В’ячеслав Чорновіл — це видатний політик, публіцист та ініціатор Акту проголошення Незалежності, один з етапів життя якого тісно пов’язаний з Донеччиною.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про зв’язок Чорновола та Донеччини.

В’ячеслав Чорновіл: біографія

В’ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селищі Єрки, що зараз знаходяться в адміністративних кордонах Черкаської області. Його батько був вчителем, якого переслідував сталінський режим, а дядька хлопчика розстріляли агенти як ворога народу.

Майбутній політик мав репутацію сумлінного учня, який у решті решт закінчив школу з медаллю. Згодом він подав документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет. Але з другого курсу він переводиться на факультет журналістики, де почав демонструвати “не такі” погляди. У 1958 році Чорновіл тимчасово перериває навчання та їде на Донбас працювати теслярем, слюсарем та співробітником виїзної редакції газети. Через два роки він успішно захищає дипломну роботу та починає займатися науковою роботою спочатку у Львові, потім у Києві. До 29 років він заслужив собі славу успішного та перспективного українського журналіста, який працює у столичній газеті “Молода гвардія”. 

В’ячеслав Чорновіл як оратор та один із засновників національно-визвольного руху протистоїть тоталітарному режимові та бере активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді. 8 серпня 1965 року він оголошує антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині.

Після виступу Чорновола звільняють з роботи, допитують та проводять обшуки в його домівці. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів його засуджують до трьох місяців примусових робіт. У листопаді 1967 року — уперше засуджують до 6 років колонії суворого режиму.

У 1970 році після дострокового звільнення йому вдалось влаштуватись на роботу спостерігача метеостанції в Закарпатті, а потім землекопом археологічної експедиції в Одеській області. Вже у 1971 році він починає працювати у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

Через рік, в січні 1972 року, діяча знову арештовують за антирадянську агітацію та засуджують до 6 років ув’язнення і 3 роки заслання в Якутії. У квітні 1980 року його втретє арештовують на 5 років, проте в 1983 році достроково звільняють.

Політична кар’єра

Трохи згодом, у 1987 році, майбутній політик відновлює роботу відомого видання “Український вісник” та займається редакторською роботою. Приблизно у той же час він починає свій шлях у політиці, де швидко здобуває успіхи:

• з квітня 1990 року — він голова Львівської обласної ради;
• 1990 рік — народний депутат України;
• 1991 рік — балотується на пост Президента України та здобуває друге місце;
• березень 1992 — співголова Львівської обласної ради;
• грудень 1992 — голова Народного руху України, котрий під його управлінням з громадського об’єднання перетворився на політичну партію;
• протягом того ж року він обіймає посаду заступника голова Комісії з питань гласності та ЗМІ у Верховній Раді України;
• 1994 та 1998 — народний депутат України.

Загибель Чорновола

Загинув Чорновіл 25 березня 1999 року в автокатастрофі біля Борисполя. Автомобіль врізався в причеп вантажівки із зерном. Поховали політика в Києві на Байковому кладовищі.

Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, тогочасний керівник Міністерства внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив, що це — нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме.

Проте соратники В’ячеслава Чорновола та його син Тарас зовсім іншої думки. Вони вважають, що загибель політика — це умисне убивство напередодні майбутніх президентських виборів.

Розслідування завершилося тоді, але почалося знову у 2011 році. Тоді Генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу. Одночасно Тарас Чорновіл вважав, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури, щоб уникнути можливих фальсифікацій.

21 січня 2014 року Бориспільський міськрайонний суд закрив справу про загибель В’ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком, проте згодом справу знову поновили. У 2018 році було призначено додаткову судово-медичну, медико-криміналістичну та автотехнічну експертизу, яка наприкінці 2018 року виявила, що політик В’ячеслав Чорновіл загинув унаслідок травм від ДТП.

Зазначимо, на цьому справа щодо загибелі Чорновола не завершилась. У вересні 2021 року в ЗМІ з’явилось інтерв’ю ексзаступника генпрокурора Миколи Голомші, який висловив припущення, базоване на свідченнях паталогоанатома та посмертних досліджень, що ДТП була не випадкова. Він додав, що Чорновіл пережив його, але невідомі добили політика та його водія декількома ударами кастета.

В’ячеслав Чорновіл на Донеччині: як пройшло знайомство з регіоном

Знайомство В’ячеслава Чорновола з Донеччиною розпочалося в молоді роки політика, коли він навчався на філфаці Київського державного університету. Аби уникнути виключення з університету, він взяв річну відпустку і поїхав на будівництво домни у Маріуполі (тоді ще Жданов) на металургійному заводі імені ілліча. 1957-1958 навчальний рік для нього пройшов саме на виробництві.

Спочатку політик працював теслярем, а потів став частиною виїзної команди редакції газети “Київський комсомолець”. Крім того, він працював над створенням текстів для республіканської газети, яку випускали на заводі імені ілліча. Саме там він зміг публікувати критичні висловлювання, які мали вплив.

Чорновіл та події 1989 року на Донеччині

Також цікавим моментом в житті Донеччини, який був пов’язаний з ім’ям Чорновіла, відбувся в 1989 році. Тоді в Донецьк приїхав В’ячеслав Чорновіл для організації збору Донецької організації Української Гельсінської Спілки. Саме в той же час відбулася скарга сусіда дисидента Володимира Мазанова, що в його квартирі збираються люди, які виступають проти комуністичної партії. Серед них був й Чорновіл.

Про події квітня 1989 року в Донецьку за участю В’ячеслава Чорновола згадує Ілля Шутов, який на той час був головою обласного Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також — юристом Київського райвиконкому міста Донецька:

“Перед під’їздом стояли троє, які своєю зовнішністю нагадували “філерів”, та відступати нікуди, іду у під’їзд, заповнений кагебістами, мєнтами, та іншими “свідками”» (в т. ч. стукач), у цей час відкриваються двері квартири Мазанова, мєнти завалюють у приміщення, скручують Володимира, і я чую В’ячеслава Чорновола, який твердим голосом цитує конституційні права про свободу зборів…“, — згадував Шутов.

За його словами, присутність юриста райвиконкому різко зняла напруження, а самого Мазанова відпустили. Як результат, збори не розігнали, а на Донеччині з’явилося регіональне утворення Української Гельсінської Спілки.

Читайте також:

• Легендарний вікінг чи один з перших князів в історії України: ким був Аскольд
• Історичні перемоги українців: як Святослав прогнав 12 тисяч половців
• Історичні перемоги українців: як Ярослав Мудрий провчив половців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Панську купальню” в Іванівському, яку зображено навіть на гербі села, роками називали спорудою царських часів. Однак знайдене в газеті “Кочегарка” за 1927 рік свідчення ставить цю версію під сумнів. У публікації описана новозбудована гідротехнічна споруда біля Красного, її конструкція та історія появи водозабору.

Що вдалося з’ясувати про походження пам’ятки та чому сучасна будівля все ж залишає питання для дослідників — розповіли у Бахмутському краєзнавчому музеї.

“Панська купальня” в Іванівському: що це за споруда

Гідрологічна споруда на території Іванівського водозабору давно стала однією з впізнаваних особливостей села. Саме її називають “Панською купальнею”, а зображення споруди присутнє на гербі Іванівського. Через відсутність доступних тривалий час письмових джерел навколо її походження з’явилися різні версії. Одні пов’язували споруду з дореволюційним періодом і називали її “царською”, інші припускали, що вона значно молодша.

Нові відомості дозволяють точніше говорити принаймні про історію водозабору та споруди, яка існувала тут у 1920-х роках. Ключовим джерелом стала публікація в газеті “Кочегарка” №198 за 1927 рік. У ній журналіст описував новий водопровід та споруду, яку можна було побачити на Костянтинівській дорозі неподалік спортивного стадіону.

Автор називає її “баштою” та описує як невелику високу грановану кімнату. Усередину можна було потрапити сходами. З приміщення через вікна відкривався вид на велику поверхню води. Особливу увагу в описі привертають “венеціанські вікна”. По обидва боки споруди їх було по сім. Також у тексті згадуються залізобетонні конструкції, вентиляційні та світлові труби. Тобто йдеться не про стару панську садибу чи декоративну споруду, а про об’єкт, безпосередньо пов’язаний із роботою водопроводу.

Як у Красному з’явився новий водопровід

Газета 1927 року також описує історію місцевого джерела. Насосна станція, за описом журналіста, розташовувалася біля села Красного, яке в тексті також пов’язується з Голубівськими Ступками, біля підніжжя крейдяних гір.

До появи нового водопроводу місцеві жителі користувалися водою з криниці. У матеріалі зазначається, що після прибуття техніків та спеціалістів було ухвалено рішення облаштувати тут водопровід. Над криницею спочатку звели дерев’яну будівлю, укріпили зруб, проклали труби та встановили фільтр. Паралельно спорудили насосну станцію та водонапірний бак.

Згодом систему мали вдосконалити відповідно до санітарних вимог. Для цього пробили дві глибокі свердловини, а до 10 жовтня 1927 року планували завершити будівництво збірного колодязя, який мали з’єднати із ними. Таким чином, джерела свідчать: водозабір у цій місцевості активно облаштовували саме у 1920-х роках.

Чи була “Панська купальня” збудована за царських часів

Знайдена публікація є важливим аргументом проти версії про “царське” походження споруди, пишуть у музеї, принаймні якщо під нею мається на увазі будівля водозабору, описана у 1927 році. Газета прямо розповідає про нове будівництво водопроводу та споруду, яка з’явилася в процесі його облаштування. Тобто наявні письмові свідчення вказують на появу відповідного об’єкта вже після встановлення радянської влади. Водночас називати це остаточним доказом того, що сучасна “Панська купальня” є саме тією спорудою 1927 року, було б неправильно, вважають в музеї.

Є ще одна важлива деталь. Опис та фотографії споруди 1920-х років не повністю відповідають тому вигляду, який об’єкт мав перед повномасштабним вторгненням. На фотографіях різних років можна побачити, що споруда змінювалася. Саме тому виникає питання: чи збереглася будівля 1927 року, чи після руйнувань її перебудували або звели заново.

Це питання поки залишається відкритим. Окремим аргументом на користь пізнішої перебудови можуть бути будівельні матеріали сучасної споруди — зокрема цегла та бетон, які, за оцінкою дослідника, можуть відповідати другій половині ХХ століття. Однак без додаткового документального підтвердження це залишається версією, а не встановленим фактом. Можливо, споруда була пошкоджена під час Другої світової війни та згодом відновлена. Водночас для підтвердження цього потрібні архівні документи або інші джерела.

До теми:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!