Переїзд у нове житло завжди пов’язаний із хвилюванням, плануванням та великою кількістю організаційних моментів. Особливо це стосується орендованих квартир, де потрібно врахувати як побутові нюанси, так і умови, передбачені договором. Щоб уникнути неприємних сюрпризів, варто завчасно продумати кожен крок. Знайти актуальні пропозиції та обрати підходящий варіант допоможе сайт https://obyava.ua/ua/nedvizhimost/arenda-kvartir/odessa, де зібрано багато оголошень від власників і агентств. Розглянемо, як правильно підготуватися до переїзду, щоб цей процес пройшов максимально комфортно.
Організаційні кроки перед переїздом
Перш ніж перевозити речі та заселятися, варто зібрати всю потрібну інформацію та підготувати документи. Це допоможе уникнути непорозумінь і непередбачених витрат у майбутньому.
Перевірте договір оренди. Уважно прочитайте всі пункти, зверніть увагу на умови оплати, комунальних послуг та можливість дострокового розірвання угоди.
Уточніть стан квартири. Сфотографуйте приміщення до заселення, щоб у майбутньому не виникало суперечок щодо пошкоджень.
З’ясуйте правила будинку. Дізнайтеся про години тиші, порядок вивезення сміття, паркування та інші локальні правила.
Складіть план переїзду. Визначте дату та час, продумайте маршрут і транспорт.
Замовте транспорт заздалегідь. Особливо якщо переїзд відбувається у вихідний день або сезон підвищеного попиту.
Спакуйте речі правильно. Використовуйте коробки, мішки, підпишіть їх для швидкого розпакування.
Визначте, що купити перед заселенням. Мийні засоби, лампочки, подовжувачі, базовий посуд.
Чіткий план і завчасна підготовка дозволять переїхати без стресу та втрат часу. Ви зможете швидко адаптуватися на новому місці та уникнути конфліктних ситуацій з орендодавцем.
Побутова адаптація після переїзду
Коли основний етап переїзду завершено, важливо налагодити побут і зробити нову квартиру максимально зручною для життя. Навіть якщо житло орендоване, невеликі зміни здатні значно підвищити комфорт.
Перевірте техніку та сантехніку. Переконайтеся, що все працює, і повідомте власника про несправності.
Організуйте простір. Розставте меблі так, щоб залишалося достатньо місця для вільного пересування.
Зробіть генеральне прибирання. Навіть якщо квартира здається чистою, це допоможе відчути себе більш «по-домашньому».
Додайте особисті деталю. Текстиль, світильники, фото або декор, що створюють затишок.
Встановіть побутові звички. Визначте місце для ключів, сортування сміття, зберігання продуктів.
Познайомтеся з сусідами. Це допоможе швидше влитися в атмосферу будинку та отримати корисні поради.
Перевірте безпеку. Наявність справних замків, вогнегасника, аптечки.
Адаптація після переїзду — це не лише розставляння меблів, а й створення атмосфери, в якій вам буде комфортно жити. Турбота про деталі зробить орендоване житло відчутно ближчим до власного дому.
Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з цим в Україні реалізують програми підтримки ВПО, за якими люди можуть отримати компенсації та сертифікати на придбання власного житла. Також серед переселенців є і ті, хто купують власне житло у нових громадах за іпотечними програмами чи за власні заощадження.
Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з трьома переселенками — Маргаритою, Ганною та Євдокією, які придбали власне житло. Їхній досвід і поради і для ВПО в нашому матеріалі.
З Маріуполя — у Львівську область
Маргарита Березовська — переселенка з Маріуполя. До повномасштабного вторгнення вона разом з чоловіком мали сімейний бізнес — вирощували багаторічники, надавали послуги з ландшафтного і садового дизайну.
У березні 2022 року родина виїхала з Маріуполя. Евакуюватися вирішили на Львівщину.
“З Маріуполя ми змогли евакуюватися 18 березня 2022 року. Майже одразу ми поїхали на захід України, у Львів. Тут, на нашу думку, тоді було найбільш безпечно, а ще нас запросили друзі і пообіцяли подбати про житло та роботу. Якраз житло тоді було дуже важливим для нас, оскільки наша родина складала шестеро людей, з яких двоє — моя мама та мама чоловіка — доволі вікові та не дуже здорові жінки. В ніч на 21 березня ми дісталися Львова, де нас зустрів наш давній товариш. Він облаштував нам місця для сну, де ми заснули чи не вперше з 24 лютого в тиші та спокої”, — розповідає жінка.
Маргарита Березовська / фото надане героїнею
Після адаптації на новому місці, родина почала моніторити ринок житла на продаж. Оселю планували купити у Львівській області, яка їх прихистила. Жінка розповідає, що на допомогу держави вони з чоловіком не розраховували, оскільки механізм отримання компенсацій за житло на ТОТ ще не працює.
“Ми бачили, в якому стані перебувало наше багатостраждальне місто після того, як його захопила росія. Тому особливих надій на те, що наші квартири та будинки нас дочекаються ми не мали. Чи страшно було купувати житло? Ні. Страшно тільки не дожити до перемоги.
Допомоги від держави ми не отримали ніякої. Не тому, що нам відмовили. Можливо, тому що ми не зверталися до відповідних органів по таку допомогу. По-перше, якщо твоє житло на окупованих територіях, то майже неможливо довести ступінь його пошкодження. Принаймні так було, коли я цікавилася цим питанням. Збирати довідки я не хотіла, оскільки мені вистачило того, що я відновлювала деякі особисті документи. Тому в питаннях грошей на житло ми на державу не розраховували”, — каже Маргарита Березовська.
Зараз родина винаймає житло у Львові. Тут вони продовжують жити, поки роблять ремонт у своєму власному будинку, придбаному в гірському селищі. Жінка розповідає, що обрали цю місцину за спокій і красиві краєвиди.
Річка в селищі, де проживає родина / фото надане героїнею
Адаптація на новому місці в родині переселенців ще триває. Маргарита Березовська каже, що в цьому їй допомагає фіксація на чомусь хорошому і пошук нових хобі.
“У будиночку, який ми придбали, неквапливо точиться ремонт. Бо періодично бракує то часу, то грошей. Адаптація відбувається поступово, у всіх по-різному. Дітям складніше, бо дочка обожнює Маріуполь і ніде більше не хоче жити, вона невимовно сумує за морем. Ми з чоловіком дуже багато працюємо, тому на сум залишається мало сил і часу. Допомагає “не поїхати дахом” — мріяти про що завгодно, але про красиве. Також допомагають фізичні навантаження, прогулянки горами або лісом. Особисто мені допомогли зусилля по відновленню власної бібліотеки. Я все життя дуже багато читала саме паперові книги, а бібліотеки в мене не залишилося. Тому я почала шукати улюблені книжки на вторинному ринку, і це дуже захопило мене і дає приємні емоції”, — розповідає жінка.
Родинам, які теж втратили житло і вимушено переселилися, Маргарита Березовська радить шукати можливості для купівлі власної оселі. Особливо, якщо ті знайшли громаду, де їх влаштовує життя і умови.
“Я впевнена, що якщо людині подобається те місце, де вона вимушено опинилася, якщо місцеві не дратують таку людину своїм способом життя чи традиціями, якщо підходить клімат — треба не чекати, поки закінчиться активна фаза війни, її місто звільнять і будь-що подібне. Якщо допускаєш думку змінити місце проживання, то шукай можливість. Тих можливостей набагато менше, ніж хочеться, але вони точно є. Знаєте, як кажуть? Якщо не можеш досягти омріяного, запевни себе, що мріяв про досягнуте”, — радить Маргарита Березовська.
З Харкова — у Львівську область
Ганна Карпенко — переселенка з Харкова. 12 років вона працювала бухгалтеркою, а перед повномасштабним вторгненням влаштувалась в українську IT-компанію. Там вона працює і сьогодні тестувальницею бухгалтерської програми.
З Харкова родина Карпенко евакуювалась 8 березня. Виїздили з міста трьома поколіннями — пані Ганна зі своїм чоловіком, батьками і дітьми. Також з собою забрали домашніх улюбленців — троє собак і четверо котів.
Ганна Карпенко зі своїми домашніми улюбленцями / фото надане героїнею
Спочатку родина облаштувалась у Рівному, де їх зустріли родичі. А потім перебралися до Львова. При цьому рідні Ганни Карпенко не полишали мрій повернутися до рідного Харкова. Однак спроби повернення додому були невдалими.
“У Рівному ми змінили не одну квартиру, а потім наші друзі запропонували свою квартиру у Львові в новобудові. Квартира була без ремонту, в якому стані будівельники її здали, так ми і заселилися. Варіантів більше не було, бо в нас багато тварин і знайти житло з ними дуже важко. Так ми з чоловіком і тваринами прожили майже три роки в однокімнатній квартирі, зробили простенький ремонт і привели її в житловий стан. Звісно кожен рік ми марили поверненням до Харкова, але поки там тривають обстріли, то жити там страшно. У мене навіть батьки і діти поверталися в різний час у Харків, але, на жаль, не змогли там жити. Ці повернення були разів три”, — розповідає жінка.
Ганна Карпенко зі своїм чоловіком / фото надане героїнею
Зрозумівши, що повертатись у Харків поки неможливо, велика родина вирішила придбати власне житло в селі Велика Озимина на Львівщині. Для купівлі оселі зібрали всі наявні заощадження.
“Ми дійшли висновку, що треба купувати будинок, бо весь час жити надією і очікуванням, що припиниться війна і що ми повернемось, просто неможливо. Це психологічно дуже важко. Тому ми вирішили, що треба сприймати дійсність, яка вона є, і в нас з’явилась думка, що треба купувати будинок. На нього скинулась грошима вся родина — наші з чоловіком заощадження, заощадження мами, якась спадщина від її померлого чоловіка, діти теж вклалися. І так ми придбали будинок у селі в Самбірському районі. Ми шукали житло не тільки у Львівській області, а й в інших регіонах на заході країни. Але фізично дуже важко їздити в інші області і шукати будинки. Також був варіант у Німеччину поїхати, але ми не можемо покинути тварин. Наш свідомий вибір — жити в Україні”, — розповідає Ганна Карпенко.
Наразі родина звикає жити в селі. Це для них незвичний досвід, однак вони прилаштовуються до нових умов. Поки найбільші виклики, які переживає родина — побутові.
“Наразі важко даються побутові речі. Наприклад, у колодязі забруднена вода і треба її чистити. А ми всі гроші вклали, тому такі проблеми будемо вирішувати не відзразу, а коли будуть на це сили і час. Ззовні будинок непоганий, але там виявилася і пліснява, і проблема з водою, і каналізацію треба робити. Також важко те, що це дуже маленьке село, і тут тільки один магазин, де можна тільки за готівку купляти. І виходить, що нам треба їхати кудись, наприклад, у Дрогобич, щоб зняти гроші. У нас є машина, звісно, вона це допомагає. Нам просто треба звикнути до того, що треба робити закупи на тиждень, щоб потім не виїжджати, але все одно у нас так не виходить. Тому їздимо до найближчого села, де більше магазинів і можна розплатитися карткою. Але до всього звикаємо, все поступово”, — каже Ганна Карпенко.
Будинок, який придбала родина Карпенко / фото надане героїнею
Переселенцям, які хочуть придбати житло, Ганна Карпенко радить відкинути страхи і налагоджувати своє життя тут і зараз. А підходити до вибору оселі треба зважено.
“Думаю, що не треба боятися купувати своє житло. Але треба багато чого врахувати перед тим, як переїжджати. Особисто ми шукали цей будинок рік, але й досі проходимо етап пристосування. Можу порадити обирати житло, щоб воно було не дуже далеко від більших населених пунктів. Якщо у вас є авто, прорахуйте відстань до найближчого міста, якщо немає — шукайте, щоб близько громадський транспорт. Головне — врахуйте всі фактори для вашого комфорту”, — радить Ганна Карпенко.
Житло в іпотеку
Пані Євдокія — переселенка з Маріуполя. Останні 10 років до повномасштабної війни вона працювала економісткою в Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Разом з родиною жінка евакуювалась наприкінці березня 2022 року.
Перший рік після евакуації родина мешкала на Вінничині. Однак потім переїхали до Львівщини, де пані Євдокії запропонували на роботу. Компанія, в яку влаштувалась жінка, допомогла родині з житлом. Їм вдалось придбати квартиру в іпотеку в селі Добротвір.
Пані Євдокія з Маріуполя / фото надане героїнею
“У червні 2023 року ми переїхали у Львівську область. Я працювала, відкладала гроші і зібрала невеличку суму. Стала замислюватися над тим, що потрібно купувати житло, бо від держави ми, напевно, так і не дочекаємось ніякої компенсації. І компанія, в якій я працюю, пішла мені на зустріч і дозволила оформити іпотеку на придбання нерухомості. Тобто я придбала квартиру, уклала з ними договір іпотеки і зараз її сплачую. Звісно, придбала житло я не там, де хотіла. Це маленьке село з населенням 5 тисяч осіб. Але ціни у Львові такі, що треба було б виплачувати іпотеку десь 20 років, що вже перевалить за мій пенсійний вік. Тому я не ризикнула. Вважаю, що краще мати щось своє, хоч і не там, де хотів”, — каже пані Євдокія.
Наразі родина проходить адаптацію на новому місці. Жінка каже, що найскладніше родині дається звикнути до нових традицій і світогляду.
“Я дуже вдячна Вінниці, що навчила мене чисто говорити українською мовою. Мене дуже підтримували люди, хоч я на початку говорила з акцентом і ламаними словами. Зараз я вже вільно спілкуюсь українською. Але є деякі різниці у традиціях і світогляді. Наприклад, великі релігійні свята тут святкують тижнями, і не можна нічого робити по дому. Ми ж звикли, що, наприклад, свято Різдва відзначили і можна далі працювати. Дехто робить зауваження, але я відповідаю, що ми звикли так жити, і до нас ставляться з розумінням”, — каже жінка.
Переселенцям жінка радить не боятися ризикувати. Адже вкласти гроші у своє житло — це дуже вигідна інвестиція.
“Я можу говорити лише за свій досвід. Я жила в орендованому житлі, але завжди мріяла про власне. У Вінниці я платила 9 тисяч за оренду, а у Львівській області — 7 тисяч. Зараз же мій щомісячний платіж за іпотеку складає 15 тисяч. Так, я переплачую. Але ж ці кошти я вкладаю у своє житло. Тому я б порадила людям не боятися ризикувати. Звісно, в кожного свій вибір, тому потрібно зважувати всі ризики”, — каже пані Євдокія.
Примітка. “Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.
Інесса Мішеніна — власниця салону краси в Бахмуті, свою власну справу відкрила ще у 23 роки. До повномасштабної війни жінка мала бізнес в місті, послуги перукарки були настільки популярними, що місцеві красуні не могли записатися через постійний попит. Зараз, пані Інесса, евакуювалася до столиці, тут вона продовжила свою справу. Про те як вдалося знайти сили, щоб знову почати справу з нуля, та чи готова наша героїня повернутися в Бахмут — читайте в матеріалі.
Стара справа на новому місці
Після того, як Інесса евакуювалася в Київ, був період, коли її навіть відмовляли займатися улюблено справою, але жінка не послухала подібні настанови та все ж наважилася й орендувала місце в салоні краси, тут жінка працювала вихідними, клієнтів спочатку було мало.
«Потім вони почалися дізнаватися про мене й приїжджали зі Слов’янська, Краматорську. Працює сарафанне радіо, й люди з нашого регіону вони дізнаються, де я працюю. Я кожному радію, ціни я поставила такі, щоб мати можливість купувати гарні фарбники, щоб моїм клієнтам було не накладно, бо я розумію, який зараз час», — пригадує Інесса про початок свого шляху в столиці.
Попри те, що клієнти у майстрині з’являлися їй довелося залишити студію через непорозуміння з новими власниками салону. Втім, жінці допомогли знайти нове місце для роботи, знайомі з Луганська запропонували орендувати робочий простір у салоні поблизу Золотих Воріт. Тут, каже пані Інесса панує дуже тепла атмосфера.
«У цьому салоні, ми живемо як сім’я, тут тепло, світло й зручно. Я вже знайшла своїх постачальників фарби, деякі на жаль втратили бізнес. Я знаходжу для своїх клієнтів найкращі продукти, найкращих брендів. Щоб клієнтам було приємно, у мене є бонуси в подарунок. Гості виходять з салону з найкращою якістю волосся», — ділиться тонкощами роботи майстриня.
Салон та дім в Бахмуті
Інесса. Фото: Фейсбук
В Бахмуті в Інесси залишився дім, квартира постраждала від російських обстрілів 7 грудня. Наразі жінка не знає, в якому вона стані, волонтери мають зробити світлини.
Як каже, бахмутянка квартиру гасили вісім людей. Ці люди, власне, є добрими друзями жінки, вона додає, що намагається допомагати їм всіма силами: надислає продукти, речі гігієни. Друзі Інесси, щоб загасити вогонь тягали з Бахмутки воду на п’ятий поверх, вісьмом бахмутянам вдалося ліквідувати пожежу.
«Горіла моя душа. Горіли спогади. Там речі, які є історією нашої родини. Пелюшки моїх дітей, в яких ми принесли в наш дім… Чомусь саме в той момент я не думала про якісь дорогі речі. З приводу тих, хто залишився. Багато розмов. Засудження.
Але вони як соломинка, за яку хапаються всі, щоб дізнатися як і що вдома. Читала в езотериці, такі люди хранителі міста і дому. Якась сила не дає їм виїхати. І якщо вони їдуть, то з ними може щось трапитися. Я бажаю всім залишитися з домом і щоб ні чого поганого не сталося. Люблю тебе моє місто, мій будинок і моїх сусідів», — уривок з допису бахмутянки в Фейсбуці.
Інесса в салоні. Фото: Фейсбук
Ми запитали в пані Інесси, що для неї було найціннішим у домі, на це питання жінка відповідає, що їй хотілося б забрати речі дітей. У цьому домі Інесса проживала від маленької, тут створила й власну родину, тож квартира повна теплих спогадів про дитинство.
У Бахмуті, Інесса працювала у двох салонах «Шарм» та «Персона». Перший наразі пошкоджений російськими обстрілами, а про стан другого наразі точно невідомо, фасад салону розбитий.
Бути красивою попри війну
Інесса. Фото: Фейсбук
Інесса впевнена, що не варто відмовляти собі у послугах салону краси. До майстрині на запис приїздять клієнтки навіть з сусідніх областей.
«Життя триває, ви повинні бути сильними, гарними. Це маленькі радощі, від яких не можна відмовлятися. Чим більше ти не будеш дбати за себе, тим гірше буде стан волосся. Треба брати себе в руки, я всіх закликаю приходити в наш салон і побачити цю атмосферу. Там кава, тепло, красиве місто, грає музика. Красива площа, потрібно просто приїхати й отримати заряд краси й добра.
Хто приїжджає, всі це відмічають. Почалося все з моїх клієнтів, були навіть такі, які не могли через мій постійний щільний запис у Бахмуті потрапити до мене. Вони мені казали, знаєш я до тебе попала, завдяки тому, що війна почалася», — пригадує майстриня.
Жінка зазначає, що за якістю обслуговування її салон в Бахмуті набагато кращий ніж деякі столичні салони. До слова, у Києві героїня не відчуває себе самотньою, в місті чимало земляків. Люди зараз підтримують одне одного, ділиться в розмові майстриня.
Не опускати руки
Інесса. Фото: Фейсбук
Почати все з нуля у новому місці — справа не для слабких духом. Інесса не опустила руки, попри складнощі.
«Я з дитинства мріяла цим займатися. Я собі щось не куплю, куплю щось для волосся, для клієнтів, щоб вони спробували, щоб у них було найкраще. Я себе не бачу в чомусь іншому, бо я це роблю якісно…Війна 2014 року і ця — вони відрізняються, це більш жорстока війна з втратами… Зараз людям потрібно більше віддавати тепла один одному. Ця війна нас навчила не роз’єднуватися, а об’єднуватися», — розмірковує жінка.
Героїня додає, щосвій бізнес у Бахмуті не хотіла б закривати, адже прагне, щоб бахмутяни отримували такі ж якісні послуги, але живучи у себе вдома, в Бахмуті.
Більшість гінекологічних хвороб сьогодні успішно піддаються лікуванню, якщо вчасно звернутись до лікаря. Але є проблеми, яких краще уникнути зовсім. Однією з них є вірус папіломи […]
Бажання змінити форму або розмір грудей — цілком природне. Для одних це питання естетики та впевненості в собі, для інших — спосіб відновити форму після […]
Курсова – це не просто «ще одне завдання» від викладача. Це міні-проект, який перевіряє, чи вмієте ви розумітися на темі, знаходити важливе і розповідати про […]
Колись виголена голова асоціювалась або з монастирем, або з військовою службою, або з іншими крайнощами. Вважалось: якщо волосся зникло – значить, іншого вибору не було. […]
Приватна стоматологія у Львові може стати прибутковим бізнесом, якщо налагодити усі важливі процеси. Стоматологічна практика – це не лише медична діяльність, а й серйозний бізнес, який потребує […]
