Громадський діяч Андрій Грудкін родом з Торецька. Все свідоме життя він бореться за формування спільнот, які можуть впливати на рішення влади. Пан Андрій член громадської організації, чоловік разом з командою зараз допомагає людям в селах отримувати необхідну гуманітарну допомогу, а ще вболіває за демократичне майбутнє.

Як активіст відноситься до колаборантів, чому допомагає людям, та як бачить майбутнє Донеччини — дізнавалась редакція.

Згуртували активних людей з прифронтових територій 

Андрій Грудкін — волонтер та очільник коаліції “На лінії зіткнення”. В ній згуртувались мешканці громад Щастя, Світлодарська, Торецька, Сартани, Попасної, Красногорівки та Авдіївки, які мали активну громадянську позицію ще до повномасштабного вторгнення.

У складі коаліції Андрій разом з командою просував демократичні цінності:

«Наш основний фокус був розвивати ці території навіть в умовах прифронту. Для когось це можливо парадоксально прозвучить. Ми вчили застосовувати інструменти демократії, враховуючи, що у нас немає виборів, досить потужно там рухалися, брали участь в розробці стратегії економічного розвитку Донеччини та Луганщини».

Після деокупації люди хочуть допомогти своїм громадам

Війна 2022 року змінила плани активістів, замість адвокації прийшло волонтерство, адже зона бойових дій розширилися на десятки квадратних кілометрів. Тепер першочергове питання, як будуть відновлювати Донеччину, чи буде допомога та фінансування від партнерів? Бо активні люди з прифронтових громад хочуть повертатися додому. Принаймні щось зробити для своїх громад після деокупації. Але поки що питання відновлення не достатньо комунікується  з боку держави. 

«Цей зв’язок з нашими домами, які ми були вимушені покинути через російське вторгнення, він все одно існує, й ми розуміємо, що він буде існувати завжди, бо це наші міста й наші селища», — розмірковує Андрій Грудкін.

Чоловік запевняє, що члени коаліції, які зараз розкидані по всій Україні ефективно працюють у приймаючих громадах. Наприклад, активістка зі Щастя Галина Калініна наразі в евакуації займається документуванням злочинів РФ на Чернігівщині, жінка членкиня ГО «Культурна фортеця».

Читайте також: Як відкрити власну кав’ярню у Києві: історія бахмутянки Наталії Булгакової

Тетяна Красько з українського Нью-Йорка опікується шелтером для переселенців на Полтавщині. А Віліна Саєнко з Торецька допомагає ВПО розвивати бізнес у Дніпрі. Допомагати Луганщині зараз важко запевняє волонтер, бо там дуже мало деокупованих земель, тому зосередились на Донецькій області. 

За рік війни відправили близько 10 тисяч продуктових та гігієнічних наборів

Волонтери допомагали, зокрема, і їжею. Фото: Фейсбук

В період з кінця лютого 2022 року волонтери почали доставляти допомогу в Донецьку область, спочатку це було хаотично, пригадує чоловік. Після декількох тижнів процес налагодили: возили ліки, їжу та гігієну для поранених, матеріали для облаштування  укриттів.

«Це наші громади, ми тривалий час там жили, тож добре знали потреби, але нам не вистачало ресурсів. За рік війни ми відправили близько 10 тисяч продуктових та гігієнічних наборів, 250 буржуйок та 250 тонн паливних брикетів. Їх ми привезли в Соледар, ще до його окупації, в Бахмут, Авдіївку та інші гарячі точки», — згадує волонтер.

Потреби людей аналізують, перед тим як щось відправляти

Андрій Грудкін разом із колегами. Фото: Фейсбук

Андрій Грудкін зауважує перед тим, як відправляти якусь допомогу потрібно бути впевненим, що вона згодиться. Того року, дуже помічними стали буржуйки та брикети, які допомогли людям пережити зиму й не померти від холоду.

Читайте також: Стріляли в мирне населення: в росії ширять пропаганду про ЗСУ

«Сфокусувалися на тому, щоб привозити саме те, що потрібно. Ми й ресурсів таких не маємо, щоб завалювати склади. Зараз допомагаємо селам, бо влада часто немає туди доступу, або завантажена іншим. Ускладнює той факт, що чиновники деяких населених пунктів виїжджають. Тоді громада не може сама впоратися. Є умовне село, про яке вже всі забули, а там живе 200 людей й їхати туди нам легше, ніж великим організаціям», — пояснює активіст.

Ставлення до колаборантів

Волонтер каже, що сам не стикався з тим, щоб знайомі йому люди ставали сюжетом для російської пропаганди. Особиста позиція чоловіка до таких персонажів — негативна.

«Є певна частина населення Донецької області — які є ждунами. Серед них ще є конкретні злочинці. Це люди, які коригують вогонь окупантів, зрадники мають понести відповідальність. Тільки правоохоронні органи можуть це зафіксувати. Щодо тих людей, які виїхали в російську федерацію і є українофобами — ставлення до них однозначне. Моя особиста позиція — це нам на руку, бо ці люди не повернуться», — каже Андрій Грудкін.

Повернення безпеки, а потім повернення на деокуповані території

Мешканці Донеччини отримали подарунки від UAid Direct, які привозять гуманітарну допомогу для Донеччини. Фото: Фейсбук

Після деокупації українських земель потрібно готуватися й до того, що буде чимала частина людей, які не захочуть повернутися. Багато залежить, від масштабів руйнувань конкретного міста чи селища, каже активіст.

«Річ у тому, що ми не знаємо, як буде виглядати Донеччина та Луганщина після того, як відбудеться деокупація. Умовна Мар’їнка, Волноваха чи Маріуполь практично повністю знищені. У людей постає питання, а чи потрібно, наприклад, Мар’їнку відновлювати взагалі? Має бути потреба й бачення відновлення від громади», — розмірковує волонтер.

Активіст зазначає, спершу потрібно буде розмінувати землю, забезпечити максимальну безпеку людям. Скільки це буде відбуватиметься невідомо, бо все залежить від того, який масштаб. Тут мова йде, радше не за відновлення, а за повернення безпеки, каже співрозмовник. Далі повинні повернути базові комунікації: газ, світло, воду.

Окремо, згадує пан Андрій й про території, які були окуповані з 2014 року. Є питання до інтеграції громадян на цих землях, яким чином вона буде здійснюватися невідомо, але влада вже шукає ці шляхи, наголошує волонтер.

«Не забуваємо й про психологічний фактор. Якщо зараз представники громадянського суспільства, яке сформувалося після 2014 року на звільнених територіях Донеччини та Луганщини, не побачать, що їх долучать до питання відновлення — вони розчаруються. У такому випадку втратимо дуже потужний людський ресурс», — розмірковує Андрій Грудкін.

Плани відновлення деокупованих земель не має писати влада

Анатолій Грудкін. Фото: особистий архів героя

Громадський активіст впевнений, влада має долучати людей до планів відновлення. Це не може відбуватися без врахування суспільної думки, писатися виключно чиновниками у кабінетах.

«У такому випадку, дуже низький шанс того, що люди будуть повертатися щось робити. Рішення влади можуть бути не зовсім правильні з точки зору громадськості. Повинен бути комплексний підхід, у нас не вистачає експертності у місцевої влади, щоб таким займатися. Якщо говорити простіше, то керівник ВЦА після деокупації – це людина, яка одноосібно приймає рішення. Він захоче, до прикладу, відновити спочатку всі школи, а ми розуміємо, що це недоцільно. Чому? Бо там немає води, немає каналізації й немає дітей», — каже активіст.

Хоча в питанні відновлення Донеччини багато невідомих, на думку Андрія Грудкіна, важливо говорити про відбудову:

«Думати про те, яким бачиш своє місто після війни — правильно, це тримає зв’язок між людьми».

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ганна Акімова добре знає, що таке змінювати дім і починати все з нуля. Родом із Горлівки, вона давно серцем прикипіла до Бахмута. Тут промайнули її роки юності, тут вона навчалася, працювала і будувала нове життя після 2014-го. Для багатьох місцевих Ганна — не просто знайоме обличчя, а вихователька дитячого садка “Райдуга”, до якої малеча біжить із усмішкою.

Редакція дізнавалась історію донеччанки.

Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася

Ганна Акімова народилася в Горлівці. У 2014 році, коли Ганні було підліткою, це місто окупували росіяни, і досі воно живе в окупації. Тож родині дівчини довелося покинути Горлівку й переїхати — спершу вони жили в Ступках. Як згадує Ганна, вона тоді думала, що їде тимчасово й от-от повернеться додому. Але так не склалося, тож дівчинка закінчувала школу вже в Бахмуті.

“Пам’ятаю, що Бахмут мені сподобався, там було так свіжо, дуже багато зелені. Знаєте, я після 2022 року побувала у багатьох містах, але такого зеленого міста не бачила. Більшу частину свого свідомого життя я себе асоціюю саме з Бахмутом. Це мій дім, це там, де я росла, навчалася”, — каже Ганна.

Дівчина додає, що їй з дитинства подобалося бути в колі дітей, навчати їх. Тож коли прийшов вибір, ким бути в житті, Ганна не роздумувала. Пішла навчатися у місцевий педколедж і вже на останньому курсі почала працювати вихователькою у садку №52 “Райдуга”. Спочатку це було місце для практики, а потім Ганна не захотіла його залишати — вчила групу дошкільнят. У середньому в групі було 18–20 дітей.

“У перший час було важко, бо потрібно було звикнути до дітей і щоб діти звикли до тебе. До кожної дитини треба було знайти підхід, зрозуміти її. Потім, коли я вже адаптувалася до колективу і до роботи, почала виступати на заходах. Пригадую, якось на новорічне свято у мене був костюм королеви. Хлопчик з групи тоді дуже активно робив мені компліменти. Його тато прийшов забирати. Такі щирі моменти згадую, діти дуже безпосередні”, — з теплотою каже Ганна.

Роки роботи у бахмутському садочку збіглися з епідемією коронавірусу. Вихователька зізнається: той час був навіть складніший, ніж початок повномасштабної війни. Тоді ніхто не розумів, як діяти. З батьками доводилося бути на зв’язку щодня і вперше проводити заняття онлайн. Згодом цей досвід став у пригоді вдруге, вже під час повномасштабної війни.

Того ранку було важко прокинутися

Перший день вторгнення Ганна пригадує так:

“Мені зранку буває важко вставити, й у той день було так само. Я вже збиралася на роботу, чула, що щось гупало здалеку, але так вже бувало з 14-року, тому не звернула на це увагу. Здається мені хтось подзвонив з роботи й сказав, що почалася війна. Я в паніці зателефонувала директору”, — згадує дівчина.

Директорка сказала Ганні, що сьогодні садок не працюватиме. З того часу минуло понад три роки, двері садка №52 “Райдуга” так й не відкрилися. На початку квітня 2022 року, коли в Бахмут почало прилітати, Ганна евакуювалася. Довелося вдруге залишати дім: спочатку Горлівка, потім Бахмут.

“Ми за один день зібралися, якісь дві валізки взяли й наступного ранку поїхали. Це було 8 квітня, мали виїжджати на поїзді з Краматорська. Нас довезли до міста. І в останній момент ми передумали, сіли на автобус до волонтера”, — каже Ганна.

Це рішення врятувало їй життя. Бо в той же день росіяни вдарили по вокзалу Краматорська. З Бахмута Ганна евакуювалася до Дніпра, там три дні жила в школі, потім шукали житло, але це було дуже дорого, тож довелося їхати далі. Коли знайшли тимчасову оселю Ганна повернулася до роботи: спочатку обдзвонювала батьків, переконувалася, що й вони й діти в безпеці, питала, чи хочуть повертатися до навчання. Так почалися перші онлайн уроки під час повномасштабного вторгнення. Ці уроки, каже Ганна, повернули й дітям й батькам хоча б маленьке почуття нормальності.

Заняття для дошкільнят

На початку вторгнення онлайн-заняття давалися непросто, світло зникало по кілька разів на день. Ганна пригадує, що іноді доводилося переносити уроки на вечір, щоб діти могли під’єднатися, а батьки після роботи встигли допомогти. Був і запасний варіант — завдання чи відеоурок у спільній групі, щоб кожен міг переглянути у зручний час.

Тепер навчання стало схожим, але цікавішим: у програмі з’явилися інтерактивні ігри, презентації, вікторини, руханки, гімнастика для очей. У групі Ганни 23 дитини — і майже всі щодня приходять на заняття.

“Треба, щоб була постійна зміна діяльності, і діткам тоді якось це легше сприймати, бо воно сприймається як от такі окремі часточки, а не єдине тіло. Відтак й легше засвоюються”, — говорить вихователька.

Ганна багато уваги приділяє національно-патріотичному вихованню. Вона знайомить дітей із символами України, читає їм твори Василя Сухомлинського та інших українських авторів, розповідає про традиції і національний одяг. Після заняття про вишиванки малюки навіть побігли перевіряти свої сорочки та порівнювати орнаменти — у всіх вони різні, каже Ганна.

Вона намагається, щоб навчання не було лише за екраном. Дає дітям завдання для рухливих ігор, спостережень за природою та інших активностей, які батьки роблять разом із ними. Робота виховательки, за словами Ганни, важка і відповідальна, але вона дуже любить свою справу — це її покликання.

Позаробочий час Ганна любить прогулюватися на свіжому повітрі та читати, хоч часу на хобі зараз мало. Донеччанка переконана, для багатьох дітей онлайн-садок — це єдина можливість навчатися, особливо там, де немає працюючих дитсадків, як от у малих селах. Крім того, це й спосіб зберегти спільноту в евакуації.

Читайте також:

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!