В столиці вже декілька років функціонує інклюзивна пекарня Good Bread from Good People, тут працюють люди з ментальною інвалідністю. Нещодавно, працівники пекарні почали возити до Бахмута свіжий хліб. Про те, як кияни почали допомагати Бахмуту та про перші поїздки до міста-фортеці — читайте в матеріалі.

Як почали допомагати Бахмуту?

Працівники Good Bread from Good People. Фото: Фейсбук

Редакція “Бахмут. IN.UA” поспілкувалася з пані Оленою, вона комунікаційний директор пекарні Good bread:

“Пекарня працює вже п’ять років. Вона була створена як місце, де можуть навчатися люди з ментальною інвалідністю. До початку війни ми випікали кекси, круасани та печиво, яке ми продавали, а під час війни ми почали випікати хліб для деокупованих територій. Спочатку це була Київщина, Чернігівщина, потім Харківська область, Херсонська, Миколаївська і зараз це також й Донецька область”.

Вперше хліб до Бахмута з пекарні привезли осінню, тоді в місті ще не було таких сильних обстрілів, пригадує в розмові героїня. Місцеві допомогу сприймали позитивно.

Хліб, у пекарні Good Bread from Good People. Фото: Фейсбук

“Ми їздимо на деокуповані території Харківської області з вересня. Чим більше розширювалася ця територія — тим далі ми їхали. Волонтери з якими ми їздили спрямовували нас, розповідали де ще потрібна допомога. Власне, так ми вирішили, що поїдемо в Бахмут та Соледар. Ми поговорили з місцевими волонтерами, зі штабами, дізнавалися потреби і таким чином зрозуміли, що потрібно привозити ще допомогу”, — пригадує в розмові комунікаційна директорка.

Реакція місцевих

Пані Олена зауважує, що насамперед їхні волонтери у місця, де потрібна допомога, їдуть самі, щоб на власні очі побачити масштаби необхідного:

“Зазвичай, що звісно люди позитивно реагують на допомогу, всім приємно, що про них піклуються. Втім, інколи відчувається напруження, люди дуже втомилися і цю втому разом з емоціями можуть виплеснути на волонтерів. Але такі випадки не часті, ось, наприклад коли ми були в районі Забахмутки, ще коли не було морозів, а тільки багнюка. Люди були раді, ми привезли їм свіжий хліб”, — розповідає пані Олена.

Допомога місту

Працівники пекарні. Фото: Фейсбук

Загалом до Бахмута столична пекарня передала вже понад 10 тисяч буханок хліба, батарейки, свічки, ковдри, газові пальники та інше. За цей час тричі волонтери Good Bread from Good People самостійно відвідали Бахмут, ще близько 5 разів передавали хліб через волонтерів.

“Вперше коли ми туди приїжджали, ситуація була іншою. Втім, потім все почалося змінюватися на очах. Вдруге ми приїхали, коли снаряд вже влучив в центрі міста, біля того місце де ми видавали допомогу. Стосовно амуніції, вперше їхали в легкому, згодом вже на під’їзді до Бахмута ми все одягали наперед, бо неподалік від нас влучив снаряд”, — пояснює пані Олена.

За словами комунікаційної директорки, волонтерам було незручно стояти поряд із місцевими у всій амуніції, в той час, коли бахмутяни не мали ніякого захисного спорядження.

“Ми розуміємо, чому ми це робимо (ред. одягаємо амуніцію), бо ми хочемо ще повернутися, але морально складно… Попри те, ми беремо відповідальність за себе, і не хочемо, щоб комусь доводилося нас витягувати, тому все робимо максимально правильно”, — каже пані Олена.

Якщо Ви хочете допомогти пекарні – нижче надаємо посилання для грошового переказу:

https://secure.wayforpay.com/payment/sbb17160e557e

Фото: Фейсбук

Читайте також: Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!