Андрій Парахін — митець родом з Бахмута, провів чимало персональних фотовиставок. У культурному осередку чоловік популяризує мистецтво фотографії, завдяки його праці діти в Бахмуті більше дізналися про цю сферу та змогли побачити давно знайомі вулиці й будівлі в об’єктиві фотокамери. Про евакуацію з Бахмута, проєкти з інклюзивними дітьми та власні міркування бахмутянина — читайте в матеріалі.

Культура на часі

У березні 2022 року, коли вже почалася повномасштабна війна Андрій Парахін згадує, що вирішив не витрачати час, та зробив підсумок останніх років творчості. Результатом став артбук у вигляді друкованого альбому з його фотороботами. Примірник друкували в Дніпрі, він не встиг дійти до Бахмута, адже за два дні до того, в місті закрили Нову Пошту. 

Андрій Парахін з котом. Фото: особистий архів героїні

“Після 2014-го року в соціумі часто вимовлялася теза — культура не на часі. Я з цим не погоджувався, навіть психологи кажуть, що про проблеми треба говорити й тоді їх простіше вирішувати. Зараз вектор трохи змінився. Навіть, президент сказав, що культурний фронт не менш важливий. Але, я не дуже бачу якихось проривних зрушень. Хоча ті, культурні інституції, які раніше працювали вони й зараз продовжують свою роботу, той же PinchukArtCentre”, — розмірковує герой.

Митець почав міркувати над тим, як почувають себе діти ВПО, які були змушені полишити рідне місто, коли у травні, рятуючись від російських обстрілів, до Бахмута приїздило багато дітей з Попасної і сусідніх громад.

“У Бахмуті я працював у 24-й школі. Там звернув увагу на інклюзивних діток. Я брав свої фото, роздруковував їх на лазерному принтері й дав їх дітям розмальовувати фломастерами. Згодом побачив, що іноді виходять гарні речі. Так я почав з цим працювати”, — каже фотограф.

Згодом для Андрія став у пригоді цікавий проєкт, де чоловік працював з архівними фотознімками, власне, саме ця ініціатива надихнула Андрія на роботу з дітьми. Ідея проекту полягала у спробі репрезентації дитячих переживань крізь призму художньої творчості. 

Втрачене покоління та заняття з дітьми

Діти за заняттям. Фото: особистий архів героїні

Андрій розмірковує, що зараз Україна має таке саме втрачене покоління, як це було за часів Першої світової війни, й згодом описано в творах Ремарка. Зокрема, в романі “На Західному фронті без змін”. Дітям, дуже непросто переносити війну, каже Андрій, все це  залишає відбиток.

“У Бахмуті, я дізнався де у місті є переселенці, а саме родини з дітьми. Згодом, я почав працювати з ними, ми розмальовували фотографії. У мене були з собою кілька фломастерів та роздруківок світлин, так ми й проводили заняття”, — розповідає фотограф.

Евакуювавшись з Бахмута до Дніпра, фотограф теж не міг сидіти склавши руки, він почав шукати можливості допомагати дітям з евакуйованих родин. Однак, тут чоловік зіштовхнувся з труднощами, зокрема це відсутність приміщення.

Роботи дітей на імпровізованій виставці. Фото: особистий архів героя

 

Бувало й так, що заняття з дітьми Андрій Парахін проводив в зовсім непристосованих умовах, в шелтерах для ВПО діти малювали сидячи на двоповерховому ліжку.

“Був результат, коли я поспілкувався з керівництвом Дніпровського історичного музею, у них була окрема кімната й там ми трохи попрацювали з дітьми. Однак, коли росія почала погрожувати бомбардуваннями по цьому обєкту, ми припинили там заняття”, — згадує бахмутянин.

Андрій хоче знайти можливість орендувати невеличке приміщення в Дніпрі, де могло б вміститись кілька дітей, щоб проводити заняття в хороших умовах. 

Читайте також: Дух українського Бахмута: як працював “Пласт” в місті?

Проблеми нового міста

Андрій Парахін. Фото: Фейсбук

Евакуюючись з Бахмута, митець не вірив, що війна затягнеться надовго, тому все обладнання включно із професійною фотокамерою залишилося в місті. Зараз, каже фотохудожник, техніки, вже, ймовірно немає. З собою герой взяв мінімальну кількість речей вірив, що війна триватиме недовго, навіть теплий одяг й той залишився в Бахмуті. Чоловік вдячний за гуманітарну допомогу, яку видають для ВПО, адже вона є дуже помічною.

“Дніпро приняло нас (ред. людей, які були змушені евакуюватися) дуже добре. Поселили людей у гуртожитку, обживаємося потроху. В Донецьку я прожив кілька років до окупації – це було європейське місто, а в Дніпрі трішки скромніше мислення. Втім, з іншого боку, на мій погляд, Дніпро — це як друга реінкарнація Бахмута”, — каже він.

В новому місті, на думку героя, дуже схожа на бахмутську архітектура, що тішить око й душу. У Дніпрі Андрій Парахін знімкує всі кадри на мобільний телефон, далі фото друкує на принтері, купує фломастери й робота знову кипить, попри труднощі. Все це бахмутянин робить за свій кошт, тому, що донорів наразі немає. 

“Коли пишеш допомогу на грант — відмовляють, бо донори хочуть бачити красиву картинку, щоб дітей було багато, мінімум 15, але в моєму випадку це неможливо. Можна взяти максимум 5 дітей на пів години, тоді буде якийсь результат й для дітей й для мене”, — пояснює фотограф.

Діти не можуть брехати по-дорослому

Робота вихованців пана Андрія. Фото: надані героєм

Коли діти дорослішають, батьки відпускають їх у великий світ, дитині важко ставати на ноги, виділитися з маси, але творчість стає помічною у цьому процесі дорослішання, каже Андрій Парахін.

“З дорослими людьми, я зараз зовсім не бачу можливості працювати, бо це вже сформовані особистості. Дорослі частіше за всіх зараз кажуть: “Культура не на часі”. Натомість дітям простіше пояснити щось нове, вони не бояться помилок, вони відкриті до світу. Культура допомагає нам вижити, з дітьми я не відчуваю себе вчителем, радше я б назвав це наставництвом”,  — каже бахмутянин.

Перевагою роботи з дітьми, є й те, каже митець, що діти щиро вірять в те, що вони малюють, вони не вміють брехати по-дорослому:

Робота вихованців пана Андрія. Фото: надані героєм

“Якщо дитина малює сонечко, вона вірить в нього, вірить в те, що все буде добре”.

Дорослі, ж не вкладають такого сенсу, пояснює фотограф, їхні малюнки можуть зовсім відрізнятися від їхнього світогляду.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Києві працює перукар-стиліст з Бахмута Олександр Мелкумян. Свою роботу він продовжив у мережі столичних салонів краси. На новому місці чоловік започаткував благодійну ініціативу для жінок — робить безоплатні зачіски, стрижки та фарбування.

Про благодійну ініціативу Олександр Мелкумян розповів редакції “Бахмут IN.UA”.

Безоплатні зачіски для переселенок

Олександр Мелкумян — перукар-стиліст із Бахмута. Через війну він переїхав до Києва, де продовжив займатись улюбленою справою. Тут він працює в мережі салонів краси.

Нещодавно Олександр ініціював благодійну ініціативу для переселенок з Бахмута і Бахмутського району. Жінки можуть записатися до майстра на безоплатні стрижку, укладку чи фарбування. Оплачувати треба лише розхідні матеріали.

“Це моя особиста ініціатива. Вирішив допомогти землякам, як можу. Ідея з безоплатними стрижками швидко народилася і так само швидко я її реалізував. Звернувся до керівництва салону, запитав чи вони не проти, і мою ідею одобрили”, — розповів майстер.

Ініціатива тільки почала працювати, тому Олександр ще не встиг прийняти багато клієнток. Однак, переселенки дуже швидко записуються на процедури. До майстра вже записались близько 30 жінок.

“Я дав оголошення про свою ініціативу десь 3-4 дні тому. За цей час я вже прийняв, мабуть, семеро клієнтів. Сьогодні вже були троє, і ще один запис заплановано. Неочікувано для мене ця ідея дуже сподобалася людям. Мені часто дзвонять, пишуть, планують записи. Загалом, я гадаю, людей до 30 вже записалися. Це і мої старі клієнти з Бахмута, і бахмутяни, з якими я раніше не був знайомий. Також писали люди з Часів Яру і Торецька, їх я теж записав. Процедури різні: хтось на фарбування, хтось на стрижку тощо. При цьому оплата йде лише за матеріали. І це коштує досить дешево, попри те, що працюємо ми на косметиці преміумкласу”, — розповідає Олександр Мелкумян.

Майстер каже, що люди з радістю приходять до нього на процедури. І першочергово не задля того, щоб зекономити, а щоб поспілкуватися. Олександр зазначає, що такі зустрічі часто дають позитивний емоційний ефект і для нього, і для клієнток.

“Люди із захватом реагують на такі зустрічі. Багато хто обіймає, пропонують в якості оплати якісь подарунки. І це більше не про якусь економію, а про маленькі моменти радості. Наприклад, ось щойно, перед нашою розмовою, з салону пішла бахмутянка. Позавчора у неї був День народження, і це для неї був як своєрідний подарунок. Також до мене приходила жінка, яка два роки не стригла волосся. Прийшла з довгим хвостом, я їй його обрізав, зробив все, як вона побажала. Жінці все сподобалося, вона обіймала мене на виході з салону. Зізнаюся, що і я теж від цього отримую велике задоволення, радію зустрічі із земляками. Хоч я й багато кого не знаю, все одно приємно познайомитись і поспілкуватися”, — каже Олександр Мелкумян.

Благодійна акція від бахмутського перукаря-стиліста ще триває. Майстер каже, що продовжуватиме її допоки буде така можливість.

“Я роблю це не для піару, а, тому що маю бажання допомогти хоча б тим, чим можу. Тому поки є така можливість, буду радий бачити всіх земляків”, — підсумував Олександр Мелкумян.

Якщо ви мешкаєте в Києві й теж бажаєте прийти на процедуру до Олександра, пишіть на його Instagram-сторінку за посиланням.

Читайте також:

• “З цієї сукні все почалося знову”: як бахмутянка повернула справу життя
• Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником програми ГО “Навчай для України”. Хлопець захоплюється програмуванням та мріє працювати в цій сфері.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Кирилом та його мамою про життя під час війни, його мрії та майбутнє.

“Мені все подобалось до війни”

Кирило Шишлов навчається у 10 класі. Хлопець народився у місті Донецьк, в Куйбишевському районі. До 2014 року він жив у рідному місті. Утім, війна змусила усю родину переїхати до безпечнішого міста, на той час це була Макіївка.

Хлопець мало що пам’ятає з періоду власного життя в Донецьку, адже тоді ще був маленьким та ходив до садочка. Водночас теплі спогади про рідний Донецьк є:

“Мені все подобалось до війни. У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими“, — згадує Кирило.

Вже в Макіївці хлопець вперше пішов до школи, яку він спершу недолюблював, як і майже всі діти. Однак згодом юнак втягнувся в процес, завів друзів. Це допомогло йому полюбити навчання 

“Макіївка була та є гарним містом. Саме там я зустрівся з багатьма друзями, з якими й досі спілкуюсь“, — додає юнак.

Мрію про величезний набір LEGO

Хлопець зізнається, що має багато хобі. В дитинстві та зараз він полюбляє збирати конструктори, зокрема, LEGO.

“Я дуже люблю LEGO. Часто збираю братові набори, адже він не може цього робити сам. Досі мрію про величезний набір, з багатьма деталями, щоб на декілька годин збирання“, — каже підліток.

Наразі ж до цього заняття додалося програмування. За словами хлопця, він часто пише код у вільний для себе час, створює ігри.

“Якось зробив маленьку гру на телефон, щоб грати з другом, коли ми сидимо в укритті під час тривоги. Ми в неї грали достатньо довго, але перестали, адже зараз у нас дистанційне навчання“, — розповідає Кирило.

За словами хлопця, це була гра на Python, написана за один день. В її основі були числа. Гравці мали вибір — обрати себе чи свого опонента, після чого їй випадало певне число. Якщо воно було позитивним, то гравець вигравав, а якщо ні — програвав. Кирилом додав також декілька бонусів, які могли збільшити шанс певного результату.

Ігри для хлопця — це справжня любов, особливо командні.

“В першу чергу, мене зблизила з друзями гра Minecraft. Це творча гра, яка складалася зі звичайних кубиків, які ти ставиш та створюєш щось незвичайне. В ній є онлайн, де ми з друзями створюємо сервер та просто виживаємо в цій грі. Якось ми навіть хотіли створити сервер, який був би з мінііграми, зокрема, морським боєм“, — розповідає хлопець.

Підлітку також подобаються інші  ігри, серед яких він виділив шутери на кшталт Valorant чи Fortnite, симулятор створення фабрики Mindustry та Roblox. Кирило також часто намагається поєднати програмування та ігри, створюючи модифікації.

“Я робив всякі маленькі моди для Minecraft та вмію трохи користуватися інструментами гри, зокрема, командними блоками, в яких можна теж програмувати“, — розповідає хлопець.

Адаптація в новому місті

Переїзд до міста Суми у 2019 році став викликом для юнака, оскільки в цьому місті в нього майже не було ніяких контактів. Утім, згодом він познайомився з інших хлопцем, з яким досить швидко здружився. Друг героя зараз живе у Європі, але вони продовжують спілкування.

У школі ж адаптація пройшла досить швидко. 

“В школі я адаптувався дуже швидко, знайшов собі нових друзів. Ми разом гуляємо, якраз з ним я і придумав цю гру“, — говорить хлопець. 

Він додав, що в адаптації йому допоміг характер, а саме доброта та доброзичливість. Кирило пояснює, що часто допомагає різним людям. Тим же однокласникам — з домашньою роботою, а мамі — по дому.

Пов’язати власне життя хлопець хоче з програмуванням. Ділиться, що обирати буде саме український вищий навчальний заклад у Києві чи в Сумах. Зокрема, хлопець виділив серед варіантів Сумський державний університет (СумДУ).

Про ГО “Навчай для України”

З літа 2024 року Кирило став учасником програми “Навчай для України”.

“Це почалося влітку цього року, коли мама приходила до мене з питанням, чи не хочу я кудись записатися. Я погодився. І зараз маємо, що маємо. Мені програма подобається, вона дуже допомагає мені з навчанням. Вчителі допомогли в розумінні предметів“, — розповідає герой.

Саме ж навчання є дуже цікавим, ділиться юнак. Переваг у додатковому навчанні саме за допомогою програми ГО “Навчай для України” дуже багато. Зокрема, як каже Кирило, це є можливість контактувати з кожним учнем.

“Невелика кількість учнів у вчителя — це перевага для самих учнів, адже це дозволяє отримати відповіді на всі можливі питання та отримати індивідуальну допомогу з матеріалом“, — говорить Кирило.

Самі ж заняття проходять в онлайн-форматі. Хлопець каже, що вони приєднуються за посиланням та часто розпочинають урок зі спілкування, розповідей власних історій із. Далі йде саме заняття:

“Нам вчитель виводить демонстрацію екрана з дошкою, де він показує саму тему. Далі ми виповняємо задання по підручнику, ми їх рішаємо разом. Потім вчитель може давати завдання, які можуть бути на ЗНО або НМТ. Вже під кінець уроку, нас часто запитують, наскільки ми втомилися та який у нас настрій” — додає юнак.

Хлопець також зазначив, що інколи в них бувають творчі завдання. Так, якось на занятті з української мови було завдання, суть якого полягала у тому, щоб зробити опис картинки декількома словами, яку створив штучний інтелект. Учні могли як знайти картинку в Інтернеті, так і самостійно створити її.

Навчання, каже Кирило, допомогло йому отримати нові знання з математики, які допоможуть розвиватися в програмуванні. Адже саме з цим напрямком юнак планує пов’язати життя.

Читайте також:

• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Альо…Альо…й ніби не було цих років”: історія бахмутянки, яка понад два з половиною роки чекала коханого з полону
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!