До повномасштабної війни в Бахмуті функціонувало декілька великих ГО. Деякі з них, на жаль, тимчасово припинили роботу, деякі змінили формат роботи, а певні інституції залишаються працювати. Сьогодні поговоримо про найбільші бахмутські ГО — “ДІЯ”, “ЛАДА”, “Жінки АТО“, “Бахмут Український” та “Наша гідність”.

Громадська організація «Розвиток демократії та жіночих ініціатив ДІЯ»

Учасники ГО “ДІЯ”. Фото: Фейсбук

ГО “ДІЯ” очолює бахмутянка Лідія Мирошниченко. Станом на 12 січня 2023 року організація тимчасово припинила діяльність. Сама пані Лідія та багато волонтерів евакуювалися з Бахмута з міркувань безпеки. Місто щодня обстрілюють російські окупанти.

Водночас як каже пані Лідія потім волонтери планують займатися відновленням Бахмута, коли ситуація в місті буде безпечна. Зараз волонтери з ГО “ДІЯ” розкидані у різних куточках України, багатьом доводиться виживати, каже пані Лідія.

 “У мене душа болить, я не можу читати за Бахмут. Так важко… Зараз функціонувати ми не можемо, хоча й плани є. Ми обговорюємо, обдумуємо їх, але поки не можемо цього робити фізично. Будем працювати там, де більше буде потрібна наша допомога. Повертатися в Бахмут будемо обов’язково”, — розповідає пані Лідія.

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА. Фото: Фейсбук

Про Ладу ми пишемо вже не вперше, очільниця притулку Марина Шажко змогла з волонтерами та небайдужими евакуювати хвостатих у Дніпропетровську область. Лада працює зараз, але необхідного бракує: це корм, миски для їжі, вакцини та ліки для тварин, також дрова для обігріву.

Територія, де мешкають собаки зовсім не пристосована до тварин, каже пані Марина. Оренда території 15 тисяч в місяць, мешкають в імпровізованому притулку 165 тварин. Для бахмутських хвостиків будують нові вольєри, але фінансування — це донати, тож велика надія на небайдужих людей. Також не лишніми будуть вільні руки, щоб допомагати з будівництвом.

“Коли ми переїхали, напевно багато хто вважає, що тварини вже в безпеці, але ніхто не думає скільки є витрат. У нас відносна безпека, коли ми приїхали зрозуміли, що потрібно все починати з нуля”, — розповідає пані Марина.

Очільниця притулку зазначає, велику допомогу з кормами їм надають фонди, зокрема чеське товариство «Pomoc zvířatům UA». Нагадаємо, що ми писали про українку, координаторку організації, яка повернулася з Чехії, щоб допомагати тваринам.

Якщо Ви хочете допомагати бахмутським хвостикам надаємо реквізити:

Карта Приватбанку 4731219117592497 (Шажко М.В.)

Карта ПУМБ 5355280210133995 (Шажко М.В.)

Карта Монобанку 4441114426950984 (Шажко М.В.)

Paypal: [email protected]

Як евакуювали притулок дивіться у відеорепортажі: 

Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)

ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО»

ГО Жінки АТО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

ГО Жінки АТО наразі тимчасово не функціонують в повному обсязі. Водночас час від часу допомогу військовим намагаються надавати.

Натомість є інша ініціатива “Бахмутська родина” в Дніпрі. Про це нам розповіла засновниця ГО, пані Тетяна Львова. В центр, який організовують волонтери, можуть звертатися бахмутяни, щоб отримати необхідну допомогу — харчові набори та гігієна. Цей проєкт реалізується спільно з Молодіжною організацією Бахмута.

“Це створення центру в місті Дніпро для родин з дітьми, переселенців з міста Бахмут. Фінансування надали донори, вже придбали трохи обладнання та канцелярію…Особлива увага в центрі буде приділятися наданню соціальних, юридичних та психологічних послуг. В центрі також буде дитяча кімната”, — розповідає пані Тетяна.

ГО «Наша Гідність»

ГО “Солідарна молодь” привезла подарунки дітям у Дніпрі. Фото: Фейсбук

Громадська організація “Наша Гідність” пережила певні трансформації, про це нам розповів голова ГО Аркадій Петросян. Відтак, ГО об’єдналася з ГО “Солідарна Молодь”. Аркадій став головою Донецького осередку.

Зараз у волонтерів є два основних напрямки роботи — допомога ВПО та допомога ЗСУ. ГО активно співпрацює з фондами, у співпраці також роблять мобільну баню для військових. В кінці січня баню планують передати ЗСУ. Оборонцям також надавали теплі речі, біноклі та іншу амуніцію.

Також волонтери привезли дітям з Покровська та Соледара подарунки. 

“З приводу допомоги цивільному населенню — це все дуже ситуативно. Ми передавали допомогу людям, коли в Бахмуті була ще трохи краща ситуація. Це десь два місяці тому. Передавали теплі речі, ліки, аптечки, їжу”, — каже Аркадій.

Стосовно команди, каже Аркадій, практично всі працівники залишилися працювати. Крім того, на початку повномасштабного вторгнення було багато охочих допомогти, ділиться волонтер. Щодо донатів, як каже Аркадій, зараз намагаються закривати потребами за допомогою великих донорів. 

ГО  «Бахмутське міське об’єднання інвалідів «Надія» 

Пані Наталя Зубар, очільниця ГО розповіла нам, що наразі організація не працює. На жаль, організація не збереглася.

Читайте також: «У нас вся країна — це потенційний волонтер»: як бахмутські волонтери наближають Перемогу

ГО «Бахмут Український»

Штаб ГО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

Очільник ГО Віктор Зіпір розповів нам, що зараз всі волонтери продовжують працювати, чимало людей працюють у різних регіонах. В основному робота волонтерів — це запити військових: плетіння сіток, збір гумдопомоги, комунікація.

“Організація виконує свої функції, як і раніше, навіть коли ми не в одному місті живемо. В Бахмуті у нас залишився штаб і там залишаються волонтери.  Гуманітарний штаб у Бахмуті продовжує працювати. Прийом та видача допомоги здійснюється за адресою: Місто Бахмут, вулиця Чайковського, 23. З 9-00 до 17-00”, — каже Віктор Зіпір.

Цивільному населенню волонтери теж допомагають за можливості, і тим хто виїхав і потребує допомоги, і тим, хто ще залишився в Бахмуті. Це більше адресно роблять, каже пан Віктор. Стосовно фінансування — працюють на грантовій основі, також збирають кошти для закриття покриття потреб від небайдужих українців. 

Наразі актуальний збір має закрити потреби в теплих речах і ліках для ЗСУ. Відтак, потрібні теплі куртки, шкарпетки, термобілизна, придбати ці речі можна й особисто, а потім зв’язатися з Віктором Зіпіром для уточнення деталей відправки. У ГО кажуть, що отримувати пакунки з необхідним зручніше, адже так військові швидше їх отримують. Якщо Ви не маєте змоги придбати речі можна допомогти донатом.

Нижче надаємо реквізити:

Карта Приватбанку

4731 2191 1518 1129

(Вишневецька Наталія Миколаївна)

PayPal [email protected]

Головне фото: Роман Потапенко

Читайте також: Що ми маємо зробити після перемоги?: погляд громадського діяча Володимира Березіна

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма та фельдшерсько-акушерський пункт. Здавалося б, звичайне село, яких тисячі по всій Україні, якби не одна унікальна особливість — потужні та багаторічні футбольні традиції, які гуртували всю громаду.

Детальніше про історію футбольної частини цілої громади розповіли в “Локальній історії”.

Зародження традиції: саморобні м’ячі та перші матчі

Найстарішому знайденому футбольному фото з Іванівського — вже 68 років. У далекому 1958 році сільські хлопчаки долали 10 кілометрів на велосипедах до Малоільїнівки (селища, яке згодом стало одним із районів Бахмута), щоб зіграти матч. Тоді це був суто аматорський рівень. Замість регулярних професійних тренувань хлопці просто ганяли м’яча, який часто доводилося зшивати власноруч із підручних матеріалів.

Володимир Карнаух, який у 1960-х роках грав за місцеву команду, пригадує історію створення одного з таких м’ячів:

“Спершу їх робили з халяв чобіт. Якось брат взявся за це, але йому не вистачало матеріалу. Я спитав у свого друга Володі Рогаченка, нам було десь по 10 років, — чи не має він часом халяв? Він приніс пару. Ох і радість була — м’яч зробили! Але восени батьки Вовки кинулися діставати свої чоботи — а там не чоботи, а валянки самі з обрізаним верхів’ям“.

“Футбол — це не про гроші, його любити треба”

До складу місцевої команди входили водій швидкої допомоги, працівники котельні, вчителі, шофер вантажівки, комбайнер та навіть геолог, який працював у Харкові, але щовихідних долав 200 кілометрів, щоб зіграти за рідне село. Жоден із них не був професійним футболістом. Проте це не заважало їм регулярно брати участь у чемпіонаті та розіграшах кубка між 12-16 селами Бахмутського району.

Тренування проходили за власними правилами. Гравці збиралися у суботу, і якщо команда капітана Миколи Соколова програвала, він змушував грати далі, аргументуючи тим, що “корів ще не загнали”. Тому матчі тривали не стандартні 45 хвилин, а могли затягнутися на весь день.

У тодішній пресі команду офіційно підписували як “колектив радгоспу Красносільський”. Хоча далеко не всі футболісти працювали в сільському господарстві, команда формально була приписана до радгоспу і захищала його честь. Керівництво ферми допомагало гравцям: забезпечувало формою, м’ячами та транспортом. Все інше трималося на чистому ентузіазмі селян.

“Грати на область ми їздили на ‘газоні’ без тенту. Ігри були до пізньої осені. Пам’ятаю, на фінальні матчі в листопаді-грудні довелося їхати при -4 °C, а ми на відкритій машині. Ще й за лавочки треба було триматися на ямах, щоб не випасти. Якось у газеті після перемоги за кубок написали, ніби нам гроші дарували. Та не платили нам. Футбол — це не про гроші, його любити треба. Ми всі були любителями футболу“, — пригадує гравець команди Анатолій Скиданенко.

В архівах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського журналістам вдалося знайти документальні підтвердження про 25 перемог команди з Іванівського у районних та обласних турнірах у період із 1965 по 2003 рік. Самі ж учасники змагань стверджують, що брали трофеї майже щороку. Перевірити це неможливо: усі турнірні таблиці зберігалися в Донецькому обласному архіві, який з 2014 року перебуває в окупації.

Золота епоха “Колоса”

Пік розвитку футболу в селі припав на 1970-1980-ті роки. Саме тоді гравці “Колоса” здобули свої найпрестижніші нагороди — сільська команда двічі вигравала першість Донецької області та ставала срібним призером.

На шляху до чемпіонства іванівці перемагали серйозних суперників із великих міст. Наприклад, у 1978 році вони здолали слов’янський “Донрибгосп”. Гравець Олександр Скиданенко згадує вирішальний момент того матчу:

“Ми мали складний матч на їхньому полі. Наш гравець Микола Соколов сам, трохи правіше від центру поля, ніхто його не накрив. До воріт метрів сорок-п’ятдесят. І він як зарядить у праву дев’ятку! Такі удари рідко виходять. Тисячу разів попроси його повторити — не вийде“.

Фінал тих же обласних ігор 1978 року проти команди Новоазовського району став легендарним. Забивши першими, гравці “Колоса” сфолили у своєму штрафному майданчику, отримали пенальті, пропустили гол і залишилися вдесятьох через вилучення. Але навіть у меншості сільська команда змогла вирвати перемогу в суперника, який тоді виступав на всеукраїнському рівні.

“Коли приїжджала команда з іншого села, наш стадіон був заповнений глядачами. Це було справжнє свято футболу, і ми завжди були в призерах!” — ділиться спогадами вчитель фізкультури, колишній гравець і тренер “Колоса” Микола Соколов.

Щоб гідно протистояти сильнішим колективам, сільська команда почала залучати зірок. З 1987 року за “Колос” почав регулярно виступати Олександр Носатих, який мав досвід гри за збірну Молдови на кубку срср серед сільськогосподарських колективів. Згодом, у середині 90-х, до команди приєднався Ігор Сурай — колишній гравець збірної України серед юнаків віком до 18 років.

Тріумф “Колоска” на всеукраїнському рівні

У 1998 році справжню сенсацію створила дитячо-юнацька команда “Колосок”, яку сформували на базі Красненської загальноосвітньої школи. Хлопці з невеликого села Іванівське зуміли дійти до 5 місця з-поміж 90 команд зі всієї України на престижному турнірі “Шкіряний м’яч”.

Володимир Міхельсон, тодішній капітан дитячої команди, згадує:

“Ми обіграли Луганську і Донецьку області, після цього нас запросили в Івано-Франківськ на фінальну частину турніру боротися за перше місце. Усього участь брали 8 команд. Усі колективи були з міст, тренувалися на базах ДЮСШ. Ми були єдиними представниками села. За 5 загальне місце грали проти команди ‘Таврія’ з Нової Каховки — ми виграли з рахунком 5:1“.

Унікальні фотографії місцевої команди та живі спогади гравців лягли в основу книги “Історія футболу села Іванівського”. Над цим виданням протягом трьох років працювали місцеві жителі Сергій Нагорний та Микола Соколов. Книга побачила світ у 2025 році за фінансової підтримки начальника Бахмутської МВА Олексія Реви.

Наслідки російського вторгнення

У січні 2023 року почалися жорстокі бої за Іванівське. Школу, у спортзалі якої Микола Соколов роками зберігав переможні світлини, знищили російські снаряди

11 червня 2024 року аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію населеного пункту російськими військами. Наразі в Іванівському не залишилося жодної вцілілої будівлі та жодного місцевого мешканця.

Читайте також:

Видатні бахмутяни: історія життя бібліографині Есфір Беркович

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу історію міста та його мешканців.

Фото з Бахмута

У колекції Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються сотні унікальних фотографій, зроблених ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Серед них — портрети жінок, родинні світлини та студійні фото, створені у перших бахмутських фотоательє.

Ці зображення не лише передають зовнішність тогочасних мешканок, а й відображають моду, соціальний статус і повсякденне життя. На світлинах — як міщанки, так і селянки, молоді дівчата й матері з дітьми. Частину фото створювали у місцевих ательє, які з’явилися у Бахмуті ще у 1870-х роках і стали важливою частиною культурного життя міста.

Сьогодні ці архівні кадри є не лише історичними документами, а й нагадуванням про багате минуле Бахмута, яке вдалося зберегти завдяки музейним колекціям.

Примітка. Всі фото взяті з міського медіаархіву, правове регулювання яких належить Бахмутському краєзнавчому музею.

Дівчина з гаманцем на поясі й віялом у руці стоїть біля дзеркала. Селище Яковлевського району. Монограма “ЕЛ” на гербовому щиті, напис “Е.Я. Львов. Бахмут”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Хима Пипочка — сестра Ганни Іванівни Андреєвої. Дівчині 17–18 років. Її зазнімкували в інтер’єрі фотоательє. Створили фото у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Зображення жінок погрудне. Витиснений напис — назва фотоательє “Мерейнес. Бахмут”, монограма “РД”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. і Д. Мерейнес, вулиця Катеринославська, 2.

На фото дівчина 18–20 років — це Євдокія Лобасова, сестра Георгія Лобасова, власника миловарних і свічних заводів у Бахмуті. Фото створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. Рубанчик, вулиця Катеринославська, 2.

На фото дівчина у святковій блузі та спідниці, рік знімку, ймовірно, 1919.

На знімку троє жінок у святкових одежах. Знімок зробили у фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

На знімку молода дівчина, це Дуся Боднаренко, бахмутянка, рік зйомки 1912-1917. Фото створили у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє “Свет” Л. Хадака, вулиця Харківська, 48.

На знімку троє бахмутянок, рік зйомки, можливо, 1904–1909 років.

До теми:

Панорамні краєвиди Бахмута перед повномасштабною війною: добірка фотографій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!