Минуло понад місяць, відколи Володимир Зеленський заявив, що Польща та щонайменше три європейські країни готові розпочати тренування українських пілотів на західних винищувачах. Відтоді лідери провідних країн-партнерів почали це спростовувати. Так, президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц та прем’єр Великої Британії Ріші Сунак оголосили, що рішення про передачу авіації не ухвалювалося. А президент США Джо Байден взагалі спантеличив заявою, що насправді зараз Україні не потрібні західні винищувачі.

Видання “Українська правда” розбиралося, в якому стані зараз перебуває українська авіація, чому Повітряні сили потребують оперативного переоснащення на західну техніку, та які типи закордонних винищувачів найбільше підходять для українського неба.

Яку авіацію використовує Україна?

МіГ-29. Фото: Вікіпедія

Відомо, що Повітряні сили ЗСУ використовують чотири основні типи літаків: винищувачі МіГ-29 та Су-27, фронтові бомбардувальники Су-24М та штурмовики Су-25. Згідно з даними, наведеними в новому випуску довідника “World Air Forces 2023” від FlightGlobal, який спеціалізується на авіації армій світу, в бойовому парку України перебуває близько 100 бойових літаків. Для порівняння, згідно з цим же рейтингом, у росії на озброєнні зараз наявні понад 1500 бойових літаків.

Через відверту застарілість приводити до ладу та модернізувати українську техніку було проблематично ще до початку бойових дій. Попри це Україні вдалося модернізувати свої Су-25 та мінімально оновити частину МіГ-29 та Су-27.

З огляду на слабкий технічний стан українських літаків зовсім не дивно, що перед початком повномасштабного вторгнення росіяни вважали, що виб’ють українську авіацію за лічені дні. У надскладних умовах льотчики, ремонтники та оператори систем ППО Повітряних сил проявили небачену хоробрість та кмітливість, не давши росії панувати в небі.  

Утім, активні бойові дії не могли не позначитись на українських літаках: переважаюча сила ворога, “дружній вогонь”, розбиті аеродроми та вже згадана відсутність можливості нормального ремонту змушують все частіше і гучніше говорити про необхідність переоснащення існуючого парку.

Що потрібно Україні?

Французька авіація Rafale. Фото: Вікіпедія

Згідно з “Візією Повітряних Сил-2035”, Україна планувала оновити свій льотний парк до 2035 року. Кількість західних бойових літаків потрібно було довести до 72-108 машин (6-11 ескадрилій або 3-4 бригади). Серед основних кандидатів виступали американські F-16 та F-35, шведські JAS-39 Gripen, французькі Rafale та Eurofighter Typhoon виробництва міжнародного британсько-німецько-іспансько-італійського консорціуму.

Загалом, кожен із західних зразків авіатехніки має свої переваги і хвороби. Самі літаки є такою собі платформою для розміщення систем навігації, авіоніки та озброєнь різного типу, який у рази перевищує можливості радянських винищувачів. І якби Україна мала більше часу, то могла б дозволити собі розбиратися у кожному з існуючих варіантів більш прискіпливо. Однак повномасштабна війна внесла свої суттєві корективи в усі розрахунки та плани. Зараз Україна розраховує на той тип винищувачів, який може отримати якнайшвидше.

Попри заяви американських чиновників, найреалістичнішим в експертних колах наразі видається варіант з американським F-16 Fighting Falcon (“Бойовий сокіл”). Тим більше, що принаймні зі сторони Нідерландів вже були заяви про готовність обговорювати потенційну передачу. F-16 стоїть на озброєнні близько 30 країн світу, зокрема Польщі, Словаччині, Болгарії, Румунії та Чехії, тож у разі неполадок Україна може ремонтувати літаки в їхніх сервісних центрах. У F-16 доволі чутливі шасі, для яких потрібні зручні гладкі злітні смуги, а не плити, як у нас. Однак цю проблему в ПС ЗСУ обіцяють оперативно вирішити.

Другим у списку літаків, який найчастіше обговорюється, стоїть винищувач Eurofighter Typhoon. Цей літак має хорошу маневреність та здатність до ведення бойових дій за будь-яких погодних умов. Перебуває на озброєнні Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії, Австрії, Саудівської Аравії та Оману.

Шведські JAS-39 Gripen наразі перебувають на озброєнні Швеції, Чехії, Угорщини, Великої Британії, ПАР і Таїланду. З особливостей – здатність короткого розгону і приземлення, що в умовах розбитих аеродромів не завадило б ЗСУ. Україна вже подавала запит на отримання “Грифонів”, але шведська влада поки не готова ділитись бортами.

F/А-18 Hornet (“Шершень”). Фото: Вікіпедія

Про ще одного американця – F/А-18 Hornet (“Шершень”) – згадала під час візиту у Київ прем’єрка Фінляндії Санна Марін. Цей винищувач наразі є основним у ВМС США та перебуває на озброєнні Фінляндії. Щоправда, вже наступного дня у Міноборони Фінляндії заявили, що про передачу Україні винищувачів не може йтися, доки Гельсінкі не отримає натомість новітні винищувачі F-35.

Ще один літак, який фігурував у списках на ймовірну передачу – французький Dassault Rafale (“Шквал”). З цікавинок “Рафалів” можна виокремити багатоцільовий радар RBE2, який використовує систему електронно оптичного виявлення цілей і здатний одночасно відстежувати під час бою близько 40 літаків. Спочатку Макрон у контексті винищувачів заявляв, що “нічого не заборонено”, але згодом він змінив позицію на обережну: “літаки для України не в пріоритеті”.

Сповільнення у процесі постачання західних винищувачів країни-партнери зазвичай обґрунтовують кількома аргументами. Передусім згадують “червоні лінії” і небажання “провокувати ескалацію бойових дій”. Другою причиною називають неготовність України повноцінно прийняти винищувачі в експлуатацію. 

І якщо перший фактор лежить переважно в політико-дипломатичній площині, то другий пов’язаний із багатьма чинниками. Починаючи від підготовки українських пілотів, завершуючи навчанням обслуговуючого персоналу та приведення інфраструктури до належного стану. Перехід з радянських літаків на західну техніку насправді може зайняти тривалий час. Наприклад, сусідня Польща на початку 2000-х переоснащувала свій парк та готувала пілотів упродовж 4-5 років.

Альтернативою для України можуть стати модернізовані МіГ-29, які наразі перебувають на озброєнні в Польщі та Словаччині. Про ці літаки говорили ще минулого року, але до рішення про реальну передачу дійшло тільки зараз. 14 березня прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що модернізовані МіГ-29 Варшава планує передати впродовж наступних 4-6 тижнів. За даними Military Balancе, станом на 2022 рік поляки мали на озброєнні 28 таких літаків, однак поки йдеться про передачу не більше 14.

Також на початку березня міністр оборони Словаччини Ярослав Надь заявив, що Братислава не планує використовувати свої модернізовані МіГ-29 радянського виробництва. Тому готова якомога швидше передати їх Україні, щоб “допомогти врятувати життя українців”. За його словами, у Словаччині на озброєнні стояли 11 бортів, 10 з яких хочуть передати Києву, а один залишити як музейний експонат.

Зазначимо, що попри модернізацію і польські, і словацькі модифікації МіГів все одно залишаються радянською технікою, яка переведена на стандарти НАТО достатньо умовно. Навряд їх можна повноцінно порівнювати із західними винищувачами. Україна вдячна й за модернізовані літаки радянського типу, однак рано чи пізно рішення щодо західного винищувача буде ухвалено.

Фото: Вікіпедія

Читайте також: Вписати своє ім’я в історію: у росії вербують найманців, щоб захопити Бахмут

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Окремі українські військовослужбовці можуть позбутися статусу учасника бойових дій. Анулювання посвідчення призводить до втрати передбачених державою пільг та фінансових доплат. Для збереження соціальних гарантій ветерани також зобов’язані вчасно оновлювати свої особисті дані в державних реєстрах.

Детальніше про те, чому можуть анулювати статус УБД — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Значення статусу та перелік пільг

Посвідчення учасника бойових дій надає військовим доступ до системи державних компенсацій. Втрата цього статусу автоматично означає припинення фінансової підтримки від держави, зокрема скасування комунальних пільг та спеціальних надбавок до виплат.

Згідно з даними Пенсійного фонду, статус УБД відкриває доступ до таких форм забезпечення:

• знижки на оплату житлово-комунальних послуг;
• пільговий проїзд;
• медичне забезпечення;
• податкові пільги;
• пріоритет у певних державних програмах;
• додаткові пенсійні гарантії та спеціальні надбавки.

Причини скасування статусу

Механізм позбавлення статусу регламентується постановою Кабінету Міністрів №203. Документ визначає дві підстави для анулювання посвідчення. Перша — виявлення неправдивих даних, поданих під час оформлення статусу. Друга — встановлення судом факту вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину під час виконання бойових завдань.

З початком повномасштабної війни кількість військовослужбовців із правом на пільги зросла. Разом із цим збільшилося фінансове навантаження на бюджет. Держава переводить систему соціального забезпечення ветеранів до моделі постійної верифікації. Аналогічний підхід уже застосовується для перевірки отримувачів пенсій, субсидій та виплат внутрішньо переміщеним особам через електронні реєстри.

Правила збереження виплат

Отримання частини пільг залежить від актуальності інформації в базах Пенсійного фонду України. Ветеран зобов’язаний повідомити установу протягом 30 днів у разі зміни:

• місця проживання;
• складу сім’ї;
• переліку споживаних комунальних послуг.

Невчасне оновлення інформації призводить до затримки або повного припинення надання окремих пільг, зокрема адресних доплат та комунальних знижок. Це відбувається навіть без юридичного анулювання статусу УБД.

Зарахування стажу та вихід на пенсію

Учасники бойових дій мають право на достроковий вихід на пенсію. Для чоловіків пенсійний вік становить 55 років, для жінок — 50 років. Для отримання виплат необхідно накопичити мінімальний страховий стаж: 25 років для чоловіків; 20 років для жінок.

Держава зараховує період військової служби до трудового та страхового стажу військовослужбовця. Ця норма діє незалежно від того, чи сплачував роботодавець єдиний соціальний внесок за мобілізованого працівника. Такий механізм дозволяє військовим зберігати свої пенсійні права під час проходження служби та захищає їхні майбутні виплати.

Читайте також:

Як військовослужбовцю оскаржити незаконні дії командира: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!