Мало хто знає подробиці битви під Дорогочином, більшість загальних знань ми почерпнули саме з уроків історії. Бахмутський історик Микита Безмен розповів, як відбувався бій, чому ця битва увійшла в історію, й до чого тут повінь?

Чому місто Дорогочин було важливим?

Географічно Дорогичин — це одне з відомих волинських міст, розташоване в басейні Західного Бугу за декілька десятків кілометрів від місця впадіння цієї річки у Віслу. 

В давнину це був регіон, через який пролягав трансконтинентальний шлях з Балтики в Чорне море. Він ішов через Віслу, Західний Буг, потім через перевали у Дністер і далі Дністром. Це була потужна торговельна артерія, а отже й фінансова можливість. Саме через Дорогичин пролягав шлях із Центральної у Східну Європу. Згодом, в середині ХІІ століття у цьому місті виникла митниця — археологи знайшли тут велику кількість свинцевих пломб, що підтверджує факт жвавої торгівлі. 

Крім того, Дорогичин був форпостом у боротьбі з балтійськими племенами ятвягів, які нападали на волинські землі. Коли місто захопили хрестоносці, то вони знайшли саме те, що їм було потрібно — потужну фортецю, яку міг захищати невеликий кількісно гарнізон. Отже, місто мало велике значення для Волинського князівства.

Читайте також: Як київський князь Аскольд змусив Візантію поважати Русь?

Бій за Дорогочин: як це було? 

Бій за Дорогичин відбувся через провал походу Данила і Василька на плем’я ятвягів. Навесні 1238 року князі підійшли до Ятвязької землі, але повінь на річках поховала їхні плани. Тоді брати вирішили захопити Дорогичин, що перебував під контролем Добжинського ордену з дозволу мазовецького князя Конрада.

На боці князя Данила виступили його княжа дружина та незадоволена тогочасним правління населення Дорогочина. Спочатку князь підвів під стіни міста піхоту, це був продуманий крок.

Річ в тому, що лицарі вирішили, що швидко її здолають, тому вийшли з міста, але тоді на тевтонців несподівано напала руська кіннота. Дорогочинці підняли повстання і не пустили лицарів до міста, коли ті відступали.

В результаті військо тевтонців було розгромлено. Данило Романович полонив добжинського магістра Бруно. Цікаво, що битва під Дорогичином отримала різні оцінки істориків. Одні її представляли як знакову перемогу православних русів-слов’ян над католиками германцями-хрестоносцями з Тевтонського ордену (або меченосцями), що здійснювали «хрестовий похід Заходу на Схід». 

Однак, ця битва часто сприймалася як прототип Льодового побоїща, де новгородський князь Олександр Невський поклав край «зазіханням німецьких псів-лицарів» на Північно-Західну Русь.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Бахмуті минулого року перейменували 106 вулиць, назви яких повʼязані з радянським минулим. Таким чином, у Бахмутській громаді, вулиця, раніше названа в честь радянського воєначальника та генерала Червоної армії — Миколи Ватутіна отримала нову назву: вулиця Героїв Небесної Сотні. Так само й провулок Ватутіна одержав нову назву: провулок Героїв Небесної Сотні. 

Детальніше про перейменування — в матеріалі Бахмут IN.UA

Хто такі Герої Небесної Сотні

“Небесна Сотня” — це збірна назва протестувальників, що брали участь в Революції гідності (кінець 2013  — лютий 2014 року) та загинули під час зіткнень із силовиками. Герої Небесної Сотні – це люди, що віддали своє життя заради майбутнього своєї країни.

За даними Українського інституту Національної пам’яті, Героями Небесної Сотні визнано 107 осіб: це українці, що приїхали до Києва з різних куточків України. Їхня мужність стала символом боротьби за гідність та свободу, зокрема свободу думки та слова. Офіційно День Героїв Небесної Сотні ушановують 20-го лютого, цей день є символічною датою кульмінацією подій на Майдані.

У Бахмуті вулиця Ватутіна існувала ще з радянських часів та довгі роки мала імʼя воєначальника та генерала червоної армії – Миколи Ватутіна. Під час дерадянізації назв вулиць у Бахмутській громаді у 2024 році, вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Героїв Небесної Сотні. 

Зазначимо, що серед Героїв Небесної Сотні є вихідці з Донеччини, зокрема:

• Юрій Дяковський;
• Володимир Рибак;
• Іван Пантелеєв;
• Дмитро Чернявський;
• Сергій Бондарев;
• Людмила Шеремет.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Софія Чорнобай.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• Хто такий Борис Вальх і чому його ім’ям назвали вулицю в Бахмуті
• Вулиця імені Дмитра Самофалова: на честь кого назвали вулицю в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фотограф та мандрівник Олександр Мальон уперше приїхав до Бахмута у 2020 році без особливих очікувань. Але з перших кроків він його вразив: старовинні вулиці, тихі дворики, вражаюча архітектура й теплі усмішки містян. Бахмут став для нього відкриттям і перетворився на одне з найулюбленіших міст сходу України — місто, що залишилося в серці назавжди.

Олександр поділився у розмові з редакцією своїми спогадами про Бахмут.

Фотографією захопився з дитинства

Олександр Мальон родом з Черкаської області, зараз живе на Київщині. Фотографія й мандрівки для чоловіка хоббі, а за професією він інженер. Любов до фото у нього з дитинства — цим наш герой займається у вільний час.

“Батько в мене мав ще плівковий фотоапарат, і я захоплювався його роботою, спостерігав за ним, дивився, звідки беруться фотографії. Нерідко ми з татом залишались десь посеред ночі на кухні, де проявляли плівки, і ці фотографії друкували”, — каже пан Олександр.

Він самостійно опановував мистецтво фотографії, а з 2012 року захопився ще й краєзнавчими мандрівками по Україні. Спершу починав досліджувати свою рідну землю, Канівщину.

“Я зрозумів, що те, що було в моєму дитинстві, зникає, і захотілося, щоб це збереглось хоча б на світлинах. Взагалі, це була моя першочергова мета — фотографувати те, що може потім зникнути: старовинні будівлі, вітряки, водяні млини. Я ж інженер, тому люблю усі інженерні споруди”, — ділиться у розмові чоловік.

Так склалося, що фото та мандрівки по Україні ідеально поєдналися. Олександр їздив по різних містах та селах, де знімкував усе, що здавалося цікавим, а потім знайшов свою мандрівну компанію, і разом група складала собі маршрути.

“Так, наприклад, я в свій час дуже захопився вежами Шухова. У нас по Україні десь близько 10 таких конструкцій лишилось, які будувалися на початку XX століття. І, от, наприклад, на Донеччину ми їздили у Часів Яр двічі, бо там збереглась така вежа Шухова”, — згадує Олександр Мальон.

Саме у Часів Ярі наш герой вперше почув про Бахмут — відвідати це місто радив краєзнавець Валерій Богуненко.

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття”

У жовтні 2020 року Олександр разом з групою таких самих мандрівників приїхав у Бахмут.

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття, я не очікував побачити таке красиве місто. Ми приїхали туди осіннього вечора. Жили в будинку біля Азово-Донського банку, вечеряли в місцевій піцерії, а зранку вийшли на прогулянку. Й саме це найбільше залишилось в спогадах і на фотографіях. Це був туманний ранок, сонце тільки вставало. Ми ходили цими історичними вулицями, і я був вражений побаченим. Там були збережені будинки XVIII, XIX та XX століття. Вразив тоді мене будинок Окружного суду”, — ділиться спогадами мандрівник.

А ще запам’ятався, каже Олександр, центр Бахмута, де було багато історичних будівель. Хоча частина із них й була закинута, проте зберегла оригінальні вікна та двері.

“А ще згадую, ми проходили базарчик. І там бабуся винесла такі старі гранчаки (ред. стакани з гранованими ребрами). Я потім вже дізнався, що це в Бахмуті їх й робили на скляному заводі. Я ж просто не міг пройти повз цих гранчаків, купив декілька, заплатив більше грошей, бо бабуся за якусь смішну ціну пропонувала їх. Тепер ці стакани з Бахмута стоять у моїй колекції”, — говорить Олександр.

Запам’ятались черкасцю і бахмутські храми, зокрема неоготична синагога та Миколаївська церква, їх фото також є в колекції Олександра.

Фото Бахмута до війни, які Олександр зробив у місті, стали останніми в його колекції, зробленими власноруч. Зараз Бахмут окупований російськими військами, і все те, що зафіксовано на фото в цьому матеріалі, давно знищене.

“Як фанат архітектури, коли я дивився на Бахмут, то око тішилося тому, що я бачив. На жаль, я знаю, що всього того вже немає, мабуть, і в це важко повірити. Знаєте, в мене три улюблених міста Донеччини, в яких я побував: Бахмут, Часів Яр і Маріуполь”, — з теплотою резюмує Олександр.

До теми:

Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!