Історично Україна мала декілька разів узаконити свою державність, але зрештою це сталось лише в кінці XX століття. Чому ця дата припала саме на 28 липня, та від якої відправної точки у світовій історії насправді починається українська державність, – у нашому матеріалі. 

Сьогодні, 28 липня, наша країна святкує День української державності. Про цю дату написав вже кожен державний орган, багато політичних діячів та знаменитостей. Зокрема, голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

«Нам не було просто. Але ми завжди знали, за що боремося. Знаємо це і зараз. Ми на своїй землі. На цій землі – наша правда, і сила, і воля. І наша держава, соборна і вічна!», – написав Кириленко.

Своєю чергою, Міністерство культури та інформаційної політики України розробило логотип нового свята – український герб. Сучасний, родовий знак Рюриковичів та інші тризуби, що використовувались і різні історичні періоди. Свою символічність мають й кольори концепції. 

Ми вирішили дізнатись маловідомі факти з історії України, пов’язані з українською державністю, та перевірити ствердження про те, що це свято могло бути започатковане набагато раніше. Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» Галина Петрівна Докашенко розповіла у коментарі «Бахмут.IN.UA», що означає День державності України по своїй суті. 

Фото: Галина Петрівна Докашенко

Перш за все треба зазначити, що елементи державності, про які далі піде у статті – це форми правління, державного устрою, організації державної влади, традиції, ідеологія, мова та символіка.

«Українська державність мала багато етапів. Вона не виникла 1991 року, як інколи здається людям, котрі не дуже фахово з цим стикаються. Українська державність має дуже глибокі корені. Навіть до Київської держави вже було елементи державності. Вони не всі належали слов’янському населенню. Багато істориків вважають, що, коли ми говоримо про історію української державності, бажано згадувати всі народи, які проживали на нашій території незалежно від того, чи вони залишились тут, або пішли далі. Кочівники тощо. Всі вони залишали свій слід: пам’ятки, матеріальну творчість, поховання, будови»

Скіфи. Малюнок: spadok.org.ua

«Потім, звичайно, дуже важливе місце займав період Київської держави. Тут були всі елементи ранньо-феодальної держави. На сьогодні це відомий факт, що Київська держава була однією з найвизнаніших в Європі. Її князі своїми династичними шлюбами практично породичались з усією Європою. Ярослава Мудрого, наприклад, називали тестем та свекром усієї Європи, усі ми знаємо історії про його доньок, які обручились з європейськими королями, та синів, що взяли заміж європейок. Тобто у цей період існувало дві ранньофеодальні держави: наша та Імперія Франків, з якої потім пішли Німеччина, Франція та Італія»

Володимир Великий. Фото: КМДА

«Потім Галицько-Волинська держава, тому що вона стала спадкоємицею Київської держави та перейняла її традиції, вони перейшли більш на Захід»

«Після визвольних подій середини XVII століття під керівництвом Богдана Хмельницького була утворена так звана гетьманщина. У неї теж були елементи державності, для якої Запорізька Січ була певним зразком. Я завжди розповідаю на лекціях, що Запорізька Січ стала міні-державним утворенням. Міні, тому що вона мала невелику територію, але мала багато ознак державності. І, коли утворилась гетьманщина, вона перейняла всі традиції, і взяла на рівні держави»

Гетьманщина. Малюнок: spadok.org.ua

«Не менш важливі події 1917 року, коли була утворена Центральна рада. Якщо у першому універсалі проголошувалась автономія України, то вже в четвертому проголошувалась незалежність нашої держави, відома нам як Українська народна республіка. Я б виокремила складний період радянської державності, де українська республіка була однією зі складових. Це був складний період з точки зору позицій української республіки у складі СРСР. Ми сьогодні розуміємо той диктат, що був з боку центру стосовно України. Але навіть тоді були певні державні традиції»

Перший Генеральний секретаріат Центральної ради, Київ 1917. Стоять (зліва направо): Павло Христюк, Микола Стасюк, Борис Мартос. Сидять: Іван Стешенко, Христофор Барановський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра.

«І, коли в 1991 році відбулось проголошення незалежності, то ми завжди кажемо, що це ж не на рівному місці виникло. В Україні ніколи не зникала ідея державності. Навіть, коли її не було реально, ніколи не зникала сама ідея. Це прослідковується у діяльності багатьох просвітницьких організацій, потім політичних партій. Коли була така можливість, цю ідею прагнули реалізувати»

«Я впевнена, що нинішній етап української державності вже не зміниться та не зникне. Мені дуже сподобалась фраза президента України Володимира Зеленського з нагоди Дня Державності, яку я сьогодні прочитала. Він сказав, що ми були, ми є і ми будемо»

«Чому саме 28 липня? Дійсно, були різні пропозиції щодо того, яку саме дату взяти за відправну точку. Тут зійшлись кілька моментів. Християнська церква сьогодні святкує День святого Володимира. Князя, з ім’ям якого ми пов’язуємо дуже важливий етап становлення ранньофеодальної української державності – Хрещення Русі. Він один з найвизначніших історичних діячів, і я думаю, що відбулося таке поєднання наших традицій в розрізі віків»

Фото: Офіс Президента

«І ось ми вперше цього року святкуємо зафіксований День української державності. Так, нам зараз складно, сумно, ми всі щось втратили. Але дуже хочеться всіх привітати з Днем української державності. Цей день точно тепер буде зафіксований як факт підтвердження нашого існування, нашої української державності»

Також Галина Петрівна анонсувала новий курс «Історія та гібридні загрози», котрий зараз готує колектив історичного факультету. Цей курс буде доступний не тільки для студентів та викладачів, але й для широкого загалу. Деталі можна буде дізнатись на сайті закладу. 

Олена Никифорова — юна бахмутянка, яка мешкає у Києві. Тут вона отримала диплом магістра та працює у сфері комунікацій: поєднує посаду PR- та SMM-менеджерки. За 3 роки життя в Києві вона успішно інтегрувалася в місцеве оточення, але продовжує плекати в собі любов до рідного сходу і розповідає про свій край новим знайомим.

Редакції Бахмут IN.UA Олена Никифорова розповіла про свої спогади про Бахмут та налагодження життя на новому місці.

Спогади про Бахмут

Олена Никифорова народилася 2002 року в Бахмуті. Дівчинка навчалася у школі №5 та була активною дитиною — займалася волейболом у міській дівочій команді, любила малювати та займалася творчістю.

Сьогодні вона має багато дитячих та юнацьких спогадів про рідне місто. Але один із найяскравіших — паради, які влаштовували до Дня міста.

“Мої батьки працювали на заводі шампанських вин, і часто брали участь у парадах зі своїм відділом. Мене теж брали з собою. Загалом День міста для мене, напевно, було одним із найкращих свят у році. Це був вересень, приємна погода, багато активностей. Ми часто збиралися сімейним колом на святкування. Я зараз проживаю в Києві, і тут День міста не такий, як у нас вдома — немає ярмарок, парадів. Тому я дуже сумую за цим”, — каже Олена.

Серед своїх улюблених локацій Олена Никифорова виокремлює набережну і Північний ставок, де вона часто любила гуляти.

“Мені найбільше подобалася наша набережна, яку недавно відбудували, там було дуже багато троянд. Також мені подобався Північний ставок. Хоч я жила дуже далеко від нього — в центрі — але мені дуже подобалося їздити туди і пішки спускатися з гірки до центру додому. Цю дорогу я дуже любила”, — згадує бахмутянка.

Як бахмутянка зустріла повномасштабне вторгнення

Після завершення навчання у школі Олена Никифорова вступила до Харкова, обрала спеціальність “Соціальна робота”. Коли почалася повномасштабна війна, вона була студенткою 2 курсу. 24 лютого дівчина була в гуртожитку. Зізнається, що коли почула перші вибухи, вона і її подруга з Маріуполя не сприйняли їх надто серйозно, бо вже переживали подібний досвід у 2014 році на Донеччині.

“Ми були удвох в кімнаті з моєю подругою з Маріуполя. І коли почули перші вибухи о п’ятій ранку, то не сприйняли це серйозно, тому лягли далі спати. Але згодом до нас забігли наші сусіди, кажуть: “Ви що, прокидайтеся, їдьте додому. Там почалася війна”. Ми з подругою переглянулися і такі: “Ну куди нам їхати?”. Їй до Маріуполя, а мені до Бахмута? Врешті-решт, подружка залишилася у Харкові. Вона перечекала всі ці події, десь на півроку виїжджала до Києва, а потім повернулася до Харкова. Я ж на другий день поїхала поїхала в Бахмут. Просто відчула, що треба до батьків додому”, — згадує Олена Никифорова.

Добиралася до Бахмута дівчина поїздом, але через руйнування залізничного мосту дорога зайняла 12 годин. Спочатку поїзд поїхав до Ізюма, потім повернувся до Харкова і об’їзним шляхом поїхав до Бахмута.

10 березня 2022 року Олена Никифорова вирішила виїжджати з рідного міста, батьки ж залишилися. Через 2 місяці, коли в Бахмуті посилилися обстріли, батьки Олени теж були змушені виїхати.

Спочатку родина проживала у невеликому селі на Черкащині. Досвід проживання там був складний. Родина вирішила покинути село через відсутність інфраструктури та дещо вороже ставлення місцевих жителів. Зараз батьки Олени проживають в Умані, а сама дівчина — в Києві.

Про нове життя в Києві

У Київ Олена переїхала у 2023 році. Отримавши диплом бакалавра в Харкові, вона вступила на магістратуру в один із київських ВНЗ. Цьогоріч завершила навчання і отримала диплом за спеціальністю “Журналістика”.

Паралельно з цим дівчина працювала. Одразу після переїзду вона почала працювати у сфері громадського харчування, а потім отримала роботу за професією. Була кореспонденткою, SMM-менеджеркою, а зараз поєднує задачі PR- та SMM-менеджерки.

Дівчина зізнається, що за 3 роки Київ став їй другим домом. Тут вона змогла соціалізуватися, знайти нове оточенння та місця сили. Підтримує зв’язок і зі своїми подругами з Донеччини.

“Київ вже як другий дім. Але багато моїх подруг з Донеччини, я познайомилася з ними на навчанні в Харкові. Це дві подружки з Маріуполя, і одна з Костянтинівки. З оточення в Києві я знайшла собі коханого хлопця. Разом ми вже два роки, і це близька для мене людина. На роботі також дуже гарні люди. Є дівчата, з якими ми поза роботою спілкуємося, ділимося чимось особистим”, — розповідає Олена.

Саме розуміюче оточення, підтримка рідних і друзів допомогли Олені адаптуватися у столиці.

“Одна з моїх подруг вже жила в Києві, і я коли приїжджала, то ми вирішили жити разом. Тобто я їхала до своїх людей. Також мене дуже підтримували друзі, батьки. Загалом я не боюся складнощів і вважаю, що адаптуватися можна до всього. Особливо у моєму випадку, коли я вже не один рік тут живу. Звісно, у мене іноді буває сум за рідним містом, безвихідь, що вже не побачу дім. Але намагаюся мислити позитивно наскільки це вдається”, — зауважила дівчина.

Серед улюблених місць бахмутянки в Києві — Скляний міст. Тут, як вона каже, можна просто взяти паузу від шаленого ритму і помилуватися видом на місто.

“Це дуже банальне місце, але воно мені сподобалося ще під час першого візиту в Київ. Мені захопило дух від виду на місто, а ще я була здивована Трухановим островом. Я подумала, що це настільки класно, що можна жити в центрі міста і ходити купатися на річку неподалік. Раніше це було мрією — ходити щодня на цей міст. А зараз моя дорога на роботу пролягає через нього, і він мені не набрид. Мені дуже подобається, що є кілька хвилин щодня, щоб зупинитися, перевести подих, помилуватися містом і піти далі на роботу”, — розповідає Олена Никифорова.

Чи стикалася бахмутянка з упередженнями через статус ВПО

Живучи в Києві і маючи досвід вимушеного переміщення, Олена каже, що ні разу не стикалася з упередженнями чи ворожістю. Навпаки, має позитивний приклад, коли родина з Львівщини пропонувала допомогу її родині. Тому слова про те, що люди на заході країни не люблять людей зі сходу, вона не вважає на 100% правдою.

“Навіть з 2014 року, коли ми їздили до Львова, ніколи не було такого, що мені б хтось казав, що “понаїхали” чи щось таке. Такого не чую і зараз. Навпаки, десь у 2019-му році ми їздили з класом на обмін. Я жила тиждень у львівській родині в місті Мостиська, що майже біля кордону. Вони мені багато вишиванок дали, місцевих сувенірів. Я все це привезла додому, і батьки на знак вдячності теж їм надіслали наші сувеніри. І вже коли почалася війна, на першому тижні, мамі подзвонив невідомий номер. Страшно було, але ми взяли слухавку. А це дзвонила та родина, вони пропонували приїхати до них, бо пам’ятали, що я з Бахмута, і були в курсі подій. Ми були дуже-дуже вдячні. Хоч допомога не знадобилася, але було приємно, що люди пам’ятають. Існує стереотип, що на заході не люблять людей зі сходу, але в мене є власний аргумент, що це неправда”, — каже Олена Никифорова.

Бахмутянка не соромиться свого походження і досвіду вимушеного переїзду. Навпаки, розповідає про Донеччину своїм новим знайомим киянам.

“У нас було не просто місто, а культурний куточок на сході. Я постійно на роботі розповідаю, і людям, яких зустрічаю, що в нас була така гарна природа. Попри те, що наш Бахмут був гарним, в нас поруч були Голубі озера, ліси, Святогірск. Також я розповідаю про наш завод шампанських вин, Соледар, і всі дивуються, коли я говорю, що в нас було футбольне поле в соляній шахті. Якщо про це не розповідати, про це ніхто не буде знати. А я вважаю, що люди повинні знати чому ми сумуємо за нашим краєм, окрім того, що там був наш дім”, — підсумувала Олена Никифорова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “Донецькі Мальдіви”: як на Донеччині з’явилися пляжі на Авдіївських кар’єрах
• “Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нумізмати — це не просто колекціонери, а справжні хранителі історії. Саме завдяки збереженим грошам минулих століть ми дізнаємося про певні події, отримуємо інформацію про те, який вигляд мали ті чи інші правителі. Гроші кожної країни цікаві самі по собі, але на особливу увагу заслуговують американські монети, які можна придбати в інтернет-магазині Monitex. Про найцікавіші з екземплярів піде мова далі.

Цікаві екземпляри та рекордсмени

Найдорожчим платіжним засобом вважається «Подвійний орел» — 20-доларова золота монета, яка так і не потрапила в обіг. На одному з аукціонів її було продано за рекордні 18,9 млн. $.

Далеко не завжди йдеться лише про гроші з золота. Наприклад, досить дорогим екземпляром у світі нумізматів вважається 1 цент 1909 року із зображенням Лінкольна. Розробкою дизайну займався Віктор Бреннер, який залишив на першій партії монет свої ініціали V. B.  Всього було випущено близько 40 тисяч екземплярів, що вважається досить обмеженим тиражем.

В 1878 році була спроба випуску срібних грошей. Першою ластівкою став срібний долар Моргана (дизайнера). Однак виявилося, що собівартість випуску досить дорога, і всю партію коштів переплавили. Скільки залишилося у світі доларів Моргана, невідомо.  

Заслуговують на увагу і браковані вироби. Особливо популярним є подвійний цент Лінкольна 1954 року. Через бракований штам із двома відтисками зображення на аверсі виявилося дещо зміщеним. Тираж склав 24000 екземплярів, проте керівництво вирішило, що не варто вилучати подвійний цент з обігу. Після того, як газети написали про брак, подвійний цент став дефіцитним.

Де купити рідкісні американські монети

Це далеко не повний список цікавих монет США. Окремо варто згадати:

• “Триногого Буффало” — бракований виріб з биком, у якого три ноги;
• “Дайм Меркурія” — американці вирішили, що на аверсі зображена не жінка, а бог Меркурій;
• “Леді Свободу” — монета, на якій зображена жінка з оголеними грудьми, пізніше її «одягли» в кольчугу та інші.

Ви можете знайти монети різних епох і країн в інтернет-магазині Монітекс. Новачок та професіонал можуть поповнити колекцію новими екземплярами.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!