Тваринам не вистачає любові: як працює притулок для хвостатих у Вільногірську

Семаковська Тетяна 14:25, 17 Травня 2023

зображення viber 2023 05 15 15 11 02 802 547d6Громадська організація «Бахмутська Фортеця» в евакуації організувала для дітей Вільногірської громади пізнавальну зустріч. Дітям пояснили, чому важливо відповідально доглядати та піклуватися за тваринами, та як можна допомагати притулкам у рідному місті. Крім того, вийшла своєрідна промоція безкоштовного зниження стресу для підлітків, адже спілкування з тваринками добре впливає на психічний стан. А від батьків це не вимагає жодних коштів.

Зустріч для підлітків організували громадські діячі разом з місцевою зоозахисницею Вікторією Куксою в межах ініціативи «Нова громада – нове щасливе життя», що реалізується ГО «Бахмутська Фортеця» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». 

Притулок для тварин у Вільногірську

Опинившись у новій громаді чимало переселенців відчувають себе некомфортно, минуле життя зі спокійним побутом та роботою залишається позаду, натомість постають нові виклики. Зокрема, це інтеграція в нове суспільство. А отримати нових друзів у дорослому віці важче, ніж в юному. Проте є різні способи, які допоможуть ВПО почувати себе комфортно. Наприклад, відвідування гуртків за інтересами, спілкування з місцевими активістами чи візит до притулку для бездомних хвостатих.

Через війну сотні тварин опинилися на вулиці, деяких викинули недобросовісні власники, а ті, які й раніше не мали дому — тепер опинилися в скрутній ситуації. У Вільногірську облаштовані два притулки для бездомних тварин: один для собак, а другий для котів. Ці притулки існують декілька років, фінансуються за рахунок благодійних внесків від мешканців громади. Крім того, місцева влада виділяє гроші на стерилізацію тварин.

Вікторія Кукса волонтерить на майданчику для безпритульних собак, разом ще з трьома жінками. Вони по черзі годують, лікують, прибирають та облаштовують територію. Жінка каже, що матеріально вони забезпечені, завдяки постійній допомозі від небайдужих людей, а ось турботи та ласки для тварин дуже бракує.

«Я люблю приходити на майданчик і бачити їхні щасливі очі, то як вони біжать мені на зустріч і просто потребують ласки. Наші собаки всі вакциновані, чисті, тому ми б були дуже раді, якщо б ви, діти, інколи приходили до нас, просто погратися з собаками, погуляти з ними», – говорить Вікторія.

В Україні вже широко впроваджується практика, коли до притулків на вихідні чи в будні приходять діти з батьками. Таким чином, малечу не тільки навчають відповідальності, але й допомагають знизити рівень емоційного стресу. Для дітей під час війни вкрай важливо зберегти психологічне здоров’я, а знайомство з тваринами чи догляд за ними — чудово з цим працює.

З початком війни безпритульних тварин стало більше

Screenshot 682 f08a2

Підліткам показують презентацію про притулок. Фото: ГО «Бахмутська Фортеця»

Допомога притулкам це не тільки хороша справа, але й хороша можливість інтегруватися в нову громаду для внутрішньо-переміщених осіб. Якщо ви ще знайшли нове заняття для себе — притулок для тварин може допомогти. Не варто соромитися самому запропонувати свою допомогу, якщо ви бачите, що вона необхідна. Спілкування з місцевими допоможе швидше адаптуватися та отримати своє місце в громаді.

Зоозахисниця пані Вікторія у розмові ділиться, що часто не вистачає чоловічих рук, коли треба щось полагодити чи відремонтувати. Вікторія додає, що з початком війни безпритульних тварин стало більше. Часом,  військові привозять хвостатих і просять прилаштувати, та й місцеві люди лишають щенків та котят напризволяще. Тому культура гуманного поводження з тваринами має виховуватися ще в дитячому садочку, запевняє зоозахисниця.

 

Батьки малечі та підлітків можуть наочно продемонструвати, як тварина може позитивно впливати на емоційний стан. Навіть, проста прогулянка на свіжому повітрі покращити дитині настрій та закарбує хороші емоції в пам’яті. У емоційно-скрутний період дитина може рефлексувати до приємних подій, щоб швидко підняти настрій.

Зазначимо, що громадська організація вже не перший раз проводить інформаційно-пізнавальні зустрічі для вільногірських підлітків. Так, раніше була зустріч з місцевим депутатом, який розповів про устрій та роботу органів місцевого самоврядування, дітей познайомили з українською культурою через цікавий майстер-клас по розпису писанок. 

Загалом, підліткам пояснили, чому важливо брати участь у життя свого села чи міста. Адже саме з маленьких осередків сіл і міст формується здорова й свідома країна. Дітям продемонстрували наочно інструменти впливу на владу, щоб показати, що депутати — це насамперед про покращення громади, де вони живуть.

«Я вважаю, що розказувати молоді про участь у житті громади завжди важливо. Цього разу пояснювали дітям, що турбуватися за безхатніми тваринами — це як один з проявів активної громадянської позиції. Крім того, спілкування з собаками, кішками — це така собі психотерапія та розвантаження. До того ж, у нас є досвід співпраці з нашими бахмутськими зоозахисниками щодо відстоювання інтересів не лише безпритульних тварин, а й самих волонтерів, які піклуються за своїми підопічними», — розказує Альона Щекодіна, членкиня ради ГО «Бахмутська Фортеця».

Так, завдяки активним мешканцям, зоозахисникам, членам Бахмутського товариства захисту тварин «Лада» та великій публічній кампанії ресурсами  «Бахмут IN.UA» в бахмутському в притулку для собак місцева влада відновила енергопостачання після його трирічного відключення.

Постійне висвітлення проблем на майданчику змусило місцеву владу збільшити фінансування на вакцинацію та стерилізацію тварин, зупинило підписання договору на вилов та стерилізацію безпритульних тварин з Харківською живодернею.

Як тварини стають ключем до нового життя в евакуації?

Screenshot 683 2c8b6

Діти під час заходу. Фото: ГО «Бахмутська Фортеця»

Громадська організація «Бахмутська Фортеця» разом з франківчанином Григорієм Березовським вже не один раз з початку повномасштабного вторгнення передавали корми для котячого притулку

Тварини, які не мають господарів потребують ласки та спілкування, ці речі їм можуть дати небайдужі люди. Крім того таке спілкування може допомогти знайти нових друзів в громаді, або ж переселенці прагнутимуть стати волонтерами та увійти в громадське життя приймаючого села чи міста. 

Під час зустрічі зоозахисниця розказала дітям про правильне поводження з вуличними собаками, нагадала про міри безпеки, та попросила приходити дітей частіше приходити на майданчик, ставати волонтерами та дарувати любов бездомним тваринам. 

Доглядаючи за тваринами як дорослі, так і діти навчаються розв’язувати проблеми, бачити нові рішення й відчувають себе потрібними у новому житті. Тож, відвідування притулку — це як один із способів адаптації й покращення емоційного стану. 

Фото: ГО «Бахмутська Фортеця»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

Семаковська Тетяна 13:08, 19 Грудня 2025

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити простір, у якому талановиті бахмутські діти зможуть знайти свій голос, повірити в себе й реалізуватися в естрадному співі. Так з’явилася циклова комісія “Естрадний спів”, Юлія була якраз однією з тих педагогів, хто розвивав цей сучасний напрямок в музичному коледжі академічного спрямування. А згодом — й естрадний хор Keepin’ Sound, що швидко став помітною частиною культурного життя Бахмута: концерти, перші сцени, зростання колективу й щира любов бахмутян до сучасної музики. Та повномасштабна війна розділила життя на “до” і “після”. Коледж був змушений терміново евакуюватися, залишивши рідний Бахмут і почавши все з нуля в Кам’янці-Подільському. У новому місті довелося вчитися жити заново, але саме музика стала для цієї молоді рятівним колом, а викладачка Юлія Гаврашенко — опорою, що допомогла не втратити себе.

Ми розповідаємо про те, яку роль музика відіграє в житті бахмутської молоді сьогодні, і як мистецтво допомагає триматися навіть у найтемніші часи. Своїм досвідом ділиться викладачка Бахмутського коледжу мистецтв імені Карабиця Юлія Гаврашенко.

Евакуація з Бахмута

Колектив та учні коледжі в Камянці-Подільському, звітний концерт за червень 2025 рік / фото надане героїнею

У 2022 році Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця релокувався до Кам’янця-Подільського: сотні дітей, десятки педагогів, але вимушений виїзд став не лише викликом, а й точкою обміну. Бахмут обмінюється культурою з Кам’янцем-Подільським.

“Ми сюди приїхали з іншого регіону і привезли свою частинку культури, тут вона інша. Того, що робимо ми, тут не було, а того, що є тут, не було у нас. Ми їм трошки цього привезли, а вони нас занурили у своє. Це цікавий, живий обмін”, — згадує Юлія Гаврашенко.

Виконання Steven Tyler “Dream on” (arranged by Mark Brymer), у місті Бахмут. Відео надане героїнею.

Кам’янець-Подільський для бахмутян виявився несподівано близьким — не лише географічно, а й за відчуттям. Це допомогло студентам швидше адаптуватися.

“Місто мені особисто дуже нагадує Бахмут — по розмірах, по компактності. Воно камерне, комфортне. Тут немає відчуття, що ти загубився у величезному місті. Для життя й навчання це дуже важливо”, — каже викладачка.

Після вимушеного переїзду музика для студентів перестала бути лише навчальним предметом — вона стала способом втриматися в реальності. Репетиції, концерти, спільна робота дали молоді відчуття стабільності й нормального життя, якого так бракує у війні. За словами Юлії Гаврашенко, саме через творчість діти змогли переключитися з постійної тривоги й знову відчути ґрунт під ногами.

“Коли війна почалася, зрозуміло, що всі були в шоці — і ми, і діти. Але коли вони приїхали в Камянець-Подільський, то я побачила, що вони голодні до роботи, до музики, їм хотілося втекти від усього цього і жити нормальним життям. Музика стала таким заміщенням — вони занурювалися в репетиції, виступи, культурне життя. Тут, у Кам’янці-Подільському, з’явилася можливість працювати офлайн, виступати, бути задіяними. І це дуже сильно їх підтримало”, — каже пані Юля.

Пані Юля з вихованцями / фото надане героїнею

З часом колектив не просто відновив роботу, він почав набирати обертів. Концертна практика стала невід’ємною частиною навчання, а сцена — місцем, де студенти знову відчували себе потрібними й живими. Для Юлії Гаврашенко важливо, аби музика не залишалася лише в аудиторіях, а працювала з реальним слухачем.

Сьогодні Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Карабиця працює в Кам’янці-Подільському вже четвертий рік — заклад проводить концерти, бере участь у міських і міжрегіональних заходах, виїжджає з виступами до інших міст. Для студентів це не просто активність, а важлива частина професійного становлення.

“Коли музиканти без концертної практики, це не дає повного розвитку в навчанні. А коли є виступи, є сцена, є контакт з людьми — тоді все стає на свої місця. Нас тут дуже добре прийняли, постійно запрошують на заходи, і ми майже весь час десь виступаємо. Інколи здається, що вже забагато, але потім думаєш: а де ж брати цей досвід? Поки є можливість — ми її використовуємо”.

Музикантка переконана, що питання мотивації студентів не лежить лише на самих дітях. Значною мірою, це відповідальність середовища й педагогів, які або запалюють інтерес, або дозволяють йому згаснути. Війна лише загострила процеси, які почалися ще раніше.

“Питання мотивації вчитися — це не тільки їхнє питання. Це питання викладачів, педагогів, закладів. Після ковіду діти дещо розлінилися — вони звикли сидіти вдома, в телефоні. А коли війна почалася, це був шок для всіх. Але замотивувати, зацікавити, втягнути в діяльність — це вже справа вчителя”, — пояснює вона.

У творчих колективах, каже пані Юлія, мотивація працює як ланцюгова реакція. Коли хтось починає рухатися вперед, за ним поступово тягнуться й інші. Саме так формується жива спільнота, а не просто навчальна група.

“Коли починаєш працювати з дітьми, і їх багато, воно йде як доміно. Один підтягується, другий, третій. Якщо є діяльність, якщо є рух, то всі потроху включаються. І тоді це вже не окремі студенти, а колектив”.

Хор Keepin’ Sound

Українська народна пісня “Ти до мене не ходи” (обробка О.Токар, аранжування С.Бурцева). Відео надане героїнею.

Окремою гордістю Юлії Гаврашенко є естрадний хор Keepin’ Sound — колектив, який вона називає своїм дітищем. 

У 2016 році відкрили циклову комісію “Естрадний спів”. А вже у 2019 навчальному році ми створили естрадний хор із цих же дітей. Це була моя мрія — зробити колектив, який виконуватиме естрадно-джазову музику і відповідатиме вимогам саме естрадного відділу. По суті, це моє дітище. Музика — це не лише навик, а інструмент самовираження, доступний кожному, хто готовий слухати й говорити. Голос — це теж інструмент. Так само як флейта, баян чи будь-що інше. Це лише спосіб виразити себе. Це провідник твого внутрішнього світу до слухача”, — ділиться у розмові бахмутянка.

Репертуар хору різноманітний: тут виконують й джазові композиції, й сучасні обробки українських народних пісень. Колектив постійно експериментує з форматами, аранжуваннями, співпрацею з музикантами з інших відділів.

“Ми намагаємося робити те, що буде людям близько і цікаво. Естрадна музика — це частина масової музики, але вона теж може бути якісною. Ми орієнтуємося на сучасні світові тенденції у розвитку музичної культури та стилістичне різноманіття. Найголовніше — пропагуємо якісну, сучасну, естрадну музику”, — пояснює викладачка.

Сьогодні в хорі співають близько 20 студентів офлайн. Для багатьох із них музика стала не лише професією, а способом самовираження й внутрішньої опори. Юлія Гаврашенко переконана: у складні часи роль педагога виходить далеко за межі навчальної програми.

Музикою треба горіти. Якщо ти сам не запалений, результату не буде. А коли в тебе очі горять, тоді і у дітей очі загораються, і вони до тебе біжать. Це найголовніше,

каже пані Юлія // педагогиня з Бахмута

Для бахмутської молоді музика стала тим самим рятівним колом, яке допомогло втриматися на плаву. А для викладачки Юлії Гаврашенко — підтвердженням того, що мрія, народжена в Бахмуті, живе й продовжує звучати навіть за сотні кілометрів від дому.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Валентина Твердохліб 18:00, 16 Грудня 2025
добропілля

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. Та 16 липня 2025 року життя дівчини розділилось на “до” та “після”. В той день Ольга опинилась в епіцентрі удару російської авіабомби по центру Добропілля. В результаті обстрілу вона втратила кінцівку. Зараз дівчина проходить реабілітацію, чекає на протезування та будує плани на майбутнє.

Своєю історією Ольга Долга поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Любила своє місто і не збиралась нікуди їхати

Ольга Долга народилась і мешкала в Добропіллі. Своє місто дівчина згадує з теплом.

“Якби не війна, я б там, мабуть, і прожила все своє життя. Місто дуже гарне, хоч воно і маленьке, але там все було. Мені повністю підходило для комфортного життя”, — каже дівчина.

Ольга Долга в Добропіллі / фото Instagram-сторінка героїні

Повномасштабну війну дівчина зустріла в Добропіллі, де на той момент працювала продавчинею-консультанткою. Попри страх і невідомість, вона все ж вирішила лишатись у рідному місті. Та і ситуація тут, за її словами, була спокійною.

“24 лютого мені подзвонила моя роботодавиця і сказала, щоб я не приходила на роботу, бо почалась війна. Я спочатку не повірила, була дуже здивована. Згодом прийшло усвідомлення, але я не думала, що все це настільки затягнеться. Я мала надію, що війна швидко закінчиться, тому вирішила залишатись у Добропіллі. Та й ситуація тут була нормально, все було спокійно до 2025 року. Майже не було ніяких прильотів, ще можна було жити“, — згадує Ольга про початок повномасштабного вторгнення.

Згодом героїня вирішила започаткувати власну справу, відкрити магазин одягу. Бізнес виявився успішним, клієнти були як у фізичному магазині, так і робили замовлення онлайн.

“У 2023 році я відкрила свій магазин.Тим паче я пропрацювала 6 років продавчинею-консультанткою, тому вмію працювати з людьми, знаю всі нюанси такої роботи і вирішила спробувати. Тоді у нас майже ніхто не виїжджав з Добропілля, бо була нормальна ситуація, тому вести бізнес було легко. Плюс ще й було дуже багато онлайн-замовлень. І я якось вірила, що все буде добре”, — каже Ольга Долга.

Ольга Долга у своєму магазині / фото Instagram-сторінка героїні

Обстріл Добропілля 16 липня 2025 року

Як каже героїня, її звичне життя розділилось на “до” та “після” 16 липня 2025 року. Того дня, близько 17:20, росіяни вдарили авіабомбою “ФАБ-500” по центру Добропілля, удар прийшовся по торговому центру. Внаслідок обстрілу тоді загинули четверо людей. 27 мешканців міста отримали поранення, серед них була і Ольга Долга.

Наслідки удару по Добропіллю / фото Вадим Філашкін

“Того дня я відпрацювала, зачинила магазин і пішла на педикюр. Після процедури я йшла назад та говорила з мамою телефоном. І якраз коли проходила повз магазин “Аврора”, я почула гучний звук. Спочатку подумала, що то літак пролетів дуже низько. І в цей момент пролунав вибух, піднявся густий дим. Я одразу лягла на землю, тому що мені раніше хтось казав, що під час вибуху, треба лягати. Лягла і відчула дивне тепло в ногах. Підняла голову, щоб подивитися, що там сталося, бо відчула, що там щось не те, і побачила, що правої ноги немає вища коліна, а з лівої відірвані м’язи і м’які тканини”, — згадує Ольга.

Першу допомогу пораненій дівчині надали військові. Вони й відвезли її в лікарню.

“Я довго лежала, кликала на допомогу, але ніхто не приходив. Може мене не було видно через той дим, а ще люди боялись підійти. Я по часу не пам’ятаю скільки пролежала, але мені здавалося, що дуже довго. Потім підійшли військові, медики, мабуть, наклали мені турнікети і відвезли в нашу Добропільську лікарню. Потім був наркоз і перша допомога від лікарів. А коли я відкрила очі, біля мене були рідні, близькі, підтримували мене”, — ділиться спогадами Ольга.

У Добропіллі дівчина була добу, після чого її доправили у Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова. Там вона була близько тижня, а після цього відправилась до центру воєнної травми Superhumans, що спеціалізується на протезуванні, реабілітації та психологічній підтримці постраждалих від війни.

Ольга Долга в центрі Superhumans / фото Instagram-сторінка героїні

Реабілітація та плани на майбутнє

За п’ять місяців Ольга Долга пережила понад 10 операцій на нижніх кінцівках. Зараз вона перебуває в центрі Superhumans, де проходить реабілітацію і вчиться заново ходити.

“Після завершення всіх операцій, загоєння ран, зі мною почав працювати фізичний терапевт. Спочатку я вчилась пересідати на крісло колісне, їздити. Потім почала робили якісь мінімальні вправи, тому що в мене через те, що я довго лежала, атрофувалися м’язи, і мені важко було навіть ногу догори підняти самостійно. Том ми робили вправи, зміцнювали м’язи, а зараз вчимося ходити на милицях”, — каже Ольга.

Дывчина регулярно займається фізичними вправами / фото Instagram-сторінка героїні

Вчора Ользі зробили перший зліпок гільзи для майбутнього протезу. Відсьогодні вона почне ставати на нього, вчитись ходити і тримати рівновагу. Після того як дівчина навчиться всім навичкам на навчальному протезі, її чекає повноцінне протезування.

Разом з фізичним здоров’ям Ольга покращує і ментальне. Каже, що прийняти та пережити втрату кінцівки їй допомогли підтримка рідних, персоналу центру реабілітації та людей у соцмережах.

“Я почала вести соцмережі, але не очікувала, що стільки підтримки отримаю від зовсім незнайомих людей. На мене почали підписуватись і писати дуже багато повідомлень, коментарів. Мені здається, що саме це дуже допомогло мені впоратись. А ще я відчуваю велику підтримку від персоналу реабілітаційного центру. Тут просто надзвичайні люди. Я навіть не очікувала, що це буде настільки теплий, класний прийом і таке гарне ставлення. Я до всіх так звикла, що мені буде дуже боляче звідси виїжджати додому. Це як мій другий дім за ці п’ять місяців”, — каже Ольга.

Дівчина вже має плани на життя після реабілітації. Каже, що хоче відновити свій бізнес та продовжувати вести блог. Бо в соцмережах вона не лише знайшла підтримку, а тепер дає цю підтримку іншим людям, які пережили ампутації кінцівок.

“Зараз у мене дуже багато планів. По-перше, я хочу відновити свій магазин, але вже в Києві. А ще думаю продовжувати вести сторінку, розвивати блог. Тому що я побачила, що дуже багатьом це цікаво. Мені пишуть багато людей, зокрема хлопців-військових, котрі теж зіткнулися з втратою кінцівки. Вони питають у мене поради, і я з ними залюбки спілкуюся. Мені хочеться морально їм допомагати, бо я сама знаю, як це важко на початку”, — зауважила Ольга Долга.

Ольга під час поїздки до Львова / фото Instagram-сторінка героїні

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]

Історії

“Ми не росія, але ми й не Україна більше”. Історія Анастасії, яка виїхала з окупованої Горлівки в перший день великої війни

Анастасія народилася й виросла в довоєнній Горлівці — місті, яке колись жило й розвивалося, а після окупації занурилося в тінь, страх і виживання. У 13 […]

Історії

Життя під пропагандою, насмішки і фільтрація: історія Дмитра Крука з Хрестівки, який двічі виїжджав з окупації

Дмитро Крук — мешканець окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Йому було 9 років, коли у 2014 році його рідне місто захопили російські бойовики так званої […]