Українська виконавиця Даша Суворова, яке все своє дитинство провела у Бахмуті, 30 квітня відкриє в Ірпені мурал, присвячений її рідному місту. На стіні Ірпінської багатоповерхівки зобразять сіль, яка стала символом незламної фортеці.

До дня відкриття муралу артистка поділилася з редакцією «Бахмут. IN.UA» своїми міркуваннями про світло Перемоги, українську музику під час війни та шлях додому.

Правда завжди буде на стороні тих, хто захищає свій дім, свою сім’ю та свою землю

Розмову починаємо із звернення до мешканців Бахмута. Неможливо знайти й підібрати слова, щоб висловити підтримку бахмутянам, на очі навертаються сльози, каже Даша Суворова. Композиторка додає, до неї часто пишуть земляки з Бахмута. Люди діляться своїм болем, часто пишуть про будинки, яких вже немає й втрачене життя.

Даша Суворова поруч з муралом присвяченим Бахмуту. Фото: Фейсбук

«Правда завжди буде на тій стороні, хто захищає свій дім, свою сім’ю та свою землю. Я часто спілкуюся з військовими, які звідти приїхали… Все бачу… Не буду нічого казати, у мене немає слів. У цій трагедії немає імені. Це лють, жах, все, що зробила росія з нашими людьми», — вважає виконавиця.

Рік тиші

Після початку повномасштабної війни, ділиться в розмові Даша, вона рік не могла писати. Свою творчість мисткиня перевела на паузу. На очах у неї росіяни руйнували рідний Бахмут, у якому вона ходила в музичну школу та здобула освіту. 

Виконавиця тримає в руках табличку «Артемовск», тут в Бахмуті пройшло її дитинство. Фото: Фейсбук

«Я рік не писала пісень, тому що не мала сил. Це був рік тиші. Я виросла в тому місті, мій тато військовий і все своє дитинство я прожила в Бахмуті. Вважаю, що це місто є і буде вважатися Україною, як і сам Донбас. Тому вирішила лишити на Ірпінській стіні пачку солі», — каже авторка.

Вона ділиться, що Ірпінь не єдине місто, де буде мурал присвячений Бахмуту. Загалом це буде символічна трилогія, другий стінопис з’явиться у Києві, а третій планують зробити в Парижі. Всіх деталей поки розповісти не можуть, наголошує мисткиня, однак каже — це проєкт буде особливий.

Читайте також: Діти малюють те, у що вірять: історія митця Андрія Парахіна з Бахмута

Творити його будуть три різні художники, перший в Ірпені належить руці художника Івана Шульгіна. Щодо зображень Даша Суворова розмірковує в якості символіки можуть використати не тільки сіль, а ще й Артемівський завод шампанських вин «Artwinery».

Люди мистецтва мають нести мистецтво в будь-які часи

Даша Суворова. Фото: Фейсбук

Війна для артистки та її родини почалася в 2014 році, коли бойові дії на Донбасі ще називали не війною, а АТО.

«Я вважаю, що люди мистецтва мають нести мистецтво у будь-які часи. Так казала моя бабуся, яка пережила війну. Ми митці маємо робити щось красиве, що не несе болю. У неділю я вдягну красиве плаття й буду співати, в цей час, як ніколи музика лікує», — каже Даша Суворова.

Розмірковує, що ця епоха в нашій країні буде іншою, новою, адже з’явиться чимало талановитих музикантів й митців. Водночас відсіються такі, які не несуть сенсу в своїх піснях та творчості.

«До війни було дуже багато сміття серед музики, багато непотребу… Зараз, як ніколи чесний час й дуже важливо, щоб прийшли ті артисти, які несуть текст, які несуть текстове пояснення. Було дуже багато пісень, які нічого не несуть. Я вважаю, що прийшов час все це зупинити. В нашій країні дуже багато людей, яким не давали можливості бути почутими. Але зараз прийшов їх час», — вважає виконавиця.

Музика має лікувати

Композиторка Даша Суворова. Фото: Фейсбук

Роль музики й творчості у сучасній війні важко переоцінити. Даша Суворова вважає, що музика має лікувати, таке її призначення зараз. Композиторка виступала в госпіталях для поранених українських захисників, але про свою діяльність не афішувала, робила це тому, що так відчувала за необхідне.

«Я бачу, як оживають їхні очі, коли ти приїжджаєш й тихесенько під гітару співаєш свої пісні. Багато співала для наших полонених, можу сказати, що музика в усі часи має лікувати, підвищувати моральний дух. Я драматичний артист, але я собі пообіцяла, що в новому альбомі буде музика, під яку хочеться танцювати. Там де темрява має перемогти сонце», — вважає артистка.

Зараз авторка багато часу проводить в студії, натхненно працює над новим альбом. Стосовно російської музики має категоричну позицію — слухати її зараз недоречно. Попри те, Даша Суворова додає, що не варто забувати про тривале зросійщення Донбасу.

Поруч з графіті створеним Бенксі. Фото: Фейсбук

«Я росла у Донецькій області, у нас не було культури розмовляти українською мовою не тому, що — це погано, а тому, що нам так сказали, нав’язали. У моїй школі українська література була лише один раз на тиждень, решту часу займала російська література. Це дивний час, але війна обов’язково закінчиться. Я це знаю, вірю в це. Люди повернуться у міста й знову замайорять жовто-блакитні кольори й над Бахмутом теж. Бахмут буде українським», — вважає артистка.

Про відкриття муралу

Анонс концерту. Фото: Фейсбук

На відкритті відбудеться концерт Даши Суворової на якому пролунає пісня «Мурали» з нового альбому авторки.

Локація: Ірпінь, 30 квітня о 13:00, вулиця Шевченка 4 Г. Всіх бахмутян, які є в місті та, які можуть приїхати артистка запрошує на відкриття муралу для Бахмута.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Олександр — харків’янин, батько 3 дітей. До повномасштабної війни він не був задіяний в армії. Вранці 24 лютого 2022 року чоловік зібрав родину та вивіз їх до безпечного місця, а сам повертався три дні автостопом до Харкова. Олександра не відразу взяли до армії — охочих захищати країну було так багато, що його відправили додому. Але він продовжував оббивати пороги й врешті-решт знайшов для себе місце у 228 батальоні ТРО, 127 бригада. А вже потім перейшов до 225 ОШБ, зараз її бійці боронять Часів Яр.

Військовий розповів у розмові з Бахмут IN.UA про рідний Харків, оборону Часів Яру та тактику ворога.

228-й батальйон ТРО міста Харків

Лютий 2022 року. У цей час Олександр не підозрював, чим для нього та його рідного міста обернуться найближчі дні. У розмові військовий згадує — про те, що буде війна такого масштабу, він не підозрював.

“Як для мене почалася війна? Я чоловік не військовий, був цивільним. У мене за спиною були 1.5
роки армії й все. Швидко зібрав сім’ю, у мене троє дітей, вивіз їх до західної частини України.
Потім довіз до кордону з Польщею, а сам автостопом три дні добирався до Харкова”, — згадує у коментарі військовослужбовець.

На питання, чому чоловік вирішив піти на війну, хоча мав троє дітей й за законом мав право це
не робити, Олександр пояснює — у нього двоє неповнолітніх та одна повнолітня дитина.

“Але навіть якби у мене було б троє неповнолітніх дітей, то я все одно б пішов. Спочатку
подбав б про безпеку сім’ї та дітей, а потім пішов. Не знаю, чому — може тому, що патріот,
чи чорт його знає як це назвати”, — говорить він.

Чоловік згадує, що його довго не хотіли брати, тому що людей було забагато. Тому на початку він
вирішив: якщо не беруть в армію — буде волонтерити. Герой допомагав евакуюватися родинам —
каже, що евакуація з Харкова залізницею була дуже добре організована. У Дніпрі, натомість панував хаос, пригадує Олександр, волонтер привіз туди двох дівчат з маленькими дітьми, (вони були з міста Мерефи Харківської області, жінки боялися їхати на евакуацію з Харкова, тому що місто бомбардували).

Евакуація з Дніпра

“На залізничному вокзалі був повний хаос, море людей, ніхто не контролював евакуацію й коли поїзд підїхав, то товпа людей ринула у нього. Давка, крики, чоловіки намагалися втиснутися першими у вагони та відтягували за волосся жінок з дітьми. Я не знав, що в нас такі чоловіки бувають, які жінок з дітьми відтягують, щоби самому в вагон влізти”, — згадує спірозмовник.

У Харкові такого не було, запевняє він. Залізничний вокзал був огороджений військовими та поліцією, пропускали тільки жінок, дітей та людей старшого віку. На платформи виводили необхідну кількість людей, після чого подавали потяг й люди заходили у вагони.

Олександр й далі оббивав пороги військкомату, просив взяти його на місце якогось молодого
хлопця. Його наполегливість дала результат, і він приєднався до 228-й батальйону ТРО міста
Харків. Цей батальйон брав участь у боях за П’ятихатки, Лісне, Питомник, та 213-ту висоту,
поряд з Руською Лозовою.

Олександр тренувався два місяці перед тим, як стати на блокпости у Харкові. Його та його
побратимів поступово вводили у війну: спершу вчили звикати до постійних обстрілів на другій лінії оборони, а потім вже дозволили виходити на бойові.

“Погано, коли одразу тебе з цивільного життя відправляють в окопи, і ти не розумієш, що робити. Я дуже вдячний нашому командиру Олегу Ширяєву за те, як він нас вчив”, — каже військовий.

Оріхово-Василівка, Бахмут

У 2023 році Олександра з побратимами відправили на Донеччину у складі 225 батальону ТРО.

“Нас відправили на Бахмут, не у саме місто. Ми тримали Оріхово-Василівку, адже, якщо
подивитися на карту, то Бахмут хотіли взяти в оточення. І от якраз одна з точок цієї клешні
— це була Оріхово-Василівка”, — пояснює військовий.

У цьому селі на момент бойових дій ще залишалося небагато людей, переважно це були люди
старшого віку. Їм бійці допомагали харчами та медикаментами.

“Ще там був чоловік з купою собак. Він казав, що нікуди не поїде, бо у нього батьки похоронені
там”.

Події в Авдіївці

Олександр пояснює, що за успішне виконання всіх поставлених бойових задач батальйон перейшов з ТРО у сухопутні війська 225 ОШБ. Його перекинули вже до Макіївки, де утримували прорив росіян.

“Це було в районі Лиману. Там була дуже важка ситуація, десь місяць-два ми там були,
звідти переїхали до Горлівки, а далі Авдіївка. Тут ми разом з ГУРівцями, РДК та іноземним
легіоном тримали коридор для виходу наших бійців”, — військовий описує події в Авдіївці від
16 до 29 лютого 2024 року.

#Avdiivka fell to the Russians on Saturday, after some of the most horrific and destructive fighting of the two-year-old war. In the end, Russia’s superior firepower and manpower overwhelmed Ukrainian forces over many months. -NYTpic.twitter.com/6ZFTE2TTdF

— WORLD AT WAR (@World_At_War_6) February 18, 2024

Росіян чоловік описує як сильного ворога, який вчиться, так само як й українська армія.
Олександр відзначає, що у армії рф налагоджена система поставки дронів. Водночас професійність
російських військових дуже відрізняється: якщо говорити за Вагнер (станом на зараз вже
ліквідована ПВК), або ПВК “Ветерани”, то там були дуже якісно підготовлені кадри, а от військові з “Шторму-Z” воюють не так активно та часто здаються в полон, пояснює Олександр.

“Вагнерівці були вмотивовані, добре екіпіровані. Їм вбили у голову, що вони тут нібито
нацистів вбивають. Деякі навіть у полон не здавалися, а вискакували з гранатами у руках.
У нас так двоє хлопців загинули, коли вагнерівці нібито хотіли здатися у полон та виходили
з окопів, а потім починали стріляти. Ворог вчиться, але й ми вчимося, тому що на початку
війни у нас не було практично нічого — ні дронів, ні РЕБів. А зараз без цього ми не можемо
вийти на позиції”, — розповідає військовий.

Часів Яр

У Часів Ярі, каже Олександр, військові практично не пересікаються з цивільними. Однак інколи
бачать, як люди пораються по городу навіть тоді, коли поруч прилетіло.

“Вони живуть своїм життям — я не знаю, як люди можуть до такого привикнути. Якщо ви подивитеся наш (телеграм) канал “Чорний Лебідь”, то там є відео, де у людини горить дім, а вона город копає. Основна маса людей, які залишилися — це люди старшого віку. Не можу сказати, що цивільні нам заважають. Ми тримаємо лінію неподалік Каналу. Ми єдиний батальйон, який не залишив свої позиції. І ми єдині, хто залишився за каналом”, — пояснює Олександр.

Щодо зброї, то найбільше бракує саме снарядів та артилерії під час штурмів, каже військовий,
бо вмотивованих бійців вистачає. Часів Яр росіяни поступово знищують за тактикою випаленої
землі, як це було в Бахмуті.

Примітка. Часів Яр, карта бойових дій тут показує, що росіяни окупували лише один мікрорайон, втім місто дуже щільно обстрілюють. Ситуація у Часів Ярі важка, ворог має переважаючу кількість, Сили Оборони тримають місто.

***

Чому Часів Яр росіяни хочуть знищити?

Пряма мова героя:

“Мікрорайон Канал росіяни повністю знищили КАБами та Солнцепеками, просто багатоповерхівки
складувалися від вибухів, потім вже не було за що триматися, не було де закріпитися.
Тому ухвалили рішення йти за Канал на другу лінію оборони і тримати оборону там.
Їм не потрібно цілі міста, їм потрібна просто територія. Їм треба дійти до Харкова, до Києва.

Подивіться, що з Придністров’ям відбувалося, з Абхазією. Там бідність, ніхто нічого не відновлює.
Наведу приклад, коли ми вибивали росіян під Харковом, селище є таки Питомник, то там були дуже сильні бої. Але вигнавши звідти росіян, село практично було ціле, бо йшла піхота, не арта.
Але потім росіяни ще намагалися окупувати село, й коли ми звідти виходили — вони практично
все зрівняли з землею. Оце і є різниця між нами та ними, ми намагаємося зберегти,
вони знищити — бо по іншому вони не вміють, вони йдуть далі по мертвій землі”.

Читайте також:

• “Рили траншеї на місці тих, які були в 1943”: Олег Зонтов розповів, як звільняли Слов’янськ у 2014-ому та обороняли у 2022-ому
• Врятувався від російської ракети та вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• “Є людина, яка за квіткою може ідентифікувати місцевість”: закулісся роботи DeepStateMAP

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Влада та Костянтин Ліберови — фотографи, які фільмують сучасну війну. Чимало кадрів з Бахмута, які облетіли світові шпальти, були саме їх авторства. 

Журналістка Бахмут IN.UA поставила три питання Владі Ліберовій — говорили про Бахмут та Часів Яр

Часів Яр — Бахмут

Питання: На вашу думку, порівнюючи Бахмут та Часів Яр, чи не почали росіяни ще агресивніше знищувати міста Донеччини? Чи у порівнянні з Бахмутом у Часів Ярі візуально помітно ще гірші руйнування?

Влада Ліберова: Ні, Бахмут повністю стертий з лиця землі. Часів Яр, можливо, зруйнували трохи швидше, але в Бахмуті нічого не залишилося. Він повністю зруйнований. Ми це знаємо, бо з Костьою (ред. чоловік Влади Ліберової) бачили еволюцію руйнувань Бахмута від початку. Ми фільмували падіння міста з літа 2022 року. Власне, ми були, можливо, одні з останніх журналістів, які відвідали місто — вже тоді, коли там залишилася тільки одна вулиця, підконтрольна Україні. Потім, коли вже Бахмут був не наш, ми літали над ним й бачили — від міста нічого не лишилося. 

У Часів Ярі зараз зруйнований тільки один район, який повністю окупований росіянами. Але треба розуміти, що тут немає більших чи менших руйнувань. Це одна калька, з якою працюють росіяни. Так само було з Вовчанськом, Маріуполем, Авдіївкою, Кринками. Тобто, кожне місто, селище, населений пункт, до якого  підходить росія — воно знищується під корінь. Це те, що вони роблять свідомо, те, заради чого росіяни сюди прийшли — знищувати та вбивати.

Фотографи на фронті

Питання: У одному зі своїх дописів ви писали, що їздите туди, куди інші не наважуються, й виходити там знімати дуже небезпечно. Що для вас є стимулом фіксувати ці кадри?

Влада Ліберова:  Дуже багато українських та закордонних журналістів так само ризикують своїм життям. Інколи буває таке, що певні військові довіряють нам трохи більше. Чому? Я не знаю. Але ми завжди намагаємося виправдати цю довіру, тому що для нас — це честь. Власне, це і є наш стимул. Ми розуміємо те, що відбувається сьогодні — це історія, й ми хочемо закарбувати її максимально правдиво, максимально деталізовано.

Щоб через певну кількість років, коли ця активна фаза війни закінчиться, коли прийдуть нові покоління, які не були свідками цих подій, щоб у них не виникало питань — а чи все однозначно, неоднозначно, щоб вони на власні очі бачили, що відбувалося. Зараз є всі можливості передати весь той жах, всю жорстокість цієї війни. Ми з Костьою неодноразово казали, що ця війна жорстокіша, аніж Перша чи Друга світова.

Окрім такої самої інтенсивності артилерії, додайте сюди FPV-дрони. Це маленька, дешева, смертоносна та керована зброя. Хлопцям на нульових позиціях зараз набагато складніше, ніж було минулим поколінням у минулих війнах. Ми хочемо передати це, показати це. Щоб наступні покоління не хотіли ніколи налагоджувати жодні стосунки з росіянами — історичний досвід показує, що це неможливо й нам це не потрібно.

Питання: Ви їздите по всій лінії фронту. Чи бачите якісь особливості ворога по напрямках, які об’єднують, наприклад, Бахмутський, Авдіївський та Херсонський напрямки?

Влада Ліберова: Їх об’єднує росіянська жорстокість, бажання вбивати, бажання руйнувати. Всі фронти цієї війни дуже жорстокі й дуже страшні — тут треба робити акцент не на тому, що їх відрізняє, а що їх об’єднує. Об’єднує те, що росія прийшла знищувати, вбивати, й ми маємо з тим щось робити.

Читайте також:

• “Жінок в армії не завжди сприймають серйозно”: про стереотипи в ЗСУ розповідають військовослужбовиці
• “Спочатку кажуть, що загинув, а потім пропонують поговорити”: історії родин загиблих та поранених в Оленівці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!