Уряд вніс зміни у постанову №331 від 22 березня 2024 року, якою затверджено чергові зміни до Порядку надання фінансової допомоги на проживання ВПО. Є позитивні нововведення для тих родин, які виховують дитину до 18 років.

Які головні зміни запроваджено пояснює Юридичний порадник для ВПО.

Хто може отримувати виплати 2024

Виплати ВПО з квітня 2024 року зможуть отримувати:

• особи, житло яких знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) тепер чітко вказані як особи, що можуть розраховувати на продовження виплат (проте слід відповідати всім іншим критеріям);
• особи, які отримували допомогу та відмовилися від неї/яким вона була припинена, та (або) яких було знято з обліку як ВПО, у разі повторного взяття на облік як ВПО отримали право звертатися за продовженням виплат на шість місяців (проте слід відповідати всім іншим критеріям).
• якщо у складі сім’ї, якій призначено допомогу, відбулися зміни, які призвели до збільшення членів сім’ї, розмір допомоги перераховується за заявою уповноваженого представника сім’ї з місяця, в якому таку заяву подано.

Також збільшено термін, встановлений для вжиття заходів із забезпечення своєї зайнятості другим з членів сімʼї, до 2-х місяців (було протягом 1-го місяця).

Виплати ВПО дітям до 18 років

Уряд ймовірно продовжить допомогу сімʼям, у яких виховуються діти до 18 років. Отримувати їх зможе:

• один член сімʼї, який доглядає за дитиною до 3 років або яка потребує догляду протягом часу, визначеного в медичному висновку ЛКК, до 6 років має можливість не вживати заходів додаткової зайнятості і претендувати на продовження виплат;
• до 1 вересня 2024 року допомога може бути продовжена незалежно від місця знаходження закладу освіти, у якому дитина навчається онлайн, дистанційно повністю або частково;
• діти / студенти до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою навчання в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти і не мають власних сімей, мають право подавати заяву особисто, якщо проживають окремо від батьків.
• дитина до 18 років, яка прибула без законного представника, може звернутися із заявою для продовження виплат.
• діти, які влаштовані в сім’ї патронатного вихователя, і самі патронатні вихователі, а також діти щодо яких встановлено факт відсутності батьківського піклування та які тимчасово влаштовані в сім’ю родичів, знайомих, прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, з-поміж ВПО, отримали право на продовження виплат за заявою.

Крім того, опікуни і піклувальники отримали право на автоматичне продовження виплат.

Виплати ВПО для людей з інвалідністю та непрацездатних

Розраховувати на виплати ВПО можуть й люди з інвалідністю. Особам з інвалідністю ІІІ групи допомога може бути продовжена на підставі особистого звернення, а особам з інвалідністю І-ІІ груп автоматично.

Також люди з тяжкими формами захворювання, що підтверджується документально (форми первинної облікової документації 027/о та/або 028/о), але яким не встановлено інвалідність, отримали право на продовження виплат за заявою.

Якщо говорити за осіб віком від 55 років, які на дату звернення за допомогою зареєструвалися в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, або працюють/провадять підприємницьку діяльність/незалежну професійну діяльність тощо, але ще не досягли віку непрацездатності, отримали право на продовження виплат за заявою.

Щодо сімей, до складу яких включені тільки непрацездатні особи, то вони отримали право звертатися за призначенням допомоги разом.

Сім’ї, до складу яких включені фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду, що підтверджується документально отримали право звертатися за призначенням допомоги.

Читайте також:

• Виплати ВПО: на які зміни чекати переселенцям з 1 квітня
• Як ВПО оформити житлову субсидію в 2024 році: інструкція
• Допомога ЮНІСЕФ для родин з дітьми до 18 років: як отримати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!