Юлія Сотникова разом з чоловіком понад 20 років будували свій бізнес в Бахмуті, але через війну магазин сантехніки довелося закрити, а сама родина була змушена евакуюватися з міста. Про те, як це заново починати справу всього життя та про адаптацію до Дніпра — читайте в матеріалі.

Евакуація з Бахмута

Пані Юля. Фото: особистий архів героїні

Пані Юлія разом із дітьми евакуювалася з Бахмута в квітні 2022 року, спочатку їхали до рідних, що живуть на Полтавщині. Голова родини в цей час залишався в Бахмуті та допомагав місцевому ТрО, військовим та волонтерам. Про свою допомогу подружжя не афішує, намагаються закривати потреби для ЗСУ своїми силами.

«Одночасно ми намагалися збирати свій товар та вивозити його для збереження в іншому місті. Все це зайняло у нас приблизно три місяці, все ми не вивезли. На жаль, чимало товарів у нас залишилося в Бахмуті. Станом на сьогодні, наскільки мені відомо — його вже там нема, бо працювали мародери», — ділиться у розмові пані Юлія.

Героїня додає, що тоді ще припав час, коли довелося шукати нове місце для життя, а це не легко, зважаючи на той факт, що в Бахмуті родина провела майже все життя. Це місто для них є рідним, покидати домівку завжди важко, тож без стресу не обійшлося.

Читайте також: Наодинці в новому місті: як знайти друзів та однодумців після евакуації?

Дорога до Дніпра та відкриття магазину

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

Через певний час родина все-таки вирішила зупинитися в Дніпрі. З червня 2022 року подружжя почало пошуки приміщення для магазину сантехніки. Новий магазин відкрили з новою назвою, в Бахмуті це була “Домотроніка”, а в Дніпрі це магазин “GIPIGAP” (“ГІП і ГАП”).  Магазин працює за адресою: проспект Олександра Поля, 28 А. Графік роботи з 09:00-18:00.

Переглянути товар можна на сайті, додамо, що зараз платформа ще наповнюється, однак вже є багато товарів. Також активно ведеться сторінка бренду в соцмережі Інстаграм.

Сайт – https://gipigap.com.ua/

Вже в липні до підприємиці приєдналися співробітники, які вирішили продовжувати працювати. Зазначимо, що завдяки тому, що пані Юлія вирішила відкрити магазин в Дніпрі — працівники отримали поштовх евакуюватися та вберегти життя. Крім того, підприємиця продовжує виплачувати зарплати, а також частково покриває своїм підопічним витрати на житло. 

«Ось так ми жіночим колективом намагалися все обладнати, розкласти товари та почати торгівлю», — розповідає пані Юля.

 Жінка зазначає, що дуже помічною для неї виявилася допомога від держави для ВПО. Пані Юля оформила своїх працівників як ВПО і два місяці отримувала допомогу від держави.

«Все дуже важко. В Бахмуті, на мою думку, ми були найкращим магазином в своїй галузі, своїм людям ми давали все найкраще, завжди старалися задовольнити нашого клієнта. На жаль, в іншому місті дуже складно все починати заново, ми будували цей бізнес 20 років, крок за кроком, вкладали в нього душу й сили», — розповідає підприємиця.

Конкуренція великого міста

Асортимент  магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

У великому місті, каже підприємиця, люди звикли купувати сантехніку у магазинах на кшталт “Епіцентру”, тож завоювати довіру покупця локальному магазину важче:

«Велике місто — це великі витрати, звісно це не порівняти з тими коштами, які ми витрачали в Бахмуті, тут дорожче все. Крім того, у Бахмуті у нас було власне приміщення, а тут нам доводиться орендувати його. Потрібно платити гроші за те, що не моє. Попри те, ми не втрачаємо оптимізм, працюємо й не скаржимося, адже цим нічого не зміниш. Ми мріємо, що повернемося додому й підтримуємо один одного»

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

У крамниці пані Юлії, можна придбати все комплексно для ремонту дому чи квартири, а продавці порадять найкраще на будь-який гаманець. В асортименті також є інструменти для ремонту, загалом тут є все, що потрібно, якщо ви хочете оновити свій дім чи поремонтувати щось.

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

Наразі в магазині працює четверо людей — це сама пані Юлія, дві працівниці, а також працівник, який допомагає із вантажем або чоловік, коли є час, адже вся сантехніка це — переважно нелегкі речі.

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!