На порталі електронних закупівель Прозорро у квітні з’явилася інформація про закупівлю двох пікапів з панцерним захистом сумою понад 6,5 мільйонів гривень для міської військової адміністрації Торецька, Бахмутського району. Більше про всі квітневі закупівлі Торецька читайте у матеріалі за посиланням. 

Для чого купують автівки та що не так із продавцем? Далі розбираємо детальніше. 

Автівки за 6,5 млн грн

У тендерній документації йдеться про дві автівки Peugeot Landtrek з панцерним захистом ПЗСА-3 (В6), по 3,3 мільйона гривень кожна. Закупівля була опублікована 16 квітня о 15:56.

Доцільність придбання автівок керівництво прифронтового Торецька пояснює необхідністю доставлення гуманітарної допомоги та евакуацію населення: 

“У зв’язку з постійними артилерійськими обстрілами та значною активізацією нанесення ураження FPV дронами по службовим транспортним засобам, виникла необхідність у закупівлі броньованих транспортних засобів з метою забезпечення безпеки під час пересування працівників Торецької міської військової адміністрації для евакуації населення, доставки гуманітарної допомоги тощо” — йдеться у розпорядженні начальника МВА Торецька від 16 квітня. 

Доставити авто до Торецька, згідно з інформацією на Прозорро, мали до 29 квітня.

У комплектацію автівки входить додаткове захисне обладнання: 

Що не так з фірмою, яка продає авто?

У тендері брала участь одна фірма — Товариство з обмеженою відповідальністю “Реформ”, яка зареєстрована у Київській області. 

У 2020 році Антимонопольний комітет оштрафував цю фірму на 68 тисяч гривень за антиконкурентні дії на торгах. Про це писали у виданні “Наші гроші. Львів”. 

Йшлося про те, що Головне управління Держпродспоживслужби замовило під виглядом спецавтомобіля  найдорожчу комплектацію кросовера Skoda Kodiag Style 2.0. Від звичайного автомобіля його відрізняли лише чотири елементи: два набори медичних товарів, сумка-холодильник та термоконтейнер.

Тоді “Реформ” заборонили брати участь у торгах на три роки. 

Читайте також:

• Чайники та програмне забезпечення: що купували для Торецька у квітні
• Статуетки, ліки та ремонт авто: аналізуємо закупівлі Бахмута у квітні
• 2 мільйони за два місяці: що придбав Часів Яр

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Станом на жовтень 2025 року українські суди засудили 202 російських військових за порушення законів та звичаїв війни, з них лише 19 були присутні в суді. Загалом правоохоронні органи задокументували понад 179 000 злочинів, включаючи тортури, вбивства цивільних та атаки на інфраструктуру. Але це лише частина того, скільки злочинів насправді щоденно коїть в Україні Російська Федерація.

Журналісти Херсонщини, Запоріжжя та Донеччини об’єднали зусилля, щоб зібрати інформацію про злочині та російські катівні на окупованих територіях.

Окуповане Запоріжжя

У лютому 2022 року вздовж центрального проспекту Богдана Хмельницького через кожні 10 метрів стояли по два автоматники з білими пов’язками на руках і ногах.

На дахах будинків розміщувалися снайпери. Під їх прицілами мелітопольці виходили в місто на мітинги протесту проти окупації. 

Пізніше в місто завезли карателів – Росгвардію. Вони носили чорну форму і відрізнялися особливою жорстокістю. Саме росгвардійці розганяли мітингувальників з вулиць, кидали їх в автозаки, били. 

“Вже всередині автозаку я побачив, що там лежить чоловік, якому стало зле, мабуть, через удари. Він почав втрачати свідомість, йому надавала першу допомогу якась дівчина. Потім «завантажили» ще кілька людей, і через якийсь час машина рушила.

Нас вивезли за місто в поле, дівчат випустили ближче до міста, а хлопців відвезли далі. Нас привезли в поле біля села Мирне, Якимовського району, це приблизно 30 км від міста Мелітополя. Після чого по одному витягали, наливали на руки зеленку, щоб ми вмилися, деяких повторно побили і під постріли в повітря змушували бігти через поле. Після чого залишили нас там і поїхали.

Ми вирушили в населений пункт, де нам допомогли місцеві жителі, за що їм величезне спасибі. Ну а потім вирушили до Мелітополя вздовж траси. Небайдужий водій допоміг нам дістатися до міста, – розповів РІА Південь Єгор – один з учасників мітингів проти окупації. Багатьох мелітопольців, які не погоджувалися з російським режимом, окупанти просто депортували. 

До жителя села Веселе Мелітопольського району Анатолія Грибка окупанти прийшли додому за доносом у вересні 2022 року. Під час обшуку знайшли значок “Євросоюзу” і визначили, що чоловік “польський шпигун”. 

“Почали кричати, що я був учасником відкриття біолабораторії. Потім знайшли мій блокнот-записник. А там написи на малюнку Буковина, Поділля, Слобожанщина, Полісся. Вони прочитали “Польща” замість “Полісся”. Як почали кричати: “Що це таке?! Так ви вже приєднали до себе Польщу!?” і робили мене винним у цьому. Я їм пояснював, що Полісся – це не Польща. Що це частина України”, — згадує Анатолій. 

Обшук тривав півтори години. Далі росіяни наказали Анатолію віддати ключі від машини. Пояснили, мовляв, повертатися ж потрібно буде на чомусь у Веселе. Це був останній день, коли Грибко бачив свою машину. Ніхто й не збирався її йому повертати. Чоловікові замотали рушником очі, посадили в машину і повезли в невідомому напрямку.

“Завели в якусь кімнату. Руки вже були замазані скотчем, до пальців приєднували щось, як скріпки. А потім вмикали струм. Боляче. Розумієте, ось сила струму, коли йде, тебе ж всього трясе. Наступного дня знову в ту ж кімнату, де мене катували струмом, завели. Знову допит струмом. Я не пам’ятаю, на третій чи на четвертий день вже почалися знущання з “родзинкою”. Сила розряду і тривалість додавалася все більше і більше.  Потім довели до такого стану, що я вже сказав їм: “Давайте я напишу, що потрібно. Тільки скажіть, що писати, бо я не знаю”, — каже чоловік.

Чоловіка змусили обмовити себе і записали зізнавальне відео з ним. Потім Грибко дізнався, що його депортують.

Окупанти кілька разів підкреслювали, що Балицький (ред. нинішній так званий губернатор Запорізької області) його помилував. Анатолія вивезли до блокпосту в Василівці, зачитали на камеру рішення Балицького про депортацію і сказали йти пішки до Запоріжжя.  

У 2022 році в Мелітополі затримали першого цивільного журналіста Євгена Ільченка. Юрист за фахом, він  не зміг змиритися з окупацією і терором Росії. Створив новинний ТГ-канал “Милый Тополь”. Євген розповідав про свавілля загарбників і військові злочини, а також про колабораціоністську діяльність місцевих зрадників. Чоловіка затримали 10 липня, коли він вийшов зі свого під’їзду, щоб винести сміття. Саме в цей момент до будинку під’їхали три автомобілі, на одному з яких із закритими номерами був символ Z. 

Невідомі в чорній формі і балаклавах скрутили мелітопольця і посадили в машину. Після чого загарбники увірвалися в квартиру Євгена. Дружину з дочкою закрили в кімнаті, поки самі проводили обшук, вкравши телефони, комп’ютерну техніку, документи на квартиру, годинник.

Понад два тижні чоловіка утримували в невідомому місці і катували. А наприкінці липня російські окупанти зняли відео, де в головній ролі виступив полонений Ільченко. Загарбники видали викраденого мелітопольця за чергового “терориста”. Чоловік за три тижні посивів, виглядав блідим. 

Він зізнався, що створив ТГ-канал, де нібито розпалював ненависть між російськими та українськими громадянами. Його змусили сказати на камеру, що він  наводив точку “У” на рідне місто. 

У повідомленнях, які чоловік встиг надіслати одному зі своїх родичів, йдеться про тортури його та інших затриманих – їх регулярно били електричним струмом, особливо по статевих органах. Іноді ув’язнених вночі гнали в ліс, голих, для імітації страти, а потім повертали до в’язниці, кажуть правозахисники, спираючись на слова полоненого в повідомленні. Починаючи з вересня 2022 року, росіяни залучали Ільченка до примусової праці. Він був змушений протягом декількох місяців допомагати будувати окопи для ворога і чистити їхню зброю. Тоді мелітопольця утримували біля села Вербове Запорізької області. Про це свідчать фото, надіслані ним під час перебування в полоні.

Після декількох місяців риття оборонних рубежів для загарбників Ільченка повернули до в’язниці.  За останніми даними, його утримують у СІЗО Таганрога. На жаль, трагедія сталася і в команді РІА Південь. Двоє наших журналістів – Анастасія Глуховська та Георгій Левченко з 2023 року перебувають у російських в’язницях. 

З 2013 року Георгій працює в команді РІА-Мелітополь (зараз РІА Південь). З 2021 по 2023 рік – адміністратор українського ТГ-каналу РІА-Мелітополь. Працював в окупації, інформуючи світ про те, що відбувається на захоплених територіях України. 

У серпні 2023 року Георгій перестав виходити на зв’язок, окупанти зламали ТГ-канал. Пізніше з’ясувалося, що співробітники ФСБ разом з озброєними російськими військовими захопили в полон Георгія Левченка.  Майже через місяць російські пропагандисти показали відео, як проводять обшук у будинку Георгія, а самого журналіста виводять на допит з камери ІТТ захопленого ворогом Мелітопольського управління поліції.

В рамках власного розслідування журналістам РІА Південь вдалося дізнатися, що Георгія спочатку тримали в гаражах у Мелітополі і жорстоко били. Пізніше перевели в ІТТ. 

Далі його етапували до Маріупольського СІЗО. Судили в так званому Запорізькому обласному суді, який знаходиться в Мелітополі. Через два роки полону Георгій Левченко почув вирок. Окупаційна влада звинуватила журналіста в тому, що він був проти окупації території України.

36-річного Георгія Левченка російський суд визнав винним у скоєнні злочинів, передбачених  ст. 275 (державна зрада) та ч. 2 ст. 280 КК РФ (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності з використанням інформаційно-телекомунікаційної  мережі “Інтернет”).

Йому призначили покарання у вигляді 16 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму із забороною діяльності, пов’язаної з адмініструванням сайтів, у тому числі з використання інформаційно-телекомунікаційної мережі “Інтернет” строком на 1 рік, з обмеженням волі на 1 рік. У Георгія є 13-річний син, дружина і батьки, які залишаються в окупації.

Карта катівень Мелітополя

Журналісти РІА Південь на основі інтерв’ю з полоненими, яких депортували, і тими, кому вдалося самостійно виїхати з окупації, склали карту місць ув’язнення цивільних в’язнів, створених окупантами в Мелітополі.

• Гаражі колишнього психдиспансеру під мостом на Новий Мелітополь (вул. Інтеркультурна);
• камери ІТТ Мелітопольського РУП вул. Гетьманська;
• будівля прокуратури на вул. Бейбулатова;
• корпус колишнього ліцею «Творчість» на вул. Івана Алексєєва;
• колишнє приміщення Мелітопольської Самооборони на вул. Івана Алексєєва;
• будівля військкомату;
• будівля колишнього шостого відділу вул. Чернишевського;
• будівля Укртелекому просп. Богдана Хмельницького;
• жіноча колонія;
• будівля заводу «Русланкомплект»;
• підсобні приміщення колишньої держохорони вул. Олександра Невського;
• будівля колишнього корпусу інституту ЗІЕІТ просп. 50-річчя Перемоги;
• будівля колишнього ПТУ 24 бульвар 30-річчя Перемоги.

А ось найбільш відомі катівні на території Донеччини

Після встановлення контролю над частиною Донецької області у 2014 році проросійські збройні формування створили розгалужену систему незаконних місць утримання — катівень, підвалів, тюрем і “фільтраційних пунктів”. Ці місця стали інструментом репресій проти цивільного населення, а також центрами допитів, катувань і примусових “зізнань” для військовополонених та цивільних, яких окупаційна влада вважала чи вважає “нелояльними”.

Найбільш відомі катівні на території Донеччини описали журналісти  Бахмут IN.UA.

“Ізоляція”

Найбільш відомим “символом” системних катувань стала колишня територія арт-центру “Ізоляція” в Донецьку. Після окупації, колишній арт-центр перетворили на тюрму, де утримували цивільних і військових. За оцінкою Музею російської агресії, через цю катівню пройшли кілька тисяч людей — серед них військові, волонтери, місцеві жителі, що виявляли проукраїнську позицію.

Багатьох людей утримували місяцями або роками без будь-якого процесуального статусу, катували. Відсутність медичної допомоги, жорсткі умови та приниження були і залишаються частиною системи залякування.

Волноваська виправна колонія №120

У селищі Молодіжне, що поблизу Оленівки, розташована ще одна відома тюрма окупованої Донеччини — Волноваська виправна колонія №120. Після російської окупації у 2014 році колонія фактично перестала функціонувати, однак із початком повномасштабного вторгнення росіяни повернули її до “життя”. Окупаційні сили перетворили заклад на чергову катівню, офіційно назвавши її “фільтраційним табором”.

Саме в стінах цієї установи відбувся теракт 29 липня 2022 року — масове вбивство українських військовополонених. Серед убитих були й бійці “Азову”, які здалися у “почесний полон” відповідно до міжнародних домовленостей. Однак російська сторона знехтувала будь-якими нормами гуманного поводження, перетворивши колонію №120 на місце систематичного катування, знущань і знищення людей.

За свідченнями родин військовослужбовців, з якими нам вдалося поговорити, їх рідні перебували у бараках колонії, де умови утримання були нелюдськими. Приміщення були переповненими настільки, що українським військовим доводилося чекати черги на сон, бо ліжок і місця просто не вистачало. Жінки, які мали змогу поспілкуватися з рідними через рідкісні канали зв’язку, розповідали про майже повну відсутність їжі: порції були настільки мізерними, що люди стрімко втрачали вагу і підривали здоров’я.

Окрема тема — поранені та тяжкохворі полонені. Їм не надавали жодної медичної допомоги. Навпаки, за свідченнями тих, кому вдалося вижити або вийти на зв’язок, охоронці регулярно вдавалися до побиттів і катувань, використовуючи біль як інструмент покарання та тиску.

Застосування побоїв як метод залякування

Місцеві мешканці Горлівки та Шахтарська, від яких нам вдалося отримати інформацію, підтверджують використання побоїв до населення: починаючи з 2022 року, на окупованих територіях різко зросла кількість примусових мобілізацій до російської армії. За їхніми словами, чоловіків призовного віку примушують вступати до війська, а ті, хто відмовляється або намагається уникнути служби, ризикують бути затриманими.

Свідки розповідають, що такі люди нерідко доставляють до місцевих “відділків міліції” так званої “ДНР”, де, за їхніми словами, до затриманих застосовують побої та інші форми тортур. Мова йде не про спеціально обладнані катівні — найчастіше це звичайні приміщення поліцейських відділків, де в камерах людей б’ють, знущаються над ними, залякують та психологічно тиснуть, змушуючи погодитися на мобілізацію у вигаданих правопорушеннях.

Така практика є частиною ширшої системи репресій, яку росія розгорнула на захоплених територіях. Побої та катування, які окупаційні сили використовують як інструмент залякування та примусу, стають системним елементом політики контролю над населенням на захоплених територіях. Це не поодинокі випадки, а частина чітко налагодженої репресивної практики, спрямованої на придушення будь-якого спротиву.

За даними міжнародних розслідувань, зокрема “Проєкту Вікторія”, сьогодні у незаконних тюрмах та фільтраційних таборах на тимчасово окупованих територіях України та на території Російської Федерації утримують понад 16 000 цивільних осіб.

Російські катівні на Херсонщині

Найбільш відома катівня у Херсоні – ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) по вул. Теплоенергетиків, 3. 

Є дані про те, що там утримували чоловіків, над якими вчиняли сексуальне насильство, є також жінки, які свідчили про тортури росіян саме в цій локації. Ймовірно в цьому ІТТ певний час перебував також і чинний Херсонський міський голова Ігор Колихаєв, якого росіяни викрали 28 червня 2022 року і який досі перебуває в полоні росіян.

Ще одну катівню росіяни облаштували в будівлі ГУНП у Херсоні — це самісінький центр міста. Було відомо про те, що через дві катівні росіян у Херсоні — на Теплоенергетиків та в будівлі ГУНП – пройшло близько 600 людей. Правоохоронці продовжують встановлювати обставини і особи жертв тортур. Це тривалий і складний роцес. Загалом на Херсонщині правоохоронці ідентифіковували 12 катівень. Вони розміщувались в різних будівлях: школах, будівлях поліції, слідчих ізоляторах тощо.

Катівня в Біляївці

Після деокупації правобережної частини Херсонщини до місць колишніх катівень отримали доступ правоохоронці. Одним із найбільш відомих місць катівні стала школа в селі Біляївка Бериславського району Херсонщини.

У своєму звіті “Torture chamber at school” Правозахисний центр ZMINA, який підготували на основі свідчень колишніх бранців, родичів загиблих та очевидців, аналітики та документатори воєнних злочинів детально проаналізували те, що відбувалось у цій катівні. Йдеться не про поодинокий випадок жорстокого поводження, а про системне незаконне утримання і катування цивільного населення, яке тривало з квітня до кінця вересня 2022 року.

Катівню облаштували у приміщенні школи у Біляївці. Камера незаконного утримання знаходилася у технічному приміщенні на другому поверсі школи, тоді як у самій будівлі розміщувався штаб російських військових. За даними ZMINA, у цій катівні утримували щонайменше 20 цивільних — мешканців Біляївки та навколишніх сіл Бериславського району. Людей затримували без будь-яких правових підстав: за підозру у “коригуванні вогню”, фото обстрілів, повідомлення в телефоні, волонтерську діяльність, родинні зв’язки з українськими військовими або навіть за доноси сусідів.

Приміщення, у якому тримали людей, не було пристосоване для перебування людини: площа близько 18 кв.м; без вікон, освітлення, вентиляції та туалету; багатоярусні нари з дощок, частина людей спала на підлозі; 8–13 осіб одночасно.

Харчування було епізодичним — рідка юшка раз на кілька днів. Воду давали вкрай обмежено: одна п’ятилітрова пляшка на всіх на 1–2 дні. Через сильне зневоднення деякі утримувані намагалися пити власну сечу. Медичної допомоги не надавали взагалі — навіть людям із переломами, хронічними захворюваннями та втратою свідомості.

Звіт ZMINA фіксує системне застосування фізичних, психологічних і сексуалізованих тортур. Серед задокументованих методів:

• побиття руками, ногами, прикладами, дерев’яними молотками;
• удари по нирках, хребту, голові;
• катування електричним струмом, зокрема підключення струму до геніталій;
• затискання пальців і геніталій плоскогубцями;
• введення ін’єкцій невідомих речовин, після яких люди втрачали свідомість або мали важкі психічні порушення;
• імітації розстрілів, погрози вбивством родичів;
• приниження, заборона говорити українською мовою.

У звіті фігурують позивні конкретних катів — зокрема “Шаман” та “Ельбрус”, які, за свідченнями потерпілих, відігравали ключову роль у допитах і побиттях.

Під час утримання в катівні загинули щонайменше двоє чоловіків:

• Олег Ковалик, фермер і учасник територіальної оборони, помер після катувань електричним струмом і удушення. Його тіло російські військові вивезли в невідомому напрямку.
  
• Дмитро Журавльов, мешканець Біляївки, перебував у стані тяжких психічних розладів після ін’єкцій невідомих речовин і помер після кількох тижнів тортур. Його тіло також зникло.
  

Ще двоє колишніх бранців померли після звільнення — зокрема внаслідок самогубства та різкого погіршення здоров’я, що, за оцінкою правозахисників, може бути прямим наслідком катувань.

Перед звільненням російські військові змушували людей записувати пропагандистські відео. Полонених під погрозами розстрілу змушували зачитувати тексти про «хороше ставлення», відсутність катувань і навіть визнавати себе «коригувальниками вогню».

Також відомо, що тортур зазнавали мешканці Херсонщини на території Північної виправної колонії №90 у Херсоні, в будівля СБУ та ОДА у Херсоні та інших локаціях. Наразі кілька катівень є на території окупованої частини Херсонщини: у Голій Пристані, Олешках, Скадовську, Каховці, Новій Каховці тощо. Так само на лівий берег Херсонщини — нині окупований — доправили чимало в’язнів з Херсона після деокупації. 

Катівні на Херсонщині не були ізольованими точками. Вони діяли як елементи єдиної системи незаконного утримання, у якій частина місць виконувала роль постійних катівень, а частина — транзитних пунктів. Після допитів і тортур у Херсоні, Бериславі або Новій Каховці частину цивільних етапували на територію тимчасово окупованого Криму. Там людей утримували вже в слідчих ізоляторах і підвалах ФСБ, а згодом — перевозили далі, до СІЗО та колоній на території Російської Федерації. 

Катівні в Криму

Слідчий ізолятор №1 у Сімферополі (так званий “Сімферопольський СІЗО”) з 2014 року є одним із головних інструментів репресій окупаційної влади РФ у Криму. Після початку повномасштабної війни проти України у 2022 році він став центральним вузлом для цивільних і військовополонених, яких незаконно вивозили з півдня України, зокрема з Херсонщини.

Йдеться не просто про місце утримання, а про простір системних тортур, ізоляції та «легалізації» насильницьких зникнень.

У 2022 році окупанти відкрили новий СІЗО №1. Про це розповідав Голова Правління КримSOS Олексій Тільненко.

“Новий СІЗО відкрили на території виправної колонії № 1 у місті Сімферополь. Його місткість — понад 300 осіб, що в майже вдвічі менше за місткість СІЗО № 1”, — розповів тоді Олексій Тільненко.

Цей слідчий ізолятор, розрахований на 747 осіб, був переповнений. У деякі часи кількість арештантів у СІЗО № 1 перевищувала припустиму майже вдвічі. Тривалий час він залишався єдиним слідчим ізолятором на території окупованого півострова.

“Відкриття додаткового СІЗО може свідчити про те, що до Криму наразі переміщується велика кількість утримуваних громадян України з “новоокупованих” територій, втім арешти у Криму також продовжуються, і тому окупаційна влада вбачає гостру необхідність у нових подібних закладах”, — додав Олексій Тільненко.

Саме туди, до СІЗО №1 у Сімферополі, доправляли велику кількість ув’язнених росіянами людей з Херсонщини, але переважно для того, щоб далі доправити їх до в’язниць і СІЗО у Росії. У загальній логіці окупаційних репресій СІЗО №1 виконувало одразу кілька функцій:місце вторинних катувань після первинних допитів у Херсоні;

• фільтраційний пункт для цивільних;
• пункт “юридичної легалізації” незаконного утримання;
• транзитна ланка перед етапуванням до СІЗО та колоній у РФ (Ростов-на-Дону, Краснодарський край, Башкортостан тощо).

До теми:

Беззахисні: що відомо про сексуальне насильство на окупованих територіях 

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дешево та сердито — так найчастіше згадують про радянське громадське харчування. Однак окупаційний “мінпромторг” вирішив реанімувати насліддя срср на окупованих територіях України. І гауляйтери на місцях активно взялися за відновлення “общепита”, застосовуючи низку важелів впливу. 

Про те, як впроваджуються “реформи” у сфері громадського харчування на тимчасово окупованих територіях Херсонщини, Запоріжжя та Донеччини, читайте у дослідженні видань Нижні Сірогози.City, РІА Південь та Бахмут IN.UA.

Спадок СРСР

Своєрідний феномен “общественного питания” часів радянського союзу досі викликає суперечливі спогади. Одні з натхненням говорять про їдальні, у яких завжди подавали великі та ситні порції за копійки. А в інших пам’ять зафіксувала кафе і ресторани з одноманітним меню і неввічливим ставленням персоналу.

Саме з таких закладів і розпочалася вся система громадського харчування у радянському союзі у 20-ті роки минулого століття.

При дефіциті продовольства і господарської розрухи в Громадянську війну “общепит”, зіграв велику роль у забезпеченні харчуванням населення.

Після війни, основна мета новостворених дешевих їдалень полягала у справедливому розподілі їжі між робітниками та держслужбовцями в умовах розрухи та недоїдання. Вони відкривалися у всіх містах, при кожному заводі та фабриці, при НДІ та вузах, замість шинків, трактирів та буржуазних кафе. Їхній головний принцип — доступність для будь-яких верств населення.

Радянське керівництво, яке прагнуло підтримувати високу продуктивність праці, чудово розуміло, що робітників треба добре годувати. Причому “добре” — не мається на увазі смак і користь страв, тоді на це ніхто не звертав уваги. Набагато важливіше, щоб кожен чесний пролетар міг отримати комплексний обід за півтора карбованці та бажано “не відходячи від верстата”.

Водночас у срср почало набирати популярності і нове ідеологічне гасло “Геть кухонне рабство!”. За задумом агітаторів, пункти громадського харчування мали звільнити жінок із полону каструль та сковорідок. Натомість представницям прекрасної статі пропонувалося присвячувати більше часу своєму вкладу у виробництво, адже зайвих рук, як відомо, не буває.

Тим не менш, в останні радянські десятиліття їжа в їдальнях і закусочних, безумовно, принципово поступалася різноманітністю та смаковими перевагами сучасної “мережевої” їжі, але вона була доступна за ціною. Хоча не можна оминути те, що в брежнєвські часи загальною тенденцією стало майже масове розкрадання продуктів працівниками їдалень.

“Общепит” у сучасній росії менш загальнодоступний, ніж будь-коли. Він став задорогим для пересічних громадян рф у регіонах (москва та пітер – не рахуються, вони як окремі “держави у державі”) через низькі зарплати й пенсії.

Проте на новоокупованих територіях кремлівська влада вирішила підживити ностальгічні спогади окремих верств населення запровадженням «соціального меню» в ресторанах, барах і кафе – “так як було в срср”, і організувати роботу “общепита”.

Ідеологічний контроль: російська кухня і українські пісні під забороною

Втручання окупаційної влади поширюється не тільки на меню. Музичний супровід у закладах, деталі інтер’єру – все це знаходиться під контролем окупантів. Під час відеоконференцій з підприємцями, що відбулася 20 серпня 2025 року, “мінпромторг” окремо наголосив на забороні “екстремістських” пісень, обов’язковому дотриманні авторських прав і вказали, що комерційне використання музики вимагає окремої ліцензії.

“Підписка на стрімінгові сервіси не дає права на комерційне використання музики”, — нагадали підприємцям та надали перелік дозволених і заборонених композицій.

Таким чином кафе й бари перетворюються на ще один майданчик ідеологічного контролю.

Російські прапори стають обов’язковим елементом декору закладів харчування на окупованих територіях..

“Я помічав, що на кожному магазині був обов’язок вивісити прапор “днр” або російський. Ходили, навіть, перевіряли це. Також зупинки всі були пофарбовані в кольори росії. А якщо відкривались якісь нові заклади чи будувались приміщення, то їх намагались робити в кольорах триколору, малювати якісь символи тощо”, — розповів виданню Бахмут IN.UA донеччанин Дмитро.

При цьому будь-які згадки про Україну витісняють, подекуди та зі скандалами. Так, у квітні цього року в донецьке кафе “Титул”, яке має спортивну тематику, завітали з перевіркою силовики “мвд днр”. Причиною стало те, що в кафе висіло фото з автографом українського боксера Олександра Усика, а в меню був протеїновий коктейль “Від Усика”. Поліцейські змусили власника закладу прибрати всі згадки про боксера.

Окремим напрямком діяльності Мінпромторгу стала нав’язлива популяризація російської кухні. “Тижні російської кухні”, тематичні інтер’єри, меню “як із російської казки” — усе це подається як добровільна ініціатива бізнесу.

Нещодавно заміський ресторан “Усадьба” в Донецьку, який раніше позиціонував себе як заклад європейської кухні, перекваліфікувався у російський ресторан, відкрив новий зал з матрьошками, картинами жінок в кокошниках та “руською піччю”. А розважають людей там тепер артисти в традиційному російському вбранні.

Деякі заклади вимушені проводити “фестивалі російської кухні”, аби не мати претензій з боку окупаційної влади. Як це, до прикладу, організували у окупованій Чаплинці у кафе “Барбос” та “Фаворит”.

Тож тепер українці в окупації вимушені їсти, “як із російської казки: щі, грибний суп, ватрушки, кулеб’яки і чай із самовару і звичайно ж сушками”.

“Російська кухня — це частина культурної спадщини та гастрономічної самобутності”, — заявляє “мінпромторг”.

Насправді ж заклади змушують змінювати концепції, інтер’єри та меню, аби відповідати “рекомендаціям”. Бізнес або демонструє лояльність, або ризикує потрапити під перевірки та санкції.

“Соціальна ініціатива” за чужий рахунок: як бізнесу нав’язали дешеві обіди

У вересні 2023 року “мінпромторг Херсонской области” анонсував роботу закладів “общественного питания”. І власники кафе, барів, ресторанів, хотіли вони того чи ні, мали включити в меню дешеві комплексні обіди. Адже саме таке рішення прийняло фейкове міністерство, і його не турбує те, що більшість закладів змушені були покласти увесь фінансовий тягар соціальних обідів на “свої плечі” (бо ціни на продукти харчування мають тенденцію до постійного зростання). Ніхто з “мінпромторгу” не зважав на те, що переважна більшість з цих кафе та барів, мали певну спеціалізацію, і були укомплектовані відповідним кухонним устаткуванням.

“Міністерством проводиться робота із власниками об’єктів громадського харчування щодо введення в меню комплексних обідів за доступними цінами. У рамках цієї ініціативи, у низці населених пунктів регіону досягнуто згоди про запровадження соціальних комплексних обідів”, — прозвітувало фейкове міністерство. 

В списку перших анонсованих закладів “общественного питания”, що відкрилися в тимчасово окупованих Генічеську, Скадовську та Новотроїцьку, були бургерна, паб, суші та спорт-бари, піцерія. 

Став учасником “соціальної програми” і запровадив комплексні обіди, — суши-бар “Ситий кит”, що в Генічеську. 

Ще одне генічеське кафе Vegas, яке позиціонувало себе як піцерія та суші-лаунж, тепер також має в меню комплексні обіди.

Скадовське кафе-бар “Джарилгач”, щоб втриматися на плаву, змушене було перейти на меню часів радянського союзу і пропонувати відвідувачам страви за “доступними цінами”, теж відійшло від первинної концепції закладу.

За два роки з початку просування ідей “общепита”, соціальні комплексні обіди з’явилися у меню закладів харчування не лише Генічеська, Скадовська і Новотроїцька, а й Каланчака, Каховки, Чаплинки, Залізного Порту та Нижніх Сірогоз. 

За вказівкою “мінпромторгу” спеціалізовані кафе і бари включити у своє меню розсольник, гороховий суп, макарони по-флотськи, котлети з ріжками, кисіль і компот, або щось на кшталт того, щоб дешево нагодувати комплексними обідами населення.

Таке розширення асортименту фейкове міністерство позиціонує, як один із сучасних трендів, і пояснює власникам закладів громадського харчування, що ввести в меню комплексні сніданки, обіди й ланчі — означає йти в ногу з часом. 

Тож відтепер у закладах харчування лівобережної Херсонської області на додачу до ролів, окономіякі, фрітати та тірамісу подають гречану кашу чи котлету з ріжками. 

Власники закладів харчування, за “наполегливими рекомендаціями” фейкового міністерства, погодилися запровадити в меню комплексні обіди за доступними цінами. І тепер владна установа звітує, що ціни на такі обіди коливаються від 100 рублів (у Нижніх Сірогозах) до 350 рублів (Генічеськ, Скадовськ).

В невеличких містах Донеччини – аналогічна ситуація. Якщо подивитися на рейтинг закладів Горлівки, то тут — переважна кількість саме дешевих  їдалень, а не ресторанів. Та і кількість закладів тут невелика.

На першому місці в місцевому рейтингу закладів є “Пельменна”. Хвалять цей заклад, переважно, за низькі ціни. Аз недоліків зазначають погане обслуговування і брудні зали.

На другому місці за популярністю — кафе “Мука”, яке також пропонує доставку по місту. Основна страва закладу — піца. Втім попри те, що заклад має високий рейтинг, є багато негативних відгуків про доставку. Люди пишуть, що страви доводиться чекати кілька годин, а доставляють замовлення кур’єри пішки та ще й просять вийти на зустріч, щоб забрати замовлення, а ще  в кафе не приймають оплату карткою.

Тобто дешеві заклади стали надавати, відповідно, послуги низької якості.

В соціальних мережах з приводу “дешевих обідів”, користувачі просто кепкують з можливості поїсти задешево та з того, що можуть запропонувати поїсти на суму в 100 рублів.

Тож якщо щодня ходити обідати за 250-300 рублів, то соціальної допомоги в розмірі 10 тисяч рублів, яку отримують пенсіонери та незахищені категорії громадян (а на них насамперед розраховане “соціальне” їдло), як раз і вистачить, аби лише один раз на місяць щодня обідати й більше нічого не купувати та ні за що не платити. А платоспроможну категорію відвідувачів закладів харчування, дешеві “соціальні” обіди, явно не зацікавлять. Скоріш за все, вони шукатимуть ті ж самі піцу, суші, або бургер.

Інтер’єрний занепад

До окупації в Мелітополі  часто зупинялись курортники, які їхали до узбережжя на відпочинок. Мелітополь славився своєю багатонаціональною кухнею, високою якістю сервісу, кафе та ресторанами з цікавим інтер’єром. Майже всі вони були вкрадені окупантами. І сьогодні перетворились на столовки радянських часів. Нові власники не вкладають гроші в ремонти, витискають по максимуму з того, що їм безкоштовно дісталось ще від українських власників. Тому нерідко в кафе подерті стільці, і м’які меблі, таргани бігають по столах. А відвідувачі росіяни, чеченці, дагестанці, осетинці часто влаштовують бійки і навіть перестрілки. Як це було не раз у кафе “Джокер” в мікрораойні. 

“Вночі була перестрілка між дагестанцями та російськими військовими. 4 людини були доставлені в міську лікарню. Ще п’ятеро людей були поранені, але до лікарні не зверталися, — коментував один із таких конфліктів Мелітопольський міський голова Іван Федоров. 

У листопаді 2025 року в Мелітополі стався черговий скандал із масовим інфікуванням сальмонельозом у кафе “Вєрона”. Понад 10 дітей у Мелітополі опинилися на лікарняних ліжках після звичайного походу в заклад. Тільки через 3 дні після розголосу окупанти закрили “Вєрону” (колишнє кафе “Pizza Celentano”). Історії про антисанітарію в “Вероні” ходили роками. І лише після масового отруєння рішенням суду цей заклад громадського харчування закрили судові пристави. 

А це відгуки про кафе “Вєрона” :

• брудний посуд
• комахи в стравах
• тухлі продукти
• прострочене м’ясо
• осад у напоях
• хамство персоналу
• переписані чеки

Подібні історії містяни розповідають про більшість місцевих закладів, де зарплата низька, персонал змінюється щотижня, а якість продуктів часто не відповідає жодним нормам. Це відгуки мелітопольців на запитання про переоцінені заклади міста:

• “Берізка”. Їжа несмачна, ціни завищені, та й пісні не дуже;
• “Челентано”. Там зараз все зіпсувалося дуже сильно, майже вже ніхто і не ходить, тому що воно нікому не потрібно;
• “Чебуречка” в парку. Там можна підхопити віруси, отруїтися. І так багато п’яних і неадекватних людей;
• “Мама Мія”. Тому що там взагалі не смачна піца і бігають таргани;
• “Берізка”. Ходити туди, якщо чесно, і не хочеться, тому що там досить багато людей, які поводяться неналежним чином, і неприємно там перебувати, — поділилися особистими враженнями молоді люди.

Радянщина тепер і в магазинах

Поганий сервіс а-ля радянський союз поширюється не тільки на кафе та ресторани. В окуповані міста повернулися черги, непрацюючий транспорт, хамство у магазинах і тотальна антисанітарія, попри, здавалося б, посилені санітарні норми, які окупанти запроваджують у захоплених містах.

В касах супермаркетів у Мелітополі стало нормою обманювати покупців під час розрахунків. В одній з торгових точок мережі “Мєра” у Мелітополі дійшло до того, що, за словами місцевих, вже понад два місяці покупці самостійно записують коди вагових товарів — зокрема, цукерок — на папірцях і приносять ці записи на касу. На вході до магазину висить оголошення:

“У зв’язку з відсутністю в магазині ваг з чекодруком, записуйте коди цукерок для швидкого обслуговування на касі!”.

Поруч — картонна коробка з обрізками паперу та ручкою на мотузці.

За словами відвідувачів, касири поводяться з покупцями грубо: говорять на підвищених тонах, використовують нецензурну лексику, кидають товар на касі, і загалом демонструють зневажливе ставлення до клієнтів.

А прострочені продукти в місцевих магазинах вже стали буденністю. У магазині “Грошик” покупці виявили прострочене дитяче харчування, яке, за цинічною логікою продавців пропонувалося за “акційною” ціною. 

“Вкрай розчарований якістю обслуговування і ставленням до покупців в супермаркеті “Грошик” на Олені (мікрорайон, авт.). Вже не вперше стикаюся з простроченими товарами, але останнє стало справжнім шоком — за так званою “червоною ціною” дітям продають продукцію з вичерпаним терміном придатності! Це не просто недобросовісність, це загроза здоров’ю“, — розповів один з місцевих жителів.

Замість висновків

На тимчасово окупованій території сфера послуг перестала бути сферою підприємництва і перетворилася на ще один інструмент тиску та контролю за місцевим населенням, а будь-яка “ініціатива”  окупаційного уряду має чітку ціну — фінансову, професійну і моральну.

Читайте також:

“Я не хотів бути частиною російської системи”: історія донеччанина В’ячеслава Муністера, який повернувся до України після 11 років окупації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!