Громадський діяч Андрій Грудкін родом з Торецька. Все свідоме життя він бореться за формування спільнот, які можуть впливати на рішення влади. Пан Андрій член громадської організації, чоловік разом з командою зараз допомагає людям в селах отримувати необхідну гуманітарну допомогу, а ще вболіває за демократичне майбутнє.

Як активіст відноситься до колаборантів, чому допомагає людям, та як бачить майбутнє Донеччини — дізнавалась редакція.

Згуртували активних людей з прифронтових територій 

Андрій Грудкін — волонтер та очільник коаліції “На лінії зіткнення”. В ній згуртувались мешканці громад Щастя, Світлодарська, Торецька, Сартани, Попасної, Красногорівки та Авдіївки, які мали активну громадянську позицію ще до повномасштабного вторгнення.

У складі коаліції Андрій разом з командою просував демократичні цінності:

«Наш основний фокус був розвивати ці території навіть в умовах прифронту. Для когось це можливо парадоксально прозвучить. Ми вчили застосовувати інструменти демократії, враховуючи, що у нас немає виборів, досить потужно там рухалися, брали участь в розробці стратегії економічного розвитку Донеччини та Луганщини».

Після деокупації люди хочуть допомогти своїм громадам

Війна 2022 року змінила плани активістів, замість адвокації прийшло волонтерство, адже зона бойових дій розширилися на десятки квадратних кілометрів. Тепер першочергове питання, як будуть відновлювати Донеччину, чи буде допомога та фінансування від партнерів? Бо активні люди з прифронтових громад хочуть повертатися додому. Принаймні щось зробити для своїх громад після деокупації. Але поки що питання відновлення не достатньо комунікується  з боку держави. 

«Цей зв’язок з нашими домами, які ми були вимушені покинути через російське вторгнення, він все одно існує, й ми розуміємо, що він буде існувати завжди, бо це наші міста й наші селища», — розмірковує Андрій Грудкін.

Чоловік запевняє, що члени коаліції, які зараз розкидані по всій Україні ефективно працюють у приймаючих громадах. Наприклад, активістка зі Щастя Галина Калініна наразі в евакуації займається документуванням злочинів РФ на Чернігівщині, жінка членкиня ГО «Культурна фортеця».

Читайте також: Як відкрити власну кав’ярню у Києві: історія бахмутянки Наталії Булгакової

Тетяна Красько з українського Нью-Йорка опікується шелтером для переселенців на Полтавщині. А Віліна Саєнко з Торецька допомагає ВПО розвивати бізнес у Дніпрі. Допомагати Луганщині зараз важко запевняє волонтер, бо там дуже мало деокупованих земель, тому зосередились на Донецькій області. 

За рік війни відправили близько 10 тисяч продуктових та гігієнічних наборів

Волонтери допомагали, зокрема, і їжею. Фото: Фейсбук

В період з кінця лютого 2022 року волонтери почали доставляти допомогу в Донецьку область, спочатку це було хаотично, пригадує чоловік. Після декількох тижнів процес налагодили: возили ліки, їжу та гігієну для поранених, матеріали для облаштування  укриттів.

«Це наші громади, ми тривалий час там жили, тож добре знали потреби, але нам не вистачало ресурсів. За рік війни ми відправили близько 10 тисяч продуктових та гігієнічних наборів, 250 буржуйок та 250 тонн паливних брикетів. Їх ми привезли в Соледар, ще до його окупації, в Бахмут, Авдіївку та інші гарячі точки», — згадує волонтер.

Потреби людей аналізують, перед тим як щось відправляти

Андрій Грудкін разом із колегами. Фото: Фейсбук

Андрій Грудкін зауважує перед тим, як відправляти якусь допомогу потрібно бути впевненим, що вона згодиться. Того року, дуже помічними стали буржуйки та брикети, які допомогли людям пережити зиму й не померти від холоду.

Читайте також: Стріляли в мирне населення: в росії ширять пропаганду про ЗСУ

«Сфокусувалися на тому, щоб привозити саме те, що потрібно. Ми й ресурсів таких не маємо, щоб завалювати склади. Зараз допомагаємо селам, бо влада часто немає туди доступу, або завантажена іншим. Ускладнює той факт, що чиновники деяких населених пунктів виїжджають. Тоді громада не може сама впоратися. Є умовне село, про яке вже всі забули, а там живе 200 людей й їхати туди нам легше, ніж великим організаціям», — пояснює активіст.

Ставлення до колаборантів

Волонтер каже, що сам не стикався з тим, щоб знайомі йому люди ставали сюжетом для російської пропаганди. Особиста позиція чоловіка до таких персонажів — негативна.

«Є певна частина населення Донецької області — які є ждунами. Серед них ще є конкретні злочинці. Це люди, які коригують вогонь окупантів, зрадники мають понести відповідальність. Тільки правоохоронні органи можуть це зафіксувати. Щодо тих людей, які виїхали в російську федерацію і є українофобами — ставлення до них однозначне. Моя особиста позиція — це нам на руку, бо ці люди не повернуться», — каже Андрій Грудкін.

Повернення безпеки, а потім повернення на деокуповані території

Мешканці Донеччини отримали подарунки від UAid Direct, які привозять гуманітарну допомогу для Донеччини. Фото: Фейсбук

Після деокупації українських земель потрібно готуватися й до того, що буде чимала частина людей, які не захочуть повернутися. Багато залежить, від масштабів руйнувань конкретного міста чи селища, каже активіст.

«Річ у тому, що ми не знаємо, як буде виглядати Донеччина та Луганщина після того, як відбудеться деокупація. Умовна Мар’їнка, Волноваха чи Маріуполь практично повністю знищені. У людей постає питання, а чи потрібно, наприклад, Мар’їнку відновлювати взагалі? Має бути потреба й бачення відновлення від громади», — розмірковує волонтер.

Активіст зазначає, спершу потрібно буде розмінувати землю, забезпечити максимальну безпеку людям. Скільки це буде відбуватиметься невідомо, бо все залежить від того, який масштаб. Тут мова йде, радше не за відновлення, а за повернення безпеки, каже співрозмовник. Далі повинні повернути базові комунікації: газ, світло, воду.

Окремо, згадує пан Андрій й про території, які були окуповані з 2014 року. Є питання до інтеграції громадян на цих землях, яким чином вона буде здійснюватися невідомо, але влада вже шукає ці шляхи, наголошує волонтер.

«Не забуваємо й про психологічний фактор. Якщо зараз представники громадянського суспільства, яке сформувалося після 2014 року на звільнених територіях Донеччини та Луганщини, не побачать, що їх долучать до питання відновлення — вони розчаруються. У такому випадку втратимо дуже потужний людський ресурс», — розмірковує Андрій Грудкін.

Плани відновлення деокупованих земель не має писати влада

Анатолій Грудкін. Фото: особистий архів героя

Громадський активіст впевнений, влада має долучати людей до планів відновлення. Це не може відбуватися без врахування суспільної думки, писатися виключно чиновниками у кабінетах.

«У такому випадку, дуже низький шанс того, що люди будуть повертатися щось робити. Рішення влади можуть бути не зовсім правильні з точки зору громадськості. Повинен бути комплексний підхід, у нас не вистачає експертності у місцевої влади, щоб таким займатися. Якщо говорити простіше, то керівник ВЦА після деокупації – це людина, яка одноосібно приймає рішення. Він захоче, до прикладу, відновити спочатку всі школи, а ми розуміємо, що це недоцільно. Чому? Бо там немає води, немає каналізації й немає дітей», — каже активіст.

Хоча в питанні відновлення Донеччини багато невідомих, на думку Андрія Грудкіна, важливо говорити про відбудову:

«Думати про те, яким бачиш своє місто після війни — правильно, це тримає зв’язок між людьми».

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі №10. Вона хоче розвивати волонтерство серед молоді та запускати ініціативи для підтримки ментального й фізичного здоров’я, а головною мотивацією називає пам’ять про рідний Бахмут.

Про свій досвід в учнівському самоврядуванні та плани на майбутні проєкти Анна Павленко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Учениця Бахмутської школи №10 Анна Павленко

Анна Павленко народилась та зростала у Бахмуті, тут дівчинка жила до повномасштабного вторгнення. З 2022 року Анна продовжує навчання онлайн у Бахмутській школі №10, яка зараз працює в евакуації. Тут вона вчиться з 1 класу.

Героїня каже, що адаптувалась до дистанційки легко, оскільки застала таке навчання в часи пандемії коронавірусу. Найбільшим викликом для школярки став переїзд з рідного міста. 

“Через переїзд виникали труднощі, бо іноді не було бажання навчатися. Але я впоралась із цим, бо розумію, що треба йти далі з пам’яттю про рідне місто. Найважчим у переході на дистанційку, мабуть, було залучення учнів до такого ж активного навчання, як у нас було офлайн. Бо дійсно виникає проблема, коли учень, можливо через те, що чогось розуміє, закривається від класу і йому важко. Я гадаю, що більшість з цим стикалися, коли ти не розумієш, як це все працює спочатку”, — ділиться Анна Павленко.

Зараз, за словами дівчини, всі звикли до онлайн-навчання. Педагоги та активна шкільна спільнота намагаються зробити його цікавішим. Також допомагають дітям офлайн зустрічі. За словами Анни, вони з однокласниками підтримують дружні стосунки та проводять разом час.

“Оскільки ми перейшли в 10 клас, два класи об’єднали. Ми підтримуємо зв’язок, переважно онлайн. Іноді навіть маємо позашкільні зустрічі, переглядаємо разом фільми. Тобто попри переїзд та дистанційку ми досить активно підтримуємо дружнє спілкування”, — розповідає школярка.

Участь в учнівському самоврядуванні

Анна Павленко розповідає, що активно бере участь у шкільному житті з середньої ланки, долучаючись до різних заходів. Минулого року, коли вона навчалась у 9 класі, її обрали президенткою школи. На цій посаді вона перебуває і досі. Її головні обов’язки, як очільниці учнівського самоврядування, — налагодити комунікацію між вчителями та учнями та разом з педагогами створювати цікаві проєкти.

“Разом з педагогом-організатором та іншими лідерами класів ми обговорюємо як більше долучати дітей до активностей, що можна провести вже зараз, а які ініціативи запланувати на потім. Працюємо заради того, щоб школа дійсно працювала. Звичайно розуміємо, що відтворити офлайн-навчання ми не можемо, але хоча б онлайн намагаємося підтримувати колишній ритм життя. Особисто я вважаю, що комунікація між учнями й вчителями, педагогом-організатором дуже важлива. Бо ми як маленька родина, а гарна комунікація полегшує розв’язання проблем в форматі спільного обговорення і допомагає легко запровадити нові ініціативи”, — каже Анна Павленко.

За словами учениці, вчителі активно підтримують проєкти, які пропонують учні, та діляться своїм досвідом. 

“Вчителі дуже допомагають членам учнівського самоврядування. Наприклад, якщо ти працюєш з молодшими класами. У нашій школі є традиція проводити майстер-класи для молодших класів, а для старших класів ми більше проводимо психологічні зустрічі. І вчителі допомагають комунікувати з учнями різного віку, допомагають на початку нових ініціатив: пояснюють як це робиться, діляться досвідом. На мою думку, це дуже вагомий внесок від вчителів”, — ділиться президентка школи.

Окрім цього, дівчина ініціює та активно долучається й до офлайн-заходів у Дніпрі. До них вона долучає й учнів інших шкіл.

“Офлайн у нас були акції “Добрі справи для героя”. Ми в бахмутському хабі виготовляли ляльок-мотанок для захисників Бахмута. До цих акцій долучались багато людей і багато учнів з інших шкіл Бахмута. Також ми організовуємо майстер-класи для молодших учнів. Дуже часто проводимо онлайн-сесії, де ми обговорюємо проблеми і як їх вирішити, слухаємо інших учасників учнівського самоврядування, що вони бажають створити тощо. Тобто намагаємося залучати школярів за допомогою різних майстер-класів та навіть звичайних дружніх зустрічей”, — розповіла школярка.

Плани на роботу в Донецькій обласній раді лідерів учнівського самоврядування

Окрім активності у шкільному житті, Анна Павленко ще й волонтерить, зокрема, працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Вона проводить різні тренінги для дітей як волонтерка громадської організації “Відповідальні громадяни”. 

Цього року дівчина вирішила подати свою кандидатуру на посаду очільниці Донецької обласної ради лідерів учнівського самоврядування. 20 листопада відбувся обласний збір лідерів учнівського самоврядування, де понад 50 активних школярів з усієї області обрали нових лідерів та визначили план дій. На посаду Голови обласної ради лідерів претендували 10 кандидатів, які презентували свої програми. Найкращою з них стала бахмутянка Анна Павленко.

Очільниця ради вже має плани, які хочуть втілити в цьому навчальному році. Головна мета дівчини — популяризація волонтерського руху та проєкти з підтримки ментального здоров’я.

“Хочемо запровадити проєкт “Арт-терапія єдності”, який передбачає цикл майстер-класів з малювання, музики, скрайбінгу. Також плануємо проєкт з популяризації фізичної активності, адже вона дійсно є важливою для фізичного та ментального здоров’я в умовах дистанційного навчання. Буде ще багато конкурсів, будемо заохочувати учнів створювати власні подкасти про те, як вони долають стрес і зберігають позитив. У планах є партнерство з психологами для підтримки ментального здоров’я молоді. А щоб показувати школярам важливість волонтерства і залучати їх до нових ініціатив, будемо проводити регулярні “добрі ігрові дні” в регіональних освітніх хабах”, — поділилась планами Анна Павленко.

Разом з Анною Павленко в обласній раді працюватимуть активні школярі з різних громад Донеччини. Для ефективної роботи у своїй раді вони створили декілька комітетів. Допомагатиме їм і колишній голова ради, який стане ментором для нового складу.

Анна Павленко каже, що має мотивацію продовжувати розвивати молодіжний рух. Одним з головних стимулів до роботи вона вважає можливість представляти Бахмут і бути представницею активної молоді Бахмута.

“Я дуже пишаюся тим, що маю представляти саме Бахмут на такій високій посаді. Бо я, як представниця молоді Бахмута, активно працюю заради того, щоб наше місто знали, пам’ятали та розуміли, що молодь зацікавлена в розвитку нашого регіону, і Бахмута зокрема. Тому мотивація йде саме від рідного міста, воно в мене завжди в серці і я розумію заради чого працюю. Взагалі я вважаю, що молодь Донеччини сьогодні не просто майбутнє регіону, а вона є його активним сьогоденням та незламною опорою. Бо саме молоде покоління, я вважаю, демонструє дивовижну адаптивність, непереборне прагнення до відбудови і розквіту нашого рідного краю”, — каже Анна Павленко.

Раніше редакція Бахмут IN.UA розповідала про учня Бахмутської школи №10 Пилипа Ємельянова, який виборов грант на навчання, представляючи Донеччину на всеукраїнському рівні. Історія школяра в нашому матеріалі.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Стипендії для дітей з Бахмута: хто отримав і за що нагородили

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!