Зазвичай люди бачать народних депутатів у ток-шоу по телевізору, чи під час трансляцій засідань Верховної Ради. Деякі з’являються на окрузі під час передвиборчої кампанії. Навіщо нам взагалі потрібен парламент і депутати в ньому, які функції вони можуть виконувати за законом, читайте у матеріалі та дивіться у відеоролику.

Держава Україна за формою устрою – парламентсько-президентська республіка. Головним органом, що ухвалює закони – є парламент, в України він називається Верховна Рада (ВР). До складу Ради народ України під час виборів призначає своїх представників – народних депутатів. За Конституцією їх 450 осіб.

Що таке законодавча ініціатива?

Закони ухвалюються депутатами під час пленарних засідань Ради. І це головна функція народних обранців. Подавати проекти законів на розгляд можуть самі депутати, Уряд, Президент, Національний банк України. Ця функція і називається законодавчою ініціативою.

Для того, щоб закон потрапив на голосування, має відбутись певна процедура обговорення. Ця процедура починається в профільному комітеті. У кожному скликанні ВР депутати формують кількісний та якісний склад парламентських комітетів. Зараз в Раді їх -27. Робота комітетів є публічною і з нею можна ознайомитись через сайт Верховної ради.

На сторінці кожного нардепа обов’язково є інформація про те, в якому комітеті він працює, яку посаду займає.

Якщо у студентів сесія відбувається два рази на рік, то в депутатів (не враховуючи періоду відпусток) сесії відбуваються по два тижні на місяць. Це пленарні засідання, на які потрапляють вже опрацьовані в комітетах законопроекти.

За інформацією на сайті Верховної Ради зараз на опрацюванні в комітетах знаходиться 5339 законопроектів.

Важко представити, як таку кількість законопроектів можуть прочитати і фахово розглянути 424 депутати (з урахуванням тимчасово окупованої території саме така максимальна кількість депутатів обиралася в 2014 році). Якщо представити, що всі сумлінно працюють, то кожний депутат має взяти на себе розгляд 12 законопроектів. Насправді, над такою кількістю законів працюють не тільки народні депутати. У них є помічники. Кожному народному депутату дозволяється мати не більше 31 помічника. Декілька з помічників працюють за трудовим договором на постійній основі. Вони, як і депутат, отримують зарплату з бюджету держави, тобто з податків виборців.

Довідка:

У Верховній Раді восьмого скликання 6816 помічників. 5339 з них працюють на громадських засадах. 1402 помічника мають оплачувану роботу на постійній основі, ще 76 надають послуги консультанта за сумісництвом.

За підрахунками громадянської мережі “ОПОРА”, народні депутати залучили 4717 чоловіків (69%) та 2099 жінок (31%) в якості помічників. Серед оплачуваних помічників-консультантів майже 60% осіб є жінки.

Лише десятеро нардепів мають максимально можливу кількість помічників, тобто 31. Це Андрій Лопушанський, Григорій Тіміш, Дмитро Лубінець, Ігор Побер, Михайло Головко, Михайло Хміль, Олег Кришин, Олег Осуховський, Олександр Фельдман та Павло Кишкар. Натомість двоє народних депутатів – Наталія Агафонова та Наталія Кацер-Бучковська – мають лише по два консультанти. У середньому в українських парламентарів по 16 помічників.

Загалом за період VIII скликання Верховної Ради 129 помічників-консультантів народних депутатів 381 раз долучилися до розробки проектів законів та постанов. Найбільш активними у цьому плані були: Євген Шеремет (помічник Михайла Головка) – 17 ініціатив, Віктор Шендибило (помічник Андрія Білецького) – 15, Дмитро Шнайдер (консультант Вадима Івченка) – 14, Алла Шевченко (помічниця Юрія Бублика) – 13, Віталій Наконечний (консультант Андрія Журжія) – 12 і Тетяна Чіслова (помічниця Дмитра Лінька) – 11.

Також при комітетах існують секретаріати, які займаються юридичним опрацюванням законопроектів, існують громадські організації та спілки, які подають пропозиції. До прикладу, об’єднання «Реанімаційний пакет реформ» не тільки слідкує за законотворчим процесом, але й подає пропозиції. На своєму сайті і в соцмережах вони публікують інформацію про розгляд важливих законопроектів, представляють їх аналіз, звертаються до депутатів з вимогою підтримати певні законопроекти.

Кожен бажаючий може потрапити до приміщення Верховної Ради. Це може бути екскурсія залами, чи відвідування пленарного засідання. Щоб відчути атмосферу простору, де пишуться закони нашої держави, треба заздалегідь подати заяву. Існує навіть спеціальна програма стажування молоді в апараті Верховної Ради.

Бахмутські студенти в рамках проекту Школа юного громадянина відвідали Верховну Раду.

До функцій народних депутатів також входить призначення та звільнення високопосадовців. Нардепи голосують за призначення та звільнення прем’єр-міністра, міністрів, генерального прокурора, голови СБУ та інших. Ключовою посадою в країні є прем’єр-міністр, він очолює Кабінет Міністрів, який є органом виконавчої влади – слідкує за виконанням прийнятих законів, може подавати проекти законів і правки до них. Його кандидатуру на голосування вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді.

Робота з виборцями 

Народний депутат забов’язаний бути присутнім на засіданнях в Раді, а також він має підтримувати зв’язок з виборцями. Нардеп має звітувати двічі на рік, але точна форма звітів не передбачена, це можуть бути інформаційні матеріали в пресі, а може бути живий звіт перед виборцями. Є депутати, що відкривають приймальні на окрузі, де їх обрали, але за їх відсутність нардепи відповідальності не несуть. 

У депутатів є потужні інструменти для вирішення проблем виборців – депутатські звернення та запити. Крім того, вони можуть особисто зустрічатись з високопосадовцями будь-якого рівня.

Якщо ви хочете зустрітись зі своїм депутатом, але не знаєте, де його шукати, на сайті Верховної Ради у профілі депутата можна знайти телефон приймалень, надіслати листа-звернення у приймальню. Можна звернутись до Верховної Ради України на ім’я депутата за адресою вул. Грушевського, 5, Київ, 01008, надіслати листа на електронну адресу, що вказана на персональній сторінці депутата на офіційному сайті Верховної Ради.

Як проаналізувати результати діяльності народних депутатів?

Як вже зазначалося, звітувати про власну діяльність (у тому числі про роботу в окрузі) депутата зобов’язує закон. При цьому чіткі форми звітів відсутні, відповідальності за невиконання цієї норми немає. Вся публічна інформація, яка є у доступі, стосується діяльності нардепа у Верховній Раді. Окремої форми публічної інформації парламентаря-мажоритарника про роботу в окрузі законом також  не передбачено. Найкращий спосіб знайти таку інформацію – це пошук відповідних публікацій у ЗМІ. 

Також можна скористатися порталом “Слово і діло” – в переліку обіцянок шукати ті, що стосуються округу та аналізувати стан виконання. Заходимо на сайт, у пошуку вбиваємо прізвище депутата, отримуємо відповідь.

За даними сайта Сергій Клюєв, обраний по нашому округу в 2014-му році, має 20 невиконаних обіцянок.

Якщо відкрити всі, то можна проаналізувати заяви депутата, які він не виконав.

З програмами кандидатів у народні депутати можна ознайомитись на сайті ЦВК
вкладка кандидати.

По 46-му одномандатному округу ЦВК зареєструвала шість кандидатів.

Попереду – виборчі перегони і обіцянки. Сподіваємось, що наведена інформація допоможе вам не розгубитись і зробити правильний вибір.

У подальших матеріалах ми розповімо, з чого складається психологія процесу будь-якого вибору і за допомогою критичного мислення проаналізуємо програми кандидатів. Обирайте виважено і будьте відповідальними громадянами!

Проект «Прозорі вибори в Бахмуті» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!