Сьогодні на засіданні обговорили питання звільнення міністра освіти і науки Сергія Шкарлета та призначення нового очільника МОН, ним стане Оксен Лісовий. Звільнення Шкарлета стало визначною подією для української молоді, яка добивалася його відставки вже тривалий час.

Редакція зібрала хроніку Сергія Шкарлета  за час перебування в кріслі міністра. Пояснюємо чому українська молодь була невдоволена новопризначеним міністром та які наслідки це мало для української освіти.

Скандальне призначення

Грудень, 2020 рік. Депутати вітають Сергія Шкарлета із призначенням на посаду. Фото: Укрінформ

17 грудня 2020 року Верховна Рада України призначила Сергія Шкарлета на посаду міністра освіти і науки України. Власне, кар’єра пана Сергія розпочалася одразу зі скандалу. Річ у тому, що депутати під час обговорення кандидатури Шкарлета зазначали про виявлення плагіату в його наукових працях. Сам же міністр звинувачення у плагіаті заперечував. 

Присяга пана Шкарлета супроводжувалося вигуками із зали «Ганьба!» і «Геть!». За інформацією “Укрінформ” вигукували такі гасла депутати фракцій “Голос” та “Європейська солідарність”.

Згодом нардепка Інна Совсун заявила, що під час голосування за призначення Шкарлета очільником МОН система «Рада» відобразила голоси деяких депутатів фракції ОПЗЖ, які не були присутні в залі. Офіс Генпрокурор у відповідь на звинувачення відкрив справа за кнопкодавство. Однак, вже у лютому 2021 року, депутат Ярослав Железняк повідомив, що відео з зафіксованим фактом неособистого голосування начебто зникло.

Варто зауважити, що Шкарлет публічно заявляв, що 2004 і 2010 року підтримував на президентських виборах президента-втікача Віктора Януковича та Партію регіонів. У березні 2021 року депутати намагалися оскаржити постанову про призначення Шкарлета міністром у зв’язку з кнопкодавством, але колегія суддів КС відмовилася відкривати провадження у цій справі. 

Перед призначення Шкарлета на посаду міністра колишня міністерка освіти Ганна Новосад звинуватила кандидата у крадіжці державних грошей. Вона повідомила, що Сергій Шкарлет купив авто за гроші, які радили витратити на доплати викладачам вузу. Мова йде про 60 тисяч доларів.

Студентські протести

Не тільки депутати були незадоволені призначенням, хвиля протестів пробігла по всій Україні. Гаслом молоді стало: «Нам не потрібен такий міністр!». Згодом влаштували всеукраїнську акцію “Стоп-Шкарлет”.

Протестувальники на вулицях Києва. Фото: Громадське

 У різних містах на протести вийшли студенти, науковці і освітяни, мітинги провели у Києві, Львові, Миколаєві, Тернополі, Хмельницькому, Луцьку, Вінниці, Житомирі, Сумах, Чернівцях, Харкові, Одесі, Чернігові, Кривому Розі та ін. Втім, Шкарлет залишався при владі, попри протести студентів та освітян. 

Студенти Могилянки під стінами Кабміну. Фото: Радіо Свобода

 4 лютого 2022 року студенти Національного університету «Києво-Могилянська академія» оголосили безстроковий страйк через відмову МОН визнати результати виборів президента університету, який був обраний демократичним шляхом. Гаслом страйку став девіз: «Міністр тимчасовий, Могилянка – вічна!». Студенти були переконані, що не визнавши результатів виборів, Міносвіти перевищило свої повноваження.

Під стінами Кабміну 4 лютого зібралося близько 600 студентів, які вимагали відставки керівника Міністерства освіти Сергія Шкарлета. Питання звільнення Шкарлета підіймалося й під час повномасштабного вторгнення, в травні 2022 року. Втім, вже 20 березня 2022 року Верховна рада підтримала звільнення Сергія Шкарлета з посади міністра освіти та науки.

Хто стане новим міністром

Оксен Лісовий, новий міністр МОН. Фото: Фейсбук

50-річний Оксен Лісовий — вчитель, Директор Національного центру «Мала академія наук України», а з 21 березня новий Міністр освіти та науки України. За його кандидатуру проголосували 313 народних депутатів. 

Батько міністра Василь Лісовий відомий дисидент та організатор українського самвидаву в 1960–1970 роках. Мати Віра Лісова — українська філологиня,  публіцистка, дисидентка й учасниця українського правозахисного руху.

Чоловік народився в Сибірі, туди  радянська влада депортувала його родину за відкритий лист Василя Лісового на захист шістдесятників. У засланні родина пробула 11 років, але Лісовим все ж вдалося повернутися в Україну. 

Оксен Лісовий раніше працював учителем Києво-Могилянського колегіуму, тренером із фехтування, крім того, активно підтримував діяльність громадської юнацької організації «Січ». Очільник МОН є автором понад 250 наукових публікацій та 25 авторських наукових видань.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року Оксен Лісовий добровольцем пішов на фронт у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Попри службу, Оксен Лісовийдистанційно продовжував виконувати обов’язки директора НЦ «МАНУ».

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Фото школи на аватарку та листи для військових: як бахмутські школярі разом з вчителькою переживають війну

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Окремі українські військовослужбовці можуть позбутися статусу учасника бойових дій. Анулювання посвідчення призводить до втрати передбачених державою пільг та фінансових доплат. Для збереження соціальних гарантій ветерани також зобов’язані вчасно оновлювати свої особисті дані в державних реєстрах.

Детальніше про те, чому можуть анулювати статус УБД — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Значення статусу та перелік пільг

Посвідчення учасника бойових дій надає військовим доступ до системи державних компенсацій. Втрата цього статусу автоматично означає припинення фінансової підтримки від держави, зокрема скасування комунальних пільг та спеціальних надбавок до виплат.

Згідно з даними Пенсійного фонду, статус УБД відкриває доступ до таких форм забезпечення:

• знижки на оплату житлово-комунальних послуг;
• пільговий проїзд;
• медичне забезпечення;
• податкові пільги;
• пріоритет у певних державних програмах;
• додаткові пенсійні гарантії та спеціальні надбавки.

Причини скасування статусу

Механізм позбавлення статусу регламентується постановою Кабінету Міністрів №203. Документ визначає дві підстави для анулювання посвідчення. Перша — виявлення неправдивих даних, поданих під час оформлення статусу. Друга — встановлення судом факту вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину під час виконання бойових завдань.

З початком повномасштабної війни кількість військовослужбовців із правом на пільги зросла. Разом із цим збільшилося фінансове навантаження на бюджет. Держава переводить систему соціального забезпечення ветеранів до моделі постійної верифікації. Аналогічний підхід уже застосовується для перевірки отримувачів пенсій, субсидій та виплат внутрішньо переміщеним особам через електронні реєстри.

Правила збереження виплат

Отримання частини пільг залежить від актуальності інформації в базах Пенсійного фонду України. Ветеран зобов’язаний повідомити установу протягом 30 днів у разі зміни:

• місця проживання;
• складу сім’ї;
• переліку споживаних комунальних послуг.

Невчасне оновлення інформації призводить до затримки або повного припинення надання окремих пільг, зокрема адресних доплат та комунальних знижок. Це відбувається навіть без юридичного анулювання статусу УБД.

Зарахування стажу та вихід на пенсію

Учасники бойових дій мають право на достроковий вихід на пенсію. Для чоловіків пенсійний вік становить 55 років, для жінок — 50 років. Для отримання виплат необхідно накопичити мінімальний страховий стаж: 25 років для чоловіків; 20 років для жінок.

Держава зараховує період військової служби до трудового та страхового стажу військовослужбовця. Ця норма діє незалежно від того, чи сплачував роботодавець єдиний соціальний внесок за мобілізованого працівника. Такий механізм дозволяє військовим зберігати свої пенсійні права під час проходження служби та захищає їхні майбутні виплати.

Читайте також:

Як військовослужбовцю оскаржити незаконні дії командира: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!