Доплати до пенсії українцям / фото Frank Hammerschmidt
У 2024 році запланований другий етап програми допомоги українським пенсіонерам від Всесвітньої продовольчої програми (ВПП) ООН. Так, виплати до 3250 гривень зможуть отримати пенсіонери з інвалідністю.
Про це інформує Міністерство соцiальної політики України.
Доплати пенсіонерам від ООН
Під час засідання робочої групи Проєкту реформ гуманітарної допомоги та міжнародного розвитку для України (PeReHID) стало відомо, що додаткові виплати пенсіонерам від ВПП ООН заплановані і в 2024 році. У Мінсоцполітики зазначили, що друга хвиля проєкту охопить 350 тисяч людей з інвалідністю.
Щоб отримати виплати від ВПП ООН у 2023 році, пенсіонери мали відповідати наступним критеріям:
проживати на території бойових дій або прифронтових територіях;
пенсія не повинна була перевищувати 3250 гривень;
особи не отримували раніше жодних виплат від ООН та інших міжнародних організацій та не отримували виплат для ВПО.
Минулого року додаткові доплати отримали близько 278 тисяч пенсіонерів, на суму понад 600 мільйонів гривень. Розмір доплати залежав від розміру пенсії. Наприклад, якщо пенсіонер отримував 2400 гривень, то йому доплачували 850 гривень, а якщо пенсія становила 3000 гривень, то сума доплати від ООН — 250 гривень.
Раніше, аби отримати таку надбавку, не потрібно було писати заяву і звертатися до Пенсійного фонду. Це відбувалося автоматично: доплата нараховувалася на картку пенсіонера разом із пенсією.
Наразі невідомо, як у 2024 році відбуватиметься доплата до пенсії від ВПП ООН. За попередньою інформацією від Мінсоцполітики, такі доплати встановлять пенсіонерам з інвалідністю.
Психолог Андрій Кузнєцов розповів про те, як зберігати психологічну стійкість серед постійних викликів і тривоги війни. Його рекомендації допоможуть бахмутянам знайти баланс між надією та конкретними діями для покращення емоційного стану.
Редакція Бахмут.IN.UA зібрала основні поради психолога.
Як покращити самопочуття під час війни
Головним наративом для бахмутян у 2023 році стало повернення додому та отримання компенсацій за зруйновані оселі. Люди покладалися на швидкі успіхи в контрнаступі, що давало їм надію та зменшувало тривогу.
Однак з часом, коли очікування не справджувалися, люди впадали у відчай. Потім з’являвся новий інформаційний привід, і надія поверталася. Такі емоційні гойдалки лише виснажували бахмутян.
Ключі до стійкості
Психолог Кузнєцов радить зосереджуватися на тому, що можна зробити вже зараз для покращення свого становища. Це допоможе знизити стрес і реалістичніше планувати майбутнє. Важливо також збалансувати надію з конкретними діями для формування стійкості.
“У таких емоційних гойдалках люди тільки більше виснажували себе. Ніхто не може заборонити людині надіятись і вірити у краще майбутнє, перемогу і повернення додому. Але, якщо ці думки залишаються лише думками, то вони з часом перетворюються на переконання, що все станеться само собою і не потрібно докладати власних зусиль”, – пояснює фахівець..
Водночас однією зі складових стійкості, тобто здатності відновлюватися і протистояти труднощам, і є вміння бачити реальність та нові виклики, концентруючись на цьому, що зараз можна зробити, щоб покращити своє становище. Звісно, спираючись на власний досвід та ресурси, які є поруч.
Тому важливо робити те, на що зараз можете вплинути, завдяки цьому ви покращуєте свій емоційний стан, знижуєте рівень стресу і більш реалістично плануєте майбутнє.
Малі громади, села та великі міста поповнилися новими мешканцями з різних регіонів України. Внутрішньо переміщені особи змушені заново починати життя, однак, подекуди цей і без того важкий процес ускладнюють конфлікти з приймаючими громадами та неможливість порозумітися.
Як громадам та ВПО знайти спільну мову одне з одним, які проблеми ВПО стоять на шляху адаптації та як її пришвидшити — читайте в матеріалі редакції “Бахмут. IN.UA”. Експерткою цього матеріалу стала психологиня Тетяна Назаренко.
Питання: Скільки триває психологічна адаптація ВПО у новій громаді?
Відповідь: За словами психологині, немає універсального терміну та часу, після якого людину можна вважати адаптованою. Так само як немає універсальної пігулки від болю, все індивідуально. Одна людина може адаптуватися за кілька місяців, а іншій не вистачить й року.
“Ми маємо розуміти, що адаптація — це процес, а не кінцевий результат. Він може йти швидко, а може, навпаки, дуже повільно. Це залежить від різних факторів, зокрема, й зовнішніх. Якщо людина, яка все життя прожила в місті, переїхала в село, то можливостей там може бути менше. Натомість, якщо людина опинилася в місті, то матиме більше шансів для розвитку, як-от роботу чи житло”, — пояснює Тетяна Назаренко.
Також важливими факторами є внутрішні, фінансові, емоційні та соціальні ресурси.
Питання: Які є етапи інтеграції в приймаючу громаду?
Відповідь: “Якщо вимушений переїзд ми розглядатимемо з точки зору концепції стадій переживання горя, то переїзд — це власне і є горе, бо йдеться про втрату домівки, звичайного побуту, минулого рівня життя, роботи, соціального статусу тощо. Людина буде проживати ці процеси не обов’язково лінійно (концепція свідчить про послідовність стадій – заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття, – авт.), етапи можуть чергуватися”, — наголошує фахівчиня.
Під час інтеграції в громаду ВПО можуть відчувати:
сум,
тривогу,
депресію,
травматичний стрес,
інші реакції, які потребують лікарської допомоги.
Попри це людина може відчувати і позитивні емоції: почуття надії, згуртованість, посттравматичне зростання.
Посттравматичне зростання — це переосмислення людиною свого життя під впливом важких обставин, яке призводить до позитивних змін — відкриття нових можливостей, розвитку талантів, переоцінки життєвих цінностей.
“Цей стан характеризується відчуттям особистої сили: “Я це подолав, у мене є сили залишити сум позаду та почати нове життя”. Це і є позитивні зміни”, — пояснює психологиня.
Питання: як можна полегшити процес адаптації для ВПО?
Відповідь: Приймаюча громада може зробити свій внесок в адаптацію ВПО. Насамперед йдеться про інформування переселенців. Важливо продемонструвати, що люди готові допомагати один одному.
“Людина має користуватися як власними ресурсами (такими як навички життєстійкості та психологічного відновлення), так і зовнішніми з боку приймаючої громади, що також може позитивно впливати на процес інтегрування. Мова йде про інформування: де знайти роботу, житло, медичну допомогу та практичну гуманітарну допомогу вразливим верствам населення – жінкам з дітьми, вагітним, багатодітним родинам, чи людям з особливими потребами”, — каже психологиня.
Також ВПО допоможе врегулювання та спрощення бюрократичних процедур.
Питання: як діяти, коли людина неочікувано реагує на подію, наприклад, проявляє агресію чи сміється, коли говорить про травму?
Відповідь: Тетяна Назаренко радить всім пройти курси першої психологічної допомоги.Ці знання значно спростять ваше життя та допоможуть правильно комунікувати з людиною, яка пережила травматичну подію.
За посиланням ви знайдете безоплатні курси психологічної допомоги на Prometheus. Також базові навички можна знайти на платформі EdEra, цей курс розроблений з ініціативи Олени Зеленської.
“Кожна ситуація індивідуальна. На жаль, немає якоїсь універсальної поради для таких випадків. Я раджу людям дивитися на реакцію співрозмовника, його поведінку. Насправді в більшості випадків ми розуміємо, що саме відбувається з людиною й здогадуємось, як правильно вчинити: помовчати, висловити підтримку, обійняти, якщо це доречно (ред. спитайте в особи, чи можна це зробити, це стосується будь-яких фізичних контактів), взяти за руку, залишити наодинці. Можна спитати прямо: “Хочеш, я зараз посиджу з тобою, поговорю, помовчу?”. Це питання цілком нормальне. Людина сама скаже, що вона зараз хоче. Важливо комунікувати”, — пояснює фахівчиня.
Питання: Що можна порадити людині, поруч з якою почали жити ВПО? Часом сусіди можуть боятися навіть познайомитися, бо не знають, з чого почати розмову. Як встановити перший контакт? Чого не можна робити? Як людині з приймаючої громади реагувати на те, що ВПО не хочуть знайомитися? Чому так може відбуватися?
Відповідь: Зверніть увагу, що під час спілкування з внутрішньо переміщеною особою варто:
Не примушувати розповідати про пережиті травматичні події. Якщо ж людина виявила бажання розповісти сама, важливо вміти слухати.
Уникати будь-якої оцінки почутого, не говорити, як би ви вчинили в тій, чи іншій ситуації.
Не говорити фраз на кшталт: “Радій, що ти взагалі вижив”, “Добре, що ти в безпеці”, “Не сумуй, ти переїхав, в тебе все є”.
Якщо людина почала розповідати вам про своє горе, не починати говорити про своє. Мірятися проблемами не доречно.
Не розповідати почуте стороннім особам задля уникнення осуду чи пліток.
Уникати порожніх обіцянок та підбадьорень, запевнень у тому, що “все буде добре”.
Якщо ви приймаюча сторона, не думайте, що варто вирішувати всі питання за людину: ви можете підтримувати, але не відбирати у людині її самостійність.
“Безперечно, людям важко, але важливо розуміти свою роль. Ви, як приймаюча сторона, маєте допомагати пристосуватися до нового життя, але саме людина має це робити”, — говорить психологиня Тетяна Назаренко.
Якщо людина не хоче з Вами знайомитися, не слід сприймати це негативно. Адже, це особисте бажання особи, слід ставитися один до одного з повагою. Також слід проговорити, на яку допомогу може розраховувати людина, яка прибула в громаду, навіть якщо зараз вона не хоче знайомитися чи говорити. Дайте зрозуміти, що допомога завжди доступна для неї, які і подальше спілкування.
Питання: Як мешканцям громад, які стають транзитними, прийняти цей факт і не перестати допомагати новим людям?
Відповідь: Психологиня наголошує, що людям з приймаючої громади важливо отримувати психологічну допомогу. Особливо в тих населених пунктах, які стають для ВПО транзитними.
Яка це може бути психологічна допомога?
Тренінги життєстійкості (це спеціальний комплекс вправ, які формують ефективні взаємостосунки, що базуються на підтримці і довірі).
Тренінги психологічної розрядки (комплекс вправ, який допомагає опанувати та керувати своїми емоціями).
Інтервізійні групи, де учасники можуть як “рівний-рівному” обговорити складні для себе питання.
Це зменшить стресове навантаження для приймаючої громади, яка організовує допомогу.
“Людям, які приймають переселенців, важливо зрозуміти свою важливу місію, мету. Адже у них може бути дві думки: негативна (“Нами користуються, нас не цінують”), й позитивна (“Наша місія полягає в тому, щоб стати для людини на якийсь час прихистком, щоб людина могла стати на ноги”). Це абсолютно полярні твердження.Одне гнітюче й руйнівне, а інше позитивне. Самому ці твердження важко сформувати, але з допомогою психологів — можливо”, — говорить Тетяна Назаренко.
Питання: Деякі ВПО скаржаться, що їх заселяють в оселі без води чи туалету, але мешканці приймаючої громади не розуміють, як їм реагувати на це, бо вони самі живуть у таких умовах і звикли до такого рівня комфорту. Як вирішувати такі ситуації без сварок та образ?
Відповідь: Питання комфорту після травматичного переїзду важливе, однак, кожен з нас по-різному його трактує. Для когось комфортом стане спільне ліжко в гуртожитку та тепла їжа, іншому ж потрібна окрема кімната з душем, ванною та кухнею. Обидва варіанти абсолютно нормальні, але приймаючій громаді потрібно розуміти, що вона не винна в тому, що не може задовольнити особисті потреби всіх людей.
“Треба розуміти, що всі люди несуть із собою різну культуру, різні умови для життя. Плюс варто пам’ятати, що люди, які переселяються, травмовані, переживають великий стрес. Своєю чергою приймаюча громада може зіштовхнутися з агресією чи нерозумінням, або ж якраз із незадоволенням наданими умовами. Тут важливо навчитися формувати позитивне твердження: про себе проговорити, що ви надали ту допомогу, яку змогли. Не потрібно ображатися, або агресувати у відповідь. Усвідомте, що ви надали допомогу, а чи користуватися нею, чи ні — це вибір людини. Так ви відійдете від позиції жертви”, — каже Тетяна Назаренко.
Питання: Мовне питання часто стає приводом для конфліктів. Що робити ВПО, якщо їм дорікають за російську мову, але вони наразі не готові вчити або говорити українською? Як зробити так, щоб уникнути конфлікту ? Що робити у такому випадку громаді, для якої російська мова сприймається ворожою?
Відповідь: Мова часто стає приводом для конфліктів серед ВПО та приймаючих громад, повністю уникнути сварок вкрай важко, але усвідомити механізм, який допоможе обом сторонам знайти спільну мову — варто.
“Це питання складне та болюче, особливо для тих людей, які все життя розмовляли російською. Приймаюча громада повинна зрозуміти, що навіть якщо людина спілкується російською, це не означає, що вона прихильниця рф. ВПО знаходяться в стресі, тож перехід на українську для них може сприйматися як зміна ідентичності. Ті люди, які перейшли на українську, виконали величезну роботу над собою. Як психолог скажу, що агресивна реакція на російськомовне населення не матиме результату. Тобто, від цього більше людей не почне розмовляти українською.
Але що тоді може зробити приймаюча громада? Створити україномовне середовище: навіть якщо людина говорить російською,відповідайте українською, не зліться, створюйте україномовні осередки для дітей та дорослих у громаді. Лагідна українізація працює найкраще”, — пояснює психологиня.
Питання: Як правильно реагувати громаді на відверті розмови ВПО, зокрема про втрату дому чи близької людини? Часом ВПО говорять про втрату матеріальних цінностей з таким самим болем, ніби йдеться про втрату життя. Як правильно реагувати?
Відповідь: Ми ще не раз будемо стикатися з тим, що в нашому житті з’являтимуться люди, які втратили все: дім, рідних, роботу й душевний спокій. Часто в таких ситуаціях хочеться визнати, що ваше особисте горе більше й гірше, але така поведінка є деструктивною.
“Проживання горя для кожної людини суб’єктивне. Звичайно, немає нічого дорожчого за життя, втім суб’єктивно втрату домівки, житла чи роботи людина проживає, як власне поранення чи смерть. Люди проживають це горе, бо це важлива частина їхнього життя. Найкраще тут не мірятися горем. В цій війні так чи інакше постраждали всі, напевно залишилося дуже мало людей, які нікого не втратили. Ми всі заслуговуємо на підтримку, повагу та співчуття. Водночас злитися в таких ситуаціях теж нормально. Саме біль втрати провокує емоцію злості”, — каже Тетяна Назаренко.
Питання: Що робити у випадку, коли мешканець приймаючої громади поділився житлом/одягом, ВПО це прийняла, але не подякувала або ж відреагувала на так, як очікувала цього людина? Як такий конфлікт вирішити? Як правильно допомогти та як правильно допомогу прийняти?
Відповідь: Часом наші очікування не співпадають з реальністю, це призводить до розчарування. Щоб уникнути цього відчуття, варто розглядати одразу кілька варіантів ситуації.
“Найкраще у таких ситуаціях всім поводитися, як дорослі люди. Коли ви пропонуєте допомогу друзям, вони прямо кажуть: “Так, я це візьму”, або “Дякую, мені це не потрібно”. Комунікація — один із головних факторів порозуміння. ВПО варто казати прямо, що їм наразі ця допомога не потрібна, а приймаюча сторона має бути готовою отримати відмову”, — пояснює фахівчиня.
Люди, які на вашу думку не так відреагували на допомогу, можуть бути у різному психологічному стані, однак, їх почуття – не ваша відповідальність.
Питання: Часто між ВПО та приймаючою громадою виникає умовний поділ на “ми” і “вони” ? Чому так стається та як з цим працювати?
Відповідь: У людської психіки є особливість, згуртовуватися відповідно до одного травматичного досвіду. Саме це створює поділ на “ми” та “вони”.
“Це нормальна ситуація після травматичної події. Серед військових є такий самий процес з 2014 року: подекуди вони ділять людей на тих, хто був на війні, й тих, хто не мав цього досвіду. Люди в травмі хочуть об’єднатися з такими самими людьми. Є така ірраціональна думка, що люди, які пережили однакові події, розуміють один одного. Що робити приймаючій громаді? Надати всю необхідну інформацію щодо сервісів які є, також дуже добре на об’єднання громади працюють спільні заходи, осередки: гуртки для жінок, чоловіків та дітей за інтересами. Не потрібно концентруватися на тому, що нас роз’єднує. Варто навпаки робити якомога більше заходів, які допоможуть згуртуватися. Це може бути волонтерство, риболовля, ігри тощо”, — резюмує психологиня Тетяна Назаренко.
Психолог Андрій Кузнєцов розповів про те, як зберігати психологічну стійкість серед постійних викликів і тривоги війни. Його рекомендації допоможуть бахмутянам знайти баланс між надією та […]
Малі громади, села та великі міста поповнилися новими мешканцями з різних регіонів України. Внутрішньо переміщені особи змушені заново починати життя, однак, подекуди цей і без […]
На території Соледарської громади триває евакуація населення з прифронтових районів до більш безпечних регіонів України. Місцева військова адміністрація організовує для жителів громади безоплатний евакуаційний автобус. […]
Ягоди є одними з найкорисніших літніх смаколиків. Вони містять вітаміни та поживні речовини, які збагачують організм. Особливо корисними ці дари природи будуть для малечі, яка […]
У середу, 15 травня, представник Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) Бахмутської міської ради прийматиме бахмутян у Дніпрі, які тимчасово проживають у місті та області. Усі […]
