17 березня у Дніпрі сталася ДТП з постраждалими. На пішохідному переході по вулиці Калинова авто збило вагітну бахмутянку Анастасію Становську та двох її синів. Постраждалі отримали травми різного ступеня тяжкості і були госпіталізовані.

У якому стані жінка і діти зараз, редакції Бахмут IN.UA розповів Максим Становський — чоловік Анастасії і батько дітей.

Дніпро, ДТП на Калиновій, стан постраждалих

У ДТП на вулиці Калинова постраждали троє людей — вагітна бахмутянка Анастасія Становська і двоє її дітей: 8-річний Степан та 6-річний Всеволод. Їх госпіталізували до лікарні. Вагітну жінку прооперували і провели кесарів розтин. Новонароджена дівчинка також постраждала, їй діагностували тяжку черепно-мозкову травму і перелом черепа.

Наразі Анастасія Становська перебуває в лікарні. Її перевели з реанімації до відділення травматології.

“У п’ятницю дружина вперше змогла пройтись на милицях. Щонайменше два тижні вона має бути під наглядом після операції. Цього четверга ці два тижні спливають, і ми дуже сподіваємось, що до цього часу вона зможе самостійно пересуватись, принаймні на милицях, і нас випишуть з лікарні. Там вже буде інше питання куди йти далі, де проходити реабілітацію і як довго.

Тому що, окрім того, що в неї проблеми з опорно-руховим апаратом, в неї ще проявилась проблема з пошкодженням лицевого нерва. Моторика правої частини обличчя частково пригнічена: вона не може щільно закрити очі, якщо вона намагається посміхнутися, то посмішка несиметрична. Лікар сказав, що зараз щось сказати важко, щонайменше треба, щоб прийшов місяць, тому що це, скоріш за все, пов’язано з тріщиною в черепі. Тільки через місяць, коли ця травма загоїться, можна буде давати якісь прогнози”, — розповідає Максим Становський.

Щодо постраждалих дітей, то старший син — Степан — ще перебуває у лікарні. Він проходитиме реабілітацію щонайменше пів року. Молодший син — Всеволод — вже виписаний.

“Степан зараз з металоконструкцією у правій нозі, у нього пошкоджене стегно. На милицях ми вже можемо дійти самі по коридору до санвузла, але він ще не може ставати на пошкоджену ногу. Це ще буде щонайменше два місяці, поки кістка буде зростатися. Потім, як каже лікар, ми можемо її потроху навантажувати, але сама металоконструкція буде в нозі щонайменше пів року. У понеділок нас мають перевести до відділення реабілітації. Що саме там будуть робити, я ще не знаю, але вже з травматології нас будуть переводити. Щодо Всеволода, то він вже виписаний з лікарні, почуває себе добре. Зараз він у бабусі з дідусем”, — розповідає батько дітей.

Найважчий стан наразі у новонародженої дівчинки. Її стан важкий, але вже стабільний.

“Найменша, Агнешка, зараз у реанімації. Я намагаюся щовечора її відвідувати. Зараз її стан важкий, але вже стабільний, їй почали давати прикорм. Є певні позитивні зміни, але вона ще не дихає сама, вона під штучним диханням. Треба час і треба терпіння”, — каже Максим Становський.

Чи треба допомога родині

Завдяки допомозі небайдужих людей, родина зібрала необхідну суму для операції Анастасії і Степана. Очевидно, що для подальшої реабілітації будуть потрібні додаткові кошти, але поки що збір не відкривають, бо лікарі ще не дають точних прогнозів і планів лікування.

“Ті витрати, які були необхідні на операцію дружини по зрощуванню гомілкової кістки та для Степана, вже покриті. Що буде далі, я не знаю. Я дуже сподіваюся, що Агнешка видужає, це, мабуть, буде наше найбільше щастя. Я не знаю, як довго доведеться відновлювати її, але це, мабуть, буде найважче. Тому що, начебто, і з дружиною, і зі Степаном все зрозуміло. А ось політравма у маленької дитини… У зв’язку з переломом тім’яної кістки в неї ще має бути операція, але не знаю коли. Це, мабуть, буде найскладніше в лікуванні.

Тому поки що цільовий збір не оголошено. А за той збір, який був проведений, я хотів би подякувати людям. Відгукнулися дуже багато незнайомих людей і я дуже їм вдячний за це. Тому що якби не вони, я не знаю, де б ми збирали ці гроші на лікування”, — зазначає чоловік.

Чи вийшла на зв’язок родина винуватця ДТП?

Максим Становський розповідає, що з винуватцем ДТП він не спілкувався. Натомість із ним на зв’язок вийшла донька чоловіка. Вона надає родині моральну підтримку.

“З винуватцем ДТП я не контактував. Останнє, що я чув від слідчого, що він перебуває в ізоляторі. На зв’язок зі мною вийшла його донька. Вона висловила готовність допомагати і визнає провину батька, але в них не дуже гарне фінансове становище. Навіть коли йшлось про те, що Степану треба було ставити титанові стрижні, я озвучив суму, яка потребується, і вона погодилась це сплатити, але був потрібен час, щоб взяти кредит у банку. Оскільки нам допомагали волонтери і небайдужі люди, я сказав, що не потрібно влазити у борги. Наразі вона щодня цікавиться як іде одужання, молиться за нас, висловлює співчуття і турботу. Це по-людяному”, — каже Максим Становський.

Постраждалій родині розповіли в поліції, що є відеофіксація злочину і свідчення винуватця ДТП, який не заперечує свою провину. В подальшому слідчі мають опитати потерпілу Анастасію Становську. Слідство триває.

Примітка. “Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.

Читайте також:

• Водій, який збив вагітну бахмутянку з дітьми у Дніпрі, перебуває під вартою: нові деталі справи
• Безкоштовні операції у Львові для військових і цивільних: як записатися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма та фельдшерсько-акушерський пункт. Здавалося б, звичайне село, яких тисячі по всій Україні, якби не одна унікальна особливість — потужні та багаторічні футбольні традиції, які гуртували всю громаду.

Детальніше про історію футбольної частини цілої громади розповіли в “Локальній історії”.

Зародження традиції: саморобні м’ячі та перші матчі

Найстарішому знайденому футбольному фото з Іванівського — вже 68 років. У далекому 1958 році сільські хлопчаки долали 10 кілометрів на велосипедах до Малоільїнівки (селища, яке згодом стало одним із районів Бахмута), щоб зіграти матч. Тоді це був суто аматорський рівень. Замість регулярних професійних тренувань хлопці просто ганяли м’яча, який часто доводилося зшивати власноруч із підручних матеріалів.

Володимир Карнаух, який у 1960-х роках грав за місцеву команду, пригадує історію створення одного з таких м’ячів:

“Спершу їх робили з халяв чобіт. Якось брат взявся за це, але йому не вистачало матеріалу. Я спитав у свого друга Володі Рогаченка, нам було десь по 10 років, — чи не має він часом халяв? Він приніс пару. Ох і радість була — м’яч зробили! Але восени батьки Вовки кинулися діставати свої чоботи — а там не чоботи, а валянки самі з обрізаним верхів’ям“.

“Футбол — це не про гроші, його любити треба”

До складу місцевої команди входили водій швидкої допомоги, працівники котельні, вчителі, шофер вантажівки, комбайнер та навіть геолог, який працював у Харкові, але щовихідних долав 200 кілометрів, щоб зіграти за рідне село. Жоден із них не був професійним футболістом. Проте це не заважало їм регулярно брати участь у чемпіонаті та розіграшах кубка між 12-16 селами Бахмутського району.

Тренування проходили за власними правилами. Гравці збиралися у суботу, і якщо команда капітана Миколи Соколова програвала, він змушував грати далі, аргументуючи тим, що “корів ще не загнали”. Тому матчі тривали не стандартні 45 хвилин, а могли затягнутися на весь день.

У тодішній пресі команду офіційно підписували як “колектив радгоспу Красносільський”. Хоча далеко не всі футболісти працювали в сільському господарстві, команда формально була приписана до радгоспу і захищала його честь. Керівництво ферми допомагало гравцям: забезпечувало формою, м’ячами та транспортом. Все інше трималося на чистому ентузіазмі селян.

“Грати на область ми їздили на ‘газоні’ без тенту. Ігри були до пізньої осені. Пам’ятаю, на фінальні матчі в листопаді-грудні довелося їхати при -4 °C, а ми на відкритій машині. Ще й за лавочки треба було триматися на ямах, щоб не випасти. Якось у газеті після перемоги за кубок написали, ніби нам гроші дарували. Та не платили нам. Футбол — це не про гроші, його любити треба. Ми всі були любителями футболу“, — пригадує гравець команди Анатолій Скиданенко.

В архівах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського журналістам вдалося знайти документальні підтвердження про 25 перемог команди з Іванівського у районних та обласних турнірах у період із 1965 по 2003 рік. Самі ж учасники змагань стверджують, що брали трофеї майже щороку. Перевірити це неможливо: усі турнірні таблиці зберігалися в Донецькому обласному архіві, який з 2014 року перебуває в окупації.

Золота епоха “Колоса”

Пік розвитку футболу в селі припав на 1970-1980-ті роки. Саме тоді гравці “Колоса” здобули свої найпрестижніші нагороди — сільська команда двічі вигравала першість Донецької області та ставала срібним призером.

На шляху до чемпіонства іванівці перемагали серйозних суперників із великих міст. Наприклад, у 1978 році вони здолали слов’янський “Донрибгосп”. Гравець Олександр Скиданенко згадує вирішальний момент того матчу:

“Ми мали складний матч на їхньому полі. Наш гравець Микола Соколов сам, трохи правіше від центру поля, ніхто його не накрив. До воріт метрів сорок-п’ятдесят. І він як зарядить у праву дев’ятку! Такі удари рідко виходять. Тисячу разів попроси його повторити — не вийде“.

Фінал тих же обласних ігор 1978 року проти команди Новоазовського району став легендарним. Забивши першими, гравці “Колоса” сфолили у своєму штрафному майданчику, отримали пенальті, пропустили гол і залишилися вдесятьох через вилучення. Але навіть у меншості сільська команда змогла вирвати перемогу в суперника, який тоді виступав на всеукраїнському рівні.

“Коли приїжджала команда з іншого села, наш стадіон був заповнений глядачами. Це було справжнє свято футболу, і ми завжди були в призерах!” — ділиться спогадами вчитель фізкультури, колишній гравець і тренер “Колоса” Микола Соколов.

Щоб гідно протистояти сильнішим колективам, сільська команда почала залучати зірок. З 1987 року за “Колос” почав регулярно виступати Олександр Носатих, який мав досвід гри за збірну Молдови на кубку срср серед сільськогосподарських колективів. Згодом, у середині 90-х, до команди приєднався Ігор Сурай — колишній гравець збірної України серед юнаків віком до 18 років.

Тріумф “Колоска” на всеукраїнському рівні

У 1998 році справжню сенсацію створила дитячо-юнацька команда “Колосок”, яку сформували на базі Красненської загальноосвітньої школи. Хлопці з невеликого села Іванівське зуміли дійти до 5 місця з-поміж 90 команд зі всієї України на престижному турнірі “Шкіряний м’яч”.

Володимир Міхельсон, тодішній капітан дитячої команди, згадує:

“Ми обіграли Луганську і Донецьку області, після цього нас запросили в Івано-Франківськ на фінальну частину турніру боротися за перше місце. Усього участь брали 8 команд. Усі колективи були з міст, тренувалися на базах ДЮСШ. Ми були єдиними представниками села. За 5 загальне місце грали проти команди ‘Таврія’ з Нової Каховки — ми виграли з рахунком 5:1“.

Унікальні фотографії місцевої команди та живі спогади гравців лягли в основу книги “Історія футболу села Іванівського”. Над цим виданням протягом трьох років працювали місцеві жителі Сергій Нагорний та Микола Соколов. Книга побачила світ у 2025 році за фінансової підтримки начальника Бахмутської МВА Олексія Реви.

Наслідки російського вторгнення

У січні 2023 року почалися жорстокі бої за Іванівське. Школу, у спортзалі якої Микола Соколов роками зберігав переможні світлини, знищили російські снаряди

11 червня 2024 року аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію населеного пункту російськими військами. Наразі в Іванівському не залишилося жодної вцілілої будівлі та жодного місцевого мешканця.

Читайте також:

Видатні бахмутяни: історія життя бібліографині Есфір Беркович

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу історію міста та його мешканців.

Фото з Бахмута

У колекції Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються сотні унікальних фотографій, зроблених ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Серед них — портрети жінок, родинні світлини та студійні фото, створені у перших бахмутських фотоательє.

Ці зображення не лише передають зовнішність тогочасних мешканок, а й відображають моду, соціальний статус і повсякденне життя. На світлинах — як міщанки, так і селянки, молоді дівчата й матері з дітьми. Частину фото створювали у місцевих ательє, які з’явилися у Бахмуті ще у 1870-х роках і стали важливою частиною культурного життя міста.

Сьогодні ці архівні кадри є не лише історичними документами, а й нагадуванням про багате минуле Бахмута, яке вдалося зберегти завдяки музейним колекціям.

Примітка. Всі фото взяті з міського медіаархіву, правове регулювання яких належить Бахмутському краєзнавчому музею.

Дівчина з гаманцем на поясі й віялом у руці стоїть біля дзеркала. Селище Яковлевського району. Монограма “ЕЛ” на гербовому щиті, напис “Е.Я. Львов. Бахмут”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Хима Пипочка — сестра Ганни Іванівни Андреєвої. Дівчині 17–18 років. Її зазнімкували в інтер’єрі фотоательє. Створили фото у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Зображення жінок погрудне. Витиснений напис — назва фотоательє “Мерейнес. Бахмут”, монограма “РД”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. і Д. Мерейнес, вулиця Катеринославська, 2.

На фото дівчина 18–20 років — це Євдокія Лобасова, сестра Георгія Лобасова, власника миловарних і свічних заводів у Бахмуті. Фото створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. Рубанчик, вулиця Катеринославська, 2.

На фото дівчина у святковій блузі та спідниці, рік знімку, ймовірно, 1919.

На знімку троє жінок у святкових одежах. Знімок зробили у фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

На знімку молода дівчина, це Дуся Боднаренко, бахмутянка, рік зйомки 1912-1917. Фото створили у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє “Свет” Л. Хадака, вулиця Харківська, 48.

На знімку троє бахмутянок, рік зйомки, можливо, 1904–1909 років.

До теми:

Панорамні краєвиди Бахмута перед повномасштабною війною: добірка фотографій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!