Кутя з пшениці, булгуру та з лаймом: 5 найкращих рецептів куті від Євгена Клопотенка

Валентина Нетребич 11:00, 1 Грудня 2024
Традиційна кутя / фото Вікіпедія

Кутя — традиційно невід’ємна обрядова страва різдявного столу, яку готують щороку в новорічні свята. Її роблять з відвареної крупи з додаванням меду, маку та горіхів.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про п’ять найсмачніших рецептів куті, які варто приготувати на Різдво у 2024 році.

Які традиції пов’язані з кутею?

Різдво — це сімейне свято, що має свої традиції та обряди, які наші предки виконували для кращого врожаю або добробуту в домі. Святвечір 2024, який святкується 24 грудня за новим календарем, вважається першим днем в році, коли на стіл подають кутю. Цю страву традиційно подають в глиняному горщику (його називають макітра) чи тарілці. Саме кутю має скуштувати кожен член родини, як першу страву, а вже потім їсти інші страви на різдвяній вечері.

Тридиційно саме кутю потрібно спробувати першою / фото Вікіпедія

Вважалося, що аби в хаті був добробут і хороший врожай голова сім’ї повинен був зачерпнути трохи куті і віднести на мороз, вимовити чарівні слова, а потім понести це до хліву чи на пасіку. За старими обрядами кутю на стіл та покуття повинен був подавати наймолодший хлопчик у сім’ї.

Рецепт традиційної куті

Рецепт тридиційної куті вимагає точності в пропорціях. Одним з них поділився Євгеній Клопотенко, український шеф-кухар.

Обрядова кутя має готуватись з пшениці, оскільки саме ця культура символізувала багатство та достаток впродовж всієї історії України. Додавання меду в кутю свідчило про безтурботне і солодке життя впродовж усього року. 

Для традиційного рецепту знадобляться:

  • 350 грамів пшениці;
  • 1,4 літри води;
  • 50 грамів волоських горіхів;
  • 50 грамів родзинок;
  • 50 грамів запареного маку;
  • 1 чайну ложку лимонної цедри;
  • 2 столові ложки лимонного соку;
  • мед до смаку.

Приготування розпочинаємо з промивання зерен пшениці аби позбутись усього непотрібного, але якщо ви купили в магазині готову крупу для куті, то її не обов’язково мити. Беремо 350 грамів пшениці і заливаємо водою. Після закипання варимо ще протягом 30 хвилин.

Для приготування маку необхідно залити його окропом на 15 хвилин, для того щоб він розпарився. Готовий мак необхідно перетерти: скористайтесь ступою, макітрою чи кавомолкою, також можна використати м’ясорубку чи блендер, якщо у вас є необхідна насадка. 

До пшеничної каші додають горіхи, мед, родзинки / фото Вікіпедія

Далі необхідно подрібнити горіх – це можна зробити за допомогою поліетиленового пакету та скалки. Блендер краще не використовувати, оскільки можна ненароком перетворити горіхи в борошно. В деяких рецептах горіхи не подрібнюють.

У велику миску викладіть всі інгредієнти: пшеницю, мак, горіхи та додайте родзинок і меду. Для кислинки у страву можна покласти цедру лимону або вичавити трохи лимонного соку. Все перемішайте та додайте теплої води, за бажанням воду можна замінити на узвар. 

Кутя з перловки з журавлиною

Журавлина — це невелика червона ягода, що має кислуватий смак. В ній міститься багато вітамінів та біологічно активних рослинних сполук і антиоксидантів, що покращують стан організму та запобігають деяким хворобам.

Ягоди журавлини доповнюють смак куті / фото ілюстративне, Pexel

Для куті із журавлини, за рецептом Клопотенка, знадобиться:

  • 300 грамів перлової крупи;
  • 100 грамів сушеної журавлини;
  • 50 грамів маку;
  • 100 грамів родзинок;
  • 50 грамів волоських горіхів;
  • 2 столової ложки меду;
  • сік половини лимона;
  • узвар для подачі.

Для приготування цієї куті спершу необхідно промити зерна перловки. Далі перлову крупу можна приготувати двома способами, швидким та довгим:

  • 300 грамів каші необхідно залити 1-1½ літрами холодної води, накрити кришкою і залишити на ніч набухати при кімнатній температурі;
  • 300 грамів каші варити впродовж 40 хвилин після закипання.

Для того щоб приготувати мак необхідно для початку його промити. Потім додайте окріп, щоб вода покривала мак на 2-3 сантиметри. Для того щоб мак розбух, цього потрібно на 30 хвилин залишити його і накрити кришкою. Після цього треба прибрати зайву вологу, тому процідіть мак, а потім перебийте його в блендері чи перетріть за допомогою макогону.

Для приготування волоських горіхів треба підсушити їх впродовж 10 хвилин у розігрітій до 150 градусів духовці, згодом наріжте їх на велики шматочки.

Візьміть глибоку миску, змішайте у ній мак, перлову кашу, горіхи, родзинки та журавлину. Додайте мед та, за бажанням, сік половини лимона. Ще раз все перемішайте і залиште настоюватись на 30 хвилин. Також на цьому етапі можна додати узвар, для яскравого аромату і смаку. 

Кутя з булгура з лаймом

До куті додають цитрусові / фото ілюстративне, Pixabay

Кутя з булгуру з лаймом має оригінальний смак. За рецептом Клопотенка вона вийде у кожного. Булгур насичений корисними вітамінами та мікроелементами, а у поєднанні з лаймом створює незвичний свіжий смак, який не залишить байдужими навіть гурманів.

Для куті з булгуром з лаймом знадобиться:

  • 250-300 грамів булгуру;
  • 50 грамів журавлини (сушеної);
  • 1 лайм (потрібен сік);
  • 50 грамів маку;
  • 30 грамів родзинок;
  • 50 грамів волоських горіхів;
  • 1 столова ложка меду.

Для приготування куті необхідно відварити булгур до готовності, в середньому це приблизно 15 хвилин. Беремо друшляк і промиваємо крупу холодною водою і даємо їй повністю стекти. Для того щоб мак набряк, його треба залити окропом на 30 хвилин і процідити згодом через сито. Для куті мак перетираємо в ступі чи в макітрі, чи в чаші блендера. 

Беремо невелику миску, додаємо в неї всі необхідні інгредієнти, перемішуємо та заправляємо соком лайма та медом. Залишаємо настоюватись мінімум на 30 хвилин.

Рисова кутя

Рис містить поживні речовини та мінерали, що необхідні нашому організму. А також у рисі зовсім немає холестерину, тому його вважають дієтичною крупою.

Для рисової куті, за вказаним рецептом, знадобиться:

  • 300 грамів довгозернистого пропареного рису;
  • 50 грамів чорносливу;
  • 50 грамів горіхів;
  • 2 столової ложки меду;
  • 3 столової ложки маку.

Щоб приготувати кутю візьміть довгозернистий пропарений рис, оскільки саме він буде розсипчастим після приготування. Чистою водою промийте зерна та висипте в сотейник. Залийте водою так, щоб на 1 частину рису було 2 частини води. Варіть крупу впродовж 5 хвилин після закипання, а потім зніміть з вогню, накрийте кришкою і дайте постояти рису разом з водою впродовж 15 хвилин. Таким чином рис розпариться.

Візьміть мак і всипте в невелику кастрюлю та залийте окропом. Залишіть на 10 хвилин аби мак набряк, а потім процидіть його крізь дрібне сито, що зайва рідина стекла. Зверніть увагу, що в цьому рецепті мак не перемелюємо.

Для наступного етапу нам потрібний чорнослив. Промийте його і наріжте дрібним кубиком. А волоський горіх подрібніть ножем. 

До рису додайте запарений мак, чорнослив, горіхи та мед. Перемішайте та додайте трохи теплої води для правильної консистенції. Якщо вам довподоби більш солодка кутя ви можете додати ще меду. 

Пшенична кутя з курагою

Пшенична кутя / фото ілюстративне, Вікіпедія

Взимку дуже важко знайти свіжі фрукти, а на базарі вони дорогі, тому люди вживають сухофрукти, такі як, наприклад, курага. Сушений абрикос містить багато мікроелементів та вітамінів. Євген Клопотенко радить приготувати кутю з курагою.

Для пшеничної куті з курагою візьміть: 

  • 250-300 грамів пшениці;
  • 4 склянки води;
  • 50 грамів вершкового масла (на Щедру кутю);
  • 2 столової ложки соняшникової олії (для пісної куті);
  • 2-3 столові ложки меду;
  • 2 столових ложки маку;
  • 50 грамів волоських горіхів;
  • 100 грамів кураги;
  • 50 грамів родзинок;
  • 1 лимон (цедра та сік);
  • 1 сантиметр кореня імбиру.

Щоб приготувати кутю візьміть пшеницю, промийте її та залийте 4 склянками води. Варіть 30-40 хвилин до готовності на невеликому вогні. В теплу кашу додайте вершкове масло або соняшникової олії. Таким чином смак буде насичений та збалансований.

Візьміть курагу та розпарте її, наріжте сухофрукт невеликими кубиками. Додайте в кашу подрібнену курагу і родзинки. Потім всипте мак і натертий на друбній терці корінь імбиру. До каші також додайте жменю крупно подрібнених волоських горіхів і перемішайте. 

Візьміть лимон, обмийте його і обсушіть. Натріть його шкірку на дрібній терці, щоб отримати цедру. Додайте її в кашу та заправте все медом, для солодкого смаку. Видавіть лимонний сік за рецептом та влийте його в кутю і знову все гарно перемішайте. Залиште кутю настоюватись мінімум на 2 години. Смачного!

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Семаковська Тетяна 14:00, 13 Квітня 2026
“Колос” / фото “Локальної історії”

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма та фельдшерсько-акушерський пункт. Здавалося б, звичайне село, яких тисячі по всій Україні, якби не одна унікальна особливість — потужні та багаторічні футбольні традиції, які гуртували всю громаду.

Детальніше про історію футбольної частини цілої громади розповіли в “Локальній історії”.

Зародження традиції: саморобні м’ячі та перші матчі

Найстаріше фото команди / фото Володимир Карнауха

Найстарішому знайденому футбольному фото з Іванівського — вже 68 років. У далекому 1958 році сільські хлопчаки долали 10 кілометрів на велосипедах до Малоільїнівки (селища, яке згодом стало одним із районів Бахмута), щоб зіграти матч. Тоді це був суто аматорський рівень. Замість регулярних професійних тренувань хлопці просто ганяли м’яча, який часто доводилося зшивати власноруч із підручних матеріалів.

Володимир Карнаух, який у 1960-х роках грав за місцеву команду, пригадує історію створення одного з таких м’ячів:

Спершу їх робили з халяв чобіт. Якось брат взявся за це, але йому не вистачало матеріалу. Я спитав у свого друга Володі Рогаченка, нам було десь по 10 років, — чи не має він часом халяв? Він приніс пару. Ох і радість була — м’яч зробили! Але восени батьки Вовки кинулися діставати свої чоботи — а там не чоботи, а валянки самі з обрізаним верхів’ям“.

“Футбол — це не про гроші, його любити треба”

До складу місцевої команди входили водій швидкої допомоги, працівники котельні, вчителі, шофер вантажівки, комбайнер та навіть геолог, який працював у Харкові, але щовихідних долав 200 кілометрів, щоб зіграти за рідне село. Жоден із них не був професійним футболістом. Проте це не заважало їм регулярно брати участь у чемпіонаті та розіграшах кубка між 12-16 селами Бахмутського району.

Тренування проходили за власними правилами. Гравці збиралися у суботу, і якщо команда капітана Миколи Соколова програвала, він змушував грати далі, аргументуючи тим, що “корів ще не загнали”. Тому матчі тривали не стандартні 45 хвилин, а могли затягнутися на весь день.

У тодішній пресі команду офіційно підписували як “колектив радгоспу Красносільський”. Хоча далеко не всі футболісти працювали в сільському господарстві, команда формально була приписана до радгоспу і захищала його честь. Керівництво ферми допомагало гравцям: забезпечувало формою, м’ячами та транспортом. Все інше трималося на чистому ентузіазмі селян.

Грати на область ми їздили на ‘газоні’ без тенту. Ігри були до пізньої осені. Пам’ятаю, на фінальні матчі в листопаді-грудні довелося їхати при -4 °C, а ми на відкритій машині. Ще й за лавочки треба було триматися на ямах, щоб не випасти. Якось у газеті після перемоги за кубок написали, ніби нам гроші дарували. Та не платили нам. Футбол — це не про гроші, його любити треба. Ми всі були любителями футболу“, — пригадує гравець команди Анатолій Скиданенко.

В архівах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського журналістам вдалося знайти документальні підтвердження про 25 перемог команди з Іванівського у районних та обласних турнірах у період із 1965 по 2003 рік. Самі ж учасники змагань стверджують, що брали трофеї майже щороку. Перевірити це неможливо: усі турнірні таблиці зберігалися в Донецькому обласному архіві, який з 2014 року перебуває в окупації.

Золота епоха “Колоса”

Футболісти / фото “Локальна історія”

Пік розвитку футболу в селі припав на 1970-1980-ті роки. Саме тоді гравці “Колоса” здобули свої найпрестижніші нагороди — сільська команда двічі вигравала першість Донецької області та ставала срібним призером.

На шляху до чемпіонства іванівці перемагали серйозних суперників із великих міст. Наприклад, у 1978 році вони здолали слов’янський “Донрибгосп”. Гравець Олександр Скиданенко згадує вирішальний момент того матчу:

Ми мали складний матч на їхньому полі. Наш гравець Микола Соколов сам, трохи правіше від центру поля, ніхто його не накрив. До воріт метрів сорок-п’ятдесят. І він як зарядить у праву дев’ятку! Такі удари рідко виходять. Тисячу разів попроси його повторити — не вийде“.

Фінал тих же обласних ігор 1978 року проти команди Новоазовського району став легендарним. Забивши першими, гравці “Колоса” сфолили у своєму штрафному майданчику, отримали пенальті, пропустили гол і залишилися вдесятьох через вилучення. Але навіть у меншості сільська команда змогла вирвати перемогу в суперника, який тоді виступав на всеукраїнському рівні.

“Коли приїжджала команда з іншого села, наш стадіон був заповнений глядачами. Це було справжнє свято футболу, і ми завжди були в призерах!” — ділиться спогадами вчитель фізкультури, колишній гравець і тренер “Колоса” Микола Соколов.

Щоб гідно протистояти сильнішим колективам, сільська команда почала залучати зірок. З 1987 року за “Колос” почав регулярно виступати Олександр Носатих, який мав досвід гри за збірну Молдови на кубку срср серед сільськогосподарських колективів. Згодом, у середині 90-х, до команди приєднався Ігор Сурай — колишній гравець збірної України серед юнаків віком до 18 років.

Тріумф “Колоска” на всеукраїнському рівні

“Колос” у 1998 році / фото Володимира Міхельсона

У 1998 році справжню сенсацію створила дитячо-юнацька команда “Колосок”, яку сформували на базі Красненської загальноосвітньої школи. Хлопці з невеликого села Іванівське зуміли дійти до 5 місця з-поміж 90 команд зі всієї України на престижному турнірі “Шкіряний м’яч”.

Володимир Міхельсон, тодішній капітан дитячої команди, згадує:

Ми обіграли Луганську і Донецьку області, після цього нас запросили в Івано-Франківськ на фінальну частину турніру боротися за перше місце. Усього участь брали 8 команд. Усі колективи були з міст, тренувалися на базах ДЮСШ. Ми були єдиними представниками села. За 5 загальне місце грали проти команди ‘Таврія’ з Нової Каховки — ми виграли з рахунком 5:1“.

Унікальні фотографії місцевої команди та живі спогади гравців лягли в основу книги “Історія футболу села Іванівського”. Над цим виданням протягом трьох років працювали місцеві жителі Сергій Нагорний та Микола Соколов. Книга побачила світ у 2025 році за фінансової підтримки начальника Бахмутської МВА Олексія Реви.

Наслідки російського вторгнення

Зруйнована школа в Іванівському / фото “Локальна історія”

У січні 2023 року почалися жорстокі бої за Іванівське. Школу, у спортзалі якої Микола Соколов роками зберігав переможні світлини, знищили російські снаряди

11 червня 2024 року аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію населеного пункту російськими військами. Наразі в Іванівському не залишилося жодної вцілілої будівлі та жодного місцевого мешканця.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як виглядали жінки Бахмута понад 100 років тому: унікальні фото

Семаковська Тетяна 13:00, 13 Квітня 2026
Фотографії жінок, світлини зроблені в Бахмуті у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу історію міста та його мешканців.

Фото з Бахмута

У колекції Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються сотні унікальних фотографій, зроблених ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Серед них — портрети жінок, родинні світлини та студійні фото, створені у перших бахмутських фотоательє.

Ці зображення не лише передають зовнішність тогочасних мешканок, а й відображають моду, соціальний статус і повсякденне життя. На світлинах — як міщанки, так і селянки, молоді дівчата й матері з дітьми. Частину фото створювали у місцевих ательє, які з’явилися у Бахмуті ще у 1870-х роках і стали важливою частиною культурного життя міста.

Сьогодні ці архівні кадри є не лише історичними документами, а й нагадуванням про багате минуле Бахмута, яке вдалося зберегти завдяки музейним колекціям.

Примітка. Всі фото взяті з міського медіаархіву, правове регулювання яких належить Бахмутському краєзнавчому музею.

Дівчина з віялом, Бахмут,
1899-1905 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Дівчина з гаманцем на поясі й віялом у руці стоїть біля дзеркала. Селище Яковлевського району. Монограма “ЕЛ” на гербовому щиті, напис “Е.Я. Львов. Бахмут”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Бахмутянка Хима Пипочка,
1905-1917 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Хима Пипочка — сестра Ганни Іванівни Андреєвої. Дівчині 17–18 років. Її зазнімкували в інтер’єрі фотоательє. Створили фото у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Бахмутянка, 1905-1917 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
Молоді жінки в Бахмуті, фото зроблене у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Зображення жінок погрудне. Витиснений напис — назва фотоательє “Мерейнес. Бахмут”, монограма “РД”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. і Д. Мерейнес, вулиця Катеринославська, 2.

Бахмутянка Євдокія Лобасова, 1880-1886 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На фото дівчина 18–20 років — це Євдокія Лобасова, сестра Георгія Лобасова, власника миловарних і свічних заводів у Бахмуті. Фото створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. Рубанчик, вулиця Катеринославська, 2.

Бахмутянка у строю / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На фото дівчина у святковій блузі та спідниці, рік знімку, ймовірно, 1919.

Три жінки в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку троє жінок у святкових одежах. Знімок зробили у фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Дуся Боднаренко, бахмутянка,
1912-1917, / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку молода дівчина, це Дуся Боднаренко, бахмутянка, рік зйомки 1912-1917. Фото створили у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє “Свет” Л. Хадака, вулиця Харківська, 48.

Троє жінок в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку троє бахмутянок, рік зйомки, можливо, 1904–1909 років.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма […]

Історії

Як виглядали жінки Бахмута понад 100 років тому: унікальні фото

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу […]

Підвищення зарплат вчителям на 20% та зміна системи оплати праці: що чекає на освітянів у 2026 році

З 1 вересня українським вчителям гарантовано підвищать заробітні плати на 20%. Проте паралельно з цим кроком держава планує реформувати саму структуру оплати праці педагогів, щоб […]

Поливаний понеділок в Україні та закордоном: що означає традиція та чому обливаються водою

Поливаний понеділок — одна з найяскравіших і найвеселіших великодніх традицій в Україні. У цей день люди обливають одне одного водою, жартують і вітають із святами. […]

Окупанти на Донеччині примушують бюджетників вступати до партія “Єдина росія”

Окупаційна влада на тимчасово підконтрольних їй територіях Донеччини посилює тиск на працівників бюджетної сфери. Людей масово змушують вступати до лав російської керівної партії “єдина росія” […]