11 липня на каналі бахмутської волонтерки Інни Гайдай з’явилося фото Свято-Миколаївської церкви, купол якої захопило полум’я внаслідок російських обстрілів. Дерев’яна двопрестольна церква в Бахмуті – один із найдавніших храмів на Донбасі. Зазначимо, що у вересні 2022 року росіяни обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів.

Більше про Бахмутську святиню в коментарі «Бахмут. IN. UA» розповів Ігор Корнацький – історик, краєзнавець та завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею.

Чим відома Свято-Миколаївська церква?

Один із найдавніших храмів Донбасу, Свято-Миколаївська. Фото: канал Інни Гайдай

За словами Ігоря Корнацького Свято-Миколаївська церква в Бахмуті була відома вже в середині XVIII століття. 1794 року колишні бахмутські солевари, переселені в слободу Покровську, вивезли туди з міста і дерев’яну Миколаївську церкву. 

Згодом у 1796 році бахмутяни звернулися до  катеринославського митрополита Гавриїла з проханням про дозвіл на будівництво нової церкви. Будівництво святині було завершено до кінця 1797 року, а вже 28 січня 1798 року відбулося її освячення. 

«Свято-Миколаївська церква, дерев’яна на кам’яному фундаменті, є найстарішою з існуючих церков Бахмута, і однією з рідкісних пам’яток церковної архітектури XVIII століття на Донеччині. Має значну художню й історичну цінність, є важливою частиною культурної спадщини міста й краю», – зазначає Ігор Корнацький.

Що передувало?

У вересні 2022 року окупанти обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів. Вже тоді внаслідок обстрілів був пошкоджений купол дзвіниці. Також місцеві повідомляли про те, що  дерев’яному храмі повилітали вікна, пошкоджень зазнав фасад.

«Всього було десять прильотів, і це були міни. З людей ніхто не постраждав. Зокрема, там перебував сторож, він встиг сховатися. Обстріли пошкодили купол дзвіниці, її збудували у тисяча вісімсот шістдесят першому році. У самому дерев’яному храмі, а він тисяча сімсот дев’яносто сьомого року будівництва і є одним з найстаріших на Донеччині, повилітали вікна, посічено фасад», – повідомляли бахмутяни.

Фото: Вікіпедія

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2018 році бульвар Металургів реконструювали та змінили назву на Козацький. Тут часто прогулювалися бахмутяни, робили фото біля скульптури Козака-солевара з мішком солі та мушкетом.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, як виглядав бульвар Металургів у 2018 році.

Бульвар Металургів Бахмут

Бульвар Козацький у 2018 році оновили, встановили обмежувачі швидкості, поставили клумбу, почистили територію.

В центрі бульвару створили кругову клумбу, на яку висаджували квіти-однолітки, основну частину скверу займали кущі троянд, їх налічували понад 4 тисячі.

Сквер Козацький оновили у 2018 році, у листопаді тут збирались бахмутяни на урочисте відкриття. Це місце мешканці Бахмута згадують з теплотою.

Читайте також:

• Світлодарськ до війни: як виглядало місто у липні 2021 року
• Ностальгічний та тихий Бахмут: як виглядало місто у червні 2018 року
• Васюківка до війни: як виглядало селище у серпні 2019 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Ірина Тесленко поділилась спогадами про Солоний карʼєр на виїзді з Бахмута. З дозволу авторки, редакція публікує текст.

***

Є одне на світі озеро, з яким повʼязано безліч приємних спогадів. Перший спогад — як я сиджу на березі, читаю “Тигролови” зі списку літньої літератури та слухаю як на фоні ллються розмови моєї ще повної сімʼї. І книга чудова, і погода така, що від води йде приємна свіжість, а далі в степу стоїть “звук спеки”, повітря гойдає від розжареного піску, а цвіркуни перебивають один одного.

Другий спогад більш ранній. Я ще в зовсім юному віці, бовтаюсь у воді. Я органічно відчувала себе у водному оточенні, нагадуючи загоріле жабеня. Раз за разом, я оберталась на берег, і чим ближче сонце було до обрію, тим активніше я кувиркалась в воді, бо розуміла, що скоро пора додому.

Вода в цьому озері трішки солона, а дно повністю біле від глини. Ступаючи ногами на дно, глина приємно пробирається крізь пальці, але виходити з озера важко, бо глина мокра та слизька, і тонкий очерет часом слугував природною рукою, яка простягала долоню відпочивальникам.

Як і підказувало моє чуття, незабаром з берега донеслось: “Ірііііішкаааа”. Мама почала збирати речі та щось розповідати про сині губи. Я не відчувала, що губи сині, і знала, що маю ще кілька хвилин, поки збереться подстілка.

Дитяча натура не хотіла вилазити з води, і в гру вступає тато. Стоячи у традиційній позі, яку я смішно перейняла у дорослому віці, тобто з руками в боки, татові треба було лише махнути рукою, підняти брови та крикнути: “Малиха”! Прийдеться вилазити, інших попереджень не буде

І от з рукою очерета, синіми губами та довольною пикою я вилажу з води. Ще попереду буде морозиво, а може заїдем забрати сестру з курсів (чи то вступних, чи то водійських), а ще шовковицю десь подовбати по вулиці. Ще купа справ.

У 2025 році мені легше побувати на Мальдівах, ніж на тому озері. Але, я б обрала не Мальдіви. ……..липень 2025 року. Солоному карʼєру на виїзді з міста, який подарував так багато спогадів.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!