Велика кількість громадян України була вимушена через війну змінити звичну для себе реальність та шукати прихисток за кордоном. Зараз їх можна знайти по всій земній кулі, але найбільша кількість перебувають в країнах “старого світу”, в Європі.

Скільки ж зараз біженців з нашої країни перебувають за кордоном? Які в них умови життя? Редакція Бахмут IN.UA надає відповіді.

Скільки зараз українців перебувають у Європі?

Згідно з останніми даними Eurostat (European Statistical Office), в країнах Європейського союзу зараз проживають майже 4,2 мільйона громадян України, які покинули країну через початок російського повномасштабного вторгнення. Вони отримали спеціальний статус тимчасового захисту.

Основними ж країнами, які прийняли українців, стали:

• Німеччина — 1 194 900;
• Польща — 958 655;
• Чехія — 357 960;
• Іспанія — 187 205;
• Болгарія — 166 535;
• Італія — 161 220.

Як живуть біженці з України в Німеччині?

Біженці з України з перших днів повномасштабної війни почали прибувати в одну з найбагатших країн ЄС. Та, зі свого боку, активно їх приймала. Цей процес продовжується і по сьогодні. Утім, вже є певні зміни. До прикладу, не всі землі Німеччини у 2023 році приймають громадян нашої України через брак ресурсів. Зараз біженців приймають лише на півдні, а саме у:

• Баварії;
• Баден-Вюртембергу;
• Гессені;
• Саксонії;
• Тюрингії;
• Саарі.

Прибувши на місце та оформивши всі необхідні документи, біженці зможуть отримувати грошову допомогу, яка становить:

• одиноким дорослим — 502 євро (19 524 гривень) на місяць;
• батькам-одинакам — 502 євро (19 524 гривень);
• повнолітнім громадянам України — 451 євро (17 540 гривень);
• дітям від 14 до 17 років — 420 євро (16 335 гривень);
• дітям від 6 до 13 років — 348 євро (13 534 гривень);
• дітям до 5 років — 318 євро (12 368 гривень).

Окрім того, біженці можуть отримувати допомогу по безробіттю, яку видає місцевий центр зайнятості. Вона становить 449 євро на місяць (17 463 гривень) для одинокого дорослого та 404 євро (15 712 гривень), якщо це член цілої родини.

Робота — складний процес, адже для початку потрібно оформити всі необхідні документи з дозволами на роботу та знати мову на рівні C1 або C2. Інакше знайти високооплачувану посаду не вийде.

Як живуть біженці з України в Польщі?

Польща також швидко стала місцем найбільшого попиту серед українців. Утім, останнім часом вона стає все менш привабливою. Це пов’язано з тим, що місцевий уряд наступного року може скасувати виплати українським біженцям.

Відзначимо, що поки діють одноразові виплати для біженців (300 злотих або 2 655 гривень) та щомісячні виплати для дітей до 18 років (500 злотих або 4 425 гривень). Окрім того, в країні є безплатна медицина, освіта для дітей, доступ до місцевого ринку праці та житло з харчуванням упродовж 120 днів.

Зазначимо, що влада Польщі також вимагає від українців отримати особливий статус PESEL UKR, який дозволяє отримувати допомогу в разі проживання на території країни. На його отримання дають 30 днів.

Як живуть біженці з України в Чехії?

По прибуттю громадянин України повинен повідомити про свій приїзд міграційні органи, а вже потім оформити тимчасовий захист від країни. Це дозволяє отримувати виплати, які залежать від кількості проведених місяців.

Від 1-го до 5-го місяця:

• для дорослого — 4 860 крон (7 718 гривень), 5 235 крон (8 314 гривень), якщо це особа з інвалідністю;
• для дитини — 3 490 крон (5 542 гривень), 4 188 крон (6 651 гривні) для дитини віком від 6 до 10 років та 5 235 крон (8 314 гривень), якщо це особа з інвалідністю.

З 6-го місяця та далі:

• для дорослого — 3 130 крон (4 971 гривні);
• для дорослого з вразливою категорією — 4 860 крон (7 718 гривень) та 7 290 крон (11 578 гривень), якщо це особа з інвалідністю;
• для дитини — 3 490 крон (5 542 гривень), 4 188 крон (6 651 гривні) для дитини віком від 6 до 10 років та 5 235 крон (8 314 гривень), якщо це особа з інвалідністю.

Витрати на житло також компенсують. Вони надаються разом із гуманітарною допомогою в розмірі врахованих витрат на житло.

Зареєстрована квартира:

• 1 особа — 3 000 крон (4 764 гривень);
• 2 особи — 6 000 крон (9 529 гривень);
• 3 особи — 9 000 крон (14 293 гривень);
• 4 особи — 12 000 крон (19 058 гривень);
• 5 і більше осіб — 15 000 крон (23 823 гривень).

Всі приміщення поза реєстром:

• 1 особа — 2 400 крон (3 811 гривень);
• 2 особи — 4 800 крон (7 623 гривень);
• 3 особи — 7 200 крон (11 435 гривень);
• 4 особи — 9 600 крон (15 246 гривень);
• 5 і більше осіб — 12 000 крон (19 058 гривень).

Особливий статус дозволяє перебувати в Чехії, а також працювати й отримувати медичну допомогу.

Як живуть біженці з України в Іспанії?

Велика та сонячна Іспанія також відіграла не останню роль в розв’язанні питань, що стосуються людей, які втікали від повномасштабної війни. Вона надає прихисток та спеціальний статус. Він гарантує:

• проживання;
• навчання в школі та уроки іспанської мови;
• психосоціальну допомогу;
• правову допомогу;
• безкоштовну SIM-карту з роумінгом;
• послугу підтвердження водійського посвідчення;
• медичну допомогу;
• орієнтацію на працевлаштування та допомогу у визнані кваліфікації.

Виплати також існують. Іспанія надає грошову допомогу  українцям: дорослим 400 євро (15 565 гривень) на місяць, а дітям — 100 (3 891 гривню). Сьогодні країна не приймає нові заявки на отримання виплат у розмірі 400 євро. Як альтернатива існує фінансова допомога для вразливих категорій у розмірі 200 євро (7 782 гривень).

Слід зазначити, що в Іспанії діє спеціальний національний ідентифікаційний номер іноземця (“Número de Identidad de Extranjero” або “NIE”), без якого людина не зможе відкривати зарплатний рахунок в банку, оформити контракт на інтернет та зв’язок, купувати рухоме та нерухоме майно тощо.

Як живуть біженці з України у Болгарії?

Зрозуміла мова, м’який клімат, відносно невелика відстань від України — це плюси Болгарії, які стали вирішальними в обрані біженцями саме цієї країни. Такий вибір не є помилкою, адже країна надає досить гарну допомогу.

Почати слід з виплат. Людина, яка отримала статус захисту та стала на облік в Бюро праці, може отримувати 40 левів (795 гривень) на день на харчування та проживання. Окрім того, існує разова виплата в розмірі 375 левів (7 447 гривень). Її можна отримати в офісах соцзахисту за місцем проживання.

Проблем з житлом також не має. У країні діє спеціальна програма державної підтримки з розміщення українських шукачів притулку, яка дозволяє останнім проживати на спеціальних базах, в хостелах, готелях чи у власності, наданій волонтерами.

Біженці також можуть розраховувати на дозвіл на роботу, навчання та медичну допомогу. 

Як живуть біженці з України в Італії?

Країна з давньою історією та смачною кухнею під назвою Італія, як інші європейські країни, приймає українських біженців і надає їм прихисток. 

Людина, яка прибула в країну, може розраховувати на фінансову допомогу від уряду протягом перших 3 місяців. Вона сягає 300 євро (11 674 гривень) на дорослого та 150 євро (5 837 гривень) на дитину. 

Житло та робота в країні — це проблемні питання для українців на території Італії. Якщо суть першої полягає в обмеженій кількості соціальної нерухомості, то другої — в конкуренції, знанні мови та проблемах з визнанням дипломів українських ВНЗ (Вищих навчальних закладів).

Над текстом працював практикант Дмитро Скопіч

Читайте також:

• Що робити українцям, які втратили паспорт за кордоном
• Для українських біженців за кордоном запустили корисний додаток
• З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців
• Як мешканцям із ТОТ та українцям за кордоном отримати пенсію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У деклараціях посадовців Бахмутського району за останній звітний період частина чиновників вказали, що не мають власного житла. Хтось взагалі не декларує об’єкти нерухомості, а хтось вказує житло, яке належить дружинам і чоловікам.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала подані дані та розповідає, хто з посадовців не декларує нерухомість. Для аналізу ми вивчали декларації керівників громад, їхніх заступників та керівників апарату.

Бахмутська МВА: хто з посадовців не має житла

Серед керівництва Бахмутської міськради нерухомості не мають двоє посадовців. Це Олексій Рева і Сергій Родін.

Олексій Рева — мер Бахмута, очільник Бахмутської МВА — декларує житло, але воно належить його дружині Олені. Зокрема, з 2007 року жінка володіє житловим будинком з господарськими спорудами та побудовами площею 353,30 м². Він розташований у Бахмуті. Вартість за останньою грошовою оцінкою — 921 376 гривень.

Також Олена Рева орендує будинок площею 49,6 м² у селищі Обухівка Дніпропетровської області.

Власної нерухомості Олексій Рева не декларує. Він вказує, що має право безоплатного користування майном, яке оформлене на дружину.

У декларації Сергія Родіна, заступника міського голови, відсутня будь-яка інформація про нерухомість. Посадовець не декларує жодного житла ані на правах власності, ані на умовах оренди чи безоплатного користування.

Хто з керівництва Часовоярської міськради не має житла

Серед керівництва Часовоярської міськради нерухомості не мають теж двоє посадовців. Це Сергій Чаус і Євгеній Дмитрієв.

Сергій Чаус — начальник Часовоярської міської військової адміністрації — не декларує об’єкти нерухомості. Згідно з декларацією, ні він, ні його родина, не мають ні власного житла, ні орендованого чи в користуванні.

Євгеній Дмитрієв, заступник міського голови, декларує два житлових приміщення. Це квартира в Часів Ярі площею 40,3 м², яка була придбана у 2017 році, та садовий дачний будинок у Бучі Київської області площею 57,6 м², який придбали у жовтні 2025 року. Цим майном володіє дружина посадовця — Ольга Дмитрієва.

Хто з керівництва Сіверської міськради не має житла

Декларацій частини посадовців Сіверської міськради немає у вільному доступі. Зокрема, не вдалось знайти у відкритих джерелах декларацію начальника МВА Олексія Воробйова і його заступника Віктора Буслова. Інші заступники подали декларації за минулий рік. Не має власного житла одна посадовиця — Наталія Прусаченко, керуюча справами виконкому.

У декларації Наталії Прусаченко вказано житловий будинок у Сіверську площею 54,7 м², який придбаний у травні 2005 року. Ним володіє чоловік посадовиці — Володимир Прусаченко.

Хто з керівництва Званівської сільради не має житла

У вільному доступі не має декларації Олександра Білицького — начальника Званівської СВА. Серед керівництва Званівської сільради нерухомості не має одна посадовиця — Альона Акулова, заступниця сільського голови з питань діяльності виконавчих органів.

У декларації Альони Акулової вказаний один об’єкт нерухомості — квартира в Бахмуті площею 50,7 м². Вона придбана у 2010 році і належить чоловіку посадовиці — Дмитру Акулову.

Хто з керівництва Бахмутської РДА не має власного житла

Серед керівництва Бахмутської РДА власної нерухомості не має одна посадовиця. Це Надія Тутова, керівниця апарату Бахмутської РДА. Вона має лише житло, надане для безоплатного проживання, як для ВПО. Це будинок у селищі Розділ на Львівщині площею 90 м².

Інформації щодо майна посадовців Торецької міської ради не має у вільному доступі, тому вона відсутня в аналізі. З початку повномасштабного вторгнення посадовці міськради не оприлюднюють свої декларації, що робить громаду найбільш закритою у вибірці.

Читайте також:

• На що Бахмутська райдержадміністрація витрачала кошти у березні 2026 року
• Без нерухомості, але з валютними заощадженнями: що декларує начальник управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА
• Зарплати до 2,2 млн і сотні тисяч доларів готівкою: що декларують заступники голови Донецької ОДА

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Надія Мохіна — бахмутянка, яка здійснила свою дитячу мрію і стала бортпровідницею. Її шлях до авіації зайняв роки, а після початку повномасштабної війни вона була змушена починати майже з нуля у Франції — вивчати мову, проходити навчання і знову повертатися у професію. Це історія про дитинство на Донеччині, силу рішень і любов до неба, яка не зникає навіть у найскладніші часи.

Історію бахмутянки читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство між Бахмутом і Лиманщиною

Надія народилася у Бахмуті. Місто, яке називає своїм корінням і основою всього життя, своїм серцем. Частину дитинства вона провела саме тут, а іншу — на Лиманщині, куди їздила до родини.

“Я народилась в нашому прекрасному місті Бахмуті. І частина мого дитинства пройшла там, а частина мого дитинства пройшла на Лиманщині. І найкращі спогади дитинства про Донеччину… це дуже сильні емоції, бо одразу йдуть сльози і згадки. Але можу сказати з певністю, що це був дуже приємний досвід мого життя, моє дитинство і життя на Донеччині. І згадки найкращі. Я навчалася в місті Бахмуті, у 24-й школі. Мої батьки працювали у системі освіти”, — пригадує бахмутянка.

Саме 24-та школа для дівчини стала точкою відліку її майбутнього — не лише як освіта, а й як місце, де народилася мрія працювати в авіації.

Як з’явилася мрія про авіацію

У родині Надії не було людей, пов’язаних з авіацією, каже дівчина. Проте була інша важлива річ — любов до географії та світу, яку, зокрема, дівчинці привила вчителька географії.

“Я займалася географією дуже серйозно, коли навчалася в 24-й школі. Брала участь в олімпіадах, займалася в МАН (ред Мала академія наук). Я робила всі зусилля для того, щоб моя майбутня діяльність була пов’язана з нашою великою планетою Земля, з різноманітними людьми, країнами. І так склалося, що я до цього дійшла, але це трапилось пізніше. Тож, відповідь на питання, чому саме авіація — це саме ті роки в школі, і я вдячна вчительці географії, яка мене наставляла”, — каже героїня.

Рішення стати стюардесою до бахмутянки прийшло не одразу. Вперше ця думка з’явилася у 19 років — у Борисполі.

“Я пам’ятаю цей день, коли мені було 19 років, я переїхала жити в Київ. І дуже часто їздила додому автобусом, який заїжджав в аеропорт Бориспіль. Там я бачила бортпровідників, і саме тоді в мене виникла думка, що я хочу себе бачити серед них. Але щоб дійти до цього, треба було пройти певний шлях, тривалістю у майже 9 років”, — ділиться бахмутянка.

Перший політ

Свій перший досвід у небі Надія пам’ятає дуже чітко — це були стажувальні рейси, навчання і величезне відчуття щастя. Це сталося у 2016 році, в аеропорту Бориспіль, місці, яке стало частиною її нового життя.

“Перших 6 рейсів я виконувала як стажерка. Зі мною був інструктор. Нас вводили в курс справ, розповідали, як правильно виконувати процедури. Це був практичний етап навчання, після якого ми отримували допуск до польотів. І я пам’ятаю це відчуття, тому що я була дуже щаслива — здійснилась моя мрія, до якої я йшла з 16 років. Я впевнена, що той день — це про те, що мені вдалося досягти того, до чого я йшла все життя”, — згадує бахмутянка.

Авіація як спосіб життя

Для Надії робота бортпровідниці — це не лише професія, а стиль життя і внутрішнє відчуття свободи.

“Я люблю свою роботу за те, що вона дає певний рівень свободи, особливо на борту літака. Авіацію можна порівнювати з фігурним катанням: ми маємо свої процедури, стандарти, яким слідуємо, але це дає відчуття свободи. Сьогодні я в Баку, вчора була в Парижі, завтра лечу в Берлін. Завдяки цьому відчуттю неба я дуже закохана в свою професію. Знаєте, як кажуть, крилатим грунту не треба”.

Війна, Франція і новий початок

24 лютого 2022 року Надія зустріла у Франції — під час рейсу. Після цього життя кардинально змінилося.

“У 2022 році, коли наше місто і моя родина опинилися в центрі дуже сильних подій, мені потрібно було прийняти рішення — залишаюся я в професії чи ні. Я знаходилася на території Франції, коли почалося повномасштабне вторгнення. Моя родина виїжджала з міста. І я, без знання французької мови, прийняла рішення, що буду залишатися в професії і поновлювати своє свідоцтво бортпровідника”, — згадує співрозмовниця.

Це означало новий виклик — навчання французькою мовою, хоча у дівчини був базовий рівень, але вона не могла говорити вільно:

“Навчання тривало шість місяців французькою мовою. Я прийняла рішення навчатися з тим рівнем, який у мене був. Я навчалася кожен день, зробила, мабуть, найтитанічніші зусилля у своєму житті, щоб завершити це навчання. І після цього я повернулася на борт літаків вже як діючий бортпровідник на території Франції”.

Попри складні обставини, у Франції Надія відчула підтримку. Вона додає, що зі сторони французів відношення до українців з 2022 року не змінилося. Вони допомагали і робили все можливе, щоб допомогти людям, які опинилися на території Франції, адаптуватися. Сьогодні Надія продовжує літати — вже в іншій країні, але з тим самим відчуттям любові до неба. Тим, хто також хоче пов’язати своє життя з авіацією, бахмутянка дає найважливішу пораду, постійно навчатися та вдосконалюватися.

Примітка. Бахмутянка Надія Мохіна стала тією українкою, яка повідомила про використання символіки “Артемсолі” росіянами в Парижі. Її застосувала російська художниця для промоції своєї виставки. Дівчина зізнається, що не очікувала такого широкого розголосу: пост побачила велика кількість українців, які активно підтримали її. Згодом центр, де планували проводити виставку, видалив анонс, а культурний заклад прибрав афішу. Бахмутянка каже, важливо не залишатися осторонь та реагувати на події, коли росіяни намагаються привласнити собі символи України.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!