Наталя Роменська народилася та виросла в Бахмуті. Жінка волонтерка ГО “Бахмут Український”, до останньої можливості пані Наталя залишалися в Бахмуті, щоб допомагати військовим та бахмутянам. Волонтерка евакуювалася з Бахмута в лютому, там залишився її дім і багато творчих робіт — пані Наталя власноруч виготовляла мотані ляльки. Деякі встигла взяти з собою.

Життя в прифронтовому Бахмуті

Гуманітарний штаб, в якому працювала пані Наталя розміщувався неподалік від залізнодорожного вокзалу у напівпідвальному приміщенні, сюди за допомогою приходили місцеві бахмутяни й військові. Інколи жінка сама відносила допомогу літнім людям, яким було важко самотужки дістатися до пункту. Переважно, це люди з інвалідністю.

«День, коли я могла допомогти нашим хлопцям, дати ковдри теплі, термобілизну чи їжу — я розуміла, що тут залишилися не дарма. Отакі в мене були думки», — наголошує бахмутянка.

В основному в Бахмуті залишилися люди старші 60 років, дітей дуже мало було на той час, запевняє жінка. Гуманітарної допомоги в місті вистачало каже пані Наталя, працювали пункти Незламності, люди також ходили туди.

Ці ляльки були зроблені при свічках в Бахмуті. Фото: особистий архів героїні

 

До слова, в Бахмуті ще в січні працював імпровізований базар по вулиці Ювілейній, де місцеві продавали молоко, фрукти, овочі, м’ясо, рибу, солодощі, батарейки, свічки, тож попри обстріли люди намагалися продовжувати жити. В лютому бахмутяни вже майже не ходили на ринок, бо там були прильоти.

«Військові останнім часом вже не брали продукти, їм були потрібні рації чи тепловізори, ми (ред. ГО “Бахмут Український”) на них збирали.Продукти нам віддавали. В місто все менше волонтерів їздило», — каже пані Наталя, додає, що зараз не знає в якому стані їхній склад в Бахмуті.

Життя в евакуації

Лялька зроблена майстринею в евакуації. Фото: особистий архів героїні

Минуло близько місяця відколи волонтерка евакуювалася з Бахмута, переїзд як й багатьом бахмутянам, які щиро люблять своє місто — видався непростим.

«Фізично, я можливо й виїхала, але думками все одно ж там. Постійно дивлюся відео, що у нас там в Бахмуті. Чекаємо, що додому ми всі повернемося, все налагодиться тоді. Звісно, що тут в евакуації тихе життя в порівнянні з Бахмутом. Тут почалися якісь житейські нюанси, ти розумієш, що краще Бахмута немає жодного місця в світі», — розмірковує волонтерка.

До вибухів в Бахмуті жінка за місяці війни вже звикла, покидати дім було важким, але необхідним рішенням.

Колекція майстерні «Оберіг»

Ляльки, які пані Наталя встигла вивезти з Бахмута. Фото: особистий архів героїні

Пані Наталя в Бахмуті була членкинею творчої майстерні «Оберіг», жінка виготовляла ляльки-мотанки, які були на виставках. На жаль, чимало творчого доробку довелося залишити в Бахмуті.

«Частково керівник нашої майстерні Світлана Кравченко вивезла, зокрема народні костюми. Одна колекція, яка на Чорнобильській виставці в Лимані була у нас згоріла, там були роботи різного плану», — розповідає майстриня.

Пані Наталя змогла вивезти з Бахмута дуже мало робіт, але декілька ляльок все ж встигла прихопити. Зараз майстриня живе в Запорізькій області, нещодавно оформила статус ВПО, жінка продовжує займатися рукоділлям. Вечорами виготовляє ляльок. Світлинами своїх робіт пані Наталя поділилася й з нами.

Лялька у білому строї. Фото: особистий архів героїні

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: як вчителька музика Катерина Чернова живе та волонтерить в Дніпрі

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона не робить нічого особливого — лише виконує свою роботу. Та робота Валерії дуже непроста: вона допомагає евакуювати людей з Донеччини, виїздить на місця обстрілів, заспокоює та дбає про цивільних.

Людей на евакуацію було стільки, що не встигали їх рахувати

Валерія народилася в Лимані. Обрала шлях у поліції з дитинства: дідусь працював у цій самій сфері. Тож вагатися не довелося, хоча, каже співрозмовниця, у неї є також освіта за спеціальністю залізничника. Працювати в поліції Валерія почала у 2018 році.

“У 2018 році все було відносно спокійно. Лінія фронту на той час проходила далеко від нас. Вибухи було чутно десь дуже здалеку. Ми тоді навіть не уявляли, що може розпочатися повномасштабна війна і якою вона буде”, — пригадує Валерія.

У колективі Валерії було багато жінок, проте з початком повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Керівництво ухвалило рішення евакуювати жінок, однак Валерія вирішила залишитися. У місті почалися перші обстріли, перші поранені, згадує дівчина.

Вона почала евакуювати цивільних, а також розвозила поранених до лікарень. Інспекторка каже, що особисто намагалася попри все триматися зважено.

“На початку війни було дуже важко, бо ніхто не розумів, як усе має відбуватися. Людей було багато на евакуацію, ми не встигали їх рахувати, всі були у стресі, на емоціях. Морально було важко. Часто доводилося по кілька разів пояснювати, що потрібно робити, куди їхати. Ми заспокоювали всіх, звісно. Я розуміла: якщо я буду панікувати, то це відчуття передасться людям. Тому я залишалася максимально спокійною і зібраною. Було важко морально, бо ми розуміли, що ворог може підійти ближче, й нам самим доведеться евакуюватися”, — каже Валерія Білінець.

Рідне місто Валерії — Лиман — навесні 2022 року окупували росіяни. Вже у жовтні українські війська деокупували місто. У звільненому Лимані Валерія одружилася зі своїм коханим. Вона продовжує працювати в групі “Білий Янгол”, яка евакуює цивільних із зони бойових дій.

“Зараз все набагато легше для людей у плані евакуації, також нам дуже допомагають волонтери. Люди розуміють, куди їдуть, і зважено ухвалюють це рішення. Проте бувають випадки, коли після обстрілів кількість заявок на евакуацію різко зростає, а потім зменшується”, — розповідає інспекторка групи “Білий Янгол”.

Попри це, дзвінків на день поліція все одно отримує багато — люди телефонують із різних питань: дізнаються про можливість виїхати, про умови, зручні локації тощо. Загалом, каже інспекторка, люди довіряють поліції, адже саме вона допомагає на місцях обстрілів, щодня рятує цивільних, вивозячи їх до безпечних регіонів — навіть під обстрілами.

Виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки

“Наші екіпажі постійно потрапляють під обстріли — ворог нас не любить. Але ми виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки. Ми завжди пояснюємо людям, що якщо ухвалене рішення про евакуацію з населеного пункту, то потрібно виїжджати — не чекати, поки почнеться справжнє пекло й навіть зателефонувати буде неможливо”, — наголошує Валерія.

Вона додає: найважче у її роботі — це виклики на місця прильотів, де є не лише поранені, а й загиблі, бо допомогти їм уже неможливо. Саме тому вона особливо наголошує на важливості евакуації, особливо для родин із дітьми.

“Я кажу батькам, що не хочу приїхати до них і побачити родину в неповному складі. Ми хочемо бачити всіх наших людей цілими й неушкодженими”, — додає Валерія.

На запитання, що є найприємнішим у її роботі, інспекторка відповідає: це щира вдячність евакуйованих, це діти, які після місяців у підвалах нарешті можуть гратися в безпечніших регіонах України й мати дитинство.

У квітні 2025 року Валерія Білінець отримала відзнаку від Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (МАЖП):

“Я зовсім не очікувала її, була приємно вражена. Спочатку взагалі не зрозуміла, як саме я її отримала. Я просто роблю свою роботу. Я прийняла присягу на вірність українському народові. Сказати, що я роблю щось неймовірне — не можу. Я виконую те, що повинна робити під час війни, як і всі наші підрозділи. Це наша робота — хтось має її робити”.

Читайте також:

• Що думають про “мир з росією” мешканці Краматорська та Добропілля. Відео
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як команда Молодіжної ради з Донеччини за два місяці створила гру, що не тільки навчає, а й об’єднує українську молодь — розповідає Світлана Асланова, членкиня  Молодіжної ради при Донецькій ОДА.

Код Донеччини — ідея, що народилася зі спогадів про дім

Світлана Асланова представляє Молодіжну раду при Донецькій обласній державній адміністрації. Вона разом із командою однодумців розробила настільну гру, присвячену історії та культурі Донеччини.

“Ми хотіли, щоб молодь більше знала про Донеччину, руйнувала стереотипи і пишалася своїм краєм”, — ділиться Світлана.

Ідея виникла у межах програми ЮНІСЕФ у Донецькій області, що реалізується ГО «Заходи» за підтримки Донецької ОДА. Члени молодіжної ради отримали можливість реалізувати свою ідею за допомогою мінігранту в розмірі 80 тисяч гривень.

Команда із чотирьох осіб лише за два місяці не тільки розробила гру, а й знайшла партнерів — українське бюро ігор, яке допомогло з виробництвом. В грі є інтерактивні завдання: заспівати пісню про Донеччину, станцювати танець Сіртакі або продекламувати вірш.

Для прототипу зробили 20 примірників. Їх протестували у молодіжних просторах, і результати перевершили очікування.

“Нас вразило, що молодь не тільки хотіла відповідати на питання про знайомі райони, а прагнула дізнатися більше і про інші райони Донеччини”, — ділиться Світлана.

Питання, що відкривають нову Донеччину

Особливу увагу приділили наповненню: питання базуються на реальних історичних фактах і культурних, промислових особливостях регіону. Для збору інформації залучили обласне  управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання, управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації та істориків.

“Було важливо знайти не тільки достовірні, а й незвичайні факти, щоб молоді було цікаво грати”, — пояснює Світлана.

Наприклад, у одній з карток гри є факт про те, що у Соледарі відбувся перший політ на повітряній кулі під землею, і це навіть потрапило до Книги рекордів Гіннеса. Як каже Світлана, саме такі незвичайні факти вони з командою шукали про кожну громаду, яка є в грі, аби заохотити молодь грати.

Правила гри: індивідуально чи в команді

Гра “Код Донеччини” розрахована на молодь від 14 років, але далі вікових обмежень немає. За правилами, кожен гравець має заповнити власну картку, відповідаючи на питання про райони Донеччини. Перемагає той, хто правильно відповість на 20 запитань.

“Грати можна як індивідуально до шести осіб, так і командно — тоді залучатися може більше людей”, — зазначає Світлана.

Плани на майбутнє

Наразі команда працює над розширенням гри — планують виготовити щонайменше тисячу примірників і безплатно розповсюдити їх у молодіжних просторах, хабах та центрах підтримки переселенців з Донеччини. За потреби їх можуть отримати й Бахмутські центри підтримки.

“Ми хочемо, щоб ця гра була в кожному осередку молоді з Донеччини, де б вони зараз не були — і в Україні, і за кордоном”, — наголошує Світлана.

Також готуються до презентації гри у Києві, Вінниці, Одесі та інших містах.

Читайте також:

• Майстер-класи, що лікують: історії молоді з Сіверської громади
• Маки на маршруті: як студенти Бахмутського ЦПТО змінили зупинку в Гощі
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!