Росіяни показали, в яких умовах проходить так звана “евакуація” людей з нещодавно захоплених населених пунктів Донеччини. Мешканців вивозять озброєні військові у машинах без вікон, дверей і даху.

Кадри з “евакуацій” публікують окупанти на своїх ресурсах.

Евакуація на окупованих територіях, які умови надають росіяни

Окупанти проводять так звану “евакуацію” людей з нещодавно захоплених населених пунктів. Їх вивозять углиб Донеччини — в населені пункти, які були окуповані раніше. Один із таких маршрутів, як повідомляють російські військові, йде з Українська до Авдіївки. Раніше була інформація, що людей вивозять і до Ясинуватої.

Умови евакуації, які пропонують окупанти, не можна назвати безпечними і комфортними. Замість броньованих автівок людей вантажать у машини без вікон, дверей і даху. Такі “транспортні засоби” росіяни називають “обрєзиші”.

При цьому такі умови окупанти виправдовують “заходами безпеки”. За словами пропагандистів, машини без вікон і дверей безпечніші для людей. Нібито, коли на цю машину летітиме дрон, то з неї можна швидко вистрибнути. Очевидно, що евакуація броньованими машинами була б безпечнішою, але такі авто для евакуації цивільних росіяни не надають.

Вивезенням населення займаються не волонтери, а озброєні військові.

Як евакуюють людей до України: порівняння

Попри важку ситуацію, на Донеччині безперебійно триває евакуація населення до більш безпечних регіонів України. Людей евакуюють автобусами до найближчих залізничних станцій, звідки в різні регіони України вирушають безоплатні потяги.

Можлива евакуація і з міст, де тривають бойові дії. Евакуація з найгарячіших точок фронту — Торецька, Часового Яру, Покровського і Курахівського напрямків — можлива лише броньованими автомобілями. Її проводять бійці ДСНС і евакуаційні групи “Білі янголи”. При цьому вони йдуть на великий ризик, адже броньовані авто є мішенню для окупантів.

Як минулоріч евакуювали людей з Покровська і Мирнограда можна подивитися в нашому відеоматеріалі.

Люди, які евакуювалися до інших регіонів України, можуть отримати різноманітну допомогу. Всім, хто потребує прихистку, надають тимчасове житло, в якому можна мешкати скільки потрібно. Також у різних областях України працюють центри підтримки ВПО. Раніше редакція розповідала, як працюють центри підтримки ВПО з Селидового та осередки підтримки ВПО з Бахмута.

Загалом люди, які евакуювалися до інших регіонів України, можуть розраховувати на:

• безоплатне житло у закладах комунальної форми власності чи волонтерських організацій;
• щомісячну виплату допомоги на проживання деяким категоріям ВПО;
• гуманітарну допомогу;
• психологічну допомогу;
• медичну допомогу.

Донецька область, контакти для евакуації

Звернення на евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• Росіяни використали для пропаганди мешканок Селидового
• Росіяни показали, як облаштували позиції в будинках бахмутян (Оновлено)
• “Доїзд до міста важкий, але допомогу надаємо”: Сергій Чаус про ситуацію в Часовому Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському напрямку, де протягом доби зупинили понад 30 штурмів. Але, якщо порівнювати з попереднім днем, то загалом на Донеччині протягом минулої доби зафіксували 90 наступальних дій противника, що на 22 менше ніж вчора. Зменшення атак зафіксовано на всіх напрямках, окрім Лиманського.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Що відбувається на фронті Донеччини

Найбільше атак протягом минулої доби, 23 липня, зафіксовано на Покровському напрямку. За твердженням Генштабу, тут зупинили 36 штурмів противника (на 6 менше, ніж вчора). Окупанти атакували в районах Новоолександрівки, Родинського, в напрямках Дорожнього, Новогришиного, Василівки, Котлиного, Новопавлівки, Ганнівки, Шевченка, Никанорівки, Нового Донбасу, Гришиного, Мирного та Удачного.

На Костянтинівському напрямку минулої доби російська армія провела 16 атак (на 9 менше, ніж вчора). Окупанти атакували в районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки та в напрямку Миколайпілля.

Штурмували окупанти і на Слов’янському напрямку. Тут противник атакував 19 разів (на 6 менше, ніж вчора), намагаючись просунутись у районах Кривої Луки, Закітного, Різниківки, в напрямках Пискунівки, Миколаївки та Рай-Олександрівки.

На Лиманському напрямку росіяни намагалися вклинитись в українську оборону в районах Лимана, Ставків, Озерного і в напрямку Новоселівки. Загалом минулої доби тут відбулося 15 боєзіткнень.

На Краматорському напрямку противник провів чотири наступальні дії в бік Юрківки, Привільного, Никифорівки та Маркового.

Втрати рф за 23 липня

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 23 липня російська армія втратила:

• близько 1 410 військових;
• 10 танків;
• 6 бойових броньованих машин;
• 76 артилерійські системи;
• 7 РСЗВ;
• 1 засіб ППО;
• 1 літак;
• 12 наземних робототехнічних комплексів;
• 1 652 БПЛА оперативно–тактичного рівня;
• 544 одиниці автомобільної техніки;
• 1 одиницю спецтехніки.

Читайте також:

• На Донеччині змінили порядок подачі сигналів системи повітряної тривоги
• Українські дрони знищили цінну техніку окупантів на Донеччині
• Чому Бахмут більше не є російським тилом — пояснює експерт

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олена Никифорова — юна бахмутянка, яка мешкає у Києві. Тут вона отримала диплом магістра та працює у сфері комунікацій: поєднує посаду PR- та SMM-менеджерки. За 3 роки життя в Києві вона успішно інтегрувалася в місцеве оточення, але продовжує плекати в собі любов до рідного сходу і розповідає про свій край новим знайомим.

Редакції Бахмут IN.UA Олена Никифорова розповіла про свої спогади про Бахмут та налагодження життя на новому місці.

Спогади про Бахмут

Олена Никифорова народилася 2002 року в Бахмуті. Дівчинка навчалася у школі №5 та була активною дитиною — займалася волейболом у міській дівочій команді, любила малювати та займалася творчістю.

Сьогодні вона має багато дитячих та юнацьких спогадів про рідне місто. Але один із найяскравіших — паради, які влаштовували до Дня міста.

“Мої батьки працювали на заводі шампанських вин, і часто брали участь у парадах зі своїм відділом. Мене теж брали з собою. Загалом День міста для мене, напевно, було одним із найкращих свят у році. Це був вересень, приємна погода, багато активностей. Ми часто збиралися сімейним колом на святкування. Я зараз проживаю в Києві, і тут День міста не такий, як у нас вдома — немає ярмарок, парадів. Тому я дуже сумую за цим”, — каже Олена.

Серед своїх улюблених локацій Олена Никифорова виокремлює набережну і Північний ставок, де вона часто любила гуляти.

“Мені найбільше подобалася наша набережна, яку недавно відбудували, там було дуже багато троянд. Також мені подобався Північний ставок. Хоч я жила дуже далеко від нього — в центрі — але мені дуже подобалося їздити туди і пішки спускатися з гірки до центру додому. Цю дорогу я дуже любила”, — згадує бахмутянка.

Як бахмутянка зустріла повномасштабне вторгнення

Після завершення навчання у школі Олена Никифорова вступила до Харкова, обрала спеціальність “Соціальна робота”. Коли почалася повномасштабна війна, вона була студенткою 2 курсу. 24 лютого дівчина була в гуртожитку. Зізнається, що коли почула перші вибухи, вона і її подруга з Маріуполя не сприйняли їх надто серйозно, бо вже переживали подібний досвід у 2014 році на Донеччині.

“Ми були удвох в кімнаті з моєю подругою з Маріуполя. І коли почули перші вибухи о п’ятій ранку, то не сприйняли це серйозно, тому лягли далі спати. Але згодом до нас забігли наші сусіди, кажуть: “Ви що, прокидайтеся, їдьте додому. Там почалася війна”. Ми з подругою переглянулися і такі: “Ну куди нам їхати?”. Їй до Маріуполя, а мені до Бахмута? Врешті-решт, подружка залишилася у Харкові. Вона перечекала всі ці події, десь на півроку виїжджала до Києва, а потім повернулася до Харкова. Я ж на другий день поїхала в Бахмут. Просто відчула, що треба до батьків додому”, — згадує Олена Никифорова.

Добиралася до Бахмута дівчина поїздом, але через руйнування залізничного мосту дорога зайняла 12 годин. Спочатку поїзд поїхав до Ізюма, потім повернувся до Харкова і об’їзним шляхом поїхав до Бахмута.

10 березня 2022 року Олена Никифорова вирішила виїжджати з рідного міста, батьки ж залишилися. Через 2 місяці, коли в Бахмуті посилилися обстріли, батьки Олени теж були змушені виїхати.

Спочатку родина проживала у невеликому селі на Черкащині. Досвід проживання там був складний через відсутність інфраструктури та роботи. Через деякий час батько Олени знайшов роботу в Умані, тому родина переїхала туди. Олена ж згодом вирішила їхати в Київ.

Про нове життя в Києві

У Київ Олена переїхала у 2023 році. Отримавши диплом бакалавра в Харкові, вона вступила на магістратуру в один із київських ВНЗ. Цьогоріч завершила навчання і отримала диплом за спеціальністю “Журналістика”.

Паралельно з цим дівчина працювала. Одразу після переїзду вона почала працювати у сфері громадського харчування, а потім отримала роботу за професією. Була кореспонденткою, SMM-менеджеркою, а зараз поєднує задачі PR- та SMM-менеджерки.

Дівчина зізнається, що за 3 роки Київ став їй другим домом. Тут вона змогла соціалізуватися, знайти нове оточенння та місця сили. Підтримує зв’язок і зі своїми подругами з Донеччини.

“Київ вже як другий дім. Але багато моїх подруг з Донеччини, я познайомилася з ними на навчанні в Харкові. Це дві подружки з Маріуполя, і одна з Костянтинівки. З оточення в Києві я знайшла собі коханого хлопця. Разом ми вже два роки, і це близька для мене людина. На роботі також дуже гарні люди. Є дівчата, з якими ми поза роботою спілкуємося, ділимося чимось особистим”, — розповідає Олена.

Саме розуміюче оточення, підтримка рідних і друзів допомогли Олені адаптуватися у столиці.

“Одна з моїх подруг вже жила в Києві, і я коли приїжджала, то ми вирішили жити разом. Тобто я їхала до своїх людей. Також мене дуже підтримували друзі, батьки. Загалом я не боюся складнощів і вважаю, що адаптуватися можна до всього. Особливо у моєму випадку, коли я вже не один рік тут живу. Звісно, у мене іноді буває сум за рідним містом, безвихідь, що вже не побачу дім. Але намагаюся мислити позитивно наскільки це вдається”, — зауважила дівчина.

Серед улюблених місць бахмутянки в Києві — Скляний міст. Тут, як вона каже, можна просто взяти паузу від шаленого ритму і помилуватися видом на місто.

“Це дуже банальне місце, але воно мені сподобалося ще під час першого візиту в Київ. Мені захопило дух від виду на місто, а ще я була здивована Трухановим островом. Я подумала, що це настільки класно, що можна жити в центрі міста і ходити купатися на річку неподалік. Раніше це було мрією — ходити щодня на цей міст. А зараз моя дорога на роботу пролягає через нього, і він мені не набрид. Мені дуже подобається, що є кілька хвилин щодня, щоб зупинитися, перевести подих, помилуватися містом і піти далі на роботу”, — розповідає Олена Никифорова.

Чи стикалася бахмутянка з упередженнями через статус ВПО

Живучи в Києві і маючи досвід вимушеного переміщення, Олена каже, що ні разу не стикалася з упередженнями чи ворожістю. Навпаки, має позитивний приклад, коли родина з Львівщини пропонувала допомогу її родині. Тому слова про те, що люди на заході країни не люблять людей зі сходу, вона не вважає на 100% правдою.

“Навіть з 2014 року, коли ми їздили до Львова, ніколи не було такого, що мені б хтось казав, що “понаїхали” чи щось таке. Такого не чую і зараз. Навпаки, десь у 2019-му році ми їздили з класом на обмін. Я жила тиждень у львівській родині в місті Мостиська, що майже біля кордону. Вони мені багато вишиванок дали, місцевих сувенірів. Я все це привезла додому, і батьки на знак вдячності теж їм надіслали наші сувеніри. І вже коли почалася війна, на першому тижні, мамі подзвонив невідомий номер. Страшно було, але ми взяли слухавку. А це дзвонила та родина, вони пропонували приїхати до них, бо пам’ятали, що я з Бахмута, і були в курсі подій. Ми були дуже-дуже вдячні. Хоч допомога не знадобилася, але було приємно, що люди пам’ятають. Існує стереотип, що на заході не люблять людей зі сходу, але в мене є власний аргумент, що це неправда”, — каже Олена Никифорова.

Бахмутянка не соромиться свого походження і досвіду вимушеного переїзду. Навпаки, розповідає про Донеччину своїм новим знайомим киянам.

“У нас було не просто місто, а культурний куточок на сході. Я постійно на роботі розповідаю, і людям, яких зустрічаю, що в нас була така гарна природа. Попри те, що наш Бахмут був гарним, в нас поруч були Голубі озера, ліси, Святогірск. Також я розповідаю про наш завод шампанських вин, Соледар, і всі дивуються, коли я говорю, що в нас було футбольне поле в соляній шахті. Якщо про це не розповідати, про це ніхто не буде знати. А я вважаю, що люди повинні знати чому ми сумуємо за нашим краєм, окрім того, що там був наш дім”, — підсумувала Олена Никифорова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “Донецькі Мальдіви”: як на Донеччині з’явилися пляжі на Авдіївських кар’єрах
• “Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!