Роман Ованесов відомий на Донеччині підприємець, до повномасштабного вторгнення чоловік мав власний дайвінг-клуб де працював інструктором, а окрім того мав будівельний бізнес. Його руці належить декілька проєктів в Бахмутській громаді. 24 лютого Роман з родиною зустрів війну в Іванівському, де власне й проживав, чоловік мав намір залишатися в країні, але доля склалася інакше. Як бахмутянин опинився в Німеччині, чому йому довелося розлучитися з родиною та чим сподобалася Німеччина українцю — читайте в матеріалі.

Життя в Іванівському

Будні в Іванівському. Фото: особистий архів героя

Зараз село Іванівське, де раніше проживав пан Роман, щодня штурмується російськими військами. Тут залишилося менш як 300 людей, чимало частина його зруйнована внаслідок численних обстрілів. Втім, раніше ця місцевість була спокійним осередком для життя, люди вирощували сільськогосподарські продукти, виховували дітей й загалом вирувало мирне життя.

Роман Ованесов батько трьох дітей, разом з дружиною Іриною він виховує Єлисея, Савелія та Софію. За фахом чоловік інженер-будівельник, його фірма “Бахмут-Проєкт” відома в Бахмуті й поза його межами. Відтак, в Курахові інженер спроектував проєкт поліцейського відділку з нуля разом з бомбосховищем.

Робота дайвінг-інструктора. Фото: особистий архів

Захоплення наш герой має дуже незвичне — Роман обожнює займатися дайвінгом. Улюблена справа з часом перетворилася на професію, тож чоловік працював інструктором по дайвінгу.

“Займався печерним дайвінгом та дайвінгом в копальнях. В Бахмутських гіпсових копальнях я проводив екскурсії на підводну частину й мав свій дайвінг-центр. 21 лютого до мене ще приїхали мої студенти, пара. Я завершував з ними курс “Mine Diver”, який вчить дайвера занурюватися з багатьма балонами в шахти чи копальні”.

Тривожні дзвінки напередодні вторгнення

Дим від ракети. Фото: особистий архів героя

21 лютого Роман разом зі своїми студентами занурювався під воду в частині селі Зайцеве, вже тоді почалися вибухи. До лінії розмежування із російськими військами тут залишалося 1,5 – 3 кілометри. 22 лютого Роман застав вже мінометні прильоти, через небезпеку він відмовився від занурювання в районі Зайцевого, тож інструктор разом зі студентами попрямували в район Іванграду, де також були водні печери. 

“Ми встигли завершити курс, пара отримала сертифікати, зробили спільні фото, я провів їх на потяг, який прямував до Києва. Наступного ранку 0 6:10 ми з родиною прокинулися від прильоту ракети, яка прилетіла в Часів Яр, поблизу місцевості колишнього табору “Мир”. Я зробив знімок диму, який виднівся в далині й сказав: “Мабуть, війна почалася”, — пригадує в розмові Роман Ованесов.

Попри вибухи й новини, родина Ованесових не панікувала в перший день повномасштабного вторгнення. Сім’я вирішила підготуватися й запастися всім необхідним, спершу поїхали в супермаркет АТБ, там закупили воду та їжу. В домі був підвал, тож туди Роман з сім’єю перетягнув ліжка. Попередньо родина вирішила залишитись в Іванівському. Живучи вісім років поблизу фронту вибухи вже не дивували, однак на про Роман все ж зібрав документи всіх членів родини, щоб можна було швидко евакуюватися.

Все вивезти не вдасться

Машина Романа потрапила в ДТП. Фото: особистий архів героя

Роман, окрім родини мав відповідальність, і як приватний підприємець, перед своїми працівниками. 

“Я є власником підприємства, тож в перші дні ми вирішували питання із зарплатнями, як далі працювати і, так далі. Всі люди на підприємстві працювали легально, за кожного сплачувався податок, вони згодом почали отримувати допомогу від Центру зайнятості”, — пояснює в розмові пан Роман.

Владнавши робочі питання, родина прийняла рішення все ж евакуюватися, обстріли посилювалися, тож відтягувати причини не було. З Іванівського вирушили до Дніпра по дорозі потрапили в ДТП, з Дніпра родина поїхала до Львова, а звідти в Закарпатську область. 

Під час цього маршруту родині доводилося безліч разів показувати документи для засвідчення особи, вимагали паспорту й новосформовані патрулі в селах. Дідусі, яким по 70 років з мисливськими рушницями виходили на дорогу, прагнучи захистити свої села, пригадує пан Роман.

Прихисток у Львові та дорога до Закарпаття

Роман встиг засадити Карпатський ліс. Фото: особистий архів героя

Роман з родиною є Свідками Єгови, у Львові релігійна організація організувала прихисток для біженців, тож тут перший час сім’я змогла зупинитися й прийти до тями: поїсти, помитися й поремонтувати авто.

“Оскільки всі були перелякані, дружина й дочка сильно хвилювалися — ми прийняли рішення їхати далі на Закарпаття. Там оселилися в селі Німецька Мокра й проживали до липня 2023”, — каже бахмутянин.

В селі родина почала займатися гуманітарною допомогою для Бахмута, зокрема забезпеченням ліків, згодом постачання налагодилося великими волонтерськими організаціями. Роман встиг в травні засаджувати Карпатський ліс, загалом вдалося озеленити близько двох гектарів землі разом з товаришами. Чоловік намагався знайти роботу на Закарпатті, але не вдалося.

Місцевість, де жила родина пана Романа. Фото: особистий архів героя

Працювати в Бахмуті для підприємця було неможливо, та державний апарат це не зафіксував.

“ВПО допомогу ми отримували. Ми з дружиною змогли стати до Центру зайнятості, але нам і не допомогали в пошуку роботи і не визнавали безробітними. Постала проблема із забезпеченням такої великої родини. Потрібно було за щось жити, за щось харчуватися, заощадження, які ми мали вже закінчилися. Оскільки, я інвалід третьої групи — вирішили виїжджати за кордон, дружина з дітьми в Німеччину. Старший син  залишився в Харкові, там він живе з дружиною”, — розповідає пан Роман.

Обираючи країну для роботи, вибір зупинили на Албанії, це туристична країна де дайвінг є популярним, пояснює чоловік. Липень, серпень та вересень Роман Ованесов працював інструктором, але крім цього чоловік ще був своєрідним різноробочим. Через високе фізичне навантаження Роман не зміг працювати надалі, сам в чужій країні без родини, він довго адаптовувався.

Пан Роман на роботі в Албанії. Фото: особистий архів героя

“Ніяких державних програм для біженців в Албанії немає, є мовний бар’єр, адже англійська мова там не дуже поширена, а албанська дуже складна. Перевагою було те, що ті, хто занурювався під воду володіли англійською, адже це переважно іноземні туристи. Робота в албанців сезонна, влітку працюєш по 12-14 годин, носиш важкі балони”, — ділиться тонкощами роботи інструктор з дайвінгу.

Дружина Романа намагалася працювати в Німеччині, знайшла вакансію прибиральниці у літніх людей, поки сам чоловік працював в Албанії. Втім згодом, Ірина вирішила спершу вивчити мову і потім знайти кращу посаду.

Життя в Німеччині

Місто Кам, де живе родина. Фото: особистий архів героя

Зараз сім’я Ованесових живе в Баварії, в місті Кам, адаптація є дуже важкою, як для дорослих так і для дітей, ділиться герой. Складністю стає й мовний бар’єр, адже в Німеччині англійська не є поширеною.

“Цілими днями ми всі вчимо німецьку мову, займаємося самоосвітою. Ми не плануємо тут залишатися, хочемо повернутися саме до України. Нам ближче український менталітет, український спосіб мислення. За час перебування тут склалося враження, що частина європейців — маленькі егоїсти, але в хорошому розумінні цього слова”. Для них дуже важливий свій добробут, вони не є емпатами. Проте багато німців допомагають біженцям”, — розмірковує пан Роман.

Чоловік додає, що Німеччина прихильно ставиться до українців, є виплати, але за ці кошти обов’язково потрібно відзвітуватися, вони мають йти в правильне русло, тобто на забезпечення базових потреб людини, як от їжа, житло чи ліки.

“Німці очікують, що люди, які приїдуть мають через певний час повинні стати повноцінними членами суспільства, виконувати свою роботу й приносили користь, платити податки, це важливо. Не можна сказати, що Німеччина погана чи хороша, вона просто інша, це потрібно розуміти”, — каже пан Роман.

Німецькі пейзажі. Фото: особистий архів героя

З переваг Німеччини — сильна медицина, каже чоловік. Наприклад, ті ж стоматологи дуже ретельно ставляться до лікування зубів, попередження карієсу у дітей, вони приділяють велику увагу саме профілактиці захворювання.

Родина Ованесових хоче повернутися додому в Бахмут, щоб відбудовувати своє рідне місто.

Фото: особистий архів героя

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: як перукарка з Бахмута живе й працює в Канаді

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала понад два роки. А нещодавно жінка опанувала нове для себе хобі — створення анімованих відео за допомоги штучного інтелекту. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю.

Про свої спогади з Бахмута та роботу зі штучним інтелектом Світлана Харіна розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті до війни та евакуація

Світлана Харіна родом з Часів Яру. У своєму рідному місті вона жила до 2015 року, а потім переїхала в Бахмут. Рішення про переїзд вона ухвалила разом зі своїм коханим, який згодом став її чоловіком. Пара символічно уклала шлюб на День міста.

“До Бахмута я переїхала, тому що чоловік у мене там з’явився. Він працював на Укрзалізниці, а Часів Яр теж входив до їхнього ланцюжка обслуговування. Познайомились випадково, а потім виявилось, що ми маємо дуже багато спільних знайомих. У 2015 році я переїхала до Бахмута, там ми і зіграли весілля. Одружилися ми у 2015 році на День міста Артемівська. Тоді якраз деякий час не було великих святкувань і церемоній саме для молодят, а ми якось так потрапили, що для нас це все відновили. Для молодят тоді була урочиста подія”, — згадує Світлана Харіна.

З тих пір подружжя жило в Бахмуті, у них народилися двоє дітей.

У 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, родина ухвалила рішення про переїзд. Це сталося після обстрілу району, в якому вони мешкали.

“Було потрапляння у військову частину і сильний вибух, а ми якраз поряд жили. Там чотири дев’ятиповерхівки, де магазин “Тіп-Топ”, недалеко від залізничного вокзалу. І після цього обстрілу я з дітками поїхала в Часів Яр. Ми десь тиждень там пожили, зрозуміли, що нічого хорошого далі не буде, і переїхали в Київську область. Це був кінець березня 2022 року. Ми родиною виїхали, батьків чоловіка і мою маму теж забрали. Зараз живемо всі недалеко один від одного”, — розповіла жінка.

Про творчість зі штучним інтелектом

Переїхавши на нове місце, Світлана Харіна влаштувалась на роботу в Пенсійний фонд Донецької області. На державній службі вона працювала понад 2 роки, але через сімейні обставини звільнилась, зараз доглядає за дітьми. Залишившись без роботи, жінка знайшла для себе нове хобі — опанувала роботу зі штучним інтелектом та створює трендові відео.

У новому для себе творчому напрямку Світлана Харіна працює трохи більше місяця. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній зі спільнот бахмутян.

“Зараз я тимчасово не працюю, і, чесно кажучи, я вже не витримую читати ці всі страшні новини. Тому я вирішила відволіктися творчістю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній з бахмутських груп. І на тому тижні Інна, адміністраторка цієї групи, розповіла, що вона теж почала захоплюватися штучним інтелектом, і показала свої згенеровані картинки. Це були новорічні кульки у вигляді знакових місць і символів, зокрема наша бахмутська сіль, шампанське. У коментарях я показала і свої роботи — бахмутські локації в скляних кулях-фігурках. Там були набережна, палац культури Мартинова, площа біля міськради. Так ми почали переписуватись у коментарях і я побачила, що людям це подобається. Тому вирішила викласти це і до себе в Instagram”, — розповіла Світлана Харіна.

Своє перше анімоване відео жінка присвятила локації з Літаком. Його вона виконала у вигляді в’язаного тренду, який зараз набирає популярності в мережі. Відео набрало тисячі переглядів і сотні лайків, тому Світлана вирішила продовжувати творити в цьому напрямку. Каже, що спочатку ці роботи були як власне бачення міста, а зараз вона має на меті повернути бахмутян у теплі спогади.

“У лютому буде вже 4 роки, як почалася війна, як люди покинули свої домівки. Але я помічаю і в собі, і у спілкуванні з іншими, що людям хочеться вірити в те, що буде все добре. Ми так само сумуємо за своїм рідним містом, це частина нас, яка нікуди не дінеться. Наприклад, у мене з Бахмутом пов’язані майже 10 років життя, це приємна пам’ять. І хочеться, щоб вона такою і залишалася, а не фокусуватися на руїні, в яку перетворили місто. Тому мої відео — це можливість зберігати теплі для всіх нас спогади про рідне місто”, — каже жінка.

На сьогодні Світлана Харіна створила відео, на яких зображені Літак, палац культури Мартинова, алея троянд, Нижній парк. Зараз вона збирає побажання бахмутян щодо інших бажаних локацій та планує створювати інші ролики.

“Я хочу зафіксувати основні локації, що запам’яталися мабуть усім людям. Той же Літак, центр, набережна, може ще й зелені фігурки, які в місті були. Хочу зробити серію коротких відео на 6-10 секунд, як приємну пам’ять про місто”, — ділиться планами Світлана Харіна.

Чи важко опанувати штучний інтелект?

За словами пані Світлани, працювати зі штучним інтелектом деколи складно, але це захопливий процес.

“Я з цим розбираюся сама, пробую щось, експерементую. Якщо сказати, що це дуже складно, то ні. Просто цьому потрібно щодня приділяти час. Але це мені дуже подобається. Скажу чесно, за останній час, це, напевно, те, що викликає у мене великий захват, у мене очі горять, коли виходить щось гарно зробити. Звісно інколи важко, але я люблю вчитися новому. Якщо щодня цим займатися, приділяючи трохи часу, то можна очікувати гарні результати”, — розповідає жінка.

Єдиним викликом у роботі зі штучним інтелектом зараз є відключення світла, адже багато процесів потрібно робити саме за комп’ютером.

“Технічно зараз все залежить від світла, бо на телефоні не завжди можна відео згенерувати. Також є ще й грошове питання. Якщо, припустимо, фотографії можна ще якось безоплатно згенерувати, то генерація відео — для того, щоб отримати більш-менш якісний ролик тривалістю в понад 10 секунд, то за це треба платити”, — каже Світлана Харіна.

Зараз Світлана збирає побажання людей щодо нових анімацій. Написати коментар ви можете на сторінці ШІ-кріейторки в Instagram.

Читайте також:

• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Bakhmut Before у Львові: як пройшла виставка. Фоторепортаж
• Як Бахмут святкував власне 446-річчя: фотоспогади

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком війни пані Анна поєднала творчість і волонтерство. Щоб підтримувати людей у періоди стресу, опанувала арттепію та вокалотерапію. Нині допомагає жінкам ветеранів знімати напруження за допомогою дихальних вправ та співу.

Про заняття з вокалотерапії Анна Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Вокалотерапія: що це та як працює

Анна Голубцова була відомою вокалісткою в Бахмуті: керувала вокальним ансамблем естрадної та народної пісні “Рапсодія” та дитячим колективом, викладала технічний вокал. З початком повномасштабної війни жінка стала ще й волонтеркою. У рідному місті вона працювала в місцевому гуманітарному штабі на базі Бахмутського палацу культури імені Мартинова. Там вона роздавала гуманітарну допомогу.

З Бахмута пані Анна виїхала до Чернігова. Тут вона продовжила свою творчу діяльність та волонтерство. Зараз Анна Голубцова керує роботою центру підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів”.

Нещодавно бахмутянка розширила свою професійну кваліфікацію. Тепер вона не лише викладає вокал, а є тренеркою з вокалотерапії.

“Вже як 15 років я є викладачкою вокалу. Але на сьогоднішній день дуже актуальна тема ментального здоров’я, тому я не змінила кваліфікацію, але розширила її — сертифікувалася в напрямку арттерапії, до якої входить і вокалотерапія”, — зазначає Анна Голубцова.

Тепер пані Анна викладає вокалотерапію для мешканок Чернігова. Передусім допомогу надають жінкам військовослужбовців і ветеранів.

“Подібні заняття я спробувала вже декілька разів ще в тому році. Але нещодавно в нашого осередку з’явилися дуже гарні партнери — це громадська організація “Конвіктус Україна”, яка об’єднує жінок. На початку роботи цієї організації допомогу отримували жінки, які постраждали від насильства, а зараз вони теж розширили свою діяльність і займаються ще й ветеранською політикою, тому їх заходи відвідують жінки, в родинах яких є ветерани і військовослужбовці. І так сталося, що вони запросили мене саме з таким заходом з ментального здоров’я”, — розповідає бахмутянка.

Анна Голубцова пояснює, що вокалотерапія — це метод оздоровлення, який використовує голос і спів для покращення фізичного та ментального здоров’я. Такі заняття допомагають зняти напругу, покращити дихання та емоційний стан. При цьому мати гарні вокальні дані не потрібно.

На початку заняття тренерка розповідає, що таке спів, дихання, розслаблення, музична медитація. Після цього йдуть дихальні вправи, в тому числі дихання в русі, і комплекс вокальних вправ. В кінці заняття жінки співають пісні, акцентуючи увагу на конкретних словах і фразуваннях.

Для кращого ефекту потрібно пройти комплекс занять, однак відчути полегшення можна вже після першої зустрічі.

“Жінки, коли побачили афішу про такий захід, думали, що просто будемо співати пісні. Всі переймалися, що не вміють співати. Але це не про спів, це про стан душі, більше про розвантаження, в тому числі й фізичне. Бо спів — це, по-перше, здоров’я, це певні дихальні практики. На заняттях використовуються методи, коли знімаються зажими, знімається напруга. У фіналі заняття ми співали і тоді я зрозуміла, кому стало легше — тому, хто плакав у кінці. Адже пісня знімає весь той тягар. Жінки співали не в ряд, не ритмічно, не інтонуючи, а просто від душі. І коли це йде від душі, то й відбувається те саме розвантаження. Так, досягти результату від одного заняття можливо дуже рідко. Для цього потрібний комплекс, хоча б мінімум 5-10 зустрічей. Але навіть після першого заняття деякі жінки вже отримали якийсь результат, отримали вивільнення і хочуть продовжувати”, — каже Анна Голубцова.

Також на занятті створюється коло спілкування, де жінки можуть поділитися своїми враженнями і переживаннями.

“Після заняття було спілкування, аби отримати фідбек. І кожній жінці хотілося поділитися своєю історією, своєю душевною травмою. Були матері, які втратили своїх синів на фронті, були жінки, які втратили своїх чоловіків. І всі вони казали, що відчули полегшення, хочуть щось далі робити. Раніше я навіть уявити не могла, що через спів можна отримувати таке розслаблення”, — зазначає Анна Голубцова.

Заняття з вокалотерапії в Чернігові

Наразі заняття з вокалотерапії проходять в уже сформованій групі жінок. Згодом подібну групу хочуть сформувати на базі бахмутського осередку підтримки.

“Зараз група функціонує на базі громадської організації “Конвіктус Україна”. І ми будемо зустрічатись раз на два тижні в тій групі. Але з нового року таку групу ми будемо формувати безпосередньо в культурному осередку “З Бахмутом у серці. Чернігів”, — поділилась планами Анна Голубцова.

Нагадаємо, що Мистецький центр інтеграції для ВПО відкрили в Чернігові у вересні 2025 року. Його спільними зусиллями створили осередок підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів” та працівники культури міста Чернігів. У цьому центрі бахмутяни зможуть отримати психологічну підтримку та взяти участь у творчих заходах.

Читайте також:

• Пісня з Бахмута прозвучить у столиці: в музеї війни презентують кліп на слова бахмутянки Юлії Романуші
• У Києві відкривають центр допомоги переселенцям: які послуги надаватимуть
• В Ужгороді стартує безплатний курс бариста для жінок: участь можуть взяти й ВПО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!