Юлія Сотникова разом з чоловіком понад 20 років будували свій бізнес в Бахмуті, але через війну магазин сантехніки довелося закрити, а сама родина була змушена евакуюватися з міста. Про те, як це заново починати справу всього життя та про адаптацію до Дніпра — читайте в матеріалі.

Евакуація з Бахмута

Пані Юля. Фото: особистий архів героїні

Пані Юлія разом із дітьми евакуювалася з Бахмута в квітні 2022 року, спочатку їхали до рідних, що живуть на Полтавщині. Голова родини в цей час залишався в Бахмуті та допомагав місцевому ТрО, військовим та волонтерам. Про свою допомогу подружжя не афішує, намагаються закривати потреби для ЗСУ своїми силами.

«Одночасно ми намагалися збирати свій товар та вивозити його для збереження в іншому місті. Все це зайняло у нас приблизно три місяці, все ми не вивезли. На жаль, чимало товарів у нас залишилося в Бахмуті. Станом на сьогодні, наскільки мені відомо — його вже там нема, бо працювали мародери», — ділиться у розмові пані Юлія.

Героїня додає, що тоді ще припав час, коли довелося шукати нове місце для життя, а це не легко, зважаючи на той факт, що в Бахмуті родина провела майже все життя. Це місто для них є рідним, покидати домівку завжди важко, тож без стресу не обійшлося.

Читайте також: Наодинці в новому місті: як знайти друзів та однодумців після евакуації?

Дорога до Дніпра та відкриття магазину

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

Через певний час родина все-таки вирішила зупинитися в Дніпрі. З червня 2022 року подружжя почало пошуки приміщення для магазину сантехніки. Новий магазин відкрили з новою назвою, в Бахмуті це була “Домотроніка”, а в Дніпрі це магазин “GIPIGAP” (“ГІП і ГАП”).  Магазин працює за адресою: проспект Олександра Поля, 28 А. Графік роботи з 09:00-18:00.

Переглянути товар можна на сайті, додамо, що зараз платформа ще наповнюється, однак вже є багато товарів. Також активно ведеться сторінка бренду в соцмережі Інстаграм.

Сайт – https://gipigap.com.ua/

Вже в липні до підприємиці приєдналися співробітники, які вирішили продовжувати працювати. Зазначимо, що завдяки тому, що пані Юлія вирішила відкрити магазин в Дніпрі — працівники отримали поштовх евакуюватися та вберегти життя. Крім того, підприємиця продовжує виплачувати зарплати, а також частково покриває своїм підопічним витрати на житло. 

«Ось так ми жіночим колективом намагалися все обладнати, розкласти товари та почати торгівлю», — розповідає пані Юля.

 Жінка зазначає, що дуже помічною для неї виявилася допомога від держави для ВПО. Пані Юля оформила своїх працівників як ВПО і два місяці отримувала допомогу від держави.

«Все дуже важко. В Бахмуті, на мою думку, ми були найкращим магазином в своїй галузі, своїм людям ми давали все найкраще, завжди старалися задовольнити нашого клієнта. На жаль, в іншому місті дуже складно все починати заново, ми будували цей бізнес 20 років, крок за кроком, вкладали в нього душу й сили», — розповідає підприємиця.

Конкуренція великого міста

Асортимент  магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

У великому місті, каже підприємиця, люди звикли купувати сантехніку у магазинах на кшталт “Епіцентру”, тож завоювати довіру покупця локальному магазину важче:

«Велике місто — це великі витрати, звісно це не порівняти з тими коштами, які ми витрачали в Бахмуті, тут дорожче все. Крім того, у Бахмуті у нас було власне приміщення, а тут нам доводиться орендувати його. Потрібно платити гроші за те, що не моє. Попри те, ми не втрачаємо оптимізм, працюємо й не скаржимося, адже цим нічого не зміниш. Ми мріємо, що повернемося додому й підтримуємо один одного»

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

У крамниці пані Юлії, можна придбати все комплексно для ремонту дому чи квартири, а продавці порадять найкраще на будь-який гаманець. В асортименті також є інструменти для ремонту, загалом тут є все, що потрібно, якщо ви хочете оновити свій дім чи поремонтувати щось.

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

Наразі в магазині працює четверо людей — це сама пані Юлія, дві працівниці, а також працівник, який допомагає із вантажем або чоловік, коли є час, адже вся сантехніка це — переважно нелегкі речі.

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

“Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Алебастрове лиття можуть визнати першим елементом нематеріальної спадщини з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!