Українська виконавиця Даша Суворова, яке все своє дитинство провела у Бахмуті, 30 квітня відкриє в Ірпені мурал, присвячений її рідному місту. На стіні Ірпінської багатоповерхівки зобразять сіль, яка стала символом незламної фортеці.

До дня відкриття муралу артистка поділилася з редакцією «Бахмут. IN.UA» своїми міркуваннями про світло Перемоги, українську музику під час війни та шлях додому.

Правда завжди буде на стороні тих, хто захищає свій дім, свою сім’ю та свою землю

Розмову починаємо із звернення до мешканців Бахмута. Неможливо знайти й підібрати слова, щоб висловити підтримку бахмутянам, на очі навертаються сльози, каже Даша Суворова. Композиторка додає, до неї часто пишуть земляки з Бахмута. Люди діляться своїм болем, часто пишуть про будинки, яких вже немає й втрачене життя.

Даша Суворова поруч з муралом присвяченим Бахмуту. Фото: Фейсбук

«Правда завжди буде на тій стороні, хто захищає свій дім, свою сім’ю та свою землю. Я часто спілкуюся з військовими, які звідти приїхали… Все бачу… Не буду нічого казати, у мене немає слів. У цій трагедії немає імені. Це лють, жах, все, що зробила росія з нашими людьми», — вважає виконавиця.

Рік тиші

Після початку повномасштабної війни, ділиться в розмові Даша, вона рік не могла писати. Свою творчість мисткиня перевела на паузу. На очах у неї росіяни руйнували рідний Бахмут, у якому вона ходила в музичну школу та здобула освіту. 

Виконавиця тримає в руках табличку «Артемовск», тут в Бахмуті пройшло її дитинство. Фото: Фейсбук

«Я рік не писала пісень, тому що не мала сил. Це був рік тиші. Я виросла в тому місті, мій тато військовий і все своє дитинство я прожила в Бахмуті. Вважаю, що це місто є і буде вважатися Україною, як і сам Донбас. Тому вирішила лишити на Ірпінській стіні пачку солі», — каже авторка.

Вона ділиться, що Ірпінь не єдине місто, де буде мурал присвячений Бахмуту. Загалом це буде символічна трилогія, другий стінопис з’явиться у Києві, а третій планують зробити в Парижі. Всіх деталей поки розповісти не можуть, наголошує мисткиня, однак каже — це проєкт буде особливий.

Читайте також: Діти малюють те, у що вірять: історія митця Андрія Парахіна з Бахмута

Творити його будуть три різні художники, перший в Ірпені належить руці художника Івана Шульгіна. Щодо зображень Даша Суворова розмірковує в якості символіки можуть використати не тільки сіль, а ще й Артемівський завод шампанських вин «Artwinery».

Люди мистецтва мають нести мистецтво в будь-які часи

Даша Суворова. Фото: Фейсбук

Війна для артистки та її родини почалася в 2014 році, коли бойові дії на Донбасі ще називали не війною, а АТО.

«Я вважаю, що люди мистецтва мають нести мистецтво у будь-які часи. Так казала моя бабуся, яка пережила війну. Ми митці маємо робити щось красиве, що не несе болю. У неділю я вдягну красиве плаття й буду співати, в цей час, як ніколи музика лікує», — каже Даша Суворова.

Розмірковує, що ця епоха в нашій країні буде іншою, новою, адже з’явиться чимало талановитих музикантів й митців. Водночас відсіються такі, які не несуть сенсу в своїх піснях та творчості.

«До війни було дуже багато сміття серед музики, багато непотребу… Зараз, як ніколи чесний час й дуже важливо, щоб прийшли ті артисти, які несуть текст, які несуть текстове пояснення. Було дуже багато пісень, які нічого не несуть. Я вважаю, що прийшов час все це зупинити. В нашій країні дуже багато людей, яким не давали можливості бути почутими. Але зараз прийшов їх час», — вважає виконавиця.

Музика має лікувати

Композиторка Даша Суворова. Фото: Фейсбук

Роль музики й творчості у сучасній війні важко переоцінити. Даша Суворова вважає, що музика має лікувати, таке її призначення зараз. Композиторка виступала в госпіталях для поранених українських захисників, але про свою діяльність не афішувала, робила це тому, що так відчувала за необхідне.

«Я бачу, як оживають їхні очі, коли ти приїжджаєш й тихесенько під гітару співаєш свої пісні. Багато співала для наших полонених, можу сказати, що музика в усі часи має лікувати, підвищувати моральний дух. Я драматичний артист, але я собі пообіцяла, що в новому альбомі буде музика, під яку хочеться танцювати. Там де темрява має перемогти сонце», — вважає артистка.

Зараз авторка багато часу проводить в студії, натхненно працює над новим альбом. Стосовно російської музики має категоричну позицію — слухати її зараз недоречно. Попри те, Даша Суворова додає, що не варто забувати про тривале зросійщення Донбасу.

Поруч з графіті створеним Бенксі. Фото: Фейсбук

«Я росла у Донецькій області, у нас не було культури розмовляти українською мовою не тому, що — це погано, а тому, що нам так сказали, нав’язали. У моїй школі українська література була лише один раз на тиждень, решту часу займала російська література. Це дивний час, але війна обов’язково закінчиться. Я це знаю, вірю в це. Люди повернуться у міста й знову замайорять жовто-блакитні кольори й над Бахмутом теж. Бахмут буде українським», — вважає артистка.

Про відкриття муралу

Анонс концерту. Фото: Фейсбук

На відкритті відбудеться концерт Даши Суворової на якому пролунає пісня «Мурали» з нового альбому авторки.

Локація: Ірпінь, 30 квітня о 13:00, вулиця Шевченка 4 Г. Всіх бахмутян, які є в місті та, які можуть приїхати артистка запрошує на відкриття муралу для Бахмута.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, район Позняки-Осокорки. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута
• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

“Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

“Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

“Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!