Кабінет Міністрів України затвердив програму «Національний кешбек», яка передбачає компенсацію 10% вартості українських товарів. Програма стартує 2 вересня 2024 року, і отримані кошти можна буде витратити на різні послуги або підтримати ЗСУ.

Національний кешбек

20 серпня 2024 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову про запровадження програми «Національний кешбек». Вона дозволить українцям отримувати 10% компенсації за купівлю товарів українського виробництва, починаючи з 2 вересня 2024 року. 

Для участі в програмі необхідно відкрити спеціальний рахунок у банку, отримати карту (віртуальну або фізичну), та активувати послугу «Національний кешбек» у додатку «Дія». Компенсація нараховуватиметься за покупки товарів українського виробництва, за винятком підакцизних товарів.

Отримані в рамках програми кошти можна буде витратити на різні послуги, такі як оплата медичних і комунальних послуг, кіно, спорт, квитки на транспорт, або ж пожертвувати на ЗСУ чи придбати військові облігації. Максимальна сума кешбеку — 3000 гривень на місяць.

Перша віцепрем’єр-міністерка України, Юлія Свириденко, зазначила, що кешбек є більш ефективним інструментом для підтримки економіки, ніж прямі виплати, оскільки він формує додатковий попит на українські товари. Програма також сприятиме створенню робочих місць і збільшенню податкових надходжень, частина яких піде на підтримку Збройних сил України.

Читайте також:

• ВПО можуть отримати грант на понад 100 тис гривень на власну справу: умови
• Скільки українців отримали компенсацію за зруйноване житло: деталі
• Бахмутяни отримали понад 1 млн грн матеріальної допомоги: деталі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Пенсіонери в Україні можуть перевірити нарахування одноразової грошової допомоги у розмірі 1500 гривень через особистий кабінет на порталі Пенсійного фонду. Виплати вже розпочалися у квітні 2026 року.

Як перевірити виплату 1500 грн у кабінеті Пенсійного фонду України

З 6 квітня 2026 року Пенсійний фонд України розпочав фінансування одноразової грошової доплати у розмірі 1500 гривень. Виплати здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №341 від 18 березня 2026 року. Пенсіонери можуть самостійно перевірити інформацію про нарахування коштів в особистому кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Одержувачам соціальних допомог, які не є пенсіонерами, повідомлення про виплату також буде доступне в особистих кабінетах найближчим часом.

Як перевірити виплату: покрокова інструкція

Щоб дізнатися про нарахування допомоги, потрібно виконати кілька простих кроків:

1. Перейти на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України та натиснути кнопку “Вхід”.

2. Авторизуватися зручним способом: за допомогою кваліфікованого електронного підпису

У меню обрати розділ “Мої повідомлення”.

1. Перейти до вкладки “Мої повідомлення – Індивідуальні повідомлення” та ознайомитися з інформацією про виплату 1500 гривень.

У разі нарахування коштів відповідне повідомлення буде відображене в кабінеті користувача.

До теми:

Пенсія учасникам бойових дій у 2026 році: суми виплат і перелік документів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександр пам’ятає Бахмут тихим і затишним містом — із парками, ставками та знайомими вулицями. Пам’ятає, як не вірив у повномасштабну війну до останнього. А потім — перші дні вторгнення, черги до військкомату, відсутність підготовки, позиції під обстрілами та фото на пам’ять. Олександр Щекодін пройшов бої під Соледаром і Бахмутом. Своїми спогадами ветеран поділився з нами.

Бахмут: місто, яке залишилося в серці

Олександр Щекодін народився у Львові, це понад 1 200 кілометрів до Бахмута, проте життя привело його на Донеччину. Родина переїхала сюди за сімейними обставинами, коли хлопчику було лише три роки. Все дитинство та юність чоловік провів в оточенні рідних степів. Вивчився на електрика та інженера-енергетика й своє доросле життя пов’язав із цією професією та Бахмутом. Саме це місто він називає своїм домом. 

“Я Бахмут пам’ятаю, з самого раннього віку. Затишне, спокійне місто. Місто, до якого тягнуться люди. Місто душі було”, — каже Олександр.

На Донеччині чоловік зустріч і своє кохання. З майбутньою дружиною він познайомився під час навчання у Краматорську. Згадує, що дівчина запала у серце. Після завершення навчання пара вирішила разом повертатися в Бахмут та будувати тут життя.

У цих словах — не просто ностальгія, а втрата цілого світу. Олександр говорить про знайомі місця, де проводив час із друзями і дружиною, про парк у місті, солені ставки,і поїздки за місто. Його Бахмут — це простір життя, який згодом стане полем бою. Вперше війна прийшла в Бахмут в 2014 році. Ці події Олександр пам’ятає як раптові й тривожні. Війна тоді вже була поруч, але її масштаб ще не усвідомлювався. Чоловік жив поблизу військової частини і добре пригадує, як гучно було. Попри страх і невизначеність, він залишився в місті. Каже, що виїжджати тоді не думав.

Після звільнення Бахмута місто змінилося: стало більш людним, й більш проукраїнським. Сюди їхали люди з окупованих територій, і воно фактично стало регіональним центром життя. Попри досвід 2014-го, у повномасштабну війну він не вірив. 24 лютого Олександр зустрів на заправці. Саме там йому сказали, що почалася війна. Він згадує затори, перші години хаосу і те, як дуже швидко довелося приймати рішення — йти у військо:

“Пам’ятаю, як товариші мені сказали: “Почалася війна”. Я не зміг вийти з машини, просто не міг у це повірити. Заправив повний бак. Буквально через кілька годин по всьому Бахмуту стояли черги за пальними. Для мене це був шок”.

Армія

Рішення йти у військо було швидким і майже без обговорень, — пригадує чоловік. Родину він поставив перед фактом.

“З перших днів ми з товаришами пішли, і я вже був у військовій частині. Там стояла черга тоді, людей 100-150. Досвіду військового у мене не було зовсім. Навчання, насправді, теж практично не було. Багато чого доводилося купувати самостійно і вчитися вже на місці”, — пригадує чоловік.

Перший місяць Олександр з побратимами патрулював території, чергував в Бахмуті, поступово звикаючи до нової реальності. Тим часом за десяток кілометрів від Бахмута вже йшли бої, але на той час, не було усвідомлення, що місто теж у небезпеці, скоріше це відчуття було дивним, пригадує Олександр. Але коли впала Попасна, далі Лисачанськ, відчуття того, що фронт наближається, сильно змінилося. А потім були й перші позиції Олександра — його перекинули на другу лінію фронту, за 5 -7 кілометрів від першої лінії. Але навіть там обстріли були постійними.

“До нас долітало постійно, били ураганами і смерчами, касетними боєприпасами,…по два-три рази на день прилітали ракети”, — згадує Олександр типовий будній день на фронті.

Військові швидко зрозуміли, що їхнє виживання залежить від рішень на місці. Вони копали укриття самі, часто — нестандартно, наприклад, вкопувалися під дорогу “Ростов— Слов’янськ”, тоді дрони ще не були такі активні, й можна було укопатися за допомогою трактора. Саме у цих бліндажах їм вдалося укритися під час сильних російських обстрілів. Ці імпровізовані рішення рятували життя.

Бої під Бахмутом: момент, коли все змінилося

Переломним моментом для Олександра стало літо 2022 року — тоді вперше прийшло усвідомлення, що росіяни можуть захопити Бахмут. Під час однієї з атак у сторону міста прорвалися і вагнерівці, і підрозділу Олександра довелося відходити разом з пораненими. 

“У 4 годині ночі ми почули перестрілку у сусідній роті — їх сильно накрили. Вони через нас відійшли, і пішли з нами вагнерівці. Ми прийняли бій на себе. Вони (ред. вагнерівці) відрізнялися. Відчувалося, що це інший тип противника. Складно навіть описати їх — вони діяли жорсткіше, більш хаотично. Але треба зауважити, що вагнерівці були двох типів: перші — звичайні ув’язнені, а інші — це професіонали, дуже добре підготовлені”, — каже бахмутянин.

Олександр тоді був гранатометником і брав участь в організації протитанкових позицій. Це був момент, коли стало очевидно, що ситуація змінюється і місто опиняється під реальною загрозою, — каже чоловік. Був у чоловіка і вихід з оточення, тоді пригадує Олександр, він думав, що вже не повернеться, та йому вдалося вийти з кільця. Це був найважчий день. Його чоловік називає другим днем народження 10 серпня 2022 року. Коли група йшла на штурм, натомість сама потрапила під нього. Далі було оточення: на позиції зайшло 32 бійця, а у вечір Олександр вивів 300-х (ред. поранених) 12 бійців, водночас група вела бій з вагнерами.

У боях за Донеччину Олександр отримав поранення та декілька контузій, його направили на лікування і реабілітацію. Це тривалий процес, який триває і досі. Повернення до цивільного життя було дуже непросте. Найважче, пригадує ветеран, — адаптуватися до звичайного життя. У цивільному середовищі багато речей сприймаються інакше, на додаток, взнаки даються контузії. Наприклад, шум, велике скупчення людей, різкі звуки — усе це може викликати сильний дискомфорт для Олександра. Є відчуття, що ти ніби не до кінця “тут”.

“Ветеранам потрібне більше розуміння з боку суспільства. Люди мають усвідомлювати, що вони повертаються з іншим досвідом. Важливо менше тиску, більше підтримки і нормального людського ставлення, не жалості, а поваги. Головне — щоб люди розуміли, через що проходять військові. І щоб підтримка була не лише на словах”, — наголошує чоловік.

Зараз Олександр живе у Вільногірську на Дніпропетровщині. Каже, що порівняти це місто з Бахмутом не зовсім доречно, адже ці два міста дуже різні. Та Вільногірськ для нього став домом, тут він працює на комунальному підприємтсві, каже, що на роботі до нього ставляться з повагою, і зазначає, що у Вільногірську зустрічає приємних та добрих людей. 

До теми:

“Як звідси вибратися? Це пекло”: чого ми не знали про битву за Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!