Бахмут — це Україна: хто зробив легендарний надпис у місті-фортеці?

Семаковська Тетяна 14:29, 14 Червня 2023

Російська пропаганда чимало часу намагалися запевнити, що Бахмут належить росії, але навіть частково окупувавши місто не змогла цього зробити. Символи українського Бахмута продовжують наздоганяти окупантів, один із них — надпис на бетонному мурі «Бахмут — це Україна». Легендарні слова належить військовослужбовцю Віталію Овчаренку.

Редакція «Бахмут.IN.UA» дізналася у чоловіка, як з’явилася ідея гасла та чи очікував він на таку популярність фрази.

Як з’явився напис?

351434595 210912338562731 3516273765206959303 n 8b734

Військовий робив надписи не тільки в Бахмуті. Фото: надане героєм

Військовослужбовець Віталій Овчаренко родом з деокупованого Лиману, до початку війни на Донбасі він жив в Донецьку, війна для нього почалася у 2014 році, тоді чоловік був членом батальйону «Артемівськ», близько 8 місяців прослужив в місті Бахмуті, чергував на блокпостах. 

Після Бахмута Віталій пройшов Дебальцеве, звідти вийшов з побратимами з оточення, згодом, пригадує Овчаренко, він звільнився з військової служби, але війна у 2022 році знову повернула чоловіка до минулого, зокрема й у Бахмут. Надпис Віталій зробив за старою звичкою, яку мають футбольні ультраси. 

«У нас було завдання в Бахмуті (ред. Віталій служить в одному із загонів Сил Спеціальних Операцій) з побратимами. Я ще футбольний ультрас й в мене є така звичка, вона не дуже гарна насправді, взагалі це звичка футбольних фанатів: брати з собою балон постійно, й там щось підмальовувати. Ми проходили у центрі міста, й я вирішив залишити надпис «Бахмут — це Україна». У мене був корм для тварин, я насипав їм їжі, побачив ту стелу й пішов малювати. Якби я знав, що той надпис так розлетиться, то б каліграфічніше звісно написав, гарніше», — каже військовий Віталій.

Співрозмовник додає, що малюючи гасло він не здогадувався, яке символічне значення матиме всього кілька слів. Віталій каже, що надписи він залишив не тільки в Бахмуті. У ще декількох містах, де довелося побувати, теж є такі імпровізовані графіті від художника, зокрема, в місті Барвінкове Харківської області є малюнок військового.

Бахмут в кінці літа 2022 року був відносно тихим містом

347246774 626486362734004 1232842473538829720 n 39c74

Бахмут. Кадри 93 0МБР

Військовослужбовець пригадує, що в Бахмуті він був приблизно в кінці літа, в теплу пору року. Тоді в місті не було багато прильотів, й життя вирувало попри те, що фронт невпинно наближався.

«Тоді місто нагадувало ще більш-менш мирне, таким я його бачив колись. Центр Бахмута відсотків на 90 був цілим. Зараз те, що ми бачимо на цих фотографіях з Бахмута, виглядає жахливо», — згадує чоловік.

Віталій розповідає, що в Бахмуті він до початку вторгнення мав багато проукраїнських знайомих, ці люди евакуювалися до безпечних регіонів України й кожен зараз займається своїми справами, в тому числі й допомагають ЗСУ чи волонтерять. На питання, чи зустрічав у місті військовий людей з проросійською позицією, співрозмовник відповідає наступне: 

«Так, були такі люди, які чекали на прихід росії, але не всі. Ми з ними розмовляли, сперечалися, гавкалися, так сказати, але безрезультатно. До нас також підходили проукраїнські мешканці, але вони до нас йшли, коли нікого не було», — пояснює військовий.

Після перемоги життя військовий планує в Києві

2773541 97a27

Деокупований Лиман. Фото: з відкритих джерел

Віталій не планує повертатися додому в деокупований Лиман, чоловік зазначає, що йому до душі більші міста, як Київ чи Донецьк.

«Я людина, яка полюбила великі міста. Поїхати в гості в Лиман, побути там — так, такий варіант розглядаю. Мені психологічно некомфортно у маленькому місті, тому розглядаю великі міста. Після війни залишуся жити в Києві, а чим буду займатися? Покаже час, ще такі плани не будую», — каже Віталій Овчаренко.

Вам буде цікаво

Щодня йшла через підірваний міст Забахмутки: як лікарка Олена Воронова рятувала людей в Бахмуті

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах. Детальніше […]

18:15, 15.11.2024 Скопіч Дмитро

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]