Кутя — традиційно невід’ємна обрядова страва різдявного столу, яку готують щороку в новорічні свята. Її роблять з відвареної крупи з додаванням меду, маку та горіхів.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про п’ять найсмачніших рецептів куті, які варто приготувати на Різдво у 2024 році.

Які традиції пов’язані з кутею?

Різдво — це сімейне свято, що має свої традиції та обряди, які наші предки виконували для кращого врожаю або добробуту в домі. Святвечір 2024, який святкується 24 грудня за новим календарем, вважається першим днем в році, коли на стіл подають кутю. Цю страву традиційно подають в глиняному горщику (його називають макітра) чи тарілці. Саме кутю має скуштувати кожен член родини, як першу страву, а вже потім їсти інші страви на різдвяній вечері.

Вважалося, що аби в хаті був добробут і хороший врожай голова сім’ї повинен був зачерпнути трохи куті і віднести на мороз, вимовити чарівні слова, а потім понести це до хліву чи на пасіку. За старими обрядами кутю на стіл та покуття повинен був подавати наймолодший хлопчик у сім’ї.

Рецепт традиційної куті

Рецепт тридиційної куті вимагає точності в пропорціях. Одним з них поділився Євгеній Клопотенко, український шеф-кухар.

Обрядова кутя має готуватись з пшениці, оскільки саме ця культура символізувала багатство та достаток впродовж всієї історії України. Додавання меду в кутю свідчило про безтурботне і солодке життя впродовж усього року. 

Для традиційного рецепту знадобляться:

• 350 грамів пшениці;
• 1,4 літри води;
• 50 грамів волоських горіхів;
• 50 грамів родзинок;
• 50 грамів запареного маку;
• 1 чайну ложку лимонної цедри;
• 2 столові ложки лимонного соку;
• мед до смаку.

Приготування розпочинаємо з промивання зерен пшениці аби позбутись усього непотрібного, але якщо ви купили в магазині готову крупу для куті, то її не обов’язково мити. Беремо 350 грамів пшениці і заливаємо водою. Після закипання варимо ще протягом 30 хвилин.

Для приготування маку необхідно залити його окропом на 15 хвилин, для того щоб він розпарився. Готовий мак необхідно перетерти: скористайтесь ступою, макітрою чи кавомолкою, також можна використати м’ясорубку чи блендер, якщо у вас є необхідна насадка. 

Далі необхідно подрібнити горіх – це можна зробити за допомогою поліетиленового пакету та скалки. Блендер краще не використовувати, оскільки можна ненароком перетворити горіхи в борошно. В деяких рецептах горіхи не подрібнюють.

У велику миску викладіть всі інгредієнти: пшеницю, мак, горіхи та додайте родзинок і меду. Для кислинки у страву можна покласти цедру лимону або вичавити трохи лимонного соку. Все перемішайте та додайте теплої води, за бажанням воду можна замінити на узвар. 

Кутя з перловки з журавлиною

Журавлина — це невелика червона ягода, що має кислуватий смак. В ній міститься багато вітамінів та біологічно активних рослинних сполук і антиоксидантів, що покращують стан організму та запобігають деяким хворобам.

Для куті із журавлини, за рецептом Клопотенка, знадобиться:

• 300 грамів перлової крупи;
• 100 грамів сушеної журавлини;
• 50 грамів маку;
• 100 грамів родзинок;
• 50 грамів волоських горіхів;
• 2 столової ложки меду;
• сік половини лимона;
• узвар для подачі.

Для приготування цієї куті спершу необхідно промити зерна перловки. Далі перлову крупу можна приготувати двома способами, швидким та довгим:

• 300 грамів каші необхідно залити 1-1½ літрами холодної води, накрити кришкою і залишити на ніч набухати при кімнатній температурі;
• 300 грамів каші варити впродовж 40 хвилин після закипання.

Для того щоб приготувати мак необхідно для початку його промити. Потім додайте окріп, щоб вода покривала мак на 2-3 сантиметри. Для того щоб мак розбух, цього потрібно на 30 хвилин залишити його і накрити кришкою. Після цього треба прибрати зайву вологу, тому процідіть мак, а потім перебийте його в блендері чи перетріть за допомогою макогону.

Для приготування волоських горіхів треба підсушити їх впродовж 10 хвилин у розігрітій до 150 градусів духовці, згодом наріжте їх на велики шматочки.

Візьміть глибоку миску, змішайте у ній мак, перлову кашу, горіхи, родзинки та журавлину. Додайте мед та, за бажанням, сік половини лимона. Ще раз все перемішайте і залиште настоюватись на 30 хвилин. Також на цьому етапі можна додати узвар, для яскравого аромату і смаку. 

Кутя з булгура з лаймом

Кутя з булгуру з лаймом має оригінальний смак. За рецептом Клопотенка вона вийде у кожного. Булгур насичений корисними вітамінами та мікроелементами, а у поєднанні з лаймом створює незвичний свіжий смак, який не залишить байдужими навіть гурманів.

Для куті з булгуром з лаймом знадобиться:

• 250-300 грамів булгуру;
• 50 грамів журавлини (сушеної);
• 1 лайм (потрібен сік);
• 50 грамів маку;
• 30 грамів родзинок;
• 50 грамів волоських горіхів;
• 1 столова ложка меду.

Для приготування куті необхідно відварити булгур до готовності, в середньому це приблизно 15 хвилин. Беремо друшляк і промиваємо крупу холодною водою і даємо їй повністю стекти. Для того щоб мак набряк, його треба залити окропом на 30 хвилин і процідити згодом через сито. Для куті мак перетираємо в ступі чи в макітрі, чи в чаші блендера. 

Беремо невелику миску, додаємо в неї всі необхідні інгредієнти, перемішуємо та заправляємо соком лайма та медом. Залишаємо настоюватись мінімум на 30 хвилин.

Рисова кутя

Рис містить поживні речовини та мінерали, що необхідні нашому організму. А також у рисі зовсім немає холестерину, тому його вважають дієтичною крупою.

Для рисової куті, за вказаним рецептом, знадобиться:

• 300 грамів довгозернистого пропареного рису;
• 50 грамів чорносливу;
• 50 грамів горіхів;
• 2 столової ложки меду;
• 3 столової ложки маку.

Щоб приготувати кутю візьміть довгозернистий пропарений рис, оскільки саме він буде розсипчастим після приготування. Чистою водою промийте зерна та висипте в сотейник. Залийте водою так, щоб на 1 частину рису було 2 частини води. Варіть крупу впродовж 5 хвилин після закипання, а потім зніміть з вогню, накрийте кришкою і дайте постояти рису разом з водою впродовж 15 хвилин. Таким чином рис розпариться.

Візьміть мак і всипте в невелику кастрюлю та залийте окропом. Залишіть на 10 хвилин аби мак набряк, а потім процидіть його крізь дрібне сито, що зайва рідина стекла. Зверніть увагу, що в цьому рецепті мак не перемелюємо.

Для наступного етапу нам потрібний чорнослив. Промийте його і наріжте дрібним кубиком. А волоський горіх подрібніть ножем. 

До рису додайте запарений мак, чорнослив, горіхи та мед. Перемішайте та додайте трохи теплої води для правильної консистенції. Якщо вам довподоби більш солодка кутя ви можете додати ще меду. 

Пшенична кутя з курагою

Взимку дуже важко знайти свіжі фрукти, а на базарі вони дорогі, тому люди вживають сухофрукти, такі як, наприклад, курага. Сушений абрикос містить багато мікроелементів та вітамінів. Євген Клопотенко радить приготувати кутю з курагою.

Для пшеничної куті з курагою візьміть: 

• 250-300 грамів пшениці;
• 4 склянки води;
• 50 грамів вершкового масла (на Щедру кутю);
• 2 столової ложки соняшникової олії (для пісної куті);
• 2-3 столові ложки меду;
• 2 столових ложки маку;
• 50 грамів волоських горіхів;
• 100 грамів кураги;
• 50 грамів родзинок;
• 1 лимон (цедра та сік);
• 1 сантиметр кореня імбиру.

Щоб приготувати кутю візьміть пшеницю, промийте її та залийте 4 склянками води. Варіть 30-40 хвилин до готовності на невеликому вогні. В теплу кашу додайте вершкове масло або соняшникової олії. Таким чином смак буде насичений та збалансований.

Візьміть курагу та розпарте її, наріжте сухофрукт невеликими кубиками. Додайте в кашу подрібнену курагу і родзинки. Потім всипте мак і натертий на друбній терці корінь імбиру. До каші також додайте жменю крупно подрібнених волоських горіхів і перемішайте. 

Візьміть лимон, обмийте його і обсушіть. Натріть його шкірку на дрібній терці, щоб отримати цедру. Додайте її в кашу та заправте все медом, для солодкого смаку. Видавіть лимонний сік за рецептом та влийте його в кутю і знову все гарно перемішайте. Залиште кутю настоюватись мінімум на 2 години. Смачного!

Читайте також:

• Найкращі колядки на Різдво: незвичайна підбірка
• Вертепники зі Званівки вітають з Різдвом (Відео)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кліщіївка — село Бахмутської громади, історія якого бере початок наприкінці XVIII століття. Колись воно називалося Карлівкою, мало дві окремі частини, власну церкву, школу, млин та господарства. У 1945 році село отримало сучасну назву, походження якої досі залишається предметом дослідження. Розповідаємо, як виникла Кліщіївка, хто був її першими мешканцями та яким було життя села в різні історичні періоди.

Примітка. Матеріал підготовлений на основі історико-краєзнавчого нарису про Кліщіївку, одним з авторів якого є дослідник Михайло Кулішов. У нарисі використано історичні документи, статистичні відомості та матеріали Бахмутського краєзнавчого музею.

Історія Кліщіївки: як виникло село Карлівка

Історія сучасної Кліщіївки розпочалася в останній чверті XVIII століття. Тоді на землях Бахмутської провінції створювали нові поселення. На південь від Бахмутської фортеці земельну ділянку площею 1700 десятин отримав секунд-майор Карл Томас, який був помічником коменданта Азовської фортеці.

Саме з його іменем пов’язують первісну назву села — Карлівка. За історичними відомостями, у 1782 році на цій території проживали лише три родини. Першими відомими поселенцями були:

• Корній Іванович та Тетяна Федорівна Мірошник;
• Гаврило Іванович та Тетяна Герасимівна Науменко;
• Семен Олексійович та Олена Андріївна Тупота.

У документах того часу їх називали “малоросіянами” — так в Російській імперії позначали українців. У першій половині 1790-х років, можливо у 1794 році, власником Карлівки став капітан Петро Петрович Плещеєв.

За переписом від 12 липня 1795 року, в селі проживало 220 людей. У 1799 році було складено економічний опис Карлівки. На той час у ній налічувалося 115 чоловіків і 121 жінка. Площа земель становила 1900 десятин.

У документі також згадували панський будинок, ставок, млин та землі, які використовували для сільського господарства. Від кінця XVIII до другої половини XIX століття Карлівка перебувала у власності представників родини Плещеєвих.

Церква, школа та поділ Карлівки на два поселення

У 1841 році в Карлівці відкрили церкву Покрови Пресвятої Богородиці. До її парафії належали не лише жителі Карлівки, а й мешканці Отрадівки та Андріївки. При храмі діяла церковнопарафіяльна школа. Після більшовицького перевороту 1917 року церква продовжувала працювати до 1925 року. Згодом її, ймовірно, закрили.

Подальша історія храму має суперечливі свідчення. За одними даними, після Другої світової війни церкву знову відкрили, а на початку 1960-х років закрили. За іншими, у повоєнний час у будівлі облаштували сільський клуб.

Відомо, що згодом приміщення використовували як колгоспне зерносховище. Богослужіння відновили на початку 1990-х років. Ще однією важливою подією для Карлівки стало скасування кріпосного права у 1861 році. Починаючи з 1863 року, місцеві селяни отримали можливість викуповувати або орендувати землю у колишніх власників.

Дослідники припускають, що після викупу земельних наділів частина селян почала будувати оселі на південній околиці Карлівки. Це могло сприяти виникненню нового поселення. Згодом Карлівку адміністративно поділили на два населені пункти — Карлівку 1 та Карлівку 2. У 1886 році в Карлівці 1 проживало 217 людей, а в Карлівці 2 — 145. Обидва поселення належали до Бахмутської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії.

Хто заснував Карлівку: чому в історичних джерелах виникла плутанина

У дослідженні історії Кліщіївки автори звертають увагу на неточність, яка поширилася в окремих історичних працях. У статистичному збірнику Катеринославської губернії, виданому в 1886 році, заснування Карлівки 1 та Карлівки 2 пов’язували з Осипом Івановичем Шультеном.

Таку інформацію укладачі записали зі слів місцевих старожилів. Однак автори нарису наголошують, що архівні документи не підтверджують причетності Шультена до заснування Карлівки. За їхніми дослідженнями, історія поселення пов’язана насамперед із Карлом Томасом, а згодом, із родиною Плещеєвих. На думку авторів, саме використання спогадів старожилів без належного зіставлення з архівними документами сприяло поширенню помилкової версії про засновника села.

Як жили мешканці Карлівки у XIX та на початку XX століття

Спочатку основними заняттями жителів Карлівки були землеробство, скотарство та робота на поміщицьких землях. У другій половині XIX століття дедалі більше селян знаходили заробіток у сусідньому Бахмуті. Вони підвозили будівельні матеріали, виконували підсобні роботи, займалися городництвом і торгівлею.

Деякі мешканці продавали худобу, сіно, борошно та кам’яне вугілля, яке закуповували на Горлівських і Щербинівських рудниках. На початку XX століття на західній околиці Карлівки 2 бахмутська фірма “Е. М. Фарке” розпочала розробку Карлівського крейдяного родовища. Це створило додаткові можливості для заробітку. Місцеві жителі працювали в кар’єрі та перевозили крейду до бахмутських заводів. На початку XX століття в Карлівці 1 налічувалося 47 дворів і 357 жителів, а в Карлівці 2 — 40 дворів та 313 мешканців.

Карлівка в радянський період: об’єднання села та розвиток господарства

Радянська влада остаточно встановилася в Карлівці 1 та Карлівці 2 у січні 1920 року. На початку 1920-х років обидва поселення об’єднали в одне село під назвою Карлівка.

У 1923 році воно увійшло до складу Бахмутської округи, а в 1924 році, до Артемівського району Артемівської округи Донецької губернії. На той час у селі працювали школа, приватний млин, олійниця та три кузні. Більшість місцевих родин мала земельні ділянки й утримувала худобу. У першій половині 1924 року Карлівку електрифікували.

За переписом 1926 року, на території Карлівської селищної ради проживало 1215 людей. Із них 1197 були українцями, 12 — росіянами, ще шестеро належали до інших національностей. Наприкінці 1920-х років, у період сталінської колективізації, у Карлівці організували сільськогосподарську артіль імені Петровського, яка згодом стала колгоспом.

На території Карлівської сільради також діяв колгосп імені Калініна. У 1938 році тут створили промислову артіль “Огнеупор”, яка виготовляла глиняну черепицю. За півтора року працівники збудували виробничий цех, їдальню та двоквартирний будинок. Напередодні Другої світової війни артіль виробляла понад 300 тисяч штук черепиці.

Кліщіївка під час Другої світової війни та перейменування села

Під час Другої світової війни Карлівка перебувала під нацистською окупацією з 1 листопада 1941 року до 5 вересня 1943 року. За наведеними в історичному нарисі даними, у цей період до Німеччини на примусові роботи вивезли 46 людей.

15 серпня 1945 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила указ про впорядкування назв населених пунктів Сталінської області. Відповідно до нього село Карлівка перейменували на Кліщіївку, а Карлівську сільську раду — на Кліщіївську.

Проте достеменно невідомо, чому для села обрали саме таку назву. Одна з місцевих версій пов’язує її з топонімом “Кліщієва Балка”, який нібито існував поблизу сучасного залізничного зупинного пункту Кліщіївка. Водночас автори історичного дослідження зазначають, що не знайшли підтвердження існування такої назви на відомих картах чи в географічних довідниках.

Інша версія, запропонована самими дослідниками, полягає в тому, що під час підготовки указу 1945 року могли припуститися орфографічної помилки. За цим припущенням, село могли планувати назвати Пліщіївкою — від прізвища колишніх власників Плещеєвих. На користь цієї версії автори наводять те, що в окремих дореволюційних довідниках поряд із назвою Карлівка зустрічався варіант “Плещеевка”.

Однак документального підтвердження такої помилки немає. Тому походження сучасної назви Кліщіївки залишається відкритим питанням.

Якою була Кліщіївка після війни

Наприкінці 1940-х років у Кліщіївці відкрили семирічну школу та встановили телефон у приміщенні сільської ради. Основним місцем роботи для багатьох мешканців залишалося сільське господарство. У 1962 році Кліщіївську сільраду розформували, а село передали до Красненської сільської ради.

На базі колгоспів імені Петровського та імені Калініна створили радгосп імені Калініна. У першій половині 1980-х років він отримав назву “Червоносільський”. Мешканці працювали в радгоспі, утримували власні городи та господарства. Продукти власного виробництва продавали в Артемівську, а завдяки залізничній зупинці могли їздити також до Горлівки, Макіївки та Донецька.

На початку 1990-х років через нестачу робочих місць частина жителів почала залишати село. Будинки продавали, а серед покупців були мешканці Артемівська, які використовували нерухомість у Кліщіївці як дачі.

Кліщіївка до повномасштабної війни: що збереглося в селі

У липні 2020 року наукові співробітники Бахмутського краєзнавчого музею відвідали Кліщіївку та Андріївку, щоб зібрати історичні матеріали й спогади місцевих жителів. У підготовленому ними звіті описали життя обох сіл, місцеві установи та громадські ініціативи.

За наведеними у звіті даними, у 2020 році в Кліщіївці та Андріївці разом проживало 472 людини. Також згадували 100 переселенців і 85 дітей віком до 18 років. Одним із головних громадських просторів Кліщіївки залишалося приміщення колишньої школи.

Тут працювали бібліотека, медичний пункт, пошта, центр соціального захисту та різноманітні гуртки. Мешканці брали участь у грантових програмах, завдяки яким облаштовували громадські приміщення, покращували освітлення вулиць та створювали простори для дозвілля. У 2010 році за грантові кошти відремонтували актову залу та облаштували вуличне освітлення. Згодом за міжнародної підтримки відкрили комп’ютерний і тренажерний зали.

Особливу історичну цінність мала сама будівля школи. За музейним звітом, одна її частина була зведена з крейди й належала до старої церковнопарафіяльної школи 1890 року. Іншу частину добудували у 1954 році. Під час спілкування з музейниками місцеві жителі також згадували колишній завод “Горняк”, де виготовляли глиняний посуд та інші вироби.

У бібліотеці зберігалися глиняні роботи місцевого майстра Віктора Науменка. У селі також залишалися будівлі, пов’язані з його минулим. Зокрема, на вулиці Першотравневій, за свідченнями краєзнавців, зберігалася стара будівля панської садиби, яку згодом використовували як лікарню та пологовий будинок.

Ці відомості зафіксували під час краєзнавчої поїздки 2020 року. Вони дозволяють відтворити частину історії Кліщіївки та повсякденного життя її мешканців до повномасштабного російського вторгнення.

До теми:

“Панська купальня” біля Бахмута: у Бахмутському краєзнавчому музеї розповіли його історію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Іноді отримувачі допомоги на проживання ВПО дізнаються про її припинення лише після того, як кошти не надходять. Водночас окремого повідомлення із зазначенням причини припинення виплати людина може не отримати.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала поради від “Юридичного порадника для ВПО” про те, як з’ясувати підстави такого рішення та куди варто звертатися.

Чи повідомляють про припинення виплат офіційно

Згідно з постановою Кабміну від 20 березня 2022 року № 332, за результатами верифікації в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, яким не відповідає отримувач допомоги. Водночас Порядок не встановлює безумовного обов’язку повідомляти отримувача про відмову в призначенні або продовженні виплати.

За наявності технічної можливості про підстави відмови та порядок оскарження можуть повідомити:

• засобами електронного сповіщення Єдиної системи;
• засобами мобільного зв’язку;
• засобами поштового або електронного зв’язку.

Наразі проблема недостатнього інформування отримувачів відома та обговорюється з представниками ПФУ. У нормативному регулюванні вже передбачена можливість електронного інформування, а одним із напрямів подальшого розвитку є відображення відповідної інформації в особистому кабінеті на вебпорталі ПФУ. Система інформування ще формується, і порядок її роботи може змінюватися з урахуванням змін у законодавстві.

Що робити, якщо допомога не надійшлаЯкщо допомога не надійшла у звичний строк у межах одного місяця, це ще не обов’язково означає, що виплату припинено. Затримка може бути пов’язана з опрацюванням інформації або процедурними моментами.

Що робити, якщо допомога не надійшла

Якщо допомога не надійшла у звичний строк у межах одного місяця, це ще не обов’язково означає, що виплату припинено. Затримка може бути пов’язана з опрацюванням інформації або процедурними моментами.

Якщо виплата не надходить довше, варто звернутися до ПФУ та з’ясувати причину:

• через вебпортал ПФУ — авторизуватися в особистому кабінеті за допомогою КЕП або “Дія.Підпису” та направити звернення;
• телефоном — звернутися на гарячу лінію ПФУ за номерами: 0 800 503 753, +380 (44) 281 08 70 або +380 (44) 281 08 71;
• поштою або електронною поштою — направити письмове звернення до відповідного сервісного центру ПФУ;
• особисто — звернутися до сервісного центру ПФУ незалежно від місця реєстрації.

Чому варто подавати письмове звернення

Юристи наголошують: якщо потрібно не лише дізнатися причину припинення виплати, а й оцінити законність такого рішення та за потреби його оскаржити, рекомендується звернутися до ПФУ письмово.

У зверненні варто попросити повідомити:

• чи приймалося рішення про припинення або непродовження виплати допомоги;
• дату такого рішення;
• конкретну підставу його прийняття.

Саме письмова відповідь ПФУ дасть змогу проаналізувати підстави припинення допомоги та визначити подальший алгоритм дій.

Читайте також:

Житлова субсидія на опалювальний сезон: кому призначать автоматично, а кому треба подавати заяву

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!