Інна Колягіна — бахмутянка, яка була вимушена покинути свою справу в рідному місті й з чистого аркуша розпочинати все заново. Які складнощі були у Інни та що зараз актуальне в б’юті індустрії, читайте в нашому матеріалі.

Евакуація та початок на новому місці

Інна разом з родиною виїхала з Бахмута ще 4 квітня, хоча спочатку не планували. Однак, коли діти почали сильно боятись вибухів, вирішили їхати, сім’я була впевнена, що це лише на декілька тижнів. Зараз родина Колягіних живе в Дніпропетровській області, смт Софіївка.

«Будинок в Бахмуті зруйновано й розграбовано, але все одно ми будемо повертатись, там залишилася душа. Як тільки затихнуть вибухи й дозволять їхати, ми поїдемо відновлювати місто. Головне, щоб стало безпечно».

Чоловік в червні поїхав в Бахмут і забрав обладнання Інни, яке необхідне для поновлення роботи. Героїня орендувала приміщення та змогла поновити свою справу в б’юті індустрії:

«Все вивезти не змогли, але чоловік привіз, що зміг. Поновлюватись було дуже страшно й важко, була невпевненість чи будуть тут клієнтки та, чи впораюсь я. Я звикла що в Бахмуті були всі свої, а тут нові клієнти. Але я дуже вдячна місцевим дівчатах, за їх підтримку. Я бачила, що люди приходили підтримати, навіть ніколи в житті не робивши цю процедуру, дівчина приходила, щоб підтримати».

Нові клієнти

Майстриня за роботою. Фото: особистий архів героїні

Інна майстер-універсал, вона займається манікюром, педикюром та депіляцією, а раніше ще нарощувала вії:

«Я завжди хотіла бути універсальним майстром, щоб дівчата приходили до мене й отримувати комплекс послуг».

Зараз клієнтів не дуже багато, що депіляція, що педикюр — це сезонні послуги, які дівчата не роблять в зимній період. Але Інна зізнається, що нарощувати велику клієнтську базу ще не готова:

«Людей ходить не мало, не стільки скільки в Бахмуті, але вистачає. Зараз я не дуже хочу набирати багато людей, бо я досі хочу поїхати додому. Моя гіпервідповідальність не дає мені так вчинити з людьми. Дівчата хочуть ходити до мене, але їм заважає, що я поїду, а залишатись я точно не хочу».

Б`юті поради 

Майстриня за роботою. Фото: особистий архів героїні

Щодо манікюру, Інна запевняє, що зараз актуальний мінімалізм та нюдові кольори. Коротка довжина та мінімальний дизайн будуть неймовірно виглядати на жіночих руках.

Воскова депіляція – це дуже комфортна процедура, але не під час самої процедури. 

“Головне для клієнта, це розслаблятись. Дівчата кажуть мені, що зі мною дуже комфортно, я відволікаю клієнток й вони навіть не помічають, що ми вже завершили. Плюси депіляції в тому, що немає подразнень як після гоління. Депіляція послаблює волосяну цибулину, вона стає м’якшим і світлішим. Деяким вистачає гладенької шкіри на 2-3 тижні, але все індивідуальне”, — наголошує майстриня.

Гігієнічний педикюр — він необхідний завжди, запевняє Інна, бо обмін клітин у нас відбувається постійно, і якшо занедбати стопу на Вас чекають тріщини й загрубілості. А от щодо покриття гель лаком на нігтях ніг, то краще не робити його в зимній період. Взуття створює тиск, це призводить до вростань і деформацій. Тому не рекомендується, каже фахівчиня.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Бізнес в евакуації: як працює фітнес-центр бахмутянки на Сумщині

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

“Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність
• Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!