Ще в 2011 році українка Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину. Тут жінка почала будувати своє життя, але коли в 2014 році почалася війна на Сході — Тетяна вирішила шукати способи допомогти, вже згодом вона приєдналася до осередку небайдужих людей, які організували волонтерську Спілку “Серце для України”. Сьогодні волонтерка допомагає й українському Бахмуту.

Історія переїзду

Тетяна Чернявська з гумдопомогою. Фото: Фейсбук

Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину наприкінці 2011 року, жінка працює в сфері кіноіндустрії. Зараз українка живе поблизу Бремена, коли в 2014 році почалася війна на Донбасі — жінка намагалася знайти однодумців, щоб допомагати, але це не одразу вдалося. Згодом Тетяні все ж пощастило знайти українську спільноту, яка допомагала Україні. Це було товариство жінок “Серце для України”.

“В 2015-2016 році жінки через українських волонтерів дізнавалися про потреби дітей, які залишилися без батька або без матері і збирали такі пакуночки до Нового Року їм, подарунки передали волонтерам, які адресно доставляли пакунок”, — розповідає волонтерка.

Осередок допомоги українців в Бремені

Склад, де збирають допомогу для України. Фото: особистий архів героїні

Крім запитів діток, волонтерки також намагалися закрити потреби в медикаментах, але це були невеликі партії. Учасниці спілки вирішили офіційно зареєструвати свою організацію, згодом вони почали організовувати культурні події в Бремені на підтримку України.

“Коли в лютому розпочалася повномасштабна війна весь Бремен вийшов на центральну площу. Ми організували 27 лютого проукраїнський мітинг, нас прийшло підтримати п’ять тисяч людей, на заході виступали місцеві політики”, — згадує Тетяна Чернявська.

Через короткий час жінки знайшли великий склад і розпочали масштабну волонтерську роботу. Приміщення Спілці надали безкоштовно, гуманітарну допомогу збирали всі разом. Перша вантажівка поїхала до України 11 березня, маршрут був до села Валки — це Харківська область. Таких машин, під зав’язку забитих важливими речами, було багато.

Волонтерство зсередини

Для діток організували свято в Бремені. Фото: особистий архів героїні

В 2018 році пані Тетяна стала заступником голови Спілки та ще більше поринула у організаційні процеси. Жінка зазначає, що в Спілці всі працюють виключно на волонтерських засадах, ніяких коштів люди за це не отримують. У всіх жінок є основна робота, однак вони щодня приходять допомагати: сортувати допомогу, грузити та втрамбовувати в машину.

Кожен виділяє стільки часу — скільки може собі дозволити. Зараз в Спілці працюють приблизно 50 осіб, це всі активні бджілки, з усмішкою каже пані Тетяна. Багато сімей прийняли в родину біженців, є волонтери, які допомагають з перекладом, є ті, хто сортують, чи підписують коробки з гумдопомогою на складі. В основному до України направляють два види допомоги: медичну та власне, гуманітарну.

Волонтери купили операційні ліжка, турнікети, ліки в промислових масштабах та індивідуальні аптечки, консерви, генератори, пелюшки для дорослих, памперси, дитяче харчування.

Читайте також: «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Допомога Бахмуту

Мітинги на підтримку України в Німеччині. Фото: Фейсбук

Допомагати Бахмуту німецька Спілка “Серце для України” почала завдяки Дмитру Бальтюкову. Річ у тому, що в 2021 році пані Тетяна знімала в Україні фільм під назвою “Ветеран”, тому режисерка шукала ветеранів війни, брали участь й бійці Донецького фронту. З цими людьми волонтерка продовжила тримати зв’язок.

15 лютого 2022 року фільм “Ветеран” вийшов у світ, а в кінці лютого ця стрічка стала реальністю для України, пригадує продюсерка.

“Коли ми відправляли допомогу в кінці лютого, я почала питати хлопців, що й куди відправляти. Дмитро мене направив, сказав: “Ось, в Бахмуті потрібно й тоді ми спакували першу машину на Бахмут”, — розповідає волонтерка.

Місцеві жителі придбали електрогенератор, який планують відвезти в Бахмут. Фото: Фейсбук

Німецькі медіа й російська пропаганда

В німецькому суспільстві, на жаль, досі є медіа, які лояльні до росії та часом, можливо несвідомо просувають російські наративи в німецьке суспільство. Ми запитали у волонтерки її думку стосовно цього:

“Ми теж бачимо це, і знаємо хто за цим стоїть. Скажу насамперед, що медіа у Німеччині демократичні…У нас є журналісти, які працюють в гарячих точках й показують все як є. Є звісно й інші медіа, які працюють на іншу сторону, на пропаганду”, — зазначає пані Тетяна.

Попри те, в Бремені є дуже багато людей, які допомагають та підтримують Україну. 

“Є політики, а є прості люди. Прості люди нам допомагають, купують консерви й привозять нам. Ці люди задали собі питання, на якому вони боці й вони підтримують нас. Німецькі пенсіонери інколи нам надсилають кошти зі свого дня народження, тобто, вони не купують подарунки, а жертвують ці кошти”, — розповідає волонтерка.

Гордість за українську кров

В Спілці “Серце для України” волонтерять не тільки українки, є й громадяни Німеччини, пояснює нам заступниця організації. Ща словами, пані Тетяни, одна з нових волонтерок, за національністю німка — знайшла в своїх архівах згадку про українську рідню й дуже пишається, що в ній тече українська кров.

“Вона так зраділа, коли дізналася. Розповідала нам: “В мене прабабуся з України, в мене ж теж кров українська є”. Вона нам дуже допомагає”, — з усмішкою каже пані Тетяна.

Фінансування Спілки й вступ до осередку

Допомога зібрана для Бахмута. Фото: Фейсбук

Спілка фінансується коштом й пожертвами небайдужих, в основному це маленькі донати. Кошти збирають на офіційні реквізити, також самі німці на службі в храмах часто пропонують поставити скриньки для пожертв фонду. 

Крім цього, волонтери влаштовують культурні заходи на підтримку України, де також збирають кошти.

Щоб потрапити до Спілки необхідно заповнити форму та внести членський внесок — 8  євро. Новим людям в Спілці завжди раді, адже вільних рук завжди бракує, тож якщо ви опинилися в Бремені й шукаєте спосіб допомогти Україні — заповніть форму за посиланням.

Зазначимо, що допомогти можна різними способами: організувати дозвілля для українських дітей в Бремені, взяти участь в мітингу або ж допомогти із сортуванням речей. У Спілці “Серце з Україною” чекають небайдужих й готових допомогти.

Якщо ви хочете допомогти коштами Спілці – надаємо реквізити:

Код: 29050101
Рахунок: № 81492795
IBAN DE08 2905 0101 0081 4927 95
Призначення: Допомога Україні
Контакт: [email protected]

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як організувати виробництво окопних свічок на домашній кухні: історія небайдужої бахмутянки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Віктор Вороненко — підприємець з Бахмута. Понад 30 років він займався власною справою — ремонтував автомобілі та вирощував саджанці на власній землі. Через війну родина втратила домівку і бізнес та була вимушена поїхати в еміграцію. Подружжя разом з сином Олександром спочатку поїхали до Польщі, де працювали на підприємстві з вирощування грибів, а зараз проживають у Німеччині. За кордоном вони також почали вести сімейний відеоблог, де розповідають про свою буденність.

Про життя в Бахмуті, виїзд за кордон та плани повернення в Україну редакції Бахмут IN.UA розповіли Віктор та Олександр Вороненки.

Життя в Бахмуті

Віктор Вороненко родом з Бахмута. Тут він починав свій робочий шлях та створив родину. Чоловік працював на місцевих підприємствах,зокрема, на алебастровій шахті, а після цього — на автокрані.

Він згадує, що в 90-ті роки ситуація була нестабільною, зарплати ставали меншими, тому Віктор вирішив працювати на себе: займався ремонтом автомобілів, а згодом, за рекомендацією знайомого агронома, спробував себе у вирощуванні саджанців.

Спочатку чоловік не сприймав цю справу серйозно, бо не знав, як і куди подіти вирощені саджанці. Але коли вже в перший рік робити підприємець зміг продати все вирощене, то вирішив розширювати справу.

“Я ж взагалі не мав поняття, що таке саджанці. Спершу посадив і виростив 4 тисячі саджанців колоновидної яблуні. А потім думав куди ж це все подіти. Ночами не спав, думав: “Це ж так багато 4 тисячі саджанців, як його все продати?”. А потім осінь прийшла і їх розібрали. Так я й почав далі працювати. Спочатку 4, потім 6, а потім до 18 тисяч саджанців я вирощував. Я не вивозив їх продавати на базар, люди самі приїжджали та забирали оптом. Починав я з 30 соток землі і дійшов до гектара”, — розповів бахмутянин.

Вирощував саджанці чоловік неподалік свого будинку, на вулиці Ювілейній. Там росли яблуні, шипшина, троянди. Загалом цій справі бахмутянин присвятив близько 30 років життя.

Повномасштабна війна та еміграція

Повномасштабна війна застала родину Вороненко в Бахмуті. У рідному місті вони прожили до квітня, а потім вирішили виїхати на Хмельниччину.

“18 лютого ми були в Лазурному, на Херсонщині. Якраз тоді вже були розмови про можливу війну… 20 лютого поїхали в Бахмут. 24 лютого о 4 ранку я почув перший вибух. Сім’я тоді спала, я не став їх будити. А потім о 7 ранку знову вибух, ми увімкнули телевізор і все дізнались. У Бахмуті ми були до квітня. Тесть залишався на окупованій Херсонщині, а у Хмельницькій області в нього була пуста квартира. Тому дружина запропонувала їхати туди”, — розповів Віктор Вороненко.

Зібравши всі речі, родина поїхала на Хмельниччину. Після цього пан Віктор ще раз приїздив у Бахмут у травні. Більше до рідного міста родина не поверталась.

“Ми коли виїжджали, то думали, що на тиждень, ну може на місяць. А виявилось, що на роки. Я ще раз приїжджав у Бахмут у травні, забрав деякі інструменти та прибрав на городі. Ще знайшов людей, заплатив їм. П’ять днів прибирались і я поїхав”, — розповідає чоловік.

Два роки родина Вороненко жила у Хмельницькій області. Через брак роботи сім’я вирішила їхати за кордон.

Життя в Польщі і Німеччині

У 2024 році подружжя Вороненко разом з сином Олександром виїхали в Польщу. Тут вони влаштувались на підприємство з вирощення грибів. Кажуть, що умови роботи тяжкі, але працювали, щоб заробити кошти.

“По приїзду до Польщі ми влаштувались на підприємтсво, збирали гриби. Як потім нам розповіли, найгірші роботи — це м’ясо, риба та гриби. Та оскільки ми звикли вдома нормально працювати, то не скаржились на умови. Щоправда, було тяжко. Наприклад, підйом о 5 ранку. Тоді сину було 17 років і він все одно зранку підіймався і щодня ходив на працю. О 6 ранку ти йдеш у теплиці і ріжеш гриби, це все триває до 14:00-15:00. Далі зрізані гриби треба запакувати і відправити. Точного часу, коли ти можеш піти додому, не кажуть. Ти вільний тоді, коли все зроблено”, — розповів Віктор Вороненко.

Попри важкі умови праці, родина працювала інколи й без вихідних. Адже мають мету — заробити гроші на нове житло. Та згодом бахмутяни вирішили виїжджати в Німеччину. Причиною цього рішення стало зростання цін у Польщі та неможливість знайти нову роботу.

“На тій роботі вийшов невеликий конфлікт і син звільнився. Один працювати там я не хотів, тому вирішили шукати нову роботу. Але куди? На заводи в три зміни дитина не хоче, дружина теж. На поля мене не беруть, бо 62 роки. А ще й ціни почали зростати. Виходить, що ми наче й заробляємо, але ці кошти йдуть на квартиру та проживання. Тому ми вирішили їхати в Німеччину”, — розповів пан Віктор.

У Німеччині родина мешкає вже чотири місяці. Та процес інтеграції тут, з їх досвіду, набагато важчий. Даються взнаки бюрократичні процеси і складна мова.

“Тут дуже складна бюрократія. Все вирішується письмово, через листи. Та й сама процедура оформлення тут складна, кажуть, що у 2022 році тут було набагато легше. Наприклад, я коли подавав заяву, то ти маєш відповісти на 60 питань. Були серед них і дуже цікаві. Ось у мене питали чи не вагітний я. І на всі питання ти маєш відповісти. Навіть побутові питання тут вирішуються через листи. У нас у квартирі стоїть котел для опалення, але його ніяк не увімкнуть. Приходили кілька разів фотографували і все пишуть на пошту, що приїдуть і все зроблять. У Польщі було набагато легше. В тому числі й з мовним питанням. Якщо в Польщі ти хоч щось міг зрозуміти, то тут взагалі нічого”, — каже Олександр Вороненко.

Родина бахмутян добре відгукується про ставлення іноземців до українців. Кажуть, що і про Бахмут тут знають, і допомагають. Є в Європі і можливості для розвитку молоді, але для цього потрібно вчити мову.

“У Польщі до нас дуже добре ставились, особливо польки, які були бригадирками. На прощання вони навіть обіймали нас. А в Німеччині ми нещодавно познайомились з місцевою жінкою. Вона запитала в нас звідки ми, а коли дізналась, що з Бахмута, то співчувала нам. І каже, що до росіян тут погано ставляться. Загалом за весь час ми не стикалися з негативним ставленням від іноземців”, — зазначають батько і син.

Про плани на майбутнє

Зараз родина Вороненко будує плани на повернення в Україну. Вдома хочуть відновити колишню справу з вирощування саджанців.

“У Польщі ми не мали часу на відпочинок, працювали без вихідних, а в Німеччині не можемо знайти роботу. Дуже складно без знання мови. А сидіти на соціальній допомозі не хочеться, дуже нудно просто сидіти у квартирі і нічого не робити. Тому плануємо перезимувати в Німеччині і повертатись в Україну. Де ми осядемо, ще не знаємо, адже все життя прожили в Бахмуті і нас тягне туди. Спершу поїдемо на Хмельниччину. Я вже й шипшину замовив, щоб посіяти, також хочу десь 2 тисячі троянд виростити. Плани є”, — каже Віктор Вороненко.

А Олександр Вороненко планує навчатися. Він мріє стати медиком.

“До 6 класу я навчався в нашій бахмутській школі №18. А коли почався коронавірус, вступив до приватної школи в Харкові. Цьогоріч я закінчив навчання. НМТ не здавав, бо працював. Зараз готуюся до нього і планую здавати наступного року. Хочу вступати до навчального закладу і мрію стати медиком”, — розповів юнак.

Зараз родина також веде відеоблог на Youtube, де розповідає про своє життя. Вести влог вони планують і по поверненню в Україну. Хочуть показувати свій шлях відновлення власної справи.

Читайте також:

• “До глини не можна йти з сумом чи поганими думками”: історії кераміки Анни Полосухіної
• В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво
• З нуля у новому місті: як донеччанка відкрила власну квіткову крамницю у Дніпрі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сили оборони України знищили базу зберігання, комплектування та запуску “шахедів” на території Донецького аеропорту.

Про це повідомили в Генштабі ЗСУ.

ЗСУ уразили базу з “шахедами” у Донецьку

У ніч на 5 листопада підрозділи Сил оборони України вдарили по тимчасово окупованому Донецьку. Удалося вразити базу зберігання, комплектування та запуску БпЛА типу “Шахед” у Донецькому аеропорту.

Відомо, що завдання виконували підрозділи ракетних військ і артилерії, Сил безпілотних систем (414 бригада) та Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Окрім ураження бази, військові завдали удару по Волгоградському НПЗ. У Генштабі зазначають, що річний обсяг переробки нафтопродуктів цього заводу становить 15,7 мільйона тонн, або 5,6% від усього перероблювання у рф.

“Сили оборони послідовно реалізують комплекс заходів з ураження критичних елементів воєнно-промислової інфраструктури держави-агресора як на її теренах, так і на тимчасово окупованих територіях, з метою позбавити противника наступальних спроможностей та можливості продовжувати агресію“, — йдеться в повідомлені.

Читайте також:

• Чи оточений Покровськ? Дані від Генштабу та аналітиків
• У DeepState заявили про критичну ситуацію в Покровську
• Підрозділи ГУР взяли під контроль оборонні рубежі в Покровську: що відбувається на фронті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!