Історично Україна мала декілька разів узаконити свою державність, але зрештою це сталось лише в кінці XX століття. Чому ця дата припала саме на 28 липня, та від якої відправної точки у світовій історії насправді починається українська державність, – у нашому матеріалі. 

Сьогодні, 28 липня, наша країна святкує День української державності. Про цю дату написав вже кожен державний орган, багато політичних діячів та знаменитостей. Зокрема, голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

«Нам не було просто. Але ми завжди знали, за що боремося. Знаємо це і зараз. Ми на своїй землі. На цій землі – наша правда, і сила, і воля. І наша держава, соборна і вічна!», – написав Кириленко.

Своєю чергою, Міністерство культури та інформаційної політики України розробило логотип нового свята – український герб. Сучасний, родовий знак Рюриковичів та інші тризуби, що використовувались і різні історичні періоди. Свою символічність мають й кольори концепції. 

Ми вирішили дізнатись маловідомі факти з історії України, пов’язані з українською державністю, та перевірити ствердження про те, що це свято могло бути започатковане набагато раніше. Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» Галина Петрівна Докашенко розповіла у коментарі «Бахмут.IN.UA», що означає День державності України по своїй суті. 

Фото: Галина Петрівна Докашенко

Перш за все треба зазначити, що елементи державності, про які далі піде у статті – це форми правління, державного устрою, організації державної влади, традиції, ідеологія, мова та символіка.

«Українська державність мала багато етапів. Вона не виникла 1991 року, як інколи здається людям, котрі не дуже фахово з цим стикаються. Українська державність має дуже глибокі корені. Навіть до Київської держави вже було елементи державності. Вони не всі належали слов’янському населенню. Багато істориків вважають, що, коли ми говоримо про історію української державності, бажано згадувати всі народи, які проживали на нашій території незалежно від того, чи вони залишились тут, або пішли далі. Кочівники тощо. Всі вони залишали свій слід: пам’ятки, матеріальну творчість, поховання, будови»

Скіфи. Малюнок: spadok.org.ua

«Потім, звичайно, дуже важливе місце займав період Київської держави. Тут були всі елементи ранньо-феодальної держави. На сьогодні це відомий факт, що Київська держава була однією з найвизнаніших в Європі. Її князі своїми династичними шлюбами практично породичались з усією Європою. Ярослава Мудрого, наприклад, називали тестем та свекром усієї Європи, усі ми знаємо історії про його доньок, які обручились з європейськими королями, та синів, що взяли заміж європейок. Тобто у цей період існувало дві ранньофеодальні держави: наша та Імперія Франків, з якої потім пішли Німеччина, Франція та Італія»

Володимир Великий. Фото: КМДА

«Потім Галицько-Волинська держава, тому що вона стала спадкоємицею Київської держави та перейняла її традиції, вони перейшли більш на Захід»

«Після визвольних подій середини XVII століття під керівництвом Богдана Хмельницького була утворена так звана гетьманщина. У неї теж були елементи державності, для якої Запорізька Січ була певним зразком. Я завжди розповідаю на лекціях, що Запорізька Січ стала міні-державним утворенням. Міні, тому що вона мала невелику територію, але мала багато ознак державності. І, коли утворилась гетьманщина, вона перейняла всі традиції, і взяла на рівні держави»

Гетьманщина. Малюнок: spadok.org.ua

«Не менш важливі події 1917 року, коли була утворена Центральна рада. Якщо у першому універсалі проголошувалась автономія України, то вже в четвертому проголошувалась незалежність нашої держави, відома нам як Українська народна республіка. Я б виокремила складний період радянської державності, де українська республіка була однією зі складових. Це був складний період з точки зору позицій української республіки у складі СРСР. Ми сьогодні розуміємо той диктат, що був з боку центру стосовно України. Але навіть тоді були певні державні традиції»

Перший Генеральний секретаріат Центральної ради, Київ 1917. Стоять (зліва направо): Павло Христюк, Микола Стасюк, Борис Мартос. Сидять: Іван Стешенко, Христофор Барановський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра.

«І, коли в 1991 році відбулось проголошення незалежності, то ми завжди кажемо, що це ж не на рівному місці виникло. В Україні ніколи не зникала ідея державності. Навіть, коли її не було реально, ніколи не зникала сама ідея. Це прослідковується у діяльності багатьох просвітницьких організацій, потім політичних партій. Коли була така можливість, цю ідею прагнули реалізувати»

«Я впевнена, що нинішній етап української державності вже не зміниться та не зникне. Мені дуже сподобалась фраза президента України Володимира Зеленського з нагоди Дня Державності, яку я сьогодні прочитала. Він сказав, що ми були, ми є і ми будемо»

«Чому саме 28 липня? Дійсно, були різні пропозиції щодо того, яку саме дату взяти за відправну точку. Тут зійшлись кілька моментів. Християнська церква сьогодні святкує День святого Володимира. Князя, з ім’ям якого ми пов’язуємо дуже важливий етап становлення ранньофеодальної української державності – Хрещення Русі. Він один з найвизначніших історичних діячів, і я думаю, що відбулося таке поєднання наших традицій в розрізі віків»

Фото: Офіс Президента

«І ось ми вперше цього року святкуємо зафіксований День української державності. Так, нам зараз складно, сумно, ми всі щось втратили. Але дуже хочеться всіх привітати з Днем української державності. Цей день точно тепер буде зафіксований як факт підтвердження нашого існування, нашої української державності»

Також Галина Петрівна анонсувала новий курс «Історія та гібридні загрози», котрий зараз готує колектив історичного факультету. Цей курс буде доступний не тільки для студентів та викладачів, але й для широкого загалу. Деталі можна буде дізнатись на сайті закладу. 

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Дніпропетровщині стартувала реєстрація на отримання грошової допомоги від благодійного фонду “Право на захист”. Загальна сума допомоги складає 10 800 гривень на людину, виплати тривають шість місяців.

Про це повідомляє Управління праці та соціального захисту населення міста Покров.

Грошова допомога ВПО від “Право на захист” на Дніпропетровщині

У Покровській громаді Дніпропетровської області стартувала реєстрація на грошову допомогу від благодійного фонду “Право на захист”. Сума допомоги складає 1 800 гривень на людину на місяць. Виплати тривають протягом шести місяців, загальна сума допомоги складає 10 800 гривень.

Подати заявку на допомогу можуть ВПО або місцеві жителі, які мають низький дохід. Домогосподарства повинні мати щомісячний дохід менш ніж 8 422 гривень на людину, щоб відповідати критеріям відбору.

Також при відборі враховують критерії вразливості й обставини:

• статус зайнятості;
• наявність інвалідності або серйозного медичного стану;
• розмір і склад домогосподарства (наприклад, домогосподарства з батьками-одинаками);
• вік членів домогосподарства;
• статус переміщення;
• стратегії подолання труднощів, пов’язані із засобами до існування.

Подати заявку на участь у програмі підтримки можна за посиланням.

Читайте також:

• ВПО зможуть оформити виплати через портал ПФУ вже у квітні: що потрібно знати
• Бахмутяни у Дніпрі можуть отримати грошову допомогу від GEM: коли і куди звертатися
• Як працює бахмутська Рада ВПО: чи приймають звернення від мешканців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!