З 1 березня в Україні різко скорочують виплати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Тепер її отримуватимуть лише найменш забезпечені категорії населення та ті, хто набув статусу переселенця після другої половини 2023 року.

Про те, чому так трапилось та скільки зможе зекономити держава, розповіла міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук в ефірі національного телемарафону “Єдині новини”, передає “Суспільне”

Скасовування  виплат ВПО у березні

За словами Ірини Верещук, в Україні проживають 4,9 мільйона ВПО, 2,5 мільйона з яких регулярно отримують виплати від держави. Це створювало постійне напруження на бюджет, дохідна частина якого сильно пов’язана з міжнародними партнерами.

У 2022 році на виплати ВПО виділяли майже 57 мільярдів гривень, а у 2023-му вже 73 мільярдів гривень. У 2024 році прийняв рішення оптимізувати бюджет,  зменшивши загальну суму виплат до показників 2022 року — 57 мільярдів гривень. Таким чином, економія досягла б понад 15 мільярдів.

Адаптація ВПО

За словами Верещук, постійні вимоги від партнерів призводять до того, що потрібно адаптуватися. При цьому, майже 40% переселенців впродовж двох років війни так і не знайшли роботу, та досі живуть виключно на державну допомогу. В основному, це матері з дітьми, які не можуть залишити дитину на самоті. 

Читайте також:

• Чи будуть вагітні жінки ВПО отримувати виплати з 1 березня
• Що потрібно знати ВПО про виплати з 1 березня: детальне пояснення
• ВПО-2024: уряд може збільшити термін подачі заяв на продовження виплат

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Люди, які втратили рідних, стикаються не лише з болем, а й із суспільними очікуваннями — як саме вони мають горювати. Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з психологинею Юлією Павловою про те, які стереотипи варто руйнувати та як правильно підтримати людину в жалобі.

“Правильне горювання”

Втративши рідну людину нерідко близькі стикаються з осудом від знайомих чи родичів, підписників у мережах за звичайні, на перший погляд, речі: похід в салон краси, нова покупка, поїздка за кордон, фото біля могили. Все це не вписується в очікування того самого правильного горювання. І як наслідок люди стикаються з осудом. Ми провели опитування серед бахмутян, аби дізнатися, чи мав хтось з них схожий досвід й ось які відповіді ми отримали.

З 48 опитаних:

• 12% радили не плакати на людях;
• 15% “триматися” і не показувати емоцій;
• 40% швидше “повертатися до нормального життя”;
• 2 % не говорити про втрати публічно й часто;
• 6% дотримуватися певного стилю одягу чи поведінки тощо.

Чому люди нав’язують рамки на тих, хто пережив втрату

Психологиня Юлія Павлова пояснює, що в Україні досить міфологізована тема проживання-горювання, тому часто замість підтримки, людина, яка пережила втрату отримує засудження чи нерозуміння.

“У нас немає алгоритмів чи навичок проживання-горювання. Ми можемо, як брати історичний контекст, що Україна не мала такого безпечного часу прожити своє горе. Ми постійно виборюємо свою незалежність, або знаходимося під окупацією. І тому, власне, у нас не міг сформуватися нормальний алгоритм проживання-горя. Але якщо ми подивимось, то й у світі не існує багато культур, де такий алгоритм взагалі є”.

Вона наводить простий приклад: часто людина, поруч з якою знаходиться хтось в горюванні, відчуває себе дискомфортно, бо вона не знає, як поводитися, що казати. Тож, через свій дискомфорт намагається змінити стан іншої людини. Саме це й може виглядати й відчуватися токсично.

“Буває кажуть: “Не плач, у тебе, діти!”. Чи навпаки, можуть казати так: “Маєш виплакатися зараз, чому ти тримаєш собі”. Буває, що й докоряють, що людина плаче”, — пояснює психологиня.

Гумор у проживанні горя

Гумор є однією із копінг-стратегій або копінг-механізмів проживання стресу чи горя, якщо ми говоримо про стратегії проживання втрати, каже психологиня. Для когось проживанням горя, будуть сльози, а для когось, гумор. Це своєрідний щит, такий захисний механізм проживання втрати, говорить фахівчиня. Гумор нерідко зустрічається у проживанні горя у родинах військовослужбовців.

“Це відбувається тому, що військовослужбовці та ветерани через постійну загрозу життю та здоров’ю випрацьовують такий захисний механізм, як сарказм і чорний гумор. Якщо ми подивимося на хлопців і дівчат, вони дуже часто самі жартують зі свого каліцтва, можуть жартувати зі смерті тощо. І їх рідні переймають це, оскільки ви постійно спілкуєтеся, то ви переймаєте цей механізм, і звісно, що він допомагає. Тому близькі військовослужбовців або ветеранів, можуть дійсно це брати собі не свідомо. І таке проживання горя є абсолютно нормальним, якщо воно не зачіпає гідності військовослужбовця, полеглого героя чи героїні”.

Але в людей таке горювання може викликати осуд або здивування, бо ми звикли бачити людину в горі лише зі сльозами та плечам. А горювання має різні етапи, стадії та прояви. І посміятися – це один з елементів. Навіть на похороні, пояснює психологиня, люди можуть посміхатися або сміятися, згадуючи померлого, бо згадують якісь смішні ситуації, і це нормальний елемент, якщо він не стає єдиним елементом проживання горя.

Горювання: на що варто звернути увагу

Для тих, хто втратив: якщо у вас є сили та бажання, то ви можете відповідати на осуд або коментарі, пояснюючи свій стан. Якщо ви активні у мережах, можна зробити загальний пост, в якій пояснити свою думку для всіх. Пам’ятайте, що горювання — дуже індивідуальний процес. Немає “нормальних” чи “правильних” способів проживати втрату: хтось плаче й носить чорне, хтось мовчить, хтось іде в роботу чи подорожує.

Суспільство часто реагує токсичними коментарями й оцінками. Але важливо пам’ятати: ці слова не про вас. Люди у такий спосіб зливають власний біль, використовуючи чужу втрату як “контейнер” для своїх емоцій. Не обов’язково брати це на себе.

Повертаючись до теми горя, психологиня каже, що зараз переглядається світова концепція горювання.

Раніше всі спиралися на концепцію: шок, заперечення, гнів, торг, й прийняття. Саме цю компонентну модель брали як основу. Але зараз, вона не завжди працює, бо етапи можуть змінюватися місцями, щось може випадати, чогось може не бути. Проте сталої нової моделі немає.

“В цілому момент горювання в гострій фразі відбувається від року до трьох. Далі, звісно, людина не завжди приймає факт втратити, але вона вже може якось з цим змиритися, жити. Тобто до 3 років плюс-мінус. Близьким варто звертати увагу саме на елементи застрягання. Що це означає? Якщо вже минув час, наприклад рік, а людина все ще заперечує факт втрати, це вже не є нормою. Людина не може рухатися далі, вона перебуває в цьому стані й може отримати ментальні розлади, порушення тощо”, — каже експертка.

Вона додає, не потрібно забороняти собі забороняти проживати будь-які емоції, зокрема й гнів. Він також є переламним елементом в проживанні горя, бо після нього зазвичай йде усвідомлення (не прийняття) втрати в своєму житті. Не важливо як ви проживаєте горе, чи це злість, чи це гумор, важливо не застрягати у будь-якому стані.

Як можна підтримати людину, яка втратила близького?

• не намагатися “зняти” біль фразами — їх просто не існує;
• вислухати, якщо людина хоче говорити;
• згадувати життя загиблого, а не лише його смерть;
• ставити питання про події, а не напряму про емоції, щоб дати людині безпечний простір;
• не оцінювати, “як саме” вона горює — це завжди індивідуально.

“Якщо ми не знаємо, що сказати, найкраще це вислухати мовчки. Плюс дуже важливо вшанування пам’яті. Це те, над чим зараз працюємо на державному рівні: ті ж загальнонаціональні хвилини вшанування пам’яті о 09:00, і ті ж пам’ятні дати. Це дуже важливо для рідних. І ще один момент, як суспільство може підтримати рідних, у кого загинули близькі, це елемент відсутності оцінки їх горювання. Це би було просто ідеально, якби ми (20:35) не оцінювали, чи достатньо людина горює, а чому вона зробила манікюр, а чому вона з дітьми поїхала відпочивати. От якщо ми будемо потроху вчитися, хоча б не ділитися цими оцінками з іншими, це буде допоміжним”, — каже Юлія Павлова.

Примітка. Якщо у вашому колі людина втратила близького на війні й ви хочете її підтримати, але ви не належите до військової спільноти, не варто використовувати мілітарні фрази на кшталт “Герої не вмирають” чи “Помстимося”. З вуст цивільних це може звучати як знецінення чи нерозуміння. Краще знайти прості, щирі й особисті слова підтримки.

Читайте також:

Не визнають загиблим: що переживають родини воїнів без прощання і як у суді відстоюють право на поховання

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Головне управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України встановило особи ще чотирьох людей, причетних до мілітаризації українських дітей на тимчасово окупованій території Донеччини. До переліку потрапили представники окупаційної влади та керівники псевдоспортивних клубів.

Про це повідомила пресслужба ГУР.

Мілітаризація дітей на ТОТ

Головне управління розвідки (ГУР) ідентифікувало чотирьох осіб, які займалися мілітаризацією дітей на ТОТ. Серед них:

• Максим Швець з Тельманового — так званий депутат “днр” та засновник спортивного клубу “Сила Донбасу“;
• Дмитро Панченко — віцепрезидент так званої “Регіональної Федерації дзюдо днр”;
• Іван Луговський — віцепрезидент так званої “Федерації бойового самбо днр”;
• Лідія Ємельянова — керівниця окупаційного “управління опіки та піклування” у Торезі.

У розвідці наголошують: ідентифікація виконавців і організаторів воєнних злочинів є першим кроком до відновлення справедливості та притягнення їх до відповідальності.

Загалом у спеціальному реєстрі вже зібрано понад 300 досьє на осіб, причетних до мілітаризації, викрадення та депортації українських дітей. Серед них зафіксовані дані 53 представників окупаційної влади Донецької області та 18 — Луганської.

Читайте також:

Росіяни намагались прорвати оборону на Покровському напрямку

Окупанти призначили депутата по Бахмуту: що про нього відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!