Міністерство оборони України збільшило перелік військовослужбовців, які отримуватимуть додаткову винагороду. Також збільшені виплати передбачені пораненим, інструкторам навчальних центрів, строковикам та курсантам.

Про це повідомляє Міністерство оборони України.

Найближчим часом додаткова винагорода надійде на рахунки військовослужбовців.

Розмір додаткової винагороди

З 29-го вересня доплати отримуватимуть наступні категорії:

• 100 тисяч гривень — військовослужбовці ракетних військ, артилерії та протиповітряної оборони, які здійснюють вогневе ураження противника, без умови перебування в районі ведення бойових дій (раніше вони отримували 30 тисяч);
• 100 тисяч гривень — військовослужбовці, які здійснюють розмінування у районах ведення бойових дій (раніше вони отримували 30 тисяч);
• 50 тисяч гривень — військовослужбовці зі складу командування та штабів (у тому числі поза районами ведення бойових дій), які здійснюють управління частинами та підрозділами, що ведуть бойові дії (раніше вони отримували 30 тисяч);
• 30 тисяч гривень — військовослужбовцям за виконання бойових завдань з розмінування поза районами ведення бойових дій.

З 1-го червня доплати отримуватимуть такі категорії:

• поранені військовослужбовці, які перебувають у розпорядженні понад два місяці та за станом здоров’я не мають змоги виконувати обов’язки військової служби за відповідними посадами, отримуватимуть додатково 20 100 гривень; 
• інструктори учбових центрів отримуватимуть додатково від 15 до 30 тисяч гривень. 
• строковики — 6 тисяч гривень.
• курсанти — 2 350 гривень.

Інші доплати

Виплати бійцям, які воюють на передньому краї, збережені на тому ж рівні — 100 тисяч гривень. 

Це ж стосується військовослужбовців, які отримали поранення (контузію, травму, каліцтво), пов’язане із захистом Батьківщини, та перебувають на стаціонарному лікуванні, а також сімей полонених та зниклих безвісті.

• Як військовослужбовцю поїхати у відпустку за кордон
• Як військовим з інвалідністю отримати одноразову грошову допомогу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександр пам’ятає Бахмут тихим і затишним містом — із парками, ставками та знайомими вулицями. Пам’ятає, як не вірив у повномасштабну війну до останнього. А потім — перші дні вторгнення, черги до військкомату, відсутність підготовки, позиції під обстрілами та фото на пам’ять. Олександр Щекодін пройшов бої під Соледаром і Бахмутом. Своїми спогадами ветеран поділився з нами.

Бахмут: місто, яке залишилося в серці

Олександр Щекодін народився у Львові, це понад 1 200 кілометрів до Бахмута, проте життя привело його на Донеччину. Родина переїхала сюди за сімейними обставинами, коли хлопчику було лише три роки. Все дитинство та юність чоловік провів в оточенні рідних степів. Вивчився на електрика та інженера-енергетика й своє доросле життя пов’язав із цією професією та Бахмутом. Саме це місто він називає своїм домом. 

“Я Бахмут пам’ятаю, з самого раннього віку. Затишне, спокійне місто. Місто, до якого тягнуться люди. Місто душі було”, — каже Олександр.

На Донеччині чоловік зустріч і своє кохання. З майбутньою дружиною він познайомився під час навчання у Краматорську. Згадує, що дівчина запала у серце. Після завершення навчання пара вирішила разом повертатися в Бахмут та будувати тут життя.

У цих словах — не просто ностальгія, а втрата цілого світу. Олександр говорить про знайомі місця, де проводив час із друзями і дружиною, про парк у місті, солені ставки,і поїздки за місто. Його Бахмут — це простір життя, який згодом стане полем бою. Вперше війна прийшла в Бахмут в 2014 році. Ці події Олександр пам’ятає як раптові й тривожні. Війна тоді вже була поруч, але її масштаб ще не усвідомлювався. Чоловік жив поблизу військової частини і добре пригадує, як гучно було. Попри страх і невизначеність, він залишився в місті. Каже, що виїжджати тоді не думав.

Після звільнення Бахмута місто змінилося: стало більш людним, й більш проукраїнським. Сюди їхали люди з окупованих територій, і воно фактично стало регіональним центром життя. Попри досвід 2014-го, у повномасштабну війну він не вірив. 24 лютого Олександр зустрів на заправці. Саме там йому сказали, що почалася війна. Він згадує затори, перші години хаосу і те, як дуже швидко довелося приймати рішення — йти у військо:

“Пам’ятаю, як товариші мені сказали: “Почалася війна”. Я не зміг вийти з машини, просто не міг у це повірити. Заправив повний бак. Буквально через кілька годин по всьому Бахмуту стояли черги за пальними. Для мене це був шок”.

Армія

Рішення йти у військо було швидким і майже без обговорень, — пригадує чоловік. Родину він поставив перед фактом.

“З перших днів ми з товаришами пішли, і я вже був у військовій частині. Там стояла черга тоді, людей 100-150. Досвіду військового у мене не було зовсім. Навчання, насправді, теж практично не було. Багато чого доводилося купувати самостійно і вчитися вже на місці”, — пригадує чоловік.

Перший місяць Олександр з побратимами патрулював території, чергував в Бахмуті, поступово звикаючи до нової реальності. Тим часом за десяток кілометрів від Бахмута вже йшли бої, але на той час, не було усвідомлення, що місто теж у небезпеці, скоріше це відчуття було дивним, пригадує Олександр. Але коли впала Попасна, далі Лисачанськ, відчуття того, що фронт наближається, сильно змінилося. А потім були й перші позиції Олександра — його перекинули на другу лінію фронту, за 5 -7 кілометрів від першої лінії. Але навіть там обстріли були постійними.

“До нас долітало постійно, били ураганами і смерчами, касетними боєприпасами,…по два-три рази на день прилітали ракети”, — згадує Олександр типовий будній день на фронті.

Військові швидко зрозуміли, що їхнє виживання залежить від рішень на місці. Вони копали укриття самі, часто — нестандартно, наприклад, вкопувалися під дорогу “Ростов— Слов’янськ”, тоді дрони ще не були такі активні, й можна було укопатися за допомогою трактора. Саме у цих бліндажах їм вдалося укритися під час сильних російських обстрілів. Ці імпровізовані рішення рятували життя.

Бої під Бахмутом: момент, коли все змінилося

Переломним моментом для Олександра стало літо 2022 року — тоді вперше прийшло усвідомлення, що росіяни можуть захопити Бахмут. Під час однієї з атак у сторону міста прорвалися і вагнерівці, і підрозділу Олександра довелося відходити разом з пораненими. 

“У 4 годині ночі ми почули перестрілку у сусідній роті — їх сильно накрили. Вони через нас відійшли, і пішли з нами вагнерівці. Ми прийняли бій на себе. Вони (ред. вагнерівці) відрізнялися. Відчувалося, що це інший тип противника. Складно навіть описати їх — вони діяли жорсткіше, більш хаотично. Але треба зауважити, що вагнерівцібули двох типів, перші звичайні увязнені, а інші це професіонали дуже добре підготовлені”, — каже бахмутянин.

Олександр тоді був гранатометником і брав участь в організації протитанкових позицій. Це був момент, коли стало очевидно, що ситуація змінюється і місто опиняється під реальною загрозою, — каже чоловік. Був у чоловіка і вихід з оточення, тоді пригадує Олександр, він думав, що вже не повернеться, та йому вдалося вийти з кільця. Це був найважчий день. Його чоловік називає другим днем народження 10 серпня 2022 року. Коли група йшла на штурм, натомість сама потрапила під нього. Далі було оточення: на позиції зайшло 32 бійця, а у вечір Олександр вивів залишки трьохсот вже 12 бійців, водночас група вела бій з вагнерами.

У боях за Донеччину Олександр отримав поранення та декілька контузій, його направили на лікування і реабілітацію. Це тривалий процес, який триває і досі. Повернення до цивільного життя було дуже непросте. Найважче, пригадує ветеран, — адаптуватися до звичайного життя. У цивільному середовищі багато речей сприймаються інакше, на додаток, взнаки даються контузії. Наприклад, шум, велике скупчення людей, різкі звуки — усе це може викликати сильний дискомфорт для Олександра. Є відчуття, що ти ніби не до кінця “тут”.

“Ветеранам потрібне більше розуміння з боку суспільства. Люди мають усвідомлювати, що вони повертаються з іншим досвідом. Важливо менше тиску, більше підтримки і нормального людського ставлення, не жалості, а поваги. Головне — щоб люди розуміли, через що проходять військові. І щоб підтримка була не лише на словах”, — наголошує чоловік.

Зараз Олександр живе у Вільногірську на Дніпропетровщині. Каже, що порівняти це місто з Бахмутом не зовсім доречно, адже ці два міста дуже різні. Та Вільногірськ для нього став домом, тут він працює на комунальному підприємтсві, каже, що на роботі до нього ставляться з повагою, і зазначає, що у Вільногірську зустрічає приємних та добрих людей. 

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нещодавно бахмутські вокалісти представили кліп на пісню “З Бахмутом у серці”. Її виконали вихованці Бахмутської школи мистецтв разом з викладачами. Працювали над кліпом спільними зусиллями: кожен вдома записував шматочки відео, які потім об’єднали в єдине музичне відео.

Як прийшла ідея записати кліп та як тривала робота над ним, редакції Бахмут IN.UA розповіла Ольга Богданова — викладачка Бахмутської школи мистецтв, керівниця хорового колективу Renaissanse.

Кліп про Бахмут

У квітні вокалісти Бахмутської школи мистецтв презентували кліп на пісню “З Бахмутом у серці”. Його записали хоровий колектив Renaissanse та вокальний ансамбль викладачів “Домінанта”. Керівником виступила Ольга Богданова.

Авторкою пісні “З Бахмутом у серці” є Юлія Романуша — бахмутянка, яка 20 років займається викладацькою діяльністю. У вільний час вона займається творчістю — пише вірші, які стають основою пісень. Пісня “З Бахмутом у серці” була презентована у вересні 2025 року до 454-ї річниці заснування Бахмута.

Ідея записати повноцінний кліп до цієї пісні прийшла Ользі Богдановій минулого року. У вересні 2025 року, на святкуванні Дня Бахмута у Києві, дві вихованиці школи мистецтв виконували пісню Юлії Романуші. Тоді ж почалась активна співпраця вокалістів школи з авторкою пісень. Спочатку учні записали кліп “Дитинство під небом війни” спільно з музикантами Заслуженого академічного зразково-показового оркестру Збройних сил України. А потім виникла ідея виконати пісню “З Бахмутом у серці”.

“Після заходу до Дня міста в Києві я познайомилась з Юлією Романушею. Ми спілкувались в інтернеті. І коли вийшла пісня “З Бахмутом у серці”, я в неї запитала, чи можу взяти в роботу, вона дала дозвіл. І вже десь у грудні я вирішила реалізувати це. Спочатку запропонувала колегам з вокального ансамблю “Домінанта”. Вони погодились, казали: “Це дуже цікаво, але й важко буде співати, тому що це про наш спільний біль”. Щоб підсилити звучання запис зробили разом з дитячим хором, керівницею якого я є. Отак ця ідея і втілилась”, — розповіла Ольга Богданова.

Кліп створили дистанційно. Кожен у себе вдома записував фрагменти, які потім об’єднали в єдине музичне відео. Основою відеоряду також стали кадри з Бахмута, де видно відомі місцеві локації до війни та після повномасштабного вторгнення.

“Кожен у себе вдома, як міг, записував на диктофон свій голос та відео. Потім це все я поєднувала у домашніх умовах, без студії і без особливої навички це робити, бо я, в першу чергу викладач, а не монтажер. Я вирізала все на свій смак, як моя душа відчувала, і поєднувала докупи”, — каже Ольга Богданова.

Викладачка школи мистецтв каже, що, перш за все, робота вийшла досить складною у моральному плані. Серед вокалістів були ті, хто важко пережив втрату рідного дому, та роботу все ж зробили, бо вважають її важливою для пам’яті про місто.

“Діти переживали дуже. Хтось кидав, каже: “Я не буду записувати”. Я ж казала: “Переживи це. Нехай день, два, три пройде, я почекаю”. Особливо сольні фрагменти для дітей були важкі, багато хто через сльози записував. Але все одно ми все зробили, бо кожен з нас, і діти в тому числі, розуміють важливість цієї роботи. Це для кожного пам’ятка в душі, наше серце там залишилось. Тема Бахмута завжди буде відгукуватися, завжди буде в нас співати той Бахмут різними нотами: десь з болем, десь з радісними спогадами”, — зазначила Ольга Богданова.

Вокалісти Бахмутської школи мистецтв отримали дозволи на виконання й інших пісень Юлії Романуші. Тому в мабутньому, можливо, з’являться нові роботи.

Читайте також:

• Бахмут у серці і небо в житті: історія стюардеси Надії Мохіної
• “Зв’язок з Бахмутом був схожий на закоханість”: як мисткиня Світлана Довбуш фіксувала місто перед окупацією
• “Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!