Історично Україна мала декілька разів узаконити свою державність, але зрештою це сталось лише в кінці XX століття. Чому ця дата припала саме на 28 липня, та від якої відправної точки у світовій історії насправді починається українська державність, – у нашому матеріалі.
Сьогодні, 28 липня, наша країна святкує День української державності. Про цю дату написав вже кожен державний орган, багато політичних діячів та знаменитостей. Зокрема, голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.
«Нам не було просто. Але ми завжди знали, за що боремося. Знаємо це і зараз. Ми на своїй землі. На цій землі – наша правда, і сила, і воля. І наша держава, соборна і вічна!», – написав Кириленко.
Своєю чергою, Міністерство культури та інформаційної політики України розробило логотип нового свята – український герб. Сучасний, родовий знак Рюриковичів та інші тризуби, що використовувались і різні історичні періоди. Свою символічність мають й кольори концепції.
Ми вирішили дізнатись маловідомі факти з історії України, пов’язані з українською державністю, та перевірити ствердження про те, що це свято могло бути започатковане набагато раніше. Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» Галина Петрівна Докашенко розповіла у коментарі «Бахмут.IN.UA», що означає День державності України по своїй суті.
Фото: Галина Петрівна Докашенко
Перш за все треба зазначити, що елементи державності, про які далі піде у статті – це форми правління, державного устрою, організації державної влади, традиції, ідеологія, мова та символіка.
«Українська державність мала багато етапів. Вона не виникла 1991 року, як інколи здається людям, котрі не дуже фахово з цим стикаються. Українська державність має дуже глибокі корені. Навіть до Київської держави вже було елементи державності. Вони не всі належали слов’янському населенню. Багато істориків вважають, що, коли ми говоримо про історію української державності, бажано згадувати всі народи, які проживали на нашій території незалежно від того, чи вони залишились тут, або пішли далі. Кочівники тощо. Всі вони залишали свій слід: пам’ятки, матеріальну творчість, поховання, будови»
Скіфи. Малюнок: spadok.org.ua
«Потім, звичайно, дуже важливе місце займав період Київської держави. Тут були всі елементи ранньо-феодальної держави. На сьогодні це відомий факт, що Київська держава була однією з найвизнаніших в Європі. Її князі своїми династичними шлюбами практично породичались з усією Європою. Ярослава Мудрого, наприклад, називали тестем та свекром усієї Європи, усі ми знаємо історії про його доньок, які обручились з європейськими королями, та синів, що взяли заміж європейок. Тобто у цей період існувало дві ранньофеодальні держави: наша та Імперія Франків, з якої потім пішли Німеччина, Франція та Італія»
Володимир Великий. Фото: КМДА
«Потім Галицько-Волинська держава, тому що вона стала спадкоємицею Київської держави та перейняла її традиції, вони перейшли більш на Захід»
«Після визвольних подій середини XVII століття під керівництвом Богдана Хмельницького була утворена так звана гетьманщина. У неї теж були елементи державності, для якої Запорізька Січ була певним зразком. Я завжди розповідаю на лекціях, що Запорізька Січ стала міні-державним утворенням. Міні, тому що вона мала невелику територію, але мала багато ознак державності. І, коли утворилась гетьманщина, вона перейняла всі традиції, і взяла на рівні держави»
Гетьманщина. Малюнок: spadok.org.ua
«Не менш важливі події 1917 року, коли була утворена Центральна рада. Якщо у першому універсалі проголошувалась автономія України, то вже в четвертому проголошувалась незалежність нашої держави, відома нам як Українська народна республіка. Я б виокремила складний період радянської державності, де українська республіка була однією зі складових. Це був складний період з точки зору позицій української республіки у складі СРСР. Ми сьогодні розуміємо той диктат, що був з боку центру стосовно України. Але навіть тоді були певні державні традиції»
Перший Генеральний секретаріат Центральної ради, Київ 1917. Стоять (зліва направо): Павло Христюк, Микола Стасюк, Борис Мартос. Сидять: Іван Стешенко, Христофор Барановський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра.
«І, коли в 1991 році відбулось проголошення незалежності, то ми завжди кажемо, що це ж не на рівному місці виникло. В Україні ніколи не зникала ідея державності. Навіть, коли її не було реально, ніколи не зникала сама ідея. Це прослідковується у діяльності багатьох просвітницьких організацій, потім політичних партій. Коли була така можливість, цю ідею прагнули реалізувати»
«Я впевнена, що нинішній етап української державності вже не зміниться та не зникне. Мені дуже сподобалась фраза президента України Володимира Зеленського з нагоди Дня Державності, яку я сьогодні прочитала. Він сказав, що ми були, ми є і ми будемо»
«Чому саме 28 липня? Дійсно, були різні пропозиції щодо того, яку саме дату взяти за відправну точку. Тут зійшлись кілька моментів. Християнська церква сьогодні святкує День святого Володимира. Князя, з ім’ям якого ми пов’язуємо дуже важливий етап становлення ранньофеодальної української державності – Хрещення Русі. Він один з найвизначніших історичних діячів, і я думаю, що відбулося таке поєднання наших традицій в розрізі віків»
Фото: Офіс Президента
«І ось ми вперше цього року святкуємо зафіксований День української державності. Так, нам зараз складно, сумно, ми всі щось втратили. Але дуже хочеться всіх привітати з Днем української державності. Цей день точно тепер буде зафіксований як факт підтвердження нашого існування, нашої української державності»
Також Галина Петрівна анонсувала новий курс «Історія та гібридні загрози», котрий зараз готує колектив історичного факультету. Цей курс буде доступний не тільки для студентів та викладачів, але й для широкого загалу. Деталі можна буде дізнатись на сайті закладу.
Коли почнуть отримувати “зимову тисячу” українці, які подавали заявки через Укрпошту
Обслуговування людей у відділенні Укрпошти / фото Facebook-сторінка Ігоря Смілянського
Українцям продовжують надходити виплати за програмою “Зимова підтримка”. Загалом заявки на зимову тисячу подали 14 мільйонів українців. Для тих, хто подавав заявки через Укрпошту, виплати стартують з 6 грудня.
Про це повідомила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко.
Зимова тисяча: чому ще не всі отримали гроші
14 мільйонів українців подали заявки на отримання 1 000 гривень в межах програми “Зимова підтримка. Більша частина людей — 11,4 мільйони — оформили допомогу через “Дію”. Ще понад 700 тисяч людей — самостійно через Укрпошту.
Наразі допомогу отримали не всі. Кошти надійшли лише тим, хто подавав заявки в перший день. Сьогодні ж почнеться друга хвиля виплат для тих, хто подався на другий день прийому заявок.
“Уже отримали кошти 3,5 млн людей. Ми фіксуємо, що люди вже витратили 473 млн гривень. Найбільше перераховують на оплату комунальних послуг (80%), також у топі витрат книги, аптеки і донати на Сили Оборони”, — заявила прем’єр-міністерка.
Ті, хто подав заявку через Укрпошту, почнуть отримувати кошти з 6 грудня.
Ще для 1,8 мільйонів людей, які є в соціальному списку, кошти нарахують автоматично.
Дмитро Крук — мешканець окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Йому було 9 років, коли у 2014 році його рідне місто захопили російські бойовики так званої “днр”. Далі було 9 років життя в окупації — пережиті обстріли, насадження російської ідеології, ризики мобілізації в російську армію. Всі роки Дмитро ігнорував окупаційну владу і плекав у собі любов до України. З окупації виїжджав двічі — спочатку в 2022 році, і остаточно — наприкінці 2023 року.
Про своє життя в окупації, виїзд до Європи та пошук спільноти однодумців Дмитро Крук розповів редакції Бахмут IN.UA.
Спогади про окупацію міста
Дмитро Крук народився у 2004 році. Коли йому 9 років, його рідне місто Хрестівка окупували росіяни.
Примітка. Місто Хрестівка (до 2016 року — Кіровське) — місто в Горлівському районі Донецької області. Розташоване за близько 20 кілометрів від Шахтарська та Єнакієвого. 14 вересня 2014 року місто опинилося під контролем бойовиків “донецької народної республіки”. У серпні-вересні 2014 року внаслідок обстрілів там загинуло майже 50 місцевих жителів.
Оскільки на момент окупації Дмитро був дитиною, він пам’ятає ті дні уривками. Каже, що найбільше запам’ятав обстріли, від яких разом з родиною ховався у підвалі.
“Спочатку взагалі не було зрозуміло, що нас окупували. Тому що в місті не було ніяких великих мітингів щодо приєднання до рф. Тільки шахтарі виходили на мітинги, коли “днрівці” пограбували шахту. Сам процес окупації я пам’ятаю, що вони просто зайшли і заявили, що тепер це не Україна. Добре пам’ятаю вже як сиділи в підвалах, чули вибухи. Одного разу ми вийшли з квартири, і біля нашого дому прилетів снаряд, всі вікна під’їзду з першого по дев’ятий поверх вибило. І нам довелося по цих уламках бігти в підвал. Підіймалися до квартири ми дуже рідко, бо там було небезпечно”, — згадує хлопець.
Наступні роки окупації Дмитро згадує як такі, де нібито зупинився час. Він каже, що було відчуття, ніби місто застрягло у 2013 році. У перші роки ще не було відчуття тотальної російської пропаганди, але вже можна було відчути утиски. Зокрема і серед підлітків.
“Пам’ятаю ситуацію, яка сталась десь у 2016 році. Ми з другом вийшли гуляти і я тоді слухав на телефоні пісню Ярмака “22”, присвячену подіям на Майдані. І ось коли друг почув цю пісню, то сказав, що її треба вимкнути, бо це небезпечно, якщо хтось почує. До речі, з цим другом я перестав спілкуватися в 2019 році. А минулого року дізнався, що він загинув — воював за росію. Йому було 20 років”, — розповідає Дмитро Крук.
Вплив окупантів хлопець помітив і під час навчання в школі. Поступово “нова влада” прибирала з навчальної програми дисципліни з історії, мови та літератури, замінюючи їх на російські. При цьому насаджувались російські наративи на класних годинах та в позаурочний час.
“У нас замінили історію України на історію росії. Напевно ще до 2018 року в нас була історія рідного краю, а потім і її відмінили. Українську мову і українську літературу стали викладати раз на два тижні. А російська мова, навпаки, взяла перевагу, цей предмет десь раз на два дні був. У 2020-2021 роках почали піднімати теми про війну, про Україну на класних годинах, мабуть вчителів це змушували робити. Але наша класна керівниця такі теми не підіймала”, — згадує юнак.
Погано ставились у школі і до будь-яких символів, пов’язаних з Україною.
“У 2020 році був якийсь захід у актовій залі. Нам треба було стояти з кульками, і я взяв собі синю та жовту кульку. Коли це побачила завуч, то вона накричала на мене, швидко підійшла і просто нігтями порвала ці кульки”, — згадує Дмитро.
Поїздка до України і переїзд у Донецьк
Російська пропаганда у школі набирала обертів, але Дмитро Крук їй не піддавався. Особисто пересвідчитись у тому, що всі розповіді і маніпулятивні заяви є неправдою, хлопець зміг у 2019 році. Тоді він разом з батьками поїхав на підконтрольну Україні територію, щоб отримати український паспорт. Отримував документ він на Донеччині, неподалік Покровська.
“Батьки мене вивезли на добу, щоб зробити паспорт. І яким було моє здивування, коли я зайшов в магазин і побачив чіпси “Люкс”, які в нас не продавались п’ять років. А ще я був приємно здивований тим, що нічого з того, що нам говорили про погане ставлення українців до мешканців Донбасу, не було”, — каже хлопець.
Окупований Донецьк / фото надане героєм
У 2021 році Дмитро Крук поїхав на навчання в Донецьк. Тоді він вже мав чітку проукраїнську позицію і демонстрував її в житті та соціальних мережах. За це його засуджували та навіть погрожували.
“У 2021 році я виклав у себе на сторінці Вконтакте фото зі стелою “Донецька область” та українським прапором. І мені через деякий час написав хлопець, якого я знав, він був з “Молодої Республіки” (ред. молодіжна громадська організація, яка діє за підтримки “днр”). Написав, що я на прицілі МДБ (ред. міністерство державної безпеки “днр”). Сказав, що за розмову проти рф можуть покарати, оскільки Донбас чекає інтеграцію з рф. Я тоді не звернув на це увагу та сказав, що я чекаю лише інтеграцію до України”, — каже Дмитро.
Погрози Дмитру / фото надане героєм
У 2022 році російська російська пропаганда стала ще сильнішою. І це призвело до того, що навіть ті, хто мав нейтральну позицію, стали на бік рф. Утиски стали ще більш помітні.
“Якось коли я навчався на першому курсі, я пішов купувати речі. І в одному з магазинів побачив синьо-жовту кофту. Я її придбав і ходив у ній гуляти, відвідував пари і ніхто нічого не казав. До 2022 року всі сприймали це нейтрально. А ось після 2022-го люди стали підпадати під вплив пропаганди і вже ставились до тебе вороже”, — зазначає Дмитро Крук.
Дмитро Крук / фото надане героєм
Додалась до всього і мобілізація. Забирали на війну і студентів. Дмитро каже, що багато його одногрупників мобілізували з першого курсу. Це була примусова мобілізація. Хлопець припускає, що з військовими співпрацював деканат, оскільки юнакам приходили повідомлення про повістки саме звідти. Згодом Дмитро дізнався, що в лавах російської армії загинули деякі його однокласники. А дехто з одногрупників потрапив у полон в Україні, їх він впізнав на відеоінтерв’ю, які виходили в мережі.
Перший виїзд з окупації і повернення додому
У 2022 році Дмитро вирішив виїхати з окупації. На це рішення вплинули кілька факторів — небажання продовжувати навчання в університеті, постійні утиски навіть у побутовому житті та загроза мобілізації.
Наприкінці літа 2022 року хлопець виїхав до свого дядька в Ростов. В цей час до росії виїхав і його старший брат, якому загрожувала мобілізація. Брат хлопця поїхав далі до Німеччини, і Дмитро вирішив їхати теж. Батьки юнака були проти, адже на той момент йому було всього 17 років. Та рішення було твердим — залишатися в росії чи “днр” він не хотів.
Для виїзду почали робити довіреність, що батьки дозволяють його виїзд за кордон. Та через великі черги вчасно зробити її не вдалось і хлопець вирішив їхати без неї. Шлях йшов через Білорусь, але прикордонники не випустили його.
“Мене одного не випустили. Білоруські прикордонники пояснили це тим, що в мене немає російського паспорта. У мене паспорт “днр” та українська ID-карта. Але й ID-карту вони не визнають як паспорт, їм потрібна була саме книжечка, і паспорт “днр” вони не визнають”, — розповів хлопець.
Виїзд з окупації / фото надане героєм
Тоді він повернувся назад до росії й поїхав на кордон з Латвією. Майже добу він провів на російському прикордонному пості в очікуванні перетину кордону. Перевірку від росіян пройшов швидко: не було ні фільтрації, ні додаткових питань, лише перевірка документів.
З Латвії Дмитро поїхав до брата в Німеччину, але довго там не пробув. Каже, що не очікував таких важких умов. Жити довелось у таборі для біженців, а потім у дитячому садку, облаштованому для українців. Друзів він там теж не знайшов, тому відчував себе самотнім. Проживши в Німеччині близько двох місяців, Дмитро вирішив повернутися додому.
Другий виїзд за кордон і фільтрація
Повернувшись додому, Дмитро Крук зіткнувся зі ще більшими утисками. Навіть у компанії друзів він відчував постійні насмішки. Знайомі сміялися з його проукраїнської позиції.
“Вдома я зіткнувся з тими ж проблемами, що і були. Якось все дуже змінилось. Навіть друзі після 2022 року стали схиблені на Z-тематиці. Постійно якісь жарти в мою сторону були, адже у нас в компанії я один був за Україну. Всі це знали і всі намагались якось пожартувати над цим. Дуже неприємно було це чути”, — каже Дмитро.
Крім цього, Дмитро зіткнувся з обмеженнями у всіх сферах, бо не мав російського паспорта. Наприклад, йому відмовили в отриманні водійських прав, не приймаючи паспорт “днр”.
Виїхати з окупації назавжди хлопець вирішив після роботи в росії.
“Раніше я познайомився з чоловіком з Луганська, ми спілкувались в інтернеті. У 2023 році він був у росії, в селі Кабардинка, що біля моря. І він покликав мене до себе працювати. Я взяв з собою ще одного друга, і ми поїхали. Там ми працювали в одному ресторані, і якраз там я вже вдруге вирішив, що поїду. Тому що я там побачив зневажливе ставлення росіян до нас. Для них ми всі — х*хли. І не важливо звідки ти: з Донбаса, зі Львова, з Києва чи Одеси. Для них ми люди другого сорту”, — каже Дмитро.
Щоб більше ніколи не повертатися додому, навіть якщо сильно захочеться, юнак пішов на кардинальний крок — зробив патріотичне татуювання.
“Я поїхав у Новоросійськ і зробив собі татуювання з гербом України: розшифровку герба з надписом “воля”. Багато студій мені відмовляли і тільки одна жінка погодилася. Коли вона її зробила, то запитала, що це означає. Я сказав, що це просто слово “воля” і нічого особливого. Більше вона в мене нічого не питала, але все одно страшно було йти. Я озирався чи не йде десь за мною поліція”, — каже Дмитро Крук.
Татуювання, яке зробив Дмитро / фото надане героєм
Потім хлопець почав шукати перевізника. Знайшов чоловіка, який погодився вивезти його до Німеччини за 350 євро. Та маршрут був не такий, як звичайно. Їхати довелось через Маріуполь, де на людей чекала фільтрація.
“Ми поїхали до Новоазовська, де на кордоні з росією нас чекала фільтрація. Я цього не очікував, бо коли я на Успенці постійно виїжджав, то нас ніяк не перевіряли, лише паспорт дивились. Переді мною була жінка, і вона зайшла в кімнату по фільтраційній картці. Через якийсь час виходить чоловік з цієї кімнати і каже: “У нас клієнт на фільтрацію”. Тоді приїхали два чоловіка у військовій формі, в масках, і в наручниках кудись вивели цю жінку. Що з нею було далі я не знаю. Мені ж пощастило — у мене просто взяли телефон, швидко його продивились і відпустили”, — розповідає Дмитро.
Зруйнована будівля в Маріуполі / фото надане героєм
Далі хлопця чекала ще одна фільтрація, але вже більш прискіплива. Це було на кордоні росії та Латвії. Там росіяни вдавались до погроз і провокацій.
“Мене завели в кімнату фільтрації, там було два хлопця років 23-25. Одразу вони побачили на мені кільце з пентаграмою, яке мені брат подарував ще в Німеччині, ми купили його на ярмарці. Вони одразу почали казати, що я сатаніст, питали чи вірю в Бога. Також одразу забрали телефон і почали запитувати чи є в мене родичі в ЗСУ чи десь в Україні, чи підтримую я дії України. Також вони вдавались до провокацій. Кажуть прямо: “А чому ти зливав координати російських військових?”. Вони дивляться на те, як ти реагуєш, як ти відповідаєш. Я сказав, що я нічого не зливав, і вони не могли за це зачепитися. Потім вони знайшли у мене в телефоні TikTok. Але там не було акаунту, бо доступ я до нього втратив, він був прив’язаний до сім-карти, яку я загубив. Вони вимагали зайти в акаунт, казали що в мене там точно є якісь х*хляцькі відео. Навіть погрожували відрізати палець, вмикали шокер перед обличчям. Але я їм пояснив ситуацію і вони наче повірили”, — розповідає Дмитро Крук.
Після допиту юнака попросили роздягнутися.
“Мені пощастило, що тоді було холодно, і я був у куртці, кофті, футболці і термобілизні. Я запитав чи можу я не повністю роздягатися, вони дозволили. Я показав їм руки і ноги, задерши одяг, спину. А моє тату якраз було на грудях. Тоді вони попросили показати живіт і шию. Я задер футболку до рівня татуювання і так вони його не побачили”, — каже Дмитро.
Після цього юнака змусили сказати на камеру, що він підтримує дії рф в Україні та зобов’язується передавати дані про місцеперебування ЗСУ. Росіяни пригрозили, що якщо Дмитро десь погано відгукуватиметься про Україну, то вони відправлять це відео воїнам “Азову” і вони, нібито, відріжуть йому голову. Це росіяни роблять умисно, щоб залякати людей.
2 листопада 2023 року Дмитро Крук перетнув кордон з Латвією. Тепер він мешкає в Німеччині.
Допомога Україні і пошук спільноти однодумців
У Німеччині Дмитро Крук заснував громадську організацію на підтримку України. Разом з однодумцями він проводить мітинги на підтримку військовополонених та збирає гроші для ЗСУ.
“На початку цього року я відкрив благодійну громадську організацію Free Defenders.de. Ми проводили акції, кожен тиждень збиралися в центрі міста, стояли з плакатами і прапорами в пам’ять військовополонених, полонених цивільних, захист військовополонених. Також ми інформували людей, що росія порушує закони проти людяності. Ще ми проводимо збір коштів на ЗСУ, на сьогодні зібрали близько 300 тисяч гривень”, — розповідає Дмитро.
Мітинги, організовані Дмитром у Німеччині / фото надане героєм
У планах Дмитра переїзд до України. Він зізнається, що трохи боявся цього, адже не має тут ні родичів, ні друзів. Та нещодавно він познайомився з В’ячеславом Муністером — донеччанином, які виїхав з Донецька після 10 років окупації. Раніше редакція публікувала його історію. В’ячеслав порадив Дмитру пройти навчання екстерном в українській школі, щоб мати атестат українського зразка і можливість вступити до українського університету.
“Ми спілкувалися з Вячеславом і нещодавно він покликав до себе. Каже, що я можу пожити в нього поки не освоюся. Буквально через тиждень я планую поїхати в Україну”, — ділиться планами Дмитро.
Своїм землякам, які продовжують жити в окупації і хочуть виїхати, Дмитро дає одну пораду — не боятися. Каже, що перший час дійсно буде складно, але воно того варте. Головне — бути впевненим у своєму виборі та не відступати назад.
Українцям продовжують надходити виплати за програмою “Зимова підтримка”. Загалом заявки на зимову тисячу подали 14 мільйонів українців. Для тих, хто подавав заявки через Укрпошту, виплати […]
Дмитро Крук — мешканець окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Йому було 9 років, коли у 2014 році його рідне місто захопили російські бойовики так званої […]
Російські військові на своєму пропагандистському каналі опублікували нові кадри з Бахмута. На знімках зафіксовані руйнування Благовіщенського храму, що на вулиці Ювілейній, та його околиць. Кадри зроблені наприкінці […]
Бахмутяни, які проживають на ТОТ, мають проблеми з документами. Для того, щоб відновити документи на житло, підтвердити трудовий стаж чи вступити у спадщину, люди мають […]
На Донеччині тривають активні бойові дії. Найважча ситуація зараз на Покровському напрямку, де протягом доби зафіксували понад 60 ворожих атак. За інформацією військових, у Покровську […]
