Тваринам не вистачає любові: як працює притулок для хвостатих у Вільногірську

Семаковська Тетяна 14:25, 17 Травня 2023

зображення viber 2023 05 15 15 11 02 802 547d6Громадська організація «Бахмутська Фортеця» в евакуації організувала для дітей Вільногірської громади пізнавальну зустріч. Дітям пояснили, чому важливо відповідально доглядати та піклуватися за тваринами, та як можна допомагати притулкам у рідному місті. Крім того, вийшла своєрідна промоція безкоштовного зниження стресу для підлітків, адже спілкування з тваринками добре впливає на психічний стан. А від батьків це не вимагає жодних коштів.

Зустріч для підлітків організували громадські діячі разом з місцевою зоозахисницею Вікторією Куксою в межах ініціативи «Нова громада – нове щасливе життя», що реалізується ГО «Бахмутська Фортеця» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». 

Притулок для тварин у Вільногірську

Опинившись у новій громаді чимало переселенців відчувають себе некомфортно, минуле життя зі спокійним побутом та роботою залишається позаду, натомість постають нові виклики. Зокрема, це інтеграція в нове суспільство. А отримати нових друзів у дорослому віці важче, ніж в юному. Проте є різні способи, які допоможуть ВПО почувати себе комфортно. Наприклад, відвідування гуртків за інтересами, спілкування з місцевими активістами чи візит до притулку для бездомних хвостатих.

Через війну сотні тварин опинилися на вулиці, деяких викинули недобросовісні власники, а ті, які й раніше не мали дому — тепер опинилися в скрутній ситуації. У Вільногірську облаштовані два притулки для бездомних тварин: один для собак, а другий для котів. Ці притулки існують декілька років, фінансуються за рахунок благодійних внесків від мешканців громади. Крім того, місцева влада виділяє гроші на стерилізацію тварин.

Вікторія Кукса волонтерить на майданчику для безпритульних собак, разом ще з трьома жінками. Вони по черзі годують, лікують, прибирають та облаштовують територію. Жінка каже, що матеріально вони забезпечені, завдяки постійній допомозі від небайдужих людей, а ось турботи та ласки для тварин дуже бракує.

«Я люблю приходити на майданчик і бачити їхні щасливі очі, то як вони біжать мені на зустріч і просто потребують ласки. Наші собаки всі вакциновані, чисті, тому ми б були дуже раді, якщо б ви, діти, інколи приходили до нас, просто погратися з собаками, погуляти з ними», – говорить Вікторія.

В Україні вже широко впроваджується практика, коли до притулків на вихідні чи в будні приходять діти з батьками. Таким чином, малечу не тільки навчають відповідальності, але й допомагають знизити рівень емоційного стресу. Для дітей під час війни вкрай важливо зберегти психологічне здоров’я, а знайомство з тваринами чи догляд за ними — чудово з цим працює.

З початком війни безпритульних тварин стало більше

Screenshot 682 f08a2

Підліткам показують презентацію про притулок. Фото: ГО «Бахмутська Фортеця»

Допомога притулкам це не тільки хороша справа, але й хороша можливість інтегруватися в нову громаду для внутрішньо-переміщених осіб. Якщо ви ще знайшли нове заняття для себе — притулок для тварин може допомогти. Не варто соромитися самому запропонувати свою допомогу, якщо ви бачите, що вона необхідна. Спілкування з місцевими допоможе швидше адаптуватися та отримати своє місце в громаді.

Зоозахисниця пані Вікторія у розмові ділиться, що часто не вистачає чоловічих рук, коли треба щось полагодити чи відремонтувати. Вікторія додає, що з початком війни безпритульних тварин стало більше. Часом,  військові привозять хвостатих і просять прилаштувати, та й місцеві люди лишають щенків та котят напризволяще. Тому культура гуманного поводження з тваринами має виховуватися ще в дитячому садочку, запевняє зоозахисниця.

 

Батьки малечі та підлітків можуть наочно продемонструвати, як тварина може позитивно впливати на емоційний стан. Навіть, проста прогулянка на свіжому повітрі покращити дитині настрій та закарбує хороші емоції в пам’яті. У емоційно-скрутний період дитина може рефлексувати до приємних подій, щоб швидко підняти настрій.

Зазначимо, що громадська організація вже не перший раз проводить інформаційно-пізнавальні зустрічі для вільногірських підлітків. Так, раніше була зустріч з місцевим депутатом, який розповів про устрій та роботу органів місцевого самоврядування, дітей познайомили з українською культурою через цікавий майстер-клас по розпису писанок. 

Загалом, підліткам пояснили, чому важливо брати участь у життя свого села чи міста. Адже саме з маленьких осередків сіл і міст формується здорова й свідома країна. Дітям продемонстрували наочно інструменти впливу на владу, щоб показати, що депутати — це насамперед про покращення громади, де вони живуть.

«Я вважаю, що розказувати молоді про участь у житті громади завжди важливо. Цього разу пояснювали дітям, що турбуватися за безхатніми тваринами — це як один з проявів активної громадянської позиції. Крім того, спілкування з собаками, кішками — це така собі психотерапія та розвантаження. До того ж, у нас є досвід співпраці з нашими бахмутськими зоозахисниками щодо відстоювання інтересів не лише безпритульних тварин, а й самих волонтерів, які піклуються за своїми підопічними», — розказує Альона Щекодіна, членкиня ради ГО «Бахмутська Фортеця».

Так, завдяки активним мешканцям, зоозахисникам, членам Бахмутського товариства захисту тварин «Лада» та великій публічній кампанії ресурсами  «Бахмут IN.UA» в бахмутському в притулку для собак місцева влада відновила енергопостачання після його трирічного відключення.

Постійне висвітлення проблем на майданчику змусило місцеву владу збільшити фінансування на вакцинацію та стерилізацію тварин, зупинило підписання договору на вилов та стерилізацію безпритульних тварин з Харківською живодернею.

Як тварини стають ключем до нового життя в евакуації?

Screenshot 683 2c8b6

Діти під час заходу. Фото: ГО «Бахмутська Фортеця»

Громадська організація «Бахмутська Фортеця» разом з франківчанином Григорієм Березовським вже не один раз з початку повномасштабного вторгнення передавали корми для котячого притулку

Тварини, які не мають господарів потребують ласки та спілкування, ці речі їм можуть дати небайдужі люди. Крім того таке спілкування може допомогти знайти нових друзів в громаді, або ж переселенці прагнутимуть стати волонтерами та увійти в громадське життя приймаючого села чи міста. 

Під час зустрічі зоозахисниця розказала дітям про правильне поводження з вуличними собаками, нагадала про міри безпеки, та попросила приходити дітей частіше приходити на майданчик, ставати волонтерами та дарувати любов бездомним тваринам. 

Доглядаючи за тваринами як дорослі, так і діти навчаються розв’язувати проблеми, бачити нові рішення й відчувають себе потрібними у новому житті. Тож, відвідування притулку — це як один із способів адаптації й покращення емоційного стану. 

Фото: ГО «Бахмутська Фортеця»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Ми не планували їхати назавжди”: як змінилося життя поетеси з Бахмута Валерії Глущенко

Семаковська Тетяна 13:35, 13 Січня 2026
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Ми не планували їхати назавжди”: як змінилося життя поетеси з Бахмута Валерії Глущенко

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. […]

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]