Бахмутяни за кордоном: історія вчительки та чемпіонки по бодібілдінгу Оксани Каменецкої

Семаковська Тетяна 09:00, 25 Березня 2023

photo 2023 03 24 10 44 03 5c2b7Оксана Каменецка — бахмутянка, жінка понад 20 років пропрацювала в Бахмутському педагогічному коледжі, а потім кардинально змінила своє життя, переїхала в Ізраїль та розпочала кар’єру масажистки. Крім цього, українка є сертифікованим дієтологом, вона допомагає жінкам приходити у форму, правильно харчуватися та любити себе. Героїня описала нову країну трьома важливими словами — сім’я, терпіння та можливості.

Своєю історією життя в Ізраїлі та шляху до самореалізації Оксана Каменецка поділилася з редакцією “Бахмут. IN. UA”.

Переїзд в Ізраїль

Так склалося, що майже вся родина героїні жила в Ізраїлі, це діти, батьки та рідні, а сама співрозмовниця разом з чоловіком жили в Бахмуті.

“Коли я вкотре приїхала до дітей в Ізраїль, я зрозуміла, що хочу бачити як ростуть мої внуки. Прийняла рішення оформлювати всі документи, щоб репатріюватися в 2020 році в Ізраїль”, — згадує пані Оксана в розмові.

Загалом адаптація до нової країни, нового життя зайняла близько пів року, каже героїня. Спочатку навіть вода та повітря здавалися не такими, як потрібно. В Ізраїлі немає жодного упередження щодо людей різних національностей, це дуже багатокультурна країна, запевняє українка. Тут разом живуть християни, мусульмани та іудеї. 

103077707 933567867054782 1500057142147987396 n d6527

Героїня у вишиванці. Фото: особистий архів

“Я боялася сюди переїздити. Чому? Тому, що в Україні в мене була стабільна робота, стабільний заробіток, дім, а в новій країні я розуміла, що будуть складнощі з мовою, з працевлаштуванням. Еміграція сюди — це відмова від усього, що мала раніше. Втім, немає ніяких перешкод влаштуватися на роботу, відвідувати якісь заклади, магазини. Немає упереджень, я розмовляю на івриті, тому що працюю з людьми, які говорять цією мовою”, — зазначає українка.

Вона додає, в Ізраїлі легко знайти роботу, якщо людина справді готова працювати та докладати зусиль. В пані Оксани працює вся родина, часто буває так, що робота починається о 6 ранку й закінчується о 12 вечора.

Робота в новій країні

зображення viber 2023 03 23 12 18 51 426 8738d

Ізраїль. Фото: особистий архів героїні

Ще живучи в Україні бахмутянка планувала кардинально змінити роботу, вже під час вчителювання в коледжі вона активно займалася спортом, стала чемпіонкою по бодібілдінгу. На жаль, жінка зіштовхнулася і зі стереотипами з боку соціуму, її засаджували за публічне демонстрування тіла в купальнику, хоча саме поняття “бодибілдинг” передбачає демонстрування м’язів тіла та форм.

Пані Оксана, проте не полишила цю справу, вона продовжувала працювати над собою, всупереч хибним очікуванням від неї.

зображення viber 2023 03 23 12 09 28 859 78fd5

Пані Оксана в коледжі. Фото: особистий архів героїні

“В Ізраїлі я пішла вчитися на курси, й паралельно з цим знайшла роботу масажиста в салоні. По закінченні курсу вже планувала відкрити свій кабінет. Але я змогла стати підприємцем через 2 роки роботи після закінчення ульпану – це курси для вивчення івриту, і роботи у спа салоні як найманий працівник. Відкрила свою справу і стала підприємцем у січні 2023 року. Знайшла фахівця – таргетолога, який зробив правильну рекламу в соціальних мережах й до мене почали приходити клієнти на масаж. Але окрім цього, я ще сертифікований дієтолог. Як тренер я продовжую тренуватися сама й починаю тренувати людей”, — розповідає героїня.

В Ізраїлі багато жінок-підприємиць, немає гендерної дискримінації в бізнесі, адже насамперед дивляться на потенціал людини, запевняє українка.

Внутрішні порядки Ізраїлю

зображення viber 2023 03 23 12 18 50 750 9cb51

Ізраїль. Фото: особистий архів героїні

Пані Оксана живе в країні вже більше двох років, вона має ізраїльське громадянство, паспорт Ізраїлю має вигляд пластикової картки, у ньому кожному громадянину присвоюють спеціальний номер, який вносять в базу. По цьому номеру громадян приймають в лікарні, в державні установи та інші структури.

“В Україні в мене та чоловіка залишився дім, але слово “дім” поняття дуже відносне. Мій дім, там де мені добре. Зараз я тут, можу сказати, що вже пристосувалися до цього укладу життя, але звісно я сумую за Україною, переживаю за неї”, — каже жінка.

Родина героїні святкує й українські й ізраїльські свята, до Великодня печуть паску, шанують традиції й культуру обох країн.

“Тут дуже змішані народи, велика кількість приїжджих, люди відзначають любі свята”, — з посмішкою запевняє Оксана.

Якщо людина переїжджає в Ізраїль на постійне місце проживання, влада виділяє так звану “корзину”, це кошти, які виплачують шість місяців. За них можна забезпечити базові потреби, поки триває адаптація до нового життя.

Медицина, оренда квартири та їжа

зображення viber 2023 03 23 12 21 17 202 02eb0

Родина пані Оксани. Фото: особистий архів героїні

Життя в Ізраїлі відрізняється від життя в Україні, порівнювати ціни на щось недоречно. Тут зовсім інші зарплати, але й інші ціни на життя. Відтак, дуже дорогою є оренда квартир, на це може піти пів зарплати, їжа ж займає невелику частину бюджету. Смачна в Ізраїлі вулична їжа, героїня з родиною люблять місцевий делікатес, це свіжовиловлена риба в клярі.

На високому рівні в країні медицина, але є свої нюанси, інколи на візит до лікаря можна чекати декілька місяців.

“Для жінок мого віку (ред. героїні 53 роки), наприклад, обов’язковими є обстеження на рак грудей та прямої кишки. Записатися на профілактичний огляд до лікаря можна через спеціальний додаток. Тут лікують рак, коли людині ставлять діагноз онкологія — це не кінець світу, це лікується. Додам таке власне спостереження, ізраїльтяни – це оптимісти, вони нікуди не спішать, вони розмірені”, — розмірковує пані Оксана.

За словами героїні в Ізраїлі особливе ставлення до дітей, якщо вони шумлять, щось ламають, ніхто не кричить. 

“До дітей відносяться, як до Богів. Їх всі люблять, всі цінують”, — запевняє українка.

Пані Оксана додає, вона хвилюється за друзів, слідкує за подіями в Україні та вірить в краще.

Фото: “Бахмут IN. UA”

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: як перукарка з Бахмута живе й працює в Канаді

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Валентина Твердохліб 14:05, 7 Травня 2025
театр моди

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, а й за межами Донеччини. У колективі театру були діти й молодь: вони створювали колекції одягу, давали концерти, проводили покази мод і театралізованих вистав. Після початку війни робота театру моди перейшла в онлайн-режим.

Про історію театру моди та нове життя в Луцьку Аліна Андрєєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Театр моди в Часів Ярі

Аліна Андрєєва заснувала театр моди Sharm у 2000 році. Спочатку театр працював на базі Палацу культури Часовоярського вогнетривкого комбінату, а з 2021 року його взяло на баланс місто. Роботу продовжували в будинку культури Часовоярської громади.

Жінка розповідає, що разом зі своїми вихованцями вона об’їздила майже всю Донецьку область. Колектив був знаний і улюблений для багатьох закладів культури, різних заходів міського й обласного рівнів. Часто театр моди Sharm виступав і в Бахмуті.

Вихованки театру моди в Часів Ярі / фото надане Аліною Андрєєвою

“До війни колектив виступав фактично у всіх містах Донецької області. Також були виступи і за межами регіону. Наприклад, ми кілька разів були в “Артеку”, де презентували Донецьку область. Виступали і на день народження “Артека”, на кінофестивалях, на відкритті міжнародних змін, куди з’їжджалися діти-іноземці. Ми приїжджали зі своїми костюмами, з нашою концертною програмою, і давали величезний концерт.

Також ми були частими гостями в Бахмуті. Давали концерти до Дня міста, брали участь в урочистій ході. Разом з бахмутськими колективами, переважно з Палацу культури Мартинова, ми їздили давати концерти й до Дня міста в Соледарі”, — ділиться в розмові пані Аліна.

Колектив театру брав участь у патріотичних заходах / фото надане Аліною Андрєєвою

Коли почалась повномасштабна війна, Аліна Андрєєва була вимушена виїхати з Часів Яру. Через раніше перенесену операцію керівниця театру не змогла вивезти колекції, надбані роками. Вони так і залишились у Часів Ярі.

“Наприкінці січня мені зробили операцію, і місяць після цього мені потрібно було лежати вдома і особливо нікуди не ходити. Лише в березні я почала потихеньку виходити з дому, але все одно нічого тяжкого підіймати мені було не можна. Деякий час я ходила в гуманітарний штаб у 13-й школі, ми там плели сітки. Але згодом я виїхала, бо мені потрібно було до лікаря. Тоді автобуси з Часів Яру особливо не ходили, переважно весь транспорт на евакуацію їздив з Бахмута. Тому я найняла приватного перевізника і з ним виїхала до Дніпра, а потім до доньки в Луцьк. Поїхати з Луцька назад мене вже діти не відпустили. Тому костюми залишились у будинку культури, і ще одна частина колекції в моїй квартирі. Все пропало”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Колекції одягу / фото надане Аліною Андрєєвою

Наразі театр моди продовжує жити, але вже в онлайн-форматі. Керівниця театру підтримує зв’язок зі своїми вихованцями, адже в колективі завжди була тепла дружня атмосфера. Героїня каже, що вони були як одна велика родина. Багато дітей доєднувалися до театру ще з дитячого садка, тому й мають такий тісний зв’язок.

“Звісно ми підтримуємо зв’язок, телефонуємо один одному, проводимо якісь онлайн-заходи. Наприклад, якісь онлайн-вітання, діти вірші готують. Також я пишу майстер-класи з рукоділля і відправляю дітям в нашу групу. А вони вже вдома працюють, якщо є якісь питання, то телефонують мені. Іноді й самі діти ініціюють якісь майстер-класи. Наприклад, бачать у соцмережах, що я провела якийсь майстер-клас у Луцьку, і теж просять його провести. Можна сказати, театр продовжує жити, але в онлайн-форматі. Так ми вже третій рік спілкуємося”, — розповідає керівниця театру.

Колектив театру моду на заході в Бахмуті / фото надане Аліною Андрєєвою

Нове життя у Луцьку і майстер-класи для ВПО

Наразі Аліна Андрєєва продовжує свою творчу діяльність в Луцьку. Тут вона познайомилась з переселенкою Оленою Ярошук, яка раніше мешкала під Маріуполем. Разом вони створили мистецький простір “Рукодвійки”, де проводять різноманітні майстер-класи для ВПО і місцевих жителів. На цих заходах їм вдається створювати й коло спілкування для ВПО.

“Перший рік життя в Луцьку я більше звикала до нових умов, практично нікого тут не знала. А в 2023 році дізналася про громадську організацію “Старт у нове життя”. Прийшла до них, і вони якраз тоді в’язали теплий прапор до міжнародної акції “Нитка єднання”. Тоді цей прапор потрапив у Книгу рекордів України. До його створення долучились і деякі діти з нашого театру моди. Вони надсилали нам жовто-блакитні шматочки, і ми приєднували їх до цього прапора. Більша частина учасників цієї акції були якраз переселенці”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Учасниці акції “Нитка єднання” (Аліна Андрєєва друга праворуч) з актором В’ячеславом Довженко / фото надане Аліною Андрєєвою

Зараз пані Аліна щовихідних проводить майстер-класи для жінок. Окрім звичайного рукоділля, переселенки долучаються і до акцій підтримки поранених військових і недоношених дітей з перинатальних центрів.

“Під час в’язання теплого прапора нам допомагала Тетяна з благодійного фонду “Робимо добро дітям” — надавала нам нитки, які їй надсилали з Америки як гуманітарну допомогу. І після цієї акції Тетяна пустила нас з Оленою до себе в офіс. Тепер ми там збираємось у вихідні і навчаємо жінок в’язати гачком. Переважно до нас приходять переселенки, але й жінки з Луцької громади теж інколи відвідують наші майстер-класи. Разом ми не лише займаємось рукоділлям, а й спілкуємось, чого дуже не вистачає якраз переселенкам. Нещодавно у нас був майстер-клас із виготовлення іграшки з текстилю, на минулих вихідних ми плели мандали, це було і як терапія.

Також ми займаємось суспільно важливою роботою. Наприклад, нещодавно до нас приходила волонтерська організація “Швейна рота”. Разом ми наповнювали подушки, в’язали кофти для поранених хлопців. Зараз приєднались до акції допомоги недоношеним дітям. Для них ми плетемо іграшки, які потім відправляємо до перинатальних центрів. А вдома і я, і Оленка плетемо кікімори для військових”, — розповідає переселенка Аліна Андрєєва.

Аліна Андрєєва і Олена Ярошук на флористичному майстер-класі / фото надане Аліною Андрєєвою

Працює Аліна Андрєєва в Луцьку на волонтерських засадах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Семаковська Тетяна 14:00, 2 Травня 2025

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона не робить нічого особливого — лише виконує свою роботу. Та робота Валерії дуже непроста: вона допомагає евакуювати людей з Донеччини, виїздить на місця обстрілів, заспокоює та дбає про цивільних.

Людей на евакуацію було стільки, що не встигали їх рахувати

Валерія народилася в Лимані. Обрала шлях у поліції з дитинства: дідусь працював у цій самій сфері. Тож вагатися не довелося, хоча, каже співрозмовниця, у неї є також освіта за спеціальністю залізничника. Працювати в поліції Валерія почала у 2018 році.

“У 2018 році все було відносно спокійно. Лінія фронту на той час проходила далеко від нас. Вибухи було чутно десь дуже здалеку. Ми тоді навіть не уявляли, що може розпочатися повномасштабна війна і якою вона буде”, — пригадує Валерія.

У колективі Валерії було багато жінок, проте з початком повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Керівництво ухвалило рішення евакуювати жінок, однак Валерія вирішила залишитися. У місті почалися перші обстріли, перші поранені, згадує дівчина.

Вона почала евакуювати цивільних, а також розвозила поранених до лікарень. Інспекторка каже, що особисто намагалася попри все триматися зважено.

Валерія Білінець / фото надане Нацполіцією Донеччини

“На початку війни було дуже важко, бо ніхто не розумів, як усе має відбуватися. Людей було багато на евакуацію, ми не встигали їх рахувати, всі були у стресі, на емоціях. Морально було важко. Часто доводилося по кілька разів пояснювати, що потрібно робити, куди їхати. Ми заспокоювали всіх, звісно. Я розуміла: якщо я буду панікувати, то це відчуття передасться людям. Тому я залишалася максимально спокійною і зібраною. Було важко морально, бо ми розуміли, що ворог може підійти ближче, й нам самим доведеться евакуюватися”, — каже Валерія Білінець.

Весільна світлина Валерії / фото надане Нацполіцією Донеччини

Рідне місто Валерії — Лиман — навесні 2022 року окупували росіяни. Вже у жовтні українські війська деокупували місто. У звільненому Лимані Валерія одружилася зі своїм коханим. Вона продовжує працювати в групі “Білий Янгол”, яка евакуює цивільних із зони бойових дій.

“Зараз все набагато легше для людей у плані евакуації, також нам дуже допомагають волонтери. Люди розуміють, куди їдуть, і зважено ухвалюють це рішення. Проте бувають випадки, коли після обстрілів кількість заявок на евакуацію різко зростає, а потім зменшується”, — розповідає інспекторка групи “Білий Янгол”.

Робочі будні інспекторки / фото надане Нацполіцією Донеччини

Попри це, дзвінків на день поліція все одно отримує багато — люди телефонують із різних питань: дізнаються про можливість виїхати, про умови, зручні локації тощо. Загалом, каже інспекторка, люди довіряють поліції, адже саме вона допомагає на місцях обстрілів, щодня рятує цивільних, вивозячи їх до безпечних регіонів — навіть під обстрілами.

Виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки

“Наші екіпажі постійно потрапляють під обстріли — ворог нас не любить. Але ми виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки. Ми завжди пояснюємо людям, що якщо ухвалене рішення про евакуацію з населеного пункту, то потрібно виїжджати — не чекати, поки почнеться справжнє пекло й навіть зателефонувати буде неможливо”, — наголошує Валерія.

Поліція доставляє хліб цивільним / фото надане Нацполіцією Донеччини

Вона додає: найважче у її роботі — це виклики на місця прильотів, де є не лише поранені, а й загиблі, бо допомогти їм уже неможливо. Саме тому вона особливо наголошує на важливості евакуації, особливо для родин із дітьми.

“Я кажу батькам, що не хочу приїхати до них і побачити родину в неповному складі. Ми хочемо бачити всіх наших людей цілими й неушкодженими”, — додає Валерія.

На запитання, що є найприємнішим у її роботі, інспекторка відповідає: це щира вдячність евакуйованих, це діти, які після місяців у підвалах нарешті можуть гратися в безпечніших регіонах України й мати дитинство.

Валерія тисне руку Володимир Зеленському / фото надане Нацполіцією Донеччини

У квітні 2025 року Валерія Білінець отримала відзнаку від Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (МАЖП):

“Я зовсім не очікувала її, була приємно вражена. Спочатку взагалі не зрозуміла, як саме я її отримала. Я просто роблю свою роботу. Я прийняла присягу на вірність українському народові. Сказати, що я роблю щось неймовірне — не можу. Я виконую те, що повинна робити під час війни, як і всі наші підрозділи. Це наша робота — хтось має її робити”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

театр моди

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, […]

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона […]

“Гра, яка об’єднує серця Донеччини”: історія створення настільної гри про рідний край

Як команда Молодіжної ради з Донеччини за два місяці створила гру, що не тільки навчає, а й об’єднує українську молодь — розповідає Світлана Асланова, членкиня  […]

Майстер-класи, що лікують: історії молоді з Сіверської громади

У Дніпропетровській області стартував творчий проєкт “Створюй відчуття” для підтримки молоді з Сіверської громади Донеччини. Для учасників проводять різні майстер-класи, наприклад пірографія чи розпис екосумок, […]

“Він знав, за кого воює” — бахмутянка про свого коханого, загиблого воїна

Антрацит, місто де колись видобували вугілля в Луганській області, саме тут народився та ріс Олександр Латьков, військовий 46 бригади. Після окупації Антрациту родина хлопця переїхала […]