових діях.

Вони провели дві ночі на базі, де їм видали гвинтівки і форму радянських часів, згідно з військовими документами і фотографіями. 18 лютого їх відвезли до Костянтинівки, що за 16 миль від Бахмута, і розмістили в будинку на околиці гарнізонного містечка.

Вони позували для фотографій зі своїми гвинтівками перед релігійними іконами, розміщеними на каміні в будинку, пили енергетичні напої на ліжках в одній зі спалень, а також курили і їли на кухні.

Вранці 21 лютого прибув старшина роти і повідомив, що має наказ відправити хлопців до Бахмута групами по шість чоловік. Російські війська підходили все ближче до річки, яка розсікає місто, тиснучи на українські підрозділи, що захищалися від постійних мінометних та артилерійських обстрілів. Деякі з них погрожували написати офіційну відмову від виконання наказу, посилаючись на недостатню підготовку. Владислав Юдін, колишній ув’язнений зі східного Луганська, розповів, що сказав старшині, що ніколи не тримав у руках зброю, не кажучи вже про те, щоб стріляти, і йому було страшно. 

“Бахмут тебе навчить”, – відповів йому чоловік.

Коли перша група чоловіків прибула до Бахмута того вечора, їм сказали йти за командиром на позицію. Вони йшли провулками повз руїни розбомблених будинків, переступаючи через повалені телефонні стовпи та нерозірвані російські снаряди.

Вони дійшли до багатоповерхівки, відокремленої сараєм, огорожею з ланцюга і невеликим садом від російських військ у сусідньому будинку. Вони зайняли позиції біля вікон на першому поверсі. Потім їх обстріляли з гранатометів і мінометів, і Юдін розповів, що бачив, як на його очах вбили Сергія Дідіка, 36-річного селянина, і командира. 

“Це було пекло на землі”, – сказав він.

Менш ніж за 300 метрів фермер Сергій Пугасій перебував у будинку під шквальним вогнем російських військ, які витіснили його групу. Він потрапив під кулеметний вогонь з третього поверху іншого будинку і побачив, як впали командир його загону і ще один солдат. Він опинився беззахисним перед кулями, що свистіли навколо нього. Він впав на землю і незабаром опинився в оточенні російських солдатів.

“Ти один?” – запитав один з росіян, зв’язуючи йому руки, а інший забрав у нього гвинтівку і зняв бронежилет. Той відповів, що так.

Після цього бою 21 і 22 лютого і наступної місії 2 березня, для якої вцілілих членів підрозділу відправили назад до Бахмута, дружини зниклих безвісти шукали інформацію. Вони писали до Червоного Хреста та Організації Об’єднаних Націй, телефонували на гарячу лінію українського уряду, а також писали на десятки сторінок у соціальних мережах, присвячених зниклим безвісти.

Бахмут після “звільнення росіян”. Фото: з відкритих джерел

Дружина Пугасія, Анжела, отримала повідомлення про зникнення чоловіка 24 лютого, через три дні після того, як вона востаннє розмовляла з ним. 

“Це як стояти на краю прірви. Я не дружина і не вдова”, – сказала вона в інтерв’ю на початку квітня. “Найгірше – не знати”.

На початку березня двоє військових прийшли додому до Василя Зелінського, 51-річного змінного робітника металургійного заводу з діагностованим захворюванням хребта, щоб повідомити про його зникнення. Його дружина, Олена, почала ридати, запитуючи їх: 

“Як це могло статися, що ви забрали людину без підготовки, а через тиждень вона зникла?” Один чоловік опустив очі, сказала вона, а інший відповів: “Це війна. Ніхто їх зараз не буде навчати”.

2 квітня канал, пов’язаний з воєнізованим угрупованням “Вагнера”, яке очолювало російський наступ на Бахмут, опублікував фотографію військового квитка Дідіка і повідомив, що його загибель була підтверджена. Але дружина Дідіка, Валентина, переконана, що він перебуває в російському полоні.

“Я знаю, що мій чоловік живий, – сказала вона в інтерв’ю The Wall Street Journal. “Моє серце це відчуває”.

Дружини зниклих безвісти обурені тим, що їх відправили в Бахмут без підготовки. Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними. Але українське законодавство не визначає, скільки часу має тривати підготовка, і юристи кажуть, що призовники не можуть нічого зробити, окрім як подати скаргу командирам або на гарячу лінію Міністерства оборони.

У лютому українські депутати внесли на розгляд парламенту законопроект, який передбачає щонайменше тримісячну підготовку мобілізованих, але він так і не пройшов через Верховну Раду. 

Бахмут в російській окупації. Фото: з відкритих джерел

Міністерство оборони України заперечує відправку солдатів без підготовки до Бахмута, а офіцер 93-ї сказав, що не чув про такі випадки у своїй частині. 

“Якщо це сталося, то це неправильно”, – сказав він.

Речник Збройних сил України відмовився від коментарів. У середині квітня Пугасій був звільнений в результаті обміну полоненими після майже двох місяців перебування в російському полоні. Його утримували у в’язниці на окупованій Росією частині Луганської області України, а потім перевели до камери на покинутому заводі. Йому та десятку інших людей зав’язали очі, відвезли до Бахмута і наказали йти через лінію фронту, поки російські війська спілкувалися по радіо з українцями, забезпечуючи, щоб обидві сторони не відкривали вогонь.

Зрештою, Пугасій вважає, що саме його дуже коротка служба в армії врятувала його від страти від рук викрадачів. Коли росіяни подивилися на його військовий квиток і побачили дату його мобілізації, менш ніж тиждень тому, вони запитали, як довго він воював. “Двадцять чотири години”, – відповів він. За його словами, вони попередили, що якщо він знову потрапить у полон, то не виживе.

Примітка: Варто зауважити, що журналіст, який написав статтю регулярно відвідував росію. Його матеріал про Бахмут певною мірою висвітлює росіян, як хороших людей, адже вони, мовляв, відпустили полоненого.  

Що винесли у публічний простір?

Трупи вагнерівців, продменстровані пригожиним. Фото: з відкритих джерел

Пропагандистські канали та сумнівні джерела в телеграмі перекрутили оригінальну цитату з тексту, й в результаті отримали висновок, мовляв, Україна відправляє в Бахмут непідготовлених солдатів (гарматне м’ясо), щоб зберегти життя сильнішим воїнам. Втім, насправді у тексті навіть немає такого судження. Немає слів про (гарматне м’ясо), натомість є наступні уривки:

Уривок 1: “Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними”, — пише журналіст The Wall Street Journal.

Уривок 2: “Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ)

Ймовірно, що саме з цього уривку тексту й з’явилося повідомлення провокативного характеру, яке почали поширювати.

В Бахмут відправляють ненавчених солдатів

В Бахмуті воюють воїни різних підрозділів: ЗСУ, Нацгвардійці, прикордонні загони, добровольці, учасники ТРО, а також мобілізовані. Немає розподілу на елітні війська та неелітні, як це є в росії. Наприклад, вищим класом війська там вважають повітряно-десантні війська, а регулярна російська армія займає нижчу позицію в цій ієрархії.

Крім того, Україна не володіє таким великим людським ресурсом, як держава-сусід, яка дозволяє собі використовувати громадян — в якості гарматного м’яса через необмежений ресурс. В хід йдуть найманці приватних компаній, та інші приватні підрозділи, які відверто конкурують між собою.

Редакція «Бахмут. IN.UA» спілкувалася із бахмутянами, в кожного з яких різний бойовий досвід, різне цивільне життя в минулому. Серед захисників Бахмута є вчителі, волонтери, зоозахисники, активісти та багато інших людей різних професій. 

«Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі», – уривок зі статті видання.

Теза зі статті The Wall Street Journal про те, що до Бахмута відправляють чоловіків із сіл некоректна в плані узагальнення, адже в армії збираються разом люди різного віку, та різної спеціальності.

Навчання військових без досвіду в Україні

Через повномасштабне вторгнення в лави ЗСУ й ТРО прийшли люди з цивільного життя, які раніше не тримали зброю в руках. Наразі, коли велика війна триває вже другий рік мобілізованих навчають на спеціальних полігонах. Випадки, коли люди потрапляють до формування без жодного досвіду поодинокі.  

Наприклад, нещодавно редакція «Бахмут IN.UA» розмовляла з бахмутянином Дмитром, який служить аеророзвідником на Бахмутському напрямку. Раніше чоловік також не мав військового досвіду, але при мобілізації його навчили азам військової справи. За даними Military Media Center строк підготовки мобілізованих військових-десантників складає 1-2 місяці.

Нагадаємо, ми писали, як можна підготуватися до армії в цивільному житті в матеріалі: Як підготуватися до армії: військовий вишкіл та керування БПЛА

«До війни я не мав військового досвіду. У військкомат прийшов, як ВПО-шник з Бахмута. Ходив, відмічався. В січні мене мобілізували й відправили в навчальний центр, там я пробув півтора місяця. Відучився й потрапив в артилерійський взвод, морська піхота», — розповідає Дмитро.

Чоловіка навчали українські інструктори, які мали військовий досвід з гарячих точок, зокрема й оборонці Бахмута, але оскільки їх інколи бракувало частину військових відправляли на навчання за кордон до іноземних наставників.

Деяких мобілізованих навчав вже сам Дмитро, наприклад, якщо людина не вміла користуватися новими установками. Військовий зазначив, у нього не було випадків, коли до бригади потрапляла особа без досвіду, бувало таке, що доводилося навчати специфічній роботі, як от керуванням БПЛА чи тому подібне.

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Бахмутській, Часовоярській та Торецькій громадах весною 2026 року визначили уповноважених з питань безбар’єрності. Більшість населених пунктів цих громад є окуповані або перебуває в зоні активних бойових дій, а місцеві адміністрації працюють в екзилі.

Бахмут IN.UA з’ясував, навіщо громадам призначати відповідальних за безбар’єрність, які завдання перед ними стоять та як мешканці можуть до них звертатися. 

Хто відповідає за безбар’єрність у трьох громадах

29 травня Олександр Марченко, виконувач обов’язків начальника Бахмутської МВА підписав розпорядження про призначення уповноваженого з питань безбар’єрності, ним призначили Сергія Родіна. 

Ця новина викликала суперечливі коментарі, люди не зрозуміли, навіщо призначили таку посаду в окупованій громаді. 

Згідно з визначеними для цієї посади завданнями, Сергій Родін має координувати реалізацію державної політики у сфері створення безбар’єрного простору, формування та супровід планів заходів із виконання Національної стратегії створення безбар’єрного простору в Україні. Також до його функцій належить моніторинг доступності об’єктів та послуг у різних сферах та координація створення доступної інфраструктури, транспорту, публічних просторів і послуг.

Але не лише в Бахмуті, призначили цю посаду. У Часовоярській міській територіальній громаді уповноваженим з питань безбар’єрності також визначили заступника міського голови Євгенія Дмитрієва. Відповідне розпорядження начальник Часовоярської МВА підписав 4 червня 2026 року. У Торецькій міській військовій адміністрації уповноваженим з питань безбар’єрності 14 травня 2026 року призначили заступника начальника МВА Руслана Біленка. У Торецькій громаді робота за напрямком безбар’єрності була визначена ще раніше. Як повідомили у МВА, Руслан Біленко координував цей напрямок та керував виконанням завдань відповідальними особами згідно з розпорядженням начальника адміністрації від 23 жовтня 2025 року.

Призначення таких уповноважених відбувається в межах реалізації державної політики зі створення безбар’єрного простору. Але для громад, які не контролюють частину або всю територію, така робота має свою специфіку. Адже фізично облаштувати доступний простір на окупованій території або там, де тривають бойові дії, зараз неможливо. Водночас мешканці цих громад продовжують взаємодіяти з місцевою владою, отримувати інформацію та послуги, звертатися щодо документів і соціальних питань — часто вже перебуваючи в інших містах України або за кордоном. Саме тому виникає питання, що конкретно означає безбар’єрність для громади, яка працює в умовах окупації та евакуації, і що уповноважений може робити вже зараз. Про це Бахмут IN.UA поговорив із Мариною Сташиною-Неймет, експерткою з доступності ГО “Громадський холдинг” “ГРУПА ВПЛИВУ”, який входить до коаліції організацій, що з 2014 року опікуються захистом прав постраждалих унаслідок збройної агресії проти України.

Навіщо безбар’єрність громадам, які не контролюють свої території

На перший погляд може здаватися, що питання безбар’єрності для окупованих громад не є першочерговим. Адже якщо громада не контролює свою територію, місцева влада не може зараз облаштовувати там пандуси, змінювати громадський транспорт чи реконструювати будівлі. Проте, за словами Марини Сташиної-Неймет, робота уповноваженого з питань безбар’єрності не обмежується фізичним простором. Експертка наголошує, що громади мають думати про безбар’єрність уже зараз, оскільки ситуація може змінитися, а майбутню відбудову необхідно планувати заздалегідь. На її думку, важливо, щоб відновлення враховувало потреби різних груп мешканців, а не відбувалося за принципом відтворення того, що існувало до повномасштабної війни.

“Так, зараз території окуповані, через певний час ситуація може суттєво змінитися. І враховуючи це, для нас дуже важливо, щоб вже зараз громади розуміли, що відбудова, це не лише про якісь такі речі, які відбуватимуться в майбутньому, а це те, що потрібно робити вже зараз, пропрацьовувати навіть механізми, як буде відбуватися відбудова, яка буде враховувати потреби різних жителів громад”, — пояснює Марина Сташина-Неймет.

За її словами, безбар’єрність — це не лише про те, наскільки людина може фізично потрапити до певної будівлі. Йдеться також про те, чи може мешканець отримати необхідну інформацію, скористатися послугою, звернутися до влади та взяти участь у житті своєї громади незалежно від своїх потреб, стану здоров’я тощо або місця перебування.

Для громад, які працюють в евакуації, це означає, що значна частина роботи може відбуватися незалежно від того, де фізично перебуває людина. Наприклад, мешканець Бахмутської, Часовоярської чи Торецької громади може зараз жити в іншому регіоні України, але при цьому залишатися членом своєї громади та потребувати доступу до інформації, послуг і комунікації з місцевою владою. 

Саме тому, пояснює Марина Сташина-Неймет, уповноважений із безбар’єрності потрібен і тим громадам, які сьогодні не можуть працювати зі своїм фізичним простором.

“Для того, щоб ця комунікація була безбар’єрна, для того, щоб вона враховувала потреби та інтереси різних людей, так само потрібні уповноважені з безбар’єрності. Тому, якщо підсумовувати відповідь на це запитання, то це, в першу чергу, про доступність послуг, про доступність інформації і про можливості незалежно від місця перебування людини”, — зазначає вона.

Експертка додає, що така робота може впливати і на майбутнє громади. Якщо люди, які виїхали через війну, продовжують отримувати доступну інформацію, можуть користуватися послугами та підтримувати зв’язок із місцевою владою, це допомагає зберігати зв’язок між громадою та її мешканцями. Водночас безбар’єрність важлива не лише для тих, хто вже має інвалідність. Потреба у доступному середовищі може виникнути у людини через поранення, хворобу або вік. Крім того, доступність потрібна батькам із маленькими дітьми, вагітним жінкам, людям старшого віку та іншим групам населення.

“Ми не можемо знати, коли людина може отримати інвалідність. Це може бути внаслідок поранення, внаслідок хвороби. Це може бути людина, яка зараз є абсолютно здоровою, але через певний час може стати людиною з інвалідністю. Тому це важливо враховувати при плануванні, при відбудові, при розвитку громади”, — пояснює Марина Сташина-Неймет.

На її думку, саме тому уповноважений має бути не формальною посадою, а людиною, яка постійно збирає інформацію про потреби мешканців та допомагає враховувати їх у роботі громади.

“Уповноважений — це та людина, яка збирає всю необхідну інформацію, згуртовує навколо себе людей для того, щоб цей процес безбар’єрної відбудови справді враховував інтереси та потреби різних жителів громади”, — говорить експертка.

Таким чином, для громад, які нині працюють в евакуації, уповноважений із безбар’єрності може бути своєрідною ланкою між мешканцями, місцевою владою та майбутнім процесом відновлення. Його завдання — не чекати деокупації, а вже зараз збирати інформацію про потреби людей, працювати над доступністю послуг та комунікації, а також допомагати громаді готуватися до відбудови.

Що мають робити уповноважені з питань безбар’єрності вже зараз

Для громад, які працюють в евакуації або частина територій яких окупована, безбар’єрність не зводиться до облаштування пандусів чи доступності будівель. За словами Марини Сташиної-Неймет, громади все одно продовжують реалізовувати державну політику та можуть працювати над доступністю послуг, інформації й цифрових ресурсів.

“Безбар’єрність — це не лише про пандуси і ліфти, умовно кажучи. Безбар’єрність, це і про доступний цифровий простір, безбар’єрність — це і про доступний інформаційний простір, про освіту, про працевлаштування та ведення бізнесу, і це про участь у суспільному та політичному житті громади та країни в цілому. І для органів місцевого самоврядування координація питань безбар’єрності є виконанням державної політики незалежно від того, чи перебуває громада на підконтрольній Україні території, чи працює в евакуації”, — пояснює експертка.

Одним із напрямків, над яким громади можуть працювати вже зараз, є цифрова доступність. Наприклад, сайт громади може бути адаптований так, щоб ним могли самостійно користуватися люди з порушеннями зору, слуху, рухових функцій або когнітивними порушеннями.

Примітка. Звертаємо увагу, що ми н проводили оцінку відповідності Настановам з вебдоступності (WCAG), однак помітили, що деякі сайти мають додаткові налаштування для зручності користування

Примітка. Звертаємо увагу, що коректно буде вказати “Людям  з порушеннями зору”

“Якщо, наприклад, сайт є безбар’єрним, якщо послугу, яку надає саме громада, з якої людина евакуювалася, можна отримати онлайн, це вже один з прикладів того, що громади можуть зробити вже зараз, і дехто це успішно виконує”, — говорить Марина Сташина-Неймет.

Ще один напрямок — комунікація з мешканцями. Йдеться про те, щоб пояснювати законодавство, постанови та порядок дій зрозумілою мовою, а також враховувати різні потреби людей під час створення інформаційних матеріалів. Експертка наводить як приклад відеоматеріали із субтитрами або можливістю перекладу українською жестовою мовою. Такі рішення, за її словами, дають змогу враховувати потреби різних мешканців громади.

Окремо уповноважені можуть працювати зі збором інформації про потреби мешканців, які були змушені залишити свої домівки. Ці дані, за словами Марини Сташиної-Неймет, потрібні для подальшого планування та адвокації інтересів громади перед державою і донорами.

“Збір інформації про потреби жителів громади, які змушені були залишити свої домівки, це теж та частина роботи, яку потрібно робити вже зараз. Тому що це і про планування подальших кроків, це і про розуміння, які питання потрібно адвокатувати перед державною владою і перед донорами”, — зазначає вона.

За словами експертки, ще одним напрямком може бути взаємодія з громадським сектором. Громадські організації, які працюють із ВПО, людьми з інвалідністю чи молоддю, можуть допомагати громадам краще розуміти потреби мешканців.

Водночас, за її словами, для людей, які були змушені виїхати, важливо створювати умови, за яких вони зможуть залишатися у своїй громаді навіть після евакуації, а не будуть змушені переїжджати ще раз через те, що їхні потреби не закриваються.

“Це також про ті моменти, що потрібно робити вже зараз для того, щоб ці жителі громади, які евакуювалися, не змушені були ще далі кудись переїздити, тому що вони не можуть себе забезпечити, мають якісь потреби, які не закриває ані сама громада, ані приймаюча громада”, — сказала експертка.

Що передбачили для уповноважених у трьох громадах

Як ми зазначали раніше, у Бахмутській громаді уповноваженим з питань безбар’єрності призначили заступника міського голови Сергія Родіна. Серед його завдань — координація реалізації державної політики у сфері безбар’єрності, формування та супровід планів заходів із виконання Національної стратегії, моніторинг доступності об’єктів і послуг у фізичній, інформаційній та цифровій сферах, а також координація створення доступної інфраструктури, транспорту, публічних просторів та послуг.

У Часовоярській громаді уповноваженим визначили заступника міського голови Євгенія Дмитрієва. Його завдання включають координацію державної політики у сфері безбар’єрності, міжвідомчу взаємодію, інтеграцію принципів безбар’єрності у місцеві програми розвитку, моніторинг доступності об’єктів і послуг, забезпечення доступності інформації та комунікації, сприяння цифровій доступності, залучення громадськості та вразливих груп, а також збір даних про стан безбар’єрності та потреби громади.

У Торецькій громаді напрямок безбар’єрності координує заступник начальника МВА Руслан Біленко. В адміністрації повідомили, що робота за цим напрямком була активізована, а сам Біленко координує роботу та керує виконанням завдань відповідальними особами відповідно до розпорядження начальника МВА від 23 жовтня 2025 року. 

Водночас у Часовоярській громаді повідомили, що після визначення відповідальної особи основні зусилля адміністрації були зосереджені на першочергових завданнях, пов’язаних із функціонуванням громади в умовах воєнного стану. Через активні бойові дії, тимчасову окупацію та руйнування значної частини соціальної та житлової інфраструктури реалізація заходів у сфері безбар’єрності наразі ускладнена.

Як мешканці можуть звернутися

У Часовоярській громаді звернення з питань, що належать до компетенції відповідальної особи, можна подавати у порядку, визначеному Законом України “Про звернення громадян”, — письмово на адресу Часовоярської міської військової адміністрації або в електронній формі. Електронна адреса, зазначена в офіційній відповіді адміністрації: [email protected].

У Торецькій громаді пропозиції, заяви, клопотання та скарги можна подавати на гарячу лінію відділу організаційної роботи, діловодства, контролю та з питань звернень громадян за номером 066-952-63-60 з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 17:00. Також звернення приймають на електронні адреси [email protected] та [email protected].

Бахмутська громада. Мешканці можуть звертатися до уповноваженого з питань безбар’єрності Сергія Родіна з питаннями, що стосуються забезпечення безбар’єрності — фізичної, інформаційної, цифрової та економічної. Звернення можна подати в електронній формі на офіційну електронну пошту Бахмутської міської військової адміністрації: [email protected] 

Водночас Марина Сташина-Неймет окремо говорить про важливість різних каналів комунікації, та використання різних форматів подачі інформації (текст, інфографіки, відео з субтитрами та перекладом на українську жестову мову, аудіоопис того, що відбувається на відео, тощо) — електронної пошти, соціальних мереж та інших способів зв’язку, які дозволяють мешканцям отримувати відповіді й передавати документи дистанційно.

Безбар’єрність має бути частиною майбутньої відбудови

Окремо експертка говорить про роль уповноважених у майбутньому відновленні окупованих громад. За її словами, якщо громада вже починає планувати відновлення, уповноважені з питань безбар’єрності мають бути залучені до цього процесу на різних етапах — від визначення першочергових завдань до розробки планів їх реалізації та пошуку фінансування.

“Якщо громада вже планує певні кроки для відновлення, перші кроки, більш глобальні, стратегічні, уповноважені з питань безбар’єрності, якраз мають бути включені в цей процес планування. На всіх етапах, від того, що думають над тими питаннями, які є першочерговими, до того, що вже розробляють план, як їх впроваджувати в життя” — сказала Марина Сташина-Неймет.

Серед майбутніх завдань вона називає також контроль за дотриманням вимог доступності під час реконструкції та проведення аудитів доступності в місцях, де зараз проживають евакуйовані мешканці. Окремо експертка наголошує на необхідності моніторити потреби людей з інвалідністю та їхніх родин. Таким чином, для Бахмутської, Часовоярської та Торецької громад робота уповноважених з питань безбар’єрності може відбуватися вже зараз — через доступність інформації та цифрових послуг, комунікацію з мешканцями, збір даних про їхні потреби та взаємодію з громадським сектором. Водночас у перспективі цей напрямок має стати частиною планування відновлення, щоб майбутня реконструкція враховувала потреби різних мешканців громад. І наостанок важливо додати, що уповноважені можуть працювати з фізичною доступністю не лише після деокупації, адже це спрогнозувати важко, а вже під час проєктів будівництва житла для ВПО зі своїх громад в інших містах та громадах. Саме ці люди мають опікуватися доступністю.

Перед початком навчального року школярі зобов’язані пройти профілактичний медичний огляд. За його результатами педіатр або сімейний лікар видає необхідні документи для навчального закладу. Обов’язковими є дві медичні форми: № 086/о та № 063/о.

Детальніше про те, як працюють медичні довідки в школу та що про них треба знати батькам — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Довідка форми № 086/о: що це

Довідка форми № 086/о — це документ, який фіксує висновок лікаря про стан здоров’я дитини та її придатність до навчання. Базовий огляд передбачає вимірювання зросту, ваги, артеріального тиску, перевірку зору, слуху, а також оцінку роботи серцево-судинної системи за допомогою проби Руф’є. У разі виявлення відхилень лікар направляє пацієнта на додаткові обстеження до вузькопрофільних спеціалістів.

У довідці обов’язково зазначаються:

• прізвище, ім’я, стать та дата народження дитини;
• адреса проживання та контактні дані батьків;
• назва навчального закладу та клас;
• дати попереднього, поточного та запланованого профоглядів;
• висновок щодо стану здоров’я;
• група для занять фізичною культурою;
• медичні рекомендації;
• наявність захворювань (інформація вноситься виключно за згодою одного з батьків).

Довідка форми № 063/о: що це

Довідка форми № 063/о — це документ містить дані про всі проведені вакцинації, ревакцинації та туберкулінові проби дитини. Якщо імунізація проводилася згідно з державним календарем щеплень, у період з 7 до 14 років нові вакцинації зазвичай не призначаються.

У таких випадках щорічно оновлювати форму № 063/о та приносити її до школи не потрібно. Документ вимагають лише у двох випадках:

• переведення дитини до іншого навчального закладу;
• проведення нових планових або надолужувальних щеплень.

Усі медичні послуги під час профілактичного огляду у лікаря, з яким підписано декларацію, є безоплатними для пацієнта. Їхню вартість покриває Національна служба здоров’я України.

Скасовані документи

Медична карта дитини (форма № 026/о) офіційно скасована Міністерством охорони здоров’я у березні 2018 року. Навчальні заклади не мають права вимагати цей документ. Відповідно до статті 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я, інформація про діагнози, лікування та звернення за допомогою є медичною таємницею. Ці дані не зберігаються у школі, а знаходяться виключно в медичному закладі в історії розвитку дитини (форма № 112/о).

Читайте також:

Які види матеріальної допомоги доступні бахмутянам: актуальний перелік на 2026 рік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!