Бахмутяни за кордоном: історія вчительки та чемпіонки по бодібілдінгу Оксани Каменецкої

Семаковська Тетяна 09:00, 25 Березня 2023

photo 2023 03 24 10 44 03 5c2b7Оксана Каменецка — бахмутянка, жінка понад 20 років пропрацювала в Бахмутському педагогічному коледжі, а потім кардинально змінила своє життя, переїхала в Ізраїль та розпочала кар’єру масажистки. Крім цього, українка є сертифікованим дієтологом, вона допомагає жінкам приходити у форму, правильно харчуватися та любити себе. Героїня описала нову країну трьома важливими словами — сім’я, терпіння та можливості.

Своєю історією життя в Ізраїлі та шляху до самореалізації Оксана Каменецка поділилася з редакцією “Бахмут. IN. UA”.

Переїзд в Ізраїль

Так склалося, що майже вся родина героїні жила в Ізраїлі, це діти, батьки та рідні, а сама співрозмовниця разом з чоловіком жили в Бахмуті.

“Коли я вкотре приїхала до дітей в Ізраїль, я зрозуміла, що хочу бачити як ростуть мої внуки. Прийняла рішення оформлювати всі документи, щоб репатріюватися в 2020 році в Ізраїль”, — згадує пані Оксана в розмові.

Загалом адаптація до нової країни, нового життя зайняла близько пів року, каже героїня. Спочатку навіть вода та повітря здавалися не такими, як потрібно. В Ізраїлі немає жодного упередження щодо людей різних національностей, це дуже багатокультурна країна, запевняє українка. Тут разом живуть християни, мусульмани та іудеї. 

103077707 933567867054782 1500057142147987396 n d6527

Героїня у вишиванці. Фото: особистий архів

“Я боялася сюди переїздити. Чому? Тому, що в Україні в мене була стабільна робота, стабільний заробіток, дім, а в новій країні я розуміла, що будуть складнощі з мовою, з працевлаштуванням. Еміграція сюди — це відмова від усього, що мала раніше. Втім, немає ніяких перешкод влаштуватися на роботу, відвідувати якісь заклади, магазини. Немає упереджень, я розмовляю на івриті, тому що працюю з людьми, які говорять цією мовою”, — зазначає українка.

Вона додає, в Ізраїлі легко знайти роботу, якщо людина справді готова працювати та докладати зусиль. В пані Оксани працює вся родина, часто буває так, що робота починається о 6 ранку й закінчується о 12 вечора.

Робота в новій країні

зображення viber 2023 03 23 12 18 51 426 8738d

Ізраїль. Фото: особистий архів героїні

Ще живучи в Україні бахмутянка планувала кардинально змінити роботу, вже під час вчителювання в коледжі вона активно займалася спортом, стала чемпіонкою по бодібілдінгу. На жаль, жінка зіштовхнулася і зі стереотипами з боку соціуму, її засаджували за публічне демонстрування тіла в купальнику, хоча саме поняття “бодибілдинг” передбачає демонстрування м’язів тіла та форм.

Пані Оксана, проте не полишила цю справу, вона продовжувала працювати над собою, всупереч хибним очікуванням від неї.

зображення viber 2023 03 23 12 09 28 859 78fd5

Пані Оксана в коледжі. Фото: особистий архів героїні

“В Ізраїлі я пішла вчитися на курси, й паралельно з цим знайшла роботу масажиста в салоні. По закінченні курсу вже планувала відкрити свій кабінет. Але я змогла стати підприємцем через 2 роки роботи після закінчення ульпану – це курси для вивчення івриту, і роботи у спа салоні як найманий працівник. Відкрила свою справу і стала підприємцем у січні 2023 року. Знайшла фахівця – таргетолога, який зробив правильну рекламу в соціальних мережах й до мене почали приходити клієнти на масаж. Але окрім цього, я ще сертифікований дієтолог. Як тренер я продовжую тренуватися сама й починаю тренувати людей”, — розповідає героїня.

В Ізраїлі багато жінок-підприємиць, немає гендерної дискримінації в бізнесі, адже насамперед дивляться на потенціал людини, запевняє українка.

Внутрішні порядки Ізраїлю

зображення viber 2023 03 23 12 18 50 750 9cb51

Ізраїль. Фото: особистий архів героїні

Пані Оксана живе в країні вже більше двох років, вона має ізраїльське громадянство, паспорт Ізраїлю має вигляд пластикової картки, у ньому кожному громадянину присвоюють спеціальний номер, який вносять в базу. По цьому номеру громадян приймають в лікарні, в державні установи та інші структури.

“В Україні в мене та чоловіка залишився дім, але слово “дім” поняття дуже відносне. Мій дім, там де мені добре. Зараз я тут, можу сказати, що вже пристосувалися до цього укладу життя, але звісно я сумую за Україною, переживаю за неї”, — каже жінка.

Родина героїні святкує й українські й ізраїльські свята, до Великодня печуть паску, шанують традиції й культуру обох країн.

“Тут дуже змішані народи, велика кількість приїжджих, люди відзначають любі свята”, — з посмішкою запевняє Оксана.

Якщо людина переїжджає в Ізраїль на постійне місце проживання, влада виділяє так звану “корзину”, це кошти, які виплачують шість місяців. За них можна забезпечити базові потреби, поки триває адаптація до нового життя.

Медицина, оренда квартири та їжа

зображення viber 2023 03 23 12 21 17 202 02eb0

Родина пані Оксани. Фото: особистий архів героїні

Життя в Ізраїлі відрізняється від життя в Україні, порівнювати ціни на щось недоречно. Тут зовсім інші зарплати, але й інші ціни на життя. Відтак, дуже дорогою є оренда квартир, на це може піти пів зарплати, їжа ж займає невелику частину бюджету. Смачна в Ізраїлі вулична їжа, героїня з родиною люблять місцевий делікатес, це свіжовиловлена риба в клярі.

На високому рівні в країні медицина, але є свої нюанси, інколи на візит до лікаря можна чекати декілька місяців.

“Для жінок мого віку (ред. героїні 53 роки), наприклад, обов’язковими є обстеження на рак грудей та прямої кишки. Записатися на профілактичний огляд до лікаря можна через спеціальний додаток. Тут лікують рак, коли людині ставлять діагноз онкологія — це не кінець світу, це лікується. Додам таке власне спостереження, ізраїльтяни – це оптимісти, вони нікуди не спішать, вони розмірені”, — розмірковує пані Оксана.

За словами героїні в Ізраїлі особливе ставлення до дітей, якщо вони шумлять, щось ламають, ніхто не кричить. 

“До дітей відносяться, як до Богів. Їх всі люблять, всі цінують”, — запевняє українка.

Пані Оксана додає, вона хвилюється за друзів, слідкує за подіями в Україні та вірить в краще.

Фото: “Бахмут IN. UA”

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: як перукарка з Бахмута живе й працює в Канаді

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

Семаковська Тетяна 13:08, 19 Грудня 2025

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити простір, у якому талановиті бахмутські діти зможуть знайти свій голос, повірити в себе й реалізуватися в естрадному співі. Так з’явилася циклова комісія “Естрадний спів”, Юлія була якраз однією з тих педагогів, хто розвивав цей сучасний напрямок в музичному коледжі академічного спрямування. А згодом — й естрадний хор Keepin’ Sound, що швидко став помітною частиною культурного життя Бахмута: концерти, перші сцени, зростання колективу й щира любов бахмутян до сучасної музики. Та повномасштабна війна розділила життя на “до” і “після”. Коледж був змушений терміново евакуюватися, залишивши рідний Бахмут і почавши все з нуля в Кам’янці-Подільському. У новому місті довелося вчитися жити заново, але саме музика стала для цієї молоді рятівним колом, а викладачка Юлія Гаврашенко — опорою, що допомогла не втратити себе.

Ми розповідаємо про те, яку роль музика відіграє в житті бахмутської молоді сьогодні, і як мистецтво допомагає триматися навіть у найтемніші часи. Своїм досвідом ділиться викладачка Бахмутського коледжу мистецтв імені Карабиця Юлія Гаврашенко.

Евакуація з Бахмута

Колектив та учні коледжі в Камянці-Подільському, звітний концерт за червень 2025 рік / фото надане героїнею

У 2022 році Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця релокувався до Кам’янця-Подільського: сотні дітей, десятки педагогів, але вимушений виїзд став не лише викликом, а й точкою обміну. Бахмут обмінюється культурою з Кам’янцем-Подільським.

“Ми сюди приїхали з іншого регіону і привезли свою частинку культури, тут вона інша. Того, що робимо ми, тут не було, а того, що є тут, не було у нас. Ми їм трошки цього привезли, а вони нас занурили у своє. Це цікавий, живий обмін”, — згадує Юлія Гаврашенко.

Виконання Steven Tyler “Dream on” (arranged by Mark Brymer), у місті Бахмут. Відео надане героїнею.

Кам’янець-Подільський для бахмутян виявився несподівано близьким — не лише географічно, а й за відчуттям. Це допомогло студентам швидше адаптуватися.

“Місто мені особисто дуже нагадує Бахмут — по розмірах, по компактності. Воно камерне, комфортне. Тут немає відчуття, що ти загубився у величезному місті. Для життя й навчання це дуже важливо”, — каже викладачка.

Після вимушеного переїзду музика для студентів перестала бути лише навчальним предметом — вона стала способом втриматися в реальності. Репетиції, концерти, спільна робота дали молоді відчуття стабільності й нормального життя, якого так бракує у війні. За словами Юлії Гаврашенко, саме через творчість діти змогли переключитися з постійної тривоги й знову відчути ґрунт під ногами.

“Коли війна почалася, зрозуміло, що всі були в шоці — і ми, і діти. Але коли вони приїхали в Камянець-Подільський, то я побачила, що вони голодні до роботи, до музики, їм хотілося втекти від усього цього і жити нормальним життям. Музика стала таким заміщенням — вони занурювалися в репетиції, виступи, культурне життя. Тут, у Кам’янці-Подільському, з’явилася можливість працювати офлайн, виступати, бути задіяними. І це дуже сильно їх підтримало”, — каже пані Юля.

Пані Юля з вихованцями / фото надане героїнею

З часом колектив не просто відновив роботу, він почав набирати обертів. Концертна практика стала невід’ємною частиною навчання, а сцена — місцем, де студенти знову відчували себе потрібними й живими. Для Юлії Гаврашенко важливо, аби музика не залишалася лише в аудиторіях, а працювала з реальним слухачем.

Сьогодні Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Карабиця працює в Кам’янці-Подільському вже четвертий рік — заклад проводить концерти, бере участь у міських і міжрегіональних заходах, виїжджає з виступами до інших міст. Для студентів це не просто активність, а важлива частина професійного становлення.

“Коли музиканти без концертної практики, це не дає повного розвитку в навчанні. А коли є виступи, є сцена, є контакт з людьми — тоді все стає на свої місця. Нас тут дуже добре прийняли, постійно запрошують на заходи, і ми майже весь час десь виступаємо. Інколи здається, що вже забагато, але потім думаєш: а де ж брати цей досвід? Поки є можливість — ми її використовуємо”.

Музикантка переконана, що питання мотивації студентів не лежить лише на самих дітях. Значною мірою, це відповідальність середовища й педагогів, які або запалюють інтерес, або дозволяють йому згаснути. Війна лише загострила процеси, які почалися ще раніше.

“Питання мотивації вчитися — це не тільки їхнє питання. Це питання викладачів, педагогів, закладів. Після ковіду діти дещо розлінилися — вони звикли сидіти вдома, в телефоні. А коли війна почалася, це був шок для всіх. Але замотивувати, зацікавити, втягнути в діяльність — це вже справа вчителя”, — пояснює вона.

У творчих колективах, каже пані Юлія, мотивація працює як ланцюгова реакція. Коли хтось починає рухатися вперед, за ним поступово тягнуться й інші. Саме так формується жива спільнота, а не просто навчальна група.

“Коли починаєш працювати з дітьми, і їх багато, воно йде як доміно. Один підтягується, другий, третій. Якщо є діяльність, якщо є рух, то всі потроху включаються. І тоді це вже не окремі студенти, а колектив”.

Хор Keepin’ Sound

Українська народна пісня “Ти до мене не ходи” (обробка О.Токар, аранжування С.Бурцева). Відео надане героїнею.

Окремою гордістю Юлії Гаврашенко є естрадний хор Keepin’ Sound — колектив, який вона називає своїм дітищем. 

У 2016 році відкрили циклову комісію “Естрадний спів”. А вже у 2019 навчальному році ми створили естрадний хор із цих же дітей. Це була моя мрія — зробити колектив, який виконуватиме естрадно-джазову музику і відповідатиме вимогам саме естрадного відділу. По суті, це моє дітище. Музика — це не лише навик, а інструмент самовираження, доступний кожному, хто готовий слухати й говорити. Голос — це теж інструмент. Так само як флейта, баян чи будь-що інше. Це лише спосіб виразити себе. Це провідник твого внутрішнього світу до слухача”, — ділиться у розмові бахмутянка.

Репертуар хору різноманітний: тут виконують й джазові композиції, й сучасні обробки українських народних пісень. Колектив постійно експериментує з форматами, аранжуваннями, співпрацею з музикантами з інших відділів.

“Ми намагаємося робити те, що буде людям близько і цікаво. Естрадна музика — це частина масової музики, але вона теж може бути якісною. Ми орієнтуємося на сучасні світові тенденції у розвитку музичної культури та стилістичне різноманіття. Найголовніше — пропагуємо якісну, сучасну, естрадну музику”, — пояснює викладачка.

Сьогодні в хорі співають близько 20 студентів офлайн. Для багатьох із них музика стала не лише професією, а способом самовираження й внутрішньої опори. Юлія Гаврашенко переконана: у складні часи роль педагога виходить далеко за межі навчальної програми.

Музикою треба горіти. Якщо ти сам не запалений, результату не буде. А коли в тебе очі горять, тоді і у дітей очі загораються, і вони до тебе біжать. Це найголовніше,

каже пані Юлія // педагогиня з Бахмута

Для бахмутської молоді музика стала тим самим рятівним колом, яке допомогло втриматися на плаву. А для викладачки Юлії Гаврашенко — підтвердженням того, що мрія, народжена в Бахмуті, живе й продовжує звучати навіть за сотні кілометрів від дому.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]

Історії

“Ми не росія, але ми й не Україна більше”. Історія Анастасії, яка виїхала з окупованої Горлівки в перший день великої війни

Анастасія народилася й виросла в довоєнній Горлівці — місті, яке колись жило й розвивалося, а після окупації занурилося в тінь, страх і виживання. У 13 […]