В’ячеслав Чорновіл — це видатний політик, публіцист та ініціатор Акту проголошення Незалежності, один з етапів життя якого тісно пов’язаний з Донеччиною.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про зв’язок Чорновола та Донеччини.

В’ячеслав Чорновіл: біографія

В’ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селищі Єрки, що зараз знаходяться в адміністративних кордонах Черкаської області. Його батько був вчителем, якого переслідував сталінський режим, а дядька хлопчика розстріляли агенти як ворога народу.

Майбутній політик мав репутацію сумлінного учня, який у решті решт закінчив школу з медаллю. Згодом він подав документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет. Але з другого курсу він переводиться на факультет журналістики, де почав демонструвати “не такі” погляди. У 1958 році Чорновіл тимчасово перериває навчання та їде на Донбас працювати теслярем, слюсарем та співробітником виїзної редакції газети. Через два роки він успішно захищає дипломну роботу та починає займатися науковою роботою спочатку у Львові, потім у Києві. До 29 років він заслужив собі славу успішного та перспективного українського журналіста, який працює у столичній газеті “Молода гвардія”. 

В’ячеслав Чорновіл як оратор та один із засновників національно-визвольного руху протистоїть тоталітарному режимові та бере активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді. 8 серпня 1965 року він оголошує антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині.

Після виступу Чорновола звільняють з роботи, допитують та проводять обшуки в його домівці. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів його засуджують до трьох місяців примусових робіт. У листопаді 1967 року — уперше засуджують до 6 років колонії суворого режиму.

У 1970 році після дострокового звільнення йому вдалось влаштуватись на роботу спостерігача метеостанції в Закарпатті, а потім землекопом археологічної експедиції в Одеській області. Вже у 1971 році він починає працювати у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

Через рік, в січні 1972 року, діяча знову арештовують за антирадянську агітацію та засуджують до 6 років ув’язнення і 3 роки заслання в Якутії. У квітні 1980 року його втретє арештовують на 5 років, проте в 1983 році достроково звільняють.

Політична кар’єра

Трохи згодом, у 1987 році, майбутній політик відновлює роботу відомого видання “Український вісник” та займається редакторською роботою. Приблизно у той же час він починає свій шлях у політиці, де швидко здобуває успіхи:

• з квітня 1990 року — він голова Львівської обласної ради;
• 1990 рік — народний депутат України;
• 1991 рік — балотується на пост Президента України та здобуває друге місце;
• березень 1992 — співголова Львівської обласної ради;
• грудень 1992 — голова Народного руху України, котрий під його управлінням з громадського об’єднання перетворився на політичну партію;
• протягом того ж року він обіймає посаду заступника голова Комісії з питань гласності та ЗМІ у Верховній Раді України;
• 1994 та 1998 — народний депутат України.

Загибель Чорновола

Загинув Чорновіл 25 березня 1999 року в автокатастрофі біля Борисполя. Автомобіль врізався в причеп вантажівки із зерном. Поховали політика в Києві на Байковому кладовищі.

Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, тогочасний керівник Міністерства внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив, що це — нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме.

Проте соратники В’ячеслава Чорновола та його син Тарас зовсім іншої думки. Вони вважають, що загибель політика — це умисне убивство напередодні майбутніх президентських виборів.

Розслідування завершилося тоді, але почалося знову у 2011 році. Тоді Генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу. Одночасно Тарас Чорновіл вважав, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури, щоб уникнути можливих фальсифікацій.

21 січня 2014 року Бориспільський міськрайонний суд закрив справу про загибель В’ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком, проте згодом справу знову поновили. У 2018 році було призначено додаткову судово-медичну, медико-криміналістичну та автотехнічну експертизу, яка наприкінці 2018 року виявила, що політик В’ячеслав Чорновіл загинув унаслідок травм від ДТП.

Зазначимо, на цьому справа щодо загибелі Чорновола не завершилась. У вересні 2021 року в ЗМІ з’явилось інтерв’ю ексзаступника генпрокурора Миколи Голомші, який висловив припущення, базоване на свідченнях паталогоанатома та посмертних досліджень, що ДТП була не випадкова. Він додав, що Чорновіл пережив його, але невідомі добили політика та його водія декількома ударами кастета.

В’ячеслав Чорновіл на Донеччині: як пройшло знайомство з регіоном

Знайомство В’ячеслава Чорновола з Донеччиною розпочалося в молоді роки політика, коли він навчався на філфаці Київського державного університету. Аби уникнути виключення з університету, він взяв річну відпустку і поїхав на будівництво домни у Маріуполі (тоді ще Жданов) на металургійному заводі імені ілліча. 1957-1958 навчальний рік для нього пройшов саме на виробництві.

Спочатку політик працював теслярем, а потів став частиною виїзної команди редакції газети “Київський комсомолець”. Крім того, він працював над створенням текстів для республіканської газети, яку випускали на заводі імені ілліча. Саме там він зміг публікувати критичні висловлювання, які мали вплив.

Чорновіл та події 1989 року на Донеччині

Також цікавим моментом в житті Донеччини, який був пов’язаний з ім’ям Чорновіла, відбувся в 1989 році. Тоді в Донецьк приїхав В’ячеслав Чорновіл для організації збору Донецької організації Української Гельсінської Спілки. Саме в той же час відбулася скарга сусіда дисидента Володимира Мазанова, що в його квартирі збираються люди, які виступають проти комуністичної партії. Серед них був й Чорновіл.

Про події квітня 1989 року в Донецьку за участю В’ячеслава Чорновола згадує Ілля Шутов, який на той час був головою обласного Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також — юристом Київського райвиконкому міста Донецька:

“Перед під’їздом стояли троє, які своєю зовнішністю нагадували “філерів”, та відступати нікуди, іду у під’їзд, заповнений кагебістами, мєнтами, та іншими “свідками”» (в т. ч. стукач), у цей час відкриваються двері квартири Мазанова, мєнти завалюють у приміщення, скручують Володимира, і я чую В’ячеслава Чорновола, який твердим голосом цитує конституційні права про свободу зборів…“, — згадував Шутов.

За його словами, присутність юриста райвиконкому різко зняла напруження, а самого Мазанова відпустили. Як результат, збори не розігнали, а на Донеччині з’явилося регіональне утворення Української Гельсінської Спілки.

Читайте також:

• Легендарний вікінг чи один з перших князів в історії України: ким був Аскольд
• Історичні перемоги українців: як Святослав прогнав 12 тисяч половців
• Історичні перемоги українців: як Ярослав Мудрий провчив половців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

2 липня Донецька область відзначає 94-ту річницю від дня створення. За майже століття регіон пережив зміну назв, адміністративних центрів і державних кордонів, став одним із головних промислових центрів України, а сьогодні є одним із символів боротьби за незалежність. Як створювалася Донеччина та які історичні події сформували її сучасний вигляд — розповідаємо далі.

Детальніше про історію Донецької області — в матеріалі Бахмут IN.UA

Коли створили Донецьку область

В офіційних документах та на картах минулих століть територія сучасної Донецької області мала різні назви. На карті німецького математика Себастьяна Мюнстера, датованій 1550 роком, цей регіон позначався як Мала Татарія. Згодом, на карті Герарда Меркатора 1594 року, він іменувався Кримською Татарією за Перекопом. Офіційне утворення Донецької області датується 2 липня 1932 року. Початково її центром був Артемівськ (нині Бахмут), а вже 16 липня того ж року адміністративний апарат перенесли до міста Сталіно. У 1938 році область розділили на Сталінську та Ворошиловградську, а сучасну назву — Донецька — вона отримала 9 листопада 1961 року. Під час німецької окупації у 1941-1943 роках адміністративній одиниці повертали історичну назву Юзівська область.

Археологічне вивчення цього гористо-степового краю розпочалося пізніше, ніж інших регіонів, через поширену теорію про непридатність клімату для проживання людей до нової ери. Перші розкопки курганів з кам’яними бабами стартували у 1850-х роках. Згодом дослідники виявили стоянки кам’яного віку в долині річки Сіверський Донець. Значний внесок у вивчення краю зробив професор Василь Городцов, який на основі донецьких розкопок довів існування бронзової доби у Східній Європі, класифікувавши поховання на ямні, катакомбні та зрубні.

Доба каменю та перші метали

Заселення території почалося в період раннього палеоліту, близько 100-300 тисяч років тому. До цього періоду належить виявлена поблизу Амвросіївки стоянка мисливців на зубрів. У період неоліту вздовж берегів Сіверського Донця сформувалися центри видобутку та обробки кременю, який став предметом міжплемінного обміну. У 1930 році біля Маріуполя археологи відкрили могильник неолітичного часу європейського значення, де було розкопано 122 поховання.

З настанням мідно-бронзової доби регіон став центром металургії. Поблизу Бахмута, Клинового та Краматорська знайдені давні розробки міді та поховання майстрів-ливарників. Поблизу Маріуполя дослідники виявили залишки дерев’яних чотириколісних возів із суцільними дисковидними колесами. Ця знахідка датується тридцять другим століттям до нашої ери і вважається найдавнішим видом колісного транспорту у світі.

Кочівники та античні колонії

Понад три з половиною тисячі років тому в степах Приазов’я з’явилися кімерійці. Вони здійснювали походи в Закавказзя проти держави Урарту та воювали з ассирійцями. У сьомому столітті до нашої ери кімерійців витіснили скіфи, які мали залізні знаряддя праці. Скіфські царські роди контролювали східну частину земель і вважали інші племена своїми підданими. У літній період вони переганяли худобу на північ від Азовського моря. Згодом їх витіснили сармати, які домінували в степах понад шістсот років, постійно оновлюючи свій етнічний склад через нові хвилі переселень.

У цей же час узбережжя Азовського моря освоювали давньогрецькі мореплавці. В околицях нинішнього Маріуполя функціонувала грецька колонія Кремни, а за річкою Кальміус, яку греки називали Поріт, розташовувалося поселення Карія. Античні географи, зокрема Клавдій Птолемей, згадували Аланські гори, які сучасні вчені ототожнюють із Донецьким кряжем.

Велике переселення народів

Починаючи з третього століття, степи пройшли через епоху глобальних міграцій. Готи, які прийшли з Балтики, захопили місцеві землі та зруйнували Танаїс. У четвертому столітті їх розгромили гуни, частина з яких, відома як акаціри, залишилася кочувати на Донбасі. Пізніше тут пройшли авари.

У сьомому столітті хан Кубрат об’єднав племена і створив Велику Булгарію. Після її розпаду під ударами хозарів частина населення залишилася в Приазов’ї і стала данниками Хозарського каганату. Хозарський період приніс стабілізацію та розвиток ремесел. У басейн Сіверського Донця переселили аланів. Археологічні дані свідчать про існування великих міст. Поблизу сучасного села Сидорове розкопано городище площею понад 120 гектарів, яке мало кам’яні мури. На думку дослідників, ці території також могли бути центром Руського каганату, що пов’язано із салтово-маяцькою археологічною культурою.

Половці, Золота Орда та козацтво

В одинадцятому столітті степи зайняли половці, сформувавши об’єднання Чорна Куманія. Їхній вплив охопив величезні території, а кордони з руськими князівствами залишалися місцем постійних прикордонних конфліктів. У степах також фіксується перебування бродників — християнського населення, яке жило з переправ і часто розглядається істориками як попередники козацтва.

У 1223 році на річці Калці відбулася битва руських полків і половців проти монгольських військ, що завершилася поразкою русичів. Землі Донбасу увійшли до Кримського улусу Золотої Орди. Після її розпаду частина північних і західних територій перейшла під контроль Великого Князівства Литовського. Сюди почали переселятися люди, які займалися уходницькими промислами.

З шістнадцятого століття в регіоні, який тоді був нейтральною зоною між кількома державами, почали масово осідати запорозькі та донські козаки, а також втікачі. Місцеве населення в документах називали харцизами. На початку вісімнадцятого століття спроби російського уряду відібрати землі вздовж Сіверського Дінця призвели до повстання під проводом Кіндрата Булавіна. Після його придушення війська Петра Першого спалили козацькі містечка Тор і Бахмут, стративши тисячі людей.

Колонізація та вугільний бум

Наприкінці вісімнадцятого століття російський уряд депортував до Приазов’я християнське населення Криму, яке заснувало Маріуполь та низку слобід. Одночасно регіон колонізували німці, а згодом — євреї та амністовані розкольники. Для козаків, що повернулися із Задунайської Січі, створили Азовське козацьке військо, яке ліквідували наприкінці дев’ятнадцятого століття.

У дев’ятнадцятому столітті почалася активна розробка вугільних родовищ. Видобуток вугілля здійснювався як на селянських шахтах примітивними інструментами, так і на поміщицьких копальнях. До середини століття річний видобуток сягнув понад один мільйон пудів. Розвивалася торгівля зерном і вугіллям через Маріупольський порт.

Революційні події та зміна влади

Економічні кризи та експлуатація робітників призвели до масових страйків. У грудні 1905 року в Горлівці відбулося збройне повстання робітників, яке було жорстоко придушене урядовими військами.

Під час революції 1917-1922 років у Донбасі розгорнулася боротьба різних політичних сил. Діяли осередки Української Народної Республіки, створювалися повітові ради в Бахмуті та Маріуполі. У регіоні функціонували військові формації УНР та Української Держави. Паралельно Донбас став центром формування радянських армій. Відбувалися регулярні бої між підрозділами більшовиків, білогвардійськими силами Добровольчої армії та повстанцями.

Важливу роль відігравала Революційна повстанська армія під командуванням Нестора Махна, яка контролювала значну частину регіону. Махновці вели переговори з радянським урядом про автономію Вільної території в складі УРСР, проте після військово-політичних угод більшовики відмовилися закріпити автономію і продовжили збройне переслідування повстанців.

Репресії та Друга світова війна

У тридцяті роки двадцятого століття населення області зазнало масових політичних репресій. У місті Сталіно радянські каральні органи розстрілювали людей. Місця масових поховань, зокрема на Рутченковому полі, приховували під асфальтом і забудовою. Загальна кількість репресованих у регіоні перевищила сто тисяч осіб.

У жовтні 1941 року територію області зайняли німецькі війська. Адміністрація окупантів намагалася відновити роботу шахт та підприємств, перейменувавши область на Юзівську. Функціонували дрібні підприємства, видавалася газета “Донецкий вестник”. Вересень 1943 року ознаменувався проривом Міус-фронту та встановленням контролю над регіоном з боку радянських військ.

Сучасний етап історії

Кінець вісімдесятих і початок дев’яностих років відзначилися масштабними страйками шахтарів та їхніми пішими походами на Київ. У 1994 році в регіоні проходило опитування щодо мовних та адміністративних питань. У 2014 році на території області відбулися псевдореферендуми, які стали каталізатором збройного конфлікту та війни на сході України.

Відповідно до реформи адміністративно-територіального устрою 2020 року, в Донецькій області ліквідували старі райони та створили нові. Згідно з постановою парламенту до складу нового поділу увійшли райони:

• Бахмутський;
• Волноваський;
• Горлівський;
• Донецький;
• Кальміуський;
• Краматорський;
• Маріупольський;
• Покровський.

Читайте також:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

28 червня 2026 року виповниться 10 років як Бахмут відзначатиме День Конституції під своєю нинішньою назвою після перейменування міста у 2016 році. До повномасштабного вторгнення щороку на цьому державному святі в місті традиційно виступали творчі колективи Бахмутсього центру Мартинова.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Богдановою, керівницею міського центра культури та дозвілля імень Є.Мартинова, яка поділилася деталями підготовки до святкування Дня Конституції України, розповіла про підбір репертуару та використання сценічного реквізиту до війни.

Виступи до Дня Конституції у Бахмуті

За словами Ольги Богданової, колектив постійно долучався до проведення офіційних заходів у місті. На державні свята артисти завжди виконували українські пісні. 

“Завжди це з гордістю було, ми співали українські пісні на святах“, — згадує Ольга Богданова.

Участь у концертах відбувалася виключно за запрошенням. Ініціаторами виступали адміністрація школи та управління культури при міській раді, підпорядкована міській раді. Як зазначає організаторка, оскільки День Конституції припадає на літній період, учасники колективу у цей час переважно перебували у відпустках. Через це виступи відбувалися не кожного року, а формувалися від потреби.

Підготовка репертуару та сценічні образи

Процес підготовки до святкового заходу складався з кількох етапів:

• пошук відповідного репертуару;
• вивчення та репетиції обраних творів;
• створення записів музичного супроводу.

Сценічні костюми та необхідний реквізит для артистів надавала школа мистецтв, де зберігалися всі речі. На повноцінну підготовку репертуару витрачалося щонайменше два-три місяці. Для офіційних виступів на державних святах використовувалися фонограми із записаним голосом.

“Завжди на таких виступах були “плюсовки”, для яких необхідно було робити записи музикальних партій“, — описує технічну сторону процесу керівниця центру.

У мирний час організація концертів проходила без ускладнень та затримок.

“Труднощів не може бути. Є мета, і до неї йдеш. А раніше не було таких труднощів. Нам ставили мету, ми брали і робили“, — підкреслює Ольга Богданова.

День Конституції до війни

До повномасштабного вторгнення Бахмут щороку відзначав ухвалення Основного Закону України святкуванням.. На головних локаціях міста збиралися місцеві жителі, проходили тематичні акції, а на сцені традиційно виступали творчі колективи, зокрема артисти центру Мартинова.

Читайте також:

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!