Українська виконавиця Даша Суворова, яке все своє дитинство провела у Бахмуті, 30 квітня відкриє в Ірпені мурал, присвячений її рідному місту. На стіні Ірпінської багатоповерхівки зобразять сіль, яка стала символом незламної фортеці.
До дня відкриття муралу артистка поділилася з редакцією «Бахмут. IN.UA» своїми міркуваннями про світло Перемоги, українську музику під час війни та шлях додому.
Правда завжди буде на стороні тих, хто захищає свій дім, свою сім’ю та свою землю
Розмову починаємо із звернення до мешканців Бахмута. Неможливо знайти й підібрати слова, щоб висловити підтримку бахмутянам, на очі навертаються сльози, каже Даша Суворова. Композиторка додає, до неї часто пишуть земляки з Бахмута. Люди діляться своїм болем, часто пишуть про будинки, яких вже немає й втрачене життя.
Даша Суворова поруч з муралом присвяченим Бахмуту. Фото: Фейсбук
«Правда завжди буде на тій стороні, хто захищає свій дім, свою сім’ю та свою землю. Я часто спілкуюся з військовими, які звідти приїхали… Все бачу… Не буду нічого казати, у мене немає слів. У цій трагедії немає імені. Це лють, жах, все, що зробила росія з нашими людьми», — вважає виконавиця.
Рік тиші
Після початку повномасштабної війни, ділиться в розмові Даша, вона рік не могла писати. Свою творчість мисткиня перевела на паузу. На очах у неї росіяни руйнували рідний Бахмут, у якому вона ходила в музичну школу та здобула освіту.
Виконавиця тримає в руках табличку «Артемовск», тут в Бахмуті пройшло її дитинство. Фото: Фейсбук
«Я рік не писала пісень, тому що не мала сил. Це був рік тиші. Я виросла в тому місті, мій тато військовий і все своє дитинство я прожила в Бахмуті. Вважаю, що це місто є і буде вважатися Україною, як і сам Донбас. Тому вирішила лишити на Ірпінській стіні пачку солі», — каже авторка.
Вона ділиться, що Ірпінь не єдине місто, де буде мурал присвячений Бахмуту. Загалом це буде символічна трилогія, другий стінопис з’явиться у Києві, а третій планують зробити в Парижі. Всіх деталей поки розповісти не можуть, наголошує мисткиня, однак каже — це проєкт буде особливий.
Творити його будуть три різні художники, перший в Ірпені належить руці художника Івана Шульгіна. Щодо зображень Даша Суворова розмірковує в якості символіки можуть використати не тільки сіль, а ще й Артемівський завод шампанських вин «Artwinery».
Люди мистецтва мають нести мистецтво в будь-які часи
Даша Суворова. Фото: Фейсбук
Війна для артистки та її родини почалася в 2014 році, коли бойові дії на Донбасі ще називали не війною, а АТО.
«Я вважаю, що люди мистецтва мають нести мистецтво у будь-які часи. Так казала моя бабуся, яка пережила війну. Ми митці маємо робити щось красиве, що не несе болю. У неділю я вдягну красиве плаття й буду співати, в цей час, як ніколи музика лікує», — каже Даша Суворова.
Розмірковує, що ця епоха в нашій країні буде іншою, новою, адже з’явиться чимало талановитих музикантів й митців. Водночас відсіються такі, які не несуть сенсу в своїх піснях та творчості.
«До війни було дуже багато сміття серед музики, багато непотребу… Зараз, як ніколи чесний час й дуже важливо, щоб прийшли ті артисти, які несуть текст, які несуть текстове пояснення. Було дуже багато пісень, які нічого не несуть. Я вважаю, що прийшов час все це зупинити. В нашій країні дуже багато людей, яким не давали можливості бути почутими. Але зараз прийшов їх час», — вважає виконавиця.
Музика має лікувати
Композиторка Даша Суворова. Фото: Фейсбук
Роль музики й творчості у сучасній війні важко переоцінити. Даша Суворова вважає, що музика має лікувати, таке її призначення зараз. Композиторка виступала в госпіталях для поранених українських захисників, але про свою діяльність не афішувала, робила це тому, що так відчувала за необхідне.
«Я бачу, як оживають їхні очі, коли ти приїжджаєш й тихесенько під гітару співаєш свої пісні. Багато співала для наших полонених, можу сказати, що музика в усі часи має лікувати, підвищувати моральний дух. Я драматичний артист, але я собі пообіцяла, що в новому альбомі буде музика, під яку хочеться танцювати. Там де темрява має перемогти сонце», — вважає артистка.
Зараз авторка багато часу проводить в студії, натхненно працює над новим альбом. Стосовно російської музики має категоричну позицію — слухати її зараз недоречно. Попри те, Даша Суворова додає, що не варто забувати про тривале зросійщення Донбасу.
Поруч з графіті створеним Бенксі. Фото: Фейсбук
«Я росла у Донецькій області, у нас не було культури розмовляти українською мовою не тому, що — це погано, а тому, що нам так сказали, нав’язали. У моїй школі українська література була лише один раз на тиждень, решту часу займала російська література. Це дивний час, але війна обов’язково закінчиться. Я це знаю, вірю в це. Люди повернуться у міста й знову замайорять жовто-блакитні кольори й над Бахмутом теж. Бахмут буде українським», — вважає артистка.
Про відкриття муралу
Анонс концерту. Фото: Фейсбук
На відкритті відбудеться концерт Даши Суворової на якому пролунає пісня «Мурали» з нового альбому авторки.
Локація: Ірпінь, 30 квітня о 13:00, вулиця Шевченка 4 Г. Всіх бахмутян, які є в місті та, які можуть приїхати артистка запрошує на відкриття муралу для Бахмута.
Фото: «Бахмут. IN.UA»
Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
Життя під пропагандою, насмішки і фільтрація: історія Дмитра Крука з Хрестівки, який двічі виїжджав з окупації
Дмитро Крук — мешканець окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Йому було 9 років, коли у 2014 році його рідне місто захопили російські бойовики так званої “днр”. Далі було 9 років життя в окупації — пережиті обстріли, насадження російської ідеології, ризики мобілізації в російську армію. Всі роки Дмитро ігнорував окупаційну владу і плекав у собі любов до України. З окупації виїжджав двічі — спочатку в 2022 році, і остаточно — наприкінці 2023 року.
Про своє життя в окупації, виїзд до Європи та пошук спільноти однодумців Дмитро Крук розповів редакції Бахмут IN.UA.
Спогади про окупацію міста
Дмитро Крук народився у 2004 році. Коли йому 9 років, його рідне місто Хрестівка окупували росіяни.
Примітка. Місто Хрестівка (до 2016 року — Кіровське) — місто в Горлівському районі Донецької області. Розташоване за близько 20 кілометрів від Шахтарська та Єнакієвого. 14 вересня 2014 року місто опинилося під контролем бойовиків “донецької народної республіки”. У серпні-вересні 2014 року внаслідок обстрілів там загинуло майже 50 місцевих жителів.
Оскільки на момент окупації Дмитро був дитиною, він пам’ятає ті дні уривками. Каже, що найбільше запам’ятав обстріли, від яких разом з родиною ховався у підвалі.
“Спочатку взагалі не було зрозуміло, що нас окупували. Тому що в місті не було ніяких великих мітингів щодо приєднання до рф. Тільки шахтарі виходили на мітинги, коли “днрівці” пограбували шахту. Сам процес окупації я пам’ятаю, що вони просто зайшли і заявили, що тепер це не Україна. Добре пам’ятаю вже як сиділи в підвалах, чули вибухи. Одного разу ми вийшли з квартири, і біля нашого дому прилетів снаряд, всі вікна під’їзду з першого по дев’ятий поверх вибило. І нам довелося по цих уламках бігти в підвал. Підіймалися до квартири ми дуже рідко, бо там було небезпечно”, — згадує хлопець.
Наступні роки окупації Дмитро згадує як такі, де нібито зупинився час. Він каже, що було відчуття, ніби місто застрягло у 2013 році. У перші роки ще не було відчуття тотальної російської пропаганди, але вже можна було відчути утиски. Зокрема і серед підлітків.
“Пам’ятаю ситуацію, яка сталась десь у 2016 році. Ми з другом вийшли гуляти і я тоді слухав на телефоні пісню Ярмака “22”, присвячену подіям на Майдані. І ось коли друг почув цю пісню, то сказав, що її треба вимкнути, бо це небезпечно, якщо хтось почує. До речі, з цим другом я перестав спілкуватися в 2019 році. А минулого року дізнався, що він загинув — воював за росію. Йому було 20 років”, — розповідає Дмитро Крук.
Вплив окупантів хлопець помітив і під час навчання в школі. Поступово “нова влада” прибирала з навчальної програми дисципліни з історії, мови та літератури, замінюючи їх на російські. При цьому насаджувались російські наративи на класних годинах та в позаурочний час.
“У нас замінили історію України на історію росії. Напевно ще до 2018 року в нас була історія рідного краю, а потім і її відмінили. Українську мову і українську літературу стали викладати раз на два тижні. А російська мова, навпаки, взяла перевагу, цей предмет десь раз на два дні був. У 2020-2021 роках почали піднімати теми про війну, про Україну на класних годинах, мабуть вчителів це змушували робити. Але наша класна керівниця такі теми не підіймала”, — згадує юнак.
Погано ставились у школі і до будь-яких символів, пов’язаних з Україною.
“У 2020 році був якийсь захід у актовій залі. Нам треба було стояти з кульками, і я взяв собі синю та жовту кульку. Коли це побачила завуч, то вона накричала на мене, швидко підійшла і просто нігтями порвала ці кульки”, — згадує Дмитро.
Поїздка до України і переїзд у Донецьк
Російська пропаганда у школі набирала обертів, але Дмитро Крук їй не піддавався. Особисто пересвідчитись у тому, що всі розповіді і маніпулятивні заяви є неправдою, хлопець зміг у 2019 році. Тоді він разом з батьками поїхав на підконтрольну Україні територію, щоб отримати український паспорт. Отримував документ він на Донеччині, неподалік Покровська.
“Батьки мене вивезли на добу, щоб зробити паспорт. І яким було моє здивування, коли я зайшов в магазин і побачив чіпси “Люкс”, які в нас не продавались п’ять років. А ще я був приємно здивований тим, що нічого з того, що нам говорили про погане ставлення українців до мешканців Донбасу, не було”, — каже хлопець.
Окупований Донецьк / фото надане героєм
У 2021 році Дмитро Крук поїхав на навчання в Донецьк. Тоді він вже мав чітку проукраїнську позицію і демонстрував її в житті та соціальних мережах. За це його засуджували та навіть погрожували.
“У 2021 році я виклав у себе на сторінці Вконтакте фото зі стелою “Донецька область” та українським прапором. І мені через деякий час написав хлопець, якого я знав, він був з “Молодої Республіки” (ред. молодіжна громадська організація, яка діє за підтримки “днр”). Написав, що я на прицілі МДБ (ред. міністерство державної безпеки “днр”). Сказав, що за розмову проти рф можуть покарати, оскільки Донбас чекає інтеграцію з рф. Я тоді не звернув на це увагу та сказав, що я чекаю лише інтеграцію до України”, — каже Дмитро.
Погрози Дмитру / фото надане героєм
У 2022 році російська російська пропаганда стала ще сильнішою. І це призвело до того, що навіть ті, хто мав нейтральну позицію, стали на бік рф. Утиски стали ще більш помітні.
“Якось коли я навчався на першому курсі, я пішов купувати речі. І в одному з магазинів побачив синьо-жовту кофту. Я її придбав і ходив у ній гуляти, відвідував пари і ніхто нічого не казав. До 2022 року всі сприймали це нейтрально. А ось після 2022-го люди стали підпадати під вплив пропаганди і вже ставились до тебе вороже”, — зазначає Дмитро Крук.
Дмитро Крук / фото надане героєм
Додалась до всього і мобілізація. Забирали на війну і студентів. Дмитро каже, що багато його одногрупників мобілізували з першого курсу. Це була примусова мобілізація. Хлопець припускає, що з військовими співпрацював деканат, оскільки юнакам приходили повідомлення про повістки саме звідти. Згодом Дмитро дізнався, що в лавах російської армії загинули деякі його однокласники. А дехто з одногрупників потрапив у полон в Україні, їх він впізнав на відеоінтерв’ю, які виходили в мережі.
Перший виїзд з окупації і повернення додому
У 2022 році Дмитро вирішив виїхати з окупації. На це рішення вплинули кілька факторів — небажання продовжувати навчання в університеті, постійні утиски навіть у побутовому житті та загроза мобілізації.
Наприкінці літа 2022 року хлопець виїхав до свого дядька в Ростов. В цей час до росії виїхав і його старший брат, якому загрожувала мобілізація. Брат хлопця поїхав далі до Німеччини, і Дмитро вирішив їхати теж. Батьки юнака були проти, адже на той момент йому було всього 17 років. Та рішення було твердим — залишатися в росії чи “днр” він не хотів.
Для виїзду почали робити довіреність, що батьки дозволяють його виїзд за кордон. Та через великі черги вчасно зробити її не вдалось і хлопець вирішив їхати без неї. Шлях йшов через Білорусь, але прикордонники не випустили його.
“Мене одного не випустили. Білоруські прикордонники пояснили це тим, що в мене немає російського паспорта. У мене паспорт “днр” та українська ID-карта. Але й ID-карту вони не визнають як паспорт, їм потрібна була саме книжечка, і паспорт “днр” вони не визнають”, — розповів хлопець.
Виїзд з окупації / фото надане героєм
Тоді він повернувся назад до росії й поїхав на кордон з Латвією. Майже добу він провів на російському прикордонному пості в очікуванні перетину кордону. Перевірку від росіян пройшов швидко: не було ні фільтрації, ні додаткових питань, лише перевірка документів.
З Латвії Дмитро поїхав до брата в Німеччину, але довго там не пробув. Каже, що не очікував таких важких умов. Жити довелось у таборі для біженців, а потім у дитячому садку, облаштованому для українців. Друзів він там теж не знайшов, тому відчував себе самотнім. Проживши в Німеччині близько двох місяців, Дмитро вирішив повернутися додому.
Другий виїзд за кордон і фільтрація
Повернувшись додому, Дмитро Крук зіткнувся зі ще більшими утисками. Навіть у компанії друзів він відчував постійні насмішки. Знайомі сміялися з його проукраїнської позиції.
“Вдома я зіткнувся з тими ж проблемами, що і були. Якось все дуже змінилось. Навіть друзі після 2022 року стали схиблені на Z-тематиці. Постійно якісь жарти в мою сторону були, адже у нас в компанії я один був за Україну. Всі це знали і всі намагались якось пожартувати над цим. Дуже неприємно було це чути”, — каже Дмитро.
Крім цього, Дмитро зіткнувся з обмеженнями у всіх сферах, бо не мав російського паспорта. Наприклад, йому відмовили в отриманні водійських прав, не приймаючи паспорт “днр”.
Виїхати з окупації назавжди хлопець вирішив після роботи в росії.
“Раніше я познайомився з чоловіком з Луганська, ми спілкувались в інтернеті. У 2023 році він був у росії, в селі Кабардинка, що біля моря. І він покликав мене до себе працювати. Я взяв з собою ще одного друга, і ми поїхали. Там ми працювали в одному ресторані, і якраз там я вже вдруге вирішив, що поїду. Тому що я там побачив зневажливе ставлення росіян до нас. Для них ми всі — х*хли. І не важливо звідки ти: з Донбаса, зі Львова, з Києва чи Одеси. Для них ми люди другого сорту”, — каже Дмитро.
Щоб більше ніколи не повертатися додому, навіть якщо сильно захочеться, юнак пішов на кардинальний крок — зробив патріотичне татуювання.
“Я поїхав у Новоросійськ і зробив собі татуювання з гербом України: розшифровку герба з надписом “воля”. Багато студій мені відмовляли і тільки одна жінка погодилася. Коли вона її зробила, то запитала, що це означає. Я сказав, що це просто слово “воля” і нічого особливого. Більше вона в мене нічого не питала, але все одно страшно було йти. Я озирався чи не йде десь за мною поліція”, — каже Дмитро Крук.
Татуювання, яке зробив Дмитро / фото надане героєм
Потім хлопець почав шукати перевізника. Знайшов чоловіка, який погодився вивезти його до Німеччини за 350 євро. Та маршрут був не такий, як звичайно. Їхати довелось через Маріуполь, де на людей чекала фільтрація.
“Ми поїхали до Новоазовська, де на кордоні з росією нас чекала фільтрація. Я цього не очікував, бо коли я на Успенці постійно виїжджав, то нас ніяк не перевіряли, лише паспорт дивились. Переді мною була жінка, і вона зайшла в кімнату по фільтраційній картці. Через якийсь час виходить чоловік з цієї кімнати і каже: “У нас клієнт на фільтрацію”. Тоді приїхали два чоловіка у військовій формі, в масках, і в наручниках кудись вивели цю жінку. Що з нею було далі я не знаю. Мені ж пощастило — у мене просто взяли телефон, швидко його продивились і відпустили”, — розповідає Дмитро.
Зруйнована будівля в Маріуполі / фото надане героєм
Далі хлопця чекала ще одна фільтрація, але вже більш прискіплива. Це було на кордоні росії та Латвії. Там росіяни вдавались до погроз і провокацій.
“Мене завели в кімнату фільтрації, там було два хлопця років 23-25. Одразу вони побачили на мені кільце з пентаграмою, яке мені брат подарував ще в Німеччині, ми купили його на ярмарці. Вони одразу почали казати, що я сатаніст, питали чи вірю в Бога. Також одразу забрали телефон і почали запитувати чи є в мене родичі в ЗСУ чи десь в Україні, чи підтримую я дії України. Також вони вдавались до провокацій. Кажуть прямо: “А чому ти зливав координати російських військових?”. Вони дивляться на те, як ти реагуєш, як ти відповідаєш. Я сказав, що я нічого не зливав, і вони не могли за це зачепитися. Потім вони знайшли у мене в телефоні TikTok. Але там не було акаунту, бо доступ я до нього втратив, він був прив’язаний до сім-карти, яку я загубив. Вони вимагали зайти в акаунт, казали що в мене там точно є якісь х*хляцькі відео. Навіть погрожували відрізати палець, вмикали шокер перед обличчям. Але я їм пояснив ситуацію і вони наче повірили”, — розповідає Дмитро Крук.
Після допиту юнака попросили роздягнутися.
“Мені пощастило, що тоді було холодно, і я був у куртці, кофті, футболці і термобілизні. Я запитав чи можу я не повністю роздягатися, вони дозволили. Я показав їм руки і ноги, задерши одяг, спину. А моє тату якраз було на грудях. Тоді вони попросили показати живіт і шию. Я задер футболку до рівня татуювання і так вони його не побачили”, — каже Дмитро.
Після цього юнака змусили сказати на камеру, що він підтримує дії рф в Україні та зобов’язується передавати дані про місцеперебування ЗСУ. Росіяни пригрозили, що якщо Дмитро десь погано відгукуватиметься про Україну, то вони відправлять це відео воїнам “Азову” і вони, нібито, відріжуть йому голову. Це росіяни роблять умисно, щоб залякати людей.
2 листопада 2023 року Дмитро Крук перетнув кордон з Латвією. Тепер він мешкає в Німеччині.
Допомога Україні і пошук спільноти однодумців
У Німеччині Дмитро Крук заснував громадську організацію на підтримку України. Разом з однодумцями він проводить мітинги на підтримку військовополонених та збирає гроші для ЗСУ.
“На початку цього року я відкрив благодійну громадську організацію Free Defenders.de. Ми проводили акції, кожен тиждень збиралися в центрі міста, стояли з плакатами і прапорами в пам’ять військовополонених, полонених цивільних, захист військовополонених. Також ми інформували людей, що росія порушує закони проти людяності. Ще ми проводимо збір коштів на ЗСУ, на сьогодні зібрали близько 300 тисяч гривень”, — розповідає Дмитро.
Мітинги, організовані Дмитром у Німеччині / фото надане героєм
У планах Дмитра переїзд до України. Він зізнається, що трохи боявся цього, адже не має тут ні родичів, ні друзів. Та нещодавно він познайомився з В’ячеславом Муністером — донеччанином, які виїхав з Донецька після 10 років окупації. Раніше редакція публікувала його історію. В’ячеслав порадив Дмитру пройти навчання екстерном в українській школі, щоб мати атестат українського зразка і можливість вступити до українського університету.
“Ми спілкувалися з Вячеславом і нещодавно він покликав до себе. Каже, що я можу пожити в нього поки не освоюся. Буквально через тиждень я планую поїхати в Україну”, — ділиться планами Дмитро.
Своїм землякам, які продовжують жити в окупації і хочуть виїхати, Дмитро дає одну пораду — не боятися. Каже, що перший час дійсно буде складно, але воно того варте. Головне — бути впевненим у своєму виборі та не відступати назад.
Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким як раніше. Війна настає зненацька. Так було й цього разу. Поки люди в місті метушаться запасаючи продукти, воду, знімаючи готівку, кілька жінок мають інші турботи — вони шукають запаси їжі та ліків для притулку.
Місцевий притулок “Лада” був не просто місцем для тварин — це був острів турботи посеред непростого життя. Тут рятували покалічені долі, лікували страх, вірили, що кожен пес заслуговує на дім. Але війна прийшла без дозволу, і змусила зробити вибір, якого не мало б бути: рятувати життя, тікаючи.
Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Мариною Шажко, керівницею притулку “Лада”. Говорили про перші години війни, рішення про евакуацію після обстрілів, неймовірний порятунок 145 собак за один день і про те, як “Лада” живе сьогодні.
Примітка. Бахмутське товариству захисту тварин “Лада” — це громадська організація, яка утворилася у 2011 році в Бахмуті. Тут допомагали на волонтерських засадах безхатнім тваринам у власному реабілітаційному притулку, котрі постраждали від жорстокого поводження власників чи бойових дій.
Перший день війни: паніка й порожні полиці
Війна завжди розпочинається зненацька. За словами Марини Шашко, вона застала притулок та його команду близько п’ятої ранку.
“Перша думка — що робити? Не було часу на розгубленість. Ми одразу вирішили робити запаси їжі та ліків“, — згадує керівниця притулку.
Жінка пригадує, що в перші дні не було думок про евакуацію, головне було забезпечити тварин мінімальним запасом для їх виживання. Волонтерка почала розповсюджувати пости з проханням допомоги у соціальних мережах, а люди відгукувалися: хтось фінансово, а хтось продуктами чи навіть інформацією.
“Магазини тоді були порожні, усе змітали. Але знайомі телефонували, коли щось з’являлося на складах, щоб ми встигли викупити“, — каже Марина Шажко.
Життя в такому темпі продовжувалося до серпня, коли в притулок вперше прилетів артилерійський снаряд. Тоді трьом волонтеркам — Марині Шажко, Ользі Литовченко та Людмилі Булавченко — стало очевидно, що лишатися небезпечно. Але роздавати тварин по різних містах не хотіли, для команди було принциповим вивезти всіх разом.
Волонтерка Ольга, яка перебралася із сім’єю до села Вільне Дніпропетровської області, звернулася до місцевої влади. Там запропонували територію, але оренда вартувала 15 тисяч гривень на місяць — занадто багато на той момент. Шукали інші варіанти.
“Ми зверталися до різних фондів і організацій, але всі варіанти мали свої “але”: без світла, без води, без приміщень або занадто далеко“, — каже керівниця “Лади”.
Лада — собака, названа на честь товариства / фото Бахмутське товариство “Лада”
Тим часом по притулку прилетіло вдруге. Наприкінці серпня російська артилерія вбила собаку Ладу, названу на честь притулку, жінки зрозуміли, чекати більше не можна.
“Ми сприйняли це як знак, що чекати більше не можна. І погодилися на ті 15 тисяч. Жодна сума не більша за ціну їхніх життів“, — додає пані Марина.
Евакуація за один день: 145 собак під загрозою нових обстрілів
Повноцінна евакуація відбулася 28 вересня 2022 року — після довгої підготовки. До неї долучилися представники “Порятунок тварин Харків”, англійської організації Breaking The Chains, а також подружжя Зоя Шкурко й Дмитро Підтуркін із Києва.
“Це було 28 вересня. Фронт наближався, попередні дні були дуже гучні, а того дня — тиша. Ніби вищі сили допомагали нам“, — каже волонтерка Марина Шажко.
Вивозили у три черги — з 7:00 до 15:00. За один день вдалося перевезти всіх 145 собак. Евакуація була важкою, але дозволила зберегти життя усім собакам з притулку “Лада”.
“Після кожного приїзду транспорту з’являлися дрони, а за ними — прильоти. Ми розуміли, що часу на поступовість немає“, — згадує керівниця притулку.
Як тварини переживали поїздку
Готувати тварин до самої евакуації почали за три місяці, коли волонтерки почали давати всім підопічним заспокійливі препарати, щоб зменшити тривожність. У сам день виїзду більшість поводилися неспокійно: скавчали, дряпали бокси, тремтіли. Але під час завантаження деякі ніби розуміли, що відбувається.
“Вони мовчки сідали у клітки, ніби довіряючи нам“, — пригадує керівниця притулку.
Волонтерка зізнається, що це переїзд став одним із найважчих періодів у їхньому житті.
“Постійна напруга, страх за кожного хвостика, відповідальність за рішення… Ми не мали права на помилку“, — каже Марина Шажко.
Попри стрес, команду тримала взаємна підтримка, а також перші ознаки того, що тварини на новому місці почали заспокоюватися:
“Коли вони почали їсти, спати, довіряти — тоді прийшло відчуття, що ми вистояли“, — ділиться керівниця бахмутського притулку.
Граф у власному вольєрі / фото Бахмутське товариство “Лада”
З того часу притулок “Лада” поступово став одним із хабів на Дніпропетровщині, куди евакуюють тварин із зони бойових дій на Донеччині. Так тут опинився й пес на ім’я Граф, який потрапив у притулок “Лада” вже після початку війни. Він родом із Максимільянівки — невеликого села в Покровському районі. Його власники виїхали, залишивши на короткому ланцюгу під обстрілами. Від постійних вибухів Граф втратив зір.
“Сусіди підгодовували, але розуміли, що він загине. Коли приїхала команда порятунку, попросили забрати його“, — кажуть у притулку.
Спершу пес опинився у Харкові, потім — у “Ладі”. Тут його лікували, адаптували. Після довгої боротьби він вистояв і навіть отримав подарунок, повноцінний вольєр від благодійниці зі США, яка прочитала його історію та вирішила підтримати вихованця притулку.
Щоденна робота: понад дві сотні тварин і нестача коштів
Одна з евакуйованих собак у притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”
Життя притулку сьогодні залишається складним. Жінки змушені сплачувати оренду, шукати гроші на корм та ліки, все це існує завдяки донатам небайдужих людей. Зараз тут проживає понад дві сотні собак, всі вони мають власну непросту історію.
“Головна складність — фінансова. Витрати великі, а допомоги часто не вистачає навіть на базові потреби“, — каже керівниця “Лади”
Друга проблема — медична. У притулку багато літніх і хронічно хворих тварин, які потребують медикаментів. До цього додається постійна емоційна втома. Попри це команда працює щодня:
“Ми навчилися жити в режимі марафону: день за днем, просто роблячи все, що можемо“, — зазначає Марина Шажко.
Підтримують притулок переважно такі ж волонтери та благодійні організації.
“Фонди Happy Paw, UFA, UAnimals, організація з Німеччини BGK Bochum/Köln — без них ми б не впоралися. Місцева влада не допомагає зовсім“, — зазначає притулок.
У притулку визнають, що складнощі часом змушують замислюватися закриття, але ніхто ніколи не розглядав, це як реальний варіант виходу. Сотні собак, які залежать від цього притулку можуть залишитися на вулиці.
“Для нас це не “об’єкт”, а живі душі, які довірили нам життя. Якщо не буде коштів — будемо стукати у всі двері. Ми не маємо плану Б“, — підкреслює керівниця притулку.
Що тримає команду сьогодні
Пес Арчі в притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”
Волонтери кажуть, що сенс роботи змінився.
“Після всього, що ми пережили — війну, втрату дому, евакуацію — я не уявляю себе поза цим. Це вже не просто справа. Це — сенс життя“, — підсумовує співрозмовниця.
Як допомогти притулку “Лада”
Щоб допомогти притулку “Лада”, можна напряму звернутися до керівниці Марини Шажко за контактним номером телефону, вказаним у групі у Facebook.
Найменування отримувача: ГО БТЗТ “ЛАДА”. Код отримувача: 37868823. Рахунок: UA113052990000026001033900793;
Банк: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”. ПриватБанк: 4731 2196 5029 6076;
Дмитро Крук — мешканець окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Йому було 9 років, коли у 2014 році його рідне місто захопили російські бойовики так званої […]
Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким […]
На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для […]
Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання […]
На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі […]
