В’ячеслав Чорновіл — це видатний політик, публіцист та ініціатор Акту проголошення Незалежності, один з етапів життя якого тісно пов’язаний з Донеччиною.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про зв’язок Чорновола та Донеччини.

В’ячеслав Чорновіл: біографія

В’ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селищі Єрки, що зараз знаходяться в адміністративних кордонах Черкаської області. Його батько був вчителем, якого переслідував сталінський режим, а дядька хлопчика розстріляли агенти як ворога народу.

Майбутній політик мав репутацію сумлінного учня, який у решті решт закінчив школу з медаллю. Згодом він подав документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет. Але з другого курсу він переводиться на факультет журналістики, де почав демонструвати “не такі” погляди. У 1958 році Чорновіл тимчасово перериває навчання та їде на Донбас працювати теслярем, слюсарем та співробітником виїзної редакції газети. Через два роки він успішно захищає дипломну роботу та починає займатися науковою роботою спочатку у Львові, потім у Києві. До 29 років він заслужив собі славу успішного та перспективного українського журналіста, який працює у столичній газеті “Молода гвардія”. 

В’ячеслав Чорновіл як оратор та один із засновників національно-визвольного руху протистоїть тоталітарному режимові та бере активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді. 8 серпня 1965 року він оголошує антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині.

Після виступу Чорновола звільняють з роботи, допитують та проводять обшуки в його домівці. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів його засуджують до трьох місяців примусових робіт. У листопаді 1967 року — уперше засуджують до 6 років колонії суворого режиму.

У 1970 році після дострокового звільнення йому вдалось влаштуватись на роботу спостерігача метеостанції в Закарпатті, а потім землекопом археологічної експедиції в Одеській області. Вже у 1971 році він починає працювати у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

Через рік, в січні 1972 року, діяча знову арештовують за антирадянську агітацію та засуджують до 6 років ув’язнення і 3 роки заслання в Якутії. У квітні 1980 року його втретє арештовують на 5 років, проте в 1983 році достроково звільняють.

Політична кар’єра

Трохи згодом, у 1987 році, майбутній політик відновлює роботу відомого видання “Український вісник” та займається редакторською роботою. Приблизно у той же час він починає свій шлях у політиці, де швидко здобуває успіхи:

• з квітня 1990 року — він голова Львівської обласної ради;
• 1990 рік — народний депутат України;
• 1991 рік — балотується на пост Президента України та здобуває друге місце;
• березень 1992 — співголова Львівської обласної ради;
• грудень 1992 — голова Народного руху України, котрий під його управлінням з громадського об’єднання перетворився на політичну партію;
• протягом того ж року він обіймає посаду заступника голова Комісії з питань гласності та ЗМІ у Верховній Раді України;
• 1994 та 1998 — народний депутат України.

Загибель Чорновола

Загинув Чорновіл 25 березня 1999 року в автокатастрофі біля Борисполя. Автомобіль врізався в причеп вантажівки із зерном. Поховали політика в Києві на Байковому кладовищі.

Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, тогочасний керівник Міністерства внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив, що це — нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме.

Проте соратники В’ячеслава Чорновола та його син Тарас зовсім іншої думки. Вони вважають, що загибель політика — це умисне убивство напередодні майбутніх президентських виборів.

Розслідування завершилося тоді, але почалося знову у 2011 році. Тоді Генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу. Одночасно Тарас Чорновіл вважав, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури, щоб уникнути можливих фальсифікацій.

21 січня 2014 року Бориспільський міськрайонний суд закрив справу про загибель В’ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком, проте згодом справу знову поновили. У 2018 році було призначено додаткову судово-медичну, медико-криміналістичну та автотехнічну експертизу, яка наприкінці 2018 року виявила, що політик В’ячеслав Чорновіл загинув унаслідок травм від ДТП.

Зазначимо, на цьому справа щодо загибелі Чорновола не завершилась. У вересні 2021 року в ЗМІ з’явилось інтерв’ю ексзаступника генпрокурора Миколи Голомші, який висловив припущення, базоване на свідченнях паталогоанатома та посмертних досліджень, що ДТП була не випадкова. Він додав, що Чорновіл пережив його, але невідомі добили політика та його водія декількома ударами кастета.

В’ячеслав Чорновіл на Донеччині: як пройшло знайомство з регіоном

Знайомство В’ячеслава Чорновола з Донеччиною розпочалося в молоді роки політика, коли він навчався на філфаці Київського державного університету. Аби уникнути виключення з університету, він взяв річну відпустку і поїхав на будівництво домни у Маріуполі (тоді ще Жданов) на металургійному заводі імені ілліча. 1957-1958 навчальний рік для нього пройшов саме на виробництві.

Спочатку політик працював теслярем, а потів став частиною виїзної команди редакції газети “Київський комсомолець”. Крім того, він працював над створенням текстів для республіканської газети, яку випускали на заводі імені ілліча. Саме там він зміг публікувати критичні висловлювання, які мали вплив.

Чорновіл та події 1989 року на Донеччині

Також цікавим моментом в житті Донеччини, який був пов’язаний з ім’ям Чорновіла, відбувся в 1989 році. Тоді в Донецьк приїхав В’ячеслав Чорновіл для організації збору Донецької організації Української Гельсінської Спілки. Саме в той же час відбулася скарга сусіда дисидента Володимира Мазанова, що в його квартирі збираються люди, які виступають проти комуністичної партії. Серед них був й Чорновіл.

Про події квітня 1989 року в Донецьку за участю В’ячеслава Чорновола згадує Ілля Шутов, який на той час був головою обласного Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також — юристом Київського райвиконкому міста Донецька:

“Перед під’їздом стояли троє, які своєю зовнішністю нагадували “філерів”, та відступати нікуди, іду у під’їзд, заповнений кагебістами, мєнтами, та іншими “свідками”» (в т. ч. стукач), у цей час відкриваються двері квартири Мазанова, мєнти завалюють у приміщення, скручують Володимира, і я чую В’ячеслава Чорновола, який твердим голосом цитує конституційні права про свободу зборів…“, — згадував Шутов.

За його словами, присутність юриста райвиконкому різко зняла напруження, а самого Мазанова відпустили. Як результат, збори не розігнали, а на Донеччині з’явилося регіональне утворення Української Гельсінської Спілки.

Читайте також:

• Легендарний вікінг чи один з перших князів в історії України: ким був Аскольд
• Історичні перемоги українців: як Святослав прогнав 12 тисяч половців
• Історичні перемоги українців: як Ярослав Мудрий провчив половців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут – одне з найдавніших міст Донеччини. Але досі між істориками, краєзнавцями точаться суперечки щодо справжнього часу й обставин заснування міста. Коли ж насправді виникло постійне поселення на місці сучасного Бахмута і хто були його перші жителі – докладно розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Відкривайте справжню історію Бахмута і перевіряйте себе у тесті.

Дізнайтесь, чому Бахмут був і є українською територією — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Історія Бахмута

У більшості довідників та енциклопедій першої половини ХІХ ст. заснування Бахмута датується початком XVIII століття і пов’язується з відкриттям і початком розробки соляних джерел на території сучасного міста. Натомість у ХХ ст. поширилася й стала панівною думка, що місто Бахмут походить від Бахмутської сторожі XVI ст. На цьому ґрунтується й офіційна дата заснування міста – 1571 рік.

У XVI столітті по річці Сіверський Донець пролягав умовний кордон між Московською державою і Кримським ханством. Його правий берег, де наразі розташоване наше місто, так і називався в тогочасних документах – кримською стороною. Втім, по обидва боки кордону розлягалося Дике Поле – безмежний незаселений простір, де з одного боку кочували кримські й ногайські татари, а з іншого проникали загони козаків із Запоріжжя, Дону й Сіверщини у пошуках «козацького хліба» – військової здобичі.

Кримські татари майже щороку чинили грабіжницькі походи до населених земель Великого князівства Литовського (потім Речі Посполитої) та Московської держави – країн, між якими на той час були розділені українські землі. Обидві держави намагалися давати опір татарським набігам, утворюючи прикордонну службу, і залучали до охорони кордонів українських козаків. Так у 1572 році в Речі Посполитій з’явилося українське реєстрове козацтво. А в московській державі приблизно в цей час бачимо козаків із Сіверщини (севрюків) у складі прикордонної сторожової служби.

Яку сторожу застував іван грозний

У 1846 році вийшла друком книга російського історика Івана Бєляєва «О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине московского государства…», у якій докладно описана організація прикордонної служби московської держави у XVI столітті. Саме тут вперше серед істориків була згадана загадкова Бахмутська сторожа.

За часів царювання в москві івана Ггозного (1533 – 1584) на степовому кордоні було утворено декілька сторожових ліній для охорони від татарських нападів. У січні – лютому 1571 року в Москві був зібраний з’їзд прикордонників, який мав переглянути організацію прикордонної служби, щоб зробити її більш ефективною. З’їзд виробив “приговор” – своєрідний устав прикордонної  служби, в якому були детально розписані місця розташування прикордонних застав (сторож), маршрути розвідувальних загонів (станиць), обов’язки сторожів і станичників.

Крайньою на степовому кордоні була лінія з шести донецьких сторож (Коломацька, Обишкінська, Балаклійська, Ізюмська, Святогірська й Бахмутська, а також Айдарська – пізніше облишена, оскільки лежала осторонь від звичайних шляхів татарських набігів). Шоста, Бахмутська сторожа знаходилась “усть Черного Жеребца”, тобто в місці впадіння в Донець його лівої притоки – Чорного Жеребця. Навпроти, з правого боку в Донець впадає річка Бахмут, яка й дала назву сторожі.

Чи було в сторожі постійне поселення

Сторожа являла собою невеликий (з шести чоловік) кінний спостережний загін, який мав об’їздити дозором визначену ділянку кордону довжиною в кілька десятків верст на лівому (московському) березі Дінця. Сторожі мали спостерігати за кордоном і сповіщати царських воєвод у прикордонних містах про прихід татарських загонів. Отримавши тривожну звістку, царський уряд збирав військо для відсічі ворогу. Суворі правила прикордонної служби вимагали від сторожів розташовуватися на місцевості приховано, навіть не розводити вогонь на одному місці двічі, щоб не привернути  увагу ворога. Звісно, ні про які укріплення або постійні поселення сторожів на степовому кордоні не йшла й мова.

Але й ця тонка мережа спостережних загонів на пограниччі проіснувала недовго. Вже в 1587 році через напади “черкас” (свавільних українських козаків) Донецькі сторожі вирішено було скасувати, замінивши їх станицями – кінними загонами по 12 чоловік, які здійснювали розвідувальні рейди на “урочні місця”, де раніше стояли сторожі. А в часи російської Смути початку XVII століття прикордонна служба московської держави занепала, так що від прикордонних міст Путивля й Рильська, виїздили тільки “ближні” сторожі, не далі як за 15-20 верст.

Територія Бахмута у ХVII столітті

А в Придінців’ї в цей час поширився вплив українського козацтва. У середині XVII століття тут діяли свавільні козацькі загони Васька Рябухи, Семена Забузького, Григорія Торського. У складі одного з таких загонів вперше згадується Іван Богун – пізніше відомий козацький полковник, соратник Богдана Хмельницького.

У другій половині XVII століття розпочалося масове переселення з Правобережної та Лівобережної України на землі колишнього Дикого Поля, де утворилися козацькі полки Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький, а в 1685 році – найпівденніший з них Ізюмський. Разом вони склали новий історичний регіон – Слобідську Україну. З часом заселення перейшло на правий берег Дінця, й до складу Ізюмського полку ввійшли нові укріплені поселення: Маяки, Тор (теперішній Слов’янськ), Райгородок.

Наприкінці XVII століття торський козак Омелян Бирюков відкрив соляні джерела на річці Бахмут, довкола яких невдовзі з’явилося поселення козаків-солеварів. Про це через тридцять років писали місцеві жителі до Сенату, пригадуючи час і обставини заснування міста. Близько 1703 року збудована невеличка дерев’яна фортеця, приписана потім разом із її мешканцями до Ізюмського слобідського козацького полку. Саме це й було початком історії постійного поселення на місці сучасного Бахмута.

Отже, наше місто було започатковане внаслідок  української народної колонізації, а не за велінням згори. А 1571 рік в історії краю позначився лише реформою сторожової служби московської держави  за часів царя івана грозного.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• “Не маса, а актив”: як донецькі ультраси прокладали шлях до українізації регіону
• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Бахмуті минулого року перейменували 106 вулиць, назви яких повʼязані з радянським минулим. Таким чином, у Бахмутській громаді, вулиця, раніше названа в честь радянського воєначальника та генерала Червоної армії — Миколи Ватутіна отримала нову назву: вулиця Героїв Небесної Сотні. Так само й провулок Ватутіна одержав нову назву: провулок Героїв Небесної Сотні. 

Детальніше про перейменування — в матеріалі Бахмут IN.UA

Хто такі Герої Небесної Сотні

“Небесна Сотня” — це збірна назва протестувальників, що брали участь в Революції гідності (кінець 2013  — лютий 2014 року) та загинули під час зіткнень із силовиками. Герої Небесної Сотні – це люди, що віддали своє життя заради майбутнього своєї країни.

За даними Українського інституту Національної пам’яті, Героями Небесної Сотні визнано 107 осіб: це українці, що приїхали до Києва з різних куточків України. Їхня мужність стала символом боротьби за гідність та свободу, зокрема свободу думки та слова. Офіційно День Героїв Небесної Сотні ушановують 20-го лютого, цей день є символічною датою кульмінацією подій на Майдані.

У Бахмуті вулиця Ватутіна існувала ще з радянських часів та довгі роки мала імʼя воєначальника та генерала червоної армії – Миколи Ватутіна. Під час дерадянізації назв вулиць у Бахмутській громаді у 2024 році, вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Героїв Небесної Сотні. 

Зазначимо, що серед Героїв Небесної Сотні є вихідці з Донеччини, зокрема:

• Юрій Дяковський;
• Володимир Рибак;
• Іван Пантелеєв;
• Дмитро Чернявський;
• Сергій Бондарев;
• Людмила Шеремет.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Софія Чорнобай.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• Хто такий Борис Вальх і чому його ім’ям назвали вулицю в Бахмуті
• Вулиця імені Дмитра Самофалова: на честь кого назвали вулицю в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!