Грудне вигодовування оповите міфами. Ірина Галузинська, старша медична сестра амбулаторії з Центру первинної медичної допомоги міста Бахмута, розповіла нашій редакції про те, які міфи існують про раціон мами під час грудного вигодовування та яких порад дійсно варто дотримуватися.

Що можна їсти мамі яка годує дитину груддю?

Ірина Галузинська розповідає, що у сучасному світі дієта годуючої мами це давно застаріле поняття, але дехто іноді продовжує його вживати та будувати на ньому свої рекомендації. Годуючій мамі досить просто прислухатися до себе, довіряти своєму організму та їсти з апетитом не більше і не менше, ніж хочеться.

Грудне вигодовування, тема, яка має багато міфів. Зокрема, про те, що харчування матері про годування грудьми може вплинути на якість молока або на здоров’я дитини. Ірина розповідає, що насправді це не так і що медичним працівникам часто доводиться заспокоювати молодих мам, які турбуються, що їх раціон нашкодив новонародженому.

Міфи під час годування груддю

“Надлишок їжі не збільшує кількість молока! Не потрібно “їсти за двох”, не треба їсти більше, ніж хочеться. Міфом є те, що коли в дитини висипка, або кольки – мама має погрішність у своєму харчуванні. До нас, на Національну гарячу лінію “Спільно до здоров’я” часто телефонують з таким запитанням, то ми відповідаємо мамі, що її харчування тут не до чого”, – розповідає Ірина Галузинська.

Ще одним міфом є те, що за допомогою дієти можна вплинути на склад молока, зробити його якісним та корисним. По-перше, харчування годуючої мами на все це впливати не може. По-друге, не існує дієти, яка б одночасно розв’язувала ці питання. Корисні саме ті страви та продукти, до яких жінка звикла, які вона любить і легко перетравлює, говорить лікарка.

“Якщо жінка чогось недоотримує, то тут вже може страждати її організм, бо склад молока він стабільний і  при виникненні дефіциту будь-яких необхідних речовин може відбиратися  у матері. Щоб впевнитись, що дитині достатньо їжі, треба спостерігати за прибавкою ваги. Достатньо одного зважування на місяць і,  якщо дитина набирає не менше 500 гр на місяць та достатня кількість повних підгузків (6-8 на добу), це чудовий показник, дитині достатньо грудного молока матері”, – радить Ірина.

Що корисно їсти для лактації?     

Оскільки спеціальної дієти при грудному вигодовуванні не існує, то конкретних правил щодо того, що можна їсти годуючій мамі немає. Ірина каже, що головне мати здоровий, збалансований та корисний раціон. А це насамперед розмаїття.

“Мамі обов’язково необхідно отримувати все, що потрібно в першу чергу для себе, а дитина обов’язково отримає все, що їй необхідно. Тож, вона не має голодувати, треба їсти повільно, не їсти на ходу, віддавати перевагу овочам, фруктам, злакам, збільшити фізичну активність і споживання рідини”, – радить Ірина.

Ірина рекомендує представляти харчування мами, яка годує груддю у вигляді “Тарілки здорового харчування”. Так простіше уявляти собі скільки й  чого потрібно з’їдати протягом доби. Така собі умовна схема, за якою рекомендують сформувати раціон, щоб максимально задовольнити потреби організму в поживних речовинах.

Тарілка здорового харчування

• 1/2 тарілки мають становити овочі, фрукти і ягоди. В них міститься багато вітамінів та корисних речовин. Також клітковина, якою харчуються корисні бактерії в кишківнику. І ще один бонус, завдяки рідині, яка міститься в овочах і фруктах, матуся частково задовольняє свої щоденні потреби у воді.
• ¼ тарілки мають становити так звані складні вуглеводи, які дадуть годуючій мамі енергію на день, довго засвоюються і забезпечують тривале відчуття ситості. Це цільні крупи (рис, гречка, вівсяна крупа), макаронні вироби твердих сортів, хліб з цільних зерен.
• ¼ тарілки становлять продукти джерела білка. Білок це основний будівельний матеріал організму, з нього утворюються всі наші органи й тканини. Білок міститься в яйцях, рибі, птиці, м’ясі, молочних продуктах. Також він є у продуктах рослинного походження: бобових, тофу, горіхах, але засвоюється гірше.

Жири також є продуктом, що можна їсти на грудному вигодовуванні. Адже вони забезпечують маму енергією та допомагають засвоювати деякі вітаміни та мінерали. Замість насичених жирів (що містяться в жирному м’ясі, маслі, жирному сирі чи ковбасі), віддавати перевагу кориснішим ненасиченим. Ненасичені жири містяться в рибі, горіхах, насінні та оліях, які мають насичений запах і колір. Найкориснішими оліями є оливкова, холодного віджиму, лляна, з гарбузового насіння.

Що не бажано їсти під час грудного вигодовування?

Не зважаючи на те, що конкретних дієт в цьому випадку немає, існує перелік продуктів, що їсти при годуванні груддю не варто, принаймні часто. Ірина надала кілька порад щодо тих продуктів та страв, які бажано уникати або зменшити споживання при годуванні груддю.

• Краще мінімізувати споживання смажених на олії продуктів. Та якщо мама вже смажить, краще обирати жири з високою температурою горіння: вершкове масло, тваринний смалець, рафіновану оливкову олію.
• Звести до мінімуму вживання цукру, що більше цукру їсть матуся, то більше їй його хочеться, надлишок споживання цукру може призводити до порушень стану здоров’я у годуючої мами (підвищення кров’яного тиску і рівня холестерину, надлишку ваги). Цукор міститься не тільки в цукерках чи кондитерських виробах, його можуть додавати й в не солодкі продукти для поліпшення смакових якостей. Наприклад у білий хліб, соуси, напівфабрикати, продукти з тіста, сири та кисломолочні продукти, овочеві консерви, сосиски та ковбасу.
• Теж саме стосується і вживання солі. Сіль – це не отрута. Ризики для здоров’я пов’язані  саме з надлишковим вживанням. Надлишок солі призводить до підвищення кров’яного тиску та порушень роботи серцево-судинної системи. Особливо обережними треба бути мамам з вживанням солі, які мають діабет, метаболічні порушення, надлишкову вагу, хронічні захворювання нирок. Краще обмежити вживання готових пакетованих продуктів, напівфабрикатів, снеків, саме в них зазвичай міститься найбільше солі.

Чи можна годуючій мамі їсти арахіс та рибу?

Грудне вигодовування не має обмежувати харчування мами, однак важливо звертати увагу на якість продуктів та їх засвоюваність.

“Суттєвою частиною раціону сучасних годувальниць є ультра оброблені продукти: сосиски, чипси, солодкі напої. Простим способом оцінювання ступеня оброблення продукту є інформація на пакованні. Що довший список складників, то ймовірніше, що перед вами ультра оброблений продукт. Вживання таких продуктів на постійній основі може додати в раціон надлишок солі, цукру та насичених жирів. А це своєю чергою може призводити до набору ваги, розвитку запальних процесів, серцево-судинних та онкозахворювань. Надання переваги в раціоні мінімально обробленим продуктам та більше домашнім – це вагомий внесок у власне здоров’я”, – говорить пані Ірина.

Крім того, Ірина розповідає про те, що харчові алергени можуть вплинути на дитину або маму, адже це речовини частіше білкової природи. Алергічні реакції можуть виникати  як досить швидко після годування, так і через декілька годин або днів. Грудне вигодовування потребує уваги від молодої мами.

“Які продукти підозрюємо? Будь-які продукти, що викликають алергію у когось із членів сім’ї. Продукти, які мама нещодавно з’їла у великій кількості. Будь-яка “нова їжа” (якщо симптоми у дитини раніше не спостерігалися). Їжа,  яку мама не любить, але їсть під час годування груддю, або під час вагітності, для користі здоров’я дитини. У так звану “велику вісімку” продуктів, що найчастіше викликають алергічні реакції, входять: коров’яче молоко, курячі яйця, горіхи, пшениця, соя, морепродукти, риба, арахіс. Але це не означає, що ці продукти не треба вживати, їх підозрюють в першу чергу”, – розповіла Ірина.

Грудне вигодування: куди звертатись за консультаціями

Жінки, які мають грудне вигодовування для дітей віком до 3-х років, можуть звернутися за консультацією до Національної гарячої лінії МОЗ-ЮНІСЕФ “Спільно до здоров’я” 080 035 1896. Лікарі, медсестри та консультанти з грудного вигодовування консультують батьків щодо вакцинації дітей та дорослих, грудного вигодовування та харчування маленьких дітей.

Лінія працює з понеділка по п’ятницю з 8:00 до 20:00, у суботу з 11:00 до 20:00.

Якщо Ви цікавитесь темами:

• щеплення дітей та дорослих;
• вакцинацію за національним календарем щеплень;
• рекомендовані щеплення;
• екстрену вакцинацію (у разі травми чи укусу тварин);
• вакцинацію від COVID-19;
• підтримку та збереження грудного вигодовування;
• питний режим дитини;
• введення прикорму;
• здорове харчування дітей до 3-х років;
• здорове харчування жінок, що годують грудьми.

Важливо, що грудне вигодовування є вибором матері, проконсультуватися з питань годування ви можете навіть у свого сімейного лікаря.

Читайте також: 

• Як підібрати ім’я дитині?
• Поради від бахмутського лікаря як підготуватися до вагітності
• Як жінці отримати допомогу в зв’язку з вагітністю та пологами: інструкція
• Що варто знати про безкоштовні пологи?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!