Рівно рік тому, 6 червня, росіяни підірвали Каховську ГЕС. Внаслідок підриву машинної зали зсередини Каховську ГЕС було повністю зруйновано. Станція відновленню не підлягає. Десятки українців були вбиті у їх оселях. Про ймовірний підрив Каховської ГЕС ще у жовтні 2022 року говорили й екологи з Бахмута.

Редакція вшановує пам’ять жертв, які загинули через росіян та згадує події.

Підрив Каховської ГЕС

6 червня 2023 року російські війська підірвали Каховську ГЕС, внаслідок чого тонни води затопили села та міста Херсонщини. Жителі Нової Каховки опинилися в небезпеці, а люди, які жили на окупованій території не змогли евакуюватися.

Частина води, яка вирвалася внаслідок підриву ГЕС затопила території Херсонщини, які наразі ще тимчасово окуповані росіянами. Доступу до цих земель Україна немала. За повідомленнями місцевих жителів на ТОТ, росіяни блокували людям можливість евакуації, людей просто кинули напризволяще або що гірше відкривали вогонь по тих, хто намагався вибратися.

Наслідки підриву росіянами Каховської ГЕС ще досі неповністю відомі, адже доступу до окупованої частини немає. Постраждали сотні людей та тварин. Світова спільнота відреагувала на трагедію із запізненням, але все ж визнала злочин росії. Екоактивістка Грета Тунберг написала у мережі Х:

“Цей екоцид як продовження неспровокованого повномасштабного вторгнення Росії в Україну є ще одним звірством, яке залишає світ втраченим для слів. Наші погляди знову звернені до Росії, яка має відповісти за свої злочини”.

Нагадаємо, що у жовтні 2022 року командувач росіян Сергій Суровікін звинуватив українські війська у нібито підготовці удару по Каховській ГЕС, таким чином анонсуючи дії росіян.

Росіяни також розповідали, що Україна нібито затопить Херсон, підірвавши дамбу. Вже тоді екологиня з Бахмута Галина Олійникова запевняла, що про наміри ворога підірвати Каховську ГЕС не можна мовчати, бо наслідки будуть катастрофічними.

“Якщо буде підірвана дамба, поля Херсонщини, які годують Україну та світ, будуть знищені, та не зможуть давати свій врожай не один рік. Донні відкладення, в яких міститься радіація після Чорнобильської аварії, піднімуться, це також призведе до екологічних проблем. А через пошкодження каналу від Херсона на Крим, люди кілька років будуть без води та зрошувальної системи”, — розповіла пані Галина у коментарі медіа у жовтні 2022 року.

Читайте також:

• Інформаційна війна: чому Україна не змогла швидко зреагувати на підрив Каховської ГЕС, та які наслідки цього?
• Фейк: Каховську ГЕС продадуть Польщі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нещодавно на Венеційському кінофестивалі показали документальний фільм “росіяни на війні” режисерки анастасії трофімової. Фільм одразу викликав широкий резонанс у суспільстві. Розберімось, що не так з цим фільмом і навіщо він був створений.

“росіяни на війні”

Примітка. анастасія трофімова — російсько-канадська режисерка, яка працювала в російській пропагандистській корпорації Russia Today. Фільм “росіяни на війні” спричинив масові протести української громади в Канаді. Адже таким чином режисерка займалась відбілюванням окупаційних військ.

Ця стрічка однобоко розповідає про російсько-українську війну з погляду російської сторони.
Перший момент, який впадає — це те, що в фільмі нема насильно мобілізованих росіян, колишніх в’язнів, вагнерівців, строковиків, надмірної кількості вихідців з середньої Азії та інших категорій військовослужбовців рф, яких можна зустріти в реальному житті серед особового складу.

Такий перелік дійових осіб вже наштовхує на пропагандистську ідею “ідеальності” армії РФ. У фільмі зустрічаються ті, хто пішов воювати за гроші, але вони зображені виродками на фоні тих, хто пішов “за ідею”. Тема вибору між патріотизмом та іншим інтересом воювати є ключовим лейтмотивом. Ідейні герої фільму – справжні богатирі і захисники батьківщини, яких відносно багато на фронті за логікою фільму.

Центральна історія доведена до рівня сюрреалізму. Громадянин України з Донецька, що воює на стороні окупантів приїздить на Новий рік в москву, щоб провести дитяче свято у якості Діда Мороза, а після – повертається на фронт. Така от історія про добро і позитив. В сюжеті з’являється ще більше зворушливих історій, які підігрівають глядача до стану емоційних переживань:

• бабця, що чекала єднання з росією;
• військовий, який привозить їй гуманітарну допомогу;
• санітарка, яка знайшла свого коханого серед свошників;
• молодий хлопець-призовник і його друг, який пішов воювати з ним за компанію.

Фільм взагалі не акцентує на тому, що росія вторглася в Україну. Також не йдеться там про військові злочини. Солдати майже не скаржаться на владу і не дай Боже – на путіна. Іноді солдати можуть сказати, що їм не подобаються їхні командирі, або їм приходять виплати невчасно і це все!

Свій фільм трофімова знімала на території анексованих лнр і днр, а також у москві. Сім місяців пропагандистка трофімова провела безпосередньо з окупантами в тилу та біля лінії фронту. Яким чином туди міг би потрапити незалежний журналіст? Багато відкритих питань до режисерки і явно присутній пропагандистський контекст.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• 2 роки російського терору: як рф знищує Донеччину

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ветеран АТО, Володимир Поляков каже: “Я завжди казав на війні немає людей, які не бояться. Деякі можуть подолати цей страх, а деякі живуть у ньому. Ті, хто не можуть його подолати – більше за все і гинуть”.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з військовослужбовцем, розпитали про його шлях у цій війні.

Розкажіть будь-ласка як починалась ваша історія війни на Донбасі? Як взагалі потрапили до війська?

Напочатку АТО мені незрозуміла була позиція деяких наших пенсіонерів, які говорили що вони вже все віддали цій державі — офіцер має воювати та бути в строю. Так, завітавши до військкомату, мені сказали що для мене посади немає, бо на той момент я вже був полковником. Та й в цілому не дозволяли обмеження за віком, бо на той момент мені вже було 53 роки при допустимій на той час нормі 50. Проте, я не здався і навіть писав листа тодішньому міністру оборони з проханням мене до війська. Не встиг я це зробити,  аж тут зателефонували побратими з Донецького коледжу де свого часу я навчався і кажуть що  терміново треба знаючі люди, а саме кадрові офіцери. На цю пропозицію я погодився і так почалась моя історія російсько-української війни. 

Чи можете згадати одну, найцікавішу історію з фронту?

Можу згадати та не одну. Якось мого побратима почала дряпати кішка, він злиться, проганяє тварину. А вона ж продовжує. Врешті-решт він вирішив вийти викинути її на двір і в цей момент саме в те місце де сидів побратим, прилетів снаряд. Так кішка врятувала йому життя.

Розповідаючи про це Володимир Поляков, показав ось це фото, де цей самий побратим зі своєю рятівницею.

Ще одна історія була така.

Виїжджали з-під одного блокпоста під Авдіївкою, побачили в лісі Миколаївську церкву. Вона стояла на межі двох сторін —  ні орківська, ні наша.  А мені ще й погано було, голова і температура висока. Хотіли було їхати собі далі, аж раптом внутрішній голос каже мені “Повернися та й скупайся, будеш шкодувати все життя”. Я скинув бронежилет та й заліз купатися. Думаю зараз стріляти почнуть, тікати буду аж гай шумить. І правду, перший раз окунувся нормально, на другий почали стріляти. Три рази скупався і швидко заліз в машину. Відчуваю що все добре і голова не болить і температура спала. Приїхали, спустився до окопу, а там лежить ікона Миколая. Питаю чи я вона — ніхто не знає. Врешті-решт вона так і залишилась мені, пройшовши зі мною всю війну.

Чим відрізняється війна нинішнього зразка від АТО?

На відміну від АТО це вже перетворюється на м’ясорубку. Закони війни відійшли на другий план. Війна — це бруд. Коли кажуть, що дітей вбивають, мародерять от розумієте, не можна на війні відділити цивільних, аби їх не вбивали. Не можна виділити так щоб не було мародерства. Все це є і ти від нього нікуди не подінешся. На жаль. Єдине що можна сказати про сучасну війну і це найголовніше, що тут залишилась ідея. Росіянам тяжче, адже вони не знають нащо вони прийшли. В нас же залишилась ідея.

Ви сказали що багато хто знає про кіборгів та Донецький аеропорт, але про кіборгів Луганського аеропорту інформації обмаль. Розкажіть чому так і звідки про історію оборони аеропорту знаєте ви?

Всі знають про кіборгів Донецького аеропорту, але мало хто знає історію Луганського. Адже до цього аеропорту не пускали ні журналістів, ні продовольство. Цей об’єкт обороняли 17 кіборгів. Коли ж вони покинули те, що залишилось від аеропорту, один з російських командирів сказав про цих людей так “Если бы они были у меня, я бы уже завтра был во Львове”. Самі ж військові, які обороняли аеропорт казали що втрати росіян чисельно переважали втрати серед оборонців аеропорту. Але і зазначали що кожен двохсотий для них це вже велика втрата, яку не порівняєш з втратами сторони російських бойовиків. 

Докладно про історію оборони Луганського аеропорту також розповідає книжка авторства мого колишнього учня, яку я вам як журналісту дарую.

Як би ви описали тодішній Донбас? Чи спілкувалися з місцевими?

Тодішній Донбас — наш. Зараз же пройшов певний час і приводячи приклад людини, з якою мені особисто довелося поспілкуватися вже в наші дні, то цей хлопець сказав мені: ще 10 років тому я можливо був би за вас, але тепер, я змушений виступити проти. Це я до того що виросло покоління в окупації, яке не знає української влади та вважає себе кинутим  напризволяще. 

Що на ваш погляд треба буде зробити першим на деокупованих територіях після перемоги?

Розмінування. У військовому світі є таке поняття. Один рік дорівнює 5 рокам розмінування. Війна в Україні вже триває 10. А ураховуючи те, що під час нинішніх боїв і досі з-під землі викидає артефакти другої світової — часом навіть у робочому стані, артефакти нинішньої російсько-української війни буде знаходити не одне покоління. Чудовий тому приклад “ППШ” який нещодавно привезли до мого музею військові з поміткою, що викинуло його саме під час одного з активних боїв.  

Після розмінування слід буде працювати з людьми, адже територія це одне, а потенційні колаборанти на місцях це інше. Тому слід буде повертати їхні розуми. Ну і в останню чергу відбудовувати інфраструктуру.

Які поради ви даєте своїм учням чи знайомим, які зараз  відправляються воювати на Східний фронт?

Я можу виділити три найголовніші речі на фронті. Перше — це найкраща лопата, бо тільки земля вас зможе врятувати. В мене був такий випадок, коли в АТО мій підрозділ відмовлявся копати окопи, бо бачте, сенсу немає. У фільмах все інакше. 

Перший приліт по позиціях, вони почали копати. Я питаю, а що трапилось, вони кажуть ми жити хочем. Друга річ, яка потрібна – це медична аптечка та вміння нею користуватися. Багато людей, яких я знав загинули від сильної кровотечі. Чого? Бо просто не вміли користуватися аптечкою. А коли приїжджали лікарі, часто казали якби ви надали домедичну допомогу, людина могла б вижити. Також важливо нікому не давати свою аптечку. Ніколи. Такий військовий закон. Третє що конче потрібно бійцю це слідкувати за своєю зброєю — дбати про неї, не забувати. Спати з нею. Тримати напоготові. Якщо солдат без зброї вважай що солдат без руки. 

Ви зібрали цілий музей, присвячений російсько-українській війні, а також музей АТО та ООС. Чи є у вас якісь експонати, які були здобуті під час вашої служби?

Щоб ви розуміли це не вже інтерв’ю, я вам своє життя як на долоні розповідаю. Воюючи, я намагався якомога більше збирати якихось свідчень про цю війну. Якихось цікавих пам’яток. Так в один момент в мене назбиралося 11 уламків ворожих снарядів, які зараз знаходяться в моєму першому музеї, присвяченому АТО та ООС. 

Там же номерний знак автомобіля мого друга з позивним Донбас, з яким, того не підозрюючи ми воювали свого часу в Широкине. Коли вже бувалим військовим з пораненням, на інвалідному візку він завітав до музею то був в шоці. З подивом вигукнув “Це ж мій номерний знак! А як! Звідки?”.” А я кажу йому “Друже, я навіть не знав що ми воювали з тобою в один час і в одному місці, але знав що це твій позивний, тому і взяв знак на пам’ять.“

Читайте також:

• Трагедія Іловайська: редакція публікує архівні світлини 2014 року
• Часів Яр до війни: фото мирного міста на Донеччині
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!