Військовий Юрій, якого побратими за любов до книг прозвали «Читач», родом зі Львова. Раніше герой мав мирне життя, працював журналістом й писав на спортивну тематику. В 2014 році, коли почався Майдан, чоловік поїхав до столиці, щоб виборювати для України демократичне майбутнє. Юрій каже, що вже тоді почав «вбивати в собі малороса».

Редакція «Бахмут. IN.UA» записала розмову з добровольцем ЗСУ.

На 3-4 день повномасштабної війни Юрій ухвалив рішення піти добровольцем. Чоловік пригадує в ці дні в місті панував хаос. У військкомати стояли черги із бажаючих захищати Україну, Юрій теж стояв там, бо вирішив, що його допомоги тут не достатньо.

На одне волонтерське місце у Львові було по 100 вільних рук, пригадує доброволець. На початку березня, попри бюрократію чоловік зміг потрапити в структуру ЗСУ. Військову муштру Юрій проходив у Львові три місяці. Зараз чоловік реабілітується після поранення. Раніше він не мав військового досвіду, герой каже, що був пацифістом, сильний вплив на нього мав Майдан.

Далі публікуємо повний текст інтерв’ю, Юрій розповів й про складнощі на фронті, про психологічну допомогу, якої бракує бійцям, дітей на санах посеред перестрілок, й про те, що його тримає в силах кожного дня.

Що було після навчання? Вас одразу відправили на фронт?

Не зовсім так, після я ще певний час виконував більш стабілізаційну роботу у різних прифронтових регіонах, але все, що було до Бахмута можна сказати, було квіточками.

Це була звичайна робота, так зі своїми нюансами, було важко, були недосипи, підвищена небезпека, бо ми були близько до російського кордону, але до Бахмута, можна сказати так, бойового досвіду не було, а повністю підготуватися до того, що там відбувається неможливо…

Так виглядає побут військових. Фото: особистий архів героя

Після мирного життя, як був влаштований ваш військовий побут? Що їли, чи мали час поспати або банально привести себе в порядок?

Все залежить від місця дислокації бійця. Були різні ситуації, в деяких, харчування було налагоджене дуже добре, тричі на день. Перше, друге, все було окей.

Було також й бліндажне життя, де ти сам собі готуєш. Хочеш їсти бери й роби, тобі ніхто не заважає. Мені здається, що зараз із харчуванням в ЗСУ все чудово, якщо солдат хоче їсти — він буде ситий. Єдине, якщо ти на позиціях — то на це просто може не бути часу, але провіантом забезпечення адекватне.

Харчування вам забезпечує держава, чи можливо волонтери?

В основному держава, але коли волонтери щось привозять, то теж дуже приємно.

Є якась їжа, за якою ви сумували на фронті, можливо просили вам щось привезти особливе?

(Посміхається). У мене немає, якщо чесно, особливих критеріїв до їжі, але я не їм цибулю, а в армії її додають у все, крім чаю. Коли мої побратими мріють про якісь стейки чи деруни, я хочу просто будь-який салат без цибулі.

Котики не рідкість на позиціях військових. Фото: особистий архів героя

Чи є в армії психологічна допомога?

Насправді це проблема. Ось ми добровольці, я кажу за свій підрозділ і свою бригаду, нам було трохи легше — ми знали для чого ми сюди прийшли і яка в нас мотивація, за що ми воюємо. З початком бойових дій ця мотивація трохи танула, й хотілося, щоб хтось її підкріпляв, якихось дій. 

Хотілося, щоб хтось з офіцерів хоча б підійшов і сказав: «Хлопці я з Вами». У людей психологічний стан дуже подавлений, є ті, хто з сильнішою психікою й вони це сприймають як роботу, у них є завдання, є ціль і вони зосереджені на ній. Але є й люди, які можуть впадати в ступор й їх треба приводити до тями, тому що це може бути небезпечно для підрозділу. 

На це питання ви можете не відповідати, якщо вам не комфортно. У вас були випадки, коли доводилося втрачати побратимів, чи мали ви до кого звернутися тоді?

Випадки такі були звісно, але до когось звернутися я не мав можливості. Є якісь номінальні люди, які називаються військовими психологами. До нас приїжджали вони, але ми очікували, що з нами будуть розмовляти з кожним окремо, бо в кожного різні тривоги, різні втрати, психологічні проблеми. 

Але це було групове заняття, нам дали загальні поради. Гірше не зробили, але цього не достатньо взагалі. Мінімальна підтримка вона повинна відчуватися, бо люди інколи себе вважають просто гарматним м’ясом, або що їхніми життями нехтують. Це не всюди, але таке трапляється. 

Читайте також: «Я знаю друзів, які повернуться назад, навіть у вщент розбитий Бахмут»: військовий про службу в ТРО та фронтові будні

Військові знайшли час, щоб поїсти в польових умовах. Фото: особистий архів героя

Це погано, бо з такими людьми важко працювати, ти не впевнений, що він тебе прикриє з флангу, або що така людина тобі надасть допомогу, якщо ти затрьохсотишся…Набагато краще працювати з людьми, які мають мотивацію, можливо навіть поводять себе трохи зухвало. Потрібно балансувати між страхом й самовпевненістю, якщо дуже боятися, то скоріш за все ти загинеш. Треба відчути цей баланс між страхом й самовпевненістю.

Ви можете сказати, що вже відчули цей баланс?

Не сказав би…В мене теж були випадки, коли я впадав у ступор, я такі моменти називав «поплив». Але дуже допомагали заряджені побратими, вмотивовані. Ти тоді проганяєш ці думки, розумієш, що не можеш підставити цих людей й Ви разом працюєте.

Бахмут, чи пам’ятаєте ваші перші враження, коли Ви побачили це місто?

Я бачив до цього Тростянець, Ізюм, але Бахмут справив таке моторошне враження. Люди собі уявляють повні руїни, але це не зовсім так. Ці багатоповерхівки в центрі вони стоять, так вони спалені, там немає вікон, але вони стоять. Це не є умовна Мар’їнка, де від будівель нічого не залишилося. Якщо дивитися на приватний сектор, — то там ситуація гірша.

А людей ви там пам’ятаєте, чи спілкувалися з місцевими?

Бахмут, на вулицях практично немає людей. Фото: Роман Потапенко

Безпосередньо я з ними не спілкувався, але хлопці, які там були розповідали, що в більшості там залишилися люди, яким нічого втрачати. Вони залишаються з відчаю), є й ті, які чекають на «руській мір», або ті, «которим всьо равно, кто будет, Зеленскій ілі Путін, лішь би нє стрєлялі».

Був такий показовий випадок, коли після важких днів на позиціях, нас вивезли з Бахмута, ми їхали машиною дуже швидко. Це був день, ще світло, сніг на вулиці лежав. Ми їдем, щоб не потрапити під обстріл, а на дорозі двоє підлітків стоять. Років 10 може 12, на санках катаються. Ми посигналили їм, щоб вони тікали, а вони помахали нам у відповідь…

Зі свого досвіду в Бахмуті можете розповісти про російську армію. В інформаційному полі часто її зображують, як так званих безпомічних “чмонь”, але від військових зовсім інші тези йдуть.

У нас по телемарафону й справді часто російську армію показують недолугою. Насправді це не так. Можливо, й є якісь такі поодинокі випадки, коли на тебе  бездумно лізе орк. От зараз в мене є час, навіть, щоб подивитися телевізор. Складається таке враження, що ми просто сидимо в окопі, а на нас біжать в повний зріст без екіпірування, без зброї — й ми просто їх вбиваємо. Не треба недооцінювати ворога. В більшості – ці  “організми” (ред. росіяни), підготовлені вбивати й інколи навіть добре навчені.

Інколи ти працюєш по них не для того, щоб вибити їх з посадки чи просто знищити ворога, який прийшов до твоєї країни. В тебе працює інстинкт самозбереження. Ти вбиваєш, щоб вижити самому.

Що вам допомагає триматися, можливо є якась приємна рутина, звичай?

У вільний час доброволець любить читати. Фото: особистий архів героя

Книги, я люблю читати. Це дозволяє мені трохи втікати від реальності, у мене коробка з книжками, яка зі мною їздить всюди. Мені здається за цю війну, я прочитав більше книг ніж за останні 5 років. 

Зараз мене цікавить історична література, але я люблю й художню. Останнє, що я читав «Ловець повітряних зміїв» афгано-американського автора Халеда Госсейні. Навіть там описується наскільки росіяни кончені.

Юрій в кінці розмови наголошує, українцям треба не забувати, що триває війна. Не думати, що ми виграємо її чужими руками. Варіант, коли воювати доведеться всім цілком реальний, бо у ворога дуже великий ресурс в людях.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Читайте також: Я ніколи не відчував себе військовим, це був поклик серця: боєць ТрО “Грузин” про службу, майбутній наступ й закон 8271

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, район Позняки-Осокорки. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута
• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

“Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

“Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

“Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!