У російській політиці є поняття “регіон-шеф”. Таку назву дають регіонам, які опікуються та допомагають розвиватися економіці інших територій. Система “регіонів-шефів” стала одним із ключових інструментів росії для інтеграції окупованих територій. Оскільки регіони росії стають основними “партнерами” окупантів для так званої відбудови та “покращення” життя на ТОТ.

Бахмут IN.UA розповідає, які регіони рф опікуються окупованими громадами Донеччини.

Коли росія взяла “шефство” над Донеччиною

19 травня 2022 року росія заявила про шефство над територіями так званої “днр” і “лнр”. Таку заяву зробив заступник керівника адміністрації путіна Серій Кірієнко під час марафону “Нові горизонти”. А вже на початку серпня 2022 року пропагандисти звітували, що 39 російських регіонів погодилися допомогти у відновленні окупованих районів Донецької та Луганської областей.

Для допомоги окупованим територіям російські регіони використовують бюджетні кошти та залучають бізнес. Гроші, нібито, направляють на відновлення інфраструктури та соціальних об’єктів.

Примітно, що до повномасштабної війни росія не брала шефство над окупованими територіями. Зараз цей процес є ключовим інструментом для інтеграції окупованих територій до рф, коли регіони росії стають основними “партнерами” для так званої відбудови. Таким чином українські території закріплюють зв’язки з регіонами рф.

Самара і Сніжне

27 травня 2022 року Самарська область рф уклала угоду про співпрацю з містом Сніжне. Це була перша угода, укладена регіоном рф з окупованими територіями України.

Угода передбачала, що Самара допомагатиме відновлювати інфраструктуру і розвивати соціальну сферу в Сніжному. Для робіт на Донеччині залучають добровольців, будівельників, комунальників і лікарів із Самарської області. Вони працюють у Сніжному позмінно.

У 2025 році Самарська область відзвітувала про відновлювальні роботи на 88 об’єктах у Сніжному. Серед них пам’ятники та меморіали, багатоквартирні будинки, школи, дитячі садки та майданчики, заклади охорони здоров’я, дороги, інженерні комунікації та благоустрій територій.

У планах на 2026 рік — будівництво павільйонів на зупинках громадського транспорту та молодіжного центру. Також продовжуються прийоми самарських лікарів у медзакладах міста.

Окрім цього, самарці беруть участь у пропагандистських заходах для молоді. Так у березні 2025 року між молоддю Самари і Сніжного організували телеміст, під час якого обговорювали “значення великої перемоги, героїзм радянського народу та важливість збереження історичної правди”.

За ініціативи “самарських добровльців” у Сніжному організували “Школу молодого пошуковика” для підлітків. Програма включала навчання архівної справи, ексгумаційних робіт, музейного проєктування та інформаційного супроводу пошукової діяльності.

Югра і Макіївка

30 травня 2022 року над окупованою Макіївкою взяв шефство Ханти-Мансійський округ — Югра. Згідно з угодою, Югра має надавати Макіївці допомогу для відновлення економіки, інфраструктури, повернення до мирного життя, реалізації інфраструктурних проєктів.

Протягом трьох років співробітництва, за підтримки Югри в Макіївці, нібито, відремонтували близько 350 об’єктів, 200 з яких — багатоквартирні будинків. У межах співпраці в лікарнях Макіївки регулярно працюють російські лікарі, а діти з Макіївки їздять до літніх таборів за кошти Югри.

Примітно, що проєкти, реалізовані за сприяння Югри містять елементи, які показують зв’язок з регіонами. Наприклад, у травні 2026 року в Макіївці капітально відремонтували сквер “Дев’ятої п’ятирічки”. Але тепер ця зона відпочинку називається Югорський парк.

“У парку, який отримав ім’я нашого регіону, ми поділилися з макіївчанами та гостями міста частиною самобутньої культури Югорської Півночі. Одним із його символів стали фігури мамонтів, створені за образом своїх хантійських братів з Археопарку в столиці автономного округу. Інсталяція отримала назву “Дружба Югри та Макіївки”, — казав під час відкриття парку губернатор Югри Руслан Кухарчук.

В інфопросторі функціонує медіапроєкт “Югра-Макіївка”, який реалізується з весни 2024 року. Його мета — поширювати інформацію про допомогу рф у благоустрої Макіївки.

“Завдяки проекту “Югра-Макіївка” в кілька разів підвищилася впізнаваність Югри як регіона-друга, регіона-брата серед мешканців Макіївки. Під час проведення опитувань та спілкування з макіївчанами ми не зустрічали людей, хто б не знав чи не чув про Югру та допомогу регіону”, — йдеться в описі проєкту.

Серед планів Югри на 2026 рік — ремонт приміщення чергово-диспетчерської служби та концертного залу в Макіївці.

Санкт-Петербург і Маріуполь

1 червня 2022 року Маріуполь і Санкт-Петербург підписали угоду про побратимські зв’язки. За словами псевдомера Маріуполя Антона Кольцова, за чотири роки співпраці петербуржці відновили житлові будинки, модернізували школи та лікарні, оновили соціально-культурні об’єкти, відкрили парки та облаштували двори.

Одним із головних проєктів у Маріуполі, який реалізував Санкт-Петербург, була так звана “відбудова” Маріупольського драматичного театру. На місці колишньої будівлі, яка була знищена російською авіабомбою, росіяни звели нову. Її відкрили у грудні 2025 року.

Скільки людей загинули в будівлі драмтеатру і досі точно невідомо. Звівши нову будівлю, росіяни знищили сліди свого воєнного злочину.

А вже з лютого 2026 року в театрі показують вистави.

“Фахівці з Санкт-Петербурга виконали колосальну, копітку роботу, щоб повернути цій історичній будівлі її колишній вигляд. І ось вперше із закінчення бойових дій 2022 року акторська трупа розпочала репетицію у стінах цього маріупольського храму Мельпомени”, — писали на сторінці театру.

Окрім відбудови, в межах співпраці Маруіполя і Санкт-Петербурга людям насаджують російський устрій життя. Це роблять, переважно, через так звані культурні “обміни” і залучення російських фахівців.

“Між Петербургом та Маріуполем йде обмін досвідом між педагогами, лікарями, проводяться спільні спортивні заходи, організуються поїздки маріупольських школярів до оздоровчих таборів Петербурга. У майбутньому взаємодію міст планують зробити ще системнішою: проводити соціальні, культурні, освітні заходи, які включають обмін знаннями, досвідом, технологіями в різних напрямах. Серед перспективних напрямів – охорона здоров’я, освіта, спорт, інформаційні технології та цифровізація, взаємодія промислових підприємств”, — писали пропагандисти.

Також росіяни звітують про поповнення бібліотечних фондів російською літературою.

Окремо росіяни працюють і з молоддю. Дітей відправляють на відпочинок до Санкт-Петербурга, а на свята дітям видають подарунки від російського регіону.

На 2026 рік петербуржці запланували відновлення трамвайного депо в Маріуполі та ремонт відділу РАГСу.

Сахалін і Шахтарськ

У червні 2022 року Сахалінська область рф взяла шефство над містом Шахтарськ. На початку співробітництва губернатор Сахаліна говорив про намір співпрацювати у соціальній політиці, медицині й освіті. Головним напрямком визначили житлово-комунальне господарство: підготовка будинків та соціальних об’єктів до опалювального сезону, ремонт системи водопостачання.

Через рік, у липні 2023 року, до Шахтарська приїхав голова уряду Сахалінської області. Він доповідав про відновлення понад 120 об’єктів у місті і оглянув незавершені об’єкти.

Разом з представниками “днр” він відвідав один із місцевих магазинів. Там відкрили відділ сахалінських продуктів. На полицях — консерви, напої, рибна продукція. Чи актуальною є доставка продуктів з регіону за 12 тисяч кілометрів — питання відкрите. Але влада “днр” зазначала, що інтерес у покупців є.

Станом на сьогодні Сахалін продовжує роботи в Шахтарську, у фокусі — школи і дитячі садки. На 2026 рік запланована модернізація школи №19 і облаштування залу хореографії у школі №2.

Нижній Новгород і Харцизьк

9 червня 2022 року губернатор Нижегородської області Гліб Нікітін підписав угоду про співпрацю з окупаційною головою Харцизька Вікторією Жуковою. Метою співпраці було відновлення та розвиток комунальної, інженерної, транспортної інфраструктури. Для проведення робіт російський регіон відправив до Харцизька необхідну техніку.

Станом на сьогодні фахівці з Нижегородської області продовжують роботу в комунальній сфері. Зокрема, російські комунальники допомагають ліквідувати аварії на системах водозабезпечення і водовідведення. У червні міністерство будівництва, архітектури і ЖКГ в “днр” звітувало, що нижегородські комунальники ліквідували 180 аварій на водопровідних та каналізаційних мережах. Роботи проводили в селищах Зуївка та Заріччя, а також у Зугресі. Вони ліквідували пориви та стабілізували подачу води мешканцям.

Також цьогоріч росіяни проводять ремонт у місцевій лікарні. Там оновлюють неврологічне відділення і амбулаторію.

Окрім цього, проводять роботи в Іловайську, який входить до складу міського округу. Там оновлюють тротуари.

Також запланований ремонт доріг у селищі Гірське.

Хабаровськ і Дебальцеве

Наприкінці червня 2022 року було підписано угоду між урядом Хабаровського краю з окупаційною адміністрацією Дебальцевого. Документ передбачав будівництво та ремонт об’єктів, співпрацю в освіті, охороні здоров’я, культурі і соцзахисті.

Одним із перших об’єктів, на яких почали роботи, був пам’ятник “Пагорб бойової слави”, присвячений героям Другої світової війни. Роботи з відновлення приурочили до дня росії.

Серед відновлених об’єктів — детячий садок “Ладушки”, міська бібліотека, центр дитячої та юнацької творчості. Особливо пишається Хабаровськ відновленою школою №2. Окрім приміщень для учнів, тут облаштували експозицію, присвячену військовим частинам Хабаровського края, які беруть участь у війні в Україні.

За словами учасника робочої групи з відновлення Дебальцевого, у плані робіт до 2030 року є 67 об’єктів. У 2026 році заплановані роботи на 10 об’єктах: капітальний ремонт двох багатоквартирних будинків, ремонт доріг, зведення фізкультурно-оздоровчого комплексу “Локомотив”.

Ленінградська область і Єнакієве

У червні 2022 року Ленінградська область взяла шефство над Єнакієвим. Протягом 2022 року росіяни пробурили в місті 20 скважин, у 16 з них знайшли воду. Кількома траншами відправили в місто 10 трамваїв. Серед планів на 5 років — оновлення всіх міських шкіл і приведення їх до російських стандартів.

Окремо Ленінградська область працює над відновленням пам’ятників. Зокрема, у 2026 році відновили 7 меморіалів, присвячених героям Другої світової війни.

Також у планах на 2026 рік — відновлення молодіжного центру та стадіон на території ліцею інформаційних технологій.

Приморський край і Торез

Влітку 2022 року Приморський край рф взяв шефство над Торезом. За результатами робіт у Торезі 2024 року Приморський край отримав відзнаку на федеральному рівні рф. Її вручили за відновлення соціально важливих об’єктів: школи мистецтв, клуб імені Пушкіна, ДЮСШ, будівлю виборчої комісії, школи №7, чотири ділянки автомобільних доріг. Також за підтримки Приморського краю в Торезі ремонтували водоводи та каналізаційні мережі.

Окрім відбудови, росіяни реалізують проєкти для популяризації Приморського краю серед місцевого населення. У 2025 році в місто поставляли посилки із символікою Приморського краю: футболки, світшоти, термочашки, альбоми, сувеніри та журнали про туристичні місця росії. Також у Торезі проводили фотовиставку робіт приморських фотографів. Таким чином місцеве населення долучали до культури регіону.

Якутія і Докучаєвськ

З лютого 2024 року Республіка Саха (Якутія) є регіоном-шефом для Докучаєвська. Росіяни звітували, що за рік співпраці відремонтували школи, дитячі садки та медзаклади, відновили комунікації та впорядкували громадські простори. Особливу увагу якути приділяли так званій підтримці місцевих жителів. Для них організували гуманітарні поставки, а також проводили культурні та освітні обміни.

У Докучаєвську активно насаджують культ дружби між регіонами через культуру. Книги і сувеніри поставляють у межах співпраці так званих “жіночих рад” Якутії та Докучаєвська.

“З моменту початку шефства у жителів Докучаєвська з’явився природний інтерес до культури та традицій Якутії. За ініціативи активних жінок Алдану (ред. місто в Якутії) до міста почали надсилати посилки з книгами та сувенірами. У міській бібліотеці Докучаєвська було створено етнокутник, де тепер зберігаються якутські сувеніри та література про нашу республіку. Саме книги стали важливою сполучною ланкою між жінками Якутії та Докучаєвська”, — зазначала координаторка проєкту “Жіночий рух єдиної росії” в Якутії.

Якути беруть активну участь в оновленні бібліотечних фондів Докучаєвська. Туди привозять російську літературу, в тому числі історичну.

“Сьогодні важливо поповнювати бібліотечні фонди книгами, у тому числі з різних регіонів російської федерації. Це дозволяє мешканцям нових територій не тільки відновити доступ до якісної літератури, а й дізнатися більше про нашу неосяжну Батьківщину, її культуру, традиції та історію”, — зазначав Дмитро Паньков, координатор програми “Розвиток нових регіонів” у Якутії.

Допомагають якути і в комунальній сфері. У січні 2026 року голова уряду “днр” Андрій Чертков зауважував, що велику роль у проходженні осінньо-зимового періоду в Докучаєвську відіграють якутські комунальники.

У 2026 році Якутія обіцяє завершити відновлювані роботи в Будинку дитячої та юнацької творчості та молодіжному центрі Докучаєвська, а також провести ремонт тротуарів. Окрім цього, якути проводять роботи в Оленівці, яка входить до складу міського округу. Там вони планують провести капітальний ремонт школи №2.

Влітку за сприяння Якутії діти з Докучаєвська мають поїхати на відпочинок в одну з баз на Азовському узбережжі.

Смоленськ і Мангуш

З 2022 року Смоленськ є регіоном-шефом для селища Мангуш у Маріупольському районі. Допомога селищу полягає в заходах для молоді і залученні дітей у російський культурний простір.

Так, у 2025 році Смоленська область закупила для школярів Мангуша понад 10 тисяч російських підручників. Ця робота продовжується і у 2026 році.

Регулярно для дітей у Мангуші влаштовують віртуальні зустрічі зі смоленською молоддю. Вони знайомляться з культурою, традиціями та історією своїх регіонів. Також дітям показують фільми пропагандистського спрямування.

Також для молоді запустили проєкт “Добро.рф”. Він полягає у залученні дітей до волонтерства.

Попри заяви про відбудову, система російських регіонів-шефів виходить далеко за межі ремонту будинків чи комунальної інфраструктури. Аналіз показує, що поряд із дорогами, школами та лікарнями значну увагу приділяють відновленню пам’ятників і меморіалів, насамперед пов’язаних із Другою світовою війною. Такі об’єкти стають частиною нав’язування російської історичної пам’яті на окупованих територіях.

Примітно, що росіян залучають і до найпростіших робіт, наприклад усунення аварій. Це доводить, що окупаційна влада неспроможна самостійно керувати територіями та має брак власних спеціалістів.

Не менш важливою складовою є культурна та інформаційна інтеграція. Регіони-шефи відкривають у містах локації зі своєю символікою, передають книги, знайомлять жителів із власними традиціями, організовують обміни між школярами, телемости, дитячі табори та спільні культурні заходи. У пропагандистських матеріалах самі російські чиновники називають такі регіони “братніми” або “дружніми”, наголошуючи на нібито історичних зв’язках з окупованими містами.

Таким чином, модель шефства виконує одразу кілька функцій. Вона не лише забезпечує фінансування окремих проєктів на окупованих територіях, а й поступово інтегрує їх у російський політичний, культурний та інформаційний простір. Через інфраструктурні проєкти, гуманітарні програми, освіту та культуру кремль намагається закріпити довгостроковий зв’язок між окупованими громадами Донеччини та конкретними регіонами рф, формуючи у місцевого населення уявлення про їхню дружбу, спільну історію та спільне майбутнє.

Водночас показово, що система шефства поширюється лише на території, які росія окупувала після 2014 року або захопила на початку повномасштабного вторгнення. Міста, які повністю зруйновані російською армією, регіонів-шефів не отримують, адже росія використовує цю модель лише там, де може демонструвати процес “відбудови”.

Примітка. Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Читайте також:

• Хто на окупованій Донеччині ухвалює рішення щодо компенсацій: перелік імен і посад
• У “днр” заговорили про відбудову Бахмута: у 2026 році обіцяють розробити генплан
• Окупанти пропонують іпотеку для заселення Бахмута, Соледара та Часового Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До 2014 року футбольна культура була нерозривно пов’язана з Донецьком. Євро-2012, сучасний стадіон “Донбас Арена” і, звісно, знаменитий футбольний клуб “Шахтар”, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. Однак, через початок російсько-української війни у 2014 році, ФК “Шахтар” був вимушений переїхати з Донецька, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на “Арені Львів”. Сьогодні донецький футбольний клуб офіційно базується в Києві. Натомість в окупованому Донецьку є свій “Шахтар”. Окупанти привласнили собі назву і здобутки клубу, а також скопіювали фірмовий дизайн форми і символіки. Виступає клон “Шахтаря” в росії, а окупанти використовують його для поширення дезінформації.

Як окупанти привласнили собі “Шахтар” і використовують його у пропаганді, йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

В яких умовах працює ФК “Шахтар” після 2014 року

“Шахтар” є одним із найтитулованіших футбольних клубів України: 16-разовий чемпіон України, 15-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року.

До 2014 року спортсмени базувалися в Донецьку, де тренувалися на спортивній базі “Кірша” і проводили домашні матчі на сучасному стадіоні “Донбас Арена”.

Останній матч у Донецьку “Шахтар” провів 2 травня 2014 року. Це був матч 28-го туру Української Прем’єр-ліги (УПЛ) між “Шахтарем” та “Іллічівцем” (Маріуполь).

У серпні 2014 року спортивно-тренувальна база “Кірша” постраждала внаслідок бойових дій. Як повідомляв генеральний директор ФК “Шахтар” Сергій Палкін, у ніч з 29 на 30 серпня двома снарядами було знищено головний корпус тренувальної бази. Після цього команда ухвалила рішення про переїзд.

Тоді “Шахтар” перебазувався до Києва, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на стадіоні “Арена Львів”. З лютого 2017 року по березень 2020 року матчі “Шахтаря” проводили на арені “Металіст” у Харкові.

У 2020 році ФК “Шахтар” остаточно переїхав до Києва. У вересні директор “Донбас Арени” Вадим Гунько заявив про те, що клуб уклав довгостроковий контракт із київським НСК “Олімпійський”. Також у столиці розташована тренувальна база клубу.

Сьогодні ФК “Шахтар” має чітку українську позицію та виступає проти дій росії. Також керівництво клубу закликало інші країни надати допомогу Україні в боротьбі з рф.

“Я закликаю клуби, з якими ми грали, а це більшість топових команд Європи, УЄФА, десятки мільйонів уболівальників надати на своєму рівні максимальну підтримку Україні. Ця війна стосується кожного європейця сьогодні. Лише об’єднавши сили, ми можемо перемогти це безумство… Усі наші думки сьогодні — про закінчення цієї божевільної війни. Про українських воїнів, про тих, хто захищає нашу країну та її право на суверенітет і незалежність. Вірю, що разом ми переможемо”, — йдеться в заяві генерального директора ФК “Шахтар” Сергія Палкіна від 26 лютого 2022 року.

Також клуб проводить благодійну діяльність. Зокрема, з 2014 року футболісти й тренери “Шахтаря” надають підтримку Харківській обласній дитячій клінічній лікарні № 1. Благодійний внесок протягом 5 років становив близько 1 мільйона 150 тисяч гривень.

У 2022 році ФК “Шахтар” спільно з авіакомпанією SkyUp Airlines ініціював серію благодійних матчів. Їхньою метою був збір коштів на підтримку України. Усі кошти з квитків на матчі та реклами передавали волонтерським організаціям, медикам та на допомогу українським дітям, які постраждали від війни.

У квітні 2022 року в межах Shakhtar Global Tour for Peace в польському Гданську відбувся благодійний матч “Шахтаря” та польської “Лехії”, де зібрали понад 2,5 мільйона гривень, які згодом спрямували благодійній організації Fundacja Gdańska для забезпечення товарами першої необхідності 800 українських біженців та відправки гуманітарної допомоги до Shelter Centre “Шахтаря” на “Арені Львів”.

А у червні 2023 року ФК “Шахтар” спрямував гуманітарну допомогу до Херсонської області, яка потерпала від наслідків підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС.

Як окупанти привласнили собі заслуги “Шахтаря”

Фейковий “Шахтар” починає відлік з 2015 року. Тоді окупанти заснували клуб “Шахтар” на базі команди “Юний Новорос”. Цей “Шахтар” представлявся новою командою, яка не мала нічого спільного зі справжнім “Шахтарем”. Емблема клубу і форма мали червоно-чорно-сині кольори, символізуючи прапор так званої “днр”. Руслан Чередніков, який називає себе генеральним директором клубу, заявляв пропагандистам, що до ідеології клубу входить ідея грати лише з місцевими футболістами. Тобто, спочатку окупанти позиціонували свій “Шахтар” як місцевий любительський клуб.

Та з плином часу окупанти стали привласнювати собі історію справжнього донецького клубу. Натомість їхня риторика була неоднозначною.

Так, на сайті “Шахтаря” з “днр” можна побачити, що він привласнив собі історію клубу і його здобутки. Але не всі. Датою створення клубу окупанти вказують 24 травня 1936 року (тоді була заснована команда вугільників Донбасу “Стахановець”, від якої бере початок український “Шахтар”), а не 2015 рік. Також клуб привласнив собі всі здобутки клубу часів СРСР, при цьому про період команди в часи незалежності України не згадується.

З 2022 року окупанти почали позиціонувати псевдо-“Шахтар” із “днр” не як локальну команду, а як клуб з багатою історією. Головна теза в риториці окупантів — що саме їхній клуб є “справжнім “Шахтарем”. Для підтвердження своїх слів вони використовують мовне питання. Нібито, справжній “Шахтар”, який бере початок з часів СРСР мав російську назву “Шахтер”, тоді як український клуб носить назву “Шахтар”. Цю різницю в назвах окупанти і використовують для підтвердження своєї дезінформації.

Питання зросійщення торкнулося й “Донбас Арени”. У червні 2024 року окупанти висвітлювали як здобуток зміну літер на емблемі “Шахтаря”. Самі пропагандисти зазначили, що “Шахтар” попрощався зі своїм “українським минулим”.

Також окупанти відхрещуються від тренувальної бази українського “Шахтаря”. Кажуть, що не проводять там тренування. Натомість використовують базу захопленого спортивного училища імені Сергія Бубки. Про те, що саме росія зруйнувала тренувальну базу “Шахтаря” у 2014 році пропагандисти замовчують.

Окрім цього, спорстмени з “днр” скопіювали дизайн форми гравців. Якщо раніше вони мали білу форму з логотипом у кольорах прапора “днр”, то в 2026 році вони повністю змінили дизайн. У лютому окупанти презентували форму в помаранчево-чорних кольорах, які використовує український “Шахтар”.

Як псевдо-“Шахтар” інтегрується до рф

До 2025 року фейковий “Шахтар” виступав лише на окупованих територіях. До міжнародних змагань, і навіть російських, їх не допускали. У травні 2022 року футбольний оглядач з “днр” Олег Антипов розповідав пропагандистам про плани інтегруватися в російську Прем’єр-лігу та отримати можливість грати в російських клубах.

У 2025 році ситуація змінилася. У лютому фейковий “Шахтар” пройшов атестацію для участі у Другій футбольній лізі рф “Дивізіон Б” у 2026 році. Цьому передувала перемога в першості аматорських команд окупованих територій України.

Примітка. Друга ліга — це найнижчий рівень професійного футболу в росії. Вона розділена на два дивізіони — А та Б. У кожній групі команди грають одна з одною за круговою системою, а переможці можуть підніматися до Першої ліги.

Участь у найнижчому футбольному рівні рф подають як перемогу, хоча в самій росії це не є престижним рівнем змагань. Для “днр” же це здобуток, бо раніше вони не брали участь у матчах, окрім як на окупованих територіях.

З червня 2025 року російська авіакомпанія “Аерофлот” стала спонсором так званої “академії донецького футбольного клубу “Шахтар”. Кошти, нібито, направляють на організацію зборів, закупівлю екіпірування, інвентарю та допомогу спортсменам.

Примітно, що досі псевдо-“Шахтар” позиціонує себе як донецький клуб, однак жодних матчів на окупованій Донеччині не проводять. Сьогодні він базується в Таганрозі на стадіоні “Форте Арена”. Таке рішення пов’язують з безпекою та звинувачують Україну в можливих провокаціях.

“Проведення матчів та повноцінних тренувань у Донецьку зараз пов’язане з ризиками для гравців, персоналу та вболівальників. Поки територія знаходиться у зоні проведення СВО, проведення офіційних матчів там заборонено. Важливо розуміти: не всіх тішить відродження донецького клубу. У Києві та за його межами достатньо тих, хто намагається використати тему “Шахтаря” для провокацій. Ми свідомо уникаємо будь-яких дій, які можуть поставити під загрозу безпеку команди та вболівальників”, — пишуть у клубі.

Свої слова окупанти нічим не підкріплюють, тому ця заява, ймовірно, є маніпулятивною.

Окрім інтеграції в росію, фейковий “Шахтар” хоче налагодити зв’язки з самопроголошеною республікою Абхазія, яка фактично є територією Грузії, окупованою рф. У квітні 2026 року ватажок “днр” пушилін заявив:

“Розглядаємо варіант організації в Абхазії тренувальної бази для нашого донецького “Шахтаря”.

Хто керує фейковим “Шахтарем”

Після того, як фейковий “Шахтар” допустили до російських змагань, відбувся ребрендинг команди. Зокрема, була змінена форма, керівництво і тренерський склад клубу.

Очолив “Шахтар” у “днр” Ігор Петров — колишній радянський і український футболіст та тренер. Він виступав за молодіжну збірну СРСР і національну збірну України. Вважається одним із найрезультативніших півзахисників за всі часи українського футболу — забив 112 голів.

З 1982 року виступав за донецький “Шахтар”. Був одним із кращих бомбардирів в історії українського футболу та донецького “Шахтаря”. Мав 84 забитих м’ячі в офіційних турнірах у складі донецької команди.

У 1991 році поїхав грати за ізраїльський клуб “Бейтар”. Влітку 1994 року повернувся до України, де грав за донецькі клуби “Шахтар” та “Металург” аж до завершення ігрової кар’єри.

За збірну України зіграв три матчі. Дебютував 7 вересня 1994 року в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року проти збірної Литви, ставши першим капітаном збірної України в офіційних матчах.

Після завершення кар’єри футболіста у 1998-1999 роках працював у тренерському штабі донецького “Шахтаря”.

У 2014 році підтримав російську окупацію Донецька. Влітку 2015 року очолив футбольний союз “днр”.

При цьому до червня 2015 року Ігор Петренко намагався бути в українському медійному просторі. Зокрема, давав коментарі про матчі ФК “Шахтар” та інших українських клубів виданню Sport.ua.

У всіх гравців, що є у складі фейкового “Шахтаря”, у графі “Країна” вказана росія. При цьому даних про місця народження чи участь в інших клубах у профілях гравців немає.

Як рф використовує “Шахтар” для маніпуляцій

У листопаді 2023 року російський паблік “OFNEWS / Околоспортивные новости” у забороненій соцмережі “ВКонтакте” опублікував повідомлення, в якому зазначив, що “російський клуб “Шахтар” обіграв Барселону в матчі Ліги Європи”. При цьому пост супроводжувався лайкою і образами в бік УЄФА та українців.

Дійсно, донецький клуб “Шахтар” здобув перемогу над іспанською “Барселоною” з рахунком 1:0 за підсумками 4-го туру групового етапу Ліги чемпіонів 2023-2024. Але це була перемога справжнього, українського клубу. Російську фейкову команду до змагань таких рівнів не допускають.

Після публікації новина отримала негативні коментарі від росіян, які зрозуміли, що насправді це фейк. Після обурення користувачів пропагандисти вказали, що це був “рофл”, тобто жарт.

Про цю новину писали й інші пропагандистські ресурси. Вони поширювали інформацію з маніпулятивними заголовками, називаючи український клуб бездомним, а “Барселону” легендарною.

Маніпуляції були присутні і самому тексті. Зокрема, в одному з підзаголовку матч називають одним із найгірших, при цьому цитуючи позитивні відгуки про українську команду.

Це вказує на спробу сформувати у читача негативне сприйняття українського “Шахтаря” ще до ознайомлення з аргументами, використовуючи емоційно забарвлений підзаголовок, який не відповідає наведеним у тексті оцінкам.

Фейковий “Шахтар” як інструмент дезінформації

Таким чином, окупаційний “Шахтар” пройшов шлях від локальної команди, створеної у 2015 році, до клубу, який намагається привласнити історію та здобутки донецького “Шахтаря”. Для цього окупанти використовують дату заснування, назву, символіку та навіть дизайн форми українського клубу, водночас замовчуючи його історію в незалежній Україні та обставини, за яких “Шахтар” був змушений залишити Донецьк.

Водночас псевдо-“Шахтар” дедалі тісніше інтегрується в російський футбольний простір — бере участь у російських змаганнях, отримує підтримку російського бізнесу та базується на території рф. Його також використовують як інструмент дезінформації: підмінюють поняття, приписують окупаційній команді здобутки українського клубу, маніпулюють назвами та символікою, а через емоційно забарвлені заголовки й викривлений контекст намагаються сформувати негативне сприйняття українського “Шахтаря”.

У результаті створюється викривлена картина, у якій окупаційний клуб подають як продовження історичного донецького “Шахтаря”, хоча факти свідчать про інше походження та окрему історію цих команд. Тож привласнення футбольного бренду в цьому випадку є частиною інформаційної кампанії, спрямованої на переписування історії та поширення вигідних російській пропаганді наративів.

Примітка. Матеріал створено в межах навчального курсу: “Disinformation Booster Academy”, організованого ГО Common Sense Communications у співпраці з Deutsche Gesellschaft e. V. за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Українська артилеристка “під Бахмутом”?: як старе відео 2023 року видають за свіжі новини з фронту

На окупованій Донеччині працює пропагандистський телеканал “Оплот ТВ”. Він позиціонує себе як інформаційний канал, орієнтований на мешканців “днр”. Одним із медійників, який робить пропагандистські сюжети, є 20-річний Гліб Пирогов. Він долучився до команди “Оплота” у 2024 році: спочатку як ведучий, а згодом отримав посаду журналіста.

Що відомо про Гліба Пирогова і його роль у пропаганді на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Гліб Пирогов, біографія

Біографії Гліба Пирогова немає у відкритих джерелах інформації. Знайти деякі дані вдається з соцмереж та інших джерел.

Зокрема, на сторінці Гліба Пирогова в забороненій соцмережі “Вконтакте” можна дізнатися його дату народження — 30 січня 2006 року. Своїм рідним містом він вказує Шахтарськ, однак цю інформацію можна поставити під сумнів. В YouTube каналі російського творчого об’єднання “Стимул” знаходимо відео, датоване листопадом 2020 року, на якому фігурує 14-річний Гліб Пирогов. Він читає вірш російської поетеси Ольги Фокіної. Гліба Пирогова вказують, як учня з селища Молодецького, що біля Шахтарська, а сама зйомка була в Молодецькій бібліотеці.

Освіту Гліб Пирогов здобував у Донецькому державному університеті (ред. навчальний заклад, який працює в захопленій будівлі Донецького національного університету імені Василя Стуса). У своїх соцмережах він вказує, що навчався на філологічному факультеті за спеціальністю “Телебачення”. Роки навчання не уточнює.

На сайті Донецького державного університету ім’я Гліба Пирогова фігурує у списку студентів, які працювали над випуском журналу філологічного факультету “МЫ” у 2024 році.

Як Гліб Пирогов став пропагандистом

У своїх соцмережах Гліб Пирогов розповідає про різні види діяльності. Його сторінка у “Вконтакте” присвячена творчості. Пирогов пише пісні в жанрі реп під псевдонімом “Глеб Скраймер”. Писати реп він почав у 2020 році, а першу пісню випустив у 2021 році. Свою музику він викладає на стримінгові платформи, зокрема в Apple Music.

У своїй творчості він не торкається тем війни чи пропаганди. Але при цьому він називає себе “першим репером з Донбасу, який додає у треки вставки “1.8.0”. У цьому він бачить символізм, адже цифра 180 — це код номерних знаків для авто на окупованій Донеччині.

З жовтня 2024 року Гліб Пирогов почав роботу на пропагандистському каналі “Оплот-ТВ”. Він був ведучим програми “Молодые люди”. Її фокус — на молодіжній політиці та темах, які цікавлять школярів і студентів.

До квітня 2025 року Гліб Пирогов проживав у Шахтарську. Потім переїхав до Донецька, щоб повноцінно працювати на телебаченні.

З липня 2025 року Гліб Пирогов став фігурувати, як журналіст “Оплот-ТВ”. За його словами, протягом 2025 року він випустив 80 сюжетів. Пирогов сфокусувався на пропагандистських сюжетах, пов’язаних із молоддю. Він розповідав про можливості працевлаштування неповнолітніх, дитячу майстерню в кадетському корпусі імені Захарченка, висвітлював дитячі змагання “Зарніца” в Маріуполі.

Згодом у роботі Пирогова з’явилися серйозніші теми, зокрема і про війну в Україні. У своїх сюжетах юнак розповідав про наступ російських військ у районі Покровська та захоплення Платонівки у Сіверській громаді. Також Гліб Пирогов у вересні 2025 року поширив фейк про взяття села Маркове у Краматорському районі. Насправді ж це село на сьогодні перебуває у частковій окупації, там йдуть бої.

У своїх сюжетах Гліб Пирогов вихваляє військових, які беруть участь у війні в Україні. Зокрема, він брав інтерв’ю у військового Сергія Колодія, який у 2022 році воював на боці рф.

Також пропагандист висвітлює пам’ятні заходи, присвячені окупантам, у закладах освіти. Зокрема розповідав про відкриття парти героя та тематичний урок, присвячений возз’єднанню Донеччини з росією у донецькій школі №122.

У вересні 2026 року Гліб Пирогов висвітлював події на виборах до Госдуми рф. Зокрема показував, як працюють так звані мобільні виборчі дільниці у дворах будинків. Такий процес виборів зображають як здобуток. Та насправді належного контролю за голосуванням на таких дільницях немає, оскільки відсутні спостерігачі.

Проводить Гліб Пирогов і вуличні опитування серед мешканців Донецька. Часто з пропагандистським ухилом. Так, він розпитував людей, як берегти воду в умовах її дефіциту. Вони радять використовувати воду повторно. Також Пирогов проводив опитування молоді до дня російського прапора.

Примітно, що тему пропаганди юнак висвітлює не лише на платформах “Оплот-ТВ”, а й на своїх сторінках у соцмережах. Зокрема, у TikTok він веде власний блог про життя в Донецьку. На момент публікації матеріалу його аудиторія складає 1 306 підписників.

Серед пропагандистських відео, зроблених Пироговим — вихваляння постаті першого ватажка “днр” Олександра Захарченка. У відео він називає його “батею” та “обличчям республіки”, виокрелює його рішучість та лідерство. Примітно, що на момент смерті Захарченка у 2018 році Глібу Пирогову було всього 12 років. Тому чи може він оцінювати фігуру Захарченка об’єктивно, а не через призму пропаганди — питання відкрите.

Пирогов висвітлював і пропагандистські заходи в Донецьку. Це відзначення дня прапора “днр”, дня російського прапора і оновлення фотозони з надписом “росія” до так званого “дня воз’єднання”.

Своїм досвідом роботи у пропагандистському медіа Гліб Пирогов ділиться з молоддю. У травні 2026 року він виступив як спікер перед членами клубу “Юнпресс”, який працює як гурток юних журналістів.

У висновку зазначимо, що Глібу Пирогову було лише 8 років, коли росія окупувала частину Донеччини. Він виріс в умовах російської пропаганди, а згодом сам став її частиною, створюючи сюжети з російськими наративами. Його історія — показовий приклад того, як росія формує інформаційне середовище для дітей на окупованих територіях, вирощуючи лояльну до своєї політики молодь.

Читайте також:

• Дмитро Єриш: що відомо про начальника відділу окупаційної адміністрації Старобешевого
• Російські дипломи, співпраця зі СберБанком і підозра в колабораціонізмі: досьє на ректорку захопленого ДонНУЕТ Світлану Дрожжину
• Хто така Діна Саттарова, яка планує “відбудову” окупованого Бахмута: досьє

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!