Ворог просунувся в Селидовому, Костянтинівці, Ізмайлівці та біля Богоявленки. Сили Оборони стримують росіян на інших та сусідніх напрямках. Окупанти тим часом скаржаться на українські безпілотники.

Про просування ворога свідчить карта бойових дій Deep State та частково підтверджують дані Інституту вивчення війни.

Карта бойових дій на Донеччині

За минулу добу росіяни просунулися одразу в кількох населених пунктах, зокрема в Селидовому, Костянтинівці, Ізмайлівці та біля Богоявленки.

“Враховуючи ситуацію, яка склалася у Селидовому за вчора та сьогодні, то варто розуміти, що брехня погубить не тільки суміжні підрозділи, а й буквально все і всіх”, — пишуть аналітики.

Український Генштаб повідомив, що 22 жовтня російські війська здійснили безуспішну атаку біля Бондарного, це на південний захід від Сіверська та північний схід від Часів Яру. На цьому напрямку продовжують діяти:

• підрозділи російської 85-ї окремої мотострілецької бригади;
• колишній 2-й армійський корпус “луганської народної республіки”;
• південний військовий округ.

Російські джерела стверджували, що вони просунулися в напрямку Часів Яру, але ISW поки що не бачила візуального підтвердження цих заяв. Окупанти також зробили непідтверджені заяви, що їх війська нібито просунулися в північно-східному і східному напрямках Часів Яру.

Речниця Анастасія Бобовнікова повідомила, що деякі російські штурмові групи час від часу перетинають канал Сіверський Донець, але вони не прорвали українську оборону на захід від каналу.

За її словами, російські війська не можуть переправляти транспортні засоби через канал, тому що українська артилерія і безпілотні літальні апарати не дають змоги побудувати понтонні переправи. Російські війська продовжували атакувати на північний схід від Часів Яру біля Григорівки.

Російський воєнкор заперечив прорив оборони у Часів Ярі

Російський блогер, пов’язаний з повітряно-десантними військами росії, стверджує, що українські сили використовують безпілотники аби завдавати удару по російській військовій техніці аж до Покровського, а це близько 27 кілометрів на схід від Часів Яру. Таким чином ЗСУ перекривають російські наземні лінії зв’язку з Бахмутом, де засіли росіяни.

Джерело рф каже, що говорити про прорив росіян у Часів Ярі поки що передчасно. За повідомленнями, 217-й та 331-й полки 98-ї дивізії повітряно-десантних військ росії діють на північному сході Часів Яру та поблизу масиву Ступки Голубовські 2.

Також у напрямку Часів Яру діють підрозділи 5-го зенітно-ракетного полку 98-ї дивізії ПДВ, а також 88-ї добровольчої бригади та бригади “Північ-В”. На північ від Часів Яру діють підрозділи російської 200-ї мотострілецької бригади та інші невстановлені підрозділи російського корпусу, а на південь від Часів Яру діють підрозділи 4-ї окремої мотострілецької бригади. Згідно з цими даними, щонайменше близько 10 бригад ворога воюють біля Часів Яра.

Читайте також:

• Росіяни у Донецькій області скинули авіабомбу на приватний сектор: чи є постраждалі
• Район хлібозаводу в Бахмуті: окупанти показали нові фото
• Евакуація з Покровська від благодійників: як записатися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!