Кращі представники бахмутської молоді у 1917 – 1918 роках зв’язали свою долю з українським визвольним рухом, пройшли буремними шляхами Української революції, і в складних умовах еміграції залишилися вірними своєму народу, ідеям національного визволення й поступу. Їхні імена залишилися в літописі Української Господарської Академії, заснованої нашим видатним земляком – Микитою Шаповалом. Хто ці люди і чим вони займалися, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Розповідаючи про видатного діяча Української революції 1917 – 1921 років, нашого земляка родом із села Серебрянки Микиту Шаповала, члена Центральної Ради, міністра урядів УНР, видатного поета й публіциста, вченого-соціолога, ми згадували його подвижницьку діяльність з розбудови українського життя на еміграції в 1920-30-х роках. За його ініціативи у Чехо-Словаччині, при підтримці президента республіки Томаша Масарика, була створена низка українських громадських та освітніх інституцій, серед них і Українська Господарська Академія в Подєбрадах.

В курортному місті Подєбрадах за 50 кілометрів від Праги, на правому березі річки Лаба, височіє замок чеського короля Юрія Подєбрадського. Саме в ньому 1922 року розмістилася Українська господарська академія, заснована Українським громадським комітетом у Празі при фінансовій допомозі міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини. Через це впродовж 1922 – 1935 років у місті склалася численна українська громада.

Академія складалася з трьох відділів: агрономічно-лісового, гідротехнічно-технологічного та економічно-кооперативного, мала для своїх навчальних потреб кабінети, лабораторії, господарчу ферму, лісовий розсадник, метеорологічну станцію, ґрунтовну бібліотеку, що налічувала 25600 томів фахової наукової літератури різними мовами.

Подєбрадський замок – осідок Української Господарської Академії

Метою чехословацького уряду, який фінансував її діяльність, було надати допомогу українцям, які опинилися в скрутній ситуації на чужині, без засобів для існування. Керівництво ж УГА ставило іншу мету – підготовку керівних кадрів для майбутньої Української самостійної держави. Багато студентів запам’ятали заклик голови Українського громадського комітету Микити Шаповала спішити вчитися, «а то скоро нас покличе Батьківщина».

У професорсько-викладацькому складі переважали відомі українські політики і вчені, урядовці, дипломати й військовики часів Української Народної Республіки. Серед професорів були два колишні прем’єр-міністри  УНР – Борис Мартос та Ісак Мазепа.

Студентами також ставали активні учасники українських визвольних змагань, а після їх поразки – вимушені емігранти в країнах Центральної Європи. Це були насамперед козаки і старшини Армії УНР, учасники козацько-селянського руху, повстанські отамани. Були серед студентів і генерали, як-от Олекса Алмазов та Іван Омелянович-Павленко. Тож не дивно, що в господарській академії поруч зі зверненням «пане колего» можна було почути «пане хорунжий», «пане сотнику», «пане полковнику».

Серед офіційних автобіографій студентів та вступників до академії, що збереглися в архіві УГА, збереглися життєписи наших земляків-бахмутян, активних учасників українських визвольних змагань 1917 – 1921 років.

Учень Бахмутського реального училища Валентин Костенко

Так, у цьому «Подєбрадському полку» УНР, як його згодом стали називати, знаходимо Валентина Костенка, одного з очільників українського молодіжного руху в Бахмуті в 1917 – 1918 роках. Він народився 11 лютого 1898 року на хуторі Весела Гора Бахмутського повіту (тепер належить до Самарської сільради Олександрівського району Донецької області).

Валентин Костенко навчався в Бахмутському реальному училищі, де під час навчання у 1917 році виступив організатором Вільного козацтва в Бахмуті. На початку 1918 року він стояв на чолі організації середньошкільників-українців міста. У квітні 1918 року втік від більшовицьких репресій та вступив до української армії.

В серпні 1918 року демобілізувався як учень. У 1919 році поступив до Катеринославського гірничого інституту. Брав участь у повстанні проти денікінщини в складі різних повстанських загонів. Потім перебував на еміграції в Чехословаччині, де в 1927 році скінчив Українську Господарську Академію. Був відомий як інженер-економіст, кооператор і журналіст.

Учень Бахмутської чоловічої гімназії Микола Малашко

Іще один визначний діяч українського національного руху на Донеччині – Микола Малашко, який народився 5 грудня 1898 року в селі Мар’їнка Маріупольського повіту (тепер місто Мар’їнка Донецької області). У 1917 – 1918 роках він навчався в Бахмутській чоловічій гімназії, був ініціатором створення організації учнів-середньошкільників міста й повіту.

Микола Малашко брав активну участь у створенні Вільного козацтва Торецької Січі, а пізніше – Вільного козацтва Донецького басейну. У березні 1918 року молодий хлопець втік від більшовицького арешту до Запорозької дивізії, де прослужив до проголошення влади гетьмана П. Скоропадського. Потім відновив навчання у Бахмутській гімназії й закінчив її 1919 року.

Того ж літа Малашко долучився до повстання проти денікінщини, яке очолював його старший брат Михайло Малашко. До жовтня 1920 року брав активну участь в українському повстанському русі, та врешті був змушений із Катеринославським повстанським кошем емігрувати до Румунії. У 1922 – 1927 роках навчався в Українській Господарській Академії в Подєбрадах за фахом інженера-економіста й був залишений у ній професорським стипендіатом.

В одній із анкет на питання «В яких країнах маєте бажання працювати?» Микола Малашко відповів: «На Україні, на землях з українським населенням, де прийдеться». А на інше питання «Які фізичні вади маєте?» відповів: «Кулю в грудях».

Учениця Бахмутської жіночої гімназії Ганна Марченко

Незвичайною була також доля Ганни Марченко (дівоче прізвище – Лифар), яка народилася 10 червня 1899 року в селі Вірівка Бахмутського повіту. Закінчивши Бахмутську жіночу гімназію, вона в 1918 – січні 1919 року була слухачкою першого курсу історико-філологічного факультету Київських вищих жіночих курсів. Потім працювала в Міністерствах преси, внутрішніх справ, народного господарства уряду УНР, евакуювалася разом з урядовими установами в січні 1919 року. В еміграції закінчила Українську Господарську Академію в 1927 році, отримавши фах інженера-економіста. Загинула вона в 1944 році під час польського повстання у Варшаві, її чоловік в той час перебував у складі дивізії «Галичина».

Микола Малашко, Ганна Марченко, Валентин Костенко залишаться в пам’яті бахмутян як свідчення про наш довгий історичний шлях в набутті незалежності України. Як свідчення про глибоке прагнення до державності.

Фото з архіву Бахмутського краєзнавчого музею та з вільного доступу.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

З 1 грудня 2025 року Нова пошта оновлює тарифи на частину своїх послуг. Компанія пояснює, що це необхідно для підтримання швидкості доставки та стабільної якості сервісу. Водночас деякі послуги залишаються без змін.

Скільки коштуватиме відправлення посилки Новою Поштою з 1 грудня, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Що саме зміниться в тарифах Нової пошти з 1 грудня

Нова пошта повідомила про оновлення тарифів, які почнуть діяти з 1 грудня 2025 року. Компанія зазначає, що зміна вартості частини послуг пов’язана з потребою підтримувати стабільну якість сервісу та швидкість доставки.

При цьому низка послуг залишаються за старою вартістю. Без змін залишаються:

• доставка посилок до 2 кілограм;
• відправлення з сіл та селищ.

У вартість доставки, як і раніше, входять:

• комісія за оголошену цінність до 500 гривень;
• переадресування у дорозі;
• повернення документів та посилок;
• фірмові пакування 0,5–4 кілограми;
• гарантоване відшкодування оголошеної цінності у разі форс-мажорних ситуацій.

Водночас частина тарифів змінюється. Зокрема:

Доставка документів у конверті:

• по місту — 60 гривень;
• по Україні — 70 гривень.

Доставка у поштомат:

• +10 гривень за доставку;
• курʼєрська доставка або забір: +50 гривень.

Посилки по місту між відділеннями:

• до 10 кілограмів — 100 гривень;
• до 30 кілограмів — 160 гривень.

Посилки по Україні між відділеннями:

• до 10 кілограмів — 120 гривень;
• до 30 кілограмів — 180 гривень

До теми:

Нова Пошта: як відстежити посилку та подзвонити оператору — покрокова інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вже 11 років Російська Федерація займається індоктринацією дітей на тимчасово окупованих територіях України. Маніпуляції історичним фактами, дезінформація, тиск, який пригнічує критичне мислення дитини, виховання в системі, де лише одна ідеологія є правильною, а всі інші  заборонені, – ось чим займається російська окупаційна влада в Україні, починаючи з 2014 року і до сьогодні. Проте є відмінність. Якщо раніше ця робота зі свідомістю дітей була фрагментарною, то сьогодні це – всеохоплююча система, яка включає школу, позашкільний час, фільтраційні центри, табори відпочинку, політичні дитячі організації, систему контролю за споживанням інформації та освітою.

Як працює ця система з перемелювання дитячих мозгів зараз, досліджували журналісти Бахмут IN.UA, РІА Південь та 0629.com.ua.

Як усе починалося: “Молода гвардія – Юнармія” і “виховання резерву“

Ще до повномасштабного вторгнення росія відпрацьовувала модель мілітаризації дітей у так званих “Л/ДНР”. У 2019 році в угрупованнях оголосили про створення структури “Молодая гвардия – Юнармия” – кальки з всеросійського руху “Юнармия”, створеного Міноборони РФ як аналог гітлер’югенду. Перші юнармійці в Донецьку та Луганську публічно складали присягу, їх прямо називали “мобілізаційним резервом” для майбутніх силових структур. 

Правозахисники вже тоді фіксували, що дітей залучають до “військово-патріотичного виховання” з 7 років: шкільні уроки, позакласні секції, спеціальні табори, участь у парадах і військових заходах. 

До 2021 року правозахисні організації вже виділяли п’ять основних напрямів мілітаризації дітей в ОРДЛО: шкільні програми, позашкільні гуртки, військові ігри та табори, масові заходи (паради, “Юнармія”), а також “героїзація” бойовиків через пам’ятники й урочистості. 

Усе це було інтегровано з російськими програмами “патриотического воспитания”: діти з ОРДЛО їздили до рф, брали участь у спільних зборах і таборах, отримували форму та символіку, ідентичну російській.

Але все це поки що не мало обов’язкового характеру і, відповідно, не було тотальним якищем.

Після 2022 року почалась масова “юнармізація” дітей 

Після повномасштабного вторгнення система суттєво розрослася. За даними Центру прав людини ZMINA, станом на вересень 2024 року лише на окупованій частині Донецької області понад 4 тисячі дітей стали учасниками “Молодої гвардії – Юнармії”.

За більш свіжими оцінками, понад 6 тисяч українських дітей окупанти залучили до так званої “юнaрмії ДНР”. Загалом організація декларує, що об’єднала 1,3 мільйона дітей, має 89 регіональних штабів, а вступити до її лав можна з восьми років, заповнивши анкету в мобільному додатку.

У Запорізькій області перший зліт регіонального відділення Юнармії відбувся в серпні 2023 року на базі російського “Міністерства молодіжної політики Запорізької області”. Штаб організації розташований у комплексі будівлі вкраденої християнської церкви. Тут організація проводить патріотичні заходи, літні табори та заняття у школах, де дітей навчають основам військової справи, стрільбі, виживанню. “Юнармія” формує в підлітків лояльність до російської армії та готує їх до участі у військових діях. Тут дітей не тільки вчать користуватися зброєю – їх виховують у дусі російського патріотизму і вірності російській владі.

Керує місцевим штабом Фідаіль Бікбулатов – 30-річний уродженець Уфи, який, за даними української розвідки, бере участь в організованому механізмі масового викрадення, незаконної депортації та примусового переміщення українських дітей з тимчасово окупованих територій України до РФ. Європейський Союз вже запровадив санкції щодо цієї людини.

В стратегії розвитку “Юнармии” в Росії прямо записано: не менше 10% новобранців мають приходити до армії саме з цього руху. 

Школа замість полігона – чи полігон замість школи?

В окупації школа перетворюється з місця, де надають знання, на центр виховної роботи, де ламають свідомість дітей. Окупанти більше не покладаються в цьому питанні виключно на вчителів. В окупації вчителями стають військові злочинці, які демобілізувалися із армії-агресорки за станом здоров’я.

У лютому 2024 року російська “Юнармія”прийшла до дітей просто в клас із автоматом Калашникова. Активісти в радянській формі показували зброю, вчили “розбирати-збирати”, а паралельно – агітували вступати до юнармійського руху. 

У жовтні 2025 року на базі тієї ж школи №26 відкрили “будинок Юнармії”. Дітей з 8 років офіційно запрошують на заняття, де їх навчають стрільбі, метанню ножів, саперній справі, основам роботи з безпілотниками. Це вже не разова “патриотическая акция”, а стаціонарний центр підготовки “майбутніх захисників росії” з числа українських дітей.

Такий самий “будинок” вже пообіцяли створити в окупованому Мелітополі. Працюють в цьому напрямку і на Луганщині.

У листопаді 2025-го маріупольським школярам влаштували “фестиваль БПЛА”: дітей залучали до роботи з безпілотниками, позиціонуючи це як “технічну творчість”, хоча в реальності йдеться про технології, які сьогодні щодня використовують на фронті.

Ще один приклад – так званий “пізнавальний час” у школі №7 під назвою “Святое дело – Родине служить!”. Дев’ятикласникам розповідали про “важливість служби в Росгвардії”, правила вступу до російських силових вишів і демонстрували ролики про “будні гвардійців”.

В школах Мелітополя окупанти також проводять мілітаристські заходи. Так у ЗОШ№11 солдати провели для старшокласників «уроки мужності» і «уроки цивільної оборони». 

А у школі №15  окупанти відкрили кадетський клас і заохочують майбутніх росгвардійців медалями – відзнаки “Кадет-відмінник” та “Кадетська слава” ІІІ ступеня вручали за зразкове навчання та активну участь у громадському житті регіону. 

Купівлю комплекту форми для “кадетів” покладають на батьків, а це 45 тисяч рублів. Серед батьків це викликало обурення. Але у відповідь директорка школи пригрозила позбавити дітей харчування. Ось так працює шантаж в окупації. Загалом, на території окупованої частини Запорізької області 13 кадетських класів, частина з них – у Мелітополі.

Крім безпосередньо вправам зі зброєю, діти мають писати листи “підтримки” російським солдатам, а ще частина занять включає тактичну й військово-медичну підготовку. Після початку повномасштабної війни, Росія запровадила на ТОТ новий обов’язковий курс “Основы безопасности и защиты Родины”, який викладають й в школах на території “ДНР” з 1 вересня 2024 року. Цей предмет подають як “захист населення”, але на практиці — він вчить школярів, як працювати з безпілотниками, складати автомат, і “бонусом” йде спілкування з чинними російськими окупантами, які до цих уроків доєднуються у ролі наставників.

Ось приклад, як проходить урок з “ветераном” у старобешівській школі: 

Дитячі табори, що перетворюються на військові об’єкти

У листопаді 2025 року в Маріуполі на місці колишнього дитячого табору почали облаштовувати фактичну військову базу для підготовки дітей та молоді. За планом окупаційної адміністрації, там мають проходити навчання не лише школярі, а й студенти: від “військово-патріотичних зборів” до тактичних тренувань і занять зі стройової та спеціальної підготовки.

Це логічна ланка однієї системи: школа → юнармійський центр → “військовий табір” → кадетські чи російські військові виші. Дитинство перетворюють на коридор, який веде просто до майбутніх окопів як “добровольців” росії.

Окрім таких таборів безпосередньо на місцях, окупанти налагодили систему вивезення українських дітей на територію РФ. В таких умовах, коли родина за сотні кілометрів, дитина відчуває себе незахищеною, а тому стає більш вразливою для сторонніх впливів пропаганди.

Наприклад, у Мелітополі дітей з Запорізької області вивозять до “військово-патріотичного” табору “Авангард” у Волгоградській області РФ. Окупанти позиціонують його як місце для “всебічного розвитку молодих патріотів”. 

Його програма включає фізичну підготовку, військову тактику, навчання з користування безпілотниками, орієнтування на місцевості та інші активності з військовим ухилом. 

“Там є наметове містечко, є корпуси для проживання, окрема їдальня, є різне обладнання для проведення занять, таке як БПЛА, є ще окопи, тобто можна проводити заняття з тактики”, – каже школярка з Мелітополя Катерина Топольницька, яку вже не вперше окупанти відправляють у подібні табори.

У 2024 році окупаційна влада відкрила у Бердянську  свій центр мілітаризації дітей “Маяк”, на базі якого проводять тепер російську військову гру “Зарниця”, яка охопила понад 200 учасників у складі 32 команд із Запорізької області, створених на базі осередків “Руху перших” та “Юнармії”.

17-річний Нікіта з Мелітопольського району повернувся додому після п’яти днів так званого “військового табору”. За його словами, участь у ньому була обов’язковою умовою для отримання шкільного атестата.

“Нас піднімали о сьомій ранку, змушували виконувати стройові вправи, віджиматися, бігати з макетами автоматів. Потім — лекції про “героїзм” російської армії”, – розповів Нікіта.

Батьки не могли відмовитися: без довідки про проходження “курсу” хлопцю погрожували не видати документи про закінчення школи.

Формально ці табори називають “виховними” або “патріотичними”, проте насправді вони грубо порушують норми міжнародного права, зокрема 51-шу статтю Женевської конвенції, яка забороняє будь-яку пропаганду чи тиск, спрямовані на залучення дітей до військової служби.

Як розповів РІА Південь начальник Головного управління Національної поліції в Запорізької області генерал поліції третього рангу Артем Кисько, окупанти мілітаризують свої молодіжні організації, готуючи з українських підлітків майбутніх диверсантів і вбивць.

“В них є відповідальна особа Кірієнко. Чоловік раз на тиждень, то на Херсонщину, то на Запоріжчину приїжджає таі контролює ці дитячи рухи. Вони возять дітей скрізь. Діють так, як робили це століттями. Тому ми створили під егідою Національної поліції України рух “Байда”. Це не майбутні поліцейські. Ми просто готуємо інтелектуальну еліту для України. Але ми відрізняємось від росіян. Якщо вони всі організації мілітаризують: готують дітей вбивати, то ми готуємо дітей до миру, щоб ці діти розвивали нашу Україну. І в цьому наша суттєва різниця”, – прокоментував Артем Кисько.

Мілітаризація дітей як частина загальної стратегії РФ

Те, що роблять росіяни на окупованих територіях, – не ініціатива місцевих гауляйтерів, а елемент загальної стратегії Росії щодо захоплених українських земель.  У доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR) 2025 року прямо зазначено: російська Федерація на окупованих територіях України запровадила “патріотичне та військове виховання”, спрямоване на підготовку дітей до військової чи «громадянської служби” в структурах рф.

Дослідження Йєльської школи громадського здоров’я (Humanitarian Research Lab) зафіксувало мережу з понад 200 таборів та установ у росії й на окупованих територіях, де українських дітей піддаються “перевихованню”, військовій підготовці та ідеологічній обробці. На частині цих об’єктів дітей вчать збирати дрони, користуватися зброєю, а також готують до можливої служби в армії РФ. 

Паралельно тривають депортації та примусові вивезення дітей з окупованих регіонів, зокрема й Донеччини. Міжнародний кримінальний суд уже видав ордери на арешт путіна та уповноваженої з прав дитини марії львової-бєлової саме за депортацію українських дітей, а журналістські розслідування й дослідження міжнародних інституцій детально описують схеми «русифікації» та подальшої мілітаризації цих дітей. 

Чому мілітаризація дітей – це воєнний злочин 

Залучення дітей до будь-яких збройних формувань, військової підготовки чи пропаганди війни на користь держави-окупанта – це пряме порушення:

• Женевських конвенцій та Додаткових протоколів;
  
• Конвенції про права дитини;
  
• Римського статуту МКС (якщо йдеться про вербування або використання дітей до 15 років у збройних конфліктах).
  

Коли окупаційна окупанти  відкривають “будинок Юнармії”, проводить уроки з автоматами в школах, перетворюють дитячий табір на “військову базу” й втягують дітей у фестивалі БПЛА – це не “патріотичне виховання”, а свідомий воєнний злочин проти цивільного населення.  Окремий вимір – психологічний. Діти, які пережили блокаду, активну фазу бойових дій, під час таких навчань піддаються  ретравматизації.

Діти, постраждалі від війни

Нагадаємо, діти, які були втягнуті до збройних формувань країни агресорки, претендують на статус дитини, постраждалої внаслідок війни. Цей статус регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №268 від 5 квітня 2017 року.

Заяву про надання статусу можна подати до служби у справах дітей за місцем проживання чи перебування дитини, або за місцем звернення, якщо сім’я перебуває на тимчасово окупованій території. Подати документи можуть батьки, усиновлювачі, сама дитина (з 14 років) або близькі родичі.

Діти, які отримали статус постраждалих від війни, мають право на:

• безоплатне харчування у школах і дитсадках;
• психологічну реабілітацію;
• оздоровлення та відпочинок коштом держави;
• додаткові соціальні пільги (які нині розробляються).

До теми:

В Україні розширили підстави для надання статусу дитини, яка постраждала від війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!