Кращі представники бахмутської молоді у 1917 – 1918 роках зв’язали свою долю з українським визвольним рухом, пройшли буремними шляхами Української революції, і в складних умовах еміграції залишилися вірними своєму народу, ідеям національного визволення й поступу. Їхні імена залишилися в літописі Української Господарської Академії, заснованої нашим видатним земляком – Микитою Шаповалом. Хто ці люди і чим вони займалися, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Розповідаючи про видатного діяча Української революції 1917 – 1921 років, нашого земляка родом із села Серебрянки Микиту Шаповала, члена Центральної Ради, міністра урядів УНР, видатного поета й публіциста, вченого-соціолога, ми згадували його подвижницьку діяльність з розбудови українського життя на еміграції в 1920-30-х роках. За його ініціативи у Чехо-Словаччині, при підтримці президента республіки Томаша Масарика, була створена низка українських громадських та освітніх інституцій, серед них і Українська Господарська Академія в Подєбрадах.

В курортному місті Подєбрадах за 50 кілометрів від Праги, на правому березі річки Лаба, височіє замок чеського короля Юрія Подєбрадського. Саме в ньому 1922 року розмістилася Українська господарська академія, заснована Українським громадським комітетом у Празі при фінансовій допомозі міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини. Через це впродовж 1922 – 1935 років у місті склалася численна українська громада.

Академія складалася з трьох відділів: агрономічно-лісового, гідротехнічно-технологічного та економічно-кооперативного, мала для своїх навчальних потреб кабінети, лабораторії, господарчу ферму, лісовий розсадник, метеорологічну станцію, ґрунтовну бібліотеку, що налічувала 25600 томів фахової наукової літератури різними мовами.

Подєбрадський замок – осідок Української Господарської Академії

Метою чехословацького уряду, який фінансував її діяльність, було надати допомогу українцям, які опинилися в скрутній ситуації на чужині, без засобів для існування. Керівництво ж УГА ставило іншу мету – підготовку керівних кадрів для майбутньої Української самостійної держави. Багато студентів запам’ятали заклик голови Українського громадського комітету Микити Шаповала спішити вчитися, «а то скоро нас покличе Батьківщина».

У професорсько-викладацькому складі переважали відомі українські політики і вчені, урядовці, дипломати й військовики часів Української Народної Республіки. Серед професорів були два колишні прем’єр-міністри  УНР – Борис Мартос та Ісак Мазепа.

Студентами також ставали активні учасники українських визвольних змагань, а після їх поразки – вимушені емігранти в країнах Центральної Європи. Це були насамперед козаки і старшини Армії УНР, учасники козацько-селянського руху, повстанські отамани. Були серед студентів і генерали, як-от Олекса Алмазов та Іван Омелянович-Павленко. Тож не дивно, що в господарській академії поруч зі зверненням «пане колего» можна було почути «пане хорунжий», «пане сотнику», «пане полковнику».

Серед офіційних автобіографій студентів та вступників до академії, що збереглися в архіві УГА, збереглися життєписи наших земляків-бахмутян, активних учасників українських визвольних змагань 1917 – 1921 років.

Учень Бахмутського реального училища Валентин Костенко

Так, у цьому «Подєбрадському полку» УНР, як його згодом стали називати, знаходимо Валентина Костенка, одного з очільників українського молодіжного руху в Бахмуті в 1917 – 1918 роках. Він народився 11 лютого 1898 року на хуторі Весела Гора Бахмутського повіту (тепер належить до Самарської сільради Олександрівського району Донецької області).

Валентин Костенко навчався в Бахмутському реальному училищі, де під час навчання у 1917 році виступив організатором Вільного козацтва в Бахмуті. На початку 1918 року він стояв на чолі організації середньошкільників-українців міста. У квітні 1918 року втік від більшовицьких репресій та вступив до української армії.

В серпні 1918 року демобілізувався як учень. У 1919 році поступив до Катеринославського гірничого інституту. Брав участь у повстанні проти денікінщини в складі різних повстанських загонів. Потім перебував на еміграції в Чехословаччині, де в 1927 році скінчив Українську Господарську Академію. Був відомий як інженер-економіст, кооператор і журналіст.

Учень Бахмутської чоловічої гімназії Микола Малашко

Іще один визначний діяч українського національного руху на Донеччині – Микола Малашко, який народився 5 грудня 1898 року в селі Мар’їнка Маріупольського повіту (тепер місто Мар’їнка Донецької області). У 1917 – 1918 роках він навчався в Бахмутській чоловічій гімназії, був ініціатором створення організації учнів-середньошкільників міста й повіту.

Микола Малашко брав активну участь у створенні Вільного козацтва Торецької Січі, а пізніше – Вільного козацтва Донецького басейну. У березні 1918 року молодий хлопець втік від більшовицького арешту до Запорозької дивізії, де прослужив до проголошення влади гетьмана П. Скоропадського. Потім відновив навчання у Бахмутській гімназії й закінчив її 1919 року.

Того ж літа Малашко долучився до повстання проти денікінщини, яке очолював його старший брат Михайло Малашко. До жовтня 1920 року брав активну участь в українському повстанському русі, та врешті був змушений із Катеринославським повстанським кошем емігрувати до Румунії. У 1922 – 1927 роках навчався в Українській Господарській Академії в Подєбрадах за фахом інженера-економіста й був залишений у ній професорським стипендіатом.

В одній із анкет на питання «В яких країнах маєте бажання працювати?» Микола Малашко відповів: «На Україні, на землях з українським населенням, де прийдеться». А на інше питання «Які фізичні вади маєте?» відповів: «Кулю в грудях».

Учениця Бахмутської жіночої гімназії Ганна Марченко

Незвичайною була також доля Ганни Марченко (дівоче прізвище – Лифар), яка народилася 10 червня 1899 року в селі Вірівка Бахмутського повіту. Закінчивши Бахмутську жіночу гімназію, вона в 1918 – січні 1919 року була слухачкою першого курсу історико-філологічного факультету Київських вищих жіночих курсів. Потім працювала в Міністерствах преси, внутрішніх справ, народного господарства уряду УНР, евакуювалася разом з урядовими установами в січні 1919 року. В еміграції закінчила Українську Господарську Академію в 1927 році, отримавши фах інженера-економіста. Загинула вона в 1944 році під час польського повстання у Варшаві, її чоловік в той час перебував у складі дивізії «Галичина».

Микола Малашко, Ганна Марченко, Валентин Костенко залишаться в пам’яті бахмутян як свідчення про наш довгий історичний шлях в набутті незалежності України. Як свідчення про глибоке прагнення до державності.

Фото з архіву Бахмутського краєзнавчого музею та з вільного доступу.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Дніпропетровщині стартувала реєстрація на отримання грошової допомоги від благодійного фонду “Право на захист”. Загальна сума допомоги складає 10 800 гривень на людину, виплати тривають шість місяців.

Про це повідомляє Управління праці та соціального захисту населення міста Покров.

Грошова допомога ВПО від “Право на захист” на Дніпропетровщині

У Покровській громаді Дніпропетровської області стартувала реєстрація на грошову допомогу від благодійного фонду “Право на захист”. Сума допомоги складає 1 800 гривень на людину на місяць. Виплати тривають протягом шести місяців, загальна сума допомоги складає 10 800 гривень.

Подати заявку на допомогу можуть ВПО або місцеві жителі, які мають низький дохід. Домогосподарства повинні мати щомісячний дохід менш ніж 8 422 гривень на людину, щоб відповідати критеріям відбору.

Також при відборі враховують критерії вразливості й обставини:

• статус зайнятості;
• наявність інвалідності або серйозного медичного стану;
• розмір і склад домогосподарства (наприклад, домогосподарства з батьками-одинаками);
• вік членів домогосподарства;
• статус переміщення;
• стратегії подолання труднощів, пов’язані із засобами до існування.

Подати заявку на участь у програмі підтримки можна за посиланням.

Читайте також:

• ВПО зможуть оформити виплати через портал ПФУ вже у квітні: що потрібно знати
• Бахмутяни у Дніпрі можуть отримати грошову допомогу від GEM: коли і куди звертатися
• Як працює бахмутська Рада ВПО: чи приймають звернення від мешканців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!