У 2024 році в Україні виникло декілька гучних корупційних скандалів у роботі медико-соціальних експертних комісій (МСЕК). Щоб уникнути корупції під час встановлення інвалідності військовим і цивільним, МСЕК розформували. Замість комісій тепер працюють експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як працюють експертні команди і яким чином уникатимуть корупційних ризиків, під час брифінгу розповів директор Департаменту охорони здоров’я Донецької ОВА Володимир Колесник.

Як працюють експертні команди

Експертні команди формують на базі багатопрофільних медичних закладів, які мають найкраще оснащення. Їх перелік визначає Департамент охорони здоров’я і погоджує Міністерство охорони здоров’я. Наразі в Донецькій області є п’ять медзакладів, у яких працюють експертні команди. Вони отримують від НСЗУ окремий договір на фінансування цих команд.

Загалом у кожному медзакладі створюються декілька команд одного профілю з різним складом лікарів. Головуючим в експертній команді призначається той, чия спеціальність профільна до основного діагнозу.

“Це не буде як раніше, коли був голова МСЕК, який вів людину від початку і до закінчення. Головуючий для кожного пацієнта буде окремий”, — зазначив Володимир Колесник.

Оцінювання проводять лікарі-практики, які:

• мають досвід роботи не менше одного року;
• щороку проходять навчальні курси МОЗ;
• визначені та затверджені наказом керівництва лікарні.

Як проходить огляд пацієнтів після ліквідації МСЕК

Направлення на огляд експертною командою надає лікуючий лікар. Це може бути або сімейний лікар, або вузькопрофільний спеціаліст. При цьому лікар лише виписує направлення, все інше робить електронна система, щоб унеможливити корупційні ризики. Пацієнт не знатиме даних лікарів до самого прийому.

“Пацієнт сумісно з лікуючим лікарем вибирають заклад охорони здоров’я, в якому сформована експертна команда за його профілем захворювання. Це не залежить від міста перебування пацієнта, огляд можна пройти в лікарні будь-якої області країни. Зокрема, ВПО можуть проходити оцінювання в тих містах, де вони зараз мешкають. Направлення на оцінювання формує лікуючий лікар в електронному вигляді та направляє до вибраного закладу охорони здоров’я.

Далі електронна система сама шукає в закладі охорони здоров’я найближчі доступні місця, час та дату для огляду. Після цього пацієнт та лікуючий лікар на емейл або телефон отримують сповіщення про місце, день, час, але не про лікарів команд. Пацієнти до останнього не знають, хто із лікарів буде розглядати. Експертна команда також не знає інформацію про пацієнта до дня проведення оцінювання. Цифрова система дозволяє деперсоналізувати інформацію про лікарів та пацієнтів і підбирати експертні команди з лікарів за принципом випадковості“, — розповів Володимир Колесник.

Експертна команда може провести оцінювання безпосередньо в медзакладі, з виїздом додому чи дистанційно, відповідно до визначених критеріїв для заочних та виїзних засідань. Ці критерії визначені постановою Кабінету міністрів. При проведенні оцінювання може проводитись відеозапис, а також може бути присутній уповноважений представник людини.

Після прийняття рішення експертної команди формуються:

• витяг з рішенням експертної команди, який відправляють пацієнту на електронну пошту і лікуючому лікарю в систему;
• рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації людей з інвалідністю, які відправляють пацієнту на електронну пошту і лікуючому лікарю в систему;
• витяг з рішенням експертної команди, який відправляють до ТЦК.

Всі ці документи формуються в електронному вигляді і направляються в єдину систему. Внести зміни до них буде неможливо. Також лікарні на вимогу пацієнта можуть сформувати ці документи в паперовому вигляді.

Читайте також:

• Що передбачає скасування статусу “обмежено придатний”: роз’яснення Міноборони
• В Україні працює цілодобова “гаряча лінія” щодо проходження ВЛК
• Поради юристів: що робити військовослужбовцям, які не згодні з постановою ВЛК?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!