Українці звикли до ідеї того, що 8 березня — це день квітів, жіночності та весни. Втім, це лише застарілі догми. Вони несуть шкоду суспільству, бо розповсюджують стереотипи, які впливають на повсякденне життя, життєвий вибір і стосунки в суспільстві.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала питання та розповідає, чому відмова від свята 8 березня — необхідний крок для українського суспільства.

Відмова від 8 березня

Українське суспільство вже дозріло до того, щоб обговорювати питання відмови від радянського свята 8 березня, яке лише закріплює гендерні стереотипи, на користь 25 лютого — Дня української жінки. Водночас, під час відкритого голосування в Дія у 2023 році виявилося, що більшість опитаних не готова відмовитись від тюльпанів та листівок з привітаннями найпрекраснішій половині людства. Такий підхід створює умови для розвитку стереотипів, які заважають людям у пошуку себе. Наприклад, з таким зіштовхнулась курсантка Василіса Глухова з Бахмута, яка наразі навчається у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності.

Дівчина каже, що подібне відношення інколи доходило в крайнощі, особливо від старшого покоління людей, яке просто не звикло до того, що жінка може себе реалізувати на “чоловічій” роботі.

Фемінізм в розумінні дівчини — це про право жінки на думку, слово та можливості на рівні з чоловіками. Василиса Глухова регулярно доводить, що це можливо, а також що жінки можуть працювати у “чоловічій” професії та мати своє місце у системі.

Як виник фемінізм

Фемінізм — це рух за рівність жінок і чоловіків у всіх сферах життя. Зародження фемінізму пов’язують зі змінами, які відбулися в історії людства, зокрема, це перехід від традиційного суспільства до модернізації та індустріалізації.

У XVIII-XIX століттях в Європі та Північній Америці відбувся ряд соціальних та культурних змін, які змусили жінок вимагати більшої свободи та рівності. Вони містили в собі рух ілюмінації, розвиток капіталізму та зростання змін у громадському житті. Жінки почали вимагати прав на освіту, голосу, власності, рівності перед законом та інших, які мали чоловіки.

Коли я чую про фемінізм — відчуваю себе вдячною тій історичній спадщині, тим людям, які хотіли бути вільними від шаблонів та моделей гендерно забарвленої поведінки. Я поважаю усіх особистостей, які на той час відчули цю потребу в рівності та мали внутрішню силу, щоб обстоювати її, комунікувати про цю потребу і були готові діяти аби задовольнити цю потребу,

Яна Сердюк // студентка факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Фемінізм в Україні

Розвиток феміністичного руху в Україні почався більше ніж 100 років тому. Ми зібрали хронологію найважливіших подій, які вплинули на боротьбу жінок в нашій країні: 

• Початок 20 століття: перші жіночі громадські організації. Найбільш відомою з них є Громада українських жінок (ГУЖ), заснована в 1907 році;
• 1917-1920 роки: в Україні відбулась революція, що призвела до зміни соціально-політичного ландшафту країни. Жінки активно брали участь в цих подіях, що підвищило їхню свідомість та заохотило до подальшої боротьби;
• 1920-1930 роки: епоха українського фемінізму. Жінки займалися різними справами, у тому числі й діяльністю в жіночих організаціях, таких як ГУЖ, Український жіночий союз тощо;
• 1940-1960 роки: після Другої світової війни, СРСР заборонив жіночі громадські організації, що призвело до зменшення активності українських феміністок;
• 1970-1980 роки: рух за рівність статей і боротьба проти дискримінації жінок на роботі та в суспільстві;
• 1990-ті роки: у період становлення незалежної України, було засновано багато жіночих організацій, таких як Український жіночий фонд, Жіночий простір, ГО “Феміністична молодь”;

• 2000-ті роки: в Україні стало популярним поняття “гендер” і з’явилося багато досліджень, що досліджували статеві стереотипи та дискримінацію на основі статі. Було прийнято ряд законів, що гарантують рівні права для жінок та чоловіків;
• 2014-2015 роки: українські жінки активно брали участь в революції Гідності та війні на Сході України. Багато жінок відчули на собі важливість бути активними громадянками та здобули додатковий досвід у боротьбі за свої права;
• Сьогодення: Український фемінізм продовжує активно розвиватися. Жінки використовують соціальні мережі та інші онлайн-ресурси, щоб спілкуватися та обговорювати свої проблеми. Також, з’являються нові організації, які борються за рівність та права жінок, такі як “Феміністична хода” та “Жінки проти насильства”.

Фемінізм в Україні розвивається швидше і збігся з основними політичними перетвореннями 2000-х років. Можливо саме завдяки жінкам революції мають результат і наразі готовність воювати та виборювати свободу, на відміну від закордонного руху фемпацифізму,

Олена Тітова // викладачка соціально-гуманітарних дисциплін

Фемінізм та 8 березня

Кризова психологиня Юлія Павлова говорить, що в нашому суспільстві все ще присутні наративи, які прийшли до нас з СРСР й не дають можливості рухатись далі. Піком цього є 8 березня. Це свято закріплює стереотипи щодо зовнішнього вигляду жінки — вона має бути красивою та її соціальної ролі — жінка обов’язково має бути матір’ю, має одружитися. Під жіночістю передбачається й особлива поведінка — це лагідність, поступливість та інші.

Викладачка пані Олена Титова розповідає, що навіть зазнавала пригнічення через свій вибір:

Чому фемінізм популярний серед жінок

У сучасному світі існує багато міфів про фемінізм. Насправді фемінізм — це право вибору. Наприклад, це можливість жінкам самостійно обирати комфортний для себе одяг, зачіску, професію тощо. Феміністки носять плаття тому, що вони так хочуть, їм так подобається та вони мають на це право, як і ходити у штанях та одязі великого розміру. 

Загалом відмовитись від 8 березня не означає вбити в собі жінку. Це означає бути такою людиною, якою ти хочеш, бути незалежно від суджень, які приписують твоїй статі. Прикладом такого може стати ситуація, з якою зіштовхнулася Яна Сердюк. За її словами, вона отримала водійське посвідчення декілька років тому. Тоді її інструктор сказав, що потрібно буде повісити на машину, на якій їздитиме дівчина, наліпку з жіночою туфлею. Вона додала, що така модель мислення людей породжує багато стереотипів та шаблонів того, як мають або не мають поводитися люди, базуючись на уявленнях про стать.

Примітка: Матеріал є результатом дослідження в рамках Інформаційного проєкту “#Я_МОЖУ_БУТИ_СОБОЮ!”. Створений за підтримкою громадських організацій “Рада жінок Донеччини”, “Альянс за громадські права” та квіткарні “Deloriya flowers”

Читайте також: 

• Рожеве то для дівчинки, а голубий — для хлопця: як гендерні стереотипи можуть заважати нам бути щасливими
• Всі жінки некрасиві та ненавидять чоловіків: розбираємо найпоширеніші міфи про фемінізм
• Бахмутянки-науковиці: чи важко жінці будувати кар’єру в Україні та як до освіти ставляться в Німеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі №10. Вона хоче розвивати волонтерство серед молоді та запускати ініціативи для підтримки ментального й фізичного здоров’я, а головною мотивацією називає пам’ять про рідний Бахмут.

Про свій досвід в учнівському самоврядуванні та плани на майбутні проєкти Анна Павленко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Учениця Бахмутської школи №10 Анна Павленко

Анна Павленко народилась та зростала у Бахмуті, тут дівчинка жила до повномасштабного вторгнення. З 2022 року Анна продовжує навчання онлайн у Бахмутській школі №10, яка зараз працює в евакуації. Тут вона вчиться з 1 класу.

Героїня каже, що адаптувалась до дистанційки легко, оскільки застала таке навчання в часи пандемії коронавірусу. Найбільшим викликом для школярки став переїзд з рідного міста. 

“Через переїзд виникали труднощі, бо іноді не було бажання навчатися. Але я впоралась із цим, бо розумію, що треба йти далі з пам’яттю про рідне місто. Найважчим у переході на дистанційку, мабуть, було залучення учнів до такого ж активного навчання, як у нас було офлайн. Бо дійсно виникає проблема, коли учень, можливо через те, що чогось розуміє, закривається від класу і йому важко. Я гадаю, що більшість з цим стикалися, коли ти не розумієш, як це все працює спочатку”, — ділиться Анна Павленко.

Зараз, за словами дівчини, всі звикли до онлайн-навчання. Педагоги та активна шкільна спільнота намагаються зробити його цікавішим. Також допомагають дітям офлайн зустрічі. За словами Анни, вони з однокласниками підтримують дружні стосунки та проводять разом час.

“Оскільки ми перейшли в 10 клас, два класи об’єднали. Ми підтримуємо зв’язок, переважно онлайн. Іноді навіть маємо позашкільні зустрічі, переглядаємо разом фільми. Тобто попри переїзд та дистанційку ми досить активно підтримуємо дружнє спілкування”, — розповідає школярка.

Участь в учнівському самоврядуванні

Анна Павленко розповідає, що активно бере участь у шкільному житті з середньої ланки, долучаючись до різних заходів. Минулого року, коли вона навчалась у 9 класі, її обрали президенткою школи. На цій посаді вона перебуває і досі. Її головні обов’язки, як очільниці учнівського самоврядування, — налагодити комунікацію між вчителями та учнями та разом з педагогами створювати цікаві проєкти.

“Разом з педагогом-організатором та іншими лідерами класів ми обговорюємо як більше долучати дітей до активностей, що можна провести вже зараз, а які ініціативи запланувати на потім. Працюємо заради того, щоб школа дійсно працювала. Звичайно розуміємо, що відтворити офлайн-навчання ми не можемо, але хоча б онлайн намагаємося підтримувати колишній ритм життя. Особисто я вважаю, що комунікація між учнями й вчителями, педагогом-організатором дуже важлива. Бо ми як маленька родина, а гарна комунікація полегшує розв’язання проблем в форматі спільного обговорення і допомагає легко запровадити нові ініціативи”, — каже Анна Павленко.

За словами учениці, вчителі активно підтримують проєкти, які пропонують учні, та діляться своїм досвідом. 

“Вчителі дуже допомагають членам учнівського самоврядування. Наприклад, якщо ти працюєш з молодшими класами. У нашій школі є традиція проводити майстер-класи для молодших класів, а для старших класів ми більше проводимо психологічні зустрічі. І вчителі допомагають комунікувати з учнями різного віку, допомагають на початку нових ініціатив: пояснюють як це робиться, діляться досвідом. На мою думку, це дуже вагомий внесок від вчителів”, — ділиться президентка школи.

Окрім цього, дівчина ініціює та активно долучається й до офлайн-заходів у Дніпрі. До них вона долучає й учнів інших шкіл.

“Офлайн у нас були акції “Добрі справи для героя”. Ми в бахмутському хабі виготовляли ляльок-мотанок для захисників Бахмута. До цих акцій долучались багато людей і багато учнів з інших шкіл Бахмута. Також ми організовуємо майстер-класи для молодших учнів. Дуже часто проводимо онлайн-сесії, де ми обговорюємо проблеми і як їх вирішити, слухаємо інших учасників учнівського самоврядування, що вони бажають створити тощо. Тобто намагаємося залучати школярів за допомогою різних майстер-класів та навіть звичайних дружніх зустрічей”, — розповіла школярка.

Плани на роботу в Донецькій обласній раді лідерів учнівського самоврядування

Окрім активності у шкільному житті, Анна Павленко ще й волонтерить, зокрема, працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Вона проводить різні тренінги для дітей як волонтерка громадської організації “Відповідальні громадяни”. 

Цього року дівчина вирішила подати свою кандидатуру на посаду очільниці Донецької обласної ради лідерів учнівського самоврядування. 20 листопада відбувся обласний збір лідерів учнівського самоврядування, де понад 50 активних школярів з усієї області обрали нових лідерів та визначили план дій. На посаду Голови обласної ради лідерів претендували 10 кандидатів, які презентували свої програми. Найкращою з них стала бахмутянка Анна Павленко.

Очільниця ради вже має плани, які хочуть втілити в цьому навчальному році. Головна мета дівчини — популяризація волонтерського руху та проєкти з підтримки ментального здоров’я.

“Хочемо запровадити проєкт “Арт-терапія єдності”, який передбачає цикл майстер-класів з малювання, музики, скрайбінгу. Також плануємо проєкт з популяризації фізичної активності, адже вона дійсно є важливою для фізичного та ментального здоров’я в умовах дистанційного навчання. Буде ще багато конкурсів, будемо заохочувати учнів створювати власні подкасти про те, як вони долають стрес і зберігають позитив. У планах є партнерство з психологами для підтримки ментального здоров’я молоді. А щоб показувати школярам важливість волонтерства і залучати їх до нових ініціатив, будемо проводити регулярні “добрі ігрові дні” в регіональних освітніх хабах”, — поділилась планами Анна Павленко.

Разом з Анною Павленко в обласній раді працюватимуть активні школярі з різних громад Донеччини. Для ефективної роботи у своїй раді вони створили декілька комітетів. Допомагатиме їм і колишній голова ради, який стане ментором для нового складу.

Анна Павленко каже, що має мотивацію продовжувати розвивати молодіжний рух. Одним з головних стимулів до роботи вона вважає можливість представляти Бахмут і бути представницею активної молоді Бахмута.

“Я дуже пишаюся тим, що маю представляти саме Бахмут на такій високій посаді. Бо я, як представниця молоді Бахмута, активно працюю заради того, щоб наше місто знали, пам’ятали та розуміли, що молодь зацікавлена в розвитку нашого регіону, і Бахмута зокрема. Тому мотивація йде саме від рідного міста, воно в мене завжди в серці і я розумію заради чого працюю. Взагалі я вважаю, що молодь Донеччини сьогодні не просто майбутнє регіону, а вона є його активним сьогоденням та незламною опорою. Бо саме молоде покоління, я вважаю, демонструє дивовижну адаптивність, непереборне прагнення до відбудови і розквіту нашого рідного краю”, — каже Анна Павленко.

Раніше редакція Бахмут IN.UA розповідала про учня Бахмутської школи №10 Пилипа Ємельянова, який виборов грант на навчання, представляючи Донеччину на всеукраїнському рівні. Історія школяра в нашому матеріалі.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Стипендії для дітей з Бахмута: хто отримав і за що нагородили

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!