Народна майстриня Любов Гольц з Бахмута зараз перебуває в евакуації, про Бахмут співрозмовниці говорити важко, адже місто зруйноване, а цінних спогадів тут залишилося багато. В Бахмуті пані Любов знали багато місцевих, вона одна із бджілок творчої майстерні Оберіг, жінка змалку цікавилася вишивкою, тож й життя пов’язала з цією професією.

Героїня розповіла редакції «Бахмут. IN.UA», як їй вдається працювати в евакуації над спаленими картинами, які присвячені Чорнобилю.

Бахмутянка вишивкою захопилася завдяки мамі та бабусі

Любов Гольц розповідає, що вишивкою вона зацікавилася ще маленькою, а все тому, що в родині вишивали й мама й бабуся. Від них дівчинка перейняла ази вишивання.

«Я пам’ятаю свій перший виріб, це була просто торбина, з якою мама практично ніколи не розлучалася до війни. Болісно про це говорити зараз. Я дивилася, як бабуся в’яже крючком, а мати більш спицями в’язала. Звісно мені це було цікаво робити, й мене рідні вчили», — пригадує співрозмовниця.

Бахмутянка у народному строї. Фото: Фейсбук

Згодом Любов пішла навчатися на швею в Бахмутське училище, своїх викладачів жінка згадує з теплотою, каже що їй багато допомагали, а до того ж вчили шити дівчаток в звичайній загальноосвітній школі. Після закінчення училища жінка працювала на швейній фабриці, але коли вона зачинилася, всіх працівників звільнили, й жінці довелося шукати нову роботу. В ті часи це було нелегко, Любов пішла працювати у приватну компанію.

25 років Любов Гольц не працювала за фахом

Життя склалося так, що близько 25 років жінка не працювала за фахом, але в цей час вона продовжувала займатися шиттям, й в’язанням.

«Шиттям не переставала займатися. Для себе я сама робила звісно, для дому якісь речі шила. Надихалася в інтернеті, на замовлення я не дуже люблю робити. Буває, що зробила якийсь виріб, людині він сподобався й вона може такий ж обрати», — пояснює Любов Гольц.

На питання, чи відчуває зараз майстриня конкуренцію через популярність виробів ручної роботи – пані Любов запевняє, що в творчості навпаки добре бачити різноманіття, так й люди, й майстри можуть надихатися на нові й креативні ідеї.

Реставрація згорілих картин присвячених Чорнобилю

Пані Любов з мамою. Фото: Фейсбук-сторінка

В евакуації Любов Гольц продовжує працювати, зараз вона допомагає творчій майстерні Оберіг відновлювати згорілі внаслідок війни вишивальні роботи, це була колекція присвячена Чорнобилю, яка виставлялася в Лимані, наголошує пані Любов. 

«Виставка на жаль згоріла, керівниця майстерні Оберіг Світлана Кравченко зараз працює над відновленням робіт, й доєдналася й допомагаю це робити. Не кожного дня вдається працювати над цим, бо не завжди є вільна година», — каже співрозмовниця.

Пані Любов додає, що вона працює над реставрацією вишитих картин, на яких були зображені Чорнобильські пейзажі. Завдяки збереженим схемам та фотографіям жінка хрестик за хрестиком відновлює картину. 

Сучасність має поєднуватися із минулим

Пані Любов. Фото: Фейсбук

На думку майстрині, те що зараз сучасні вишиванки часто поєднуються старовинні й модернізовані узори — це не погано, а добре, адже й молодь частіше почала одягати вишитий стрій. Бахмутянка розмірковує, що краще за все вишиванку створити самостійно, тож її власник носитиме із задоволенням.

«У мене є моя зроблена вишиванка вишита хрестиком, дякуючи матусі вона її вивезла з Бахмута. Коли я обирала узор — то не дотримувалася вишивки якогось певного регіону. Обирала те, що подобалося, я впевнена, що власноруч зроблена сорочка — особлива. Якщо ви самостійно не можете вишити сорочку, зверніться до майстрині, яка це може зробити», — радить Любов Гольц.

Бахмутянка підкреслює, що завдяки народному одягу Україні вдається привертати й увагу світової спільноти, адже наш стрій впізнаваний, й розповідає історію.

Вам буде цікаво

• Швейна фабрика: як в Бахмуті з’явився район 8 березня
• День Вишиванки: як виглядала традиційна вишита сорочка Донеччини?
• Бахмутяни в евакуації: історія волонтерки Наталі Роменської

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!